У сучасних умовах інтеграції України у світовий освітній та інформаційний простір, стрімке зростання й розширення міжнародних та міжетнічних контактів вимагають від вищих навчальних закладів готувати висококваліфікованих фахівців з перекладу, які були б конкурентоспроможні, здатні ефективно працювати згідно зі світовими стандартами та готові постійно підвищувати рівень своєї професійної кваліфікації. Специфіка перекладацької діяльності полягає не тільки в міжнародному та міжкультурному спілкуванні. У даному випадку мається на увазі, що перекладач виступає своєрідним посередником при взаємодії представників різних сфер та від нього, в процесі професійного іншомовного спілкування, також, у певній мірі, залежить успішність комунікації сторін-замовників. З цією метою перекладач сьогодення повинен, наприклад, бути спроможним проаналізувати та правильно зрозуміти комунікативну установку, відправника чи викликати у іншомовного отримувача реакцію, яка відповідає комунікативній установці відправника, що виходить за межі простого знання іноземної мови й культури. Отже, для запобігання комунікативним невдачам у професійному іншомовному спілкуванні сьогодення у майбутнього перекладача повинна бути сформована “прагматична компетентність” іноземної (цільової) мови. З цього стає зрозумілим, що проблема формування “прагматичної компетентності майбутніх перекладачів” у процесі професійної іншомовної підготовки є цілком на часі.

Мета статті - розкрити сутність та складові прагматичної компетентності майбутніх перекладачів (компоненти, критерії, показники).

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано вирішення даної проблеми та на які опирається автор. Розкриваючи складові “прагматичної компетентності майбутніх перекладачів”, ми зупинимося на визначенні цього поняття. В основу терміна “прагматична компетентність” лягло поняття “прагматика”. Прагматика (від гр. pragma - справа, дія) - міжнаукова галузь знань, що вивчає соціокультурні, ситуативно-поведінкові, статусні, психологічні, когнітивні й мовні чинники комунікативної взаємодії суб'єктів і відношення їх до засобів цієї взаємодії та певної знакової системи, що використовується комунікантами в спілкуванні [1]. Отже, прагматика - це наука, яка багатогранно вивчає та висвітлює комунікативну взаємодію як між особистостями, так і між особистостями та знаковими системами.

У сучасній психолого-педагогічній довідковій літературі дотепер відсутнє поняття “прагматична компетентність”, “прагматична компетенція”, “прагматична компетентність майбутніх перекладачів” [2; 3; 4; 5; 6].

Аналіз наукових джерел свідчить про те, що вживання терміна “прагматична компетентність” сучасними дослідниками в контексті іншомовної професійної підготовки чи іншомовної професійної взаємодії має варіативний характер. Так, наприклад, для однієї групи вчених “прагматична компетенція" є складовою комунікативної компетентності [7; 8; 9], тобто цей феномен тлумачиться як готовність особистості до соціальної взаємодії. За концепцією інших дослідників, “прагматична компетентність” - це лише освіченість мовця у певній філологічній галузі знань [10; 11]. Між іншим, для Н.В. Чіжової, “прагматична компетенція" являє собою можливість промовця відносити мову до її контексту та доцільно використовувати ті чи інші конструкції у процесі навчання іноземної мови, зокрема, англійської [12]. Таким чином стає очевидним, що проблема визначення поняття “прагматична компетентність/компетенція” потребує подальшого вивчення та уточнення.

Ми, займаючись вивченням формування “прагматичної компетентності майбутніх перекладачів”, умовно розділяємо “прагматичну компетентність майбутніх перекладачів” та “прагматичну компетенцію майбутніх перекладачів”. На наш погляд, “прагматична компетентність майбутніх перекладачів” - це ситуаційна динамічна інформаційна структура (тобто комбінація компетенцій) у свідомості майбутнього фахівця, яка сприяє здійсненню певного впливу на адресата (у відповідності до комунікативної установки відправника) та правильному аналізу й розумінню комунікативного наміру адресата в процесі професійного іншомовного перекладацького спілкування. У свою чергу, “прагматична компетенція майбутніх перекладачів” - це (інформаційна) структура у свідомості майбутнього перекладача, яка складається з інформації (знань, умінь, досвіду), засвоєної майбутнім фахівцем з перекладу під час навчання у вищому навчальному закладі.

