Специфіка соціально-педагогічної роботи з дітьми з особливими потребами в центрах реабілітації

За останні роки в нашій країні було прийнято чимало законодавчих документів, що стосуються питань забезпечення соціальної підтримки представників різних категорій населення (“Про охорону дитинства”, “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю”, “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” тощо) [5]. Серед досліджень з цієї тематики актуальними для нас є праці І. Іванової та ін. - соціально-педагогічна робота з дітьми-інвалідами в системі соціальних служб для молоді; Т. Іляшенко, А. Обухівської та ін. - про специфіку навчання дітей з порушеннями психофізичного розвитку тощо, Л. Волинець та ін. - зарубіжні моделі допомоги дітям тощо.

Мета статті полягає у визначенні напрямів соціально-педагогічної роботи з дітьми з особливими потребами в умовах центрів реабілітації.

На сьогодні актуальною є проблема соціального захисту дітей з обмеженими фізичними та психологічними можливостями, також активізується діяльність організацій для інвалідів, в умовах яких відбувається інтенсивне впровадження Національної програми реалізації Конвенції ООН з прав дитини [5]. реабілітація педагогічний інвалід

Соціально-педагогічна робота з дітьми з особливими потребами являє собою професійну або волонтерську діяльність, спрямовану на гармонізацію та гуманізацію відносин особистості та суспільства за допомогою надання дитині соціальних послуг. Головна мета соціально-педагогічної роботи з дітьми з особливими потребами полягає у сприянні їх соціалізації в суспільстві, що означає відновлення втрачених зв'язків дитини з соціумом.

Діяльність Центру реабілітації для інвалідів та дітей-інвалідів змішаного типу в м. Мелітополь є базою практик для студентів спеціальності “Соціальна робота”. Проходження виробничої корекційно-розвивальної практики в умовах Центру реабілітації для інвалідів та дітей-інвалідів змішаного типу, насамперед, дало змогу переконатися майбутнім фахівцям соціальної сфери в ефективності використання етичних принципів, що полягають у співчутті, милосерді, прийнятті кожної дитини такою, яка вона є; вирівнюванні можливостей у різних сферах дитячого життя; психолого-педагогічній підтримці.

У структурі соціально-педагогічної роботи з дітьми з особливими потребами першочерговим є соціальний компонент. Тому цілком природним є задоволення особливих потреб зазначеної категорії дітей через надання соціальних послуг. Соціальні послуги являють собою систему соціальних дій, спрямованих на задоволення потреб людини. У вузькому розумінні цього слова - це система соціальних зручностей, що надають особистості. Зміст соціальних послуг полягає в наданні інформаційно-консультаційної допомоги сім'ї з правових питань, у соціально-психологічному консультуванні, в наданні допомоги з догляду та нагляду за дитиною, в забезпеченні ліками й продуктами харчування, в організації життєдіяльності та дозвілля особистості. Соціальні послуги здійснюють шляхом індивідуальної роботи.

Також одним із компонентів соціально-педагогічної допомоги у вихованні гармонійної особистості є формування її ціннісних орієнтацій. Соціально-педагогічна робота з дітьми з особливими потребами побудована на реалізації та впровадженні певних форм і методів роботи, їх взаємодії із соціальним оточенням. Згідно з цим, соціальний педагог (соціальний працівник) у якості експерта надає допомогу як дитині, так і її сім'ї, а саме - допомогу у вирішенні соціально зумовлених педагогічних і психологічних проблем, у мобілізації джерел соціально-педагогічної та психологічної підтримки; виконання посередницьких функцій між членами сім'ї та іншими соціальними інститутами під час вирішення будь-яких проблемних питань [4].

Науково-педагогічна література характеризує дітей з особливими потребами як “аномальних”, “неповноцінних”, “неповноправних”, “дітей-інвалідів”, “дітей із труднощами у навчанні”, “дітей з обмеженнями”, “дітей з обмеженими психофізичними можливостями”, “дітей, які знаходяться в особливо складних і надзвичайних умовах”, “дітей з особливими потребами в розвитку” [4]. Робота з науковими джерелами доводить, що однією з найбільш поширених класифікацій причин появи особливих потреб у дітей є британська шкала: недуга (втрата чи аномалія психічних або фізіологічних функцій, елементів аномальної структури, що ускладнює певну діяльність), обмежена можливість - втрата здатності (внаслідок наявності дефекту) виконувати певну діяльність у межах того, що вважають нормою для людини; недієздатність - наслідок дефекту чи обмежена можливість конкретної дитини, що перешкоджає чи обмежує виконання нею певної нормальної ролі, виходячи з вікових чи соціальних факторів.

У нашому дослідженні важливо класифікувати дітей з особливими потребами залежно від характеру захворювання та їх патологічного стану, а саме: діти з порушеннями слухової та мовної функції; діти з порушенням зорової функції (сліпі, слабкозорі), діти з порушенням розвитку інтелектуальної сфери (розумово відсталі, із затримкою психічного розвитку), діти з порушеннями опорно-рухового апарату, діти з комплексними порушеннями психофізичного розвитку (сліпоглухонімі, сліпі розумово відсталі, глухі розумово відсталі, ДЦП з розумовою відсталістю тощо) [5]. На нашу думку, зазначені визначення зумовлюють вирішення проблем навчання, лікування, соціального захисту й реабілітації дітей не лише в Україні, а й у всьому світі.

