Патріотичне виховання учнів засобами українського фольклору

Размещено на http://www.allbest.ru/

Департамент гуманітарної політики

Управління культури Дніпровської міської ради

Міський комунальний заклад культури

Дніпровська музична школа №13

Патріотичне виховання учнів засобами українського фольклору

Підготувала:

Лотоцька Д. Р.

Дніпро, 2017

Зміст

Вступ

1. Поняття «патріотичне виховання» в науковій та методичній літературі

2. Український фольклор як засіб патріотичного виховання учнів

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

В Україні за роки незалежності створено передумови для переосмислення патріотичного виховання сучасного молодого покоління, формування їх гуманістичних цінностей та громадянської позиції. У центрі патріотичного виховання покладено національну ідею, як консолідуючий чинник розвитку суспільства в цілому.

Значно зріс інтерес держави до виховання патріотів України, сформовано соціальне замовлення на розробку ефективних технологій патріотичного виховання підростаючого покоління.

Виховання учнів як громадян України повинно бути спрямоване, передусім, на розвиток у них патріотизму - любові до свого народу, до країни. Важливою якістю українського патріотизму повинна бути турбота про благо народу, сприяння становленню й утвердженню України, готовність відстояти її незалежність. компетентність фольклор патріотичний виховання

Завдяки громадянській освіті, зросла патріотична компетентність учнівської молоді. Поглибився громадянський характер патріотичного виховання, освітні заклади стали відкритими для батьків, громадських організацій. Збільшилась кількість суб'єктів виховного впливу, посилилась узгодженість їх дій. Успішно здійснюються загальноукраїнські заходи, акції спрямовані на активізацію патріотичної, моральної позиції дітей та учнівської молоді.

Завдання доповіді:

1. Охарактеризувати поняття«патріотичне виховання» в науковій та методичнійлітературі.

2. Розглянути український фольклор як засіб патріотичного виховання учнів.

1. Поняття «патріотичне виховання» в науковій та методичній літературі

Розгляд теоретичних основ патріотичного виховання учнів засобами українського фольклору треба розпочати з аналізу поняття «патріотизм» у науковій та науково-методичній літературі.

С. Гончаренко розглядає поняття «патріотизм» як таке, що походить від грецького слова вітчизна, та є одним із «найглибших громадянських почуттів, змістом якого є любов до батьківщини, відданість своєму народові, гордість за надбання національної культури. Патріотизм виявляється в практичній діяльності, спрямованій на всебічний розвиток своєї країни, захист її інтересів. Патріотизм - соціально-історичне явище. Виховання патріотизму - важлива складова виховної діяльності школи. У процесі вивчення різних навчальних предметів в учнів формуються патріотичні погляди й переконання».

Розглядаючи поняття «патріотизм» з психологічної точки зору Ю. Приходько зазначає, що це поняття походить від грецького слова батьківщина, вітчизна. Це поняття дослідник розуміє як «любов до батьківщини, до свого народу. Розрізняють також патріотизм планетарний - почуття любові всіх землян до своєї планети, почуття відповідальності за її долю, готовність до захисту її від усіх форм руйнування».

І. Бех визначає патріотизм як «складне і багатогранне поняття, один із найважливіших компонентів індивідуального та суспільного способу життя. Патріотизм - це любов до Батьківщини, свого народу, турбота про його благо, сприяння становленню й утвердженню України як суверенної, правової, демократичної, соціальної держави, готовність відстояти її незалежність, служити і захищати її, розділити свою долю з її долею. На особистісному рівні патріотизм є пріоритетною стійкою характеристикою людини, яка виявляється в її свідомості, моральних ідеалах та цінностях, у реальній поведінці та вчинках. Це звичайний моральний стан життя людини. Він виявляється не лише в незвичайних ситуаціях, а й у повсякденному виконанні особистістю своєї роботи корисної і суспільству і людині».

«Патріотизм є головним чинником національного світогляду молоді. Від того, наскільки широко вона буде пройнята патріотичним почуттям, залежить міцність Української держави. Характерні ознаки патріота: розуміння й сприйняття української ідеї; сприяння розбудові державної незалежності України; готовність до захисту своєї Батьківщини; пошана до історичної пам'яті; любов до рідної культури, мови, національних свят і традицій; дотримання Конституції України, дбайливе ставлення до національних багатств і рідної природи; збереження та зміцнення власного здоров'я і здоров'я однолітків».

