Організація лексичної роботи студентів філологічних спеціальностей з ономастичним матеріалом (на прикладі української мови)

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 811.161.2'373.2

Криворізький державний педагогічний університет ORCID ID 0000-0002-5992-4035 DOI 10.24139/2312-5993/2017.03/060-072

ОРГАНІЗАЦІЯ ЛЕКСИЧНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ ФІЛОЛОГІЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ З ОНОМАСТИЧНИМ МАТЕРІАЛОМ (НА ПРИКЛАДІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ)

Т. Мішеніна

Постановка проблеми. У змісті викладання філологічних дисциплін у вітчизняних ВПНЗ набуває ваги тенденція до застосування принципів, методів, дидактичних засобів у межах тріади «етнос - мова - культура», що нині пов'язано з досягненнями низки суміжних наук (лінгвістики, етнопсихолінгвістики, соціальної психології, соціолінгвістики). Урахування етнокультурних і соціолінгвістичних чинників у навчальному процесі дозволяє розглядати майбутнього філолога як суб'єкт навчання в тісному взаємозв'язку із соціокультурною діяльністю, а також як носія лінгвокультури; особистість, яка формується засобами мови навчання.

Аналіз актуальних досліджень. Сутність, роль і шляхи реалізації лінгвокультурологічного підходу до навчання мови розглядали вітчизняні й зарубіжні науковці (М. Вятютнєв, Т. Донська, І. Зимня, В. Костомаров, В. Красних, В. Крисько, Н. Мішатіна, Н. Южаліна), однак не знайшла послідовного висвітлення проблема вироблення лінгвокультурологічної грамотності студентів філологічних спеціальностей у процесі навчання мови з позиції розгляду мовної одиниці згідно з принципом «мовна одиниця / культурна одиниця (лінгвокультурема)» - виокремлення культурної інформації, закладеної в семантичній структурі мовної одиниці, яка потрактовуться як фонова (еквівалентна / безеквівалентна лексика, концепти, фразеологічний (паремійний) фонд, етикетні одиниці).

Предметом дослідження нашої розвідки стали власні імена представників української лінгвокультури з позиції діа- й синхронії; паремійної репрезентації й кореляції на рівні мовної картини світу.

Методи дослідження: теоретичні (аналіз психолого-педагогічної й мовознавчої літератури), емпіричні (спостереження над навчальним процесом і вивчення педагогічного досвіду задля дослідження специфіки викладання курсів лінгвокультурологічного спрямування в педагогічному виші); власне лінгвістичні (компонентний та етимологічний аналіз).

На сучасному етапі розвитку українського іменника репрезентовано християнські імена (Анастасія, Катерина, Марія, Георгій, Дмитро, Михайло); дохристиянські (язичницькі) (Владислав, Володимир, Любомир, Людмил, Ростислав, Святослав); запозичені з різних мов (Анфіса, Едуард, Жанна, Анжеліка, Ельвіра). Традиційним є утворення жіночих імен від чоловічих (Павло - Павла / Павлина, Петро - Петрина, Іван - Іванна, Михайло - Михайлина, Орест - Ореста, Владислав - Владислава, Мстислав - Мстислава, Антоній - Антоніна, Олександр - Олександра).

Власні імена представників української лінгвокультури розвивалися поетапно:

1. Дохристиянський період (до хрещення Київської Русі 988 р.), коли ім'я усвідомлювалося як невід'ємний життєвий супутник кожної людини й мало своєрідний культовий і містичний зміст. Слов'янське автохтонне особове власне ім'я потрактовується як ім'я праслов'янського походження або утворене пізніше на споконвічному слов'янському мовному ґрунті [1, с. 67-69]. З позиції словотвірної структури такі імена переважно становили імена-композити (Радимир, Милослав, Драгомир, Воїслав, Градислав, Істислав, Мирослав, Родислав, Всеслав, Всемил, Вишеслав, Добромил, Добромир, Милорад, Горислав). Варто звернути увагу на той факт, що князі Київської Русі мають виразно слов'янське походження, що дозволяє говорити не лише про родовідну, але і про культурно-історичну традицію (Володимир Великий, Ярослав Мудрий, Ізяслав Ярославич, Всеволод Ярославич, Святополк Ізяславич, Ростислав Мстиславич). Варто зауважити, що з-поміж очільників Київської Русі переважно побутували слов'янські власні назви: (Ізяслав Ярославич (1054-1078); Всеволод Ярославич (1078-1093); Святополк Ізяславич (1093-1113); Ярополк Володимирович (1113-1139); Ізяслав Мстиславович (1146-1154); Ростислав Мстиславич (1154-1155); Всеволод Святославич (1176-1212); Ярослав Всеволодович (1238-1246)).

