Використання наочності у корекційно-розвитковій роботі з дошкільниками з порушеннями слуху

Характерною особливістю сьогодення є реорганізація системи спеціальної освіти на демократичних, гуманістичних засадах, створення в Україні альтернативних моделей психолого-педагогічної підтримки дітей з особливими освітніми потребами, механізмів для вільного вибору форм навчання дітей, рівня і діапазону їхніх освітніх потреб. Розкриття потенційних можливостей дітей з психофізичними порушеннями залежить від гнучкості системи освіти, ефективності підбору методів і прийомів, рівня та діапазону наданих послуг, які задовольняють потреби дитини (раннє виявлення порушення, єдність діагностики і корекції розвитку, наступність дошкільного, шкільного і післяшкільного змісту освіти тощо).

Для дітей з порушеннями слуху потрібно прокласти умовні стежки до світу людей, природи і самого себе. Ці стежки можуть бути різними. Важливо, щоб вони приводили до гармонійного розвитку, позитивного самопочуття, створювали передумови для соціальної та особистісної реалізованості [1].

Важливе значення для забезпечення якості освіти дітей з порушеннями слуху має підбір і застосування ефективних методів навчання, серед яких особливе місце займає використання наочності.

Проблема використання наочності у навчанні була об'єктом вивчення видатних педагогів, у дослідженнях яких наочність розумілась широко, не лише як зорова, а як залучення до кращого і ясного сприймання речей і явищ, всіх органів чуття та обґрунтувався принцип наочності як основи успішності усякого навчання (Я. Коменський); демонструвалась необхідність поєднання застосування наочності із спеціальним уявним формуванням понять і перетворення цього принципу на основний засіб навчання (І. Песталоцці); було науково обґрунтовано і описано пояснювально-ілюстративне навчання, що, безперечно, має переваги як шлях формування знань (Й. Г ербарт).

Значним кроком вперед у розробці проблематики наочності навчання є погляди К. Ушинського. Він писав, що "це таке навчання, яке будується не на абстрактних уявленнях та словах, а на конкретних образах, безпосередньо сприйнятих людиною. Дитяча природа... вимагає наочності" [5].

Л. Занков детально вивчив можливі варіанти поєднання слова і наочності, а у досвіді В. Шаталова описано велику роль замальовок - так званих опорних сигналів, в яких у образно-символічній формі відображений головний сенс того чи іншого факту або явища.

О. Смирнова у своїй публікації щодо значення наочності зазначала, що "у більшості людей найбільшою чутливістю володіють органи зору, вони пропускають у мозок майже в 5 разів більше інформації, ніж органи слуху. Інформація, що надходить у мозок з органів зору по оптичному каналу, не вимагає значного перекодування, вона залишається в пам'яті легко, швидко й міцно" [4].

У дошкільній сурдопедагогіці, за характером способів діяльності дитини у процесі навчання і виховання, використовуються три групи методів: наочні, практичні, словесні [6].

До наочних методів відносяться спостереження, розглядання предметів, явищ, картин, демонстрація слайдів, діафільмів, використання комп'ютерних програм, а також прийоми, в основі яких знаходиться виконання дії за зразком, наслідуванням.

До практичних належать різні види предметної і продуктивної діяльності, ігри, елементарні досліди, моделювання. Ці методи забезпечують більш глибоке пізнання дійсності, виявлення властивостей і особливостей предметів, зв'язків і відносин між предметами і явищами.

До словесних методів відносяться словесні інструкції, бесіда, розповідь педагога, читання дітьми та дорослими, пояснення.

У навчанні і вихованні дітей з порушеннями слуху словесні методи займають значне місце, адже їх використання пов'язане із організацією мовленнєвого спілкування з дітьми. У той же час словесні методи мають бути тісно пов'язані із практичними та наочними методами.

Виходячи зі структури дефекту дошкільників з порушеннями слуху, саме наочні методи навчання можна вважати найбільш продуктивними.

Ефективність використання наочності у навчанні обумовлюється низкою чинників: наочність навчання є джерелом і засобом безпосереднього пізнання навколишнього світу; психологічні основи наочності полягають в тому, що у свідомості дитини вирішальну роль відіграють відчуття, тобто якщо людина не бачила, не чула, не відчувала, у неї немає необхідних даних для мислення; процес пізнання розвивається за формулою "від живого споглядання до абстрактного мислення і від нього до практики", тому поняття і абстрактні положення засвоюються дітьми краще, якщо вони базуються на сприйнятті предметів, що вивчаються; наочність підвищує інтерес до учіння, робить його більш легким.

К. Ушинський підкреслював: "Навчайте дитину яким-небудь п'яти невідомим її словам, і вона буде довго і марно мучитися над ними; але пов'яжіть з картинками двадцять таких слів - і дитина засвоїть їх вмить" [5].

На використанні наочності акцентує увагу відомий сурдопедагог Р. Боскіс, стверджуючи: "Розвиток наочних форм пізнавальної діяльності протікає у слабочуючої дитини успішніше, ніж розвиток мови і словесно-логічного мислення" [3].

