Педагогічні технології як засіб формування компетентностей майбутніх фахівців охорони здоров'я

Размещено на http://www.allbest.ru/

педагогічні технології як засіб формування компетентностей майбутніх фахівців охорони здоров'я

Кайдалова Л.Г.

Ключові слова: педагогічна технологія, інтерактивна технологія, особистісно орієнтована технологія, тренінгова технологія, компетентність, комунікативна компетентність.

Враховуючи необхідність розв`язання проблемних питань та актуальність підготовки майбутніх фахівців охорони здоров'я, зокрема лікарів та провізорів у вищих навчальних закладах, метою нашої статті є дослідження ролі педагогічних технологій у формуванні комунікативної компетентності медичних та фармацевтичних фахівців.

Підготовка майбутніх фахівців охорони здоров`я, зокрема лікарів та провізорів, має свої особливості, оскільки це фахівці, які працюють з людьми, лікують їх та запобігають захворюванням.

Питання комунікативної компетентності майбутніх лікарів та провізорів висвітлені у наукових працях Л. В. Галій, Б. П. Громовика, С. М. Мокрянина, Л. В. Пляки, А. В. Сердюк, B.О. Тюріної, Ю. В. Юсеф та ін. [1; 2; 8; 9].

Зокрема В. О. Тюріна та Л. В. Пляка наголошують, що комунікативні якості майбутніх провізорів проявляються в комунікативних взаємовідносинах, які відображають активність психологічних взаємозв'язків індивідів. На думку авторів, суттєвими показниками комунікативних взаємин є засоби та способи спілкування. Ефективність стилів спілкування залежить від ситуацій, що виникають у процесі спілкування, та необхідності миттєвої орієнтації в них. Маючи індивідуальний стиль спілкування, кожна особистість може застосовувати різні засоби спілкування в залежності від ситуації та психологічного стану в момент комунікативної взаємодії [5].

Зауважимо, що висока культура фармацевтичного обслуговування неможлива без належного рівня комунікативної компетентності. Володіючи основами психології спілкування, провізор може своєчасно попередити той чи інший конфлікт або агресію з боку співпрацівників чи відвідувачів, що прийшли за ліками. Діяльність провізора належить до професій типу «людина-людина», тому її ефективність багато в чому залежить від рівня розвитку здібностей до пізнання поведінки інших людей, розуміння своїх переваг та недоліків у спілкуванні.

Фармацевти і провізори - це професіонали, які працюють у сфері охорони здоров'я та допомагають людям зберігати задовільний стан здоров'я, запобігати хворобам і за необхідності придбати призначені їм ліки і найбільш ефективно їх використовувати.

Щодо моделі ієрархії компетентностей у фармацевтичній освіті, то Б. П. Громовик та B.М. Мокрянин виокремлюють такі компетентності: спеціальні, професійні або предметні; загальні (універсальні або загально-галузеві); ключові (політичні та соціальні, міжкультурні, комунікативні, соціально-інформаційні та персональні) [4].

Під поняттям комунікативної компетентності провізора розуміють сукупність навичок та вмінь, необхідних для ефективного спілкування, а саме: вміння сприймати комунікативні сигнали, в тому числі й ті, які співрозмовник вважав би за краще приховати, вільне володіння власними вербальними та невербальними засобами соціальної поведінки, здатність розуміти внутрішні мотиви вчинків та логіку розвитку складних ситуацій міжособистісних взаємин.

При спілкуванні з пацієнтами не допускається дратівливість, грубість, байдужість, нетерпіння. Дотримання лікарської та фармацевтичної етики є свого роду мистецтвом перемагати хворобу не тільки ліками, а й словом.

Підкреслимо, що у найширшому розумінні комунікативна компетентність - це група важливих якостей, що необхідна кожній людині в багатьох ситуаціях, а в практичній діяльності фармацевтичних працівників без неї просто неможливо. Вона зумовлює колективну роботу різних фахівців, вимагає від співробітників ефективної роботи в команді на загальний результат.

Комунікативну компетентність працівників аптечних закладів розглядаємо як певний рівень сформованості досвіду взаємодії з пацієнтами та колегами, який необхідний для успішної професійної діяльності.

Аналіз наукових джерел свідчить, що проблемі комунікативної компетентності лікарів присвячені роботи Ю. В. Вороненька, С. Л. Герасименко, В. В. Краснова, Ю. В. Юсеф та ін. [2; 8].

