Проблема наукової класифікації homo sapience

Спочатку виникає послідовна еволюція явищ із неживої природи (1-2 класи) у живу природу ( 3-й клас) до стану задовільної гармонізації з відповідними ЕНІ.

При цьому гармонічно вигідними виявляються механізми генетичного спадкування (розмноження) живих явищ. Численні ієрархічні функції таких механізмів утворюють відому класифікацію спадкування як по вертикалі (ранги таксономії), так і по горизонталі (класи рангів, на нижньому рівні - біологічні види) живого світу (рис. 8).

Таксономія випливає з раціоналізації будови й спадкування живих явищ (індивідів, особин, організмів, екземплярів, особистостей) [15]. Особини репродукуються за допомогою матеріалізації генетичного коду. Біологічні види утворюються в ЕНІ за допомогою обміну генетичним кодом між генетично сумісними між собою особинами. Половий поділ виду необхідний для створення мережі такого обміну. Початковий генетичний код виникає в результаті хаотичного природного добору (2 клас, пасивна гармонізація) і удосконалюється розвитком інтелекту (3 клас, активна гармонізація) аж до повного використання гармонійних ресурсів і досягнення границь ЕНІ.

У результаті види витісняють інші слабко гармонізовані види, монополізують ЕНІ і зупиняють свій розвиток. Цим пояснюється відносно стійке різноманіття сучасного миру, яке міняється лише зовнішніми для ЕНІ факторами. Співіснування видів пояснюється перекриттям ЕНІ і поділом або спільним використанням загальних гармонійних ресурсів.

Принцип послідовного заповнення екологічних ніш існування. Відносно інтелекту всесвіт можна представляти системою ЕНІ, послідовно заповнюваних життям за принципом «від простого до складного» згідно завжди обмеженим, але зростаючим ресурсам повсюдної внутрішньої гармонізації всесвіту.

Внаслідок монополізації ЕНІ відповідними видами життя, інші види слабко проникають у них і змушено займати наступні вільні ЕНІ. Оскільки життя послідовно розвивається від простих до складних видів, першими заповнюються ЕНІ із більш простою гармонізацією.

Як наслідок вся система видів отримує властивості, подібні з фізичним принципом Паулі й, відповідно, наближається до статистики Фермі, згідно з якими елементарні частки з напівцілим спином (ферміони) у нормальному стані займають нижчі енергетичні рівні по одній на кожному рівню, а верхній заповнений рівень називається рівнем Фермі (рис. 9) [16].

Відповідно, у системі видів живого світу виникає аналогічний біологічний рівень Фермі, який сьогодні займає найбільш розвинений вид - homo sapience.

Суспільна гомогенно-гетеротропна будова інтелекту. Інтелект має єдину універсальну схему, а система ЕНІ - різноманітні властивості. Із цього випливає гомогенно (одного походження) - гетеротропна (у різних місцях) матеріалізація біологічних видів (рис. 10) [17].

Рис. 9. Схема заповнення біологічними видами екологічних ніш існування

Вона також поширюється на окремі види навіть при єдиному генетичному коді внаслідок звичайно просторового розділення ЕНІ.

Таким чином, виникає природній поділ інтелекту на осіб (індивідів від англ. individual - окремий, неподільний) і суспільство, яке виявляється колективною особистістю.

Третьою основною причиною гомогенно-гетеротропної будови інтелекту є розширення концептуальної бази суспільства, що поєднує обмежені концептуальної бази індивідів (рис. 11). Кожний з індивідів активує й, відповідно, пізнає лише локально наближену частину понять, а інша частина понять, що залишається непізнаної, руйнівно діє на індивідів і стає основною причиною дісгармонізації і смертності. Об'єднання часткових систем понять індивідів розширює систему понять суспільства як на рівні індивідів (соціальне спілкування), так і виду (генетичне спілкування) і підвищує їх виживання.

Інтелектуальна ієрархія живого світу. Згідно з табл. 1 клас 3 походить із термодинамічних явищ із сильно розділеними внутрішніми й зовнішніми зв'язками (1 клас: гази, плазма, рідини) і механічних явищ із меншим таким розподілом (2 клас: тверді тіла), але недостатнім для виникнення суб'єктивного ПЧМ-комплексу (3 клас: інтелект).

Погодимо структуру 3 класу з відомими даними (рис. 12).

