Особистісно-орієнтований підхід у процесі формування комунікативної компетентності майбутніх фахівців із документознавства та інформаційної діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особистісно-орієнтований підхід у процесі формування комунікативної компетентності майбутніх фахівців із документознавства та інформаційної діяльності

Кардинальні зміни, що відбуваються у соціально-економічному, політичному та культурному житті нашої держави зумовлюють необхідність радикальної перебудови вищої освіти, мета якої - забезпечити високу якість професійної підготовки майбутніх фахівців. Особливої актуальності сьогодні набувають проблеми формування комунікативної компетентності - ключової професійної характеристики особистості, яка передбачає: уміння формувати мету і завдання професійного спілкування, організовувати обговорення, керувати спілкуванням, послуговуватися етикетними засобами для досягнення комунікативної мети, проводити бесіду, дискусію, діалог, дебати, перемовини, користуватися різними тактиками для реалізації вибраної стратегії, аналізувати конфлікти, кризові ситуації і вирішувати їх та ін. Основним акцентом Закону України про вищу освіту є його спрямованість на особистість. Спрямовуючи увагу на особистість, котра прагне до гармонійного розкриття та ствердження свого природного, творчого потенціалу, особистісно-орієнтований підхід головною метою формування комунікативної компетентності проголошує набуття майбутніми фахівцями, у тому числі з документознавства та інформаційної діяльності, високих моральних і комунікативних якостей.

Аналіз останніх наукових досліджень свідчить про те, що інтерес до особистісно-орієнтованого підходу в освітньому процесі невпинно зростає. Так, І. Дударенко, О. Ігнатович, В. Рибалка, С. Шандрук, Н. Чеплєва розглядають особистісний підхід як психолого-педагогічний принцип у підготовці майбутніх спеціалістів. Визначенню психолого-педагогічних вимог до реалізації особистісного підходу у навчанні приділяли увагу Ю. Бабанський, В. Давидов, О. Пєхота, Л. Проколієнко та ін. Розроблення форм особистісно-орієнтованого підходу належать В. Андреєву, О. Барабанщикову, І. Зимній. Забезпеченню умов особистісно-орієнтованого навчання та виховання присвятили свої праці В. Рибалка, В. Суриков, І. Якиманська та ін. Проте, аналіз сучасних психолого-педагогічних досліджень дозволив засвідчити, що вони не висвітлюють особливості та закономірності реалізації особистісно - орієнтованого підходу до процесу формування комунікативної компетентності майбутніх фахівців із документознавства та інформаційної діяльності.

Саме тому метою нашої статті є розкриття сутності та специфіки особистісно-орієнтованого підходу, умов та шляхів його реалізації в процесі формування комунікативної компетентності майбутніх фахівців із документознавства та інформаційної діяльності.

Особистісно-орієнтований підхід визначаємо як методологічну орієнтацію в педагогічній діяльності, що базується на гуманістичному світогляді і дозволяє через опертя на систему взаємопов'язаних понять, ідей гуманістичної педагогіки, гуманних способів педагогічних дій забезпечувати й підтримувати процеси самопізнання, самоактуалізації й самореалізації особистості студента, розвиток його індивідуальності. Суть особистісно-орієнтованого підходу в освіті полягає у формуванні суб'єкт-суб'єктних стосунків у педагогічному процесі на основі використання суб'єктного досвіду кожного студента й поваги до його особистості. Саме цей підхід зосереджує увагу на необхідності створення комфортних, безконфліктних і безпечних умов для розвитку та саморозвитку особистості, реалізації її природних потенціалів. Особистісно-орієнтований підхід, вважає І. Бех, спрямовує навчально-виховний процес на «…утвердження людини як найвищої цінності, навколо якої ґрунтуються всі інші суспільні пріоритети» [2, с. 43]. Таким чином, центом уваги особистісно-орієнтованого навчання стає неповторна, цілісна особистість, яка прагне максимально реалізувати свої можливості (самоактуалізація), відкрита для сприйняття нового досвіду, здатна усвідомлено відповідально робити вибір у різних складних життєвих ситуаціях [3, с. 293]. Застосування особистісно-орієнтованого підходу в освіті допомагає людині вибудувати власну особистість, визначити власну особистісну позицію в житті: обрати значущі для себе цінності, оволодіти певною системою знань, виявити коло наукових і життєвих проблем, що цікавлять, засвоїти способи їх вирішення, відкрити рефлексивний світ власного «Я» і навчитися керувати ним.