У Посібнику з медичної психології зазначається, що лікар є найважливішим джерелом інформації, яка необхідна хворому. Вміння спілкуватися з хворим, тобто комунікативна компетентність лікаря - це мистецтво, яке починає формуватися ще на етапі навчання у медичному закладі, та вдосконалюється згодом у процесі самостійного професійного спілкування з хворими, що мають відмінні психологічні якості, вік, рівень освіти, соціальної та професійної зрілості. На перших етапах практичної діяльності майбутні лікарі несвідомо, за механізмом наслідування, копіюють стиль поведінки тих лікарів-викладачів, яких особливо поважають, на чию думку орієнтуються. Вони переймають їхню манеру спілкування з хворими, особливості невербальної поведінки (жести, мімічні реакції, пози та ін.) манеру розмови з хворим, інтонації, запозичують з їхнього словника ключові фрази [9].

Як акцентує А. В. Сердюк, комунікативна компетентність лікаря передбачає наявність у нього таких основних комунікативних умінь або здатностей: установити контакт зі співрозмовником; підтримувати розмову; будувати висловлювання в різних стилях та жанрах мовлення; уміння переконувати, доводити, захоплювати ідеями, задумами; вести бесіду, розповідати; знання медичної термінології; внутрішня настанова на виявлення та виправлення помилок різних типів у власному мовленні; внутрішня настанова на аналіз змістової правильності мовлення; здійснення професійної комунікації за допомогою відповідних вербальних і невербальних мовних засобів; уміння редагувати власне мовлення; нормативно та відповідно до ситуації спілкування послуговуватися фактичними жанрами мовлення; продукувати професійно орієнтований текст [6, с. 120].

Слід зазначити, що виразність комунікативної компетентності майбутнього лікаря опосередковується профілем медичної спеціальності, зокрема педіатри мають більш високу ступінь комунікативної компетентності порівняно з представниками спеціальності «лікувальна справа».

Характеризуючи компоненти комунікативної культури майбутнього фахівця медичного профілю, С. Л. Герасименко, виділила:

- емоційний компонент (збагачення практики управління емоціями, розвиток емпатійних здібностей, формування етичної установки майбутньої професії);

- когнітивний компонент (удосконалення рефлексивних умінь під час іншомовного спілкування, розвиток здатності й готовності до компромісу при вирішенні та врегулюванні конфліктних ситуацій, розширення кругозору й інтересів студента);

- поведінковий компонент (включення студентів у продуктивну взаємодію з викладачем і однолітками на занятті, збагачення досвіду діяльності в колективі, моделювання комунікативних ситуацій [3].

Дещо інший підхід запропонувала Л. Н. Васильєва. Зокрема у структурі комунікативної компетентності майбутнього лікаря виділено три взаємопов'язані та відносно самостійні рівні: базовий (ціннісний) рівень, змістовний та інструментальний (операційний, технічний), що включає два підрівні: загальних і професійних комунікативних навичок і вмінь [1].

Ми поділяємо позицію автора (Ю. В. Юсеф), який розглядає комунікативну компетентність як одну із базових характеристик професійної компетентності фахівців медичного профілю. Її формування складає одне з найважливіших завдань підготовки майбутнього лікаря, служить запорукою його подальшого особового і професійного розвитку [8].

Крім того, комунікативна компетентність лікаря передбачає наявність у нього таких основних комунікативних умінь або здатностей: установити контакт зі співрозмовником; підтримувати розмову; будувати висловлювання в різних стилях і жанрах мовлення; вміння переконувати, доводити, захоплювати ідеями, задумами; вести бесіду, розповідати; знання медичної термінології; внутрішня настанова на виявлення та виправлення помилок різних типів у власному мовленні; внутрішня настанова на аналіз змістової правильності мовлення; здійснення професійної комунікації за допомогою відповідних вербальних і невербальних мовних засобів; уміння редагувати власне мовлення; нормативно та відповідно до ситуації спілкування послуговуватися фактичними жанрами мовлення; продукувати професійно орієнтований текст [9, с. 120].

Педагогічні технології є одним із основних засобів підготовки фахівців з метою формування їх компетентностей і якостей, що зумовлює розробку та впровадження сучасних методів наукової організації педагогічного процесу, контроль його якості та діагностику рівня освітньо-професійної підготовки.