Етимологічний коментар: миро-, -миръ - спокій, злагода; мсти-- мситити; -полкъ - військо, загін; славо-, славъ - честь, похвала, слава; яр(о) - лютий, енергійний, сильний; вят- // вяче- - більше; все- - весть; свято- - святий, благочестивий.

Етимологія імен на етапі християнизації є достатньо прозорою, оскільки пов'язується із уведенням державної релігії - християнства, відповідно - поширення канонізованих імен: 2. Християнський період [1, с. 67-69], у хронологічних межах якого чітко простежується кілька самостійних етапів (з 988 року до XI11 ст., коли відбувалася адаптація християнських імен і паралельне вживання традиційних слов'янських автохтонних імен; XIV-XVII ст. - остаточне закріплення християнських імен в антропонімній системі України в адаптованій формі й повне витіснення з іменника слов'янських автохтонних імен, які виконують функцію прізвиськ або другого компонента в ідентифікації особи; XVII - початок XX ст. - панування усталеного християнського іменника і паралельно активне формування прізвищевої системи). Християнське особове власне ім'я потрактовується як ім'я переважно староєврейського, грецького, латинського та іншого походження, що були поширені в Україні після прийняття християнства та введені в так звані святці й церковні календарі, з яких при здійсненні обряду хрещення обиралось ім'я для новонародженого (на кожен день календаря укладено перелік святих, тобто церковних імен). Християнизація Київської Русі загалом і введення церковного календаря уможливили не лише кодифікацію імен українців, але й репрезентувати їх як представників християнської культури.

Антична традиція засвідчує назви богів (героїв), позначення якостей, указівку на територіальне походження; християнська традиція відтворює філософію пізнання єдиного Бога (зауважимо, що реформа, уведена Володимиром Великим перед упровадженням християнства як державної релігії, яка полягала в упорядкуванні язичницького пантеона (Перун, Хорс, Даждьбог, Стрибог, Симаргл, Мокош), не сприяла об'єднанню племен, відповідно християнізація нівелювала з часом язичницьку мотивацію власної назви, натомість філософія єдинобожжя актуалізувала власні назви, пов'язані з поняттям «єдиного Бога»). Грецька традиція поряд із уведенням абстрактних іменників (беззаконня (anomia), бездушшя (apsykhia), богослов'я (theologia), совість (syneidesis), согласіє / згода / домовленість (symphonia), предтеча (prodromos), зрадник (prodotes), благоутробіє, злонравний, добропобідний (пор. греч. єиаяЛ.аух^їа, какофршу, KaAALviKoq), засвідчує вживання власних назв, пов'язаних етимологічно або з історичними особами, причетними до християнізації, або з біблійними назвами (Олександр «захисник людей», Олексій «захисник», Андрій «мужній», Антон «який протистоїть», Аркадій «житель Аркадії», Артем «здоровий», Арсен «мужній»).

Християнство, упроваджене Володимиром Великим у 988 р., сприяло не лише становленню нової релігії, але й формуванню нового реєстру імен, що кількісно суттєво поступався традиційному іменнику (власному імені) праукраїнців. Насамперед зауважимо, що князі Київської Русі, видатні політичні діячі України мали два імені (мирське і християнське): князь Аскольд (Микола); князь Володимир Великий - Василій; князь Ярослав Мудрий - Юрій; княгиня Ольга - Олена; Богдан Хмельницький - Зиновій.