Особистісно-орієнтований підхід у контексті формування комунікативної компетентності майбутніх фахівців із документознавства та інформаційної діяльності ґрунтується на трьох основних позиціях. Перша позиція передбачає спрямування навчального процесу в професійній освіті майбутнього фахівця на розвиток його особистості. Під час залучення студентів до комунікативної діяльності, розв'язання ними комунікативних завдань, викладач спрямовує свої зусилля на формування особистісних характеристик та якостей студента (його сприймання, пам'яті, мислення, мови, уяви, почуттів, вольових якостей, здібностей, аналітично-критичного ставлення до життя та ін.). Змістом другої позиції є визнання необхідності максимального сприяння комунікативному розвиткові майбутнього спеціаліста - умінням продуктивного спілкування в різних ситуаціях, умовах, соціальному оточенні тощо. Третю позицію спрямовано на ствердження суб'єктної ролі студента в процесі навчання. Студент виступає як суб'єкт освітнього процесу, як активний його учасник.

Особистісно-орієнтований підхід до формування комунікативної компетентності майбутніх фахівців із документознавства та інформаційної діяльності виконує низку функцій, з-поміж яких виокремлюємо: 1) гуманітарну, що полягає у визнанні самоцінності людини і забезпечення її фізичного і морального здоров'я. Механізмами реалізації гуманітарної функції є розуміння, спілкування і співпраця; 2) культуротворчу, спрямовану на збереження, відтворення, розвиток і передавання комунікативної культури через комунікативну діяльність (спілкування). Механізмами реалізації цієї функції є культурна ідентифікація як встановлення духовного взаємозв'язку між людиною і його народом, прийняття його цінностей, моралі, етикету, норм поведінки як своїх і побудова власного життя з їх урахуванням; 3) соціалізації, котра передбачає можливість засвоєння і відтворення індивідом соціального досвіду, необхідного і достатнього для входження людини до цього соціуму. Механізмами реалізації цієї функції є рефлексія, збереження індивідуальності, творчість як особистісна позиція в будь-якій діяльності, у тому числі й комунікативній, і засіб самовизначення.

Застосування особистісно-орієнтованого підходу в процесі формування комунікативної компетентності майбутніх фахівців із документознавства та інформаційної діяльності дає змогу вирішити важливі завдання, зокрема: розвинути індивідуальні здібності кожного студента до продуктивного спілкування; максимально виявити, ініціювати, використати індивідуальний комунікативний досвід особистості; допомогти студентові через спілкування з іншими пізнати себе; змінити комунікативні установки відповідно до сучасних вимог, сприяти самовизначенню та самореалізації кожного студента як суб'єкта комунікативної діяльності; сформувати у студента комунікативну культуру, яка дає можливість якісно будувати своє повсякденне життя, правильно визначати його напрямки та ін.

Реалізація особистісного підходу до формування комунікативної компетентності майбутніх фахівців із документознавства та інформаційної діяльності можлива завдяки дотриманню професійно-педагогічних, психологічних та методичних умов.

До професійно-педагогічних умов відносимо:

1) емпатію як визначальну якість викладача, що зумовлює формування комунікативної компетентності студентів. У словнику термінології з педагогічної майстерності емпатію визначено як «…співпереживання, розуміння будь-якого почуття - гніву, печалі, радості, яке переживає інша людина, і відповідний вияв свого розуміння цих почуттів» [1, с. 15]. Уміння викладача співчувати студентам, бути доброзичливим, бачити в кожному неповторну індивідуальність сприяє розвитку гуманістичних почуттів, створенню у процесі комунікативної діяльності ситуацій особистісного вибору, довіри, успіху, творчості;

2) організацію викладачем комунікативної діяльності майбутніх фахівців у багатоваріантних гнучких формах, які відповідають гендерним особливостям, специфіці соціального середовища;

3) постановка перед студентами зрозумілих і посильних завдань у чіткій і доброзичливій формі.

Психологічними умовами визначаємо: 1) розвиток у майбутнього фахівця рефлексії - пізнання самого себе як суб'єкта комунікативної діяльності; уміння осмислювати й оцінювати свою комунікативну поведінку, прогнозувати її наслідки, аналізувати власні думки і переживання; міркування про себе як про учасника спілкування (ініціатора чи того, кому адресована ініціатива); усвідомлення того, як його сприймають і оцінюють партнери по спілкуванню (викладачі, майбутні колеги, батьки, друзі та ін.); 2) можливість вільного вибору студентами форми комунікативної діяльності й способів досягнення мети, усвідомлення відповідальності за власний вибір.

