До питання розвитку професійної майстерності артиста хору в XXI ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

До питання розвитку професійної майстерності артиста хору в XXI ст.

Перцова Н.О. Київський національний університет культури і мистецтв

Анотація

У статті розглядається специфіка змін, які відбувались у хоровому виконавстві. Суспільство XXI ст. актуалізує питання підготовки артистів хору, які б могли бути універсальними співаками, здатними виконувати твори, що мають різну стильову приналежність. Простежується зростання вимог до посилення театралізованого, а також танцювального компонентів в рамках виступів хорових колективів. Пропонується здійснити зміни в рамках існуючих програм підготовки студентів диригентсько-хорових відділів, шляхом вивчення основ естрадно-джазового вокалу, введення пластично-танцювальних та театральних занять.

Ключові слова: хоровий колектив, артист хору, професійна майстерність, вокаліст.

Аннотация

В статье рассматривается специфика изменений, которые происходили в хоровом исполнительстве. Общество XXI в. актуализирует вопрос подготовки артистов хора, которые могли бы быть универсальными певцами, способными исполнять произведения, имеющие различную стилевую принадлежность. Наблюдается рост требований к усилению театрализованного, а также танцевального компонентов в рамках выступлений хоровых коллективов. Предлагается осуществить изменения в рамках существующих программ подготовки студентов дирижерско-хоровых отделений, путем изучения основ эстрадно-джазового вокала и введением пластично-танцевальных и театральных занятий.

Ключевые слова: хоровой коллектив, артист хора, профессиональное мастерство, вокалист.

Summary

The article deals with the specifics of the changes that took place in the choral performance. Society of the XXI century purpose the importance of training choir singers, who could be versatile singers, able to perform the work, having different stylistic identity. There is a growing requirement to enhance the theatrical, and dance performances components within the choirs. It is proposed to make changes in existing training programs for students of conducting and choral departments, by learning the basics of pop-jazz vocals and the introduction of plastic-dance and theater classes.

Keywords: choir, chorus actor, professional skill, vocalist.

хоровий театралізований освіта вокальний

Актуальність дослідження. Культура XXI ст. продовжує розвиватися під гаслами постмодернізму, що виникає в XX ст., для якого характерними є пошук розваг, безупинне повторення, поєднання різних музичних стилів та жанрів, полістилістика, іронічність. Еклектика, прагнення до цитування та загальна хаотичність розвитку окремих музичних напрямків створюють досить складну та різнобарвну картину вимог до виконавців. Якщо звернутись до історії хорового мистецтва, то роль та функції виконавців були принципово іншими, ніж зараз. Дослідження специфіки тих вимог, які постають перед артистами хору в XXI ст. є актуальним завданням, розв'язання якого сприятиме усвідомленню можливих змін, які треба здійснювати в межах професійної підготовки в ВНЗ.

Огляд останніх публікацій. Хорове мистецтво активно аналізується сучасними дослідниками. Так увагу науковців привертають різні аспекти, пов'язані як з процесом становлення сучасної традиції виховання, так і з методичними вказівками, пов'язаними з навчальними програмами. Ґрунтовна робота Н. Бодішевської розкриває аспекти історії становлення зарубіжного хорового мистецтва, наводяться чисельні вислови провідних мислителів та музикознавців минулого. Т. Борисенко аналізує специфіку самореалізації майбутнього керівника хорового колективу в формуванні професійної компетентності. У статті М. Назаренко розкривається питання вокально-хорової підготовка майбутнього вчителя музичного мистецтва в контексті інтегративного підходу. Важливий методологічний аспект, пов'язаний з вихованням вокально-виконавських якостей розкривається у розробці О. Соболєвої. Проте досить багато питань залишаються поза увагою дослідників, на які варто звернути свій науковий інтерес.

Виклад основного матеріалу. Однією з стародавніх цивілізацій, про яку залишилось багато письмових відомостей є Стародавня Греція. В її культурі хоровому співу відводилось надзвичайно важливе місце. Він був основою та неодмінним супутником всіх сфер життя громадян: супроводжував суспільно значущі заходи, складав основу музичного оформлення жрецьких ритуалів, становив частину системи виховання молоді та одним з головних компонентів давньогрецького театру. Н. Бодішевська вказує на те, що саме життя греків стало передумовою різних виконавських колективів, кожен з яких виконував свій репертуар, проте співали вони одноголосно. «Життя греків, в своїх багатогранних проявах, породила безліч і різноманітність жанрів хорової та вокальної музики, а так само визначила необхідність існування хорів різних типів -- чоловічих, жіночих, дівочих і «отроцьких», тобто юнацьких. Кожному з них призначалася певна сфера суспільної діяльності та свій репертуар» [1, с. 6]. Так, наприклад, жіночий хоровий спів використовувався у ритуальних дійствах в храмових церемоніях. В даному випадку спів супроводжувався досить складними рухами, танцями. Відповідно роль вокальної майстерності було не настільки значимою, як саме синкретичне дійство. Хор, який супроводжував трагедію зазвичай складався з 12-15 осіб, а той, що був необхідним в комічному дійстві -- майже вдвічі більший -- нараховував 24 особи.