На думку З. Друзь, патріотичне виховання учнів вбирає в себе такі складники: «виховання любові до рідної землі, родини, свого народу, Батьківщини; формування національної свідомості; культивування кращих рис української ментальності - працелюбності, індивідуальної свободи, глибокого зв'язку з природою та ін.; виховання бережливого ставлення до національного багатства країни: мови, культури, традицій; формування готовності до творчої праці на благо людей, героїчного подвигу в ім'я процвітання держави; формування відповідальності за долю Батьківщини; виховання громадянського обов'язку перед країною, суспільством; формування об'єктивних уявлень про історію розвитку суспільства та його політичної культури; вироблення високої етики міжнаціональних стосунків; служіння загальнолюдським ідеалам».

Я. Черньонков зазначає, що перед школою стоїть завдання «розвитку здорової, високодуховної особистості, здатної до самореалізації в умовах виявленої власної ініціативи на засадах національних цінностей і патріотизму свідомо вести природовідповідне (самовідповідальне) життя. Для різнобічного та гармонійного розвитку зростаючої особистості треба, щоб освітній процес у навчальному закладі будувався не тільки на науковому осмисленні дійсності, а й на духовних, моральних, культурних цінностях і громадських пріоритетах українського народу й усього людства».

«Перед вітчизняною системою освіти - завдання надзвичайної ваги: домогтися того, щоб діти зростали не лише здоровими й освіченими людьми, а й свідомими, творчими особистостями і патріотами України. Школа покликана стати тим місцем для особистості учня і вчителя, де буде духовно збагачуватись кожен учасник навчально-виховного процесу, де буде формуватись громадянська зрілість і особиста відповідальність за свій вклад у національно-культурне відродження України.

З. Друзь, спираючись на те, що дослідниками визначено патріотизм головним чинником національного світогляду молоді визначає такі характерні ознаки патріота як: розуміння й сприйняття української ідеї; сприяння розбудови державної незалежності України; готовність до захисту своєї Батьківщини; пошана до історичної пам'яті; любов до рідної культури, мови, національних свят і традицій; дотримання Конституції України, дбайливе ставлення до національних багатств і рідної природи; збереження та зміцнення власного здоров'я і здоров'я однолітків».

Теоретичними засадами загальноукраїнського державного патріотизму вважаються ідеї незалежності, державності, соборності. Основою патріотизму конкретної особистості є усвідомлення власної самобутності, але і розуміння того, що Україна у нас - одна, і нам разом випало розбудувати цивілізовану державу, в якій суспільною справою стане утворення умов розвитку вільної особистості, яка вміє досягти власного успіху та допомагає іншим пишатись тим, що вони є українцями.

«Виховання - цілеспрямована система формування особистості. Основними складовими виховання, реалізація яких забезпечує всебічний і гармонійний розвиток особистості, є : громадянське виховання, розумове виховання, моральне виховання тощо».

«Процес виховання - спеціально організована, керована й контрольована взаємодія вихователів і вихованців, спрямована на досягнення заданої мети - формування всебічно розвинутої особистості».

І. Бех метою патріотичного виховання визначає «становлення громадянина-патріота України, готового самовіддано розбудовувати її як суверенну, незалежну, демократичну, правову, соціальну державу і гарантувати її національну безпеку, знати свої права й обов'язки, цивілізовано відстоювати їх, сприяти єднанню українського народу, громадянському миру і злагоді в суспільстві». Поряд із тим, дослідник зазначає: «Сучасне патріотичне виховання має стати засобом відродження національної культури, припинення соціальної деградації, стимулом пробудження таких моральних якостей як совість, людяність, почуття власної гідності; засобом самоорганізації, особистісної відповідальності, гарантом громадянського миру і злагоди в суспільстві».

«Патріотичне виховання дітей та учнівської молоді - це комплексна, системна і цілеспрямована діяльність органів державної влади, громадських організацій, сім'ї, школи та інших соціальних інститутів щодо формування у молодого покоління високої патріотичної свідомості, почуття вірності, любові до Батьківщини, турботи про благо свого народу, готовності до виконання громадянського і конституційного обов'язку із захисту національних інтересів, цілісності, незалежності України, сприяння становленню її як правової, демократичної, соціальної держави».