Методичні умови передбачають необхідність: 1) будувати процес формування комунікативної компетентності на принципах самоцінності особистості, глибокої поваги до кожного студента; 2) гармонізувати бажання й цілі майбутніх фахівців із їхніми можливостями й вимогами середовища; 3) розглядати процес формування комунікативної компетентності як процес педагогічної допомоги студентові в його становленні як фахівця. Як зауважує Н. Письменна: «Роль учителя, і ширше - всієї педагогіки - не формувати особистість, а допомогти їй у процесі формування» [4, с. 251]; 4) своєчасно виявляти й усувати причини, які можуть зашкодити досягненню поставленої мети, а якщо ці причини не вдалося вчасно виявити і усунути, змінювати тактику залежно від нових умов і обставин, що склалися;

5) будувати процес формування комунікативної компетентності на суб'єкт-суб'єктних стосунках його учасників, що передбачає рівноправну співпрацю і взаєморозуміння викладача і студента, а також продуктивне спілкування самих студентів під час вирішення професійних задач;

6) культивувати діалогічні форми педагогічної взаємодії викладачів і студентів, обмін думками, дискусії, обгрунування позицій;

7) забезпечувати розвиток і саморозвиток студента як суб'єкта комунікативної діяльності. Із цією метою: постійно стимулювати внутрішні резерви розвитку особистості, організовувати ситуації спілкування, у яких найкраще розкриваються комунікативні вміння і навички студентів, залучати студентів до вирішення посильних і водночас кожного разу все складніших комунікативних завдань, максимально підтримувати активність студентів;

8) визнавати за студентом право на самовизначення та самореалізацію в особистісно-орієнтованій чи соціально-орієнтованій комунікативній діяльності через оволодіння ним різними способами вербальної та невербальної поведінки;

9) спонукати студентів до вироблення власних моделей комунікативної поведінки і діяльності, пошуку методів їх реалізації, взаємодії з людьми в різних видах діяльності (трудовій, пізнавальній, естетичній тощо);

10) забезпечувати кожній особистості можливість індивідуально сприймати комунікативну ситуацію, творчо до неї підходити, широко реалізовувати суб'єктний досвід в інтерпретації й оцінці фактів, явищ на основі особистісно значущих цінностей і внутрішніх установок;

11) діагностувати і виявляти реальний рівень сформованості таких важливих для майбутнього фахівця комунікативних характеристик, як: володіння грамотною, фаховою логічно вибудованою мовою; уміння вести ділові переговори, за допомогою відповідних методів вербального спілкування, готувати публічні виступи, застосовувати певні форми ведення дискусії, проводити обговорення проблем загальнонаукового та професійно-орієнтованого характеру, аналізувати конфлікти, кризові ситуації і вирішувати їх та ін. Критеріями сформованості комунікативної компетентності вважати не тільки рівень досягнутих студентами у процесі теоретико-практичної підготовки комунікативних знань, умінь і навичок, але й сформованість у них певного рівня інтелекту.

Характерною особливістю особистісно-орієнтованого підходу до формування комунікативної компетентності майбутніх фахівців із документознавства та інформаційної діяльності є орієнтація навчальної діяльності не на засвоєння готових знань, а на самостійний пошук і засвоєння необхідної інформації в процесі активної мисленнєвої діяльності, а також вироблення власних шляхів і способів практичного використання засвоєної інформації. Класичні принципи навчання (науковості, доступності, наочності та ін.) визначають загальні цільові установки навчання. Однак вони не дозволяють повно описувати й регламентувати особистісно-орієнтований освітній процес. Тому виникає необхідність у принципах, які визначають специфіку освітньої діяльності студента в особистісно-орієнтованому навчанні. У зв'язку з цим, серед головних принципів О. Хуторський виокремлюємо наступні: принцип особистісного цілепокладання; принцип вибору індивідуальної освітньої траєкторії; принцип метапредметних основ освітнього процесу; принцип продуктивності навчання; принцип первинності освітньої продукції; принцип ситуативності навчання; принцип освітньої рефлексії [5].

Вищезазначені принципи пропонуємо доповнити іншими принципами, дотримання яких, на наше переконання, забезпечить особистісно-орієнтований характер процесу формування комунікативної компетентності майбутніх фахівців із документознавства та інформаційної діяльності. Це, зокрема, такі:

1) етико-гуманістичний принцип, що полягає у визнанні цінності студента як особистості, наданні йому можливостей вільного розвитку;

