Форми та методи організації інклюзивного навчання дітей з вадами інтелекту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Форми та методи організації інклюзивного навчання дітей з вадами інтелекту

І.П. Адамчук

Анотації

У цій статті висвітлено особливості процесу інклюзивного навчання дітей з порушенням інтелекту. Подана характеристика цієї категорії дітей, розглянуті форми та методи організації навчального процесу. Розкрита сутність інклюзивної освіти як нової та ефективної моделі навчання дітей з вадами інтелекту.

Ключові слова: корекція, інклюзія, соціум, діти з вадами інтелекту, навчальний процес.

Эта статья освещает особенности процесса инклюзивного образования детей с нарушениями интеллекта. Дана характеристика этой категории детей, рассмотрены формы и методы организации учебного процесса. Разкрыта суть инклюзивного образования как новой и эффективной модели обучения детей с нарушением интеллекта.

Ключевые слова: коррекция, инклюзия, включение в общество, дети с нарушениями интеллекта, образовательный процес.

Навчання є основним шляхом корекції розвитку розумово відсталих учнів, оскільки є провідним видом їхньої діяльності і знаходиться у нерозривній єдності з вихованням як засобом управління соціалізацією особистості. З кожним роком кількість дітей з вадами розумового розвитку збільшується. На сучасному етапі розвитку корекційної педагогіки значна увага приділяється розробці й теоретичному обґрунтуванню засад цілеспрямованої діяльності із дорученням дітей, які мають порушення інтелектуального розвитку до життя у соціумі. Діти цієї категорії потребують умов, які сприяли б компенсації порушень, формуванню соціальної поняття про інклюзію як освіту, що може забезпечити ефективне компетентності та гармонійної особистості. освіта інклюзивний інтелект

Тому у публікації висвітлено особливості інклюзивного навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку.

Мета публікації - розглянути особливості процесу навчання дітей з порушенням інтелекту. Дати характеристику такій категорії дітей, розглянути форми та методи організації навчального процесу. Розкрити сутність інклюзивної освіти як нової та ефективної моделі навчання дітей із вадами інтелекту.

У роботі з цією категорією учнів вчитель має обов'язково враховувати індивідуальну структуру дефекту кожної дитини (первинний дефект, вторинні дефекти, подальші ускладнення) та збережені можливості.

Структура дефекту в дітей з вадами інтелекту.

1. Первинний дефект:

- слабкість орієнтувальної діяльності;

- низька пізнавальна активність і низька розумова працездатність;

- інертність нервових процесів.

2. Вторинні дефекти з подальшими ускладненнями:

- недорозвиток вищих психічних процесів: сприймання, пам'яті, уваги, уяви, мовлення, пізнавальних процесів.

- незрілість особистості.

Для розумово відсталих дітей характерним є органічні ураження кори головного мозку, через що спостерігається порушення пізнавальних процесів. У дітей даної категорії знижена здатність до систематизації та узагальнень набутих знань, особливо якщо це стосується розв'язувань різних інтелектуальних завдань. Робота педагога з такими учнями має бути спрямована на становлення загальних соціально-адаптивних можливостей, практичну

підготовку до самостійного життя, самообслуговування, спілкування та адекватної поведінки у соціальному середовищі.

Під час навчання дітей із вадами інтелекту потрібно враховувати певні особливості, а саме:

- простіше подання навчального матеріалу;

- повільний темп на уроці та повторюваність вивченого;

- практичне та предметно-наочне викладання матеріалу, що вивчається;

- індивідуальний підхід з опорою на більш розвинені можливості дитини.

З метою забезпечення ефективності корекційно-педагогічної роботи вчитель може застосовувати програму спостережень за соціально-емоційним розвитком, розвитком мовлення, фізичним та творчим розвитком. Таке спостереження доцільно проводити двічі на рік. Перше - на початку занять з учнем (восени), друге - по завершенні навчального року (навесні). Результати спостережень можуть бути частиною підсумкового оцінювання розвитку дитини, за допомогою якого можна робити певні висновки для подальшої роботи з учнем та надання рекомендацій батькам.

У своїй роботі корекційний педагог має опиратися на основні принципи навчання дітей з порушенням інтелектуального розвитку (Г.М. Дульнєв, І.Г. Єременко, С.П. Миронова та ін):

- принцип виховуючої спрямованості навчання;

- принцип науковості процесу навчання;

- принцип систематичності і послідовності навчання;

- принцип доступності знань;

- принцип активності і свідомості у навчанні;

- принцип наочності;

- принцип міцності засвоєння знань, формування вмінь та навичок.

У кожному з цих принципів реалізуються корекційні прийоми, проте специфіка навчання розумово відсталих дітей обумовлена і особливими принципами спеціальної дидактики. С.П. Миронова об'єднала їх в окрему групу:

- вирішальна роль вчителя і педагогічного колективу у навчанні;

- корекційна спрямованість навчання;

- принцип індивідуального та диференційованого підходу до учнів.

Потрібно зауважити, що всі дидактичні принципи знаходяться у тісному взаємозв'язку і взаємозалежності. Тобто саме тісне поєднання дидактичних принципів дає можливість правильно організувати і здійснити навчально- виховну і корекційну роботу.