За доби середньовіччя ще більше зростає потреба у хорових колективах. Так візантійські хори вражали своєю великою чисельністю, адже вони складалися з 150-200 осіб та приймали участь не лише у церковних службах, але й у церемоніях в палацах вельможних осіб. В історії залишились відомості про появу значної кількості жанрів та формування двох типів співу -- один пов'язаний з рецитацією, а інший -- з псалмодією, що включала більш розгорнуту стосовно діапазону мелодику, з вокалізацією та орнаментикою. Якщо розглянути період раннього західного середньовіччя, то переважають чоловічі хори, які співають в унісон, відповідно основні вимоги висувають вже лише до вокальних даних, а потреба у сценічних навичках відпадає. Проте вже починаючи з IX ст. виникають форми раннього багатоголосся і зростає кількість жанрів, як церковних, так і світських. Це сприяє розвитку вокальної майстерності співаків, а також розвитку слухових навичок. За доби Відродження починає зростати кількість виконавських колективів, які в умовах появи музичних закладів освіти, як при церквах, так і світських демонструють значний ріст художніх та технічних якостей артистів хору. Чисельність чоловіків, які співають у хорі, досягає тридцяти осіб, високі партії співають кастрати. В умовах написання творів, де представлено від чотирьох до дванадцяти різних партій ще більш «прискіпливими» стають вимоги: виконавці мають володіти чистотою інтонації, ясною дикцією, осмисленістю відтвореного співаком тексту. Зростає потреба у більш емоційному, афектованому виконанні.

У XVII ст. починають розвиватися два типи хорових кантат - світські і духовні. Н. Бодішевська зазначає, що під впливом оперного жанру складаються нові форми музикування, розвивається концертне виконавство. «Спів в оперних спектаклях і в концертних залах вимагав нових якостей співочої звучності - особливої сили, яскравості, політності, а віртуозний стиль оперних вокальних номерів, який буяв різного роду прикрасами, орнаментикою мелодій - вдосконалення прийомів вокальної техніки» [1, с. 29]. При консерваторіях діяли капели, влаштовувалися хорові та інструментальні концерти, театралізовані вистави, все це сприяло ще більшій досконалості артистів хору, насамперед вокально-технічної. Якщо ж йшла мова про участь у виставах чи операх, тоді актуалізується потреба у сценічних діях.

Значним досягненням стало створення змішаних хорів, в яких були присутні, як чоловіки, так і жінки. Адже досить довгий час, згідно з традицією, закладеною ще за доби західноєвропейського середньовіччя, жіночі хори могли існувати хіба що при монастирях. Можна зазначити, що принципово нових вимог до виконавців у наступні століття не виникає, проте в XX ст. внаслідок появи вузької спеціалізації вокалістів, відбувається певне спрощення професійної підготовки, що призводить до зменшення значення сценічного артистичного компоненту, як, наприклад, у академічних хорових колективах. Натомість, основним завданням постає вміння орієнтуватися в різностильовому репертуарі, для виконання якого насамперед потрібно мати неабиякі вокальні здібності. Варто відмітити, що більшість співаків, які зараз співають у хорах, здобувають не вокальну підготовку, а насамперед є випускниками диригентсько-хорових відділів. М. Назаренко влучно вказує на багатоаспектний підхід, який використовується при підготовці студентів. «Вокально-хорова підготовка є складним, багатоаспектним процесом, структурні компоненти якого складають інтегративну цілісність, мають єдину внутрішню організацію, спільні принципи, спільну мету - формування готовності студентів до вокально-хорової діяльності» [3, с. 236].

В процесі навчання студентів на вищезгаданому відділі в першу чергу робиться акцент на вихованні якостей майбутнього керівника хору. Основою є напрацювання наступних навичок: «виразність диригентських жестів, техніка роботи над хоровим твором у практичній діяльності з хором, власний виконавський план (інтерпретація хорового твору)» [2, с. 47]. Звісно, що джерелом, яке ініціює творчу самореалізацію є робота студента в класі з хоровим колективом.