Моделювання практики використання системного підходу в побудові професійної підготовки у ВВНЗ України

Постановка проблеми. Розробка теоретичних і методологічних засад інтегрованості військової освіти відповідно вимагає системності, тому що система надає можливості воєдино поєднати всі складові професійної підготовки сучасного офіцерського складу, які відповідно є і складовими в системі професійної підготовки у військовому вищому навчальному закладі. Програма реалізації такої дослідницької позиції щодо побудови системи професійної військової освіти розбудовувалася протягом десятиліть, тому наведемо основні наукові розробки у цій галузі педагогічної науки.

Аналіз досліджень та публікацій. Перш за все зазначимо, що власне визначенню поняття «система» присвячено значну кількість наукових праць. На думку І.В. Блауберга, В.Н. Садовського і Е Г. Юдіна, враховуючи глибокі змістовні відмінності між різними типами систем, для сучасного етапу розвитку системних досліджень навряд чи можна вважати ефективним шлях експлікації змісту поняття «система», заснованого на спробах виділення загальних характеристик цього змісту в різних конкретних випадках. Перспективнішим, з їхнього погляду, є змістовний розгляд розмаїття значень цього поняття [1].

Блауберг І.В., Садовський В.Н. і Юдін Е.Г. пропонували на підставі визначення системи як цілісної безлічі елементів здійснити типологічний аналіз таких множин, створюючи низку понять «системи» [1]. Фактично йшлося про розгляд поняття «система» як діалогічного, конвенціонального, що цілком співвідноситься з нормами пост класичної науки і категорично протирічить класичним вимогам однозначності термінів.

Телелим В.М. обгрунтував основні напрямки та шляхи діяльності органів управління військовою освітою, вищих навчальних закладів щодо підвищення якості підготовки військових фахівців усіх освітньо-кваліфікаційних рівнів. Ці дослідження лягли в основу нашого наукового пошуку, моделювання практики використання системного підходу в побудові професійної підготовки у ВВНЗ [9].

Відсутність теоретичної жорсткості системології, на думку Б.Г. Юдіна, полегшувало широке розповсюдження системних ідей і уявлень, дозволяючи задовольняти найширший спектр різноспрямованих наукових інтересів [2]. Проте цей же факт - свідчення ненормативного характеру системного підходу та інших варіантів системної орієнтації - нерідко призводив і призводить до недостатньо глибокого і некваліфікованого теоретизування, нового обговоренім і переформулювання вже наявних уявлень, що не збагачує культуру і науку.

Нещадим М.І. проаналізував генезис військової освіти в Україні та виявив її провідні характеристики, теоретично обгрунтував та практично впровадив її сучасну систему практику освітнього процесу ВВНЗ [3].

Іншими недоліками недостатньої теоретичної опрацьованості системного підходу і широких можливостей його застосування були: «системний ідеалізм» - розгляд системи як абстракції поза зв'язком з досвідом; «фетишизація системи» - спроба відірвати систему від явища, яке розглядається як система, приписати останній самостійне реальне існування [7]; «пансистемність» - переконаність, що всі явища є системами і тільки системами [6]. Однією з причин таких недоліків Л. А. Петрушенко вважав «вихід за межі реальності в інфантильному захопленні можливостями, що відкриваються системним підходом, нерозуміння специфіки цієї теорії і відносної істинності її висновків» [4].

Виклад основного матеріалу. Для нашого дослідження - моделювання практики використання системного підходу в побудові професійної підготовки у ВВНЗ найбільш доцільним, на наш погляд, можна вважати визначення «системи» П.К. Анохіна: «Система - являє собою комплекс винахідливо залучених компонентів, де взаємодія і взаємовідношення набувають характеру взаємодії компонентів на отримання фокусуючого результату» [5;6].

Таке визначення системи в повній мірі задовольняє аналіз і синтез «штучних систем» у такій галузі людської діяльності, як військова педагогіка.

За спостереженням П.К. Анохіна, використання системного підходу є для того, щоб підсумковий результат був дійсно продуктивним, і завданням науковця полягало у заповненні тієї прірви, яка розділяє у багатьох науках рівень цілісного і рівень особистого. «Природньо, -зазначає вчений, - заповнити цю прірву неможливо словами і визначеннями: необхідні дієві принципи праці у цьому напрямку» [2].

