Міжнародне співробітництво у становленні і розвитку екологічної освіти

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Сьогодні у всіх країнах світової спільноти надзвичайно складним і важливим завданням є розробка нової тотальної методології екологічної освіти, що дають змогу вивчати і передбачати різні сценарії екологічно відповідального вибору на різних ієрархічних рівнях організації живих систем: від локального до глобального. Базисом для такої методології можуть стати фундаментальні, загальні для всіх людей етичні цінності [26, с. 24].

Висока значущість екологічної освіти наголошується міжнародними організаціями ООН, ЮНЕСКО, ЮНЕП, які підкреслюють її надзвичайну важливість і рекомендують усім державам-учасникам міжнародного співтовариства передовсім зосередити увагу на проблемах модернізації та пошуків інноваційних рішень впровадження сучасних технологій і методик безпосередньо у навчальний процес [13, с. 92].

Розвиток екологічної освіти залежить від уваги, яку приділяють цій надзвичайно актуальній проблемі в усіх країнах і державах. Тому історичний нарис подій, які відбувались на міжнародній арені протягом десятиріч, якнайкраще показує сприйняття, розуміння й інтерпретацію проблем екологічної освіти у світовому масштабі.

Різні підходи до визначення сутності поняття «екологічна освіта» висвітлюються у численних працях вітчизняних і зарубіжних дослідників. Попередниками екологічної освіти були Ж.Ж. Руссо, А. Гумбольдт, Е. Геккель, Д. Дьюї, Й.Г. Песталоцці. Фундамент сучасної екологічної освіти заклав П. Геддес (1854 1933), перший, хто зазначив життєво важливий, фундаментальний взаємозв'язок між якістю навколишнього середовища і якістю освіти підростаючих поколінь, висловив низку ідей про цілі і завдання екологічної освіти, запропонував інноваційні методи і технології навчання у природі та за допомогою природи [23, с. 6]. Питання екологічної освіти активно розробляють філософи В. Андрущенко [2], Е. Гірусов [3], М. Кисельов [6], В. Штофф [19]; теоретико-методологічні проблеми екологічної освіти визначено у працях Л. Лук'янової [9], О. Плахотнік [14], О. Сластьоніної [18], Г. Щедровицького [20]; історичні аспекти екологічної освіти й виховання простежуються у дослідженнях І. Костицької [7], М. Мамедова [11]. В. Крисаченко, наголошує на тому, що екологічна освіта постає не як самоціль, а як формування екологічно спрямованої життєвої позиції [8, с. 98]; О. Салтовський вважає, що екологічна освіта це психолого-педагогічний процес впливу на людину, метою якого є формування теоретичного рівня екологічної свідомості [17, с. 112]. Розробці цілей, завдань, принципів і перспектив розвитку екологічної освіти присвячена праця А. Захлібного [4].

У західній педагогіці широко впроваджується у практику принцип неперервної професійної підготовки екологів. Джеймс Олдріч та Роберт Кук відзначають, що американськими навчальними програми з екології першочерговим завданням визначено засвоєння базових дисциплін, виокремлення проблем, пов'язаних із різними аспектами довкілля та участь студентів у створенні практичних проектів місцевого й регіонального значення [10, с. 123].

Незважаючи на значну кількість досліджень, які стосуються проблем екологічної освіти, сьогодні ще недостатньо висвітлений поетапний історичний шлях її становлення і розвитку у світовому співтоваристві.

Мета статті обґрунтувати етапи міжнародного співробітництва в сфері охорони навколишнього середовища, які вплинули на становлення і розвиток екологічної освіти в світі та в Україні (1939 2014).

Перший період у міжнародному співробітництві за збереження природи у зв'язку з інтенсивним розвитком промисловості розпочався до початку Другої світової війни (1939). Основна діяльність обмежувалася правовим регулюванням об'єктів спільного морського промислу поза юрисдикцією окремих держав, почали укладатися дво-, тристоронні угоди, під міжнародну охорону було взято окремі популяції.

Другий історичний період міжнародного співробітництва (1940 1962) пов'язаний зі створенням у 1945 р. Організації Об'єднаних Націй (ООН), Генеральна асамблея якої, серед багатьох інших завдань визначає екологічну політику міжнародного співтовариства, проводить конференції з проблем навколишнього середовища і розробляє рекомендації, створює міжнародні природоохоронні органи [16, с. 62]. Цей період ознаменований створенням Міжнародного союзу захисту природи (МСОП), а також з прийняттям статуту у 1946 р. спеціалізованої установи ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО). Саме з цього часу міжнародне співробітництво з питань охорони природи та екологічної освіти набуває конкретних форм і відповідного змісту.

