Реалізація компетентнісно-орієнтованої парадигми організації освітнього процесу в вищій школі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 37.091:378

Національного університету біоресурсів і природокористування України, м. Київ

Реалізація компетентнісно-орієнтованої парадигми організації освітнього процесу в вищій школі

Тарас Ярмольчук, аспірант кафедри методики навчання та управління навчальним закладом

Анотація

освітній школа компетентність навчання

У світовій освітній практиці зі створенням Європейського простору вищої освіти навчальні заклади зазнають значної трансформації, що призводить до появи нової парадигми викладання і навчання. Компетентнісний підхід грає ключову роль в даному процесі. У статті розглядається реалізація компетентнісно-орієнтованої парадигми в освітньому процесі вищої школи. Узагальнено підходи до сутнісного розуміння понять “компетентність” і “компетенція”, ``ключові компетенції”, охарактеризовано пріоритетні завдання процесу навчання у вищій школі відповідно до вимог компетентнісно-орієнтованого підходу.

Аннотация

Тарас Ярмольчук, аспирант кафедры методики обучения и управления учебным заведением Национального университета биоресурсов и природопользования Украины, г. Киев

Реализация компетентностно-ориентированной парадигмы организации образовательного процесса в высшей школе

В мировой образовательной практике с созданием Европейского пространства высшего образования учебные заведения подвергаются значительной трансформации, что приводит к появлению новой парадигмы преподавания и обучения. Компетентностный подход играет ключевую роль в данном процессе. В статье рассматривается реализация компетентностно-ориентированной парадигмы в образовательном процессе высшей школы. Обобщены подходы к сущностному пониманию понятий “компетентность” и “компетенция”, “ключевые компетенции”, охарактеризованы приоритетные задачи процесса обучения в высшей школе в соответствии с требованиями компетентностно-ориентированного подхода.

Annotation

Taras Yarmolchuk, Postgraduate Student of the Teaching Methods and School Management Department

Realizing of the competence-oriented paradigm in the organization of educational process in higher school

The orientation of the system of higher education in the process of teaching students, which was a traditional and justified earlier, currently does not meet the modern social demands, is determined by the society's need of the new specialists, capable to the responsible, independent, and creative actions.

Keywords: a competence, competency, a competence approach, a paradigm of education.

Постановка проблеми. У реаліях сьогодення спрямованість системи вищої освіти на засвоєння знань студентів, яка була традиційною й виправданою раніше, нині не відповідає сучасному соціальному замовленню, що визначається потребою суспільства в суттєво нових фахівцях, здатних до відповідальних, самостійних, творчих дій.

Традиційний підхід до професійної підготовки конкурентоспроможних фахівців вищої кваліфікації, сутність якого полягає у формуванні системи знань, умінь і навичок, постає у протиріччя до вимог європейського освітнього простору, до котрого інтегрується система освіти України. Класична парадигма освіти - знання, уміння, навички (ЗУН) реалізується в традиційній системі навчання. Парадигма орієнтована на засвоєння студентами якісних, рознесених по навчальних дисциплінах знань, умінь і навичок.

Згідно з сучасними принципами Болонського процесу, на заміну парадигми ЗУН пропонується слідувати принципово новій парадигмі вищої освіти, основаній на формуванні в майбутніх фахівців певних компетенцій і компетентностей. Перехід до нової парадигми не просто механічна зміна, а й вимогливий процес соціальних змін, що потребує розвитку індивідуалістичної культури й нового способу мислення. Ця зміна передбачає значні зміни в системі вищої освіти.

Нова інформаційна ера вимагає від системи освіти, ефективного впливу на процеси розвитку особистості професіонала, що має забезпечити зміну у студенів способу мислення й удосконалення інноваційного та творчого потенціалу майбутніх фахівців. Це означає, що перетворення сучасної системи освіти має бути переорієнтовано на розвиток критичного мислення та емпіричної уяви, що є повністю протилежною моделлю організації навчання в університеті.

Стан дослідження. У процесі здійснення науково-педагогічних досліджень питання реалізації положень компетентнісного підходу до організації освітнього процесу у вищій школі знаходить своє відображення у працях багатьох вітчизняних і зарубіжних науковців. Зокрема, на парадигмі набуття певних компетенцій і компетентностей акцентують свою увагу такі науковці, як Г. Атанов, І. Драч, І. Зязюн, О.Малихін, О. Овчарук,Г. Селевко,А. Хуторський.

