Інформаційний вибух, нестабільність ситуацій, швидкість змін у всіх сферах людського життя, наукоємність виробництва тощо є рисами, які притаманні сучасному періоду існування людства. В ньому трансформується виробнича діяльність людини, відбувається перехід до нерозривної єдності процесів “робота-навчання” - оволодіння знанням, які необхідні для виконання виробничої діяльності, результатом якої стає продуціонування нових знань. Тому, на думку дослідника М. Карпенка, в найближчому майбутньому людство неминуче вступить до періоду переходу від суспільства знань до нової формації, яку ми умовно можемо називати “когнітивним суспільством”, у якому “когнітивна людина” - людина, яка пізнає, - стає провідною виробничою силою економіки [2, с.9]. На сьогодні досить актуальним є питання розвитку неперервної системи освіти (або освіти протягом усього

© Сирцова О. М., 2017 життя людини). В таких умовах актуалізація питання освіти та самоосвіти педагога в міжатестаційний період є безсумнівною та безальтернативною.

Водночас методична робота (одним із завдань якої є саме підвищення рівня професіоналізму вчителя через освітню та самоосвітню діяльність) характеризується наявністю в її функціонування таких рис, як жорсткий централізм і відсутність особистісно орієнтовного підходу, покликаного сформувати індивідуальні траєкторії професійного розвитку вчителя тощо. Тому на перший план у організації методичної роботи виходять синергетичний та андрагогічний підходи.

Синергетика (від грец. synergetikos - спільний, узгоджено діючий) - наукова дисципліна, що вивчає зв'язки між елементами структури (підсистемами), які утворюються у відкритих системах. Синергетика виникла на межі фізики та хімії в 70-ті рр. XX ст. Її основоположником є Г. Хаген. Сучасна синергетика стала визнаним міждисциплінарним напрямом наукових досліджень, який розглядає складні системи, що складаються з багатьох елементів, частин, компонентів, які взаємодіють між собою складним (нелінійним) чином.

Проблема застосування синергетичного підходу в освіті (як складної самоорганізаційної структури) стала об'єктом наукових інтересів багатьох відомих як українських, так і зарубіжних науковців. Так, до проблеми філософії синергетики як нової освітньої парадигми, її методологічних засад звертаються В. Буданов, В. Курейчик, В. Писаренко, О. Пономарьов; питання пошуків нових орієнтирів самоорганізації структур освіти розробляються Ф. Власенком, В. Ільїним, А. Ільїною, В. Кременем, С. Пролеєвим тощо. Особливості застосування синергетичного підходу до організації навчально-виховного процесу як у загальноосвітніх школах, так і ВНЗ розглянуто М. Біловою, В. Квасом, Т. Козулею тощо, а М. Ляхова зауважує на модусі андрагогіки в синергетичній моделі освіти. Водночас залишаються недослідженими питання організації системи методичної роботи на засадах синергетики як умови формування вмотивованого вчителя.

Мета статті полягає в аналізі перспектив застосування синергетичної методології в системі методичної роботи педагогічних кадрів як складової неперервної педагогічної освіти.

Під час проведення Всесвітнього економічного форуму в Давосі в 2016 р. Клаус Шваб у своїй промові зазначив, що хоча у світі ще не закінчилася третя індустріальна революція, розвинуті країни світу вже однією ногою вступили в четверту фазу розвитку глобальної економіки. Основними елементами четвертої промислової революції будуть суцільні інновації, які повністю змінять спосіб життя людей, а також впливатимуть на свідомість (тобто поступово змінюватимуть саму природу людини). З розвитком нових технологій виграє найбільш інноваційна, інтелектуальна частина населення земної кулі, а низькокваліфікованим працівникам буде важко [6]. Там само, було оприлюднено результати дослідження “The Future of Jobs”, згідно з яким визначено 10 професійних навичок, які будуть актуальні через 5 років (серед них - здатність до комплексного багаторівневого вирішення проблем, критичне мислення, креативність, уміння управляти людьми та взаємодіяти з ними тощо), а також 35 основних здатностей (серед яких - logical reasoning, problem sensitivity, mathematical reasoning, visualization) та навичок (змістовні - active learning, oral and written expression, reading comprehension, ICT literacy; процесуальні - active listening, critical thinking, monitoring self and other; крос-функціональні - management of financial resources, management of material resources, people management, time management, quality control), сформованість яких є ознакою конкурентоспроможної особистості на ринку праці [8, с.21]. Щодо системи освітніх і самоосвітніх заходів для професійного розвитку вчителя, то тепер її мета має полягати не у формуванні нових компетентностей вчителя, а у формуванні його інноваційної свідомості, нелінійного наукового мислення (як мислення інноваційного, багатоваріативного, можливого та складного) та глобального особистісного світобачення.

