Технологія розвивального навчання

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Національний транспортний університет

Реферат

на тему: «Технологія розвивального навчання»

Виконала

Стрижко І.С.

Перевірила викладач:

Старовойт С.М.

Київ 2018

Зміст

Вступ

1. Мета і цілі розвивального навчання

2. Технологія розвивального навчання

2.1 Технологія розвивального навчання Л. Занкова

2.2 Принцип навчання на високому рівні складності

Висновки

Вступ

Розвиток - це те, що залишилось в людині після того, як вона забула, чому її навчали, - З. Береговський.

Основною рисою технологій навчання є орієнтація на чітко окреслену мету, визначення принципів і розробка прийомів оптимізації освітнього процесу, а також оцінювання методів, які застосовуються.

На даний час існує чимало технологій навчання, кожна з яких має право на існування, вивчення та впровадження.

В останні роки увагу громадськості дедалі частіше привертають технології розвивального навчання, бо саме з ними пов'язують можливість принципових змін.

Сам термін «розвивальне навчання» належить великому швейцарському педагогу Іоганну Песталоцці, одному із засновників дидактики початкового навчання, який вбачав важливе завдання цього процесу в тому, щоб пробуджувати духовні сили і пізнавальні здібності дітей, розвивати уміння логічно мислити. Цю ідею К. Д. Ушинський назвав «великим відкриттям Песталоцці» і всіляко розвивав її у своїх підручниках, особливо у фундаментальній праці «Людина як предмет виховання».

Розвивальне навчання є одним з різновидів особистісно зорієнтованого навчання. Наукове обґрунтування теорії розвивального навчання подається у працях Л. Виготського, Л. Занкова, Д. Ельконіна.

1. Мета і цілі розвивального навчання

Поняття «Розвиваюче навчання» може вважатися змістовним узагальненням (В.В. Давидов). Під розвиваючим навчанням розуміється новий, активно-діяльнісний спосіб (тип) навчання, що йде на зміну пояснювально-ілюстративного способу (типу).

Проблема розвивального навчання цікавить педагогів багатьох поколінь: Я.А. Коменського і Ж.Ж. Руссо, І.Г. Песталоцці і І.Ф. Гербарта, К.Д. Ушинського та ін За радянських часів її інтенсивно розробляли психологи і педагоги Л.С. Виготський, Л.В. Занков, В.В. Давидов, Д.Б. Ельконін, Н.А. Менчинська, а також А.К. Дусавицьким, Н.Ф. Тализіна, В.В. Репкін, С.Д. Максименко та ін.. Природно, в різний історичний час дослідники неоднаково представляють і витлумачують саме поняття розвивального навчання. Складність і в той же час позитивна сторона розробки цієї теми полягає в органічному, природньому поєднанні проблем педагогіки і психології: навчання - це компонент дидактики, розвиток - процес психологічний.

Головною метою розвивального навчання є формування активного, самостійного творчого мислення учня і на цій основі поступового переходу в самостійне навчання. Якщо головна мета традиційного навчання - навчити читати, писати, рахувати, то в розвивальному навчанні - сформувати навчальну діяльність, а саме: окреслення навчального завдання, планування способу дій. творчий мислення розвивальний навчання

Завдання розвивального навчання: формування особистості з гнучким розумом, розвиненими потребами до дальшого пізнання та самостійних дій, певними навичками й творчими здібностями.

Зміст розвивального навчання зорієнтований на пізнання загальної картини світу засобами науки, літератури, інших видів мистецтва.

Для організації розвивального навчання треба використовувати методи, які викликають найбільший інтерес; проблемні, продуктивні, дослідницькі, що сприяють розвитку творчого мислення та уяви. Однак при цьому не відкидають застосування інформаційних, репродуктивних, продуктивних та репродуктивно - продуктивних методів.

Сьогодні «розвивальне навчання» розуміють як активно-діяльнісний спосіб навчання, під час якого враховуються та використовуються закономірності розвитку дитини, процес навчання планується на основі пристосування до рівня й особливостей індивіда. Провідними цілями навчального процесу є розвивальні.

У наш час у рамках концепції розвивального навчання розроблено ряд технологій із різними цільовими орієнтаціями, особливостями змісту та методики:

- технологія Л. Занкова спрямована на загальний розвиток особистості;

- технологія Д. Ельконіна та В. Давидова зорієнтована на розвиток способів розумових дій;

- технології творчого розвитку віддають пріоритет сфері естетичних і моральних якостей людини;

- технологія Г. Селевко орієнтує на розвиток самокерованого механізму особистості; технологія І. Якиманської спрямована на розвиток дієво-практичної сфери учнів.

