Вибір методологічних підходів дослідження формування професійної етики майбутніх соціальних працівників в університетах

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВИБІР МЕТОДОЛОГІЧНИХ ПІДХОДІВ ДОСЛІДЖЕННЯ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ЕТИКИ МАЙБУТНІХ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ В УНІВЕРСИТЕТАХ

Р.В. ЗОЗУЛЯК-СЛУЧИК

До концептуальних підходів формування професійної етики майбутнього соціального працівника в університеті ми пропонуємо віднести гуманістичний, деонтологічний, аксіологічний, системний, компетентнісний, особистісно-діяльнісний, акмеологічний, які сприяють оптимізації формування компетентного фахівця соціальної сфери. Усі вони методологічно цінні у нашому дослідженні, однак ми хочемо детальніше зупинитися на системному, акмеологічному й особистісно-діяльнісному.

Розгляд проблем методології наукових досліджень зустрічаємо у розробках науковців Б. Без'язикого, І. Карпенко, А. Каленського, І. Малафіїк, Л. Хоружої, Ф. Чмеленко та ін.

Метою статті виступає аналіз методологічних підходів у дослідженні формування професійної етики майбутніх соціальних працівників в університетах.

Методи дослідження Нами було використано теоретичні методи дослідження, а саме аналіз психологічної, педагогічної, соціологічної наукової бази задля здійснення аналізу методологічних підходів дослідження.

До загальнонаукових методологічних підходів, які сприяють формуванню професійної етики майбутніх соціальних працівників в університетах, слід віднести системний підхід, застосування якого потребує кожний об'єкт наукового дослідження. За твердженням вчених, його сутність полягає в комплексному вивченні великих і складних об'єктів (систем), дослідженні яких, як єдиного цілого з узгодженим функціонуванням усіх елементів і частин [28, с. 12].

В основу системного підходу покладено закон взаємозв'язку та взаємозумовленості явищ у світі й суспільстві, якщо передбачає аналіз досліджуваних об'єктів та явищ не лише як самостійних систем, але й як підсистем більшої системи (надсистеми), тобто виявлення зв'язків різних типів не тільки всередині досліджуваного об'єкта, але і й у зовнішньому середовищі. Надсистема є системою вищого рівня ієрархії, в яку досліджувана система входить як її складова [28, с. 15].

За твердженням Ю. Сурміна, системний підхід базується на теорії систем, що зумовлює походження, функціонування і розвиток систем різної природи [25, с. 142]. У науковій літературі використовуються терміни „системний підхід”, „принцип системності”, „системний аналіз”, які мають неоднозначне тлумачення. Системний підхід і принцип системності розглядаються як процес пізнання і часто зустрічається як синоніми. Системний аналіз „являє собою розгортання принципу системності в методологічний комплекс здійснюється не тільки щодо функціонування і розвитку тих або інших систем, але й щодо сукупності фактів, подій, ідей тощо” [27, с. 143]. Філософи вважають, що системний підхід - це „сукупність елементів, що перебувають у зв'язках один з одним, утворюючи певну єдність” [27, с. 143].

Водночас у загальнонауковому значенні системний підхід визначається як напрям методології спеціально-наукового пізнання та соціальної практики, в основі якого лежить дослідження об'єктів як систем. Він сприяє адекватній постановці проблем у конкретному вченні та виробленню ефективної стратегії їх вивчення. Зазначений підхід орієнтує дослідження на розкриття цілісності об'єкта та механізмів, що забезпечують таку цілісність, на виявлення різних типів зв'язків складного об'єкта та зведення їх в єдину систему [26, с. 587].

Виходячи з сказаного вище, можна стверджувати, що системний підхід дає можливість розглядати процес формування професійної етики майбутніх соціальних працівників в університетах як складну динамічну систему, визначити особливості її компонентів, категорій, пізнати характер і механізми зв'язків між ними й на цій основі вибудувати модель науково- методичного забезпечення вказаної системи, що сприятиме оптимальному досягненню мети дослідження.

Формування професійної етики майбутніх соціальних працівників в університетах - це цілеспрямований інтегрований педагогічний процес, організація якого є завданням високого рівня складності. Звідси його вивчення має здійснюватися у контексті методичної системи, яка за своєю сутністю є системним аналізом і дозволяє одержати найбільш загальне, повне і цілісне уявлення про процес формування професійно-етичної компетентності фахівців соціальної сфери.