Серед учнів загальноосвітньої школи діти з розумовою відсталістю зустрічаються не часто. Одні з них перебувають там через те, що природа їх навчальних труднощів певний час залишається нез'ясованою. У інших дітей діагностовано розумову відсталість, проте вони надалі залишаються учнями в цій школі тому, що батьки не погоджуються з висновками психолого-медико- педагогічної комісії і наполягають саме на цьому навчальному закладі. Така поведінка батьків зрозуміла. В одних випадках вона пов'язана з несприйняттям факту інтелектуальної неспроможності дитини, в інших небажанням переводити дитину до спецшколи через далеку відстань від дому. Прагнення батьків залишити дитину в сім'ї, виховувати її і є самою головною причиною, навіть коли вони розуміють переваги спеціальних шкіл. Однак багаторічна практика вказує на те, що діти з вадами психофізичного розвитку можуть ефективно розвиватися лише за максимально сприятливих спеціальних умов. А саме такі умови створюються у спеціальних загальноосвітніх закладах. До цього часу найбільш адекватною формою навчання по відношенню до індивідуального є створення спеціальних класів при загальноосвітніх школах. На мою думку, альтернативою щодо забезпечення навчання дітей з психофізичними вадами є інклюзивна освіта. Саме інклюзія дає рівні можливості для всіх категорій дітей з особливими освітніми потребами.

Діти з особливими освітніми потребами - це поняття, яке широко охоплює всіх учнів, чиї освітні потреби виходять за межі загальноприйнятої норми. Воно стосується дітей з порушеннями психофізичного розвитку, зокрема дітей-інвалідів, дітей із соціально вразливих груп (наприклад, вихованців дитячих будинків) інших. В основних законах України про освіту зустрічаються такі терміни як: "діти, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку" та "особи, які мають вади у фізичному чи розумовому розвитку і не можуть навчатися в масових навчальних закладах".

Інклюзія (від лат. іпеІивіоп - включення, введення, приєднання) - процес збільшення ступеня участі всіх громадян у соціальному житті; це процес, що передбачає отримання рівних можливостей у навчанні та соціальному житті для всіх дітей, що передбачає створення таких умов, за яких "особливі" діти не відділяються від інших.

Інклюзивна освіта - це система освітніх послуг, що ґрунтується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та їхнього права навчатися за місцем проживання, що передбачає навчання дитини з особливими освітніми потребами, зокрема дитини з особливостями психофізичного розвитку, в умовах загальноосвітнього закладу. Інклюзивна освіта - гнучка, індивідуалізована система навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку в умовах масової загальноосвітньої школи за місцем проживання. Навчання відбувається за індивідуальними навчальними планами та забезпечується медико- соціальним та психолого-педагогічним супроводом. Інклюзивна освіта передбачає створення освітнього середовища, яке б відповідало потребам і можливостям кожної дитини, незалежно від особливостей її психофізичного розвитку. Основний принцип інклюзивного навчання - якомога менше зовнішньої і якнайбільше внутрішньої диференціації. Основна ідея інклюзивної освіти: від інтегрування у школі - до інтегрування у суспільство.

Під інтеграцією дітей з особливими освітніми проблемами розуміють їх навчання разом із однолітками у звичайних умовах, введення дітей у регулярний освітній простір. За своїм змістом інтеграція є процесом соціального становлення особистості і дає змогу в подальшому соціалізуватися і самоствердитися.

Інтеграція розглядається як кінцева мета навчання: випускник з особливостями психофізичного розвитку має інтегруватися у суспільстві як повноправний громадянин, готовий до самостійного життя і продуктивної діяльності, взаємодії з оточуючими людьми.

Інклюзивна модель освіти передбачає участь в освітньому процесі асистентів вчителів, які забезпечують долучення всіх дітей до занять. Асистентами можуть бути волонтери, батьки, інструктори. Вчитель підтримки може бути додатковим помічником у навчальному процесі і може працювати з одним - трьома учнями з одного або різних класів.

Дитина з особливостями психофізичного розвитку не повинна займати особливого становища в класі, вона має почуватися природно, діяти самостійно, наскільки це можливо. Дуже важливо в інклюзивному класі створити таку атмосферу взаєморозуміння та взаємодопомоги між учнями, щоб забезпечити дитині з особливостями психофізичного розвитку можливість самоствердитися, подолати неадекватні установки та стереотипи, набути певних навичок соціальної поведінки.

Практика європейських країн свідчить, що більшість дітей може навчатися в загальноосвітніх школах за моделлю інклюзивної освіти. .

Видатний український філософ Г. Сковорода, говорячи про людей, уражених хворобою, у "Розмові п'яти подорожніх про істини щастя в житті", ставить риторичне запитання: "Невже гадаєш, що премилосердна й дбала матір наша природа зачинила їм двері до щастя, ставши для них мачухою?"[6;32].

Це риторичне запитання нині хвилює багатьох спеціалістів, причетних до навчання, виховання, соціальної реабілітації дітей, яких природа позбавила достатньою мірою сприймати світ і відчувати свою належність до нього через хвороби, травми, патологічні стани.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), лише 20 % народжених дітей умовно вважається здоровими, інші - або страждають порушеннями психофізичного розвитку, або знаходяться в стані між здоров'ям і хворобою.

Офіційно прийнята в державі інтернатна модель здобуття освіти учнями з психофізичними вадами перестає бути єдиним і обов'язковим типом закладу, у якому діти перебувають в умовах відокремленого навчання та ізоляції від соціуму. У дітей та їх батьків з' явилася можливість вибору різних форм навчання (індивідуальне навчання, навчально-реабілітаційні центри, спецкласи при загальноосвітніх закладах, екстернатна форма навчання тощо. Але все це не повною мірою задовольняє рівність прав на освіту осіб, що мають особливості психофізичного розвитку і не завжди відповідає особистим запитам і суспільним потребам цієї категорії.

Визнання прав такої дитини, її інтересів, потреб, надання допомоги у процесі соціалізації та вибору професійної діяльності є дуже важливим на сучасному етапі розвитку освіти. Тому важливого значення набуває інклюзивне навчання, що передбачає спільне перебування дітей із порушеннями психофізичного розвитку з їх здоровими однолітками.

Список використаних джерел