Психологічні умови виховання почуття відповідальності у молодших школярів

• застосування вольових зусиль при виконанні завдання і ін.

Дослідження З. Лайзане показали, що вольові якості, зокрема відповідальність, виявляються в молодшому шкільному віці переважно в ігровій діяльності, потім в трудових діях, і лише на третьому місці, по мірі формування позиції школяра, - у навчальній діяльності [Басюк, 2005].

Особливого значення проблема виховання відповідальності посідає у спадщині В. Сухомлинського. Видатний вчений-педагог розкрив зміст поняття «відповідальність» та розробив шляхи її формування, яка розглядалась педагогом як інтегральна якість особистості, що органічно поєднує громадянськість і сумління та характеризує готовність особистості брати на себе обов'язки й виконувати їх. Вона характеризує здатність особистості самостійно формулювати моральні обов'язки, вимагати від себе їх виконання і здійснювати самооцінку і самоконтроль. Людина повинна відповідати передусім перед власною совістю. У працях педагога зустрічається таке поняття як «голос совісті», яке трактується автором як любов до людини, обов'язок перед суспільством. Він завжди закликав своїх вихованців до того, щоб вони розвивали у собі бачення себе очима суспільства (колективу), звертались до самоаналізу власних вчинків, були відповідальними перед власною совістю, Батьківщиною та перед самими собою [Сухомлинський, 1977].

Таким чином, у молодшому шкільному віці вже закладаються основи моральних почуттів. Такі поняття, як добро й зло, справедливість і несправедливість, правда і брехня, щирість і лицемірство, вірність і зрада, краса й потворність, що усвідомлюються в цьому віці в образі яскравих картин і уявлень, лишаються в емоційній пам'яті на все життя. Прямий, у певному розумінні навіть прямолінійний зв'язок між інтелектом та емоціями, з одного боку, і активною діяльністю - з іншого, змушують вихователя серйозно оцінювати все, що діти сприймають, про що вони думають, що бачать. В уявленнях, думках і емоціях дитини молодшого шкільного віку весь світ зазнає дуже простої, з погляду дорослих, класифікації: гарно й погано, правильно й неправильно. В цій класифікації дитина ще не бачить відтінків, їй важко збагнути сплетіння поганого й гарного, особливо в людині. Духовне життя в цьому віці має спрямовуватися так, щоб гарне пізнавалося, осмислювалось і переживалось дитиною на зразках прекрасного, того, що має велику виховну силу, і щоб погане не лише правильно трактувалося, а й активно засуджувалося. Навіть той факт, що дитина в своїх думках схвалює гарний вчинок і засуджує поганий, є виявом її активної діяльності.

Особливо яскраво помітний моральний характер цієї діяльності тоді, коли в схвалюванні й засудженні бере участь весь колектив. У системі виховних бесід, що проводили вчителі Павлиської середньої школи з дітьми молодшого шкільного віку, значне місце посідало ознайомлення з благородними, високоморальними, самовідданими вчинками кращих людей нашого суспільства. Виховна робота вчителів не обмежувалась лише тим, що діти захоплювались вчинками інших. Вони розробляли систему виховання таким чином, що учні, наприклад, мали змогу написати листа людині, яка показала себе самовідданою, чесною, правдивою, і тим самим засвідчували своє схвалення. Звичайно, школярі, не мали на меті зав'язати листування, але в процесі написання листа виявлялося й стверджувалося моральне почуття [Сухомлинський, 1976].

У молодших школярів яскраво проявляються такі почуття, як прихильність до ближніх, відповідальність за товариша, співчуття, жаль, чуйність, чутливість до горя, нещастя, скрути товаришів. Діти цього віку здатні усвідомити благородство безкорисливого вчинку, що найбільше зрозумілий їм своєю наочністю, виразністю, безпосереднім зв'язком з особистими інтересами. Уже в віці 4-6 років діти відчувають душевне задоволення, віддаючи свою матеріальну цінність тим, кому вони симпатизують. В молодшому шкільному віці це почуття поглиблюється, збагачується новими думками. Якщо вихователь правильно розтлумачує дітям благородство товариської взаємодопомоги, то вони ладні віддати товаришеві все, що мають, поділитися останнім, відмовитися від особистого задоволення в ім'я товариської солідарності. Використовуючи у своїй роботі ці вікові особливості школярів, В. Сухомлинський прагнув, щоб в учнів початкових класів формувалися й утверджувалися основи моральності людини-колективіста. Діти повинні самі збагнути обставини, за яких потрібна товариська взаємодопомога, співчуття, відповідальність за доручену справу. Чим певніше зрозуміє дитина, що її втручання може вплинути на хід подій, тим яскравіше виявиться в неї почуття жалю, співчуття, бажання допомогти товаришу, бути відповідальним за долю інших. Почуття ці посилюються тим, що вони, як правило, охоплюють весь колектив, і товариські, колективістські вчинки у цьому віці теж мають колективний характер [Сухомлинський, 1977].

Відповідно до цього «відповідальність» за В. Сухомлинським насамперед формується у колективі, в навчанні та праці, проте рушійною силою залишається колектив. А. Макаренко і В. Сухомлинський розглядали його як неодмінно ідейне (за висловом Макаренка, ідеологічне) об'єднання, яке передбачає певну організаційну структуру, чітку систему взаємозалежностей, співробітництва, взаємодопомоги, вимогливості, дисципліни й відповідальності кожного за всіх і за кожного. У своєму творі «Народження громадянина» В. Сухомлинський дав наступне обґрунтування відповідальності: «Відповідальність людини за людину - це для життя колективу все одно, що цементний розчин для спорудження будинку, немає відповідальності людини за людину - немає й колективу» [Сухомлинський, 1977].

Варто розглянути роль праці у формуванні почуття відповідальності у молодших школярів. Педагог-гуманіст стверджує, що однією з визначальних умов виховання є прагнення, вміння вихованця брати на себе відповідальність за працю, щоб ухилення від неї переживалось як мерзенність та повинно мати місце чітке усвідомлення обов'язку.

Навчання, внаслідок якого посилюється почуття відповідальності в учнів, В. Сухомлинський також розглядає як працю, до якої треба ставитися із сумлінням та почуттям обов'язку.

Отже, аналізуючи праці В. Сухомлинського та сучасних науковців, які розглядали педагогічні ідеї видатного педагога можна резюмувати, що відповідальність є важливою категорією, яка формується у колективі, внаслідок відповідальності людини за іншого, відповідальності перед суспільством та власною совістю.

На формування відповідальності молодшого школяра впливає не лише його включення в діяльність та отримання позитивних результатів (завершеність справи, добросовісне її виконання, отримання задоволення від роботи як самим виконавцем, так і оточуючими людьми), але й характер взаємин молодшого школяра з людьми. Тому важливо навчити дитину вмінню суб'єкт - суб'єктної взаємодії: вести діалог, керувати своєю поведінкою, колективно обговорювати підсумки роботи, давати самооцінку своїм діям, застосовувати навички міжособистісної взаємодії, безкорисливо ділитися тим, що маєш (іграшками, їжею, знаннями), проявляти розуміння, настроюватися на переживання іншого, надавати йому посильну допомогу, приносити радість не тільки собі, але й людям, які поруч, брати важчу або більшу частину роботи на себе [Оржеховська, 1996].