Водночас методологічну систему формування професійної етики майбутніх соціальних працівників в університетах утворює те навчально-виховне середовище, завдяки якому здійснюється вплив на особистість студента з метою управління його формуванням як фахівця та самоосвітньою діяльністю. Цей процес є цілеспрямованим, а тому всі елементи системи перебувають під його впливом. У створенні освітньо-виховного середовища, в якому відбувається формування професійної етики майбутніх фахівців, необхідно, щоб система була як навчально- освітньою, так і активною.

Системний підхід використовується у дослідженнях різноманітних проблем у всіх сферах науки і практики. У наукових працях питання про системний підхід порушили Ф. Корольов та Є. Юдін. Аналіз вислідів вітчизняних і зарубіжних учених показав, що системний підхід розглядали у своїх працях: О. Автушенко, В. Афанасьєва, І. Бажин, В. Беспалько, Н. Булгакова, Л. Віннікова, В. Гершунський, В. Гузеєва, М. Гузик, А. Єрмола, В. Кульчицький, В. Кушнір, А. Лігоцький, В. Лутай, Л. Михайленко, І. Малафіїк, О. Малюта, Н. Ничкало, В. Олійник, О. Пічкар, М. Пічі, В. Сагарда, К. Слесик, Л. Сушенцева, Р. Тягура та ін.

Так, до провідних ознак системи І. Малофіїк відносить: елементи, компоненти, частини; компоненти, які розглядають у відносній ізольованості, поза зв'язками з іншими процесами і явищами; внутрішню структуру зв'язків між цими компонентами, їх підсистемами; системотвірні зв'язки, які об'єднують компоненти в цілісну систему, що взаємозв'язана з іншими системами [16]. Отже, система формування професійної етики майбутніх соціальних працівників не є простою сукупністю компонентів чи категорій, які перебувають у певних взаємозв'язках а їх цілісним комплексом. Підтримує таке твердження і науковець В. Афанасьєв, зазначаючи, що компоненти, частини є приналежністю і творять систему. „Система, цілісність є, перш за все, продуктом своїх компонентів” [3, с. 32].

Особливості системи, що означені вище, безпосередньо проявляються у професійній етиці і допомагають зрозуміти структурно-функціональний зміст процесу формування професійної етики майбутніх соціальних працівників університетів. На основі властивостей системи виокремлюються основні властивості педагогічних систем, які мають значення для нашого дослідження: цілісність і водночас взаємозумовленість елементів системи формування; корекція елементів системи при зміні зовнішніх і внутрішніх вимог; стабільність зворотного зв'язку розвитку.

Узявши за основу розробку науковця М. Михнюк, ми змоделювали систему формування професійної етики майбутніх соціальних працівників в університетах, яка включає такі основні принципи:

- системності - вимоги до професійної освіти, формування морально-етичних переконань фахівців в університетах, які проявляються відповідним рівнем професійно-етичної компетентності майбутніх соціальних працівників;

- бінарності - ефективне функціонування цієї системи: „формування-сформованість”, „удосконалення - самовдосконалення”;

- оптимальності - підтримка позитивної мотивації, зацікавленості майбутніх соціальних працівників у формуванні професійно-етичних основ, підвищенні рівня сформованості особистісних і професійно-моральних якостей;

- інформативності - новизна, достовірність та оперативність наукової, фахової та методичної інформації [18, с. 107].

Таким чином, системний підхід сприяє правильному моделюванню й прогнозуванню перебігу процесу формування професійної етики майбутніх соціальних працівників. Він дає можливість розглядати вказаний процес в єдності його структурних і функціональних компонентів (мета системи - цілі формування професійної етики; управлінська підсистема, зокрема педагога; підсистема, яка управляється, зокрема студент; взаємодія й взаємини цих підсистем; зміст діяльності системи - зміст формування професійно-етичних основ; засоби, що забезпечують роботу системи - засоби, організаційні форми методичної роботи, технології навчання та розвитку; методи роботи системи - методи формування професійної етики; продукти роботи системи - професійно-етичні компетенції майбутніх соціальних працівників).

