Гуманізація виховної роботи в школі - вимога часу

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 371

Українська інженерно-педагогічна академія

ГУМАНІЗАЦІЯ ВИХОВНОЇ РОБОТИ В ШКОЛІ - ВИМОГА ЧАСУ

В. Маркова

На сучасному етапі розвитку суспільства виникла потреба виховувати активну, ініціативну особистість, здатну до самостійної діяльності без постійного зовнішнього примусу, тому зявилися нові цінності (самовизначення, самоактуалізація, самореалізація особистості), котрі формують погляди, переконання, інтереси й мотиви поведінки людей, відмінні від інших.

Проблема полягає в тому, по-перше, що в минуле ще не відійшли деякі застарілі уявлення (авторитарна педагогіка - що робити, як і коли, іншого варіанта бути і не може, колектив - перш за все, все задля Батьківщини, держави, а потім для себе), проте вже відбувається утвердження нових демократичних норм поведінки, відносин між людьми (співпраця, діалог). По-друге, найбільша проблема педагогічних колективів - недооцінка виховної ролі гуманістичних відносин між дітьми та вчителями. Необхідно підкреслити, що багато педагогів мають слабке уявлення про гуманізм як основу людських відносин і тим більше як мету і засіб виховання школярів. Але, навіть розуміючи це, вони не завжди бачать практичні шляхи, методи, форми гуманістичного виховання. Вчителі не вміють вивчати, аналізувати й тактовно спрямовувати стосунки дітей між собою на засадах дружби, поваги, розуміння (все це обумовлює прояв жорстокості, черствості, байдужості один до одного; розшарування учнів у дитячих колективах за посадою батьків, матеріальним станом, одягом тощо).

Теоретичну основу дослідження становлять наукові положення щодо організації виховної роботи з школярами і молодшими школярами зокрема. Досить послатися на Грунтовні дослідження зазначеної проблеми І. Беха, С. Карпенчука, Л. Кацинської, В. Оржеховської, В. Плахтій, О. Савченко, В. Сухомлинського, О.Шквир, І. Ящук. Питання гуманізації навчально-виховного процесу в школі розглянуто у працях Ш. Амонашвілі, В.А. Киричок, М. Красовицького, К. Чорної та ін.

Мета статті - обгрунтувати необхідність реформування змісту, форм і методів виховної роботи з дітьми в школі. Головне завдання цієї статті полягає в тому, щоб розкрити основні актуальні проблеми виховної роботи в школі та запропонувати умови і шляхи їх розв'язання.

Виклад основного матерыалу. Виховання - це явище соціальне, тому за своїм змістом і технологією впливу на особистість має відповідати вимогам суспільства. Якщо в економіці держави розвиваються ринкові відносини, то виховання має готувати підростаюче покоління до трудової і громадської діяльності. Якщо суспільство будує правову демократичну державу, то школа має виховувати дітей у дусі громадянськості та правопорядку, поваги до законів і норм поведінки, вчити їх виконувати обов'язки перед державою, вміти захищати свої права. У гуманному суспільстві школа має виховувати повагу один до одного, до батьків, бажання допомагати старшим, берегти навколишнє середовище.

Виховання - багатовекторний процес, який залежить від низки об'єктивних і суб'єктивних факторів. До об'єктивних факторів відносяться соціально-історичні особливості, культурні традиції країни, прийнята в них система освіти, до суб'єктивних - особистісні якості педагогів, рівень їхньої педагогічної майстерності, психологічні особливості і ціннісні орієнтації учасників навчально-виховного процесу [4].

Метою виховання є надання дітям і молоді допомоги в пізнанні і засвоєнні моральних і духовних цінностей, які відповідають стратегічній меті розвитку суспільства, забезпечують гармонію взаємовідношень людини з соціальним і природнім середовищем.

В центрі уваги сучасної освіти, з нашої точки зору, повинні бути принципи ненасилля, поваги до вільної особистості дитини, її права на особистий унікальний шлях розвитку. А вчитель, педагог, наставник повинен бути носієм саме таких цінностей, своєю практичною діяльністю забезпечувати реальне втілення ідеї гуманізації і загальної культури. В. Гриньова звертає увагу на те, що “людина культури” є гуманною особистістю. Гуманність - царина моралі, в якій любов до людей передбачає милосердя, чуйність, доброту, емпатію, піклування і їх захист, розуміння цінності й індивідуальності кожної людини [2].

Гуманізація освіти як базисний елемент культури нерозривно пов'язана зі змінами уявлень про сутність педагогічного впливу вчителя на навчально-виховну взаємодію. У сучасній педагогічній культурі, яка є частиною культури загальнолюдської, достойне місце займають прогресивні концепції, які утверджують необхідність поважливого відношення до особистості дитини, признання і захист її прав на свободу і розвиток, гуманістичні і демократичні принципи її виховання й освіти.

