Шляхи покращення комунікативно-діяльнісної компетентності вчителя-словесника у системі суб’єкт-суб’єктних відносин

Размещено на http://www.allbest.ru/

Шляхи покращення комунікативно-діяльнісної компетентності вчителя-словесника у системі суб'єкт-суб'єктних відносин

Постановка проблеми в загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями

вчитель компетентність комунікативний

Реформування загальноосвітньої школи в особисті- сно-орієнтовану, розвивальну зумовлене потребами цивілізованого демократичного суспільства в Україні. У контексті цих суспільних потреб особливо значимою є основна мета шкільної освіти, яка визначається провідною функцією рідної мови: плекання національно свідомої, духовно багатої, творчої особистості, яка володіє вміннями комунікативно доцільно вживати мовні засоби у різних сферах і видах мовленнєвої діяльності. Сформувати таку людину неможливо без оволодіння мовою як засобом спілкування, пізнання, самоствердження в житті, творчого самовираження. Питання формування комунікативно- діяльнісної компетентності є досить актуальним, адже мовленнєва діяльність - один з основних чинників розвитку суб'єкт-суб'єктних відносин та становлення особистості.

Комунікативно-діяльнісна компетентність - це вміння досягати комунікативної мети у спілкуванні завдяки комплексному застосуванню і адресуванню партнеру- співрозмовнику мовних і немовних засобів, встановленню і підтримці особистісних контактів, ефективній взаємодії, мовленнєвій діяльності; це інтегрована характеристика, яка втілює наслідок формування всіх видів комунікативної компетентності й забезпечує оптимальний рівень здійснення комунікативно-мовленнєвої діяльності [2, с. 183].

Аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких започатковано розв'язання цієї проблеми і на які спирається автор. Проблема розвитку комунікативно-діяльнісної компетентності вчителя-словесника у системі суб'єкт-суб'єктних відносин привертала увагу дослідників протягом кількох десятиліть, зокрема питанню професійної компетентності педагога та її складових присвячені дослідження таких науковців: Є. Бачинської, В. Браже, С. Гончаренка, Д. Ельконіна тощо. Значним внеском у професійну підготовку педагогічних кадрів нової формації на засадах компетентнісно- орієнтованого підходу стали праці В. Анищенка, І. Беха, С. Гончаренка, І. Зязюна, Романовського. Сучасними підходами до проблеми визначення професійної компетентності педагога, розкриття сутності складових її компонентів опікуються М. Єрмоленко, І. Ісаєв, Т. Леонтьєва, В. Міжеріков та інші. Ефективне формування професійної компетентності педагогів є на сьогодні особливо актуальним для суспільства та успішного розвитку країни. В українській лінгводидактиці проблемам культури спілкування, присвятили свої наукові праці вчені-мовознавці, методисти Н. Бабич, Білодід, Л. Булаховський, С. Єрмоленко, М. Жовтобрюх, А. Коваль, Л. Мацько, В. Мельничайко, М. Пентилюк, В. Русанівський, Є. Чак та ін.

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується дана стаття. Аналіз наукових праць, проведений авторами дослідження, показав, що науковці присвячують свої роботи детальному аналізу професійної компетентності педагога, вчителя, керівника, учня тощо. Мовленнєва, діяльнісна, комунікативна компетентності вводяться до складу професійної і аналізуються лише як її складові. Науковцями здійснюється докладна розробка методів, форм та засобів покращення, формування, підвищення ефективності зазначених компетентностей як у складі професійної, так і окремо. Проте наукові розробки, присвячені дослідженню шляхів вдосконалення безпосередньо комунікативно-діяльнісної компетентності у фахівця, зокрема вчителя- словесника, майже відсутні, а саме питання залишається малодослідженим.

