Концептуальні погляди запорізьких просвітителів кінця ХІХ - початку ХХ ст.: розвиток освіти, персоналії

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Як свідчать історичні джерела й довідкова література, наприкінці ХУШ ст. поміщики, представлені в Запорізькому краї в основному колишньою старшиною, намагалися дати освіту своїм дітям: дівчат просто навчали читати й писати, а хлопців відправляли до пансіонів та гімназій, при нагоді запрошували іноземців, за нестачі коштів - дячків, які навчали грамоти та основних правил арифметики. Хоча молодь і вважала, що освіта потрібна лише німцям і попівським дітям, але за звичкою продовжували відправляти дітей на навчання до Катеринослава, Харкова, Москви [1].

Виникла потреба створити свої школи в Олександрівському повіті (сьогодні - Запорізька область).

Серед видатних персоналій, пов'язаних з розвитком освіти на Запоріжжі, - видатний педагог, засновник земських шкіл М. Корф. Раннє знайомство з різними типами приватних виховних закладів сприяло формуванню поглядів педагога на завдання школи, єдність виховання й освіти, характер стосунків між учителем та учнями.

Просвітитель і педагог зробив неоціненний внесок у шкільну справу й становлення освіти в запорізькому краї. Попри всі прогресивні ідеї щодо розвитку народної школи й викладання в них рідною мовою, ініціативи М. Корфа скликати вчительські з'їзди та обмінюватися педагогічним досвідом - “корфівські тризимки” - мали суттєвий недолік, який полягав у відсутності підручників і методичних матеріалів. Це спонукало автора ідеї про початкову трикласну школу розробити методичне забезпечення й написати навчальні підручники.

Як педагог, М. Корф піклувався про те, щоб послідовно й систематично розвивати на тільки пам'ять, а й мислення та самостійність дітей. Введення до навчальної програми книжки “Наш друг” означало б докорінну перебудову методики, а це завжди нелегко. Але, завдяки переконанням М. Корфа, книга, яка задумувалась як доповнення до “Рідного слова” К. Ушинського на практиці земських сільських шкіл, стала незамінним посібником-практикумом з навчання, розвитку в учнів задатків логічного мислення, свідомого сприйняття навчального матеріалу в тісному зв'язку з практичними справами.

Серед інших праць М. Корфа - “Наші шкільні справи”, “Земське питання”, “Про народну освіту”, “300 письмових робіт, завдання для самостійних вправ у письмі учнів всіх трьох відділень початкової школи”, “Посібник для недільних шкіл. Програми, конспекти, методичні вказівки і домашні роботи для всіх уроків” тощо. У них висвітлювалися всі основні питання школи початкового навчання і давали право вважати М. Корфа одним із творців земської народної школи. Метою цих книг було полегшити працю народного вчителя. У передмові до однієї з них автор писав: “Гірка вчительська праця, і зменшити її гіркоту - ось у чому завдання книги, яка пропонується” [2, с. 6].

У 1770 р. в Олександрівській фортеці було відкрито першу школу для солдатських дітей віком від 7 до 15 років - під назвою “батальйонна”, що проіснувала до початку ХІХ ст. Учнів у школі навчали за спеціальною програмою: порядок військової служби, військові устави, грамота, арифметика, барабанний бій, гра на флейті. Відповідальним за порядок та організацію навчання був комендант фортеці. У школі одночасно навчалося 15-20 дітей. Вона проіснувала до початку ХІХ ст. 12 березня 1808 р. в Олександрівську було відкрито повітове училище, при якому незабаром почало діяти приходське училище як підготовчий клас для вступу до повітового.

У 1823 р. в Олександрівську було два повітові училища. У середині ХІХ ст. до них додався ще й пансіон шляхетних дівчат. На цей час у цих трьох навчальних закладах навчалося 113 дітей. У 40-х рр. ХІХ ст., чи не вперше в Російській імперії, поміщик Олександрівського повіту Д. Гнєдін відкрив у своєму маєтку народну школу для кріпаків [1, с. 40].

У другій половині ХІХ ст. в запорізькому краї під дієвим впливом земської реформи, в результаті якої земствам було доручено опікування освітою, відкриваються земські школи (“корфівські тризимки”), проводяться учительські з'їзди, розпочинається підготовка педагогічних кадрів - Олександрівський повіт поступово стає осередком розвитку освіти на теренах теперішньої Запорізької області.

За ініціативою барона М. Корфа відкривалися нові дешеві та короткотермінові школи з навчальним курсом на три зими, з трьома відділеннями, які одночасно вів один учитель, в одній класній кімнаті. Ці школи стали називатися земськими (в народі - корфівськими). Це були початкові школи. Хоч їх створювали й фінансували земства, але вони не мали права втручатися до навчально-виховної діяльності шкіл. У таких закладах викладали Закон Божий, письмо, арифметику, читання. Затвердженої урядом навчальної програми не існувало, тому багато вчителів подавали учням на власний розсуд відомості з історії, географії, природознавства, співів, малювання. У земських школах працювали: законовчитель (священик або дяк), учитель і помічник учителя (найчастіше це було вчительське подружжя). Річна оплата вчителя складала 250-350 крб. Жили вчителі тут же, при школі, у кімнатці, яка була не теплою та без особливих зручностей. Досить часто вчителі разом з учнями займалися садівництвом, городництвом, бджільництвом [2].