У центрі розвивального навчання є теорія навчальної діяльності. Вона утворилася на перетині чотирьох галузей психології:

- діяльнісний підхід;

- теорія понятійного мислення;

- теорія віку;

- уявлення про взаємодію дитини та дорослого.

У структурі навчальної діяльності виділяють потребу, задачу, мотиви, дії й операції.

Засновником цієї системи був Леонід Семенович Виготський.

Розвивальне навчання базоване саме на його теорії. У свій час він сказав: «Педагогіка має орієнтуватися не на вчорашній, а на завтрашній день дитячого розвитку. Навчання добре лише тоді, коли воно іде попереду розвитку». Він виділяв два рівні в розвитку дитини:

1) сферу (рівень) актуального розвитку - вже сформувалися якості і те, що дитина може робити самостійно;

2) зону найближчого розвитку - ті види діяльності, які індивід поки ще не в змозі самостійно виконати, але з якими може впоратися за допомогою дорослих.

Для розвитку надзвичайно ефективно постійно долати грань між сферою актуального розвитку і зоною найближчого розвитку - областю невідомою, але потенційно доступною для пізнання.

Загальновизнаною теорією особистісного розвитку стало культурно-історичне вчення Л.С.Виготського про природу психіки людини та її розвиток. Принципова новизна ідеї Л.С.Виготського полягала в тому, що в його розумінні соціальне середовище, культура -- це не умова чи один з факторів, а джерело психічного розвитку. Рушійну силу розвитку становить навчання як спеціально організований процес впливу. Крім того, він розумів розвиток особистості як оволодіння соціальними відносинами, увів поняття «соціальна ситуація розвитку».

Вихідні положення Л.С.Виготського про провідну роль навчання в розвитку й оволодіння соціальними відносинами були сприйняті й розвинені представниками його школи. Зокрема Д.Б.Ельконін вважав, що «психічний розвиток відбувається в навчанні -- організованому регулюванні процесів взаємодії диини з тією ідеальною формою, якої вона має досягти».

2. Технологія розвивального навчання

Розвивальне навчання враховує і використовує закономірності розвитку, пристосовується до рівня і особливостей індивіда.

Концепція розвиваючого навчання: вирішальна роль у розвитку дитини належить навчанню. Вона утвердилася в XX столітті завдяки працям російських вчених Л.С.Виготського, О.М. Леонтьєва, С.Л. Рубінштейна, Д. Б. Ельконіна, П.Я. Гальперіна, Е.В. Ільєнкова, Л.В. Занкова, В.В. Давидова та ін. В інтересах суспільства і самої людини навчання має бути організовано так, щоб досягти за мінімальний час максимальних результатів розвитку. Воно повинно йти попереду розвитку, максимально використовуючи генетичні й вікові передумови, вносячи в них суттєві корективи. Це забезпечується спеціальною педагогічною технологією, яка і називається розвиваючим навчанням.

У технології розвивального навчання індивіду відводиться роль самостійного суб'єкта, що взаємодіє з навколишнім середовищем. Ця взаємодія включає всі етапи діяльності: цілепокладання, планування та організацію, реалізацію цілей і аналіз результатів діяльності. Кожен з етапів вносить свій специфічний внесок у розвиток особистості.

У діяльності цілепокладання виховуються: свобода, цілеспрямованість, гідність, честь, гордість, самостійність.

При плануванні: самостійність, воля, творчість, творення, ініціатива, організованість.

На етапі реалізації цілей: працьовитість, майстерність, старанність, дисциплінованість, активність.

На етапі аналізу формуються: відносини, чесність, критерії оцінки, совість, відповідальність, обов'язок.

Тільки в повноцінній діяльності суб'єкта досягається розвиток самостійності, позитивної Я-концепції, морально-вольової сфери особистості, відбувається самореалізація, самозміна. Тому однією з основних цілей розвивального навчання є формування суб'єкта навчання - вчителя себе індивіда.

Розвивальне навчання спрямоване на розвиток всієї цілісної сукупності якостей особистості.

З цієї точки зору розвиваюче навчання правильні ше було б називати розвиваючою педагогікою, або педагогікою розвитку.

2.1 Технологія розвивального навчання Л. Занкова

«… Неправомерное облегчение учебного материала, неоправданно медленный темп его изучения, многократные однообразные повторения, по-видимому, не могут способствовать интенсивному развитию школьников.»

В кінці 1950-х років науковим колективом під керівництвом Леоніда Володимировича Занкова (1901-1977рр.) було розпочато експериментальне дослідження з вивчення об'єктивних закономірностей процесу навчання. Воно було розпочато з метою розвитку ідей та положень Л.С. Виготського про співвідношення навчання та загального психічного розвитку учнів.