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Мета даної наукової роботи передбачає з'ясування змісту комунікативно-діяльнісної компетентності та визначення шляхів її вдосконалення, підвищення рівня серед вчителів-словесників у системі суб'єкт-суб'єктних відносин.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів

Для того, щоб з'ясувати змістовне наповнення досліджуваної компетентності, необхідно зробити аналіз структурних компонентів. Аналіз науково- педагогічної літератури дозволив нам виокремити лексичну, фонетичну, граматичну, діамонологічну та комунікативну компетенції (компоненти). Лексична компетенція ґрунтується на словниковій роботі з дітьми, фонетична - формується у процесі роботи з виховання звукової культури мовлення, граматична - охоплює формування граматичної правильності мовлення у практичній діяльності, діамонологічна в основі своїй передбачає розвиток діалогічного і монологічного мовлення, комунікативна - спрямована на розвиток мовленнєвого спілкування, мовленнєвого етикету та етичних норм спілкування. На нашу думку, комунікативно-діяльнісна компетентність вчителя-словесника - це професійні знання рідної мови, вільне володіння нею, чуття мови, постійне самовдосконалення в цій галузі, оволодіння педагогом усіма видами компетенцій та формування мовленнєвої компетенції в учнів. Для цього слід дібрати адекватні методи та прийоми розвитку мовлення та навчання дітей рідній мові. Воно має будуватися на усвідомленні суб'єктами навчання мови як особливої дійсності, збагаченні їхнього словника словами, які визначають абстрактні поняття, властивості, якості, ознаки й взаємозв'язки між предметами, реченнями різної конструкції (Г. Ляміна, В. Ядешко ), формуванні в них аналітико-критичного ставлення до мовлення. Важливим засобом навчання дітей рідній мові є мовлення педагога. Професійна комунікація вчителя повинна відповідати вимогам культури мовлення. Це важливий показник рівня його інтелігентності та освіченості. Таким чином, враховуючи результати аналізу, можна зробити висновок, що формування комунікативно-діяльнісної компетентності майбутнього вчителя залежить від організації навчально-виховного процесу .

Мовленнєва взаємодія вчителя з учнями має статус комунікативного чинника мовленнєвого розвитку учнів. Тому педагогові слід володіти відповідними професійними вміннями і навичками мовленнєвого спілкування у системі суб'єкт-суб'єктних відносин. Для ефективності функціонування суб'єкт-суб'єктних відносин є наближення навчального процесу до спонтанної практики мовленнєвого спілкування, навчання учнів конкретних мовленнєвих способів досягнення комунікативних цілей у життєвих ситуаціях. У зв'язку з цим особливого значення набуває організація активної мовленнєвої практики в усіх сферах життєдіяльності учнів [4, с. 6].

Вимоги до професійної діяльності та особистості вчителя зумовлені соціальними пріоритетами та ідеалами, що зазнають трансформацій разом з розвитком суспільства.

Сучасний розвиток науки і техніки, інноваційні процеси, що стосуються всіх сфер життєдіяльності та соціальна практика вимагають від вчителя широкої обізнаності, знань, власної ініціативи, активності, здатності до прийняття повсякденних творчих рішень, та виявлення шляхів ефективного вирішення задач на основі власного творчого підходу. Реалізувати себе в сучасному світі спроможен той вчитель, який не тільки добре знає теоретичні основи наук, але й здатен бути успішним в умовах жорсткої конкуренції. Бути успішним професіоналом сьогодні - значить бути стратегом власної діяльності, вміти орієнтуватися в усіх сферах життєдіяльності, використовувати увесь свій потенціал.

Для реалізації професійних завдань вчителеві потрібні спеціальні знання і вміння щодо стратегії й тактики спілкування з учнями, використання відповідних віку форм спілкування та діалогу як виду комунікативної діяльності. Інтеграція психолого- педагогічних та лінгводидактичних знань щодо розвитку мовленнєвого спілкування, організації професійної мовленнєвої взаємодії, комунікативного тренінгу визначає підготовку до педагогічної взаємодії, спрямованої на комунікативний розвиток учнів, що є складовою професійної компетентності.