І. Бех зазначає, що вчителі повинні донести до учнів, що бути патріотом - означає духовно піднятись, «усвідомити в Батьківщині безумовну цінність, яка дійсно й об'єктивно їй притаманна, приєднатися до неї розумом і почуттям. Водночас патріотизм передбачає відкриття самому собі відданості Батьківщині, спроможність безкорисливо радіти її успіхам, удосконалювати її, служити їй, поєднати свою долю з її долею. Любов до Батьківщини в українського патріота поєднується з вірою в неї, в її прекрасне майбутнє, що обов'язково справдиться. Свідомий патріотизм нерозривний із відповідальністю».

«Патріотизм є творчим актом духовного самовизначення особи. Це свідома громадянська позиція особи, особлива спрямованість самореалізації та соціальної поведінки громадянина. Визначальною рисою українського патріотизму має бути його дієвість».

Отже, виходячи з вищезазначеного патріотичне виховання постає необхідною складовою загального розвитку учнів під час навчання.

2. Український фольклор як засіб патріотичного виховання учнів

Розглядаючи питання щодо використання українського фольклору як засобу патріотичного виховання учнів необхідно розглянути поняття «фольклор». Більшість дослідників розглядають поняття «фольклор» як усну творчість народу.

Термін «фольклор» (англ. folk - народ, lore - мудрість, знання) вперше вжитий у 1846 р. англійським ученим Вільямсом Томсоном, і згодом знайшов міжнародне визнання. Ним користуються дослідники в багатьох країнах світу. М. Вікторова у своєму дослідженні українського фольклору зазначає, що «жанрове багатство нашої народної творчості воістину невичерпне».

На різних етапах свого розвитку музичний фольклор вирізнявся своїми особливостями, що були зумовлені історичними подіями, складними економічними та політичними змінами в країні, інтегративними процесами соціально-культурного характеру, світоглядними тенденціями й естетичними потребами суспільства тощо. Так, поступово «змінювався тематичний зміст народних пісень, їх формоутворення й композиційний устрій; ускладнювалися гармонічна основа, та ритмічний рух творів як вагомих елементів музичної мови; викристалізовувалися засоби музичної виразності; розширювалися межі музичної стилістики (здійснювався процес синтезування)».

«Мелодії українських народних пісень почали друкуватись лише в останній чверті ХVІІІ ст. Починаючи з цього часу, можна скласти уявлення про музичний побут народу, про звучання тієї або іншої пісні і порівняти її з пізнішими записами через певний проміжок часу (тобто виявити ті зміни, що стались в мелодиці пісні). Але попередні етапи розвитку народної музики нам невідомі, бо мелодій записаних, скажімо в ХV ст. або раніше, які б являли собою пісенні зразки саме цього періоду, немає. (Немає і ніяких відомостей про музичну мову українського народу в літературних і літописних пам'ятках, а окремі малозначні відомості доводиться збирати крихітками).

Проте народна пам'ять довго зберігає традиції минулого. Свідчення цього - зразки народнопісенної творчості, походження яких відноситься ще до часів первісного докласового суспільства. І незважаючи на те, що мелодії цих пісень записані лише і ХІХ ст., отже, несуть у собі ту або іншу частку пізніших нашарувань, які, можливо, не були характерні для пори їх виникнення і найбільшого побутування, все ж ці пісні можна вважати своєрідним відбитком епохи, а властиві їм види ладової організації зв'язувати саме з цим стародавнім періодом історії українського народу.

Народна пісня весь час живе, змінюється. В процесі розвитку нове народжується на базі старого, накопичуючи поступово все нові якісні відміни, переусвідомлюючи їх і водночас свято зберігаючи старі традиції. Тому відчуття в цьому складному процесі нових якісних відмін, що знаменують початок нового етапу, а звідси й намічення самих етапів у розвитку ладової організації може здатись нерозв'язним завданням».

Увесь фольклор умовно поділяється на прозовий та поетичний (пісенний). У ньому відображено історію, працю й побут криворізького народу, його ідеали, боротьбу проти соціальної несправедливості в їх історичних змінах. До появи писемності фольклор поставав єдиним засобом відображення явищ життя і художнього знання, що передавалося з покоління в покоління, як певний життєвий досвід.

