Професорська корпорація Київського університету св. Володимира у соціокультурному просторі міста ХІХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Професорська корпорація Київського університету св. Володимира у соціокультурному просторі міста ХІХ ст.

Історія української вищої освіти завжди була в центрі наукових пошуків. Розвиток нових історичних напрямів та шкіл, років сприяли активізації досліджень університетської освіти. У цьому контексті дослідники зміщують свій вектор з вивчення загальних процесів до більш предметних рівнів.

Історико-антропологічний підхід дозволяє виявити окремі аспекти взаємодії міста та професорської корпорації. Київ відігравав важливу роль у повсякденні університетського середовища. Специфічна мета заснування Київського університету, який мав стати центром асиміляції польської еліти, не могла не вплинути на комунікації між містом та вченою республікою. Від взаємодії професорської корпорації та міста залежали різноманітні аспекти повсякдення.

Довгий час існування ідеологічних заборон негативно впливало на дослідження соціокультурних аспектів вищої школи Вивчення феномену взаємовідносин міста та університету представлено достатньо обмеженим колом українських та зарубіжних дослідників [1-4].

Метою статті є дослідження діяльності професорської корпорації у соціокультурному просторі міста.

В першій третині ХІХ ст. Київ мав вигляд провінційного міста, яке залишалося здебільшого духовним центром з соборами, церквами, монастирями. Заселеними були насамперед Печерськ Поділ та Хрещатик. Проте з 30 років ХІХ ст., у місті з'являються нові будівлі, місто починають прикрашати мостові, муніципальні будівлі, сади та інші архітектурні споруди [5, 190-192]. Попри те, що місто перебувало в складі Російської імперії, польська аристократія мала великий вплив на суспільні - політичні та соціально-економічні процеси займаючи судові та адміністративні посади [6, 41]. Мешканці Києва поділялось на кілька груп не тільки в національному та соціальному, але й географічному відношенні. Чиновники та державні службовці мешкали здебільшого на Липках, купці на Подолі. Університетська корпорація зосереджувалася біля Хрещатика [7, 34].

Відкриття університету в 1834 році змінило соціокультурний портрет міста. Університет як наукова та освітня установа відразу почав займати важливе місце в суспільному житті Києва. Професори та студенти університету були мали високий статус у суспільстві. Провінційна аристократія в тій чи іншій мірі прагнула бути причетною до діяльності вищого навчального закладу, яким опікувався сам імператор Микола І. Численними були випадки протекції місцевої еліти та допомоги співробітникам та студентам вищого навчального закладу [8, 465].

На початку 50 років ХІХ ст. мандрівники описували місто як водночас центр науки, духовності та торгівлі. Населення міста складалося з росіян, українців, поляків та євреїв, яких легко розрізняли за національними одягом. Разом з тим місто залишалося досить безлюдним, особливо околиці університету. Скрізь панувала польська мова та культура. На фоні пусток навколо, новий корпус університету мав вигляд грандіозної будови. Будівля головного корпусу університету стала основою для архітектурних планів по розбудові навколишньої території. [9, 162].

Університет швидко стає центром наукового та культурного життя міста, а його професори частиною міської еліти. Щоб бути зрозумілим для жителів міста вчена корпорація використовувала різноманітні методи «самопрезентації», які мали сприяти комунікаціям між університетською спільнотою та громадою міста. Якщо спочатку вищий начальний заклад сприймався як щось абсолютно нове та таємниче для Києва, то згодом університет стає гармонійною та невідривною частиною міського життя [10, 10-11].

У перші роки діяльності, професорська колегія в університеті складалася з двох національних груп: польських професорів, що перейшли з Кременецького ліцею та російських професорів, що прибули з інших навчальних закладів. Згодом оформилась ще й німецька група [11, 170]. Незважаючи на певні національно-конфесійні відмінності, всі три «партії» вченого середовища, змушені були шукати спільну мову, такий поділ, в перші роки обидві національні групи змушені були шукати спільну мову. Загальною атмосферою, що зближувала було нове, чуже середовище. Зближували обидві «партії» насамперед місто Київ. Що було однаково новим та чужим, і для польських, і російських, і німецьких професорів. Але навіть такі спроби взаємовідносин залишалися багато в чому формальними, в кожної групи були власні невеликі гуртки для відвертих товариських розмов [12, 140].

За спогадами очевидців головною ознакою Києва був університет, завдяки якому Київ отримав інтелектуальну еліту. В домашньому побуті професори університету та найбільш заможна публіка відпочивала в так званих салонах або вечорах, які тривали до 3-4 ночі, супроводжувалися розмовами про літературу та мистецтва, танцями та грою в карти [13, 91].