Разом із розвитком компетентнісної освіти в останні роки активного розвитку набув науковий підхід - розвитку й удосконалення особистості і як результату її професіоналізації та цілого суспільства - акмеологія. Акмеологія (з грецького „акме” - пік, вершина, найвища ступінь будь-чого) - нова наукова галузь, комплекс наукових дисциплін, об'єктом вивчення яких є людина в динаміці її саморозвитку, самовдосконалення, самовизначення в різноманітних життєвих сферах самореалізації [12, с. 15]. Аналізуючи напрацювання науковців, можна сказати, що досягнення особистістю розкриття творчого потенціалу, вершин самореалізації виступає предметом акмеології [2; 9; 10; 15; 20; 29]. Ключовим же завданням акмеології є побудова, розробка та вдосконалення системи професійної майстерності як підґрунтя продуктивності та професіоналізму [10, с. 165].

Воночас термін „акмеологія” уперше запропонував у 1928 р. Н. Рибников для позначення особливого розділу психології - психології зрілості чи дорослості [8, с. 15]. Б. Ананьєв в книзі „Людина як предмет пізнання” (1968) визначив місце акмеології в системі наук про людину і поставив її в ряд: „педагогіка-акмеологія-геронтологія” [2, с. 68].

До зародження та розвитку акмеологічного підходу в науці в контексті професійної діяльності причетні науковці Б. Ананьєв, Бодальов, М. Григор'єва, О. Деркач, О. Дубасенюк, В. Зазикін, І. Зязюн, В. Ільїн, Н. Кузьміна, В. Литнєва, С. Максименко, А. Реан, Л. Рибалко, Л. Шиян та ін.

Дослідники, А. Деркач та В. Зазикін підходять до акмеології як науки, що вивчає закономірності самореалізації зрілої особистості у процесі творчої діяльності при досягненні нею найбільш високого рівня у цьому: особистісного професіоналізму, закономірностей самоствердження, самокорекції та саморефлексії в нових соціальних умовах [1, с. 18-19].

Науковець С. Пальчевський стверджує, що акмеологія - це наука майбутнього, а на сучасному етапі розвитку вона є фундаментальною та має інтегрований характер і гуманістичну спрямованість [19, с. 7-13].

Сутність акмеологічного підходу, визначає Н. Кузьміна, полягає у вивченні різнорівневих характеристик людини в єдності з усіма взаємозв'язками з метою допомогти їй у досягненні „акме” задля вдосконалення, корекції та реорганізації творчої діяльності як професіонала [13]. професійний етика соціальний працівник

Акмеологія взаємозв'язана з соціальною психологією та психологією праці, адже виокремлює і розглядає галузі діяльності, які стосуються професій „людина-людина”, „людина- соціум”. Тут ідеться про так звану соціальну психологію [8]. До таких професій відносять і соціальну роботу, для якої проблема професіоналізму є нагальною вимогою.

Однак у теперішньому часі занепокоєння викликає те, що сфера соціальної роботи досі не має єдиної системи підготовки професіоналів. Тільки у 90-х роках започаткований цей напрям в українських вишах. Для сучасного суспільства, у якому значно зростають такі девіантні соціальні явища, як низька соціальна захищеність, майнове розшарування, безробіття, сирітство, бездоглядність, внутрішнє переселення, збільшення чисельності осіб з обмеженими можливостям, як наслідки АТО, злочинність, алкоголізація та наркотизація, порушення громадянських прав та свобод, корупція, потрібна сильна соціально орієнтована державна політика. На жаль, необхідно відмітити, що на сучасному етапі розвитку суспільства рівень соціальної роботи, незважаючи на всі зусилля, можна визнати незадовільним. Означене, на нашу думку, зумовлене двома причинами: економічними труднощами і браком професіоналів у цій дуже делікатній і відповідальної сфері діяльності - соціальній роботі.