Мотиви надання християнського імені не співвідносилися з усталеними традиціями: якщо давні імена виражали прохання, побажання кращої долі своїй дитині чи характеру іменованого (давнє уявлення про те, що ім'я не лише охороняло, але й дозволяло співіснувати у світі реальному й ірреальному; наділяло певними надприродними / винятковими здатностями; уможливлювало спілкування з потойбічними істотами тощо), то християнське ім'я поєднувало душу дитини з її небесним заступником (янголом), який мав таке саме ім'я, а також засвідчувало її належність до християнської общини та сприяло побудові внутрішнього храму людини.

Із XVII ст. церковно-християнські імена в адаптованій формі витісняють із українського іменника слов'янські. Адаптація християнських імен (мовні явища фонетичної / морфологічної / словотвірної адаптації, афереза, синкопа й апокопа) [2, с. 37-38]. Фонетична адаптація у процесі засвоєння чужих імен відбувалася поряд із морфемною адаптацією. Характерними особливостями для українських імен стали: 1) (заміна церковнослов'янського а на о: Олександр, Олексій, Опанас, Оверко, Онисим (рос. Александр, Алексей, Афанасий, Аверкий, Анисим); заміна початкового є на я або о: Олена, Омелян, Явдоха, Ярема (рос. Елена, Емельян, Евдокия, Еремей); стягнення голосних, приголосних, випадання складних для вимови звуків (Ионаникий - Оникій. Иоанн - Іван, Исидор - Сидір, Аквилина - Килина)); 2) морфологічна адаптація (заміна флексій імені, що відбувалася разом із фонетичною, наприклад, до кінцевих приголосних додавалося закінчення о: Данило, Дмитро, Кирило, Марко, Михайло, Павло, Петро; усічення флексії -ий: Діонисій - Денис, Артемій - Артем; 3) словотвірна адаптація також супроводжувала фонетичні процеси (полягала в різних типах усічень імен і додаванні до них різноманітних гіпористичних суфіксів: Онанко (Ананій), Єско (Іосиф), Андрушко (Андрій), Сенечко (Семен), Іваночка (Іван), Михник (Михайло)); афереза - усічення початкових ненаголошених складів імені (Лексей - Алексей; Панас - Опанас, Хрим - Охрим); синкопа - усічення середньої частини імені (Ляхно - Іляхно - Ілля, Сень - Семен, Філон - Филимон);

апокопа - відпадання кінцевих ненаголошених складів (Антон - Антоній, Макар - Макарій, Зінь - Зіновій, Кась - Кассіан, Кость - Костянтин) - послідовно відтворені в українській художній літературі.

Похідні варіанти особових власних імен, утворених шляхом суфіксації, утворювалися за допомогою квалітативних і пейоративних суфіксів, які приєднувалися до повної, скороченої або ускладненої іншим формантом основи антропоніма: 1. - к-о: Андрейко, Вакулко, Володько, Грицько, Данилко, Демидко, Іванко, Івашко, Івко, Ївко, Климко, Корнійко, Кузько, Левко, Олешко, Панаско, Петрашко, Пилипко, Семешко, Федько, Юрко, Ярешко. Яскравим прикладом можуть слугувати власні імена, уживані в українській художній літературі: Грицько Варениченко (Панас Мирний «Хіба ревуть воли як ясла повні»); Федько-халамидник (Володимир Винниченко «Федько-халамидник»); Климко (Гр. Тютюнник «Вогник далеко в степу»). 2. - ик: Децик, Карпик, Лесик, Михайлик,

Петрик, Самойлик, Сеник, Федик; - ець: Василець, Данилець, Іванець, Кирилець, Степанець, Тимець; 3. - ут/ют-а: Васюта(менший) - Василь; Захарюта, Іванюта, Максюта, Семенюта, Романюта.

Для системи українського іменника характерним є розгалужена система суфіксальних утворень: Тетяна - Тетянка, Тетяночка, Танюся, Тася, Тасюня, Нюся; Владислав - Владко, Владюньо, Владичок, Владьо; варіанти імені почасти набували статусу прізвищ: Василь - Вась, Васюн, Васюта, Васюк, Васько, Васьковський, Васик, Ващенко, Іващенко, Васенко, Ващук, Іващук, Івашко, Іваш, Васенко, Василько, Василенко, Васильчук, Васильченко.