В таких умовах, щоб методична система почала розвиватися в конструктивному руслі, відповідно до соціальних потреб, необхідно пом'якшити тиск на неї, визнати, що сама система методичної роботи є самоорганізаційною структурою, яка принципово не піддається контролю, але спроможна у своєму розвитку створити нову систему, що забезпечить освітні потреби вчителя.

Звернемо увагу на загальні моменти, які найкращим чином описують сутність синергетики, як її бачив Г. Хаген:

1. Системи, що досліджуються, складаються з декількох або багатьох однакових чи різних частин, які взаємодіють одна з одною.

2. Ці системи нелінійні.

3. Ці системи відкриті, далекі від рівноваги.

4. Ці системі піддані внутрішнім і зовнішнім коливанням.

5. Системи можуть стати нестабільними.

6. В цих системах відбуваються якісні зміни.

7. В цих системах виявляються нові емерджентні якості.

8. В результаті самоорганізації виникають просторові, часові, просторово-часові чи функціональні структури.

9. Ті структури, що виникли, можуть бути впорядкованими або хаотичними.

Багато з процесів самоорганізації можна описати математично [3,с.64].

В синергетиці існують сім основних принципів: два з них - принципи буття (які характеризують фазу “порядку”, стабільного функціонування системи, її жорстку онтологію, простоту опису) та п'ять - принципи становлення (які характеризують фазу трансформації, оновлення системи, проходження нею послідовно всіх стадій шляхом гибелі старого порядку, хаосу випробувань альтернатив і народження нового порядку) [5, с.57-58].

До принципів буття належать гомеостатичність та ієрархічність. Го - меостатичність - підтримка програми функціонування системи в деяких межах, які дають змогу їй досягти певної мети. Для педагогічних систем це може бути, наприклад, використання основних законів розвитку особистості, врахування індивідуальних особливостей учнів тощо. Основний зміст структурної ієрархії полягає в складовій природі вищих рівнів по відношенню до тих, які знаходяться нижче. Те, що для нижчого рівня є структурою, для вищого - безструктурний елемент хаосу, будівельний матеріал. Елементи, які пов'язуються в структуру, передають їй частину своїх повноважень, ступінь свободи, які тепер представляються від імені всього колективу цієї структури. В педагогічних системах наявна ієрархія освітніх рівнів (дошкільна, середня, вища освіта), керівних та освітніх закладів, ієрархія компетенцій тощо.

Принципи становлення полягають у нелінійності, нестійкості, відкритості (незамкненості), динамічній ієрархічності та наглядовості. Нелі - нійність виявляється в множинності шляхів розвитку. В методичній роботі представлений як багатоваріативний або альтернативний вибір (можливість визначати індивідуальну траєкторію навчання, темп навчання, обирати місце стажування, навчальні дисципліни, форми та методи навчання тощо). При цьому нелінійний підхід означає не відкидання ступінчастості, а розгляд її як певного “виходу за рамки”, коли на кожному етапі навчання відбувається і “забігання вперед”, і “повернення назад”, і при цьому знання надаються в тій формі, яка відповідає віку. При такому підході важливе не стільки запам'ятовування інформації, скільки здатність до висновку, відтворенню обставин, за яких факти проявляють себе.

Як вважає нідерландський філософ, історик і дослідник культури Й. Хейзинга, два великих завоювання культури - загальна освіта та сучасна гласність - несуть у собі не тільки культуру, а й певні симптоми виродження та упадку. “В небачених до сих під масштабах та в різноманітнішій формі масам підносять всілякого роду знання та відомості, однак з використанням цієї суми знань в житті явно не ладиться. Неперетравлені знання гальмують роботу думки, загороджують дорогу мудрості. Багатознаність перетворюється в маломудрість” [7, с.279]. Знання не є сукупністю непорушних істин, вони варіативні, ймовірнісні. Керівник методичної служби не недоступний ментор, а один із дослідників.

Нестійкість. Кризовий нерівноважний стан системи в синергетиці розглядають як своєрідну точку біфуркації, в якій система приходить до хаосу, до розриву колишніх зв'язків між елементами. Хаос на мікрорівні - це умова зародження порядку на макрорівні. Тому хаос у синергетиці сприймають не як деструктивну, а як конструктивну сутність, умову становлення нової впорядкованості. Однак нова структура може й не з' явитися, якщо тенденції хаосу були досить сильними. В точці нестійкості (біфуркації) система стає відкритою для інших рівнів буття, для впливу.

