Єдність духовного та фізичного розвитку у філософії для дітей В. Сухомлинського

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЄДНІСТЬ ДУХОВНОГО ТА ФІЗИЧНОГО РОЗВИТКУ У ФІЛОСОФІЇ ДЛЯ ДІТЕЙ В. СУХОМЛИНСЬКОГО

Розвиток українського суспільства на засадах гуманізації та демократизації передбачає значні зміни пріоритетів і цінностей в освітньому просторі ХХІ століття, в якому реформаційні процеси позначено тенденцією до поєднання традицій з інноваціями, до вивчення і узагальнення історико-педагогічного досвіду вітчизняної освіти з метою творчого його використання. За таких умов набуває актуальності питання про історичну ґенезу розвитку української педагогічної думки, науки, освіти та шкільництва.

Теоретичні засади вирішення окресленої проблеми знайшли своє відображення у працях А. Алексюка, С. Кобзаря, А. Макаренка, П. Рудика, В. Сухомлинського, В. Філіна та ін.; єдність фізичного виховання та духовного розвитку обґрунтовано у працях В. Горіневського, Л. Жданова, Г. Кукушкіна, О. Худолія, Б. Шияна та ін. [1; 2; 3].

Мета дослідження - висвітлити взаємозв'язок фізичного і духовного розвитку особистості у філософії для дітей В. Сухомлинського.

Реформування українського суспільства викликало істотні зміни у підходах до виховання молоді в різних напрямах в тому числі й фізичному та духовному.

Фізичне виховання - одна із складових частин загальної системи виховання, головна мета якого полягає в укріпленні здоров'я людини та його правильного фізичного розвитку. В єдності з розумовим, моральним, естетичним, трудовим вихованням і навчанням фізичне виховання сприяє гармонійному, всебічному розвиткові особистості [4: 13-14].

Сучасні державні документи з питань національно-освітньої політики визначають основні ідеї щодо змісту виховання дітей та молоді: забезпечення і розуміння ними загальнолюдських цінностей, цінностей національної культури; формування досвіду гуманної поведінки в найважливіших видах людської діяльності; самостійності прийняття рішень; вільного вибору вчинків, способів самореалізації поведінки у всіх сферах життєдіяльності.

Важливість і значущість виокремленої проблеми зумовила появу постійної до неї уваги з боку філософів, письменників, вчителів і вчених у процесі суспільно-історичного розвитку людства. Зазначимо, що ґенеза становлення фізичного виховання, розвиток фізичної культури й спорту в поєднанні з духовним розвитком досить широко представлений різними соціальними інститутами, різними типами навчальних закладів, найбільш системно ці форми роботи розглядаються в контексті розвитку шкільництва і завжди були, є і будуть актуальними питаннями педагогіки.

Переважна більшість сучасних вітчизняних дослідників (М. Герцик, О. Демінський, Н. Пономарьов, Г. Пустовіт, Т. Сущенко, О. Худолій та ін.) наголошують, що мета фізичного виховання полягає у формуванні всебічно духовно і фізично розвиненої дитини. В свою чергу, реалізація цієї мети фізичного виховання досягається за допомогою розв' язання наступних завдань:

- зміцнення здоров'я і загартування організму дитини в процесі систематичних занять фізичними вправами при дотриманні відповідних гігієнічних умов (зокрема, вправи, які сприяють посиленню процесів дихання, кровообігу та обміну речовин: біг, ходьба на лижах, плавання, веслування, рухливі та спортивні ігри, спеціально підібрані вправи гігієнічної гімнастики). Їх застосовування у поєднанні з процедурами, що загартовують: повітряні й сонячні ванни, обливання, обтирання тощо;

- зміцнення і удосконалення у процесі виконання фізичних вправ найважливіших внутрішніх органів, насамперед серця і легень, а також нервової і м'язової систем; виробленням правильної постави, наданням формам тіла гармонії і краси;

- формування кістяка і зміцнення м' язів, особливо м'язів черевного преса і спини, які сприяють пристосуванню організму, у першу чергу, нервової, м'язової, дихальної та серцево-судинної системи, до інтенсивної роботи з меншою витратою сил;

- розвиток і удосконалення рухових навичок і умінь у процесі фізичного виховання шляхом систематичних, планомірних і цілеспрямованих навчальних і тренувальних занять, що дозволяє дитині засвоїти найбільш ощадливі і технічно правильні способи ходьби, бігу, стрибків тощо;

- виховання таких морально-вольових якостей, як мужність, сміливість, рішучість, ініціативність, спритність, сила волі, навички колективних дій, організованість, свідома дисципліна, почуття дружби і товариськість, чіткість у роботі, звичка до порядку тощо;

- педагогічно правильна організація самих тренувальних занять, спортивних змагань і всього життя фізкультурного колективу;

- забезпечення належного медичного контролю тощо [4; 5].

