Особливості формування інформаційної культури майбутніх учителів музичного мистецтва

Мета статті полягає в розкритті питань формування інформаційної культури студентів факультетів мистецтв педагогічних університетів, їх підготовки до самостійної роботи у широкому колі інформаційного простору.

Сутність художньо-інформаційної культури майбутніх учителів музики полягає в тому, що вона формується як цілісний професійний феномен, що забезпечує успішність навчальної діяльності студентів у художньо-освітньому процесі; що вона зачіпляє всі сфери навчальної діяльності й художньо-педагогічного процесу в цілому. Адже, комп'ютер, передбачаючи роботу з текстом, реанімує, на відміну від телебачення, орієнтованого на зоровий образ, друкований текст і сприяє, загалом, формуванню уміння читати на фоні різкого зниження рівня грамотності у загальновизнаному варіанті.

Сприяючи підвищенню грамотності, надаючи можливість долучатися до високоінтелектуальної комунікації, програмна оболонка комп'ютера докорінно змінює спосіб побудови текстового простору - на зміну одновимірному тексту приходить багатовимірний електронний гіпертекст. Саме ця якісна трансформація самої природи тексту вказує на входження в постгуттенбергову еру - текст більше не може сприйматися виключно як лінійно вибудована, певним чином цілеспрямована структура, тобто інформаційні технології, модифікуючи принципи Гуттенберга, стають втіленням індустріального світовідчуття [9, 124].

Вся складність організації гіпертекстового віртуального простору, його багатовимірність, раціональність і актуальність набувають смислу і забезпечують ефективне використання інформації лише за умови абсолютної семіотичної осмисленості її змісту. Йдеться про розуміння задіяних у комунікації символьних систем і правил їх функціонування, а також принципів комунікативної взаємодії, що дозволяють виразити деяку зовнішню, за відношенням до самих учасників, інформацію, внутрішній емоційний стан, а також статусні ролі, в яких вони перебувають відносно один одного. Інформологічна культура, рівень якої передбачає суттєву модифікацію інформаційних потоків, корелює з новими напрямами сучасної гуманітарної науки, до яких належить і педагогіка з її дидактичними освітніми та виховними технологіями.

Американський філософ М. Маклюен у своїй праці "Галактика Гуттенберга" показує, що розвиток і економічної, і соціально-політичної інфраструктури індустріального суспільства був би неможливим без кардинальної зміни комунікативних стратегій на певних етапах його соціального розвитку, і, зокрема, без появи друкарського пресу Гуттенберга у ХУ ст. Саме так відбулося становлення "галактики Гуттенберга" - універсууму, в якому друкарський станок став формуючим фактором культури індустріального суспільства (Mc Luhan Marshal. The Guttenburg Galaxy. Toronto: University of Toronto Press, 1962).

На думку Х. Гадамера, у генезі ключових понять педагогіки в історико- культурному контексті тип культури одночасно детермінує не лише певний тип людини (тип особистості), але й шляхи його досягнення, що втілюються у певних принципах освіти і виховання. Освіта найтісніше "пов'язана з поняттям культури і означає в кінцевому результаті специфічний людський спосіб перетворення природних задатків і можливостей" [1, 45].

Динаміка взаємовідношення культури і людини виявляється в тому, що в різні періоди життя людина сприймає більш актуальні різні пласти культури: її сенситивну, аксіологічну і технологічну складові. Оскільки культура уособлює високий виховний та освітній потенціал, є потужним фактором розвитку людини, її соціалізації та індивідуалізації, остільки людина стає не лише творцем культури, але й водночас її творінням. Вона - і значущий суб'єкт культури, і її об'єкт та продукт. Людина включена не лише в пануючу, традиційну культуру, але і в молодіжну, групову та інші субкультури [4, 287]. Історично склалося так, що феномен культури завжди відображав процеси, пов'язані із вихованням, просвітництвом, становленням і розвитком особистості. Без освіти і виховання, без активної передачі новим поколінням нових досягнень людської культури рух історії був би неможливим. Розвиток культури і освіти - процеси, які здійснюються переважно паралельно, синхронно і є взаємопов'язаними. Тому, як зауважував С. Гессен, "зрозуміти систему освіти даного суспільства - означає зрозуміти лад його життя", а про освіту у справжньому розумінні слова можна говорити лише там, де є культура [2, 111].