Інформаційний простір, який постійно збільшується, виводить методичну систему або процес зі стійкого стану.

Незамкненість (відкритість) полягає в стійкому обміні інформацією як усередині системи, так і з навколишнім середовищем. Цей принцип є необхідною умовою для самоорганізаційного освітнього простору, коли існуючі методології не відторгаються, а доповнюють одна одну. Це дає можливість одночасно використовувати різні підходи, методики та техніки навчання. В нашому випадку сама система методичної роботи є відкритою, тому що в ній постійно відбувається обмін інформацією між педагогами, цілеспрямований пошук інформації, з'являються нові цілі та завдання. При формуванні в педагога певних компетентностей, нелінійного наукового мислення в межах системи методичної роботи як процесу самоорганізації та саморозвитку необхідно враховувати контакти учасників методичної діяльності із зовнішнім середовищем. При цьому педагога розглядають як невпорядковану, хаотизовану систему з безліччю ступенів свободи. При контакті такої системи (педагога) з іншими, при поглинанні нею інформації від інших систем відбувається зменшення цих ступенів свободи. В цьому й полягає сутність самоорганізації.

Динамічна ієрархічність - основний принцип проходження системою точки біфуркації: наявність стадії народження, становлення та загибелі, виникнення нової якості системи.

Наглядовість - обмеженість і відносність наших уявлень про систему в кінцевому варіанті. Методичні процеси характеризуються своєю неповторюваністю, тому наглядовість у ній неможлива.

Запровадження синергетичного підходу до управління методичною роботою стає можливим, якщо визнати, що джерелами синергізму є соціальні та біологічні характеристики працівників (знання, вміння, навички, компетентності, темперамент, навчальний стиль, інтереси, потреби, цінності, установки). Педагог - складна система, здатна до сприйняття нового, до взаємодії з іншими системами (особистостями); це нелінійна система, яка володіє неоднозначністю, власне виключною реакцією на зміни освітнього простору, здатна до новацій, творчості. Особистість педагога має декілька рівнів: мікрорівень як суб'єкт саморозвитку зі своїм індивідуальним образом, Я-концепцією тощо; мезорівень - як суб'єкт професійного становлення; макро-рівень - як суб'єкт світової цивілізації. Тобто умовами синергізму є: комбінація знань працівників, їх готовність до самовдосконалення, ефективна міжособистісна взаємодія (робота в команді), комунікація, обґрунтовані управлінські рішення.

При цьому погоджуємося з Л. Тамаріною, що в організації методичної роботи треба, по-перше, забезпечувати неперервність зв'язків традиційних (концептуальність, системність, фундаментальність, цілісність) і синергетичних (інноваційність, ієрархічність, гомеостатичність, неліній - ність, нестійкість, незавершеність, динамічність, самоактуалізація) ідей [9, с.101]. По-друге, вона має базуватися на таких синергетичних позиціях: визнанні вродженої цінності кожної людини; флуктуації (відхилення) творчого мислення; суперечливості процесу навчання; дисипації (самоформу - вання) творчих здібностей як ядра методичної роботи; одночасності розвитку всіх суб'єктів процесу; врахуванні вікової чутливості.

Є й інші синергетичні явища, які спостерігаються в методичній роботі: процес самоорганізації методичної роботи, хаос у методичній роботі, ймовірність, зона біфуркації та виникнення аттракторів. Розглянемо їх детальніше.

Процес самоорганізації пов'язаний із мимовільним виникненням відносно стійко існуючих у відкритих нерівноважних системах нових структур; процес або сукупність процесів, які відбуваються в системі та сприяють підтриманню її оптимального функціонування; процес, який сприяє самодобудові та самооновленню цього системного утворення. Самоорганізація в системі методичної роботи полягає у взаємодії її керівників і педагогів, на яких вона спрамована. Необхідно враховувати, що в синергетичній моделі управління методичною роботою адміністратор, який керує нею та навчанням педагогів, не вказує на алгоритм дій чи конкретне завдання, яке вимагає конкретного вирішення, а шляхом визначення проблеми чи створення ситуації, яка спонукає педагога до дії автономно та самостійно. Системі неможливо нав'язати спосіб поведінки чи розвитку, але можливо обрати та стимулювати один із закладених у конкретних умовах варіантів, розраховуючи не стільки на управлінський, скільки на само - управлінський процес, на не сильні, а на ті, що співпадають, резонансні з можливим варіантом розвитку впливу.