Тому, як зазначає М. Григор'єва, центральною у соціальної акмеології виступає проблема професіоналізму соціальних працівників, виявлення чинників, які підвищують ефективність їх діяльності, стимулюють особистісно-професійний розвиток [8]. Позитивним у даному напряму вважаємо те, що вже розроблено моделі професіоналізму та професійної компетентності для різних категорій соціальних працівників. Також виокремлено систему ключових психологічних, професійно важливих якостей і методів їх розвитку; виявлено психологічні протипоказання, види їх професійної „деформації”; розроблено методи компенсації і подолання у соціальній роботі. Адже особливістю діяльності соціальних працівників є складні психологічні стани категорій клієнтів, з яким вони працюють, і це насамперед, незайняте населення, безробітні, пенсіонери, особи з обмеженими можливостями, соціально дезадаптовані, котрі перебувають у кризових ситуаціях, складних психічних станах, із сильно вираженими негативними психологічними акцентуаціями. Це зумовлює значні психологічні та енергетичні витрати соціальних працівників і потребує від них компетентності та високого рівня майстерності. Тому й невипадково, що до діяльності, яка здійснюється в особливих умовах.

Означене зумовлює головне завдання акмеологічного підходу щодо формування професійної етики майбутніх фахівців соціальної роботи в університетах - проведення комплексних розробок технологій, стратегій і тактики теоретичної та практичної підготовки цих спеціалістів до високого рівня професіоналізму, певною мірою опираючись на їх самоактуалізацію, самоосвіту, саморозвиток.

Отже, проаналізувавши провідні ідеї науковців [2; 8; 9; 10; 13; 15; 20; 21; 22; 29] можемо стверджувати, що формування професійної етики майбутніх соціальних працівників в університетах є важливою складовою становлення фахівця. Йому мають бути притаманні високі критерії якості професійної діяльності, взаємин з клієнтом, чітка система моральної регуляції, що спонукає його постійно дотримуватись цих критеріїв. Морально-етичні норми професіонала, у свою чергу, виступають своєрідною особистісною проекцією професійно-групових та соціальних норм.

Структурна системи моральної регуляції діяльності і поведінки у фахівців відрізняється складністю і включає, за словами Є. Богданова, наступні базисні взаємопов'язані компоненти: мотиваційний (позитивне становлення до даного виду діяльності, прагнення до самореалізації і досягнень, моральні і професійні установки й інтереси); когнітивний (знання про професійну етику, уявлення про моральність і моральні норми); регулятивний (володіння способами і прийомами, необхідними для розуміння сенсу моральних норм і припису розпоряджень); позиційний (позитивне ставлення до осіб, з якими відбувається професійна взаємодія, обов'язковість і відповідальність перед ними); емоційно-вольовий (здатність до морального співпереживання, відчувати задоволення від роботи, ініціативність); оцінний або рефлексивний (моральна самооцінка своєї підготовки, результатів діяльності і відносин) [5]. Гармонійна єдність даних компонентів і складає нормативну систему моральної регуляції поведінки та взаємин соціального працівника-професіонала. Послідовне формування нормативної системи регуляції діяльності, поведінки і взаємин є основою професійно-моральної культури, що бачиться ознакою справжнього спеціаліста. У контексті акмеологічного підходу, формування професійної етики майбутніх соціальних працівників в університетах являє собою послідовну систему алгоритмів саморозвитку: актуалізація потреби в особистісному і професійному самопізнанні, самоідентифікації; освоєння основних засобів психологічної самодіагностики; формування професійних і гуманістичних ціннісних установок, відповідних еталонів і норм; розвиток підсистеми професіоналізму діяльності й особистості, їх постійна рефлексія, розвиток потреби в професійному самовдосконаленні. Причому саморозвиток, гармонія між особистісно-професійним зростанням і соціальним статусом майбутнього соціального працівника підтримується процесами самовияву, самопрезентації, самоствердження і вважається однією з акме-вершин.

Загальнонауковий акмелогічний підхід інтегрується з осбистісно-діяльнісним підходом, який безпосередньо впливає на формування професійної ме: суб'єкт, об'єкт, процес, умову, потребу, результат, що вможливлює комплексне детики в університетах. Він указує на компонентний склад людської діяльності, а саослідження будь-якого напряму праці людини.