Професори університету активно займалися громадською роботою. Великий вплив мали публічні диспути та публічні лекції для всіх бажаючих мешканців міста. Особливою популярністю користувалися лекції по відомих науковців та викладачів з історії, механіки та хімії. Проведення екскурсій викладачами університету популяризувала вивчення Києва та губерній навколо. Завдяки існуванню обсерваторії розпочалося дослідження небесних тіл та метереологічних змін. В 40-50 роках ХІХ ст. серед київської інтелектуальної еліти набули популярності літературні вечори або салони, де обговорювалися останні новинки літературного та мистецького життя [14, 184].

Вчена республіка університету брала активну участь у діяльності «Громади». Серед «громадівців» було чимало представників викладацького та студентського складу Київського університету зокрема: Антонович В., Кістяківський О., Драгоманов М., Житецький П. та інші [15, 304]. Таким, чином професорська корпорація була активним елементом соціокультурного життя українського населення Києва та сприяла піднесенню національної свідомості та культури.

Поява університету сприяла розбудові міста та його соціально-економічному розвитку. Професори університету відігравали важливу роль в культурному та громадському житті Київ. Високий статус вченої республіки сприяв розвитку освіти та культури. Таким чином, професорська корпорація та університет займали провідну роль у соціокультурному житті міста.

Список використаної літератури

вчений університет інтелектуальний професор

1. Вишленкова Е.А., Малышева С.Ю., Сальникова А.А. Культура повседневности провинциального города: Казань и казанцы в ХІХ-ХХ веках / Е. А Вишленкова [та ін.] - Казань: Изд-во Казанск. ун-та, 2008. - С. 452.

2. Посохов С. І. Університет та місто в Російській імперії (друга половина XVIII - перша половина XIX ст.): монографія. / С. І. Посохов. - Х.: ХНУ імені В.Н. Каразина, 2014. - С. 364.

3. Посохов С.І Образи університетів Російської імперії другої половини ХІХ - початку ХХ ст. в публіцистиці та історіографії. / С. І Посохов. - Х.: ХНУ імені В. Н Каразіна, 2006. - С. 368.

4. Университет в Российской империи ХVП-первой половины XIX века. / под общ. ред. А.Ю. Андреева, С.И. Посохова. - М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2012. - С. 671.

5. Иконников В.С. Киев в 1654-1855 гг. / В.С Иконников - Киев: Типография Императорского университета Св. Владимира, 1904. - С. 355.

6. Ренненкампф Н. Киевская университетская старина (1860-1862) / Н. Ренненкампф // Киевская старина. - 1899. - Июль. - C. 31-49.

7. З іменем Святого Володимира: Київський університет у документах, матеріалах та спогадах сучасників: у 2 кн. Кн. 2. / упоряд. В. Короткий, В. Ульяновський. - К.: 1994. - С. 453.

8. Ромер Ф. По поводу одной книги. / Ф. Ромер // Исторический вестник. - 1894. - №5. - С. 464-477.

9. Романович-Славатинский О.В. Моя жизнь / О.В Романович-Славатинский // Вестник Европы. - 1903 - №1 - С. 165.

10. Посохов С. Механизмы самопрезентации университета: торжественные акты в университетах Российской империи (вт. половина XVIII - перв. пол. ХІХ вв.) / С. Посохов // Вісник Чернігівського національного педагогічного університету. Серія: Історичні науки. - 2011. - №8. - С. 10-11.

11. Шульгин В. История университета Св. Владимира / В. Шульгин; сост. Виктор Короткий. - К.: Репринтное изд. Лыбидь, 2010. - С. 230.

12. Професори Київського університету: біограф. довід. / упоряд. С.Ю. Алтухова, К.В. Бойко, І. В. Ващенко та ін. - К.: ВПЦ «Київський університет», 2014. - С. 591.

13. Записки П.Д Селецкого. (Часть первая) 1821-1846 г. // Киевская старина - 1884. - Том 10. - С. 82-104.

14. Биографический словарь профессоров и преподавателей Императорского Университета св. Владимира (1834-1884) / Сост. под ред.: В.С. Иконников., орд. проф. - Киев: Тип. Ун-та Св. Владимира, 1884. - С. 860.

15. Нелипа Г.С Громадська діяльність Олександра Федоровича Кістяківського. Надніпрянська Україна: історичні процеси, події, постаті: Зб. Наук. Пр. / Редкол.: С.І Світленко (відп. ред.) та інші. - Д.: Вид-во Дніпропетров. Нац. ун-ту, 2007. - Вип. 5. - С. 304.

Размещено на Allbest.ru