Послідовність використання системного підходу у військовій освіті передбачає наступну послідовність процедур:

- фіксація деякої безлічі елементів щодо відокремленого від решти педагогічного процесу;

- встановлення і класифікація зав'язків цієї множини - зовнішніх (тобто зав'язків множини з рештою світу) і внутрішніх (тобто зав'язків між елементами множини);

- визначення - на основі аналізу сукупності зовнішніх зав'язків - принципів взаємодії системи із педагогічним середовищем;

- виділення серед множини внутрішніх зав'язків спеціального їх типу - системоутворюючих, що забезпечують, зокрема, певну впорядкованість педагогічної системи;

- з'ясування, у процесі вивчення впорядкованості, структури і організації педагогічної системи (структура виражає інваріантний аспект системи, а організація - кількісну характеристику і спрямованість впорядкованості);

- аналіз основних принципів поведінки педагогічної системи, які визначаються самою системою як цілісна організована множина військової підготовки;

- вивчення процесів управління, що забезпечують стабільний характер поведінки і досягнення системою ефективних результатів військової освіти.

Таким чином, методологічні позиції в розумінні сутності системного підходу сходяться до того, що вони відштовхуються від синтезу онтологічного і гносеологічного розуміння системи, у зв'язку з чим методологія системного підходу в військовій освіті ґрунтується на вирішенні двох взаємозв'язаних завдань: по-перше, на вивченні системних об'єктів як форми існування і руху реального світу, як прояву його впорядкованості; по-друге, на конструюванні системи категорій, що відображає системні зв'язки досліджуваних об'єктів, що й впорядковує саме пізнання. При цьому найповніше і найпослідовніше методологічна програма в військовій освіті розкривається в другій позиції, що представляє системний підхід як методологію інтеграції різних зрізів знання про об'єкт в системну картину[8].

Головний сенс системного підходу в військовій освіті полягає у тому, що будь-яка деталь дослідження і спостереження може бути укорінена в один із умовних механізмів внутрішньої архітектоніки. Будь-яка наукова тема, що претендує на істинність, не може бути сформульована поза конкретною системою. Окрім того, трактування отриманих наукових досліджень без сумніву набуває найбільшого ефекту, якщо враховані системні механізми.

Елементами системи професійної підготовки у ВВНЗ є засоби підготовки, які входять до складу системи і виконують визначені функції. Щодо системи професійної підготовки кожний елемент є підсистемою, але щодо внутрішнього устрою елемент буде являти систему. Як елементи системи (другого порядку) будуть виступати піделементи.

Елементами системи професійній підготовці у ВВНЗ є засоби (їх аспекти) підготовки:

- теоретична підготовка;

- психолого-педагогічна підготовка;

- психофізична підготовка;

- практична бойова підготовка.

Відносно «себе» кожний названий елемент є системою.

Елементи входять до складу системи за єдиною ознакою: ступенем свободи, за яким вони можуть знадобиться для отриманім результату системи. Включені до системи елементи упорядковуються за визначеними параметрами. Основним інструментом упорядкування взаємодії елементів системи є результати, які стабілізують організацію системи.

Для досягнення запрограмованого результату системи - високого рівня професійної підготовки майбутніх офіцерів у процесі професійної підготовки у ВВНЗ необхідно провести упорядкування системи на підставі визначених закономірностей (принципів), які повинні так вплинути на різні засоби підготовки, щоб у кінцевому результаті сформувати визначений високоорганізований, гнучкий комплекс із множини можливих інтегративних утворень у відповідь на вплив середовища.

Теоретико-методологічне обґрунтування сучасної вітчизняної системи військової освіти, сутності і змісту базових категорій і понять щодо підготовки військових фахівців у системі вищої військової освіти та визначення методологічних основ стратегічного планування їх підготовки розроблене М.І. Нещадимом надає теоретично-практичні підстави для розробки моделювання практики використання системного підходу в побудові професійної підготовки у ВВНЗ України. На основі системного підходу до проектування у військовій освіті теоретично обгрунтованого і практично розробленої узагальненої моделі М.І. Нещадимом ми поклали її в аналіз основи моделювання практики побудови системності військової підготовки та підвищення якості управління освітою [3].

