Педагогічні засади сімейної соціалізації молоді в Україні у другій половині ХХ століття

В статье рассматриваются педагогические основы семейной социализации молодежи в Украине во второй половине ХХ века. Проанализировано нормативно-правовую базу воспитания молодежи в Украине в течение 50-90-х гг. ХХ в. Представлены концептуальные характеристики педагогических условий семейной социализации в хронологических рамках исследования. Подтверждено положение о детерминированности содержания социализации в семье состоянием общественных отношений. Систематизированы и обобщены научные концепции о сущности и содержании социализации молодежи в семье. Осуществленное исследование способствует обогащению и творческому применению достижений отечественной педагогики в вопросах социализации молодежи в семье в условиях формирования национальной системы образования, а также содержит практические аспекты социализации молодежи в семейной среде. Автор статьи делает вывод, что важной педагогической основой, которая обеспечивает успех социализации в украинской семье, выступает признание ребенка субъектом деятельности и общения.

Ключевые слова: социализация, ребенок, дошкольный возраст, семья, семейное воспитание, семейная среда, дошкольное учреждение, социальные институты.

The article discusses the features of pedagogical foundations of youth's family socialization in Ukraine in the second half of the 20th century. The author examines the standards of youth's upbringing in Ukraine during the 50-90-ies of the 20th century and presents conceptual characteristics of pedagogical conditions of socialization in family within a chronological study. The integral analysis gave the possibility to prove provisions on determination of the content of family socialization by social relationships as the family has more opportunities for education than any other institutions of socialization, this effect is characterized by duration and regularity. Scientific concepts of the nature and the content of youth's socialization in the family are systematized and generalized. This research helps to enrich and to use creatively the achievements of national pedagogy on the definite problem in the context of the establishment of the national system of education as well as to give practical advice on youth's socialization in a family environment. The author concludes that an important pedagogical foundation which ensures the success of socialization in a Ukrainian family is recognition of a child as an object of activity and communication.

Key words: socialization, child, preschool age, family, family education, family environment, preschool, social institutions.

Зважаючи на утворене стрімким розгортанням глобалізаційних процесів суперечливе сьогодення людства, розкриття потенціалу кожної особистості спонукає науковців до глибокого аналізу, переосмислення джерел її становлення, що приховуються у найпершому етапі життя - дошкільному дитинстві.

Процеси, які відбуваються в сучасному українському суспільстві, загострюють проблему сімейної соціалізації молоді, потребують переосмислення методологічних засад із метою удосконалення виховних методик, співзвучних з інтересами дитини. Особливість педагогіки визначених хронологічних меж (1950 - 90-ті рр.) полягає в тому, що її формування відбувалося у контексті суспільно-історичних та культурних трансформацій, розвитку ідей дитиноцентризму, традиціях гуманізму, повазі до унікальності та самодостатності суб'єкта впливу - дитини. Саме тому творче опрацювання педагогічної спадщини зазначеного періоду позитивно впливатиме на процес розвитку виховних ідей в українській сім'ї, є своєчасним і актуальним як у теоретичному, так і в практичному аспектах, що й зумовило мету нашого дослідження.

Сім'я - святий вузол, яким люди поєднуються в суспільстві; життєдайний осередок, що приводить на світ божий, плекає найвищу цінність людства - дітей, майбутнє народу, завдяки яким кожні батько й мати мають реальну можливість повторити і продовжити себе у своїх нащадках. Людина є смертною. Але рід, родина, народ - безсмертні. Відродження їх неминуче й необхідне, якщо ми хочемо мати традиційну українську родину - міцну, дружну, щасливу, - зазначав М. Стельмахович [4].

Повноцінне щасливе буття кожної дитини в сім'ї вибудовує міцний фундамент подальшої самореалізації та самоствердження людини, нещасливе - трансформує в доросле життя низку проблем, подолання яких потребуватиме максимальної концентрації всіх сутнісних сил і можливостей, а отриманий результат вплине не лише на якість її існування, а й на функціонування всього суспільства. Значення сім'ї в розвитку особистості неможливо переоцінити. Саме в сім'ї, яка є найважливішою соціальною інституцією соціалізації особистості, закладаються первинні фізичні та психічні якості, засвоюються суспільні цінності та норми, закладаються основи світогляду і загальної культури.

