Духовне начало як запорука морального розвитку особистості

Вступ

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок з важливими науковими та практичними завданнями. Проблема формування духовного світу й духовності особистості набуває особливої актуальності, коли в Україні серед дітей і молоді знижується духовність, що пояснюється інфляцією, безробіттям, невизначеністю моральних орієнтирів у повсякденному житті й політиці, зниженням рівня життя.

Пропагування засобами масової інформації культу грошей, насилля, жорстокості впливає на суспільство та призводить до відчуження дітей і молоді від моралі й до повного заперечення духовності й моральності як особистісно значущих явищ. Ускладнюється цей процес кризою в сучасній сім'ї, що не виконує функції залучення дитини до джерел розвитку моральності.

На сьогодні спрямованість соціуму на задоволення матеріальних потреб, зорієнтованість на них спонукає особистість до зміни пріоритетів, ідеалів, що обмежує її практичну діяльність, а відтак і власне зростання.

Вважаємо, що особистість має власні дії підкоряти моральним рішенням й оцінкам, бо поняттю «духовність» як найвищому рівневі рефлексивної здатності особистісної свідомості властиве зіставлення себе з довершеним моральним взірцем.

Наріжним каменем особистісних виявів духовності та базою її розуміння з точки зору християнського віровчення є віра, надія, любов. Моральність неможлива без прилучення особистості до Абсолютного, бо людина - це образ і подоба Божа, а тому здатна до самовдосконалення, подолання власної зарозумілості.

Проблемі розвитку духовності та морального виховання приділяли увагу Ш. Амонашвілі [1], І. Бех [2], С. Русова [7], В. Сухомлинський [8], Т. Поніманська [5] та ін. На рівень духовності, як зазначає М. Каган [4], впливають воля, інтелект, мислення, свідомість, уява, інтуїція, почуття, здатність до творчості. Згідно з думкою І. Беха [2], моральність особистості як форма суспільної свідомості є суб'єкт-суб'єктним чи суб'єкт-об'єктним ставленням до двох сфер - людей і речей. Успішність становлення моральності, відповідно до поглядів Т. Поніманської [5], залежить від єдності моральної поведінки й свідомості, а також від ролі дорослого як взірця для наслідування.

Про актуальність духовного начала в моральному розвиткові особистості свідчать низький рівень суспільної моралі, криміналізація дитячого середовища, втрата сімейних цінностей тощо. Тому основною метою статті є вивчення духовності як потенційної можливості морального вдосконалення особистості.

духовність особистість саморозвиток виховний

Виклад основного матеріалу дослідження

Поняття «духовність» і «моральність» не схожі. В. Зорін [3] визначає духовність як найважливішу умову морального відродження особистості, пов'язану з її орієнтацією на вищі загальнолюдські цінності: любов, доброту, милосердя, їх утвердження у повсякденному житті.

Під впливом внутрішніх та зовнішніх чинників духовність особистості формується, а відтак і змінюється протягом її життя. Внутрішні фактори виявляються у природних схильностях, рисах характеру, цінностях і принципах, а зовнішні включають особливості сімейного виховання, духовність спільноти, спілкування з дорослими як взірцями для наслідування, діяльність та самореалізацію.

Т. Тюріна, пов'язуючи духовність зі здатністю особистості бути незалежною, самостійною, вільною, зазначає: «Моральність передбачає орієнтацію людини, в першу чергу, на суспільно-історичні норми та цінності, на конкретні оцінки інших, спільноти» [9, с. 133]. Моральні критерії у соціумі відносні, тому високодуховна особистість, орієнтуючись на своє духовне «я», усвідомлення сенсу життя і призначення у світі, приймає рішення згідно з вищим розумінням добра, істини. Саме духовність з особистості формує індивідуальність, сприяє відповіді на екзистенціальні проблеми щодо сенсу життя, критеріїв добра і зла, істини й неправди.

Духовність особистості внутрішньо мотивована і пов'язана з моральними цінностями й гуманізмом, поглядами на оточення. І. Бех [2] вважає, що духовність «виростає» зсередини разом із «я» особистості і виражається у суспільно значущих прагненнях.

здатність визнавати свої помилки, переживати почуття провини за підлі вчинки,

виявлене почуття самоповаги та поваги до іншої людини,

здатність і потреба слухати і чути іншого,

готовність до безкорисливої допомоги іншим, милосердя, вияву вдячності, прощення й покаяння,

повага до соціальних норм, законослухняність.

Становлення уявлень особистості про себе, стосунки, світ розпочинається у дошкільному дитинстві одночасно з розвитком гуманізму, любові до батьків, колективізму тощо. Важливими центрами формування особистості, морального її виховання як цілеспрямованої взаємодії дорослого й дитини задля засвоєння моральних норм, формування моральних почуттів і якостей, розвитку моральних мотивів і навичок поведінки є сім'я і школа. Традиційних національних родин з сімейними традиціями, нормами співжиття й поведінки, народною етикою й мораллю досить мало.

