Історична ретроспектива мобільності студентів та викладачів у вищій освіті Угорщини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історична ретроспектива мобільності студентів та викладачів у вищій освіті Угорщини

Кобаль Василь Іванович

кандидат педагогічних наук, доцент завідувач кафедри педагогіки дошкільної та початкової освіти Мукачівський державний університет, м.Мукачево, Україна

Анотація

мобільність педагогічний академічний управлінський

У статті розглядаються питання історії мобільності студентів та науково-педагогічних працівників на основі даних по університету м. Будапешт та визначено фактори, що сприяли або перешкоджали розвитку академічної мобільності, зокрема, наявність в університетах аналогічної організаційної та управлінської структури; повсюдне визнання дипломів, що практикувалося європейськими університетами; латинська, а також німецька мови викладання; зараховування студентам періодів навчання в інших університетах.

Ключові слова: мобільність, академічна мобільність, студенти, викладачі, структура університету, визнання дипломів, мова навчання.

Аннотация

Кобаль Василий

кандидат педагогических наук, доцент

заведующий кафедрой педагогики дошкольного и начального образования

Мукачевский государственный университет, Мукачево, Украина

Историческая ретроспектива мобильности студентов и преподавателей в высшем образовании венгрии

В статье рассматриваются вопросы истории мобильности студентов и научно-педагогических работников на основе данных по университету г. Будапешт и определены факторы, способствовавшие или препятствующие развитию академической мобильности, в частности, наличие в университетах аналогичной организационной и управленческой структуры; повсеместное признание дипломов европейскими университетами; латинский и немецкий языки преподавания; зачисление студентам периодов обучения в других университетах.

Ключевые слова: мобильность, академическая мобильность, студенты, преподаватели, структура университета, признание дипломов, язык обучения.

Annotation

Kobal Vasyl

Candidate of Pedagogical Sciences, Associate Professor

Head of the Department of Pedagogy of preschool and Primary Education

Mukachevo State University, Mukachevo, Ukraine

The historical retrospective of the mobility of students and teachers in higher education in hungary

The mobility of students and teachers has emerged as a phenomenon with the emergence and development of European universities and throughout their history. In modern Europe the mobility of students and teachers is gaining significance, being one of the priorities of higher education at national and European levels. Promoting mobility is defined in the Bologna Declaration as one of the principal aims of importance in building a unified European area of higher education. Our study highlights the history of the mobility ofstudents and teaching staff based on the Budapest University and the factors facilitated or impeded the development of academic mobility.

Key words: mobility, academic mobility, students, teachers, university structure, recognition of diplomas, the language of instruction.

ХХІ століття характеризується процесами глобалізації та інтеграції у сферах суспільного життя. Поглиблюються міжнародні відносини, зокрема у сфері освіти. Попри бурхливий розвиток інформаційно-комунікаційних технологій, основним способом обміну знань є переміщення студентів та викладачів. Перед вищою освітою постали нові завдання -- підготовка професійних кадрів, які зуміють ефективно працювати в умовах глобального ринку. Нині важлива модернізація вищої школи, яка спрямована на підвищення якості, ефективності освіти.

Велика увага надається питанню формування єдиного світового освітнього простору через зближення підходів різних країн до організації освіти і процесів навчання своїх громадян, а також через визнання документів про освіту країнами світу. Саме відкритий освітній простір сприятиме мобільності студентів та професорсько-викладацького складу.

Відповідно до стратегії інтеграції України до Європейського Союзу, культурно-освітній та науково-технічний напрями інтеграції посідають особливе місце. Вони охоплюють середню та вищу освіти, перепідготовку кадрів, науку, культуру, мистецтво, технічну і технологічну сфери.

Студентська та викладацька мобільність, як явище, з'явилася разом з зародженням та розвитком європейських університетів та існувала впродовж всієї їхньої історії. У сучасній Європі мобільність студентів і викладачів набуває все більшої значущості, будучи одним з пріоритетів розвитку вищої освіти на національному та загальноєвропейському рівнях. Сприяння мобільності визначається в Болонської декларації як одна з цілей першочергової ваги у справі побудови єдиного європейського простору вищої освіти.