Найпростішими живими істотами є рухливі одно- і багатоклітинні мікроорганізми, які харчуються як мінералами, так і органічними речовинами й розмножуються практично в будь-якім середовищі. Їхній примітивний інтелект вбудований у білки за допомогою природного добору для елементарної рефлексії на регулярно виникаючі зовнішні й внутрішні впливи, але компенсується надзвичайно низькими вимогами до навколишнього середовища.

Рослини (флора) закріплюються на границях середовищ (землі, води, повітря) й збирають сонячне світло й мінеральне й органічні речовини в більшій кількості для утворення складних видів.

Тварини (фауна) переміщаються серед флори й харчуються як їй, так і собі подібними з утворенням ще більш складних видів з виділеним органом мислення - мозком.

Люди (homo) успадковують вищих всеїдних гоміноідів, що практикували колективне полювання, і стали прямо ходячими, звільнив руки для складної роботи. Вони навчилися говорити (для передачі знань між індивідами) і писати (для передачі знань між поколіннями) і мали безліч зниклих (оскільки займали загальну ЕНІ) видів, що послідовно розвиваються в майже прямій залежності від розмірів мозку. Вищим з них сьогодні став homo sapience (HS), що створив найбільшу відому матеріальну, інтелектуальну й духовну культуру.

Враховуючи величезний строк еволюції (порядку від кількох сотень мільйонів до мільярда років), можна припустити, що всі види, що вижили сьогодні, практично стабілізувалися у своїх ЕНІ (якщо не вважати впливу цивілізації HS) і повністю виконали своє головне призначення - виживання.

HS пройшов меншу еволюцію (порядку від декількох десятків тисяч до мільйона років), займає вищий поточний біологічний рівень Фермі, швидко розбудовує свою культуру й очевидно, що його еволюція не завершилася й продовжиться далі.

Усі види понад найпростіших мікроорганізмів, і, напевно, понад флору мають єдину схему інтелекту й концептуально успадковуються й розвиваються зі збільшенням інтелектуальної сили для освоєння більш складних ЕНІ, під якою можна розуміти сумарний обсяг пізнаних понять.

Це повною мірою стосується HS, який має найбільшу відому інтелектуальну силу, але концептуально нічим не відрізняється від усіх наслідуваних нижчих видів.

Однак саме на рівні HS виникає проблема нестабільності, а, отже, існування інтелекту, до чого є наступні принципові причини:

1. Ускладнення ЕНІ породжує складні системи знань для існування в них, які стають чутливими до недоліків пізнання, внутрішні протиріччя яких викликають неоднозначність і утрудняють гармонізації з ними.

2. З ростом складності ЕНІ збільшується кількість непізнаних понять, що активуються індивідами і руйнують їх по 1 класу.

3. Теорема К. Геделя [18] про виникнення й зростання неповноти часткових систем логічних рівнянь (до яких зводяться формалізми багатьох явищ) з збільшенням їх складності фактично закриває можливість повного пізнання складних ЕНІ і закономірно породжує зростаючі внутрішні протиріччя знань.

4. Спільна дія цих факторів стає достатнім для самознищення будь-яких складних видів у рамках догматичної формалізації ЕНІ, яка звичайно передує всякому початковому пізнанню.

5. Таким чином, еволюція живого світу має граничний стан його саморозвитку, досягнення якого викликає циклічне руйнування / розвиток поточного біологічного рівня Фермі. Ця властивість передбачена раніше зробленими універсальними моделями, вихід з якого неможливий у рамках догматичної парадигми пізнання, а винятково за допомогою універсальної парадигми [19].

Біфуркація homo sapience. Сучасна людина отримала назву HS без урахування вищевказаного граничного стану, оскільки воно було невідоме його авторам, як і сама універсальна теорія.

Дійсно, homo є, якщо прямо ходить, і sapience може бути, якщо розумний. Але разом як HS він не існує, оскільки тотально догматизований, як вид в цілому, так і індивіди зокрема, і далеко не все і не завжди в нього буває розумно. Більш того, область його розумності все більше відносно скорочується в міру розвитку пізнання.

Насправді по схемах пізнання HS ділиться на два взаємно протилежні по концептуальному змісту види, назвемо їх homo dogmaticus (людина догматична, HD) і homo universalis (людина універсальна, HU), які мають однакову генетичну матеріалізацію (hardware), але різні концептуальні бази й парадигми пізнання (software), не наслідувані генетикою.