У 1867 р. в с. Олександрівка (маєток Д. Гнєдіна - однодумця барона) Олександрівського повіту Катеринославської губернії було відкрито першу в країні земську школу. Пізніше з'явилися земські школи у селах Врем'євка, Залив'янка, Наталівка, Орестопіль, Петрівка (Строгоново). З ініціативи М. Корфа почали відкриватися нові дешеві й короткотермінові школи з навчальним курсом на три зими, з трьома відділеннями, які одночасно вів один учитель, в одній класній кімнаті. Ці школи стали називатися земськими, а в народі - “корфівськими”. Перші земські школи в Олександ- рівському повіті були відкриті в селах Гуляйполе та Санжарівка у 1868 р. [3, с. 21].

Проблемі свідомого засвоєння учнями програмового матеріалу шляхом його уточнення, пов'язаного з практичною діяльністю, живою природою, що оточує учня, М. Корф присвятив свою книгу для читання “Наш друг”, видану в 1871 р. Вона була задумана як джерело збагачення селянської дитини знаннями і як книжка, яка “через ознайомлення її з навколишнім світом вплинула б на покращення його матеріального і морального побуту” [3].

Барон Корф не прагнув почестей, знатності, високих чинів і посад. Педагог скромно і самовіддано опановував зовсім нову, не визнану ще на той час роль громадського діяча у провінційній глушині, яку М. Корф називав неораною нивою в освітній галузі тодішніх Бердянського, Маріупольського, Олександрівського, Мелітопольського повітів.

Бердянське земство, завдяки зусиллям М. Корфа і багатьох земських діячів, брало участь в експонуванні на Всесвітній паризькій виставці у 1900 р. Серед експонатів була відправлена і дерев'яна модель земської школи М. Корфа. Загалом діяльність Бердянського земства була відзначена і нагороджена вищою нагородою - золотою медаллю.

Барон М. Корф не тільки перевіряв знання вчителів та методи їх роботи, а й сам провів 22 зразкових уроки з арифметики, письма, звукового навчання грамоти, пристосовуючи кожен до завдань конкретної школи та враховуючи національність учнів.

Філософські погляди та переконання педагога спрямовували його на чітке розуміння, що “наука одна, і завдання її полягає у вивченні людини й природи, і що різні науки, з яких читаються лекції під різними назвами - не що інше, як різні погляди на ту ж людину та її діяльність і на природу” згодом дало змогу М. Корфу розглядати педагогіку як “синтез наук про дух”, використовуючи всі новітні досягнення сучасного йому гуманітарного знання [4].

Громадський діяч, учитель М. Корф визнавав педагогіку самостійною, але тісно пов'язаною з іншими науками. Він намагався суттєво змінити становище народного вчителя на селі, піклувався про поліпшення умов життя освітян. Ученим і педагогом розроблено систему підвищення педагогічного рівня вчителів, доведено необхідність підготовки нових кадрів учителів- наставників і вивчення педагогічного досвіду інших народів, розроблено методичні матеріали, запропоновано шляхи вирішення дидактичних проблем.

Варто вказати на той факт, що з 1881 по 1917 рр. на земських зборах попечителем шкіл Олександрівського повіту регулярно обирали ще одного видатного педагога Запоріжжя - просвітителя Якова Павловича Новицького, який щорічно двічі за навчальний семестр інспектував школи й перевіряв знання учнів. Незважаючи на переслідування просвітителя за так зване “українофільство”, з ним співпрацювали педагогічні ради, вчителі зверталися за порадами щодо навчально-виховного процесу. Під час інспектування шкіл Я. Новицький, попри його суворість у перевірках, був завжди справедливим, вказував на недоліки та шляхи їх подолання, акцентував увагу на ролі народної освіти в житті суспільства, яку педагог вважав одним із найважливіших питань, в якому - всі надії, пов'язані з історичним майбутнім.

Просвітницька діяльність Я. Новицького тісно перепліталася з громадською діяльністю: в 1894 р. педагога обирають діловодом повітового попечительства дитячих притулків; в 1901 р. - почесним членом попечительства; в 1899 р. - гласним Олександрівської міської Думи, учасником ревізійної, будівельної, садової комісій; у 1091 р. - членом Олександрівського повітового відділення Катеринославської єпархіальної училищної ради. У тому ж році за просвітницьку та громадську діяльність Я. Новицького нагороджено орденами Святого Станіслава та Святої Анни.

У 1905 р. в запорізькому краї відбулася знаменна подія - відкриття міської бібліотеки. Я. Новицького як одного з найбільших активістів цього заходу було обрано членом правління бібліотеки.

Просвітитель захоплювався археологією, науковою пошуковою діяльністю, написав історичні книги: “Історія міста Олександрівська (Катеринославської губернії)” та “З берегів Дніпра. Подорожні записки та дослідження” (1905 р.) тощо.

Отже, розвиток освіти в ХІХ ст. на теренах сучасної Запорізької області відбувався активно, продумано, під безпосереднім керівництвом громадського діяча провінційного Олександрівсього повіту, видатних запорізьких педагогів того часу - М. Корфа та Я. Новицького. Найбільшим результатом стало відкриття початкових шкіл і навчання в них рідною мовою.

Література

1. Бондарчук О.А. Розвиток освіти в запорізькому краї (кінець XVIII- ХІХ століття) / О.А. Бондарчук // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. - 2010. - Вип. XXVIII. - С. 39-41.

2. Корф Н.А. Русская начальная школа / Н.А. Корф - Санкт-Петербург: Изд-во Д.Е. Кожанчикова, 1870. - 363 с.

3. Кушніренко І. Барон Микола Олександрович Корф. Одержимий з провінції / І. Кушніренко, В. Жилінський. - Запоріжжя: Дніпровський металург, 2010. - 221 с.

4. Лещенко Е.В. Педагогічна діяльність М.О. Корфа в контексті розвитку земств Півдня України (друга половина XIX століття): автореф. дис. ... канд. пед. наук / Е.В. Лещенко. - Кіровоград, 2015. - 20 с.

Размещено на Allbest.ru