При цьому необхідно враховувати основний теоретичний підсумок усіх наукових концепцій самоорганізації, який полягає у висновку про те, що порядок народжується з хаосу; хаос, нерівномірність, необратимість є джерелом порядку. Виникнення структур відбувається самодовільно, спонтанно, а це означає, що фундаментальною властивістю матерії є її активність, здатність до породження незворотніх процесів, які, в свою чергу, організовують матерію [3, с.25].

В утворенні нових структур і в процесі їх подальшого розвитку величезну роль відіграє випадок. Імовірність, всупереч скептицизму А. Енштейна, є фундаментальною властивістю світу. Світ будується, впорядковується саме тому, що “боги грають в кості”, завдяки ймовірності. Таким чином, хаос і порядок, нестійкість та стійкість, імовірність, непе - редбачуваність і динамічність, зумовленість минулим є взаємопов'язаними фундаментальними характеристиками світу, в якому ми живемо [3, с.26]. “Хаос”, що виникає біля точки біфуркації (точка збою системи, точка розгалуження), не означає, що порядок зникає; він означає, що динаміка процесу стає внутрішньо (і не через зовнішні причини) непередбачуваною. Центральне питання: механізм вибору альтернатив розвитку, вплив випадковостей, які в точках біфуркації принципово неможливо передбачити та прогнозувати, на загальний характер процесів, що розглядають [1, с.120].

Хаос у системі методичної роботи є присутнім повсюди. Він виявляється в наявності величезного інформаційного поля (пов'язаного як із знаннями з навчальної дисципліни, яку викладає вчитель, так і з інформацією щодо науково-методичного, нормативно-правого забезпечення процесу навчання тощо), в межах якого необхідно не просто орієнтуватися, а вибудовувати нові логічні структури, відсутність одного правильного рішення в проблемних ситуаціях, виникнення навчально-педагогічних ситуацій невизначеності, неорганізаційні та спонтанні наміри самого педагога, який залучений до методичного процесу тощо.

Біфуркація в методичній роботі являє собою альтернативні розвилки віяла можливостей у виборі інформаційно-технологічного забезпечення підвищення професійного рівня педагогів, критичний момент невизначеності майбутнього розвитку педагога як професіонала тощо. В процесі методичної діяльності сама робота педагога над проблемною темою під час опрацювання літератури може привести його в точку біфуркації. Як вважають В. Курейчик і В. Писаренко, спрацьовує “ефект метелика”, коли деякий випадковий фактор (думка, висловлена побіжно автором роботи, яку читає педагог, викладений у якійсь статті факт, схема, наведена в книзі, фраза, якою обмовився колега) призводить до того, що різноманітні раніше різнобічні уявлення об'єднуються в нову, добре впорядковану структуру. В інтелектуальному компоненті системи науково-педагогічних уявлень у педагога виникає відчуття безпосереднього розсуду істини, впевненості в правильності знайденого рішення [4, с. 20].

Механізми самоорганізації в системі методичної роботи мають зумовити її вихід на стійкий стан структури - аттрактори еволюції. Це не тільки механізми “подолання хаосу”, а й алгоритми еволюції в часі [1, с.119].

В системі методичної роботи після проходження педагогом точки біфуркації подальша робота спрямована на те, щоб надати новій системі наукових поглядів педагогів прийнятне соціокультурне оформлення: відточити формулювання, знайти додаткові аргументи, зробити необхідні посилання, тобто породити текст, відповідний аттракторам, вихід на який у точці біфуркації стався під впливом якогось випадкового фактора. Однак, якби педагог у точці біфуркації потрапив під вплив якогось іншого випадкового фактора, розвиток його системи наукових поглядів міг би піти іншим шляхом. Аттрактором у такому разі можна вважати, наприклад, систему компетентностей, формування якої в педагога є метою всієї методичної роботи [4, с. 20].

Модель розвитку системи методичної роботи регіону на засадах синергетики, на нашу думку, має вигляд, представлений на рис.1. У якості основи ми частково використали модель, яку представили В. Курейчик і В. Писаренко. В свою чергу, дослідники зазначають, що зразком для них була модель “синергетичної розкладки”, яку запропонувала Г. Глотова для аналізу дослідницької діяльності педагога [4, с. 20].

В традиційній моделі здійснення методичної роботи як на рівні регіону, так і на інституційному рівні передбачено, що адміністрація практично пасивна до інновацій знизу, що відповідає принципам жорсткої централізації. Такий стан речей виконує функцію гомеостазу, при якому ініціативи педагогічних колективів мінімальні. У сучасному стані система методичної роботи має відносно “закритий стан”.