Включення елементів професійної підготовки до системи та їх упорядкування повинно забезпечити узгоджену і взаємопов'язану систему адаптації, для того аби організм розбудовував адаптаційні системи у відповідь на інформаційний вплив кожного засобу підготовки, не руйнуючи, а посилюючи і добудовуючи адаптаційний комплекс, який формується під інформаційним впливом інших засобів (елементів) системи. Таким чином, фіксація елементів (засобів) у системі професійної підготовки у ВВНЗ повинна проходити за визначеними інтерактивними зв'язками. Причому результат системи може бути отриманий не шляхом простої суми результатів впливу різних засобів (елементів) підготовки, а тільки під час впливу засобів підготовки. Якщо сказати іншими словами, професійна надійність юриста не може бути сформована жодним із засобів підготовки, наприклад психофізичної, але тільки сумою всіх професійних підготовок майбутніх офіцерів у ВВНЗ [9]. Для залучення запрограмованого результату необхідно так розташувати елементи (засоби підготовки) системи, щоб їх взаємодія набула характеру «взаємодії» з метою отримання «фокусованого» результату. Однією з важливих ознак системи є неможливість елемента існувати поза системою і руйнування системи при випаданні елемента.

Професійна підготовка у ВВНЗ може бути системою лише тоді, коли кожний її елемент не може виконувати функції всієї системи і водночас не може виконувати власні функції поза системною організацією.

Включення визначеного засобу (підсистеми) підготовки майбутнього офіцера ЗСУ до системи не означає, що перерветься зв'язок цього елемента з середовищем. Навпаки, системна організація професійної підготовки у ВВНЗ повинна передбачати не тільки субстратну та функціональну сторони, але й структуру, яка охоплює в обов'язковому порядку взаємозв'язки цих підсистем. Система функціонує тільки за умови єдності своїх елементів, підсистем. Елементи ж утворюють систему тільки у тому випадку, якщо усунення або вихід із ладу будь-якого з них змінює програму діяльності всієї системи.

Результати досліджень, що виконані з метою покращення підготовки майбутніх офіцерів ЗСУ, але без врахування всієї структури, не можуть бути в такому випадку включеними до системи, аби набути цілісно-інтегративного характеру. Як наслідок взаємодії з іншими засобами підготовки певний ефективний засіб може змінюватися або набувати нових якостей, що не враховуються у дослідженні, проведеному при системній організації. Це впливає на отриманий фокусований результат професійної підготовки у ВВНЗ.

Система професійної підготовки у ВВНЗ, є складним об'єктом дослідження. Ця складність зумовлена такими чинниками:

- різноманіттям формуючих засобів підготовки;

- різними за характером інформаційними потоками;

- різною «формуючою здатністю» окремих засобів підготовки;

- складністю організації та структури різних систем (субсистем, елементів) підготовки;

- необхідністю управляти різними педагогічними процесами;

- особливою складністю взаємодії системи професійної підготовки в цілому та її субсистем (елементів) з організмом (у загальному розумінні).

У цілях конкретизації сутності професійної підготовки у ВВНЗ важливою обставиною є питання взаємодії інших систем формування майбутніх офіцерів ЗСУ, що забезпечують їх професійне становленім Така необхідність викликана існуючою у наш час невизначеністю у структурі систем, в їх взаємодії щодо отримання єдиного результату. Необхідно відмітити і ту обставину, що відповісти на подібні питання у межах аналітичного стилю мислення досить складно. Як ми вже зазначали, у професійному формуванні офіцера ЗСУ беруть участь чотири основні види підготовки: теоретична, психолого-педагогічна, психофізична підготовка та практичне бойове навчання.

На рис. 1 зображено основні педагогічні системи (види підготовки), що беруть участь у формуванні офіцера ЗСУ. Кожна з них має свою мету і завдання, конкретний зміст, засоби і методи. Оскільки професійна підготовка майбутніх офіцерів ЗСУ представляє інтеграційний процес формування тих самих чотирьох базових систем (теоретичної, психолого-педагогічної, психофізичної, практичної бойової підготовки), то специфічні цілі і завдання професійної у ВВНЗ підготовки, природно, повинні змінювати зміст, організаційні і процесуальні дидактичні принципи, методики формування професійних якостей, методи педагогічного вивчення оцінки професійної готовності офіцера ЗСУ.

Рис. 1. Основні види підготовки майбутніх офіцерів ЗСУ

педагогічний офіцер професійний