Проблеми впровадження тендерної політики в освітній галузі сучасної України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблеми впровадження тендерної політики в освітній галузі сучасної України

Світлана Гладченко

Становлення України як держави відбувається в умовах швидких і глибоких суспільних змін, які зумовлюють нові реалії та вимоги до життєдіяльності сучасної людини. Ґендерні відносини є відображенням ґендерної свідомості суспільства, важливий чинник формування якої - освіта. Проблема впровадження ґендерного підходу в освітню галузь, на сьогодні, є досить актуальною.

Освіта в сучасній Україні зазнає істотні зміни, які визначають об'єктивну необхідність пошуку умов, що сприятимуть підвищенню її ефективності, зміну підходів до процесу і змісту освіти, вдосконалення форм організації соціальних і міжособистісних відносин. Тому одним з основних напрямів ґендерної політики в освітній галузі є ґендерна освіта.

У науковій літературі можна зустріти різні підходи щодо розуміння ґендерної рівності в різних сферах людської діяльності. Так, відповідно до словника Л. Кобилянської та Т. Мельник «Сучасне ґендерне мислення», «ґендерна рівність означає однакове забезпечення рівними правами жінок і чоловіків. Зміст цього поняття включає відсутність привілеїв за статтю, заборону дискримінації, а також свободу вибору, розвитку, пошуку» [7, с. 194].

К. Левченко у праці «Ґендерна політика в Україні: визначення, формування, управління» подає наступне визначення: «ґендерна рівність - це рівні права і рівні можливості для жінок і чоловіків у суспільстві, рівні умови для реалізації прав людини, участь в національному, політичному, економічному, соціальному та культурному розвитку, отримання рівних винагород за результатами участі» [5, с. 36].

Автори навчального посібника «Основи теорії ґендеру» стверджують, що ґендерна рівність «ґрунтується на переконанні про те, що в понятті «рівних прав» не існує фундаментальної різниці між чоловіками та жінками» й тлумачиться також «... як ідентичність можливостей, стартових умов особистісної реалізації людей незалежно від їх статевої належності» [9, с. 21].

Але більшість підходів визначення ґендерної рівності визнають її шляхом виділення відмінностей: «рівність статей не означає їх ототожнення одна з одною або ідентичність, як і те, що ця рівність не повинна встановлювати як норми такі умови та спосіб життя, які притаманні чоловікам» [13, с. 2].

Ґендерні аспекти є складовою всього комплексу завдань розвитку як суспільства, так і держави. Ґендерна нерівність стримує розвиток. Більшість науковців (Н. Лавриненко, Т. Мельник, Л. Кобелянська) розглядають досягнення ґендерної рівності як центральний момент їх розвитку [2; 4; 7]. Політична стратегія втілення в життя ґендерної рівності, на думку Т. Мельник та Л. Кобелянської, складається з трьох частин: реформування правових та економічних інститутів з метою встановлення рівних прав для жінок і чоловіків; поширення такого економічного розвитку, який буде спрямовано на більш справедливий розподіл ресурсів та їх використання, підвищення доходів та зниження рівня бідності, що сприятиме зменшенню ґендерних невідповідностей в освіті, охороні здоров'я; вжиття активних заходів щодо вирівнювання стійких ґендерних невідповідностей у сферах доступу до ресурсів і можливостей для вирішення своїх інтересів [7, с.194-195].

Інтеграція ґендерного підходу в національну систему освіти на сучасному етапі вкрай необхідна, оскільки ґендерна збалансованість в українському суспільстві є одним з індикаторів його визнання як розвиненої держави, що стоїть перед європейським вибором.

Л. Смоляр наголошує на тому, що ґендерна освіта передбачає вивчення сукупності відносин жінок і чоловіків у суспільстві. Це стосується традицій, формальних та неформальних правил і норм, які зумовлені місцем і становищем чоловіків та жінок в українському суспільстві. На думку дослідниці, інтеграція ґендерних підходів в освіті вимагає: введення спеціальних предметів і спецкурсів з ґендерної проблематики; експертизи наявних програм та підручників; розроблення відповідних навчальних програм, методичних посібників, підручників для різних типів навчальних закладів.[12, с. 516].

Ґендерна освіта визначається як теоретична концепція, освітня практика та просвітницька робота. Вона не обмежується запровадженням ґендерних навчальних курсів, а передбачає, перш за все, формування нового світогляду, позбавленого ієрархії чоловічого і жіночого, формування ґендерно-збалансованого середовища, врахування ґендерного компоненту у методиці виховання і навчання.