Розглянемо поняття «мобільність», «академічна мобільність». Існує багато трактувань цього поняття:

- важлива складова процесу інтеграції вищих навчальних закладів у міжнародний освітній простір; період навчання студента в країні, громадянином якої він не є [1];

- виїзд певної кількості студентів для навчання за кордон [2];

- важлива якісна особливість європейського простору, що передбачає обмін людьми між вищими навчальними закладами та між державами [3];

- це можливість обрання найкращих варіантів навчання задля підготовки сучасного фахівця [4].

Академічна мобільність студента - це можливість упродовж періоду навчання провчитись один або більше семестрів в іншому вищому навчальному закладі, де готують фахівців з цієї ж спеціальності із зарахуванням дисциплін (кредитів) та періодів навчання; ефективніше розвивати інтелектуальний потенціал, оскільки студент може самостійно обирати навчальний заклад, курси, предмети.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідження мобільності в Україні активізувалися. Елементи структур професійної мобільності та академічної мобільності розглядають у наукових працях як українські дослідники (С.Хаджирадєва, Н.Нижник, О.Оболенський, В.Сороко, Ф.Хміль, Г. Щокін, В.Малиновський, Ю.Молчанова, Ж.Таланова, Н.Коваліско, О. Симончук та ін.), так і зарубіжні дослідники (Е. Макґреґор (E.McGregor), Л. Петер (L. Peter), Бергер (Berger), М. Бассі (M. S. Bassis), Д.Дресслер (D. Dressier), Р.О'Браєн (R.W.O'Brien), М.Етвуд (M. Attwood), Н.Аберкромбі (N.Abercrombie), А.Вард (A.Warde), Дж.С.Блек (J.S.Black), Х.Б.Ґреґерсен (H.B.Gregersen), М.Е.Менденхаль (M.E.Mendenhall), Б.Тоунлі (B.Townley), Дж.В.Вандер Занден (J.W.Vander Zanden), Р.Рибкіна, Б.Бреєва, Л.Горюнова,

С.Нужнова, А.Татарнікова, Н.Сидорова, Л.Зновенко, Н.Василенко, О.Нєдєлько, О.Посухова тa інші науковці), які часто оперують терміном «мобільність», роблячи спроби надати їй усебічного наукового аналізу.

Метою статті є дослідження питання історії мобільності студентів та науково-педагогічних працівників на основі даних по університету м. Будапешта та визначення факторів, що сприяли або перешкоджали розвитку академічної мобільності.

Виклад основного матеріалу. Мобільність - вільний перехід студентів та викладачів з одного вузу в інший - практикувалася з самого початку існування університетів. Це було можливо, насамперед, завдяки структурній організації вищих навчальнихзакладів.

Середньовічний університет з моменту свого зародження мав організаційну структуру, яка регулювала як освітній процес, так і корпоративно-ієрархічну приналежність його учасників. Це - структура факультетів, які об'єднували в собі певні науки, та відповідний їм підрозділ студентів і викладачів на засадах корпорації, а також ієрархія керівних посад.

Дослідники університетської освіти відзначають, що, в ідеалі, середньовічний університет повинен був мати три факультети: теології, права і медицини, і здійснювати також навчання на підготовчому філософському факультеті. Однак, нерідко, університети мали тільки один або два факультети. Той факт, що освітній процес в європейських університетах був побудований згідно певної структури, сприяв появі і успішному існуванню явища студентської та викладацької мобільності.

Структура організації освітнього процесу по факультетах визначала і структуру організації залучених до нього людей - студентів і викладачів. Згідно «Італійської енциклопедії» [5], «Енциклопедії вищої освіти» під редакцією Б.РКларка і Дж.Ніва [6], «Педагогічної енциклопедії» [7], сам термін «університет» походить від середньовічного поняття «universitas», яке позначало об'єднання людей, що належать до однієї професії. Можна говорити про існування «universitas» викладачів і «universitas» студентів. Кожне з цих об'єднань боролося за права та інтереси своїх членів.

Наявність в кожному європейському університеті корпорацій студентів і викладачів служило організаційною базою для мобільності, оскільки дозволяло проводити процедуру виходу з однієї корпорації і вступ в іншу - тобто інший університет.