Дитина поступово стає моральною чи аморальною, відповідно до того, в якому середовищі живе й виховується. В. Сухомлинський [8] вважав, що виховання особистості в сім'ї пов'язане з суспільним, бо дитина у дошкільні роки ідентифікує себе зі значущими дорослими - батьками. Їхній особистий приклад, бесіди, настанови, сімейні звичаї впливають на формування духовності. Однак більшість сучасних батьків не спроможна подбати про духовний розвиток нащадків, насамперед націлюючись на задоволення їхніх матеріальних потреб, тому й позитивний вплив сімейного виховання знижується.

Власне духовність батьків як перших вчителів дитини сприяє формуванню у неї здатності до творчого саморозвитку, набуттю самостійності, засвоєнню загальнолюдських духовних, моральних, етичних, естетичних цінностей.

С. Русова [7] вважала основним завданням навчання та виховання дітей дошкільного віку ознайомлення з Законом Божим, творцем світу, його існуванням, морально-етичними принципами, бо творення моральної особистості - стрижень усієї роботи.

Школа відіграє не менш важливу роль під час виховання особистості, успішність якого можлива лише тоді, коли між педагогами і батьками буде довіра і співробітництво задля створення умов творчого самотворення особистості з позицій споконвічних цінностей: любові, добра, істини, краси.

Основою формування духовності вважаємо залучення підростаючого покоління до створення духовних та матеріальних цінностей під час спільної праці в школі, громадських організаціях, вдома.

Визначаючи два джерела духовно-морального розвитку особистості, В. Сухомлинський [8] називає спеціально створені в колективі моральні, творчі, трудові взаємини, слово вихователя задля передачі учням етичних цінностей та середовище, яке є майданчиком для наочних уроків, що розкривають сутність моральних понять. Педагог вважав, що вагомим засобом духовного розвитку особистості, її самоствердження є праця, виховний вплив якої залишається у думках, почуттях вихованця та відображається у його вольовій сфері. В. Сухомлинський вказує: «Утвердження особистості в праці, матеріалізація духовних рис і якостей у тому, що творять руки й розум, - це і є, образно кажучи, нитка, що зв'язує працю й духовне життя» [8, с. 489].

Під час бесіди задавалися питання на розкриття базових християнських цінностей: добра, гідності, істини, любові, краси, совісті, обов'язку тощо, що створюють надійні морально етичні умови для самореалізації і самопізнання особистості. Цікавими були питання щодо співпереживання й співчуття, що виявляли сутність емоційної сфери опитаних. Рівень розвитку емоційної сфери та християнських цінностей у студентів вищий, ніж в учнів. Основними критеріями поняття «щастя» як в учнів, так і студентів є добро, дружба, милосердя, мужність, мудрість, свобода, справедливість тощо.

Спостерігаються низькі показники «милосердя» у (26,7%) школярів та порівняно зі (73,3%) студентами, а також подібні показники зі «співчуття» (відповідно 33,3% та 80,0%) й «справедливості» (26,7% школярів та 80,0% студентів). Низькі показники з «милосердя» й «співчуття» «справедливості» в учнів пояснюємо особливостями підліткового віку.

Незначні розходження виявили у таких поняттях, як «мужність» (53,3 % школярів та 66,7% студентів), «обов'язок» (46,7% школярів та 53,3% студентів).

Відповідь на питання, що вказувало ставлення до спільної праці, яка згуртовує колектив, виявила негативне ставлення до прибирання приміщень як дома, так і в навчальному закладі, не говорячи уже про виконання доручень студентами й учнями.

Висновки і перспективи подальших розвідок

Моральний розвиток особистості включає терміни «мораль» і «моральність», що забезпечують дотримання нею існуючих у соціумі правил, норм, принципів поведінки. Тому не кожна моральна особистість духовна, однак кожна духовна людина є моральною. Втрата духовності як найвищого рівня рефлексивної здатності особистісної свідомості, що сприяє зіставленню себе з довершеним моральним взірцем, тотожна втраті людяності.

Проблеми духовно-морального розвитку особистості пояснюються кризою духовності в соціумі. Відродження сімейних традицій, національних цінностей, проведення просвітницько-профілактичної роботи серед батьків як взірців для наслідування, створення умов під час навчально-виховного процесу для духовного саморозвитку й самореалізації особистості необхідне для усунення негативних явищ у соціумі. Духовній самореалізації учнів сприятиме впровадження спецкурсів, факультативів з духовно орієнтованих проблем, знайомства з видатними особистостями, результативними є психологічні тренінги, рольові ігри, суспільно корисна чи волонтерська діяльність, де особистість розвиває відповідальність, ініціативу, набуває соціальний досвід, бо враховані її потреби й інтереси.

Перспективи подальшого вивчення можуть бути пов'язані з пошуком ефективних методів підтримки духовно-морального розвитку особистості.

Література