Ефективність сучасної освіти безпосередньо залежить від утілення в ній демократичних засад, цінностей партнерства та співпраці між педагогом і учнями. Великого значення при цьому набуває науково-інформаційний чинник - наявність у педагога знань, необхідних для управління процесом формування та цілеспрямованого регулювання своїх стосунків з учнями [3, с. 3]. Середовище, сповнене повагою, довірою та любов'ю, позитивно впливає на весь психічний розвиток особистості, особливо на формування її моральності, стимулює активність, творчий саморозвиток, налаштовує на позитивне розв'язання життєвих проблем. Все це зумовлює значний інтерес до проблеми спілкування, міжособистісних стосунків та взаємодії. Проблема ефективної взаємодії вчителя та учня потребує пошуку нових психолого-педагогічних закономірностей та технологій навчання. Учитель є для учнів джерелом корисної інформації, зразком, прикладом, який протягом своєї діяльності наочно демонструє засвоєння моделей поведінки, є уособленням норм та цінностей суспільства, і в цьому сенсі тією чи іншою мірою визначає розвиток особистості учня. В основу більшості інноваційних педагогічних технологій покладено підвищення якості взаємодії вчителя з учнями у напрямку її більшої паритетності й духовності, дієвості й активності. Посеред інших видів виділяємо інтерактивну взаємодію в освітньому процесі, метою якої є об'єднання вчителя і учнів навколо виконання спільної діяльності, яка відзначається високим рівнем взаємо- пов'язаності її суб'єктів, інтенсивним обміном діями, мотивами, знаннями між ними. Аналіз педагогічної практики свідчить, що забезпечення інтерактивної взаємодії між самими учнями в освітньому процесі наштовхується на низку труднощів: відзначається фрагментарністю і не охоплює весь навчально-виховний процес. Фахівці включають у роботу з учнями лише окремі епізоди з насиченою інтерактивною діяльністю.

Поширені форми взаємодії в освітньому процесі школи, а саме: взаємоперевірки, змагання, конкурси, дискусії, - не завжди забезпечують потрібну згуртованість між учнями та вчителями і лише частково відповідають вимогам особистісно зорієнтованого підходу до навчання. Як наслідок, звужується широкий спектр можливостей інтерактивної взаємодії, коли спілкування опосередковане і є предметом спільної діяльності вчителя і учнів. Педагог зосереджує увагу на взаємодії з окремим учнем, а не учнівським колективом, що блокує її використання розвивальних можливостей.

Особа вчителя, його здатність бути організатором і учасником інтерактивної взаємодії із суб'єктами навчання виступає головною запорукою повного розкриття можливостей відповідних форм роботи.

У реальній же практиці навчально-виховного процесу вчитель знаходиться у складній системі взаємодій, зумовлених переплетіннями спілкування за лініями «вчи- тель-учень», «вчитель-учні», «учень-учні», «учні-учні». Зрештою успіх педагогічної діяльності не може будуватися лише на психологічно обґрунтованому спілкуванні вчителя з окремими учнями, а породжується гармонізацією всіх зазначених ліній педагогічної взаємодії. Вміння налагодити спілкування з окремими учнями не забезпечують ефективного спілкування з класом як з єдиним цілісним організмом. Найбільшою мірою цьому сприяє інтерактивна взаємодія, що суттєво змінює життя всього класу, а тому потребує підготовки, як самого вчителя, так і учнів. Така взаємодія є однією з провідних складових комунікативно-діяльнісної компетентності, рівень розвитку якої значно впливає як на досліджуване поняття, так і на професійний рівень вчителя в цілому.

Підводячи підсумок, виокремимо, на нашу думку, найбільш ефективні напрямки, що забезпечать підвищення рівня досліджуваної компетентності.

Шляхами покращення комунікативно-діяльнісної компетентності вчителя вважаємо:

- володіння необхідними спеціальними вміннями щодо організації спілкування з окремими учнями і з учнівськими групами;.

- налагодження співпраці не просто з учнями, забезпечення прогресивних роз- вивальних процесів у взаємодії самих учнів між собою;

- згуртування суб'єктів на виконання спільних завдань та забезпечення успішного їх завершення;

- здійснення предметної діяльності за допомогою індивідуального творчого потенціалу вчителя;

- самостійна постановка і вирішення значущих проблем.

Такі шляхи дають змогу моделювати за допомогою творчих завдань будь-яку діяльність, що ставить перед суб'єктом питання розуміння нової для нього інформації, що обумовлює підвищення навчальної успішності учнів [2, с. 5].

Впливи педагога будуть ефективними тоді, коли їх спрямувати унікальним чином на певного учня, його індивідуальність: кожний вихованець повинен відчути звертання саме до нього, а не до всіх разом.

Інтерактивність педагогічного процесу передбачає, що у навчанні повинні використовуватись процедури, які забезпечують формування пізнавальних ідей учнів на основі управління взаємодіями та взаєминами у системах учень-учень, учень-учні. Вона помітно оптимізує педагогічне спілкування, підвищує його ефективність. У ньому виникає духовний зв'язок вихователя з вихованцем, який передбачає здатність учителя до повного та об'єктивного прийняття кожного окремого школяра.