Тому, за твердженням науковців, особистісно-діяльнісний підхід виступає методологічним принципом, в основі якого покладено предметну діяльність людини [28, с. 10]. Дослідник Б. Без'язикий зазначає, що такий підхід утворюється з взаємоз'єднаних, інтегрованих один в один собистісного та діяльнісного аспектів. Він спрямовує особистість на саморозвиток, самоствердження її як результат - на самореалізацію особистості. Особистісно-діяльнісний підхід характеризується ціннісним ставленням, позитивними можливостями в діяльності; включенням особистісного досвіду молодої людини, який містить знання, уміння, цінності та настанови стосовно навчально-виховного процесу [4, с. 158-159]. Причому даний аспект у широкому значенні означає динамічну систему взаємодії людини із зовнішнім середовищем, у вузькому - конкретну професійну, наукову, навчальну форми активності особистості, що сприяють досягненню свідомо поставлених цілей, які, у свою чергу, виникають унаслідок появи певних потреб [28, с. 11].

Водночас діяльність особистості як принцип філософського пояснення соціального способу буття знаходить відображення у працях німецьких класиків: І. Канта, Й. Фіхте, Г. Гегеля. Особистісно-діяльнісний підхід зайняв помітне місце у розробках науковців Л. Виготського, І. Зязюна, П. Гальперіна, В. Давидова, Б. Ельконіна, О. Леонтьєва, А. Маслоу, Г. Олпорта, В. Рибалки, К. Роджерса, С. Рубінштейна, Н. Тализіної, Е. Фромма, Г. Щукіна, К. Юнга та ін.

На діяльності як ключової характеристик'! абсолютного духу, наголошував мислитель Й. Фіхте, що зумовлена його потребою в самодослідженні та самовдосконаленні. Першочерговою є духовна діяльність, яка включає рефлексію, що сприяє самоусвідомленню. Предметний світ культури створюється саме завдяки діяльності. Остання в свою чергу проявляється на моралі, праві, мистецтві, філософії, зазначав вчений у своїй праці „Система учення про моральність за принципами науковчення” (1878). Людина ж виступаючи суб'єктом діяльності планує, організовує, спрямовує та корегує цю діяльність [17, с. 749].

На ролі мотивів у здійсненні діяльності наголошувало багато психологів як теоретиків, так і практиків [6; 7; 14; 23; 24]. Отже, діяльність без мотивів не здійснюється. У свою чергу, саме через діяльність особистість взаємодіє з оточуючим середовищем і впливає на об'єкт щоб задовольнити свої потреби. Діяльність виступає як одна із взаємопов'язаних сфер процесу соціалізації разом із спілкуванням і самосвідомістю. Через ці сфери і самореалізовуєтья та самостверджується особистість у суспільстві [24].

У провідних ідеях науковця О. Леонтьєва, діяльність виступає як умисна активність людини, що проявляється у взаємодії з оточуючим світом з метою розв'язання життєво важливих завдань, що визначають її існування і розвиток. Тому, наголошує дослідник людське життя - це сукупність, точніше, система діяльностей, які змінюють одна одну [14]. В унісон із сказаним звучать думки науковця М. Михнюк про те, що діяльність виступає зв'язком між особистістю і оточуючим середовищем, завдяки цьому суб'єкт взаємодіє з об'єктом [18]. Відповідно до змісту об'єкту діяльність стала основою професій.

Детально досліджував різноманітну професійну діяльність науковець Є. Клімов. Він подав класифікацію професій, охарактеризувавши їх за метою, предметом праці, видом діяльності засобами і умовами праці. Науковець виокремив п'ять типів професій діяльності „людина-людина”, „людина-образ”, „людина-знак”, „людина-техніка”, „людина-природа”. Соціальна робота як професія відноситься до типу „людина-людина”. Їй притаманні такі якості особистості: емпатійність, любов до людей (гуманізм), комунікабельність, розуміння намірів і помилок інших людей, вміння розбиратися у взаємовідносинах людей та створювати комфортне соціальне середовище [11].

Про необхідність застосовування особистісно-діяльнісного підходу в дослідженні формування етичних засад у фахівців наголошує у своїй дисертації Б. Без'язикий [4, с. 158-166]. Сформовані упродовж навчання фахівців знання і уміння перетворюються в діяльність - навички, залежно від їх рівня засвоєння. Причому одні з ключових місць у процесі особистісно- професійного становлення студентів займають: самоосвіта, потреби самореалізації, підвищення рівня педагогічної майстерності.