При інноваційно-синергетичній моделі управління методичною роботою роль адміністрації полягає не лише в забезпеченні цього гомеостазу, а у відгуку на ініціативи знизу, здійсненні функції превентивного, попереджального управління, яке здійснюється через генерацію паралельних, альтернативних полів можливих ініціатив. Рушійними факторами, які призводять до нестабільного стану речей, стають: зміна соціального замовлення до системи освіти (особливо в умовах її реформування), недостатність матеріально-технічної підтримки освіти з боку держави, збільшення інформаційних потоків, деформація потоків мотиваційно-ціннісних ресурсів тощо. Впоратися з обвальним інформаційним потоком і ціннісним здвигом неможливо без радикальної зміни аттрактора (необхідна зміна форм освітніх траєкторій, іншого змісту освіти та методів організації навчального процесу) (рис.).

Процес змін починається з переходом усіх компонентів системи методичної роботи до “відкритого стану”. Як стверджують В. Курейчик і В. Писаренко, для педагога це “відкривання” може здійснюватися як у безпосередньому спілкуванні з колегами, наприклад, на конференціях, наукових семінарах, під час особистих контактів, так і при читанні наукової літератури. Це дає можливість “відкрити" дуже багато різноманітних поглядів [4, с. 20].

У результаті проходження стадії “відкритості” відбувається перехід системи методичної роботи до “нерівноважного стану”, який характеризується наростаючим дисбалансом між “входом" величезного інформаційного поля й “виходом” - порівняно малим поки обсягом власних здорових, корисних і тих, що мають хоч якийсь сенс, думок педагогів.

Стадія “відкритості” переводить систему методичної роботи не тільки в “нерівноважний”, а ще й у “нелінійний" стан. Це означає, що завдяки зіткненням з новими поглядами та уявленнями всі компоненти системи методичної роботи отримують можливість для зміни й розвитку в різних напрямах. Все буде залежати від маси випадковостей.

Взаємодія та взаємопроникнення в системі методичної роботи станів “нерівноважності” й “нелінійності" призводять до переходу на стадію “детермінаціонного хаосу”, коли починається лавиноподібний процес народження нових структур-зародків педагогічних уявлень, які можуть стати основою кардинальної трансформації системи.

На стадії “детермінованого хаосу" ці структури-зародки, виникаючи, тут же розпадаються, звільняючи місце для нових структур-зародків, які, не отримавши, в свою чергу, суттєвої розробки, теж руйнуються та змінюються на нові. Це призводить до значних емоційних та інтелектуальних навантажень педагогів. При проходженні стадії “детермінорованного хаосу" педагоги не можуть контролювати, яка саме структура-зародок з'явиться в певний момент.

Стадія “детермінованого хаосу" готує перехід на наступну стадію - “стохастичності”. Система методичної роботи переповнюється безліччю нових, але досить розрізнених і недоопрацьованих ідей та уявлень, які мають різну ймовірність щодо можливості їх подальшого використання для вирішення конкретних методичних проблем і завдань. На цій стадії інтелектуальний компонент педагога характеризується наявністю багатьох розрізнених уявлень, які не утворюють цілісності, логічної впорядкованості системЗДетермінований хаос” готує перехід ще до однієї стадії - “нестійкості”, коли система починає змінюватися по-різному. Це виявляється, насамперед, у тому, що систематично наростають кількісні характеристики інформації, яка асимільована педагогом, тоді як ступінь її впорядкованості, структурованості систематично знижується.

Сильний тиск рушійного чинника в процесі подальшої роботи над педагогічною проблемою може привести педагога до точки біфуркації (полі - фуркація), коли чутливість системи загострюється так, що мінімальний випадковий вплив може викликати бурхливий незворотній процес, що іменується в синергетиці як “катастрофа”. Однак “катастрофа" - не остання стадія. На стадії “катастрофи" за новим зразком структурована система наукових уявлень представляється як самоочевидна й правильна тільки самому носію; вона в такому вигляді не може бути асимільована педагогічним співтовариством, оскільки не має належного дискурсивного оформлення в знакових утвореннях культури. Тому наступною стадією є стадія нового “аттрактрора” (тобто сама система методичної роботи стає новим аттрактором, який пропонує певні шляхи вирішення педагогічної проблеми). Подальша робота спрямована на те, щоб надати новій системі методичної роботи відповідне оформлення (відточити формулювання, знайти додаткові аргументи, створити необхідні посилання, тобто створити новий текст, який характеризує аттрактор, вихід на який у точці біфуркації відбувся під впливом певного мінімального випадкового фактора). Однак, якщо система методичної роботи потрапить у точці біфуркації під вплив будь-якого іншого випадкового фактора, розвиток міг би відбутися іншим шляхом.

педагогічний працівник міжатестанційний синергетичний

Висновки