Принципи змісту шкільного курсу Історії України як дидактична проблема

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Важливим компонентом навчання історії був і залишається зміст. Зміст шкільної історії України варто розглядати як навчальний матеріал, що конструюється за допомогою спеціальних вимог - принципів, які впливають на відбір історичних фактів (основних і допоміжних) та їх інтерпретації. Незважаючи на те, що шкільна історична освіта у незалежній Україні функціонує понад двадцять п'ять років, однак процес її змін і найрізноманітніших трансформацій не зупинявся і очевидно триватиме ще довго. Однією з причин такого явища є відсутність їх обґрунтування та систематизації, що в свою чергу дозволяє укладачам державних стандартів і навчальних програм конструювати зміст на власний розсуд, час від часу змінювати його. Щоб хоч якось обмежити це свавілля варто визначити та обґрунтувати доцільність базових принципів змісту сучасної шкільної історії України. Отже, актуальність проблеми є очевидною та її часткове вирішення поверне нас на шлях наукового обґрунтування одного із важливих компонентів, що став предметом дискусій і навіть «баталій» політиків, які досить активно долучаються до полеміки навколо змісту шкільної історії і прагнуть дати відповідь суспільству на запитання - що повинна вивчати з історії сучасна молодь. Спробуємо і ми долучитися до вирішення цієї наукової проблеми та визначити перелік принципів змісту шкільної історії України.

Методологічні засади змісту шкільної історії України на сьогоднішній день ще не стали предметом ґрунтовного дослідження. Однак це не означає, що до них відсутній будь-який інтерес у наукових колах і вони залишились у закутках історичної дидактики. Доцільність будь-яких принципів, як вихідних положень теоретично обґрунтовується. Цьому обґрунтуванню можуть передувати дискусії, обговорення, що ведуть до прийняття рішень (домовленостей). Останні фіксуються у формі вихідних положень (вимог) у нормативних документах. Такими нормативними документами для шкільної історичної освіти є концепції, державні стандарти, навчальні програми. Аналіз вищезгаданих документів, що розроблялися упродовж 1993-2016 рр., дозволяє зробити висновок про те, що у жодному з них не було повноцінного обґрунтування принципів змісту шкільної історії. У перших концепціях, програмах та державних стандартах шкільної історичної освіти, що з'явилися упродовж 1992-1997 років, така педагогічна категорія не виділялася. Натомість укладачі цих документів оперували дещо іншим категоріальним апаратом: «принципи побудови шкільної історичної освіти» [5, с. 4-5; 3, с. 17], у контексті яких згадувалися і поодинокі принципи конструювання змісту - «єдності цивілізаційного, культурологічного і формаційного підходів у моделюванні змісту історичного матеріалу» [5, с. 5]. У наступні роки (1998-2005) видрукувано декілька редакцій удосконалених програм (1998, 2001 рр.) та прийнято нові програми для 12-річної школи (2005 р.). Однак жодна із них не оперувала поняттям «принципи змісту історії». Натомість у програмах 2005 р. з'явилися такі категорії як «підходи» і «цінності». Наприклад, «Зміст навчального історичного матеріалу побудований на основі синтезу культурологічного, цивілізацій - ного та соціоантропоцентричного підходів у контексті всесвітньої та європейської історії…. Методологія відбору змісту програмного матеріалу базується на системі таких загальних і громадянських цінностей українського суспільства як гуманізм, Батьківщина, самовизначення, права і свободи людини, держава, громадянин, людина, сім'я тощо» [2, с. 3].

Уперше поняття «принципи змісту історії» почали використовувати у текстах концепцій історичної освіти, що друкувалися у 2001-2004 рр. Так О. Удод одним із перших подав досить великий перелік змістових принципів: науковості, конкретно-історичного підходу, гуманізації та особистої орієнтації, органічного поєднання національних і загальнолюдських елементів, світського характеру історичної освіти, системності, комплексності, міжпредметної та міжкур - сової інтегрованості, культуровідповідності, аксіологічного, альтернативно-проблемного підходу, генералізації навчального матеріалу, демократизації [8, с. 47]. Зауважимо, що частина запропонованих принципів не пов'язана з конструюванням змісту. Аналогічне поєднання принципів змісту і принципів історичної освіти, до яких додано ще і принципи навчання і виховання, зустрічаємо в інших проектах концепцій. О. Малій, П. Мороз, Т. Чубукова виділили «принципи відбору змісту шкільної історичної освіти», до яких увійшли: науковість, історизм, принцип доступності і зростаючої трудності, особистісно орієнтована спрямованість навчального процесу, принцип системності, послідовності і наступності, розвиток пізнавальних здібностей та навичок самостійної роботи з історичною інформацією, деполітизації, принцип єдності навчання і виховання, гуманізація та демократизація системи викладання історії, принцип варіативності та диференціації історичної освіти, принцип толерантності, принцип культуро - відповідності та національної спрямованості, принцип соціальної ефективності, принцип пріоритету розвивальної функції навчання [6, с. 73-75]. Лише О. Пометун та Л. Калініна чітко і аргументовано подали перелік, хоча й не повний, принципів змісту історичної освіти: соціоантропоцентричності, гуманізації, інтегрування, полі - та інтеркультурності, цілісності, системності, альтернативності [7, с. 80]. Вони запропонували ще одну категорію - принципи організації змісту: синхронний, лінійний, концентричний [7, с. 80]. Жодну із концепцій у свій час не затвердили.