Головні якості особистості, які забезпечують безумовне й безоцінне прийняття партнера зі спілкування становлять блок своєрідного педагогічного проникнення щодо індивідуального внутрішнього світу учня.

Одним з провідних механізмів педагогічного проникнення та діалогізму є розвинуті у вчителя здатність до емпатії щодо вихованців та професійна рефлексія. За умови наявності цих явищ він уміє поставити себе на місце учнів, діє без поспіху щодо висловлення оцінок, без прагнення до проголошення безапеляційних «педагогічних» вердиктів, розпізнає інтереси й пробуджує мотивацію учнів, активно і творчо підходить до виконання будь-яких видів діяльності. Професійна рефлексія - це здатність бачити й розшифровувати педагогічні проблеми, а також вирішувати їх, спираючись на підтримку вихованців. Розуміти своїх вихованців педагог зможе значно краще, якщо буде прагнути зрозуміти самого себе, якщо зможе забезпечити цілісність своєї особистості шляхом внутрішньої роботи над собою, спрямованої на гармонізацію свого духовного світу.

Розвинуте почуття співпереживання, вміння проникнути, зрозуміти психологічний стан учня, його мотивацію дозволяє педагогові надавати школярам емоційну й психологічну підтримку, допомагати у вирішенні їх особистісних проблем, піклуватися про них. Успішна взаємодія із учнями передбачає здатність педагога розуміти особливості «Я-образу» кожного з них, розуміти причини застосування прийомів його «захисту». Довіра до педагога з боку учнів виникає за умови його щирості, відкритості у спілкуванні з ними, вміння виявити своє позитивне ставлення до них.

Якості вчителя, які забезпечують ефективну організацію педагогічного спілкування і педагогічної взаємодії виступають фундаментом для розвитку у педагога специфічних властивостей, підготовленості до інтерактивної взаємодії з учнями, у ході якої педагогічне спілкування та спільна діяльність утворюють своєрідну систему. Педагогічне спілкування виступає провідним засобом в інтерактивній взаємодії вчителя з учнями, особливо коли вчитель організовує таку взаємодію серед учнів, застосовуючи його у інших видах та формах педагогічного спілкування та діяльності.

Ми вважаємо, що мотивація вчителя до інтерактивної взаємодії з учнями виконує провідну роль, визначаючи його орієнтованість на партнерську, суб'єкт-су'бєктну взаємодію. Вона представляється як спільна діяльність вчителя з учнями, учнів між собою, змістом якої є навчально-пізнавальна діяльність, а метою - формування особистості учнів.

Одним із провідних чинників у налагодженні інтерактивної взаємодії вчителя з учнями є вибір ним співпраці як моделі та відмова від примушення. Інтерактивність навчально-виховного процесу є втіленням особистісно зорієнтованої моделі, коли вчитель прагне забезпечити дитині виразно суб'єктну роль «на рівних», відмовляючись від маніпулювання. Отже, інтерактивна взаємодія - це, насамперед, діалогове навчання, у ході якого здійснюється взаємодія суб'єктів навчального процесу.

Важливо звернути увагу на те, що вміння налагодити спілкування з окремими учнями не можуть цілком забезпечити ефективного спілкування з класом як єдиним цілісним організмом. Вчитель повинен вміти налагодити співпрацю не просто з учнями, а забезпечити прогресивні розвивальні процеси під час взаємодії самих учнів, вміти згуртувати їх на виконання спільних завдань та забезпечити їх успіх при цьому.

У навчанні повинні використовуватись процедури, що забезпечують формування пізнавальних дій учнів на основі управління взаємодіями та взаєминами у системі суб'єкт-су'бєктної взаємодії.

При цьому відбувається розширення функцій викладача, характерне для інтерактивного навчання, а саме: джерело інформації, роль лідера колективу, його член, носій авторитету та етично-професійних зразків, організатор психологічного клімату, керівник міжособистісних взаємин тощо.

Для ефективної інтерактивної взаємодії слід розглядати учнівський колектив як цілісний організм.