Третій період (1962-1992) починається з двох «знакових» подій. У 1962 р. вийшла монографія Р. Керсон «Мовчазна весна», яка привернула увагу суспільства до відповідальності перед іншими формами життя. Другою подією стала резолюція Генеральної Асамблеї ООН «Економічний розвиток і охорона природи», якою було задекларовано, що збереження і раціональне використання природних багатств є обов'язком усіх держав.

У 1965 р. на базі Кілського університету (Стаффордшир, Великобританія) пройшла педагогічна конференція з питань навчання і виховання школярів, де вперше був запропонований термін «екологічна освіта» як «Environmental Education», тобто «освіта в галузі навколишнього середовища» [25, с. 26].

У 1968 р. ООН і ЮНЕСКО провели першу міжнародну конференцію з проблем біосфери, в матеріалах якої не тільки відзначалася надзвичайна актуальність екологічної освіти, а й вперше в міжнародній практиці чітко розкривалися її цілі і завдання. Конференція фактично поклала початок міжнародному співробітництву в галузі екологічної освіти учнівської молоді, а через рік (1969) у Франції був створений Науковий комітет з проблем навколишнього середовища (SCOPE) [16, с. 66].

У 1970 р. ООН і ЮНЕСКО провели в Неваді (США) міжнародну нараду щодо необхідності включення питань охорони навколишнього середовища до змісту всіх основних шкільних предметів, а екологічну освіту визначили як процес розпізнавання цінностей природи, формування знань, умінь і відносин, необхідних для розуміння і оцінки взаємозв'язку людини з її культурним та біофізичним середовищем [24, с. 51]. З цього часу Міжнародна програма ЮНЕСКО-ЮНЕП регулярно організовує міжнародні конференції, сприяє вченим, педагогам і викладачам вищих, середніх і початкових шкіл у розробці навчальних програм, надає технічну і грошову допомогу еколого-освітнім проектам.

У 1972 р. у Стокгольмі (Швеція) відбулася конференція ООН з питань навколишнього середовища, яка відіграла важливу роль у розвитку теорії і практики екологічної освіти, підкреслила її необхідність, схвалила досвід розвинених держав у цій сфері та надала рекомендації всім країнамучасникам світової спільноти, щодо розробки дієвих заходів для формування у широких верств населення відповідального ставлення до природного середовища. Екологічна освіта, згідно з декларацією Стокгольмської конференції, повинна концентруватися на специфічних проблемах, мати міжпредметний характер, вносити вклад у суспільне благополуччя і виживання людського роду.

Наслідком Стокгольмської конференції стало затвердження спеціальної програми ООН з питань навколишнього середовища (ЮНЕП), яка отримала подальший розвиток у 1975 р. на міжнародній конференції в Белграді (Югославія), де з'явилася «Белградська Хартія» глобальний план дій у галузі охорони природи і формування відповідального ставлення людини і суспільства до природного середовища. Недоліком Белградської конференції була відсутність серед учасників урядових структур, що обмежувало сферу реалізації її рішень. Тому в резолюції конференції вказано на необхідність в майбутньому проведення великомасштабних міждержавних конференцій із залученням глав держав і урядів країн-учасниць міжнародної спільноти.

Перша міжурядова конференція з питань екологічної освіти відбулася у Тбілісі (Грузія) у 1977 р. У її роботі брали участь керівники 66 держав, членів ЮНЕСКО. Основний документ Тбіліська декларація поставила перед світовим співтовариством амбітне завдання: сформувати нові зразки поведінки і діяльності у довкіллі та змінити ставлення до природи всіх соціальних груп і світової спільноти [15, с. 42].

Конференція підкреслила, що найважливіше завдання екологічної освіти спонукати молодих людей набути необхідні знання, практичні уміння і навички, поведінкові моделі, потрібні для відповідальної і ефективної участі у розв'язанні екологічних проблем [15, с. 43].

Тбіліська декларація дала поштовх для розвитку міжнародних еколого-освітніх програм та міжнародних угод з питань навколишнього середовища й екологічної освіти [22, с. 21]. Під впливом її рішень активізувався розвиток екологічної освіти в європейських державах і США. У 1977 р. Європейське співтовариство затвердило спеціальну програму «The Environmenal Education Network Project», яка передбачає активізацію співробітництва, проведення семінарів і конференцій, видання спеціальної літератури, створення системи еколого-освітніх центрів.