Одним із найголовніших завдань початкового навчання нечуючих малюків є розширення їх життєвого кругозору, формування або уточнення і доповнення уявлень і понять шляхом надання їм можливості безпосереднього чуттєвого сприйняття предметів і явищ або їх зображень у вигляді різноманітних наочних посібників. Широке використання наочних посібників є органічною необхідністю, незамінним елементом освітнього процесу.

Висхідною позицією для обґрунтування принципу наочності в навчанні глухих і слабочуючих дошкільників являється зв'язок відчуттів з мисленням: без відчуттів, без чуттєвого сприйняття не може бути і мислення, а мислення, що розвивається дає можливість сприймати дійсність більш глибше і детальніше.

Чим більше наочний матеріал торкається органів чуття дошкільника з порушеннями слуху - не лише зору, а й дотику, залишків слуху і, за можливості, смаку і нюху, тим правильнішими і яскравішими будуть уявлення, точними і міцними будуть знання дітей про предмети і явища оточуючого світу.

У процесі використання наочності у навчанні дошкільників з порушенням слуху відбувається узгодження слова і відчуття, тобто другої сигнальної системи, яка відіграє корекційну та спрямовуючу роль, з першою. Тому необхідно розвивати у дошкільників з порушеннями слуху здатність наочного сприйняття предметів, осмислення їх взаємозв'язку і функціональних якостей, що найповніше та найефективніше відбувається у процесі проведення екскурсій, спостережень, практичної роботи в куточку природи, на ділянці і прогулянковому майданчику. Наприклад, закріплюючи словниковий матеріал з теми "Світ рослин", доцільно продемонструвати дітям конкретні квіти, кущі, дерева та елементи їх будови (стебло, листок, квітка, плоди тощо).

І в освітній, і в корекційно-розвитковій роботі з дошкільниками, які мають порушення слуху, особливого значення набуває слово, що супроводжує демонстрацію наочного матеріалу, оскільки воно забезпечує цілісність сприйняття. Його смисловий зміст має відповідати реальним властивостям і ознакам демонстрованого предмету. У зв'язку із цим виникає необхідність у ретельному доборі словникового матеріалу, його доцільності та кількості. Встановлення міцних зв'язків між словом і конкретним предметом досягається шляхом багаторазового і різностороннього сприйняття.

Підбір різноманітних способів узгодження слова і наочності обумовлюється низкою факторів: дидактичними завданнями, які ставить педагог, використовуючи наочність (ознайомити дітей із зовнішнім виглядом об'єктів, показати характерні особливості, розкрити зв'язок між предметами тощо); функціями складових елементів (що являється провідним в кожному конкретному випадку - слово, яке стимулює до спостереження за об'єктом, скеровує трактування спостережень і вибіркове відтворення знань, або наочність є ілюстрацією до слова, до відомостей, які презентуються); характером передбачуваної при цьому розумової діяльності дітей - активної чи репродуктивної.

Наприклад, організовуючи виконання вправи "Що кому потрібно?", дітям пропонується обрати і назвати із серії предметних картинок ті, на яких зображенні предмети, що використовують представники різних професій (перукарю - ножиці, лікарю - тонометр, столяру - молоток тощо).

Сурдопедагог має постійно піклуватися про встановлення міцних зв'язків між властивостями та ознаками предмета і словом, що їх позначає; добиватися того, щоб образ предмету, який виникає в уяві дитини при сприйнятті слова, був повноцінним, а предмет або його зображення точно позначалося словом.

Досягненню цієї мети сприяє застосування дидактичного матеріалу: дидактичні ігри "Який? Яка? Яке?", "Коли це буває?", "Овочі в кошик, фрукти на тарілку", "Хто де живе?", "Знайди помилку художника", "Плутанина", "Лабіринт" та інші, матеріал для лічби, каси букв, дактилем і складів, різноманітні таблички і картки з словесним матеріалом тощо. Дидактичні ігри сприяють засвоєнню і закріпленню словника, розвитку психічних процесів (уваги, уяви, пам'яті, мислення), а також розвитку дрібної моторики та мовного дихання.

На заняттях із розвитку слухового сприймання та формування усного мовлення дітей з порушеннями слуху доцільно використовувати таблички, схеми, піктограми, таблиці, картинки (предметні і сюжетні), лото, ігри.

Зокрема, таблички зі словами, фразами-дорученнями, реченнями підкріплюють матеріал, сприйнятий на слух, а у процесі роботі над відтворенням окремих характеристик мовлення оформлення табличок слугує підказкою, наприклад: "ГУЧНО - тихо"; "злитно - н е з л и т н о"; "соБАка" (позначення великими буквами акцентує увагу дитини на гучності при вимові і наголосі, а розміщення літер - на техніці читання).

У дидактичних посібниках з розвитку вимови оформлення матеріалу також дає дитині необхідні підказки: проставлений наголос, дугами позначено необхідність злитої вимови слів, над основним текстом поміщені літери, які позначають фонетичні особливості усного мовлення.