До характеристики і виокремлення «змістових принципів» як вимог історичної та педагогічної наук українські вчені повернулися у 2007-2009 роках. Провідні історики ініціювали обговорення шкільних підручників, у результаті якого групою науковців на чолі з Н. Яковенко розроблені проекти концепції та програми викладання історії України в школі [4; 9]. У проекті концепції виокремленні та розтлумачені у другому розділі змістові принципи: загальнонауковий, конкретно - історичний, альтернативно-проблемний, генералізуючий, системний, аксіологічний, полікультурний, світський [4, с. 10-11]. Дещо дивним, як на наш погляд, у цій концепції виглядає третій розділ «Зміст курсів історії: загальні засади», оскільки у ньому також йдеться про окремі змістові принципи, які не увійшли до вже згадуваного переліку: принцип антропологіза - ції, територіальний [4, с. 12-13].

Принципи змісту історії не стали предметом дослідження сучасних науковців, які працюють у галузі історичної дидактики. Упродовж 1996-2016 років на сторінках науково - методичних часописів «Історія в школах України», «Історія в сучасній школі», «Історія і суспільствознавство в школах України: теорія та методика навчання» час від часу порушувалася проблема методологічних засад змісту шкільної історії. Свої міркування щодо структурування змісту та його складових, принципів відбору матеріалу за роками навчання та курсами висловлювали В. Власов, Л. Калініна, В. Мисан, В. Огнев'юк, О. Пометун, М. Романенко, Є. Смотрицький, В. Терно, О. Удод, Г. Фрейман, Г. Швидько та ін. Однак, вищезгадані науковці або звертали увагу на саму проблему, або ж обґрунтовували доцільність лише окремих принципів: ак - сіологічного, полікультурного, краєзнавчого тощо. Не розглядалася вищезгадана проблема у фундаментальних дослідженнях. Так, у монографії К. Баханова «Сучасна шкільна історична освіта: інноваційні аспекти», що вийшла друком у 2005 р., є розділи, присвячені змісту шкільної історії [1]. Однак змістових принципів автор монографії не аналізує. Здійснений аналіз історіографії проблеми лише посилює її актуальність і спонукає до подальших досліджень.

Мета статті. Теоретично обґрунтувати необхідність такого компоненту як принципи змісту шкільного курсу історії України та укласти їх перелік.

Насамперед варто звернути увагу на той факт, що сучасні дослідники повноцінно не оперують таким поняттям як «принципи змісту». У науковій та навчально-методичній літературі часто зустрічаються «принципи історичної освіти», «принципи навчання історії», «принципи виховання». Як вже згадувалося раніше, зміст шкільної історії визначають методологічні засади, або як прийнято їх називати - принципи. Під принципами варто розуміти певну систему вимог, обов'язкових положень. Принципи навчання - основні вихідні положення теорії навчання. Принципи виховання - вихідні положення, що випливають із закономірностей виховання й визначають загальне спрямування виховного процесу, основні вимоги до його змісту, методики й організації.