Перейдемо до розгляду компонентів, критеріїв та показників “прагматичної компетентності майбутніх перекладачів”. В основу визначення нами компонентів “прагматичної компетентності майбутніх перекладачів” лягли мовна, мовленнєва, іншомовна мовленнєва, перекладацька, соціокультурна, стратегічна, операціональна та екстралінгвістична компетенції. Отже, назвемо компоненти “прагматичної компетентності майбутніх перекладачів” та коротко зупинимось на кожному з них: іншомовно-мовленнєвий, перекладацько-дискурсивний, стратегічно-операціональний.

Іншомовно-мовленнєвий компонент припускає наявність у майбутнього перекладача, наприклад, знання загальновживаної та специфічної лексики, а також семантичних, фонетичних, морфологічних, синтаксичних, стилістичних й орфографічних знань рідної та іноземної мови, умінь їх (цих знань) функціонального використання в усних і писемних комунікативних актах; здатність грамотно використовувати мову (рідну та іноземну) рецептивно та продуктивно (під грамотністю розуміємо коректне лексичне, граматичне, фонетичне та стилістичне оформлення власної мовленнєвої продукції).

Перед тим як перейти до розгляду перекладацько-дискурсивного компонента, слід зупинитися на понятті “дискурс” та його сучасному тлумаченні науковцями. Уведення до обігу мовознавства терміна “дискурс” належить американському лінгвісту З. Харрису у 1952 році, який розглядав дискурс як одну зі сторін дистрибуції на базі еквівалентності між фразами й ланцюжками фраз; як висловлення, надфразну єдність у контексті інших одиниць і пов'язаної з ними ситуації [1].

Отже, дискурс (від фр. discours - мовлення, у лат. discursus - блукати, розгалуження, розростання, коловорот) у сучасній науковій літературі з мовознавства має переважно чотири значення (зв'язний текст, замкнута цілісна комунікативна ситуація (подія), стиль спілкування, зразок мовленнєвої поведінки) [ibidem]:

У зв'язку з тим, що професійне іншомовне перекладацьке спілкування не може існувати за межами дискурсу, ми вслід за М.Л. Макаровим [13] виокремлюємо три типи координат визначення сутності дискурсу: з боку формальної інтерпретації дискурс - це утворення більш високого рівня, ніж речення; з боку функціональної інтерпретації - це уживання мови у всіх її різновидах; з боку ситуаційної інтерпретації - це втілення засобів мови в оточенні соціальних, психологічних і культурних обставин спілкування особистостей.

Звернемося до перекладацько-дискурсивного компонента “прагматичної компетентності майбутніх перекладачів”. На нашу думку, цей компонент складається з рецептивно-продуктивних вмінь майбутнього фахівця передавати інформацію у межах двох мов з найбільш можливим зберіганням вихідного змісту тексту, використовуючи адекватні перекладацькі засоби (способи, прийоми, тактики, стратегії) на основі спеціальних допоміжних умінь, як-от: вільно переключатися з однієї мови на іншу, аналізувати текст оригіналу для коректного розуміння його змісту та вибору адекватних перекладацьких засобів для відтворення його контенту іншою мовою; знань національно-культурних особливостей соціальної та мовленнєвої поведінки носіїв іноземної мови та ін.