«У думах, піснях, прислів'ях і приказках, скоромовках, лічилках та інших перлинах народної творчості у високо поетичній і глибоко ліричній формі відображено культурно-історичний мистецький шлях українського народу. Як не може вичерпатись джерело, що дає початок великій річці, так ніколи не вичерпується народна творчість. Вона живиться від свого давнього коріння і прокладає нові шляхи в пізнанні сучасності. Вона бачить красу в простому й малому. Народне мистецтво, хоч би які були його види, жанри, форми, твориться людьми - справжніми митцями. І це прекрасне повсякденне оточення людини, стає тим середовищем, яке не лише захоплює, а й ще з дитинства викликає прагнення долучитись до мистецтва».

Розглядаючи пісні календарного циклу О. Правдюк зазначає: «Особливу групу в народнопісенній творчості складають пісні, виконання яких приурочувалось до господарських сезонів року і пов'язувалось з календарними датами. Найважливіші з пісень календарного циклу (зимові, весняні й літні) співались під час відповідного сонцестояння. Так, зимові пісні почали входити у побут в день закінчення зимового сонцестояння (з 24 грудня до 6 січня). Весняні пісні співали в день весняного рівнодення 9 березня. Нарешті, літні пісні, зокрема, купальські, виконувались в день Івана Купала, який за віруваннями стародавніх слов'ян вважався днем повороту літа на зиму (24 червня).

Всі пісні календарного циклу були покликані впливати на сили природи, забезпечувати добрий урожай, заворожувати щастя в родинному житті і тісно пов'язувалися з обрядами».

Далі, розглядаючи колядування слід зазначити, що воно здійснювалось як обхід дворів групою хлопців або дівчат, що припадало на 24 грудня. В цей вечір співали колядки. Колядники обирали серед себе головного колядника - «березу». Він повинен був навчити всіх колядників добрих колядок. Добра «береза» користувався великою пошаною серед односельчан, і обирали його рік у рік.

Розглядаючи український народний пісенний фольклор зазначимо, що від колядок народ відрізняв щедрівки, що співались 31 грудня. Назва останніх пов'язана з «щедрою», багатою вечерею.

Далі, згідно народному календарю український народ поступово готувався до зустрічі весни. О. Правдюк зауважує, що веснянки - «один із найбагатіших і найстародавніших жанрів народнопісенної творчості. В змісті веснянок, який відзначається великою різноманітністю тем і поетичних образів, можна почути відгуки різних епох історії українського народу».

З поступовим вступом у свої права літа весняний цикл звичаїв і обрядів змінювався літнім припадали «зелені свята» (кінець травня - початок червня), що супроводжувались русальними або троїцькими піснями. Свято зелені відноситься до пережитків стародавньої обрядності, пов'язаної з обожнюванням молодої рослинності. На «зелені свята» житло прикрашалось зеленню, підлогу посипали запашними травами, дівчата заквітчувались вінками з квітів. Зелені віти, що служили для прикрашування житла, називались «клечанням», - звідси і назва «клечальна неділя».

До власне літніх пісень календарного циклу відносяться купальські, петрівчані, жниварські пісні. «Купало - язичеський бог родючості - з прийняттям християнства злився з образом Іоанна Хрестителя. Тому у всіх купальських піснях Купало поєднується з Іваном. Свято Івана Купала відзначається з 23 на 24 червня. За своїм змістом і поетичними образами близькі до купальських пісень петрівчані, що співались на Петра й Павла».

На тривалому шляху визвольної боротьби, як найтрагічніших сторінок, український народ створював соціально-революційні пісні. Останнє виступає ціннісним продуктом народної творчості, що ніколи не втратить свого наукового та культурного значення, тому що в них відбитий світогляд народу на кожному етапі його історичного розвитку, його морально-етичні норми й погляди. Ці пісні насичено насущними проблемами тогочасної дійсності, і через століття засвідчують певну ходу історичних подій на Україні. Знайомство з цими піснями дозволяє нам відчути біль, тривогу і надію, все те, що відчували наші пращури насичуючи кожне слово правдою життя. Це уможливлює глибоке розуміння сучасною молоддю стійкого характеру свого народу, збагнути принциповість життєвого кредо наших дідів. Так, неодмінно треба пишатися хоробрістю, незламаністю і духовною глибинністю криворізького народу, адже в наших жилах тече кров українська.