Принципи змісту (змістові принципи) - система вимог (положень), щодо конструювання (моделювання) одного із обов'язкових елементів процесу навчання. Цим обов'язковим елементом (компонентом) був і залишається зміст шкільної історії (навчальний матеріал), без якого унеможливлюється сам процес навчання. Важливість змісту не потребує додаткових обґрунтувань. Зміст одночасно є предметом і засобом навчання. Його появі передує розробка певної системи вимог і дотримання їх на етапі конструювання шкільних історичних курсів. Що ж безпосередньо впливає на цю систему вимог? Ми виходимо з того, що зміст є одним із компонентів процесу навчання історії, системою історичної інформації (окремим масивом знань) і чітко структурований на рівні основних елементів: фактів і теорії. Належність змісту до процесу навчання автоматично пов'язує його з метою, завданнями, пріоритетами, функціями навчального процесу та освітньою системою в цілому. Наприклад, якщо мета навчання історії передбачає сформувати у молоді науковий світогляд, то одним із змістових принципів обов'язково повинен бути принцип науковості. Якщо ми прагнемо показати минувшину як спільний результат діяльності етнічних груп, народів, яким притаманна певна культура, то у конструюванні змісту історії варто врахувати принцип полікультурності. Отже, принципи як методологічна основа (вихідні засади) самі по собі не виникають. Вони обумовлені вищезгаданими складовими, можуть змінюватися, доповнюватися залежно від тих трансформацій, що відбуваються у суспільстві, освітній системі. Принципи можуть носити і декларативний характер, оскільки їх поява обумовлена і суб'єктивним чинником. Їх завжди хтось створює. Проголосити і написати можна будь-що. Інша справа, наскільки це відповідає дійсності і чи дотримуємося встановленого. Не будемо відкидати і того, що хтось завжди визначатиме (декларуватиме, створюватиме, проголошуватиме) принципи. І тут завжди існуватиме спокуса впливу щось змінити, доповнити. Належність укладачів програм, розробників державних стандартів до тієї або іншої політичної партії, сповідування окремих світоглядних постулатів так або інакше не позбавить впливу на формулювання мети, завдань, визначення принципів. Цілком ймовірно, що положення матимуть ідеологічне забарвлення на кшталт: «формування марксистсько-ленінського світогляду як єдино правильного» тощо. Отже, враховуючи мету, завдання, спрямованість сучасного навчання історії можемо виділити такі базові принципи змісту шкільної історії України.

Принцип науковості. Цей принцип передбачає відбір основних і другорядних фактів з дотриманням наукового підходу і врахуванням останніх досягнень вітчизняної, європейської та світової історичної науки. За допомогою цього принципу здійснюється своєрідне фільтрування історичних знань: те, що застаріло замінюється на нове, відкрите, перевірене методами наукового дослідження. Принцип науковості передбачає ознайомлення з науковими теоріями, концепціями, напрямами історичних досліджень, малодослідженими проблемами, щоб сформувати уявлення про історію як галузь, що знаходиться у постійному пошуку, якій притаманні зміни, боротьба ідей, шкіл, відкриття тощо. Він забезпечує формування основ наукового світогляду.

Хронологічно-тематичний принцип. Зміст шкільного курс історії України укладається згідно хронологічно-тематичного принципу. Це означає, що для конструювання змісту використовується прогресивна хронологія (зростаюча) - всі події висвітлюються від найдавніших часів до сьогодення. Структурування навчального матеріалу здійснюється за темами, що присвячені окремим подіям, явищам, процесам, історичним діячам, періодам. Тематична подача навчального матеріалу та його форми можуть бути різними. Вони залежатимуть від кількості годин, що передбачені на його вивчення і обсягів матеріалу, важливості його.

Віковий принцип (віковідповідності). Оскільки структура шкільної історичної освіти прив'язана до років навчання, то одним із важливих чинників, що впливатиме на зміст, буде віковий. Історію вивчають у 5-11 класах учні 11-17 років. Психофізичні можливості кожної вікової групи різні. Це відповідно впливатиме на сприйняття, розуміння, запам'ятовування, відтворення як самого змісту так і процесів, що стосуються формування уявлень, вироблення умінь і навичок. Принцип віковідповідності передбачає врахування вимог психолого - педагогічної науки щодо особливостей розвитку кожної категорії школярів і їх психофізичних можливостей. Розробники концепцій і державних стандартів, укладачі програм та автори підручників повинні зважати на цей принцип, оскільки від нього залежить організація навчання і мотиваційна складова.

Соціоантропоцентричний принцип. Пізнання історичного процесу можливе лише за умови ознайомлення з розвитком суспільства і людини, яка його творила, змінювала і змінювалася сама. Ми виходимо з того, що люди самостійно творять власну історію, формують те суспільне буття, яке відповідає їх розвитку. Люди можуть враховувати досвід попередніх поколінь або ігнорувати його. Вони здатні висувати з поміж себе окремих лідерів, підтримувати їх, йти за ними і навпаки - засуджувати, критикувати. Принцип соціоантропоцентричності передбачає суб'єктно-суб'єктне пізнання історичного процесу і пов'язаний з осягненням мети буття взагалі та самобуття.

Інтеграційний принцип. Принцип інтегрування має безпосереднє відношення до змісту шкільної історії, оскільки остання постає як сума знань різних галузей. З одного боку історія як наука має свої галузі знань, що формують внутрішньопред - метні зв'язки, а з іншого - вона співіснує за рахунок зв'язків з іншими науковими сферами, що веде до появи міжпредметних зв'язків. Історичне знання варто розглядати як інтегроване.