Ефективним є використання схем речень, слів, ритмічних малюнків, підстановочних таблиць (текстових або з малюнками); заміна деяких слів у тексті малюнками; знайомство з артикуляційними профілями, що спрощує пояснення особливостей вимови різних звуків.

Для роботи над реченням і текстом доцільно використовувати сюжетні картинки, які дозволяють дитині більш точно уявити певну ситуацію. Наприклад, при засвоєнні понять "далеко", "близько", дітям за допомогою умовної мірки чи лінійки варто запропонувати визначити відстань між зображеними предметами, порівняти величину, або підібрати картку-надпис, що означає колір зображеного предмета.

Ефективним засобом наочності є драматизація та інсценізація. У процесі організації освітньо-корекційної роботи виникають ситуації, коли саме за допомогою цих засобів можна найкраще розкрити зміст певного поняття, проілюструвати зміст казки чи умову логічної задачі. Велике значення цього виду наочності полягає у тому, що він сприяє розвитку і активізації самостійності дітей.

Наприклад, під час драматизації казки "Курочка ряба" діти закріплюють уміння розрізняти та самостійно відтворювати емоційні стани та переживання (сум, радість), вправляються в емоційно-інтонаційній виразності мовлення.

У роботі з дітьми з порушеннями слуху використовуються спеціальні комп'ютерні програми "Видима мова", " Адаптація-лого", спрямовані на формування вимови і розвиток слухового сприйняття, а також загально дидактичні програми, що сприяють розвитку уваги, спостережливості, мислення та логіко-математичної компетентності.

Спеціальні програми містять кілька модулів: для роботи над диханням і голосом; для роботи над звуками мовлення; для роботи над словесним і логічним наголосом і виразністю мовлення; для роботи з розвитку слухового сприйняття і самоконтролю за власним мовленням.

У процесі навчання дітей вимові комп'ютерна програма використовується для виконання таких функцій: повідомлення нових знань (ознайомлення зі звуком, його постановка): закріплення знань (автоматизація звуків мовлення; вимова, сприйняття даного звуку ізольовано та в мовленні); самостійна робота над звуками, вимовою та сприйняттям мовлення.

Кожен модуль вимагає участі кількох аналізаторів: зорового, слухового, кінестетичного. Дитина спочатку працює під керівництвом педагога, потім самостійно, методом спроб і помилок навчається правильно виконувати завдання.

Комп'ютерні програми сприяють формуванню більш активного і свідомого ставлення дітей до роботи з розвитку слухового сприйняття і звуковимови, викликають стійкий інтерес, прагнення самостійно досягнути бажаного результату.

Використання різних типів і видів наочності у дошкільному закладі для дітей з порушеннями слуху, як зазначено вище, активізує освітній процес, але при використанні наочності варто дотримуватися певних правил: наочність має відповідати цілям розвитку та конкретній дидактичній меті; кількість наочних посібників, які використовуються, має бути оптимальною.

Порушення повноцінного функціонування слухового аналізатора позбавляє дитину одного із найважливіших джерел інформації, видозмінює її пізнавальну діяльність. Тому використання наочності забезпечує, з одного боку, більш чітке і ясне сприйняття знань, що подаються в усній чи письмовій формі, а з іншого боку, формує уявлення про взаємозв'язок досліджуваних явищ із практикою. Наочність активізує увагу, полегшує ясність сприйняття, сприяє кращому запам'ятовуванню і міцному засвоєнню знань, навичок і умінь, запобігає формалізму у навчанні, формує уявлення про зв'язок теоретичних знань із практикою, полегшує засвоєння знань, стимулює інтерес до них; допомагає сприймати об'єкт у всьому його розмаїтті. корекційний слух слово освітній

Таким чином, використання наочності у процесі організації життєдіяльності дошкільників з порушеннями слуху є необхідним і невід'ємним елементом освітньо-розвиткового процесу спеціального дошкільного закладу.

Список використаних джерел

1. Боскис Р. М. Учителю о детях с нарушениями слуха / Р. М. Боскис. - М.: Просвещение, 1988. - 126 с.

2. Головчиц Л. А. Дошкольная сурдопедагогіка / Л. А. Головчиц. - М.: ВЛАДОС, 2001. - 295 с.

3. Програма розвитку глухих дітей дошкільного віку / Рекомендовано Міністерством освіти і науки України, лист Міністерства освіти і науки України № 1/11-11626 від 17. 07. 2013.

4. Програма розвитку дітей дошкільного віку зі зниженим слухом «Стежки у Світ» / Гриф Міністерства освіти і науки України від 12.04.2013 №1/11-6942/.

5. Смирнова О. А. Використання таблиць і схем при вивченні інформатики / О.А. Смирнова // Інформатика й освіта. - № 11. - 2002. - С. 12-16.

6. Ушинський К. Д. Вибрані твори: В 5-ти томах. - Т. 3. /К. Д. Ушинський. - К., Радянська школа, 1964. - 325 с.

Размещено на Allbest.ru