Проблеми соціалізації особистості розглядалися з філософських, соціологічних, психологічних, педагогічних позицій. Серед учених, які суттєво вплинули на дослідження проблеми соціалізації, слід назвати Б. Ананьєва, Е. Еріксона, Р. Бернса, Дж. Міда, Т. Парсонса, С. Рубінштейна, Г. Тарда, З. Фройда та ін. Загальній соціалізаційній проблематиці присвятили свої роботи Г. Андреєва, М. Євтух, С. Русова, А. Мудрик, С. Савченко, В. Семенов, О. Сухомлинська, В. Сухомлинський та ін.

Незважаючи на розширення напрямів досліджень загально-соціалізаційної проблематики, соціальне становлення особистості в сім'ї у другій половині ХХ ст. не знайшло належного наукового висвітлення.

На основі аналізу праць філософів, соціологів, педагогів, етнографів, психологів, які досить розлого та різнобічно розглядали питання становлення та формування людини як повноцінного члена суспільства у середині XX ст., можна виокремити теорію соціалізації як самостійну галузь дослідження.

З точки зору Г. Тарда та Ф. Гіддінгса, які ввели до наукового обігу термін «соціалізація», цей процес здійснюється завдяки як стихійним впливам оточення, так і внаслідок цілеспрямованого суспільного впливу (сім'я, дошкільний заклад, школа й інші соціальні інституції), який має виховну спрямованість [7].

Установлено, що соціалізація є складним і багатогранним процесом, який об'єднує педагогічні та соціальні впливи, цілеспрямовані та стихійні, безпосередні й опосередковані. Соціальне становлення особистості передбачає взаємозв'язок соціалізації, індивідуалізації та виховання. Такий підхід дає змогу зрозуміти механізми розгортання цього процесу.

Початковим етапом формування суб'єкта пізнання, спілкування та діяльності є дошкільний вік, коли формується цілісний образ соціального світу як важливий змістовий компонент процесу соціалізації особистості. Образ соціального світу формується і впродовж наступних етапів (навчання у школі, здобуття професійної освіти у ВНЗ, ПТНЗ). Зміст виховання в освітньо-виховному просторі повинен сприяти створенню цілісного образу соціального світу. Результатами соціалізації мають бути вміння орієнтуватися у різноманітному, постійно змінюваному світі, самореалізовуватися у природі, культурі, суспільному довкіллі, його осередкові - сім'ї.

Виявлено, що сім'я як індивідуальне середовище розвитку є одним із найважливіших інститутів соціалізації особистості, адже саме вона зумовлює спосіб життя людини, її соціальне існування, впливає на формування нових соціальних якостей, умінь і навичок. Сім'я як різновіковий колектив представлена певною системою закріплених звичаями, традиціями, правовими і моральними нормами стосунків між старшими і молодшими, батьками і дітьми. Під їхнім впливом формується світогляд дитини, її ставлення до довкілля, зокрема соціуму.

Представники різних наукових шкіл суголосно схиляються до тези, що соціалізація та виховання дитини у сім'ї - лише одна з форм соціального виховання у суспільстві, натомість сім'я як перший інститут соціалізації виконує важливі функції соціалізації.

Як зазначає І. Рогальська (сучасна дослідниця засад соціалізації особистості у дошкільному дитинстві), роль, відведена соціалізації й вихованню, полягає в тому, щоб не стримувати, а навпаки допомагати дітям проявляти власну унікальність у нормативній поведінці [3]. Також ґрунтовну й концептуально розроблену теорію соціалізації пропонує А. Мудрик, який тлумачить поняття соціалізації як «процес розвитку людини у взаємодії з навколишнім світом» [2].

Сьогодні, на нашу думку, в зазначеній дослідницькій площині є низка фундаментальних наукових праць, що уможливлюють продовжувати науковий дискурс навколо означеної проблеми. Це дослідження В. Бочарової, Т. Василькової, Ю. Василькової, Л. Ваховського, М. Г алагузової, Н. Г олованової, Н. Заверико, І. Зверевої, А. Капської, Н. Лавриченко, Л. Міщик, А. Мудрика, І. Рогальської-Яблонської, С. Харченко та ін.