Об'єднання (інтеграція) учнів у міцне ціле передбачає вирішення педагогом таких задач, як створення особливого мікроклімату в групі, забезпечення її згуртованості, взаємоузгодженості її дій, подолання несприятливих соціально- психологічних явищ, які руйнують взаємодію (ворожість, конфліктність, суперечки тощо). Важливим також є уміння вчителя забезпечити доброзичливу взаємодію в ситуаціях розбіжностей у поглядах, під час дискусій.

Вчитель повинен знайти спосіб заохотити дітей до спільної роботи, що насичена навчально-виховним змістом, поставити відповідне завдання, виконання якого вимагало б узгоджених дій всіх співучасників.

Роль учасника інтерактивної взаємодії відпрацьовується вчителем у процесі взаємин та взаємодії зі своїми колегами, які виступають своєрідним зразком для учнів та впливають на загальнопсихологічний клімат під час виконання завдань навчання і виховання.

Висновки з даного дослідження та перспективи подальших розвідок у даному напрямку

Наголошуючи на важливості підвищення ефективності комунікативно- діяльнісної компетентності, у дослідженні було розглянуто її як частину професійної. Такий підхід дозволив зосередитись на детальному аналізі основного елементу цієї компетентності - інтерактивній взаємодії. Більшість складових комунікативно- діяльнісної компетентності пов'язано з цим науковим поняттям. Інтерактивна взаємодія впливає на навчально-виховний процес, а при правильному оволодінні нею і на особистість кожного учасника цього процесу. Найбільш перспективними шляхами покращення комунікативно-діяльнісної компетентності є володіння необхідними спеціальними вміннями щодо організації спілкування з окремими учнями і з учнівськими групами; налагодження співпраці не просто з учнями, забезпечення прогресивних розвивальних процесів у взаємодії самих учнів між собою; згуртування суб'єктів на виконання спільних завдань та забезпечення успішного їх завершення; здійснення предметної діяльності за допомогою індивідуального творчого потенціалу вчителя; самостійна постановка і вирішення значущих проблем. Це сприятиме підвищенню продуктивності праці усіх суб'єктів навчально-виховного процесу школи.

Зазначені аспекти не вирішують всіх питань окресленої у дослідженні проблеми. Тому перспективними напрямами роботи вважаємо відбір методів, форм та прийомів підвищення рівня комунікативно-діяльнісної компетентності, вдосконалення її у вчите- лів-класних керівників, у керівного складу школи тощо.

Список літератури

1. Ковальчук З.Я. Психологічний аналіз міжособистісної взаємодії вчителя із старшокласниками: Монографія / - Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2008. - 160с.

2. Луценко І.О. Дитина і дорослий: вчимося спілкуватись. Готуємося до мовленнєвого спілкування з дошкільниками. - Київ: Світич, 2013. - 208с.

3. Флерковська О.В. Школа самовдосконалення: «Повір у себе»: методичний посібник. - Чернівці: Видавничий дім «Букрек». 2014. - 104с.

4. Шопіна М.О. Розвиток творчого потенціалу дітей шкільного віку: Науково- методичний посібник. - Луганськ: СПД. 2010. - 92с.

Reference

1. Kovalchuk Z. Ya. (2008) Psykholohichnyi analiz mizhosobystisnoi vzaiemodii vchytelia iz starshoklasnykamy: Monohrafiia [ Psychological analysis of the interpersonal interaction of a teacher and senior pupils: Monograph] / - Lviv: Lvivskyi derzhavnyi univer- sytet vnutrish-nikh sprav,. - 160s.

2. Lutsenko I. O. (2013) Dytyna i doroslyi: vchymosia spilkuvatys. [ A child and adult: learn to communicate.] Hotuiemosia do mov-lennievoho spilkuvannia z doshkilny- kamy. - Kyiv: Svitych,. - 208s.

3. Flerkovska O. V. (2014) Shkola samovdoskonalennia: «Povir u sebe»: metodych- nyi posibnyk. [ School of Self-Improvement: "Believe in Yourself¹': a methodical manual]- Chernivtsi: Vydavnychyi dim «Bukrek».. - 104s.

4. Shopina M. O. (2010) Rozvytok tvorchoho potentsialu ditei shkilnoho viku: Nau- kovo-metodychnyi posibnyk. [ Development of creative potential of school-age children: Scientific and methodical manual]- Luhansk: SPD.. - 92s.

Размещено на Allbest.ru