Зазначимо, що мета й завдання виховання взагалі, зокрема і фізичного та духовного, значною мірою визначаються ''суспільним замовленням'', є динамічними і залежать від народних традицій, менталітету, суспільного ладу, економічних відносин, політичної системи, освіти та інше.

На нашу думку, процес духовного та фізичного розвитку залежить від багатьох аспектів: мети, завдань, форм, методів, засобів, мотивації учасників цього процесу, кадрового забезпечення, матеріально-технічної бази спортивних споруд, фінансової підтримки, організаційно-педагогічного та організаційно-методичного супроводу, лікарського контролю, єдності в роботі сім'ї, школи, позашкільних закладів, громадськості тощо.

Система духовного та фізичного розвитку дітей та молоді базується на принципах: природовідповідності, культуровідповідності, самодіяльності, активності, комплексності, безперервності, контролю і підтримки, доступності.

Не викликає сумніву думка сучасних дослідників фізичного виховання дітей та молоді в різних типах навчальних закладів, що реалізація його завдань відбувається різними шляхами: в сімейному колі, у педагогічно-організованому середовищі (навчально-виховний процес школи, діяльність позашкільних закладів, спортивних організацій та об'єднань та стихійному середовищі (вулиця, засоби масової інформації, Інтернет тощо).

Отже, питання фізичного виховання учнів у школах і позашкільних закладах, як історико-педагогічна проблема розвивалася, трансформувалася разом із розвитком людського суспільства, повною мірою віддзеркалюючи зміни в науці, освіті та суспільній думці. Тому звернення до її реалізації в закладах освіти в умовах сьогодення, в тому числі й позашкільних закладах спортивного спрямування дасть змогу врахувати позитивний досвід минулого, з' ясувати негативні явища, їх причини та наслідки в діяльності виховних інститутів, суспільства в цілому і підійти до розв'язання сучасних проблем фізичного виховання з урахуванням реалій сьогодення - в контексті історичної ретроспективи.

Фізична культура посідає провідне місце в системі фізичного виховання учнів і реалізується в єдності з розумовим, моральним, естетичним і трудовим, включає:

- навчальну роботу;

- фізкультурно-оздоровчу роботу в режимі дня;

- позакласну роботу з фізичної культури, спорту і туризму [4: 85-87].

Фізична культура реалізовувалася, як у навчально-виховному процесі школи, так і в позашкільній роботі, а саме в системі: ДЮСШ, Палаци та Будинки піонерів і школярів, дитячі парки; піонерські спортивно-оздоровчі й туристичні табори, а також самостійні заняття дома (ранкова гімнастика, ігри і фізичні вправи на відкритому повітрі тощо) [3: 13].

Необхідно зазначити, що заняття фізичною культурою сприяло формуванню таких важливих моральних якостей, як: сміливість наполегливість, дисциплінованість, колективізм, почуття дружби, товариства, а також громадськості патріотизму, що сприяло й духовному розвитку дітей.

У завдання фізичного виховання також входили розвиток організаторських умінь і навичок, підготовка громадського фізкультурного активу. Розв'язання цих завдань досягалося цілеспрямованим змістом, багатоаспективністю форм роботи, організаційно-педагогічним забезпеченням її проведення (науковою методикою проведення занять).

Унікальним внеском до теоретичної розробки та практичної реалізації положень фізичного виховання школярів, як під час навчальних занять, так і в позакласній роботі стала філософія для дітей педагога- новатора В. Сухомлинського (1918-1970). Великий педагог розглядав фізичну культуру і духовний розвиток у контексті багатогранного навчально-виховного процесу в школі, а також у різних громадських об'єднаннях і дитячих та молодіжних організаціях, сім'ї, в позакласній та позашкільній роботі.