У контексті особистісно-діяльнісного підходу діяльність майбутнього соціального працівника постає як процес переходу об'єкта в його суб'єктивну форму. Отже у процесі діяльності майбутній фахівець досягає об'єктивних результатів. Адже під час формування професійної етики майбутні фахівці соціальної роботи здійснюють навчальну діяльність з метою сформуватися як кваліфіковані соціальні працівники. Оскільки їхня професійна діяльність розглядається як інтегративна, то вона включає професійно-етичні та виробничо-технологічні компоненти. Результатом професійно-етичної підготовки майбутніх фахівців соціальної роботи в університетах є функціональні продукти діяльності.

У межах окресленого хочемо зазначити, що особистісно-діяльнісний підхід у процесі формування професійної етики майбутніх соціальних працівників сприяє як урахуванню особистісно-індивідуальних особливостей студентів задля підбору відповідних освітніх технологій у формуванні етичної компетентності, так і активності майбутнього фахівця в процесі оволодіння ним професійно-етичними знаннями, уміннями і навичками. Тобто, інтеріоризації етичних норм, категорій та перетворенню професійної моралі майбутнього соціального працівника (специфічно моральні мотиви) у моральність (діяльність): прагнення творити добро, чинити справедливо, гуманно ставитися до усіх категорій клієнтів, втілювати у діяльності моральні ідеали, дотримуватися обов'язку.

Таким чином, на основі проаналізованого матеріалу можна сформулювати такі концепти формування професійної етики майбутніх соціальних працівників в університетах:

1. Професійно-етичне формування майбутніх соціальних працівників в університеті як процес становлення психічних якостей функцій, обумовлений взаємодією студента із викладачами та соціальним середовищем. Означене здійснюється у чіткій системі, що складається з структурних і функціональних компонентів.

2. Принцип акмелогічного підходу має на меті перетворення студента - майбутнього соціального працівника у професіонала, великою мірою опираючись на його самоактуалізацію, самоосвіту, саморозвиток. Таке перетворення пов'язане зі зміною ролей і функцій учасників навчально-виховного процесу університетів. Викладач не виховує, не учить, а активізує, стимулює прагнення, формує мотиви студентів до саморозвитку, вивчає його активність, створює умови для самостійного руху. Саморозвиток студентів залежить від ступеня творчої спрямованості освітнього процесу.

3. Процес професійно-етичного формування майбутнього соціального працівника набуває оптимального характеру, коли студент виступає суб'єктом навчально-виховного процесу. Дана закономірність обумовлює єдність реалізації діяльнісного та особистісного підходів. При цьому особистісний підхід має на меті безпосередню мотивацію до навчальної та інших видів діяльності, організації, розвитку творчих можливостей студентів, самостійного руху до кінцевого результату.

4. Професійна етика реалізує свою функцію розвитку студента тільки в тому випадку, якщо вона активізує, збуджує особистість до діяльності. Чим різноманітніше та продуктивніше значуща для нього діяльність, тим ефективніше проходить оволодіння професійною мораллю і відображається у професійній майстерності.

Список використаних джерел

1. Акмеология: учеб. / [под общ. ред. А. А. Деркача]. М.: Изд-во РАГС, 2002. 650 с.

2. Ананьев Б. Г. Человек как предмет познания психологи / Б. Г. Ананьев. Москва - Харьков - Минск: Питер, 2001. 288 с.

3. Афанасьев В. Г. Общество: системность, познание и управление / Виктор Григорьевич Афанасьев. М.: Политиздат, 1981. 432 с.

4. Без'язикий Б. І. Теоретичні і методичні засади формування етичної компетентності майбутнього вчителя фізичної культури у процесі професійної підготовки: дис.... д-ра пед. наук: 13.00.04 / Б. І. Без'язикий. Харків, 2016. 435 с.

5. Богданов Е. Н. Формирование профессионально-нравственной культуры будущего учителя / Е. Н. Богданов. М.: РАГС, 1995.

6. Выготский Л. С. Педагогическая психология / Лев Семенович Выготский; [под. ред. В. В. Давыдова]. М.: Педагогика, 1996. 536 с.

7. Выготский Л. С. Психология развития человека / Лев Семенович Выготский. М.: Смысл; ЭКСМО, 2005. 1136 с.