Гуманізація всього навчально-виховного процесу передбачає оволодіння людиною духовними цінностями суспільства, формуванню у неї визнання пріоритету людини як найвищої цінності. При цьому на першому місці мусить бути інтерес дитини, її пізнавальна допитливість, відчуття радості від навчальної праці, щоб виховати в учня “прагнення засвоїти та зберегти у своїй пам'яті все те суттєво важливе, що необхідно для подальшого життя і праці” [5].

Гуманістична педагогіка, що зорієнтована на саморозвиток особистості, враховує природну індивідуальність і самостійність дитини, яка зростає, сама створює себе, здійснює вибір, приймає рішення і відповідає за них. Батьки, вчителі тільки допомагають дитині в цьому важливому процесі шляхом формування ідеалу в полікультурному розвитку, вибору життєвих орієнтирів, створення виховного середовища, необхідного для самовизначення і самоствердження.

Сьогодні в гуманістичній педагогіці зародився новий напрям - педагогіка толерантності, що ґрунтується на терпимості, ненасиллі, гуманізмі, повазі до чужих думок, взаємодії і взаєморозумінні. В педагогічній діяльності толерантність може розглядатися як одна із цілей виховання підростаючого покоління і в якості засобу вирішення завдань освітнього простору. На педагогів покладається велика відповідальність за утвердження нових відношень у суспільстві. Тільки толерантний вчитель може виховати толерантного учня. Але для цього необхідно передусім формування толерантності у самих вчителів, викладачів, вихователів.

У сучасній школі, на жаль, ще досі існують два протилежних підходи до виховання: гуманістичний і авторитарний, що також є актуальною проблемою виховної роботи. Гуманістичне виховання розглядає дитину як унікальну й неповторну цінність, яка має свої особливості розвитку. Виходячи з цього, виховання спрямоване на розкриття потенціалу особистості, створення умов для розвитку в неї кращих моральних і громадянських якостей. Така установка означає впевненість у тому, що кожна людина заслуговує на повагу, визнання за нею індивідуальних поглядів, інтересів, суджень. У кожній особистості слід бачити щось унікальне. Авторитарне виховання певною мірою ігнорує логіку саморозвитку дитини, нав'язує їй певні цінності, погляди, стандарти поведінки, виходячи тільки з інтересів суспільства або виховної установи. За цим підходом, людина є засобом розвитку суспільства, щоб експлуатувати матеріали, виробничі сили; щоб продовжувати успадковану діяльність, молоде покоління має бути відповідним чином підготовленим. Це спричинює ігнорування окремих, індивідуальних якостей людини, прагнення пристосувати особистість до загальноприйнятих уявлень про життя, про навколишній світ [7]. виховний гуманізм авторитарний толерантність

Проблема полягає в тому, що ми звикли дивитися на виховання переважно як на процес впливу педагога на свідомість і поведінку учня різноманітними формами й методами: вихователі передають досвід людства, відображений у знаннях, а вихованці його сприймають. Прагнучи зробити цей вплив ефективнішим, озброювали педагогів різними підходами, теоріями; від економічного виховання кидалися до правового, і так тривало роками: ми “шарахалися” у вихованні з однієї крайності до іншої, тобто був присутній авторитарний підхід до виховання (диктаторський). На жаль, він ще не зовсім відійшов та існує в окремих школах. Одним із шляхів розв'язання цієї проблеми є заміна авторитарного підходу до виховання на гуманістичний.

У загальноприйнятих нормах людських відносин поняття “гуманізм” включає повагу до особистості, утвердження цінності життя й гідності людини, її прав і свобод, доброту, милосердя. У “Декларації” прав людини, проголошеній ООН, зазначено: “Всі люди народжуються вільними й рівними у своїй гідності та правах. Вони наділені розумом і совістю та повинні виявлятись у ставленні один до одного в дусі братерства” [6]. У реальному житті це означає, що держава, суспільство в усіх своїх законах і діях виходять з інтересів людини; у відносинах між людьми переважають повага до гідності, честі кожної особистості, милосердя і доброта; в системі навчання і виховання - підхід з “оптимістичною” гіпотезою до дитини, повага її особистості й світосприйняття. Необхідно підкреслити, що головне призначення гуманізації школи полягає у вихованні у школярів гуманізму як важливої моральної якості.

Аналіз типових тенденцій організації життя багатьох шкіл з цих позицій говорить про серйозні помилки та труднощі. Організація педагогічної праці часом не відповідає принципам гуманізму, виявляються управлінська неграмотність і неповажне ставлення до вчителя з боку керівників шкіл та керівників управлінь освіти; невміла організація праці у школі, напруженість і дефіцит часу, які обмежують можливості спілкування вчителя з вихованцями; залишковий принцип у ставленні суспільства та конкретних керівників до людських проблем учителя; необ'єктивність і некомпетентність в оцінці педагогічної праці, що викликає у вчителів постійне відчуття незадоволеності; бідність духовного життя вчителів, незадовільний морально-психологічний клімат багатьох педагогічних колективів.