Українська лінгвокультура засвідчує відповідність хресних імен у канонічній формі та розмовних варіантів: Агата (Агафія) (з гр. добра) - Гафія, Гафійка, Гапка; Анастасія (з гр. воскресіння) - Настя, Настка; Анна (з євр. благодать) - Ганна; Варвара (з лат. іноземка) - Варка; Євдокія (з гр. благовоління) - Докія, Вівдя; Ірина (з гр. мир) - Ярина, Оришка; Євгенія (з гр. шляхетна, благородна) - Ївга; Катерина (з гр. непорочна) - Катря; Кристина (з гр. присвячена Христу) - Христина, Христя; Ксенія (з гр. гостя, чужоземка) - Оксана; Гликерія - Ликера, Лукія, Глашка; Марія (з євр. печальна; господиня) - Маруся; Меланія (та, яка лестить) - Меланка, Мелашка; Мотрона (Мотрина) (з лат. мати, жінка) - Мотря; Пелагея (з лат. морська) - Палажка, Палагна; Парасковія (з гр. п'ятниця) - Пріська; Євфросинія - Пріська; Стефанія (вінок) - Степанида, Стеха; Соломія (з гр. мир) - Солоха; Євфимія - Хима, Химка; Харитина - Харитя; Фефронія - Хівря; Авдотія - Явдоха; Корнилій (з лат. ріг) - Корній; Лаврентій (з лат. житель Лаврентії) - Лаврін; Емеліан - Мілько, Омелько; Евстафій - Остап, Стах; Федір - Тодось, Хведось.

Система українського іменника охоплює форми прізвиськ, які потрактовуються як додаткове неофіційне ім'я, надане людині соціумом відповідно до її характерної риси, певної життєвої ситуації, за певною аналогією. Офіційні прізвища українців сформувалися здебільшого на базі прізвиськ. Якщо процес утворення прізвищ практично завершився у XIX ст., то процес виникнення прізвиськ та інших неофіційних іменувань триває й донині, оскільки стали невід'ємним елементом мовного спілкування.

Українська лінгвокультура репрезентує родичівські прізвиська, або генесіоніми (андроніми, патроніми, матроніми), - які вказують на його причетність до якогось родича (батька, матері, діда, баби, чоловіка, дружини тощо): Шраменко (син Шрама «Чорна рада» Пантелеймон Куліш), Кайдашенко (син Кайдаша «Кайдашева сім'я» Іван Нечуй- Левицький); Вишняківна (донька Вишняка «Маруся Чурай» Ліна Костенко, Павлиха (донька Павла); Степаниха (дружина Степана), Хижнячка (дружина Хижняка), Гребенючка (дружина Гребенюка); Момонтівська (онука Момота); власна назва сина чи дочки за найменуванням матері або когось із предків по материній лінії: Марусич (син / донька Марусі), Дуняк (син / донька Дуні), Павлишин / Романишин (діти вдови Павла / Романа), Федорищина (син / донька Федори).

Спостереження над мовним матеріалом у змісті фахової підготовки майбутніх філологів здійснюється з урахуванням окреслених етапів розвитку українського іменника, а також особливостей формування прізвищ і прізвиськ відповідно до родоводу. Етимологічний аналіз має здійснюватися співвідносно з історичним супроводом (упровадження християнства в Київській Русі; формування антронімної системи відповідно до усталеної державної релігії - християнства).

ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

1. Подайте визначення власному особовому імені в українців, розкрийте його лексичні й морфологічні ознаки:

а) Андрейко, Вакулко, Володько, Грицько, Данилко, Демидко, Іванко, Івашко, Івко, Ївко, Климко, Корнійко, Кузько; б) Олександр, Олексій, Опанас, Оверко, Онисим (рос. Александр, Алексей, Афанасий, Аверкий, Анисим); в) Олена, Омелян, Явдоха, Ярема (рос. Елена, Емельян, Евдокия, Еремей).