2) принцип значущості іншої людини. Наявність знань, умінь, досвіду в будь-якій сфері діяльності, у тому числі й комунікативній, є результатом взаємодії з іншими людьми. Це основа для розуміння значущості для нас інших людей, їх досвідченості, обізнаності, світоглядних позицій, комунікативної діяльності тощо. Не можна сформувати високий рівень комунікативної компетентності студента без усвідомлення ним самоцінності, значущості інших людей; 3) принцип самоусвідомлення. Усвідомлення майбутнім спеціалістом себе як суб'єкта комунікативної діяльності, як рівноправного партнера по спілкуванню можливе за умови порівняння стилю свого спілкування зі стилем спілкування інших людей. Потреба такого порівняння виникає саме із значущості іншої людини. Якщо рівень сформованості комунікативної компетентності людини дозволяє їй бути цікавим співрозмовником, легко і результативно вирішувати життєві ситуації, досягати успіхів у професійній діяльності тощо, то виникає бажання порівнювати себе з такою людиною, наслідувати її; 4) принцип суб'єктності, основою якого є розуміння особистості майбутнього фахівця основним суб'єктом навчання і розвитку. Принцип суб'єктності зумовлює необхідність допомоги студентові у процесі формування його комунікативної компетентності стати справжнім суб'єктом життєдіяльності, сприяти формуванню і збагаченню його суб'єктного досвіду;

5) принцип цілісності розуміють як цілісний погляд на людину, на взаємозв'язок природного і соціального в ній; 6) принцип індивідуальності передбачає формування комунікативної компетентності на основі розуміння й урахування індивідуальних особливостей особистості студента; 7) принцип демократизму, який орієнтує особистість на можливість вибору різних варіантів комунікативної поведінки. Кожна людина постійно здійснює вибір під час розв'язання суперечностей між певними соціальними вимогами, етикетними нормами, правилами спілкування і своїм особистісним бажанням, досвідом, ставленням до цих норм і правил. Свобода вибору є рушійною силою самореалізації і самоактуалізації особистості; 8) принцип самоактуалізації спрямовує студента на реалізацію своїх потенційних можливостей у процесі постійного вибору й прийняття відповідальності за цей вибір. Кожна людина має потребу в актуалізації (відтворенні знань, уявлень, чуттєвого досвіду) своїх комунікативних здібностей, тому важливо постійно підтримувати та всіляко розвивати природні й соціально набуті комунікативні характеристики студента; 9) принцип творчості та успіху. Досягнення успіху в комунікативному виді діяльності формує у студентів позитивний «образ-Я», психологічну готовність до майбутньої професійно-комунікативної діяльності після закінчення ВНЗ, позитивну мотивацію до засвоєння знань і вмінь, які мають пряме відношення для успішного розв'язання комунікативних задач, викликає активний інтерес до всього, що пов'язано з процесом спілкування, стимулює процеси самовдосконалення, самоосвіти, зміцнює самооцінку; 10) принцип довіри, підтримки та особистісного впливу викладача, під яким розуміють оптимізацію взаємин в системі «студент-викладач». Віра у творчі можливості студентів, довіра до них, підтримка їхніх прагнень до самореалізації та самоствердження повинні усунути надлишкову вимогливість і надмірний контроль з боку викладача, адже не зовнішній вплив, а внутрішня мотивація детермінує успіх формування особистості, у тому числі формування її комунікативної компетентності.

Отже, особистісно-орієнтований підхід до формування комунікативної компетентності майбутніх фахівців із документознавства та інформаційної діяльності ґрунтується на позиціях спрямованості навчального процесу на розвиток особистості студента, максимального сприяння його комунікативного розвитку, ствердження суб'єктної ролі студента в процесі навчання і виконує функцію соціалізації, гуманітарну та культуротворчу. Реалізація особис - тісного підходу можлива завдяки дотриманню професійно-педагогічних, психологічних та методичних умов, а також використанню принципів, зокрема: етико-гуманістичного, самоусвідомлення, суб'єктності, демократизму та ін.

У контексті вивчення комунікативної компетентності майбутніх фахівців із документознавства та інформаційної діяльності в подальших дослідженнях необхідно детально проаналізувати шляхи реалізації гуманістичного, синергетичного, праксеологічного, системного та інших методологічних підходів.

Список використаних джерел

особистісний комунікативний компетентність комунікативний

1. Бех І.Д. Особистісно-зорієнтоване виховання / І.Д. Бех. - К., 1998. - 203 с.

2. Основи педагогіки вищої школи: навч. посібник. / [Товажнянський Л.Л., Романовський О.Г., Бондаренко В.В., Пономарьов О.С., Черваньова З.О.]. - Харків: НТУ «ХПІ», 2005. - 600 с.

3. Хуторской А.В. Методика личностно-ориентированого обучения: пособие для учителя / А.В. Хуторской. - М.: Владос-Пресс, 2005. - 383 с.

Размещено на Allbest.ru