Львівсько-Варшавська школа про цінність логічної освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівсько-Варшавська школа про цінність логічної освіти

У ситуації сучасного знецінення логічної освіти, коли засобам масової інформації вдається на будь-чиє замовлення зробити правдивим бажане чи потрібне, аргументи на її користь може завжди підказати звернення до історичного досвіду. Потужний потенціал у цьому сенсі містить зокрема філософська традиція Львівсько-Варшавської школи (1895-1939) (ЛВШ), оскільки її засновник та творець - польський філософ Казимир Твардовський - загальну логічну освіту подібно до загальної граматичної освіти розглядав певним quantum знань та досвідом конкретних умінь. У людини, яка «не знає основних логічних понять чи не вміє коректно мислити» [8, с. 185], на думку вченого, відсутня загальна логічна освіта так само, як говорять про відсутність у людини загальної граматичної освіти, якщо вона не знає, що таке прикметник чи не вміє правильно висловлюватися. Піднесення рівня логічної освіти до рівня мовної освіти сприймалося учнями Твардовського виконанням одного із обов'язків професійного філософа, завдання якого - не тільки поширити логічне знання, але й зробити все можливе, щоб логічна освіта стала цінністю для людини і суспільства. Зважаючи на низький рівень логічної культури в сучасному суспільстві, цікаво з'ясувати, чому такої значимості представники ЛВШ надавали логічній освіті.

У підручнику Нарис логіки (Львів, 1923) Степан Балей зазначив, що людина спеціально не замислюється над тим, як саме вона доходить до істини, тому що здатністю доводити правдивість власних поглядів та тверджень інших людей вона володіє так само, як володіє здатністю мовлення, але оскільки пізнання істини відіграє важливу роль у житті людини, то завдання логіки як науки - дослідити умови, дотримання яких приводить людину до істинного пізнання. Філософ звернув увагу, що більшість суджень видаються людині істинними, проте у дійсності вони мають лише більший чи менший ступінь ймовірності. Це вчений пояснював тим, що зміст уявлення має індивідуальний, суб'єктивний відтінок, залежний від життєвого досвіду людини та її психічних особливостей. Проте, визначення науковцем саме судження ствердженням чи запереченням уявленого предмету доводить безумовну участь людини у розрізненні істини та хиби.

Гавриїл Костельник, як і Балей, дотримувався «природного» поняття мислення людини. Так, у праці Три розправи про пізнання (Львів, 1925) греко - католицький священик ствердив тезу, що розум гідний довіри людини до нього, тому що основи правильного мислення люди пізнають у своєму повсякденному житті. «Природне» підґрунтя логіки Гавриїла Костельника сягає філософії Томи Аквінського, який вважав, що людському інтелектові безпосередньо дані тільки одиничні речі, та філософії Готфріда Вільгельма Ляйбніца, який доводив, що людська душа вміє точно і ясно сприймати річ з природної для неї перспективи. Водночас це демонструє критичну настанову теолога стосовно психологізму Джона Локка, який, навпаки, боровся з теорією вроджених ідей. Недовіру до розуму Костельник розцінював рівнозначною зневірі до природи загалом, внаслідок якої людське критичне й свобідне «я» вступає у суперечку з людською природою і з цілим світом через те, що зриває з природними метафізичними, моральними і релігійними інтуїціями, які «у дійсності становлять одинокий міст між людським критичним «я» і цілою природою» [2, с. 4]. У ситуації єдності культур гіпертрофовану зневіру до розуму Костельник порівнював з війною всіх проти всіх, яку веде розперезане суб'єктивне «я», тоді як логіку, звернену до інтуїції, якою людину обдарувала сама природа, він вважав засобом єдності між людьми, здатними знищити гіперкритицизм у самих собі.

У праці Ordo logicus (1931) Костельник розглянув поняття як відображення особливого - логічного - порядку: поняття - це дія та витвір розуму, що єднає людину з реальним світом та його порядком - ordo realis. При цьому ordo logicus та ordo realis не є паралельними, тому що у дійсності: «а) поняття творить наш ум не на те, щоби були речами, а тільки образами речей; б) наш ум має інстинктивну тенденцію, щоби опанувати дійсний світ якнайпростіше» [1, с. 3]. Отже, поняття мають логічну цінність як образи речей у людській свідомості, а не як речі самі по собі. Теолог також вважав, що між поняттям і його предметом завжди мусить бути трансценденція, без неї «між поняттям і предметом неможливо було би помилятися в своїх судженнях про предмети та виправляти свої похибки. Отже, не було би ніякої різниці між правдою і неправдою. Якби поняття мали вартість речей, якби були тими речами, котрі представляють, то що я собі подумав би, це тим самим було би конкретною дійсністю. Тоді наше думання не було би пізнаванням, але творенням дійсності. А тим ціла логіка перестала би бути логікою» [1, с. 6].