Науковці переконані, що соціалізаційний вплив сім'ї на дітей у різні періоди їхнього дитинства не є рівнозначним. Розвиток людини впродовж усього життя у процесі засвоєння та відтворення культури суспільства і носить назву соціалізації.

Опрацьована нормативно-правова база виховання молоді в Україні у 50-80-ті рр. ХХ ст. та проаналізовані практичні аспекти її соціалізації у сімейному середовищі довели, що зміст та завдання освіти не є статичними, вони постійно змінюються, розвиваються. У працях означеного періоду акцентовано, що через сукупність механізмів соціалізації засвоюються цінності, норми, погляди, еталони поведінки, характерні для сім'ї дитини та її найближчого оточення, відбувається накопичення досвіду соціально прийнятої поведінки, знань про взаємодію дитини з різними соціальними інститутами.

Аналіз науково-методичних матеріалів свідчить, що 60-ті рр. ХХ ст. у радянській Україні головним був суспільний ідеал виховання, прослідковувалася тенденція підпорядкувати сімейне виховання освітнім установам.

Лише завдяки високій культурі спілкування педагогів і батьків, доброзичливості, неупередженості у розв'язанні різних проблем можна досягти ефективної взаємодії освітнього закладу та сім'ї, яка має пронизувати всю освітню роботу, спрямовану на реалізацію завдань успішної соціалізації молоді. Відповідно змінюється і позиція освітніх закладів у роботі з сім'ями. Навчальний заклад повинен не лише виховувати молодь, а й консультувати батьків із питань її виховання.

Проблема єдності педагогічних впливів і сьогодні залишається актуальною у педагогічному просторі взаємодії сім'ї, родини й освітнього закладу. Кінець 70 - початок 80-х рр. ХХ ст. - період переорієнтації освітнього простору на засади гуманізму, що наклало відбиток на всі галузі суспільного життя. 90-ті рр. ХХ ст. характеризуються суспільними змінами та наповненням освіти незалежної України новим змістом.

Наукові праці Г. Ващенка, В. Сухомлинського, М. Стельмаховича присвячені проблемам сімейного виховання молоді, соціалізаційного впливу сім'ї та інших соціальних інституцій. Саме особистість є суб'єктом діяльності та стоїть у центрі педагогічних систем педагогів. Це положення В. Сухомлинський, і М. Стельмахович вважали вихідним при розробці всіх своїх концепцій та здійсненні підходів до навчання і виховання [4; 5; 6].

Стратегічною засадою соціалізації молоді, як стверджує Г. Ващенко, є повернення до традиційно-християнських основ родинного життя, що передбачає: «відродження духовності, відродження цінності родинного життя на основі християнської моралі й оновлення природної виховної функції. Родина повинна залишатися найважливішим інститутом виховання взагалі: основи ідеалу служіння Богові й Україні, демократизм і перші паростки характеру закладаються саме тут» [1].

Саме в родині практикується релігійне життя (молитва вранці та ввечері), у родинній школі релігія схоплюється, практикується, бачиться в щоденному житті як вартість, потреба для життя людини та її гідності. Також має значення і внутрішнє облаштування хати, в якій живе родина. На стінах (у почесному кутку) мають висіти образи, прикрашені відповідно до наших традицій вишитими рушниками, а перед образами має висіти лампада, яку засвічують у святкові дні. У цих традиціях є глибокий сенс. Їх твердо дотримувалися багато селян. Тому потрібно, щоб релігійне виховання поглиблювалось у дошкільний період життя дитини.

За спостереженнями Г. Ващенка, «численні факти свідчать про те, що діти, які народились у ненормальних умовах, або ті, що жили ненормальним утробним життям, часто в зрілому віці мають великі хиби фізичні й психічні, а іноді навіть родяться каліками й залишаються такими аж до кінця свого життя. Усе це треба мати на увазі батькам, коли вони хочуть, щоб їхні діти виросли здоровими, працездатними й розумними» [1].