Підготовка фахівців охорони здоров'я носить випереджувальний характер, а саме: знання, вміння й навички студентів формуються, виходячи не з вимог сьогодення, а з перспективою на майбутнє, оскільки, навіть досконалі рекомендації й пропозиції щодо практичної діяльності значно втрачають свою значущість не тільки на час адаптації молодого фахівця до умов практичної діяльності, а й до моменту його випуску з навчального закладу.

Упровадження сучасних освітніх технологій у вищому навчальному закладі дає можливість бачити ускладнення, які можуть бути усунені в разі:

- оновлення змісту і застосування нового способу, завдання, цілей, уміннями та існуючим досвідом впровадження;

- передбачення у програмі курсів соціально-гуманітарних і спеціальних дисциплін завдань, які б виробляли готовність до оволодіння у вищому навчальному закладі психологічними знаннями та управлінськими якостями досвіду майбутнього керівника;

- змін у науково-методичному супроводі та підготовці як викладачів, так і управлінців, який повинен змінюватися не тільки у формах, а й у змісті навчання, зорієнтованому на забезпечення необхідних умов у вищому навчальному закладі, де здійснюється впровадження сучасних освітніх технологій.

Досвід підготовки майбутніх фахівців охорони здоров`я у вищих навчальних закладах медичного та фармацевтичного спрямування показує, що найбільш ефективними у формуванні комунікативної компетентності лікарів та провізорів є сучасні педагогічні технології, серед яких: інтерактивні, тренінгові, особистісно орієнтовані, інформаційно-комунікаційні та ін.

Установлено, що останнім часом у систему професійної підготовки все частіше впроваджуються інтерактивні та тренінгові технології.

З огляду на предмет нашого дослідження, привертає позиція, що інтерактивне навчання передбачає використання різних видів активності учасників тренінгу: фізичної (рухова активність); соціальної (активність у соціальному оточенні - комунікація, взаємодія, взаємне прийняття); змістової стосовно тематики тренінгу. Відповідно до того, яка активність домінує у грі, таке завдання й вирішуватиме у тренінгу гра чи вправи.

Під час проведення тренінгу є можливість переконатися, що володіння професійною чи комунікативною компетентністю забезпечує майбутньому фахівцеві впевненість у собі, усвідомлення важливості професійного росту, удосконалення комунікативної сторони професійної діяльності, орієнтацію на особистість людини як на головну цінність (гуманістична позиція), а також здатність до творчого рішення комунікативних завдань, які виникають у процесі спілкування (комунікативна креативність).

Досвід проведення тренінгів з метою формування комунікативної компетентності у майбутніх медичних та фармацевтичних фахівців зумовлює: створення для всіх учасників однакових умов роботи; допомога учасникам з метою розуміння та засвоєння «комунікативної ролі»; допомога в розумінні наслідків учинків і в групі, і в житті; формування психологічної готовності в тих, хто бере участь у тренінгу, завжди відповідати за свої вчинки самостійно, а не перекладати відповідальність на інших; тактовна психологічна корекція комунікативних навичок і вмінь, а не жорстока їх критика тощо.

Підкреслимо, що професійні тренінги як форма активного навчання призначена для формування комплексних умінь і навичок конкретного виду поведінки (професійна діяльність та професійне спілкування). Це досягається у ході імітаційного моделювання і вирішення безперервно ускладнюючих професійно орієнтованих ситуацій при педагогічній доцільності індивідуальної і групової діяльності тих, хто навчається.

У аспекті досліджуваної проблеми викликає інтерес той факт, що основними при проведенні тренінгу є такі інтерактивні методи: групові дискусії, ділові та рольові ігри, моделювання ситуацій, медитативні техніки, мозковий штурм, індивідуальна робота тощо.

При проведенні тренінгів нами використано: мультимедійну презентацію;заповнення робочих аркушів; метод незавершених речень (із подальшим груповим обговоренням); метода «мозкового штурму» (робота у групах); виконання творчого завдання; виконання проекту; міжгрупову дискусію; психологічний практикум; ділову гру; виконання домашніх завдань; використання зворотного зв'язку (у вигляді фотоматеріалів, рефлексії заняття та заповнення спеціальної анкети «Аналіз ефективності роботи тренінгу») тощо.