На думку дослідників, студентська мобільність в епоху Середньовіччя була досить поширеним явищем. Університет, за визначенням, є інтернаціональним центром науки й освіти, що вабило у свої стіни студентів з різних регіонів Європи. З аналізу історичної наукової літератури випливає, що терміном, який позначає власне університет як навчальний заклад, було словосполучення «studium generale». Слово «generale» вказувало на той факт, що даний навчальний заклад визнавався в західному християнському світі і це привертало увагу студентів та викладачів з усієї Європи. Зауважимо, що в цьому сенсі навчальний заклад «studium generale» протиставляється дослідниками навчальному закладу «studium particulare», що являє собою школу місцевого значення. Таким чином, термін «studium generale» вказував на факт визнання, яке університет мав по всій Європі.

За оцінкою дослідників епохи середньовіччя, для існування мобільності мав чимале значення той факт, що дипломи, які видаються одним університетом, повинні були визнаватися всіма іншими університетами і бути дійсними по всій Європі. Так, випускник, який отримав вчений ступінь і право викладання й офіційно вступив в об'єднання викладачів одного університету, міг викладати в будь-якому іншому європейському університеті. На практиці це не завжди реалізовувалося, оскільки викладацькі об'єднання кожного з університетів насамперед захищали інтереси своїх членів. Тим не менш, принцип вільного «руху» дипломів на європейському просторі демонструє відкритість середньовічного «studium generale» і свідчить про реальну можливість, яку мали студенти та викладачі для переходу з одного університету в інший.

Хоча в середньовічний період в Угорщині не було стабільно працюючого університету, необхідність і важливість вищої освіти усвідомлювалася тими численними угорськими студентами, які відправлялися вчитися в інші країни Європи, зокрема, вони відвідували університети Італії, паризький, оксфордський, празький, краківський, віденський і багато інших [8-14]. Серед італійських університетів в угорців користувалися найбільшим престижем такі центри освіти, як університети Болоньї, Падуї, Феррари та інші [9; 8; 15]. Однак, угорські студенти відвідували і менш відомі університети. У документальних джерелах з історії римського університету виявлено імена трьох угорських студентів, які відвідували римський університет в XVI столітті [15, с.85-93].

Що стосується будапештського університету, то ми не можемо виключити наявність мобільності студентів вже на ранній стадії його розвитку. Університет в Угорщині був заснований в 1635 році, і, хоча даних щодо мобільності студентів і викладачів цього періоду немає, відомо, що і в XVII, і в ХУПІ-ХІХ століттях велике число угорців навчалася за кордоном. Окремі студенти, таким чином, почавши навчання в будапештському університеті, могли продовжити свою освіту в одному з університетів Європи.

Реформа університетів, проведена австрійським міністром освіти Лео Туном в 50-х роках XIX століття, сприяла збільшенню мобільності студентів, так як введення принципу академічної свободи дало можливість студентам відвідувати інші університети Австрійської імперії і закордонні університети, які дотримувалися того ж принципу. Час навчання в іноземному університеті після повернення зараховувався студентам.

Розглянемо структуру управління будапештського університету, як фактор, що потенційно впливає на мобільність. Вчені констатують [9, 14], що внутрішня організація угорського університету в перший період його існування являла собою модель організації, яка була загальноприйнятою в єзуїтських університетах. Отже, це було позитивним фактором для взаємних переходів студентів і викладачів всередині мережі єзуїтських університетів. Угорський університет міста Надьсомбат спочатку мав два факультети, на чолі кожного з яких стояв декан. Координацією роботи всього університету завідував ректор. Ректор і декани не обиралися всередині університету, а призначалися ззовні: ректор - главою ордена єзуїтів, а декани - світськими властями Угорщини. Крім вищевказаних університетських посад, існувала ще посада канцлера університету. Канцлер був помічником ректора з найважливіших адміністративних і навчальних питань.

У результаті реформи, проведеної імператрицею Марією Терезою в середині ХУЛІ століття, структура університету значно змінилася. По-перше, посади деканів та ректора стали виборними: професорсько- викладацький склад отримав право з числа своїх членів обирати деканів та ректора. Ректор обирався зі складу викладачів одного з, тепер уже чотирьох, факультетів терміном на один рік. Хоча реформа надала університетові виборчу свободу, повноваження ректора і деканів були значно скорочені.