HD використовує більш просту догматичну парадигму пізнання, звичайно властиву всім людям, починаючи від народження. Звичайно під ним розуміється HS із зазначеним запереченням, що його ім'я не відповідає змісту, а також із зауваженням, куди тоді класифікувати HU?

HU використовує більш прогресивну універсальну парадигму пізнання, яку можна припустити лише в декількох історичних особистостей, яких за деякими даними було не більш сотні людей за всю історію існування людства, найбільш відомими з яких є основоположники провідних світових релігій.

Властивості HD: часткові догматичні знання, розділені поняття, неповне пізнання, різне розуміння подій, наявність внутрішніх і зовнішніх протиріч, нестабільність і стагнація існування, пасіонарна поведінка, революційний розвиток, конфліктність відносин, підпорядкування навколишньому середовищу, принципова смертність індивідів.

Властивості HU: універсальні вищі знання, об'єднані поняття, необмежене пізнання, однакове розуміння подій, відсутність внутрішніх і зовнішніх протиріч, стабільність існування, універсальна поведінка, еволюційний розвиток, безконфліктність відносин, підпорядкування розуму, потенційне безсмертя індивідів.

Методологія HD: виявлення проблеми, визначення мети для її розв'язку, вибір засобів досягнення мети, застосування засобів, перевірка розв'язку проблеми, додавання нових отриманих знань. Зрівняєте з вимогами до сучасних (догматичних) наукових публікацій: актуальність проблеми, ціль і завдання роботи, огляд стану питання, змістовна частина, теоретичне або експериментальне обґрунтування, наукова новизна, практична цінність, перспективи розвитку. Т.ч. проблема є початком і джерелом усякого пізнання і суттю існування HD, який не може існувати без неї.

Методологія HU: вибір пізнаваного явища, знаходження визначення явища в системі універсальних понять, одержання (висновок, дедукція) похідної системи понять (властивостей) явища, віртуалізація (пошук можливих варіацій) похідної системи понять, вибір найбільш гармонізованого розв'язку, реалізація розв'язку. Існування розуму пов'язане не з проблемою, а з її усуненням.

Інакше кажучи, HU самодостатньо іде за розумом, що дозволяє йому вирішувати будь-які проблеми по 3 класу й вище, а HD вимушено звертається по допомогу до навколишнього середовища, що підказує йому поведінку по 2 класу, оскільки він не здатний самостійно існувати без проблем при повному достатку, який руйнує його для часткового повернення в більш надійний для нього 2-й клас.

Це означає, що HD не має стійкого стану існування й однаково схильний як до розвитку до HU, так і до деградації аж до зникнення як виду, дослідження якого має важливий суспільний і індивідуальний інтерес.

Очевидно, що HD і HU протилежні одне одному, що підтверджує наявність двох несумісних видів в одному поточному виді HD / HS і пояснюється зародженням нового виду HU, який буде поступово виділятися з HD / HS і заміщати його в спільній ЕНІ із переходом до наступної матеріальної універсалізації, що означає подальше просування до 4 класу явищ.

Можливість повного пізнання. Повне пізнання необхідне HU щоб уникнути непізнаних явищ, що обмежують гармонізацію.

Догматизированна наука заперечує можливість повного пізнання внаслідок неможливості повного відображення ціле в його частину, а, отже, виникнення HU.

Насправді універсальні уявлення цілком допускають його внаслідок спеціальної будови всесвіту, що гіпотетично розділяється на єдиний для всієї її АС, який виходить із єдиного вихідного поняття по єдиних кінцевих правилах, і на нескінченний РС, структурований поняттями АС.

Кінцевих вихідних понять і правил висновку з них досить для повного пізнання будь-яким кінцевим універсальним суб'єктом у будь-якім місці РС при будь-яких обмежених можливостях мислення.

Із цього випливає, що на відміну від HD, що спирається на знання, HU спирається на мислення з використанням універсальної системи понять.

Обґрунтування методу досліджень. Подібні дослідження вимагають застосування розвинутих високорівневих методів, головними з яких є універсальна парадигма, універсальний аналіз, система універсальних понять і понадзакон загальної гармонії, що рекурсивно виробляє багато вторинних законів, досить описаних в зазначених публікаціях.