Загальнотеоретичні засади формування компетентностей в цілому розглянуто в дослідженнях О. Коваленко, О. Малихіна, Ю. Нагірного, О. Романовського, А. Хуторського та ін. Особливості професійної компетентності відображено у працях таких учених: В.Комісарової, В. Ковальчука, Л. Латишева, М. Михайліченка, С. Молчанова, В. Попова, В. Проворотова, А. Хуторського та ін.

Метою поданої статті є розгляд сутності реалізації компетентнісно-орієнтованої парадигми в освітньому процесі вищої школи.

Виклад основного матеріалу. На сьогоднішній день основною тенденцією, яка зачіпає концептуальний базис освітньої системи, слід вважати перехід на компетентнісну основу професійної підготовки фахівця у вищій школі. Компетентнісний підхід в освіті як метод моделювання процесів сприяє створенню умов розширення можливостей розвитку особистості у процесі вирішення життєвих завдань у ситуаціях зростання різноманітності й невизначеності, закріплюючи ідеал освіти розвивається суб'єкт діяльності. Тому питання про компетентність найбезпосереднішим чином пов'язане з питанням про можливості суб'єкта в освіті, і перш за все, з тим, чи можна навчити компетентності та як цього досягти?

Як відомо, компетентнісний підхід не є відокремленим від особистісно-орієнтованого, який є методологічною базою як суто професійної, так і в цілому вищої освіти. Справедливо буде вважати, що компетентнісно-орієнтована освіта (А. Хуторський) є глобальною тенденцією у світовій освітній системі. Однак необхідно відзначити, що до цих пір серед дослідників немає єдності з питань щодо розробки деяких ключових питань і проблем компетентнісного підходу. Так, немає єдиного розуміння основних термінів “компетенція” і “компетентність”, а також необхідності їх розмежування. Наведемо декілька визначень, які, на наш погляд, найбільш правильно відображають сутність цих понять.

“Поняття компетентності включає не тільки когнітивну й операційно-технологічну складову, а й мотиваційну, етичну, соціальну та поведінкову. Воно включає результати навчання (знання й уміння), систему ціннісних орієнтацій” [1]. “Компетенція включає сукупність взаємопов'язаних якостей особистості (знань, умінь, навичок, способів діяльності), що задаються по відношенню до певного кола предметів і процесів, необхідних для якісної продуктивної діяльності по відношенню до них. Компетентність володіння людиною відповідною компетенцією, що включає його особистісне ставлення до неї і предмета діяльності” [3].

“Компетенція це знання, навички, здатність або характеристика, пов'язані з виконанням професійної діяльності на високому рівні, такі, як вирішення проблеми, аналітичне мислення або лідерський потенціал. Деякі визначення компетенції включають мотиви, переконання й цінності” [4].

“Компетенція це група знань, навичок і відносин у певній галузі, які впливають на значну частину професійної діяльності, які пов'язані з виконанням діяльності, які можуть бути виміряні за прийнятими стандартами та які можуть бути розвинені через навчання” [2].

“Компетенція це базова характеристика індивіда, яка причинно пов'язана з критеріями ефективної або успішної дії у професійних або життєвих ситуаціях. “Базова характеристика” розуміється як те, що компетенція це глибока та стійка частина особистості, за якою можна передбачити поведінку людини в досить широкому колі ситуацій, як життєвих, так і професійних. Причинний зв'язок означає, що компетенція зумовлює поведінку або дію. Зв'язок з критеріями дії означає, що за компетенцією можна визначити, хто робить щось добре чи погано, що може бути виміряна за певними критеріями або стандартами” [3].

Як можна помітити, у цьому (далеко не повному!) переліку визначень терміну “компетенція” і “компетентність” наведено дефініції як освітніх, так і професійних компетенцій. Це зроблено не випадково. Сутність уведення компетентнісного підходу в освіту полягає в тому, щоб цілеспрямовано розвивати в студентів такі компетенції, які підготують їх до життєвих реалій, у тому числі будуть сприяти набуттю професійних компетенцій.

Як зазначає Є. Іванова, “компетентнісний підхід є відображенням потреби суспільства у підготовці людей, які не лише знають, але й уміють застосувати свої знання. Компетенції розглядаються як усвідомлені людиною здатності реалізації знань і вмінь для ефективної діяльності в конкретній ситуації” [4].