У 1982 р. на сесії Генеральної Асамблеї ООН проголошено Всесвітню хартію природи, яка поклала початок парадигмального зрушення в екологічній освіті поступовий перехід від філософії антропоцентризму до філософії екоцентризму [12, с. 19]. Цей документ також стимулював розробку теоретичних, етичних і прикладних аспектів проблеми екологічної освіти в більшості розвинених країн світу [1, с. 23].

У 1987 р. відбулась Московська конференція, за результатами якої було сформовано стратегію для галузей екологічної освіти [12, с. 72].

Серед визначних подій світової історії екологічної освіти слід виділити Європейський рік навколишнього середовища (1987 1988), проведення якого призвело до розробки нових методів, програм, підручників, навчальних посібників і методичних рекомендацій в європейських країнах, а також опубліковану в 1987 році доповідь Міжнародної комісії з навколишнього середовища і розвитку «Наше спільне майбутнє», в якій екологічна освіта розглядалась як основний засіб вирішення питання «примирення» навколишнього середовища і розвитку сучасного світового співтовариства [13, с. 79]. навчальний студент міжнародний екологічний

Четвертий сучасний (глобальний) період розпочинається у 1990 р. і пов'язується з принципово важливими зрушеннями у парадигмі, цілях, завданнях та змісті екологічної освіти.

Знаковою подією цього періоду стає конференція ООН з питань навколишнього середовища і розвитку, яка відбулася у 1992 р. в Ріо-де Жанейро (Бразилія). В її основному документі «Порядок дій на ХХІ століття» зазначається, що екологічна освіта необхідна для зміни ставлення населення до природи і є важливою умовою ефективного розв'язання проблем навколишнього середовища і сталого розвитку, для підвищення інтересу людей до екологічних питань [21, с. 38].

У 1998 р. на IV Пан'європейській конференції міністрів охорони навколишнього середовища «Довкілля для Європи» прийнята Орхуська конвенція, яка стала новим важливим механізмом розвитку демократії та прав людини.

На полях Всесвітнього Самміту з питань сталого розвитку у Йоганнесбурзі (2002) вирішено «рекомендувати Генеральній Асамблеї ООН розглянути питання про проголошення десятиліття, починаючи з 2005 року, десятиліттям освіти в інтересах сталого розвитку» [5, с. 60].

З урахуванням сучасних світових вимог щодо охорони природи й тенденцій розвитку педагогічної науки і практики в Україні у 2002 р. розроблена Концепція екологічної освіти спрямована на перебудову змісту освіти й виховання відповідно до вимог часу та основних положень Національної доктрини розвитку освіти у XXI ст.

Незважаючи на те, що Десятиліття освіти в інтересах сталого розвитку завершилося, у результатах конференції в Айті-Нагоя (Японія) у 2014 р. була представлена доповідь ЮНЕСКО «Побудова майбутнього, якого ми хочемо», в якій доповідались результати Десятиліття на всіх рівнях і у всіх галузях освіти, при цьому одним з 10 основних висновків доповіді є необхідність загального визнання того, що освіта відіграє ключову роль у досягненні сталого розвитку.

Таким чином, шлях міжнародного співробітництва в галузі екологічної освіти був досить динамічним і характеризувався розвитком поглядів щодо місця і цілей екологічної освіти, до визнання її першочергової ролі у досягненні сталого розвитку. Встановлено, що в усьому світі, бурхливий розвиток екологічної освіти припадає на 90-ті рр. ХХ ст., оскільки проблема взаємодії людини з природою перетворилася на найбільш актуальну і набула глобального характеру.

Низка глобальних проектів показали, що уряди країн світу прийняли необхідні національні законодавчі та нормативні акти щодо впровадження ідей і цілей освіти для сталого розвитку в свої національні системи освіти, в практику роботи громадських екологічних організацій і повсякденну діяльність бізнесу. Загалом аналіз літературних джерел дає підставу констатувати, що на сьогоднішній день питання розвитку екологічної освіти в контексті міжнародного впливу залишається актуальним і потребує подальшого вивчення.

Література

1. Андреева Е.К. От экологического воспитания к пониманию ноосферы / Е.К. Андреева // Советская педагогика. 1988. № 9. С. 23-28.