Теорія Л.В. Занкова спочатку була створена для навчання учнів, але деякі її положення можуть бути корисні і при навчанні дорослих. Згідно з цією концепцією, загальний розвиток тлумачився як розвиток здібностей учнів. Основними критеріями при визначенні його рівня були розвиток спостережливості, абстрактного мислення, практичних дій. Прагнучи сформувати дидактичну систему, яка забезпечила б найвищу ефективність навчання, що є передумовою загального розвитку учнів, Л. Занков обґрунтував основні дидактичні принципи розвивального навчання, суттєво відмінні від принципів традиційної дидактики (наочності, свідомості, систематичності тощо), спрямованих на успішне навчання, тобто засвоєння учнями знань, умінь, навичок. Нова система принципів зорієнтована на досягнення оптимального рівня загального розвитку школярів, що, безперечно, пов'язано і з належною успішністю у навчанні. Загалом система розвивального навчання мала у своїй основі такі взаємопов'язані принципи: принцип навчання на високому рівні складності; принцип навчання швидким темпом; принцип провідної ролі теоретичних знань; принцип усвідомлення школярами процесу учіння; принцип цілеспрямованої і систематичної роботи з розвитку всіх учнів.

2.2 Принцип навчання на високому рівні складності

Цей принцип є провідним у технології розвивального навчання і характеризується, на думку Л. Занкова, не тим, що перевищує «середню норму» складності, а насамперед тим, що розкриває духовні сили дитини, дає їм простір і спрямування. Йдеться про складність, пов'язану з пізнанням суті явищ, які вивчаються, залежностей між ними, із справжнім залученням дітей до цінностей науки й культури. Засвоєні знання, стаючи надбанням школяра, забезпечують перехід на вищий ступінь розвитку.

Навчання на високому рівні складності супроводжується дотриманням відносної міри складності. Наприклад, до програми для 3-го класу включена тема «Значення відмінків іменників (придієслівних). Деякі основні значення». Вона досить високого рівня складності, але її вивчення стимулює розвиток мислення молодших школярів. Перед тим вони вивчали 1, 2 і 3-тю відміни іменників, закінчення іменників, які належать до різних відмін, перебуваючи в одному і тому ж відмінку. Тепер учні повинні абстрагуватися від відмінностей, характерних для всіх типів відміни, і осмислити значення конкретного відмінка. Так, безприйменниковий орудний відмінок, який залежить від дієслова, має найтиповіше значення знаряддя чи засобу, за допомогою якого виконується дія (гратися м'ячем, малювати пензлем, писати ручкою тощо). Таке узагальнення являє собою більш високий рівень мислення.

Принцип навчання швидким темпом.

Він органічно пов'язаний із попереднім і передбачає відмову від одноманітного повторення пройденого матеріалу. Суть його полягає в тому, щоб діти безперервно збагачували свій розум різноманітним змістом, який створює сприятливі умови для глибшого осмислення набутих знань. Однак не варто вдаватися до поспішності в навчальній роботі і збільшувати кількість завдань для школярів.

Дієвим у такому навчанні є застосування диференційованого (франц. differentiation, від лат. differentia -- відмінність) підходу, за якими одні й ті самі теми програми сильні і слабкі учні вивчають з неоднаковою глибиною.

Принцип провідної ролі теоретичних знань

Він орієнтує на зосередження уваги не на всіх складностях, а на пов'язаних із теоретичним осмисленням явищ, виявленням їх внутрішніх суттєвих зв'язків. Головним у навчальному процесі є розмежування різних ознак об'єктів і явищ, що вивчаються. Здійснюється воно в межах принципу системності й цілісності, згідно з яким кожний елемент засвоюється у зв'язку з іншим і всередині певного цілого. У формуванні понять, способів мислення, діяльності домінує індуктивний шлях, який передбачає перехід від спостереження одиничних фактів і явищ до встановлення загальних закономірностей, правил, законів. Особливу роль відіграє процес порівняння, яке дає змогу з'ясувати подібність і відмінність явищ і речей, диференціювати їх властивості, відношення. Значна увага при цьому приділяється розвитку аналізуючого спостереження, здатності до виокремлення різних аспектів і властивостей явищ, їх чіткому мовленнєвому вираженню.

Однак цей принцип не заперечує ролі образних уявлень молодших школярів, а лише стверджує неможливість визнання конкретного мислення провідним у розумовому розвитку учнів початкових класів.

Його застосовують під час вивчення всіх предметів. У технології розвивального навчання Л. Занкова формування навичок відбувається на основі повноцінного загального розвитку, на базі глибокого осмислення відповідних понять, відношень, залежностей.

Принцип усвідомлення школярами процесу учіння.