Незважаючи на відмінність наведених вище дефініцій, можна легко виокремити загальні для більшості визначень ознаки, властиві, на думку дослідників, поняттям “компетенція” і “компетентність”.

По-перше, це орієнтація на особистість. Володіти певною компетенцією значить мати певні індивідуальні якості, властивості, що дають змогу ефективно виконувати ту чи іншу діяльність у тій чи іншій життєвій ситуації.

По-друге, це когнітивна та діяльнісна складова з провідною роллю останньої: знання необхідні людині для того, щоб на їх основі вона могла вибудовувати свою діяльність. Нарешті, компетенція включає в себе ціннісно- мотиваційний аспект, який визначає формування мотиву діяльності та виконання цієї діяльності відповідно до ціннісних орієнтацій і переконань суб'єкта.

Узагальнюючи аналіз досліджень щодо цього поняття, спробуємо надати підсумкове визначення компетенції, виходячи з її ознак і властивостей. Отже, компетенція це сукупність і взаємозв'язок особистісно значущих характеристик індивіда які, сприяють виконанню ним певного виду діяльності, обумовленої конкретним мотивом і цілями, поставленими в тому числі й самим індивідом.

Студент у новій освітній парадигмі, не та людина, яка пасивно поглинає елементи знань, а та яка робить акцент на знаннях, які можуть бути перетворені на індивідуальні здібності й компетенції, на здатність індивіда вирішувати проблеми й бути творчими. Згідно компетентнісно-орієнтованої парадигми кожен фахівець незалежно від спеціалізації й особливостей функціонування профілю своєї діяльності має володіти фундаментальними знаннями, професійними вміннями та навичками, досвідом творчої та дослідницької діяльності щодо вирішення виникаючих проблем, що виникають, досвідом соціально-оціночної діяльності. Відповідно, випускник вищого навчального закладу має можливість стати компетентним лише як результат отримання якісної інформації, знань, практичного досвіду [6].

Погоджуючись з А. Хуторським, ми пропонуємо розмежувати поняття “компетенція” і “компетентність”, розуміючи під першим наперед задані вимоги та норми, а під іншими володіння відповідною компетенцією. Як можна помітити, сучасна мета навчання не обмежується лише формуванням фахових умінь і навичок. Компетентнісний підхід розширює прагматичну складову мети освіти: у процесі навчання студенти розвивають свої індивідуальні компетенції, за допомогою яких відбувається формування інших ключових і найелементарніших основ професійних компетенцій, що уможливлюють розв'язування поставлених завдань.

А. Хуторськой виділяє наступні ключові компетенції.

1. Ціннісно-смислові.

2. Загальнокультурні.

3. Навчально-пізнавальні.

4. Інформаційні.

5. Комунікативні.

6. Соціально-трудові.

7. Компетенції особистішого самовдосконалення [5] .

Ключові компетенції за А. Хуторським, у цілому, узгоджуються з ключовими компетенциями, прийнятими Радою Європи й описаними В. Хутмахером. Однак Рада Європи більше уваги приділяє компетенціям, що пов'язані з життям у полікультурному суспільстві, акценти змінюються на компетенції, що розвивають критичне переосмислення медійних потоків інформації від ЗМІ, а також принципово важливими вважають компетенції, що забезпечують здатність до безперервної освіти у професійному й соціальному житті [5].

Знання - це не є суто мета освіти це лише один з елементів у системі індивідуальних здібностей і компетентностей. Здатність індивіда у парадигмі розглядається як здатність розв'язувати проблеми та знаходити рішення у постійно мінливих умовах. Індивідуальні здібності й компетентності завжди відкривають шлях до нових досягнень, до нових ідей, до творчості [6]. Отже, кожна людина, незалежно від того, що вона робить, має бути індивідуальною і творчою. Це особливо важливо в глобальному середовищі, де швидкі зміни новітніх технологій у суспільстві вимагають продуктивної здатності індивіда приймати рішення, ґрунтуючись на неповній інформації.

Таким чином, є можливість виділити кілька ключових сфер пізнання й діяльності, до яких студенти мають долучатися в рамках освітнього процесу.