На думку О. Леонтьєва, "зв'язок між історичним прогресом і прогресом виховання є до такого рівня тісним, що за загальним рівнем історичного розвитку суспільства ми безпомилково можемо визначити рівень розвитку виховання, і навпаки: за рівнем розвитку виховання - про загальний рівень економічного і культурного розвитку суспільства" [7,129].

Отже, освіта є відображенням культури певної епохи. Водночас наявна система освіти багато в чому вибудована на культурних домінантах минулого - раціональному погляді на світ, інтелектуалізмі, утилітарності. Пошуки моделі освіти, адекватної сучасному типові культури і відповідно новому етапові розвитку цивілізації, складає найактуальнішу проблему сучасної педагогіки. Основоположні протиріччя невідповідності освіти культурі мають глибоке коріння. У педагогіці таке протиріччя виявляється в тому, що гуманітарна за своєю природою освіта (незалежно від рівня і профілю) до цього часу досліджується, проектується і реалізується переважно на основі природничо-наукових уявлень.

Водночас нові соціокультурні обставини висувають вже нові вимоги, прописуючи здійснення виховання і освіти в просторі культури гуманітарними методами і засобами, визначаючи такі перспективні вектори розвитку, як інтеграція і діалог, особистісно- орієнтований та ціннісно-смисловий підходи, повернення до духовних основ буття і культуротворчої діяльності та інші гуманістичні принципи.

Вивчення зазначених взаємопов'язаних аспектів порушеної проблеми стає продуктивним, якщо дотримуватися позиції, згідно з якою пізнання внутрішніх джерел, зв'язків, механізмів розвитку, сутності і смислу педагогічних явищ у контексті культури забезпечується і збагачується за рахунок більш глибокого рівня розуміння їх зовнішніх феноменальних виявів у взаємодії, зв'язках і взаємних зумовленостях; якщо при цьому характеристика тотожності освітніх і культурних проблем у контексті ізоморфізму будуть здійснюватися на рівні таких категорій, як сутність, генезис, еволюція, зміст тощо. Аналізуючи історико-логічні, причинно-наслідкові, структурно-системні, процесуально- функціональні, змістовно-цілісні та інші аспекти співвідношення освіти і культури можна зробити висновок про те, що багатогранний, складний і тісний взаємозв'язок освіти і культури визнають і аргументовано обґрунтовують більшість вітчизняних і зарубіжних спеціалістів у сфері педагогіки.

Аналіз емпіричних і теоретичних уявлень, історично й генетично зумовлених взаємозв'язків освіти і культури дозволяє більш детально реконструювати їх системно- структурну ізоморфну організацію, визначати функціональну приналежність основних елементів, виявляти їх властивості, уточнювати характеристики. У результаті встановлюється, що взаємозв'язок освіти і культури виявляється і реалізується передусім через особистість, яка є системно-цілісним зв'язковим елементом культурно-освітньої системи.

У змісті освіти культура знаходить своє відображення у смислах, духовних цінностях (С.І. Гессен, О. Шпенглер), в досягненнях філософії, творах мистецтва; а цивілізаційні процеси - на рівні технологічного, господарського, соціально-політичного розвитку суспільства. Вибір такої мети передбачає визначення такого образу культури, на який потрібно орієнтуватися, проектуючи особистісно-орієнтоване виховання. О. Бондаревська розглядає культуру як середовище, в якому відбувається становлення самобутнього образу людини, а також як середовище, в якому зростає і мужніє людина [3, 88]. Подібний підхід дозволяє розглядати культуру як вияви суб'єктивності. Людина стає справжнім творцем культури. Культурні смисли освіти і виховання розглядаються як її основні смисли.