В. Сухомлинський розглядав цю проблему як загальну складову гармонійного розвитку особистості. Піклування про здоров'я учнів стало одним із важливих напрямків його педагогічної системи, знайшло висвітлення в багатьох наукових працях, зокрема в роботі ''Павлиська середня школа'' він обґрунтував основні чинники впливу на фізичний розвиток дитини, єдність розумового, морального, трудового та фізичного виховання: стверджував, що здоров'я безпосередньо впливає на працездатність дитини, на долучення її до різних видів діяльності. Вчений стверджував ''Добре здоров'я, відчуття повноти, невичерпності, фізичних сил, найважливіше джерело життєрадісного світосприймання, оптимізму, готовності подолати будь-які труднощі. Хвора, квола, схильна до захворювань дитина - джерело багатьох негод'' [1: 125-126]. В. Сухомлинський весь час підкреслював про єдність здоров'я і духовного життя школярів, звертав увагу вчителів особливо опікуватися фізичним розвитком у підлітковому і юнацькому віці, дбати про гармонію фізичної та розумової праці вихованців. Як одну із провідних умов фізичного виховання визнавав дотримання учнями режиму фізичної та розумової праці й відпочинку, додержання санітарно-гігієнічних вимог, працю визнавав головним засобом зміцнення здоров'я [1: 125144; 5: 349-438].

Досить визначальним було те, що В. Сухомлинський до засобів навчання, які сприяють розумовому розвитку дитини відніс - шахи. Вчений наголошував, ''гра в шахи дисциплінує мислення, виховує зосередженість, але головне - розвиває пам'ять. Гра в шахи повинна увійти в життя школи, як один з елементів розумової культури'' [1: 142-144].

У своїх працях вчений акцентував увагу на таких питаннях, як фізичне виховання учнів на уроках і заняттях окремими (обраними) видами спорту, наголошував, що ''заняття фізкультурою і спортом відіграють певну роль у всебічному розвитку учнів лише тоді, коли вся навчально-виховна робота пройнята турботою про здоров'я'' [2: 133]. Він виокремлював і розрізняв завдання з фізичного виховання всіх школярів і заняття професійними видами спорту дітьми, які мають і мотивацію, і фізичні задатки: ''людина повинна займатися спортом не тільки для досягнення успіху у змаганнях, а й для формування своєї фізичної досконалості'' [5: 143-144]. В. Сухомлинський доводив, що спорт має бути засобом виховання за умови коли він - улюблене заняття кожного.

Аналіз спадщини В. Сухомлинського дає підстави стверджувати, що впродовж усієї педагогічної діяльності виняткову увагу він приділяв проблемі всебічного розвитку особистості у різних видах діяльності, постійного та планомірного формування здібностей і задатків дитини шляхом духовного і фізичного розвитку дітей.

Отже, всебічний розвиток дітей - дійсно важливе питання, яке стосується і батьків, і вчителів, і державних діячів. Молоде покоління повинне розвиватися, наступне покоління має бути кращим, здоровішим за попереднє. Тож поради В. Сухомлинського в галузі всебічного гармонійного розвитку учнівської молоді не втрачають своєї актуальності й сьогодні. Змінюється суспільство, зазнає перетворень і реформувань освіта, але думки Василя Олександровича про дитячий всебічний гармонійний розвиток, його досвід у цьому є неоціненним скарбом, який непідвладний часові та не втрачає своєї цінності для освітян нашої країни.

духовний педагогічний сухомлинський фізичний

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Сухомлинський В. О. Вибрані твори: в 5 т. / В. О. Сухомлинський. - К.: Радянська школа, 1976. - Т. 4: Розмова з молодим директором. - 1976. - С. 31-385.

2. Сухомлинський В. О. Вибрані твори: в 5 т. / В. О. Сухомлинський. - К.: Радянська школа, 1976. - Т. 1: Методика виховання колективу. - 1976. - 121 с.

3. Худолій О. М. Педагогіка фізичного виховання / О. М. Худолій // Теорія та методика фізичного виховання. - 2012. - № 8. - С. 10-14.

4. Герцик М. С. Вступ до спеціальностей галузі ''фізичне виховання і спорт'': [навч. посібн. для студ. вищ. навч. закл.] / М. С. Герцик, О. М. Вацеба. - Харків: ''ОВС'', 2004. - 176 с.

5. Федяєва В. Л. Сімейна педагогіка: Хрестоматія: в 2 т. / В. Л. Федяєва. - Херсон: Видавництво ХДУ, 2007. - Т. 1. -2007. - 452 с.

Размещено на Allbest.ru