2. Схарактеризуйте словотвірну адаптацію українських власних назв, яка супроводжувала фонетичні процеси (афереза; синкопа; апокопа). Укладіть міні-словник для учнів 6-8 класів відповідності канонізованих християнських імен і їх розмовних варіантів із прикладами з української художньої літератури.

Наприклад: Пелагея (з лат. морська) - Палажка, Палагна (І. Нечуй- Левицький «Кайдашева сім'я»; М. Коцюбинський «Тіні забутих предків»).

3. Розкрийте специфічні риси імен інших народів світу, порівняйте їх з рисами українських імен (по 10 прикладів чоловічих і жіночих імен) (Скрипник Л. Г. Власні імена людей / Л. Г. Скрипник, Н. П. Дзятівська : словник-довідник. - К. : Наукова думка, 1996. - 276 с.).

4. Послуговуючись словниками власних імен, виписати словникову статтю, що стосується Вашого імені. Подати варіанти імені, прізвища від імені. Утворити антропонімне гніздо свого імені.

Зразок: Євген / Євгеній, гр. ім'я Eugeneios «доброго роду», «шляхетний»; канонізоване ім'я.

Андроніми: Евгениха, Євгениха, Ївгениха, Югениха.

Варіанти імені: Ганько, Ген, Геник, Генко, Генунчик, Генусик, Генусь, Генусько, Генцьо, Генюк; розм. Гиньо, Гиньчик, Євга, Євган, Євганюк, Євгенко, Євгеночка, Євгенцьо, Євгенчик, Євгенюк; зневажливо Євгентко, Євгенько, Євгеньо, Євжик, Євко, Женечко, Женик, Женичок, Женко, Женуль; з рос. Женя, Жень, Женько, Женьо, Женьок, Женьчик, Зеньо; розм. Ївген, Ївгеній, Ївжанко, Ївжик; зневажливо Югенище; розм. Югин, Юсик, Юсько, Юсьо [1, с. 94; подано за (Трійняк І. І. Словник українських імен / І. І. Трійняк. - К., 2005. - С. 118-119)].

5. Скласти іменослов Вашої родини. Дослідити походження імен, записати їхні розмовно-побутові варіанти.

6. Подати етимологію давньослов'янським іменам.

Богодар, Богуслав, Жизномир, Житомир, Ладомир, Мирослав, Велидар, Горислав, Казимир, Мечислав, Мислибог, Милодруж, Драгомир, Радислав, Радомисл, Голобуд, Доброказ, Бобротвор, Ярохвал, Богурад, Радивол, Рад/о/мир, Броніслав, Володимир, Владислав, В'ячеслав, Станіслав, Ростислав, Всеволод, Ізяслав, Мстислав, Ярослав, Ярополк, Борислав, Боримир, Братислав, Ладимир, Ладислав, Лучезар, Людмил, Доброслав, Богомил.

7. Подати етимологічний коментар українським іменам, поширеним на терені України, розкласифікувати їх за походженням (робота за варіантами). Утворити форму кличного відмінка імені та по батькові (по батькові утворити довільно з наведених прикладів).

8. Подати тлумачення фразеологізмам, структурним елементом якого є особове ім'я. Розмежувати біблійні й фраземи, що належать до української лінгвокультури [2; 6]. Подати коментар.

Як Адам і Єва в раю; як той Тарас Бульба з Андрієм; баба Палажка і баба Параска; за царя Гороха, коли людей було трохи; за царя Митрохи, коли людей було трохи; де Макар телят не пас; ланцюги Гіменея; як Марко в пеклі; кожна Ганна по-своєму гарна; на Миколи та й ніколи; у всякого Мусія своя затія; як Пилип з конопель; без Гриця й вода не освятиться; вискакувати, як Марко з пасльону; заробити, як Марко на вовні; гасати, як Марко у пеклі; від Адама починати; куди Макар телят не ганяв; там, де Макар телят пасе; Данило, якого болячка задавила; з Богом, Парасю; Христя в намисті; вискочити як голий Кузьма з маку; Хома невірний; Іванова хата; Гаврило з Богом говорило; Без одного Василя обійдеться весілля. лінгвокультурологічний мовний дидактичний наука

9. Подайте етимологію грецьким, латинським та єврейським ономастичним запозиченням, які нині складають український ономастикон.