Науково-педагогічними працівниками напрацьовано певний експериментально-практичний досвід особистісно-орієнтованого навчання, упровадження ґендерного компоненту в освітню галузь. Ця робота активізувалась завдяки підтримці програми рівних можливостей і прав жінок в Україні, ініційованої Євросоюзом та програмою розвитку ООН. Разом з тим вона потребує фундаментальних розробок, більш глибокого осмислення, вирішення багатьох нагальних практичних завдань, подолання розриву між теорією і практикою. Реалізується дана теоретична модель викладачами-ентузіастами, загалом же система освіти залишається досить консервативною і не дуже охоче сприймає ґендерні нововведення. Відсутність ґрунтовної теоретико-методологічної бази ґендерного компоненту освіти досить часто приводить до помилок у практичній реалізації.

Як відзначила координатор програми рівних можливостей Л. Кобелянська, упровадження з 2000 року пілотного проекту «Ґендерна освіта в Україні» засвідчило велику зацікавленість викладачів, студентів, адміністрацій навчальних закладів, керівництва Міністерства освіти і науки, українського суспільства в цілому у набутті знань з ґендерної проблематики та введенні відповідних курсів у навчальні програми, з іншого боку, він продемонстрував неготовність навчальних закладів запровадити викладання ґендерних дисциплін через відсутність як належного кадрового, так і програмного та методичного забезпечення [2, c. 7].

В останнє десятиліття відбулися зрушення, а саме опубліковані перші підручники з проблем ґендерної освіти, успішно працюють центри ґендерної освіти у Вінниці, Дніпрі, Тернополі, Харкові.

Питання впровадження ґендерного компоненту в національну систему підготовки фахівців відображене у Законі України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» (№ 2866-IV від 8 вересня 2005 р.), де зазначено, що «до навчальних програм вищих навчальних закладів включаються дисципліни, які вивчають питання забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, та факультативне вивчення правових засад ґендерної рівності на основі гармонізації національного і міжнародного законодавства» [1].

У результаті парламентських слухань «Рівні права та рівні можливості в Україні: реалії та перспективи» (2006 р.), Міністерству освіти і науки України надані такі рекомендації: забезпечити проведення експертизи навчальних програм, підручників та навчальних посібників для навчальних закладів щодо відповідності принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків; збільшити обсяг видань, зокрема наукових, з питань ґендерної рівності; включити до навчальних програм ВНЗ, курсів перепідготовки кадрів дисципліни з питань забезпечення прав та можливостей жінок і чоловіків; розпочати підготовку фахівців для здійснення ґендерного аналізу в соціально-економічній сфері [11].

Ці рекомендації знайшли своє відображення у державній програмі з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року (№ 1834 від 27 грудня 2006 р.) та у державній програмі забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2016 року. У наказі Міністерства освіти і науки України № 839 від 10 вересня 2009 р. «Про впровадження принципів ґендерної рівності в освіту» третина плану заходів безпосередньо стосується вищої школи, зокрема: продовжити впровадження курсів ґендерної рівності у ВНЗ; здійснити анкетування ВНЗ на предмет упровадження ґендерного компоненту у зміст вищої освіти; створити банк даних методичного забезпечення ґендерних курсів ВНЗ; організувати проведення ґендерного аналізу кадрового забезпечення ВНЗ за галузями знань; дослідити теоретико-методологічні аспекти механізмів формування ґендерної політики у вищій школі шляхом залучення до цієї роботи наукових підрозділів ВНЗ; сприяти створенню у ВНЗ кафедр ґендерної рівності [8].

Запровадження ґендерного підходу визначено науковцями однією з важливих складових особистісного підходу у вихованні та навчанні, гарантом створення сприятливих умов для гармонійного розвитку особистості і реалізації її творчого потенціалу.

Ґендерні підходи сьогодні впроваджуються у зміст вищої освіти через дисципліни соціогуманітарного циклу: філософію, історію, соціологію, психологію, культурологію тощо. Сучасна система освіти вимагає від всіх педагогів володіння прогресивними педагогічними методиками навчання, сприйняття кожного студента у всій його цілісності і значущості як особистості, сприяння реалізації його творчого потенціалу без будь-яких упереджень. Важливим компонентом особистісно-орієнтованої освіти виступає її діалогічний характер, тому актуальним стає саморозвиток і самореалізація усіх суб'єктів навчання. Підготувати висококваліфікованих, творчих спеціалістів, з демократичним світоглядом, позбавленим патріархальних упереджень, можуть тільки викладачі, які володіють такими компетентностями.