В. Сухомлинський вважав, що є речі, яких не можна навчити, бо вони формуються у процесі спілкування спочатку з найближчими людьми, а згодом утверджуються, міцніють або ж, навпаки, атрофуються під впливом соціального середовища. Так, не можна навчити дітей любити, якщо ця здатність не розвинулася у сім'ї. Тому й виховний вплив родини на формування особистості дитини, на щоденне наше буття переоцінити неможливо.

Добродушні стосунки між матір'ю і батьком, батьками і старшим поколінням, бабусею та дідусем є важливою передумовою виховання у молоді поваги, чуйності, доброзичливості. Учений про такі стосунки писав, що важливо, аби «перші думки про добре, сердечне, най- прекрасніше, що є у світі, - про любов людини до людини - пробуджувались на особистому досвіді, щоб найдорожчим для дитини стали батько й мати». Педагоги одноголосно схиляються до тези, що соціалізація та виховання дитини у сім'ї лише одна з форм соціального виховання у суспільстві, натомість сім'я як перший інститут соціалізації виконує важливі соціалізаційні функції.

Досвід суспільної та сімейної соціалізації (Л. Островської, О. Проскури, Л. Шибицької, Г. Чумаченко, О. Жаваронко, М. Вовчик-Блакитної, Б. Лихачьова, В. Котирло, С. Ладивір, А. Хріпкова, Д. Колесов, О. Кононко) відображає сутність і зміст соціалізації молоді в українській сім'ї другої половини ХХ ст. Дослідники глибоко розкрили організацію життя дитини в сім'ї, наповненого корисним змістом, що сприяє її всебічному розвитку. Така соціалізація забезпечить фізичний і психічний розвиток молоді. Зміст рекомендацій і наукових досліджень відображає, на нашу думку, основні аспекти виховних традицій досліджуваного часу, їх ґенезу та пріоритетні педагогічні засади.

Дослідники наголошують, що істотні деформації сімейних відносин, які проявляються як взаємовідчуження дітей і батьків, розрив теплих емоційних зв'язків між старшим і підростаючим поколінням є причиною психоемоційного неблагополуччя дитини в сім'ї. Вони особливо негативно впливають на соціалізацію особистості, прилучення її до суспільного досвіду, творення власної моделі життя, позитивної мотивації та реалізації життєвих цілей.

Таким чином, важливою педагогічною засадою, яка забезпечить успіх соціалізації в українській сім'ї, виступає визнання дитини суб'єктом діяльності і спілкування. Зі свого боку, педагогічні засади - це сукупність певних методів, форм, особливостей навчально-виховного впливу на вихованця з боку педагогічного середовища з метою досягнення визначеного результату, що окреслюється певними науковими параметрами. Саме визначення цих параметрів можливе, на нашу думку, завдяки ретельному вивченню педагогічних праць і проблем досліджуваного періоду.

соціалізація молодь сім'я педагогічний

Посилання

1. Мудрик, А. В. Социализация человека : учеб. пособ. [для студ. вузов, обучающихся по спец. 050711 (031300) - Социальная педагогика] / Анатолий Викторович Мудрик. -- [2-е изд., испр. и доп.]. -- М. : Академия, 2006. -- 304 с.

2. Рогальська, І. П. Соціалізація особистості у дошкільному дитинстві: сутність, специфіка, супровід : [монографія] / І. П. Рогальська. -- К. : Міленіум, 2008. -- 400 с.

3. Стельмахович, М. Г. Українська народна педагогіка / М. Г. Стельмахович. К. ІЗМН, 1995. -- 232 с.

4. Стельмахович, М. Г. Українська родина. Сім'я і родинне виховання в Україні з початку ХХ ст. і донині / М. Г. Стельмахович // Рідна школа. -- 1993. -- № 3. -- С. 14-17.

5. Сухомлинський, В. О. Батьківська педагогіка / В. О. Сухомлинський. -- К. Радянська школа, 1978. -- 263 с.

6. Тард, Г. Социальные этюды / Габриель Тард. -- С.-Пб. : Издание Ф. Павленкова, 1902. -- 368 с.

Размещено на Allbest.ur