Приклад: 1. Грецькі запозичення: Олександр «захисник людей», Олексій «захисник», Андрій «мужній», Антон «який протистоїть», Аркадій «житель Аркадії», Артем «здоровий», Арсен «мужній», Опанас «безсмертний», Василь «царський», Влас «неповороткий, вайлуватий», Геннадій «родовитий», Георгій (Єгор, Ягор, Юрій) «хлібороб», Герасим «шанований», Гордій «грізний».

2. Латинські запозичення: Август (Августин) «величний, священний», Авер'ян (Аверкій) «той, який утримує; непереможний», Адріан «житель Адрії», Альберт «білий», Альбіна «біла», Валентин «життєвий, сильний», Віталій «життєвий», Валерій «бадьорий», Костянтин «той, хто встановлює, постійний, твердий», Венедикт «благословенний», Віктор «переможець».

3. Єврейські запозичення: Абрам (Авраам) «батько багатьох, патріарх», Адам «глина», Аким (Яким) «той, кого поставив Бог», Гаврило «моя міць - Бог», Давид «улюблений», Данило «Бог мій суддя», Захар «пам'ять Господа».

10. Проаналізуйте фразеологізми (прикмети) з канонізованими особовими іменами, з якими в українській лінгвокультурі пов'язані християнські свята. Подайте коментар.

Зразок: 1. (Іллі 2 серпня) До Іллі рій під гилі, в по Іллі рій на гилі (На Іллю бджоли рояться і вилітають з вулика); Лиш до Іллі добрі білі (гриби) (Білі гриби - рід грибів, які мають гіркий присмак; по Іллі надають перевагу іншим грибам, які не мають такої міри гіркоти); На Іллі новий хліб на столі (жнива в Україні розпочинаються близько 15 липня, а в серпні вже є новий хліб); Як не запряде до Іллі, то не буде у млині (до Іллі кукурудза повинна запрясти, оскільки пізніше через кліматичні зміни змерзне і не здатна, щоб її змолоти на муку); Як прийде Ілля, то наробить у полі гнилля (близько 2 серпня на Іллі б'ють гради і нищать засіви, від чого збіжжя гниє).

2. Бери, Петре, на розум (набувайся досвіду); До Петра не сподівайся тепла, а по Петрі вже й по теплі (календарний рік хліборобів на терені України); Їж, Петре, поки тепле (усе необхідно робити вчасно); Не все в середу Петра (Не завжди слід надіятися на небесний захист);

Пішло, як з Петрового дня (аналогія до періоду матеріальних статків і духовного розвою й навпаки).

11. Укладіть міні-словник «Фразеологізми з особовими іменами».

12. Подайте лінгвокультурологічний коментар до родичівських прізвиськ (на прикладі української художньої літератури). Утворіть прізвиська за родоводом. Подайте коментар.

Приклад: Павлиха (донька Павла); Степаниха (дружина Степана), Хижнячка (дружина Хижняка); Боженко (син Богуна).

13. Дібрати родичівські прізвиська (10 прикладів) з української художньої літератури. Подати коментар. Зіставити значення з родичівськими прізвиськами іншої слов'янської лінгвокультури (за вибором).

1. Спрогнозуйте розмовно-побутові варіанти (антропонімне гніздо) від своєї власної назви і 5 власних назв родоводу.

2. Подайте історичну довідку щодо канонізації імен, функціональних нині (Тимофій, Григорій Чудотворець, Даниїл, Мстислав Хоробрий, Гавриїл, Всеволод, Борис і Гліб, Віра, Надія, Любов). Подайте коментар щодо імен, які стосуються українських святих.

3. Доберіть із сучасної художньої літератури приклади українських імен і поясніть їх з позиції лексичної бази.