Визначаючи основоположною метою сучасного виховання плекання людини свобода, гуманність, духовність, здатність до життєтворчості. Людина культури володіє високим рівнем самосвідомості, почуттям власної гідності, самоповаги, незалежністю суджень, уміннями здійснювати вільний вибір змісту своєї життєдіяльності, ліній поведінки, способів свого саморозвитку.

З цього приводу доречно зазначити, що М. Каганом дано наступне трактування поняття "художня культура особистості", а саме, що це: властивості суб'єкта; продукти художньої діяльності; робота суб'єкта зі створення і висвітлення художньої діяльності; інститут, що забезпечує таку діяльність [5, 123]. Під властивостями суб'єкта (індивіда) маються на увазі його художньо-музичні здібності. Продукти ж художньої діяльності є не що інше, як твори мистецтва (музичного, образотворчого, театрального та ін.). Тоді власне художньою діяльністю можна назвати творчість як таку, тобто процес збагнення й застосування специфічних знань, умінь і навичок по створенню творів мистецтва, а також мистецтвознавчі описи цих процесів (з метою подальшої передачі такої інформації на особистісному рівні). Інститути ж, що забезпечують таку діяльність - це різні навчальні, науково-дослідні й культурні заклади спеціального призначення (музичного, образотворчого, хореографічного, театрального, мистецтвознавчого й іншого профілів); загальноосвітні установи (школи, ліцеї, гімназії, коледжі); ВНЗ; культурно-просвітні заклади (музеї, концертні зали, бібліотеки, архіви, Будинки й Палаци культури та ін.); науково- дослідні установи різної відомчої підпорядкованості. До розробки поняття "музична культура особистості" звертався А. Сохор. Відповідно його концепції музикальна культури особистості складається з таких елементів: музичні цінності - створювані і збережені у суспільстві; всі види діяльності пов'язані зі створюванням, зберіганням і розповсюдженням цих цінностей; суб'єкти діяльності, які займаються цими видами діяльності; спеціальні установи, що забезпечують цю діяльність [8, 351].

Важливою елементом формування художньо-інформаційної культури студентів факультетів мистецтв педагогічних університетів є компетентнісна складова їх фахового навчання. На думку А. Козир, компетентнісна складова професійної підготовки майбутніх учителів музики включає: широку ерудицію в галузі художньої культури, педагогіки, психології, мистецтвознавства, естетики; володіння практичними уміннями й навичками (педагогічними, хормейстерськими, інструментально-виконавськими, уміннями словесної інтерпретації музичних образів, тощо; сформованість особистісних якостей та здібностей, необхідних для успішного здійснення функцій учителя музичного мистецтва - педагогічних (толерантність, комунікативність, організаторсько-конструктивні здібності, зосередженість, тактовність, витримка, здатність до емпатії, ідентифікації); - музично-фахових (музичні якості та здібності, тощо) [6, 136].

У висновках доцільно зазначити, що засвоєння основ художньо-інформаційної культури дозволяє більш повно розкрити майбутнім учителя музичного мистецтва сутність художньо-творчої діяльності, активізує навчальний процес, сприяє швидкому освоєнню музично-навчального матеріалу. З цієї позиції інформаційна культура має особливе значення, оскільки передача сукупного соціального досвіду від одного покоління до наступного можлива лише завдяки її закріпленню у знаковий формі, тобто через соціально значиму інформацію, яка регулює діяльність, поведінку та спілкування людей. З такої точки зору інформаційну культуру (в широкому смислі) можна визначити як особливий соціальний механізм трансляції значущої інформації, тобто як спосіб діяльності, що спрямований на накопичення, збереження та передачу ідей, знань і матеріально-духовних цінностей.

Література