Як стверджує Ю. Азаров, найважливішим є вплив сім'ї, батьків на дітей з особливими потребами, що реалізується в трьох сферах. По-перше, це сфера педагогічних впливів на дитину з метою керування її поведінкою, навчанням і формуванням ціннісних орієнтацій. По-друге, це сфера емоційного спілкування батьків із дітьми з особливими потребами (гармонія інтересів та емоцій). По-третє, спілкування близьких дитині (батьків і сусідів, друзів, родичів), ставлення до речей, подій та новин [1, с. 21].

Наступним кроком у наданні соціального супроводу дітям з особливими потребами є визначення алгоритму дій. Під час прийняття дітей до Центру реабілітації фахівці закладу встановлюють такі завдання соціально-педагогічної допомоги: адаптація, реадаптація та соціалізація особистості; задоволення особистих і соціальних потреб дитини; педагогізація життєвого простору; нормалізація життя родини, яка виховує дитину з особливими потребами [4]. На думку І. Кармазиної, зміст соціально-педагогічної допомоги дітям з особливими потребами передбачає такі дії: соціально-педагогічну профілактику, соціальне обслуговування (соціально-педагогічний патронаж), соціально-психологічну реабілітацію [5, с. 137]. Соціально-педагогічна профілактика - це система превентивних дій, які спрямовані на попередження соціальних наслідків інвалідності: соціальної відокремленості та ізольованості людини.

Соціальне обслуговування являє собою мобілізацію джерел соціально-педагогічної та психологічної підтримки з метою задоволення особливих потреб дітей, молоді та сім'ї. Соціально-психологічну реабілітацію розглядають як цілісний динамічний безперервний процес розвитку особистості, її самоактуалізації та самореалізації.

В цьому випадку реабілітацію тлумачать як “відновлення порушених функцій”, “компенсацію втрачених можливостей”, “повернення до активного життя”. Ці визначення базуються, з одного боку, на етимології цього слова (від лат. - відновлення), а з іншого - на розумінні цього процесу як наближення до вихідного стану, відновлення втраченого, що іноді практично неможливо [2, с. 25].

Тому метою реабілітації може бути не повернення до певної позитивної вихідної точки, а розширення адаптивних можливостей суб'єкта соціалізації, здатності бути адекватним до нових умов, управляти своїм життям.

Реабілітація має бути спрямована на формування в людини якостей, які можуть допомогти їй оптимальніше пристосуватися до навколишнього середовища. Крім того, реабілітація, будучи за своїм змістом комплексною, повинна бути спрямована не лише на особу, а й на всю її сім'ю. Вона має сприйматися не лише як боротьба проти хвороби, а й за людину та її місце в суспільстві.

Особливо важливим аспектом у реабілітації є розуміння її не як впливу, а як взаємодії з сім'єю на основі партнерства щодо реалізації цілей реабілітації, особистісно орієнтованого підходу, комплексності та системності зусиль. У цьому випадку на особливу увагу як форма взаємодії заслуговує реабілітація соціокультурна, головною метою якої є особистісний розвиток індивіда, підвищення його рівня саморегуляції.

В умовах демократизації суспільства важливим завданням є рівні стартові можливості для всіх особистостей, незалежно від психофізичного розвитку, стану здоров'я, віку, статі, соціально-економічного статусу людини.

Створення рівних можливостей для інвалідів означає, що кожна людина первинно має право на життя, навчання, виховання й працевлаштування разом зі своїми ровесниками, не інвалідами. Визначають такі цільові галузі для створення рівних можливостей, як фізична доступність, освіта, зайнятість, підтримка доходів і соціальне забезпечення, сімейне життя та свобода особистості, культура, відпочинок, спорт і релігія.

Визнання принципу рівних можливостей у сфері початкової, середньої та вищої освіти для дітей та молоді позначилося на створенні в багатьох країнах інтегрованих структур (мейстримінг) - спільного навчання дітей-інвалідів із здоровими дітьми. Принцип рівних можливостей у соціальній роботі означає надання соціальної допомоги незалежно від категорії інвалідності.

Висновки

Соціально-педагогічна робота з дітьми з особливими потребами в умовах центрів реабілітації є важливим кроком до формування гармонійно розвиненої, готової до повноцінної життєдіяльності особистості. Під час дослідження ми проаналізували соціальні функції соціально-педагогічної діяльності, а саме: підвищення рівня соціальної адаптації індивіда або групи; профілактика явищ дезадаптації, соціокультурна реабілітація та розвиток людини. Але теоретичний аналіз дає змогу вказувати, що головний вплив на дітей з особливими потребами все одно здійснюється в сімейному оточенні, насамперед батьками, що найбільш ефективно сприяє емоційно-врівноваженому розвитку дитини. Отже, перспективою подальшої роботи є з'ясування змісту соціально-педагогічної взаємодії фахівців Центру реабілітації з батьками дітей, які мають особливі потреби.

Список використаної літератури