Культивував цінність логіки також Тадеуш Котарбінський. Своє завдання, як згадував у автобіографічній Картині власних розмислів (1965), вчений розумів наступним чином: «мої лекції і семінари повинні бути, у класичному розумінні, деяким «органоном» для філософів та майбутніх поширювачів гуманітарної думки і знання» [7, с. 446]. Філософ не зводив логіку до царини формальної логіки, але охоплював нею також питання теорії пізнання семантики. У формальній логіці Котарбінський віддавав належне силогізму, логіці індукції та символічній логіці, проте з погляду новочасної йому логіко-формальної культури вважав, що вона сама потребувала для свого підгрунтя ширших знань - теорії пізнання, основне питання якої: що таке істинність та яка різниця між пізнанням і фікцією. Формальну логіку це питання не обходить, тому що вона має лише довести, яка думка є істинна, якщо істинними є певні інші думки, тоді як мета теорії пізнання полягає у з'ясуванні, що є істина. Тому, щоб при безпосередньому вивченні наук, студент зміг також опосередковано пізнати один із виявів світу, який ці науки досліджують, формальна логіка потребує єдності з теорією пізнання: «І йдеться не про те, щоб опанувати на пам'ять результати усіх названих дисциплін логіки. Важливо, «пройтись» логікою» [6, с. 103], щоб вона залишилась міцним досягненням людини навіть тоді, коли будуть забуті усі її твердження.

Найбільше Котарбінського цікавила проблема боротьби з гіпостазами зі світу понять гуманітарних наук тобто з тим, що Френсіс Бекон свого часу назвав idola fori, а Ґотфрід Ляйбніц - довільністю слів. Гуманістика без гіпостаз - оригінальна ознака «органону» польського філософа. Він вважав, що у повсякденній мові та мові науки багато іменників та інших форм, рівнозначних іменникам. Це стає причиною того, що у кожному випадку людина домислює собі існування речі, навіть тоді, коли це абстрактний іменник. Вчений схилився до соматизму, згідно якого немає іншого буття та немає інших об'єктів пізнання окрім тілесних предметів. Наприклад, предметом психології є не афект гніву, а та чи інша людина, яка гнівається, як вона своєрідно змінюється, незалежно від того, що вчені думають про гнів. Якщо ж йдеться про історію літератури, то предметом її дослідження є твір письменника, який розповідає про щось. Втім це не означає, що дослідник повинен переказати зміст твору, оскільки розповідь потрібно пережити у скороченні, більш-менш вільно наслідуючи автора. Так уявлювана Котарбінським з позицій соматизму гуманістика без гіпостаз вважалася ним одночасно позицією здорового глузду, що намагається у своїх рамках вмістити завдання і реальну практику гуманітаріїв.

Логіці особливе місце з-поміж наук відвів Олександр Кульчицький. Цінними є методологічні зауваження філософа до окремих наук. З огляду предмету пізнання, вчений поділив предмети наук на реальні та ідеальні. Ідеальними предметами пізнання наук є абстрактні, не пов'язані з часом, форми людського мислення та його структура, а також такі цінності, як краса, добро, справедливість, «до чого неодмінно прагне людина» [З, с. 47]. Реальними предметами пізнання наук є фізичні, тілесні, органічні чи психічні предмети. Для наук, предметом пізнання яких є ідеальні предмети, характерне використання дедукції, тому що предмети пізнання в цьому випадку перебувають поза часовим порядком і закони каузальності не мають значення, натомість панівним для них є принцип логічного обгрунтування та принцип свободи від суперечностей, отже, джерелами пізнання у цих науках виступає розум. Для наук, предметом пізнання яких є реальні предмети, характерне використання індукції, тому що предметами пізнання у цьому випадку є явища природи або психічні явища, натомість панівним для них є спостереження чи сприйняття, отже, джерелами пізнаннями у цих науках є досвід.