8. Григор'єва М. В. Психологія праці: Конспект лекцій. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://ua-referat.com/

9. Деркач А. Акмеология: учеб. пособ. / А. Деркач. Спб.: Питер, 2003. 256 с.

10. Зязюн І. А. Філософія педагогічної дії: монографія / Іван Андрійович Зязюн - Київ; Черкаси: УНУ ім. Богдана Хмельницького, 2008. 608 с.

11. Климов Е. А. Психология профессионального самоопределения: учеб. пособие для студ. вузов / Евгений Александрович Климов. Ростов/нД: Феникс, 1996. 512с.

12. Крайніков Е. В. Психологія розвитку: словник-довідник / Е. В. Крайніков. К.: Арістей, 2004. 260 с.

13. Кузьмина Н. В. Акмеологическая теория повишения качества подготовки специалистов образования / Н. В. Кузьмина. М.: Исследовательский центр проблем качества подготовки специалистов, 2001. 144 с.

14. Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность / Алексей Николаевич Леонтьев. 2-е изд. М.: Политиздат, 1977. 304 с.

15. Максименко С. Д. Общая психология: учеб. для студ. вузов / С. Д. Максименко. М.: Рефл-бук; К.: Ваклер, 2004. 528 с.

16. Малафіїк І. В. Системний підхід у теорії і практиці / Іван Васильович Малафіїк. Рівне: Рівненський держ. гум. ун-т, 2004. 437 с.

17. Мироненко О. Фіхте Йоганн Готліб / О. Мироненко // Політична енциклопедія. Київ: Парламентське вид-во, 2011. С. 749.

18. Михюк М. І. Теоретичні і методичні основи розвитку професійної культури викладачів спеціальних дисциплін будівельного профілю: дис.... д-ра пед. наук: 13.00.04 / Михюк Марія Іванівна. К., 2016. 652 с.

19. Пальчевський С. С. Акмеологія - поклик майбутнього / С. С. Пальчевський // Акмеологія в Україні. 2010. №1. С. 7-13.

20. Педагогічна майстерність: підруч. / [Зязюн І. А., Крамущенко Л. В., Кривонос І. Ф. та ін.; за ред. І. А. Зязюна]. 3-тє вид., допов. і перероб. Київ: СПФ Богданова А. М., 2008. 376 с.

21. Реан А. А. Психология и педагогика: [учеб. пособ. для студ. вузов] / Реан А. А., Бордовская Н. В., Розум С. И. СПб.: Питер, 2001. 432 с.

22. Рибалко Л. С. Методолого-теоретичні засади професійно-педагогічної самореалізації майбутнього вчителя (акмеологічний аспект): монографія / Л. C. Рибалко. Запоріжжя: ЗДМУ, 2007. 442 с.

23. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологи: в 2 т. / Сергей Леонидович Рубинштейн. М.: Педагогика, 1989. Т. 1. 485 с.

24. Рубинштейн С. Л. Проблема деятельности и сознания в системе советской психологии / С. Л. Рубинштейн // Ученые записки МГУ. М.: МГУ им. М. В. Ломоносова, 1945. Вып. 90. С. 6-21.

25. Сурмін Ю. П. Майстерня вченого: [підруч. для науковця] / Ю. П. Сурмін. К.: Консорціум з удосконалення менеджмент-освіти в Україні, 2006. 302 с.

26. Філософський енциклопедичний словник: [текст] / [голова редк. В. І. Шинкарук; Інститут філософії ім. Г. С. Сковороди]. К.: Абрис, 2002. 744 с.

27. Философский энциклопедический словарь. М.: ИНФРА, 1997. 576 с.

28. Чмиленко Ф. О. Посібник до вивчення дисципліни „Методологія та організація наукових досліджень” [текст] / Ф. О. Чмиленко, Л. П. Жук. Д.: РВВ ДнУ, 2014. 48 с.

29. Шиян Л. К. Акмеологические основы управления педагогическими системами: учеб. пособ. для студ. педвузов, аспирантов, учителей и слушателей ФПК / Л. К. Шиян. М.: РИЦ „Альфа”, 2003. 228 с.

Размещено на Allbest.ru