В організації життя й діяльності дітей у багатьох школах не завжди враховуються їх психолого-фізіологічні особливості, можливості, потреби, роль факторів середовища. У цих умовах атмосфера у школі, в класі не сприяє вихованню кращих рис школяра, оскільки його досвід у багатьох випадках суперечить цьому. Антигуманістичні тенденції в організації життя дитячого колективу мають такі прояви: внаслідок гігантоманії створено багато шкіл з великою кількістю учнів, в яких губиться особистість, неможливо забезпечити елементарний порядок, і педагоги не можуть дійти до кожної дитини; нездатність керівників забезпечити чіткий і спокійний ритм життя школи, захищеність особистості; відсутність системи виховання, яку замінено великою кількістю масових заходів [3].

Одним із шляхів розв'язання цієї проблеми є визнання цінності дитини як особистості, її прав на свободу, щастя, захист і охорону життя, здоров'я, створення умов для розвитку дитини, її творчого потенціалу, схильностей, здібностей, надання їй допомоги в життєвому самовизначенні та повноцінній самореалізації. Педагогічна діяльність учителя має бути спрямована не лише на викладання предметів, а передусім на дитину. Влучними щодо цього є слова Ш. Амонашвілі, котрий, звертаючись до вчителів, закликає їх: “Вірте в себе. Я вчитель, я вихователь, я професіонал. Якщо не я, то хто ж допоможе дитині? Якщо вірити в себе, обов'язково знайдете вихід із будь-якого становища. Якщо раптом побачите, що не зможете повірити в дитину, в себе, будьте справжньою людиною, ідіть зі школи. Всі будуть дякувати за цей мужній крок. “Не нашкодь! - заповідь лікаря ще з часів Гіппократа. Не будьте сірістю. Не нашкодьте. Майте громадянську мужність. Залиште клас, знайдіть інше поприще” [1].

Висновки

Освіта має бути гуманістичною по суті. В центрі уваги суб'єктів педагогічного процесу повинні бути принципи ненасилля, поваги до вільної особистості дитини. Вчитель повинен бути носієм гуманності і своєю практичною діяльністю повинен забезпечувати реальне втілення ідей гуманізації. Виховувати гуманну дитину може тільки гуманний педагог.

Гуманізація освіти нерозривно пов'язана зі змінами уявлень про сутність педагогічного впливу вчителів на сучасні проблеми навчання та виховання. Тільки повага та підтримка гідності дітей створює атмосферу взаємоповаги, формує у вихованців етичні норми моральної поведінки у суспільстві, довіру, підносить авторитет кожної дитини.

Література

1. Амонашвили Ш.А. Психологические основы педагогики сотрудничества. Книга для учителя. К., 1991. -- С. 33 -- 34.

2. Гриньова В.М. Формування педагогічної культури майбутнього вчителя (теоретичний та методичний аспекти). -- Харків: Основа, 1998. -- 300 с.

3. Гуманне ставлення до дитини: Методичний посібник для вчителів / В.А. Киричок. -- К.. Академія педагогічних наук України Інституту проблем виховання, 2004. -- 56 с.

4. Лозова В.І., Троцко Г.В. Теоретичні основи виховання і навчання: Навч. посіб. /Харк. держ. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. -- 2-ге вид., випр. і доп. -- Харків: ОВС, 2002. -- 400 с.

5. Матюша І.К. Гуманізація навчання і виховання в загальноосвітній школі. -- К., 1995.

6. Права дитини в Україні та їх реалізація: Юридичний довідник школяра/Упоряд. Л.В. Кузьменко. К., 2004. -- 96 с.

7. Практична педагогіка виховання: Посібник з теорії та методики виховання / За ред. М.Ю. Красовицького. -- Київ -- Івано-Франківськ: ПЛАЙ, 2000. -- 218 с.

Анотація

У статті розкриті основні актуальні проблеми виховної роботи в школі. Запропоновані умови і шляхи їх розвязання: заміна авторитарного підходу до виховання на гуманістичний; визнання цінності дитини як особистості, її прав на свободу, щастя, захист і охорону життя, здоров 'я, створення умов для розвитку дитини, її творчого потенціалу, схильностей, здібностей, надання їй допомоги в життєвому самовизначенні та повноцінній самореалізації. Розглянуто поняття "виховання ”, "гуманізм”. Виділено принципи, які повинні бути в центрі уваги сучасної освіти: принципи ненасилля, поваги до вільної особистості дитини, її права на особистий унікальний шлях розвитку. Порушено питання про педагогіку толерантності, що ґрунтується на терпимості, ненасиллі, гуманізмі, повазі до чужих думок, взаємодії і взаєморозумінні.

Размещено на Allbest.ru