Усі отримані висновки цілком обґрунтовані, але не можуть бути представлені в деталях і тонкощах, які занадто ускладнюють і заплутують публікацію й розраховані на самостійне розуміння читачем, інакше вони залишаться зрозумілими тільки авторові. Застосування навіть самої ідеальної чисто формальної універсальної мови опису явищ буде зручним скоріше машині, ніж звиклому до природньої мови людині.

Помітимо також, що природа має переважно не кількісні, а якісні властивості, що ранжирувані між собою з різними обсягами дії (гармонії), що логічно зіставляються з її фактичними властивостями. При цьому всякі знання залишаються гіпотетичними й вимагають безперервної повторний огляду.

Висновки

Універсалізація поняття людини відкриває багато дуже несподіваних важливих властивостей, які не можуть бути отримані іншим способом. Результати роботи можуть мати саме широке застосування у всіх областях діяльності людства, у першу чергу в пізнанні природи й у вихованні й освіті особистості. Перехід від часткових догматичних знань до універсальних уявлень навколишнього світу й універсальному мисленню дозволяє вирішувати всі виникаючі проблеми, оскільки саме такий є наш всесвіт.

Список використаних джерел

1. McCarthy J. What is Artificial Intelligence? http://www-ormal.stanford.edu/jmc/ whatisai/whati sai.html.

2. Searle, J. Minds, brains, and programs // Behavioral and brain sciences. - 1980. - Т. 3, № 3. - P. 417-424.

3. Sosnitsky A. Artificial Intelligence and unresolved scientific problems // Information Theories and Applications, 2011, vol. 18, № 1, pp. 82-92.

4. Сосницкий А. В. Универсальная модель как радикальная реформа современной науки // Математические машины и системы. - Киев: ИК АНУ, 2014. - № 2. - С. 161-177.

5. Сосницкий А. В. Искусственный интеллект и радикальная реформа современной науки // Искусственный интеллект, № 1. - 2011. - С. 91-105.

6. Сосницкий А. В. Искусственный интеллект и универсальная гармоническая методология познания // Искусственный интеллект, № 2. - 2011.- С. 70-83.

7. Sosnitsky A. V. Beginnings if the Universe Model and Deduction of Initial System of Information Concepts // Information Theories & Applications, vol. 19, № 1, 2012, pp.. 56-85.

8. Сосницкий А. В. Концепция Универсальной Теории. LAP LAMBERT Academic Publishing, ISBN: 978-3-659-80562-2, 2015. - 130 p.

9. Sosnitsky A. Harmonious Foundations of Intelligence. Communications of SIWN, Leipzig, vol. 7, 2009, pp. 66-72.

10. Сосницкий А. В.ФормальноеопределениеИнтеллекта //Искусственный

интеллект, №2. - 2014 - С. 15-27.

11. Darwin C. On the Origin of Species by means of Natural Selection, or the Preservation of

Favoured Races inthe Struggle for Life.London.1860. http://darwin-

online.org.uk/content/frameset?viewtype=side&itemID=A32&pageseq=29

12. The Evolution of Thought. Evolutionary Origins of Great Ape Intelligence. Edited by A. Russon and D. Begun. Cambridge University Press. The Edinburgh Building, Cambridge cb2 2ru, UK. 2004.

13. Родословное дерево человека. http://antropogenez.ru/tree/

14. Азимов А. Генетический код. От теории эволюции до расшифровки ДНК. - М. : Центрполиграф, 2006. - 208 с.

15. R. Schuh, A. Brower. Biological Systematics: Principles and Applications, 2nd Edition.2009.

16. Kittel C, Introduction to Solid State Physics, 8th Edition. Wiley. 2005.

17. Сосницкий А. В. Пассионарность гомогенно-гетеротропных интеллектуальных систем // VII-а міжн. школа-семінар «Теорія прийняття рішень», Ужгород. - 2014. - С. 282-285.

18. Godel K. On Formally Undecidable Propositions of the Principia Mathematica and Related Systems. In Davis, Martin (ed.) The Undecidable: Basic Papers On Undecidable Propositions, Unsolvable Problems And Computable Functions. New York, Raven Press, 1965, pp. 6-8.

19. Сосницкий А. В. Догматизация есть самоуничтожение личности // IX межд. науч.- метод. симп. «Современные проблемы многоуровневого образования», Донской гос. техн. университет, Ростов-на-Дону. - 2014. - С. 267-272.

Размещено на Allbest.ru