Цей принцип випливає із загальноприйнятого дидактичного принципу свідомості і передбачає усвідомлення учнями способів дій і операцій, за допомогою яких відбувається процес учіння, що є передумовою розуміння навчального матеріалу, вміння застосовувати теоретичні знання на практиці, оволодіння мислительними операціями (порівняння, синтез, узагальнення), а також позитивного ставлення школярів до навчальної праці. Адже одна з найважливіших умов розвитку учня полягає в тому, що процес оволодіння знаннями і навичками є об'єктом його усвідомлення. Тому навчальний процес має бути організований так, щоб учень з'ясував для себе розташування матеріалу, необхідність заучування певних його елементів.

Принцип цілеспрямованої і систематичної роботи з розвитку всіх учнів.

Зосереджений він на подоланні неуспішності окремих учнів, посиленій увазі до їх загального психічного розвитку. Йдеться про виявлення і корекцію тих аспектів психічного розвитку, відставання яких було основною причиною неуспішності. За традиційної методики для подолання неуспішності слабких учнів використовують багато тренувальних вправ, однак це не сприяє розвитку дітей, а спричинює ще більше відставання, оскільки вони потребують систематичної роботи, спрямованої на їх розвиток. Експерименти Л. Занкова засвідчили, що цілеспрямована й систематична робота зумовлює зрушення у розвитку слабких учнів і кращі результати у засвоєнні знань і навичок.

В даний час пріоритетами освіти визнані ідеали розвиваючого навчання: вміння вчитися, предметні і універсальні (загальнонавчальних) способи дій, індивідуальний прогрес дитини в емоційній, соціальній, пізнавальній сферах. Для реалізації цих пріоритетів н еобхідна науково обгрунтована, перевірена часом розвиваюча педагогічна система. Такою є система Л.В. Занкова, яку характеризують цілісність і взаємозумовленість наступних її частин.

Мета навчання - оптимальне загальний розвиток кожної дитини.

Задача навчання - представити учням цілісну широку картину світу засобами науки, літератури, мистецтва і безпосереднього пізнання.

Дидактичні принципи - навчання на високому рівні труднощі з дотриманням заходів труднощі; провідна роль теоретичних знань; усвідомлення процесу навчання; швидкий темп проходження навчального матеріалу; робота над розвитком кожної дитини, в тому числі і слабкого.

Типові властивості методичної системи - багатогранність, процесуальність, колізії, варіантність.

Це базове для сучасної школи психологічне становище осмислено Л.В. Занкова як дидактичний принцип: «навчання на високому рівні труднощі з дотриманням заходів труднощі». Обов'язковою умовою його правильної реалізації є знання особливостей вихованців, знання актуального рівня їх розвитку.

Отже, загальний розвиток Л.В. Занков розуміє як цілісний рух психіки, коли кожне новоутворення виникає в результаті взаємодії його розуму, волі, почуттів. При цьому особливе значення надається моральному, естетичному розвитку. Мова йде про єдність і рівнозначність у розвитку інтелектуального й емоційного, вольового і морального.

Висновки

Підсумовуючи, у розвиваючому навчанні педагогічні впливи випереджають, стимулюють, направляють і прискорюють розвиток спадкових даних особистості.

Технологія розвивального навчання потребує від учителя спеціальних професійних здібностей, умінь, навичок. Це реалізація на практиці знань психолого-педагогічних основ навчання, розвитку дитини, уміння прогнозувати кінцевий результат, знання характерних особливостей розвитку пізнавальної діяльності школярів різного віку. Розвивальне навчання відбувається в зоні найближчого розвитку дитини.

Система навчання Л.В. Занкова виникла в ході міждисциплінарного дослідження співвідношення навчання і розвитку. Міждисциплінарний характер висловився, по-перше, в інтеграції досягнень декількох наук, що займаються вивченням дитини: фізіологів, дефектологів, психологів і педагогів; по-друге, в інтеграції експерименту, теорії та практики. Вперше результати наукового дослідження через психолого-педагогічний експеримент знайшли вид цілісної педагогічної системи і, таким чином, були доведені до практичної їх реалізації.

Загалом, розвиток відбувається як складний процес взаємодії зовнішніх і внутрішніх факторів, тобто індивідуальних, глибинних якостей дитини. Такому розумінню співвідношення навчання і розвитку відповідає особливий тип навчання, при якому, з одного боку, приділяється виняткова увага побудови навчання, його змісту, принципам, методам як відбиваючим соціальний досвід, соціальне замовлення, з іншого - настільки ж виняткова увага приділяється внутрішньому світу дитини: його індивідуальним і віковим особливостям, його потребам та інтересам.

Размещено на Allbest.ru