Проблема врахування та впровадження ідеї ґендерного підходу у вітчизняну систему освіти стала предметом дискусій. Українські дослідники вважають, що впровадження цього підходу є важливою складовою узгодження української системи освіти з європейськими вимогами.

Метою ґендерного виховання є створення оптимальних умов для формування вільної від стереотипів та упереджень ґендерної свідомості і відповідальності за власні міжособистісні взаємини у соціумі. Проведення ґендерних перетворень вимагає об'єднання зусиль суспільства, держави та освітніх установ у подоланні сталих стереотипів щодо традиційного розподілу ґендерних ролей у суспільстві.

Задля вирішення цих проблем, на нашу думку, необхідно удосконалювати питання ґендерної політики в освітній галузі на законодавчому рівні, також включити ґендерні проблеми до державних програм освіти як пріоритетні; вилучити з навчальних матеріалів та навчальних програм зайві ґендерні стереотипи; вводити в навчальні програми всіх рівнів навчальних закладів дисципліни з ґендерного питання; сприяти створенню у ВНЗ кафедр ґендерної рівності; проводити ґендерні дослідження; сформувати ґендерну чутливість усіх учасників навчально-виховного процесу як здатність усвідомлювати права особистості, моделювати впливи соціального середовища, реагувати на прояви сексизму; сформувати мотивацію молоді до рівноправної участі у всіх сферах життєдіяльності, реалізації своїх ґендерних прав і свобод; мотивувати викладачів та студентів до ґендерної самоосвіти; організація та проведення семінарів, тренінгів, «круглих столів» з ґендерної освіти.

Список використаних джерел

тендерний освіта учбовий

1. Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» (зі змінами) від 08.09.2005 № 2866-IV. URL: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2866-15 (дата звернення: 01.09.2017).

2. Кобелянська Л.С. Ґендерна освіта в Україні: реалії та перспективи // Проблеми освіти: науково-методичний збірник / кол. авт. К.: Науково-методичний центр вищої освіти, 2003. С. 3-8.

3. Кравець В.П. Ґендерна педагогіка: навч. посібник. Тернопіль: Джура, 2003. 416 с.

4. Лавриненко Н.В. Женщина: самореализация в семье и обществе (Гендерный аспект). К.: ВИПОЛ, 2005. 172 с.

5. Левченко К.Б. Ґендерна політика в Україні: визначення, формування, управління: [монографія]. Х.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2006. 344 с.

6. Луценко О.А. Ґендерна освіта та педагогіка // Основи теорії гендеру: навч. посібник. К.: К.І.С., 2004. С. 476-503.

7. Мельник Т. М. 50/50: Сучасне тендерне мислення: словник / під ред. Т.М. Мельник, Л.С. Кобелянська. К.: К.І.С., 2005. 280 с.

8. Наказ Міністерства освіти і науки України «Про впровадження принципів гендерної рівності в освіту» від 10.09. 2009 № 839. URL: http://osvita.ua/legislation/other/4849/ (дата звернення: 01.09.2017).

9. Основи теорії гендеру: навчальний посібник / [В.П. Агеєва, В.В. Близнюк, І.О. Головашенко та ін.]. К.: К.І.С., 2004. 536 с.

10. Постанова Кабінету Міністрів «Про затвердження Державної програми з утвердження гендерної рівності в українському суспільстві до 2010 року» від 27.12.2006 № 1834. URL: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1834-2006-%D0%BF (дата звернення: 01.09.2017).

11. Постанова Кабінету Міністрів «Про затвердження Державної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2016 року» від 26.09.2013 № 717. URL: http://zakon2.rada. gov.ua/laws/show/717-2013-%D0%BF (дата звернення: 01.09.2017).

12. Смоляр Л. Становлення гендерної освіти в Україні // Основи теорії гендеру: навч. посібник. К.: К.І.С., 2004. С. 504-519.

13. Цокур О.Г. Розвиток гендерного підходу в освіті. URL: http://ru.osvita.ua/school/method/technol/313/ (дата звернення: 01.09.2017).

Размещено на Allbest.ru