2. Андрущенко В.П. Екологічна політика і освіта: проблеми становлення. Роздуми про освіту: статті, нариси, інтерв'ю / В.П. Андрущенко. К.: Знання України, 2004. С. 253-258.

3. Гирусов Э.В. Система «Общество-природа»: проблема социальной экологии: [монография] / Э.В. Гирусов. М.: Изд-ство Москов. ун-та, 1976. 167 с.

4. Захлебный А.Н. Школа и проблемы охраны природы (содержание природоохранительного образования) / А.Н. Захлебный. М.: Педагогика, 1981. 183 с.

5. Касимов Н.С. Образование для устойчивого развития: материалы Всероссийского совещания «Образование для устойчивого развития» / под ред. Н.С. Касимова, В.С. Тикунова. Смоленск: Маджента, 2003. 160 с.

6. Киселёв Н.Н. Мировоззрение и екология / Н.Н. Киселёв. К.: Наукова думка, 1990. 216 с.

7. Костицька І.М. Проблеми екологічної освіти в педагогічній теорії і практиці роботи шкіл України (1970 1990 рр.): дис. ... канд. пед. наук: 13.00.01 / І.М. Костицька. К., 1995. 198 с.

8. Крисаченко В.С. Екологія. Культура. Політика: концептуальні засади сучасного розвитку / В.С. Крисаченко, М.І. Хілько. К.: Знання, 2001. 598 с.

9. Лук'янова Л.Б. Теорія і практика екологічної освіти у професійно-технічних навчальних закладах: дис. ... д-ра пед. наук: 13.00.04 / Л.Б. Лук'янова. К., 2006. 465 с.

10. Малюченко І.О. До питання професійної підготовки екологів в університеті в педагогічній теорії та практиці / І.О. Малюченко // Наукові праці. Педагогіка. 2003. С. 121-127.

11. Мамедов Н.М. Основания экологического образования / Н.М. Мамедов // Философия экологического образования: [монография] / под общ. ред. И.К. Лисеева. М.: Прогресс-Традиция, 2001. С. 72-88.

12. Методика экологического образования: терминологический словарь / [авт.-состав. Г.Н. Каропа] ; М-во образования РБ, Гомельский гос. ун-т им. Ф. Скорины. Гомель: УО «ГГУ им. Ф. Скорины», 2009. 164 с.

13. Наше общее будущее: Доклад Всемирной комиссии по вопросам окружающей среды и развития (МК ОСР): пер. с англ. М.: Прогресс, 1987. 412 с.

14. Плахотнік О.В. Розвиток геоекологічної освіти в Україні: автореф. дис. ... д-ра пед. наук: 13.00.04 / О.В. Плахотнік. К., 1998. 35 с.

15. Природоохранительное просвещение: [сборник] / К.П. Митрюшкин [и др.]. М.: Знание, 1980. 176 с.

16. Розенберг Г.С. Всё врут календари! (экологические хронологии) / Г.С. Розенберг, Г.П. Краснощеков. Тольятти: ИЭВБ РАН, 2007. 177 с.

17. Салтовський О.І. Основи соціальної екології: курс лекцій / О.І. Салтовський. К.: МАУП, 1997. 168 с.

18. Сластенина Е.С. Экологическое образование в подготовке учителя: вопросы теории и практики / Е.С. Сластенина. М.: Педагогика, 1984. 104 с.

19. Штофф В.А. Моделирование и философия / В.А. Штофф. М.: Наука, 1966. 301 с.

20. Щедровицкий Г.П. Система педагогических исследований (методологический анализ) / Г.П. Щедровицкий // Педагогика и логика. М.: Касталь, 1993. С. 16-200.

21. Gore A. The Earth in the Balance: Ecology and the Human Spirit / Albert Gore. N.Y.: Aplume Book, 1993. 412 p.

22. Hale M. Ecology in Education / Monica Hale. Cambridge: Cambridge University Press, 1995. 191 p.

23. Judy Ed. Environmental Education in the Schools: Creating a Program that Works! / Ed. Judy, A. Braus, David Wood. Washington: NAAEE, 1993. 500 p.

24. Mrazek Ed. Alternative Paradigms in Environmental Education Research / Ed.R. Mrazek. Troy: NAAEE, 1993. 334 p.

25. Snow D. Inside the environmental movement: meeting the leadership challenge / Donald Snow. Washington: Island Press, 1992. 295 p.

26. Wilson E. In Search of Nature / Edvard O. Wilson. Harmondsworth: The Penguin Press, 1997. 224 p.

Размещено на Allbest.ru