З аналізу літератури з історії університету Будапешта [9, 14] випливає, що в ХУЛІ-ХІХ століттях в будапештському університеті паралельно існували дві структури управління. Одна - магістрат, який складали ректор і декани факультетів, які обираються всередині університету. Друга - консисторій, що складався із завідувачів факультетами, які призначалися в університет урядом країни. Проте повноваження цих двох структур не були чітко розмежовані, через що між ними, як відзначають Йожеф Терек і Ласло Легеза ([14, с.28]), виникали конфлікти аж до 1872 року, коли посаду завідуючих факультетами було скасовано.

Таким чином, управління впродовж різних етапів розвитку будапештського університету було централізованим, що в певній мірі могло бути фактором, стримуючим студентську мобільність. Мобільність викладачів як така не існувала, оскільки викладачі на вакантні посади в будапештському університеті призначалися урядом. Однак, серед викладачів будапештського університету впродовж його історії були не тільки представники інших університетів Австрійської імперії, а й викладачі, які прибули із зарубіжних університетів.

Важливим фактором, який, на нашу думку, сприяв мобільності в будапештському університеті була мова викладання. З аналізу історіографії [9, 12, 14] випливає, що мова викладання в угорському університеті (в ХУЛ-ХУШ століттях і першій половині ХІХ століття) була латинська. Як окрема дисципліна, угорська мова викладалася в університеті на філософському факультеті з 1792 року. Тільки в 1844 році, після довгої політичної боротьби, угорці домоглися від австрійського уряду оголошення угорської мови державною мовою Угорщини, і після цього, викладання мало здійснюватися угорською мовою.

Однак, як зазначають дослідники будапештського університету [9], перехід на угорську мову навчання в університеті стався не відразу. Однією з причин було те, що окремі викладачі та частина студентів не знали цієї мови. У той період угорської мови могли не знати студенти та викладачі іншої національності, наприклад, словаки, хорвати, німці, румуни, які проживали на території Угорщини. Крім того, викладачі могли бути іноземцями, запрошеними до будапештського університет з Австрії та інших країн Європи. Ще однією причиною цього була недостатня наукова лексика і невироблені наукові стилістичні прийоми угорської мови. У деяких галузях знання ситуація дійсно була такою, і викладачі, які починали викладати свій предмет по-угорськи, були першопрохідцями в цій області і багато зробили для розвитку мовної словниково-стилістичної бази. Третя причина була пов'язана з поразкою Угорщини у війні за незалежність проти Австрії 1848-1849 рр. У наступні за поразкою роки реакції, Австрія насаджувала в університетах і школах Угорщини навчання німецькою мовою.

Так, на медичному факультеті, як констатують дослідники [9], ще довгі роки паралельно використовувалася німецька мова, як мова міжнаціонального спілкування студентів і викладачів. Коли в 1868 році був виданий закон про угорську мову як мову викладання в університеті, тільки філософський і юридичний факультети були готові повністю забезпечити виконання цієї норми. На медичному факультеті ситуація залишалася незмінною, а на факультеті теології аж до початку ХХ століття основною мовою навчання залишалась латинська.

Зауважимо, що закон 1868 р., беручи до уваги лінгвістичне становище студентів, які належали до інших національностей і проживали на території Угорщини, дозволяв складання державного екзамену як угорською, так і німецькою мовами.

Отже, в будапештському університеті впродовж довгого періоду латинь і німецька мова були основними в навчальному процесі. Ці мови, крім того, що підтримувалися традицією і політикою австрійської держави, мали значимість як мови міжнаціонального спілкування.

Ми вважаємо, що використання досить тривалий час латинської та німецької мов як мов навчання в будапештському університеті було обґрунтовано, оскільки студентський і професорсько-викладацький склад включав в себе представників різних національностей, що проживали на території Угорщини та Австрійської імперії. З іншого боку, наявність латинської та німецької мов навчання в будапештському університеті було позитивним фактором для розвитку мобільності, оскільки ці мови широко використовувалися в європейській науці та освіті.