4. Укладіть історичну таблицю «Князі Київської Русі», навівши власні назви очільників. Приклад: (Ізяслав Ярославич (1054-1078); Всеволод Ярославич (1078-1093); Ярополк Володимирович (1113-1139); Ярослав Всеволодович (1238-1246).

Етимологічний коментар: мсти- - мситити; -полкъ - військо, загін; славо-, славъ - честь, похвала, слава; яр(о) - лютий, енергійний, сильний; вят-//вяче- - більше; все- - весть; свято- - святий, благочестивий.

5. Наведіть приклади імен на позначення: а) якостей (Карина (з лат. берегиня), Наталя (з лат. рідна), Софія (з гр. мудра), Стелла (з лат. зірка)); б) місцем проживання (Роман, Римма (з лат. житель /жителька м. Рим)); в) фітонімів / зоонімів (Ія (з гр. фіалка), Лоліта (з лат. польова трава), Лілія (з лат. лілія),Сусанна (з євр. лілія), Флора (з лат. квіткова)); г) богів (Поліна (з гр. яка належить Апполону), Лада (слов'янська богина «мила»), Дмитро «з гр. який належить Деметрі - богині землі», Зиновій «з гр. той, хто живе за волею Зевса, богоугодний», Діана «з лат. божественна»; deus / heroes / poetae: Iuno, Vesta, Proserpma, Appolo, Diana, Mercurius, Maia, Midia, Melpomini, Dionysus, Aurora, Danai, Hercйlёs, Hippolytus, Livia, Phaedra. Подайте коментар.

Висновки

Вироблення лінгвокультурологічної грамотності майбутніх учителів філологічних спеціальностей конституюється на лінгвокультурологічному підході, використовуваному у змісті спостереження над мовним (у межах нашого дослідження - ономастичного) матеріалу, сприяючи розвиткові когнітивного (лінгвістичного), аксіологічного й комунікативного складників предметної компетентності. Робота з ономастичним матеріалом (на прикладі української мови) передбачає: 1) виявлення загальної семантики, національно позначеної семантики власних назв (зокрема - власних імен); дискурсивного потенціалу фразеологізмів із ономастичним складником як прецедентних одиниць української лінгвокультури; 2) когнітивно-прагматичне моделювання семантики автохтонних слов'янських і християнських власних назв і відповідної фразеологічної семантики; 3) урахування специфіки ономастичної репрезентації елементів мовної свідомості; 4) виокремлення національно-культурного компонента ономастичного значення; 5) виявлення ціннісних акцентів ономастичної семантики; 6) лексикографічну й пареміографічну репрезентацію ціннісно-смислового спектру українських антропонімів і фразеологізмів з ономастичним компонентом.

Література

1. Бабич М. Д. Лінгвопсихологічні основи навчання і вивчення мови / М. Д. Бабич ; Чернівецький нац. ун-т ім. Ю. Федьковича. - Чернівці : Рута, 2000. - 176 с.

2. Кравченко Л. О. Українська антропоніміка : [навч. посіб.] / Л. О. Кравченко. - К. : Знання, 2014. - 239 с.

3. Кудіна О. Ф. Ізоморфні та аломорфні риси фразеологізми з компонентом «власна назва» / О. Ф. Кудіна // Мовознавство. - 1981. - № 5. - С. 70-74.

4. Масенко Л. Т. Українські імена та прізвища / Л. Т. Масенко. - К. : Знання, 1990. - 128 с.

5. Німчук В. В. Українська ономастична термінологія : (проект) / В. В. Німчук // Повідомлення української ономастичної комісії. - К. : Наук. думка, 1966. - Вип. 1. - С. 78-85.

6. Скрипник Л. Г. Власні імена людей / Л. Г. Скрипник, Н. П. Дзятівська : словник- довідник. - К. : Наукова думка, 1996. - 276 с.

7. Скрипник Л. Г. Власні назви в українській народній фразеології / Л. Г. Скрипник // Мовознавство. - 1989. - № 7. - С. 54-65.

8. Словник української ономастичної термінології / уклад. Д. Г. Бучко, Н. В. Ткачова. - Х. : Ранок-НТ, 2012. - 250 с.