Перейдемо до останнього - стратегічно-операціонального компонента. Цей компонент припускає, що майбутній фахівець, наприклад, володіє мовленнєвою тактикою, розуміє типи мовленнєвої поведінки й правила розмови рідною та цільовою мовами та володіє алгоритмом дій, необхідних перекладачу для ефективного здійснення професійної діяльності (здатність вільно, грамотно й швидко працювати з різноманітними інтернет-ресурсами, набір тексту сліпим методом, швидкісне читання та ін.).

Нами також було визначено критерії та показники сформовано - сті “прагматичної компетентності майбутніх перекладачів”. На нашу думку, до критеріїв сформованості “прагматичної компетентності майбутніх перекладачів” можна віднести: психофізіологічний з показниками - стресостійкий, фізична витривалість, самоконтроль, самодисципліна, рефлексія (здатність людини усвідомлювати факт власного існування, бачити себе, свою поведінку з боку), витримка, вміння швидко переключатися з іноземної мови на рідну (з рідної на іноземну також), здатність слухати й чути, розуміти, запам'ятовувати, бути уважним та ін., наявність сукупності інтересів й мотивів професійної діяльності перекладача, спрямованих на ознайомлення з методами інтерпретації мовлення, в тому числі правилами виведення непрямого та прихованого змісту, впливу висловлення на адресата, типи мовленнєвої реакції на отриманий стимул та ін.); адекватність перекладу: показники - вміння аналізувати текст оригіналу для коректного розуміння його змісту та вибору адекватних перекладацьких засобів для відтворення його контенту іншою мовою; точно передавати зміст тексту оригіналу рівноцінними засобами з викликанням у іншомовного отримувача реакції, яка відповідає комунікативній установці відправника; використовувати адекватні перекладацькі способи, прийоми, тактики та стратегії в кожній конкретній ситуації; успішність/ ефективність комунікації: показники - іншомовне спілкування (усне чи письмове), при якому його ініціатор за допомогою перекладача успішно здійснює комунікативний намір, адресат адекватно сприймає та інтерпретує зміст повідомлення і співрозмовники при цьому досягають згоди.

У таблиці узагальнено подаємо компоненти, критерії та показники сформованості “прагматичної компетентності майбутніх перекладачів”.

Таблиця. Компоненти, критерії, показники прагматичної компетентності майбутніх перекладачів

Слід зупинитися більш детально на критерії адекватність перекладу. Річ у тому, що у сучасному перекладознавстві існують різні погляди на розуміння термінів “адекватність" та “еквівалентність” перекладу. Зазвичай для позначення характеру та взаємовідношення між вихідним та цільовим текстами у науковій літературі вживаються терміни “адекватність" та “еквівалентність”. Умовно погляди вчених на ці два поняття можна поділити на три групи. Перша група науковців використовує їх як синоніми, для представників іншої групи ці два терміни є взаємно поглинаючими, а третя група дослідників вважає їх взаємовиключними. Наприклад, для О.В. Шевцової [14] параметром характеристики для визначення відношення оригінального тексту конвенції до тексту перекладу буде саме феномен “еквівалентність”, а вживання поняття “адекватність" в площині перекладу конвенцій, на її думку, є недоречним.

За концепцією дослідників В.В. Балахтар та К.С. Балахтар [15], поняття адекватність поєднує передачу стилістичних й експресивних відтінків оригіналу, а еквівалентність орієнтована на відповідність створюваного в результаті міжмовної комунікації тексту визначеним параметрам, що задаються оригіналам.

Ми, вслід за Т.Б. Козак [16], вважаємо, що адекватний переклад є відтворенням єдності змісту і форми оригіналу засобами іншої мови. Такий переклад враховує і змістову, і прагматичну еквівалентність, не порушуючи при цьому ніяких норм, є точним і не містить певних неприпустимих перекручень. У зв'язку з вищевикладеним, одним з головних завдань перекладача є створення саме адекватного перекладу.

Це свідчить про те, що є доцільним у нашому випадку вживання терміна “адекватність" перекладу.

прагматична компетенція перекладач майбутній

Висновки