Висновки

Таким чином, будапештський університет, нарівні з іншими європейськими університетами, був включений у процес студентської та викладацької мобільності. З моменту заснування будапештського університету в XVII столітті вже були передумови для студентської та викладацької мобільності. До заснування університету в Угорщині, угорські студенти відвідували різні університету Європи. Відомо, що в XVI столітті угорські студенти відвідували європейські університети, що підтверджує факт існування мобільності.

Нами виділені фактори, які впливали на мобільність студентів та викладачів. У середньовічний період мобільність підтримувалася насамперед наявністю в університетах аналогічної організаційної та управлінської структури - це структура факультетів, яка організовувала науки і навчання, і відповідна їй структура корпорацій - об'єднань викладачів і студентів. Фактором, який безпосередньо сприяв мобільності, було повсюдне визнання дипломів, що практикувалося європейськими університетами.

У ХУЛ-ХІХ століттях, організаційна структура і управління університетів могли бути факторами, що перешкоджали розвитку мобільності, насамперед, мобільності викладачів, як це було в будапештському університеті.

Факторами, які потенційно сприяли розвитку мобільності студентів і викладачів, була латинська, а також німецька мови викладання в будапештському університеті, оскільки в ХУЛІ-ХІХ століттях ці мови активно використовувалися в європейській науці та освіті.

Важливим принципом академічної свободи, що сприяв студентській мобільності в Угорщині, було, введене в 50-х роках ХІХ століття рішення, згідно якого, студентам зараховувалися періоди навчання в інших університетах, що реалізується в наші дні, відповідно до змісту Болонського процесу.

Список використаної літератури

1. Бринёв С.Н. Академическая мобильность студентов как фактор развития процесса интернационализации образования / С.Н.Бринёв, Р.А.Чуянов [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http: www.prof.msu.ru.

2. Сагинова О.В. Интернационализация высшего образования как фактор конкурентоспособности / О.В.Сагинова [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:www.marketologi.ru.

3. Згуровський М. З. Болонський процес - структурна реформа вищої освіти на європейському просторі / М.З.Згуровський [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:www.idn.polynet.lviv.ua.

4. Гуляєва Н. М. Мобільність викладачів і студентів: проблеми та орієнтири / Н.М.Гуляєва // Матеріали VI щорічної міжнародної конференції «Розбудова менеджмент-освіти в Україні» (17-19 лютого 2005 року м.Дніпропетровськ). - К.

: Навч.-метод. центр «Консорціум із удосконалення менеджмент-освіти в Україні», 2005. - С.76-81

5. Enciclopedia Italiana di scienze, lettereedarti. Istitutodella Enciclopedia Italiana fondatada Giovanni Treccani, Roma, edizione 1949, Istituto Poligrafico della Stato, Roma, 1950.

6. The Encyclopaedia of Higher Education, a cura di B.R.Clark e G.Neave, Oxford-NewYork, Pergamon Press, 1992, 4 voll.

7. Enciclopedia pedagogica, direttada Mauro Laeng, Editrice "LaScuola", 1994, volume VI.

8. 1000 eves a magyariskola, Balogh Laszloszerk., Budapest, 1996.

9. Az Eцtvцs Lorand Tudomdnyegyetemt цrtenete, Sinkovics Imreszerk., Budapest, 1985.

10. Hatevszdzad magyar egyetem ies fцiskolai, Szцgi Laszloszerk., Budapest, 1994.

11. Bonis Gyцrgy, A jogtudo ertetmiseg a Mohacs elцtti Magyarorszagon, Budapest, 1971.

12. Meszaros Istvan, Nemeth Andras, Pukanszky Bela, Bevezetes a pedagogia es az iskolaztatas tцrtenetebe, Budapest, Oszirisz, 2000.

13. Petrovich Ede, Uj magyar egyetemi vonatkozasu adatok a XV szazadbol egy romai leveltarban / Filologiai Kцzlцny, 1970,1/2.

14. Т0г0к Jozsef - Legeza Laszlo, Pazmany Peter Katolikus Egyetem, Budapest, Mikes Kiado, 1999.

15. Roma e Italia nel contesto della storia delle universita ungheresi. Atti del Seminario italo-ungherese di Storia di Universita. Roma, Villa Mirafiori, 10-12 novembre 1981. collana Studi e fonti per la Storia dell 'Universita di Roma, 5, Roma : Edizione dell'Ateneo, 1985.

Размещено на Allbest.ru