9. Чучка П. П. Слов'янські особові імена українців : історико-етимологічний словник / П. П. Чучка. - Ужгород : Ліра, 2011. - 432 с.

Анотація

Публікація висвітлює питання організації лексичної роботи майбутніх учителів філологічних спеціальностей з ономастичним матеріалом (на прикладі української мови). Проаналізовано теоретичні положення щодо застосування лінгвокультурологічного підходу до вивчення мовного матеріалу майбутніми філологами. Обґрунтовано методичну доцільність застосування принципів, методів, дидактичних засобів у межах тріади «етнос - мова - культура», що корелює з досягненнями суміжних наук (лінгвістики, етнопсихолінгвістики, соціальної психології, соціолінгвістики). Перспективою подальших досліджень є спостереження над структурно-семантичними особливостями українських прізвищ із позиції лінгвокультурології.

Ключові слова: лінгвокультурологічний підхід, навчання мови, лексична робота, лінгвокультура, ономастичний матеріал, антропонім, антропонімне гніздо, студенти філологічних спеціальностей.

Публикация освещает вопросы организации лексической работы будущих учителей филологических специальностей с ономастическим материалом (на примере украинского языка). Проанализированы теоретические положения о применении лингвокультурологического подхода к изучению языкового материала будущими филологами. Обоснована методическая целесообразность применения принципов, методов, дидактических средств в рамках триады «этнос - язык - культура», что коррелирует с достижениями смежных наук (лингвистики, етнопсихолингвистики, социальной психологии, социолингвистики). Перспективой дальнейших исследований является исследование структурно-семантических особенностей украинских фамилий с позиции лингвокультурологии.

Ключевые слова: лингвокультурологический подход, обучение языку, лексическая работа, лингвокультурема, ономастический материал, антропоним, антропонимное гнездо, студенты филологических специальностей.

The publication reveals the issue of an organization of work of the future teachers of philology with onomastic material (on the example of Ukrainian language). The theoretical principles of the use of linguacultural approach concerning the study of language materials by future philologists have been analyzed. The analysis of the stages of development of Ukrainian given names considering pagan and Christian periods of Ukrainian linguaculture formation in general, Ukrainian Onomasticon - in particular have been conducted; the features of phonetic and morphological adaptation of Ukrainian given names have been distinguished.

Author substantiates the feasibility of methodological principles, methods and teaching tools within the triad «Ethnos - Language - Culture», which correlates with the achievements of related studies (linguistics, ethnopsycholinguistics, social psychology, sociolinguistics); consideration of ethnocultural and sociolinguistic factors in the studying process from the perspective of studying subject's status - the future philologist - linguaculture bearer; identity that is formed by means of language studying.

Philological studies' teaching from the perspective of linguaculture involves the development of linguistic world image as well as the skills of discursive producing of texts considering the national specifics of semantic nuances of language units; consideration of the transmission of language, mental characteristic of linguaculture bearer.

Organization of work of students-philologists with onomastic material should consider the following key points: development of linguacultural literacy of the future teachers-philologists is constituted on linguacultural approach which is used in the sense of observation of language (within our research - onomastic) material by promoting the development of cognitive (linguistic), axiological and communicative components of study competence. Work with onomastic material (on the example of Ukrainian language) involves: 1) identification of general semantics, nationally designated semantics of Given names (including - proper names); discursive potential of phraseological units of onomastic component as precedent units of Ukrainian linguaculture; 2) cognitive-pragmatic modeling of semantics of autochthonic Slavic and Christian Given names and their corresponding semantics phraseology; 3) consideration of specifics of onomastic representation of elements of language awareness; 4) destinction of the national-cultural component of onomastic meaning; 5) identification of value accent of onomastic semantics; 6) lexicographic and paremiographic representation of spectrum of semantics and value of Ukrainian anthroponyms and phraseology units with onomastic component.

The prospect of further research comes from the observation of the structural and semantic features of Ukrainian Given names from the position of linguaculture.

Key words: linguacultural approach, language teaching, linguaculture, lexical work, onomastic material, anttroponym, anthroponym nest, students-philologists.

Размещено на Allbest.ru