Залежно від того, яким є предмет пізнання реальної науки - явища природи чи явища психіки, Кульчицький поділив реальні науки на природничі та гуманітарні тобто такі, що стосуються людини та її витворів. До такого поділу філософ вдався, виходячи з різниці між природничими науками і гуманітарними, суть якої не тільки у відмінності їхніх предметів, але також і у методах дослідження, тому що природничі науки намагаються виявити і з'ясувати закономірності процесів природи, а гуманітарні науки - прагнуть відтворити й подати «одноразові події чи прояви людського духу з можливою далекосяжною вичерпністю в їх індивідуально-неповторному вигляді» [3, с. 47]. Відповідно, природничі науки є «генералізуючими» тобто такими, що прагнуть з окремих випадків вивести загальні правила чи закономірності, а гуманітарні науки - індивідуалізованими тобто такими, що націлені на вияв індивідуальності та неповторності. При цьому науковець підкреслив, що природничі науки не мають безпосереднього відношення до таких цінностей, як добро, краса, божество тощо, натомість гуманітарні науки, навпаки, надто близькі до цінностей, тому що виступають як науки про культуру. Поділ Кульчицьким реальних наук на природничі і гуманітарні є логічним продовженням поділу Твардовським наук на раціональні (дедуктивні) та емпіричні (індуктивні) на підставі не способу виявлення чи відкриття ними істини, а на підставі способу її обгрунтування.

Логічну культуру однією із найважливіших виховних цілей вважав Тадеуш Чежовський. Культурою, на думку філософа, є ознака людського індивіда, який завдяки наполегливій праці та тренуванню здобув у певній сфері знання ретельність шляхом посилення і розвитку своїх початкових задатків. Логічну культуру вчений визначив володінням логічним знанням та ретельністю у логічному мисленні чи висловленні думок. Логічне мислення Чежовський дефініював наступним чином: «це та сфера пізнавального мислення, яке є опрацюванням сприймань і пригадувань чи знання, набутого безпосередньо з досвіду, а отже, по великому рахунку: опис і дефініція, підпорядкування і систематизація, пояснення, умовивід, гіпотеза, доведення і перевірка» [5, с. 271]. Логічне мислення філософ не розділяв із мовленням. Через це логіку він пов'язав із семіотикою. Цінність логічної культури для людини Чежовський вбачав у прищепленні їй ретельності і коректності мислення, яке сприяє тому, що вона знає межі власних компетенцій і розуміє межі знань, достатніх для висловлення категоричних суджень та їх обгрунтування, і є вразливою до правди і неправди, до коректності думки й логічної помилки. Цінність логічної культури для суспільства Чежовський пов'язував із взаємодією людських думок в інтелектуальному, політичному, організаційному житті, на публічних зібраннях та дискусіях, у пресі та в інших публікаціях, у навчанні, в юриспруденції й на різних шляхах нормування міжлюдських стосунків: «Суспільство високої логічної культури стає більш цілісним не шляхом зовнішнього примусу, а завдяки тому, що у логіці знаходить дороговкази, що уберігають його від сходження на хибний шлях зворушень і розпаду» [5, с. 279].

Великої уваги піднесенню рівня логічної культури приділив у своїй науковій діяльності Казимир Айдукевич. У праці Логіка, її завдання та потребиу сучасній Польщі (1951) значення логіки філософ пояснив користю логічної культури думки та слова для життя і науки. Справу поширення логічної культури науковець пов'язував з низкою завдань організаційного характеру, спрямованих на таке навчання логіці, яке б було дотичним практичному життю учня і студента, а також з обгрунтуванням методологічної значущості логіки для науки.

«Упрактичнення» логіки передбачало для Айдукевича реформу навчання логіки. По-перше, науковець пропонував виходити у навчанні логіки з тих висловлювань природної мови, якими користується учень / студент у своєму повсякденному житті, через те що формальна штучна мова не має широкого застосування. По-друге, вчений обґрунтував необхідність звернення уваги учнів/студентів на логічні помилки, які люди часто допускають у повсякденні, щоб це посприяло їх розпізнаванню та уникненню у власному мисленні та мовленні; По-третє, учень Твардовського довів значимість методології, особливо описової методології природничих наук, яка без сумніву не є чужа учням/ студентам у життєвій і навчальній практиці.

На доведення тези про користь логіки для науки Айдукевич мав низку аргументів. По-перше, знання методологічної структури науки допомагає глибшому її розумінню. Цьому сприяє такий розділ логіки як описова методологія, завдання якої - «піднесення до рівня виразного усвідомлення того практичного і невиразного знання методологічної структури, якою володіє вчений спеціаліст без логічного вишколу» [4, с. 136]. Подруге, методологія корисна у боротьбі з закостенінням і догматизмом у науках. Методологічний аналіз викриває помилки аргументації. По-третє, методологічний аналіз допомагає виявити дефекти методологічних структур у науках.