«Народ не створював, та й не міг створювати пісень відірваних від дійсності, які б не відповідали завданням, висунутими ходою національно-визвольної боротьби - це суперечило б самій природі народної поезії. Захисникам рідної землі потрібна була не безпристрасна оповідь про давно минулі часи, а сувора, мужня поезія, яка відповідала б їхнім прагненням, інтересам, яка мобілізувала б боротьбу за своє визволення. Вижити, вистояти - було найпекучішою проблемою українського народу впродовж століть. Однак, навіть у такій жорстокій кровопролитній боротьбі народ не змілів душею, не розтратив своїх духовних сил. Тяжіння до духовності - не менш важлива риса, яка витримала цей тягар. Пісня і душа - є одним із проявів цього прекрасного тяжіння».

«Якщо пісні календарного циклу відображають побут народу, то історичні пісні відбивають історичні події в житті українського народу, його героїчну боротьбу проти іноземних загарбників, його ставлення до тих або інших історичних осіб. Звичайно історичними піснями слід вважати ті, які відтворюють справжні історичні події в житті народу, в яких наводяться справжні історичні імена, але це не є правилом».

Висновки

Отже, патріотичне виховання учнів ґрунтується на культурно-історичному досвіді рідного народу, його традиціях, звичаях і обрядах, багатовіковій виховній мудрості. Патріотичне виховання є історичним виявом загальнолюдського гуманістичного і демократичного виховання. Патріотичне виховання духовно відтворює в дітях рідний народ, увічнює в підростаючих поколіннях як специфічне, самобутнє, що є в кожній нації, так і загальнолюдське.

Враховуючи події, які відбуваються останнім часом в Україні я вважаю, що прищеплення учням шкільного віку любові до свого рідного краю, до української культури необхідно розпочинати саме з молодшого шкільного віку.

Починаючи зі школярів молодшого шкільного відбувається формування громадянських якостей учнів як молодого покоління України. Під час шкільних заходів учні набувають нових знань, демонструють свої вміння читати вірші, прозу, співати українські пісні набуваючи риси патріотизму.

Патріотизм розуміється дослідниками як любов до Батьківщини, свого народу. Поряд із тим, враховуючи те, що виховання постає цілеспрямованою системою формування особистості, треба розглядати патріотичне виховання як явище систематичного характеру. Під час включення патріотичного виховання учнів до навчального процесу здійснюється формування громадянської позиції особи кожного учня, особлива спрямованість самореалізації та соціальної поведінки учнів громадян України.

Список використаноїлітератури

1. Бех І. Національна ідея у виховному процесі школи: Програмно-виховний контекст / І. Бех, К. Чорна // Шкільний світ. - 2008. - С. 45.

2. Вища педагогічна освіта і наука України: історія, сьогодення та перспективи розвитку. Дніпропетровська обл./НАПН України; Інститут вищої освіти; МГО Асоціація ректорів педагогічних університетів Європи. - К.: Знання України, 2011 - 295 с.

3. Воропай Олекса. Звичаї нашого народу: Етнограф. нарис. - К.: «Велес», 2009. - 432 с.

4. Друзь З. Концептуальні засади національного виховання / З. Друзь // Хрестоматія з методики виховання особистості: Настільна робоча книга: У 3-х тт. - Т. 1: Загальні питання теорії і методики виховання особистості в контексті кредитно-модульної системи підготовки фахівців: Навч.-методичне видання. - 2-е вид., стер. - Київ, 2008. - 2008. - 656 с.

5. Друзь З. Сутність, особливості, принципи, основні напрямки національного виховання / З. Друзь // Термінологічний словник з теорії виховання. - Кривий Ріг. - 2006. - С. 112-118.

6. Макаренко О. Сторінки фольклорно-музичної спадщини півдня України // Народна творчість та етнографія - 1993. - №3 - С. 9 - 12

7. Усова О. А. Програма виховної роботи: «Ми майбутнє України» / О. А. Усова // Виховна робота в школі. - 2011. - № 8. - С. 10-11.

8. Черепанін М. Музична культура етнографів України як предмет дослідження. Гуманітарні науки. - // 2005 - №2 - С. 136-140

Размещено на Allbest.ru