Територіально-краєзнавчий принцип. Історію будь-якого народу, країни ми завжди розглядаємо як історію заселення, проживання, формування, що пов'язана із певною територією. Історичні факти (події, явища, процеси) окрім суб'єктно - суб'єктних та часових ознак мають і просторові. Всі події чіт - ко прив'язані до якоїсь території. Історію України варто розглядати як історію її території і територій (регіонів). Осягнення української історії у такий спосіб дозволяє нам говорити про історико-географічні території, етнічні регіони, територіально - культурні осередки тощо. Територіально-краєзнавчий принцип дозволяє формувати просторові уявлення.

Принцип полікультурності. Полікультурний (багатокуль - турний) - стан, що притаманний поліетнічним державам, який досягається завдяки підтримці та всебічного розвитку різних культур, визнання цінності цих культур іншими. Полі - культурність розглядається як своєрідна культурна мозаїка, де загальна «картина» складається завдяки внеску інших, єдність у різноманітності і окремішність у цілісності. У полікультурно - му контексті історія України постає перед нами не монокультурною, історією лише одного етносу - українців, а багатокуль - турною - історію всіх тих етнічних груп, що у силу різних обставин опинилися на українських теренах і залишили по собі пам'ять. Полікультурність є не лише засобом (формою), але і методом. Окремі науковці цей принцип репрезентують як полі - та інтеркультурність, маючи на увазі розкриття духовної і культурної спадщини, історико-культурних традицій цивілізацій, їх розвитку, взаємозбагачення, показ різнорівневості та багатовимір - ності культурного простору минулого та сучасності [7, с. 80].

Принцип багатоперспективності. Ряд дослідників цей принцип ототожнюють з альтернативним або альтернативно - проблемним, маючи на увазі використання різноманітних джерел історичної інформації та співставлення різних поглядів, оцінок на історичні події, явища, процеси [4; 7]. Зміст шкільної історії конструюється за допомогою різних інформаційних джерел. Це можуть бути первинні, вторинні, або комбіновані джерела інформації, текстові, візуальні. У змісті використовують найрізноманітніші трактування та версії історичного процесу. Навчання історії покликане формувати різні ставлення, оцінки, спонукати до порівняння різної інформації, пошуку у ній спільного і відмінного. Багатоперспективність виступає одночасно у кількох іпостасях. Вона є історичним метод і засобом.

Аксіологічний (ціннісний) принцип. Історичний зміст покликаний формувати загальнолюдські морально-етичні цінності. Це можливо насамперед лише тоді, коли зміст виступатиме як джерело цих цінностей. З іншого боку, формуючи цінності, зміст повинен спонукати до вироблення власної системи оцінювання фактів. Оцінюванню підлягають також історичні постаті, їх вчинки, рішення, результати людської життєдіяльності тощо.

Отже, обґрунтувавши важливість змістових принципів шкільного курсу історії України як системи вимог (положень) щодо конструювання (моделювання) одного із обов'язкових елементів процесу навчання, пропонуємо до переліку методологічних засад включити такі принципи: аксіологічний, багатоперспективності, інтеграційний, віковий, науковості, полікультурності, соціоантропоцентричний, територіально-краєзнавчий, хронологічно-тематичний.

Література

шкільний історія дидактичний

1. Баханов К.О. Сучасна шкільна історична освіта: інноваційні аспекти: монографія. Донецьк: ТОВ «Юго-Восток Лтд», 2005. 384 с.

2. Історія України. Всесвітня історія: програми для загальноосвітніх навчальних закладів: 5-12 класи. Київ; Ірпінь: Перун, 2005. 142 с.

3. Концепція безперервної історичної світи в Україні: проект // Інформаційний збірник міністерства освіти України. 1995. №8. С. 10-24.

4. Концепція та програми викладання історії України в школі (проект): матеріали ІУ та V Робочих нарад з моніторингу шкільних підручників історії України / упоряд. та ред. Н. Яковенко, Л. Ведмідь. Київ: Стилос, 2009. 126 с.

5. Концепція шкільної історичної освіти України: проект. Київ, 1993. 9 с.

6. Малій О. Концепція історичної освіти середньої загальноосвітньої 12-річної школи // Концептуальні засади середньої історичної освіти: зб. док. і наук. пр. Бердянськ, 2007. С. 71-78.

7. Пометун О. Концепція історичної освіти середньої загальноосвітньої школи (Проект) // Концептуальні засади середньої історичної освіти: зб. док. і наук. пр. Бердянськ, 2007. С. 79-81.

8. Удод О. Концепція історичної освіти. Середня загальноосвітня 12-річна школа // Концептуальні засади середньої історичної освіти: зб. док. і наук. пр. Бердянськ, 2007. С. 45-48.

9. Шкільна історія очима істориків-науковців: матеріали Робочої наради з моніторингу шкільних підручників історії України / упо - ряд. Н. Яковенко. Київ: Вид-во ім. О. Теліги, 2008. 128 с.

Размещено на Allbest.ru