Дієва користь від логіки для життя і науки передбачала, згідно Айдукевича, виконання низки завдань, а саме:

1. а) піднесення логіки у середній та вищій школі на один рівень з іншими науками; б) забезпечення логічними основами програм навчання інших предметів, таких як: математика, рідна та іноземна мова, природничі науки, фізика; с) викорінення «логічного недбальства» у житті та присвячення цьому питанню окремих рубрик у пресі та цікавих книг у науково-популярному жанрі.

2. а) запровадження в університетах навчання логіки не тільки як прикладного предмета, але також як предмета наукової спеціалізації; б) відповідна політика шкільної влади при працевлаштуванні вчителів логіки. Це передбачає: підготовку спеціалістів логіки в університеті виключно на рівні магістра на основі Грунтовного знання у іншій галузі наук, а також можливість вчителя викладати у школі логіку поряд з іншим предметом відповідно до своєї кваліфікації.

3. а) піднесення рівня логічних досліджень на високий рівень та надання йому відповідного спрямування.

Цінність логічної культури, згідно Айдукевича, полягає у служінні холодному розуму та відсічі будь - яких логічно необгрунтованих доктрин і вірувань, підготовці Грунту для наукового погляду на світ, а через нього - шляху до поступу. Але слід визнати, що прогресивні наміри філософа щодо піднесення рівня логічної культури не були належно втілені на практиці. Про це свідчить стаття Про потребу прикладного курсу логіки у програмах університетських студій (1955), що оприявнює боротьбу вченого з реформаторами (очевидно, радянськими ідеологами) університетського навчання у Польщі, які на користь спеціальних дисциплін зробили логіку необов'язковою для вивчення. Не втрачає актуальності думка Айдукевича, що можливо вичерпне та Грунтовне опанування студентом обраної ним науки та підготовка до більш-менш самостійних досліджень у ній, а також підготовка до майбутньої професії і громадянського життя потребують необхідного прослуховування лекцій та виконання практичних завдань з логіки.

Підсумовуючи все вище зазначене, можна зробити висновок, що логічній освіті представники ЛВШ надавали вагомого значення через те, що до вважали логічні цінності не метафізичними предметами, наприклад, «річчю самою по собі», а такими предметами, які здатна пізнати та оцінити людина у своєму житті. Школу Твардовського вирізняє логістичне визначення сутності раціональних форм пізнання та культивування їхньої цінності у повсякденні та науці. Заслуговує на увагу модель логічної освіти ЛВШ, особливості якої полягають у виході за межі формальної логіки на користь теорії пізнання, семіотики і методології, а також спрямованості до життя. Навіть попри засилля сцієнтизму в культурі учні Твардовського відстоювали цінність логічної освіти для людини та суспільства, вбачаючи у ній шлях до критицизму, єдності та поступу. Без сумніву, досвід ЛВШ переконує не легковажити із логікою.

Список використаних джерел

логічний освіта педагогічний школа

1. Костельник Г. Ordo logicus. - Львів: Накладом «Богословського Наукового Товариства, 1931. - 43 с.

2. Костельник Г. Три розправи про пізнання. - Львів: Накладом Т-ва св. Ап. Павла, 1925. - 199 с.

3. Кульчицький О. Основи філософії і філософічних наук (ред. Карась А.). - Мюнхен-Львів: Український Вільний Університет, Мюнхен, 1995. - 164 с.

4. Ajdukiewicz К. Logika, jej zadania і potrzeby w Polsce wspolczesnej H Kazimierz Ajdukiewicz. J^zyk і poznanie. T. II. - Warszawa, 1985. - S.127-142.

5. Czezowski T. О kulturze logicznej H Tadeusz Czezowski. Odczyty filozoficzny. - Torun: Towarzystwo Naukowe w Toruniu, 1958. - S.271-279.

6. Kotarbinski T. Kultura filozoficzna H Tadeusz Kotarbinski. Pisma etyczne. (red. Smoczynski P.J.). - Wroclaw-Warszawa-Krakow - Gdansk-Losz: Zaklad Narodowy im. Ossolinskich, 1987. - S.91-103.

7. Kotarbinski T. Obraz rozmyslan wlasnych H Tadeusz Kotarbinski. Studia z zakresu filozofii, etyki і nauk spolecznych. (red. Smoczynski P.J.). - Wroclaw-Warszawa-Krakow: Zaklad Narodowy im. Ossolinskich, 1970. - S.442-450.

8. Twardowski К. О wyksztalcenie logiczne H Ruch Filozoficzny. - 1919/20. - V. - n. 4.5. - S.65-71.

Размещено на Allbest.ru