Як показує досвід підготовки майбутніх фахівців охорони здоров`я, застосування тренін- гових технологій у підготовці майбутніх фахівців сприяє:

- формуванню загальножиттєвих, професійних, психологічних, комунікативних та інших компетентностей, умінь та навичок критичного мислення, аналізу навчальної інформації, творчого підходу до засвоєння навчального матеріалу;

- моделюванню ситуацій та включення в модельовані ситуації, уміння слухати інших людей, поважати альтернативні погляди, думки, знаходити шляхи вирішення завдань, приймати продуктивні рішення;

- формуванню вмінь і навичок обґрунтовувати власні думки, правильно їх висловлювати, відстоювати власну точку зору, аргументувати і дискутувати, будувати конструктивні відносини в групі, визначати своє місце в ній, уміння уникати конфліктів та вирішувати їх, знаходити компроміси.

Як показали спостереження, особистісно орієнтоване навчання надає кожному студентові, спираючись на його здібності, інтереси, ціннісні орієнтації та суб'єктивний досвід, можливість реалізувати себе в пізнанні, навчальній діяльності та поведінці.

При впровадженні інтерактивної технології навчання враховано діалогічний підхід, що визначає суб'єкт-суб'єктну взаємодію та збільшення міри свободи учасників навчального процесу, самоактуалізацію та самопрезентацію особистості майбутнього фахівця. Особистісно орієнтовані технології передбачають зміну позиції викладача та студента в сторону демократизації їхніх стосунків, що сприяє актуалізації особистісних функцій студента, його професійному саморозвитку, створює умови для самореалізації.

Таким чином, педагогічні технології спрямовані на забезпечення управління навчальною діяльністю, посилення мотивації навчання формування комунікативної та інших компетентностей та професійно важливих якостей майбутніх лікарів та провізорів, поєднання традиційних та інноваційних форм та методів навчання.

комунікативний компетентність майбутній лікар

Список використаних джерел

1. Васильева Л. Н. Коммуникативная компетентность в профессионально-личностном становлении будущего врача : дис. канд. психол. наук : 19.00.13 / Л. Н. Васильева ; Костромской государственный университет им Н.А.Некрасов. - Кострома, 2010. - [Электронный ресурс]. - Режим доступа : http://www.dissercat.com/content/kommunikativnaya-kompetentnost

2. Вороненко Ю. В. Визначення компетенції в оцінці якості підготовки фахівців у системі безперервного професійного розвитку лікарів / Ю. В. Вороненко, А. М. Сердюк, О.П. Мінцер, В. В. Краснов, А. В. Коблянська, Л. Ю. Бабінцева // Україна. Здоров'я нації. 2007. - № 1. - С. 118-123.

3. Герасименко С. Л. Формирование коммуникативной культуры будущего медицинского работника в процессе изучения иностранного языка : дис. ... канд. пед. наук : 13.00.08 / С. Л. Герасименко. - Курск, 2007. - 280 с. - [Электронный ресурс]. - Режим доступа : file:///C:/Users/pc/Downloads/Pfto_2013_28_77.pdf.

4. Громовик Б. П. Перспективи нових навчальних технологій у фармацевтичній освіті / Б. П. Громовик, С. М. Мокрянин // Фармацевтичний журнал. - 2008. - № 2. - С. 13-21.

5. Пляка Л. В. Психологічні аспекти професійної комунікативної компетентності майбутнього провізора / Л. В. Пляка, В. О. Тюріна // Проблеми загальної та педагогічної психології : зб. наукових праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України / за ред. С. Д. Макси- менка. - К., 2009. - Т. ХІ. - Ч. 4. - С. 438-446.

6. Сердюк А. М. Визначення компетенції в оцінці якості підготовки фахівців у системі безперервного професійного розвитку лікарів / А. М. Сердюк, Ю. В. Вороненко, О. П. Мінцер, В. В. Краснов, А. В. Коблянська, Л. Ю. Бабінцева // Україна. Здоров'я нації. - 2007. - № 1. С. 118-123.

7. Толочко В. М. Наукове обґрунтування та розробка моделей компетенцій спеціалістів фармації : метод. рек. / В. М. Толочко, Л. В. Галій. - К., 2009. - 23 с.

8. Юсеф Ю. В. Теоретичні засади формування комунікативної компетентності майбутніх лікарів / Ю. В. Юсеф. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://irbis-nbuv.gov.ua/ cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis

9. Ясько Б. А. Психология личности и работы врача / Б. А. Ясько. - Ростов н/Д : Фенікс, 2005. 221 с.

Размещено на Allbest.ru