Загальнокультурний рівень. Цінності та переконання, що характеризують окремого індивіда як члена багатокультурної спільноти. Розуміння соціальних і політичних процесів, здатність приймати самостійні рішення й нести за них відповідальність, уміння працювати в групі. Набувати особистісні якості, що сприяють успішному функціонуванню індивіда в мультикультурному соціумі.

Знання, уміння, навички та певні способи діяльності, пов'язані з інформаційно-комунікативним середовищем. Опанування цими способами та набуття знань про закономірності інтеграції в межах міжособистісної комунікації, комунікації в малих і великих групах, масової комунікації. Уміння працювати з потоками інформації (осмислювати, переробляти, передавати іншим, обговорювати, робити висновки, планувати й аналізувати конкретні дії та ін.). Уміння працювати з друкованими джерелами й технічними засобами, що дають змогу отримати потрібну інформацію.

Навчально-пізнавальні компетенції та здатність до безперервної освіти. Ця сфера передбачає формування й розвиток загально-навчальних умінь, навичок і способів самостійної навчальної діяльності, розвиток здатності самостійно здобувати предметні знання, мотивації до продовження освітньої діяльності.

У рамках освітнього процесу у вищих навчальних закладах є можливість розвивати ключові компетенції, націлюючи студентів на виконання відповідних видів комунікативної діяльності. Ключові компетенції формуються у процесі розвитку комунікативної компетенції та в умовах взаємодії всіх чотирьох компонентів змісту навчання: матеріального, ідеального, процесуального та ціннісноорієнтованого. Так, перша компетентнісна сукупність (компетенції, що стосуються загальнокультурного розвитку й успішного функціонування в суспільстві) формується в студентів за рахунок роботи над поставленими завданнями, що відображають актуальні соціокультурні реалії суспільного життя.

Друга сукупність компетенцій (успішне функціонування в комунікативно-інформаційному середовищі) формується також завдяки різним формам роботи (які моделюють міжособистісну, групову та масову комунікацію), а також за рахунок використання різних медіа-засобів: друкованих, ефірних (радіо й телебачення), електронно-інтерактивних (Інтернет, комп'ютерні презентації, інтерактивні системи спілкування). У процесі формування компетенцій цієї групи важливо приділити увагу розвитку вмінь відбору, класифікації й аналізу різних видів інформації, отриманої з різних джерел. Студенти мають навчитися визначати, яким медіа-джерелом їм необхідно скористатися для пошуку тих чи інших даних, з'ясовувати достовірність отриманої інформації, обирати найбільш прийнятну форму передачі цієї інформації іншим.

Третя сукупність компетенцій (навчально-пізнавальні компетенції й готовність до безперервної освіти) формується у процесі навчання студентів основам самостійної роботи з навчальною літературою, а також за рахунок створення умов, котрі забезпечують розвиток у студентів здатності й готовності самостійно висувати конкретні навчальні завдання, визначати оптимальні шляхи їх виконання, самостійно аналізувати й оцінювати власні успіхи. Для розвитку цієї групи компетенцій корисним може виявитися робота студентів з індивідуальним навчальним планом.

Висновки

Підводячи підсумки, узагальнимо у вигляді коротких положень специфіку реалізації компетентнісно-орієнтованої парадигми освітнього процесу у вищій школі.

Головна мета компетентнісно-орієнтованої освіти у вищій школі полягає у вихованні високоморальної, вільної людини, фахівця, який усвідомлює відповідальність за події в державі.

Компетентнісний підхід, який визначаємо провідною освітньою парадигмою в методологічній площині, впливає на основні компоненти системи освіти: цілі, принципи, зміст.

Компетентнісний підхід дає змогу здійснювати навчання з урахування реальних потреб суспільства, практики соціальної міжкультурної взаємодії, засновувати освітній процес, спираючись на мотивацію студентів, формувати й розвивати ціннісні орієнтири. Розв'язування цих завдань сприяє розвитку ключових компетенцій у процесі навчання майбутніх фахівців у вищій школі, особливо за умови активного застосування сучасних інформаційних технологій.

Література

1. Зязюн І. А. Компетентінісний педагог завжди й повсюдно-учитель, психолог, культуролог, вчений / Іван Андрійович Зязюн // Естетичні та етичні основи розвитку педагогічної майстерності викладачів вищих педагогічних навчальних закладів. -- 2013. -- №1. -- С. 49 -- 54.

2. Ковальчук В. І. Інноваційні підходи до організації навчального процесу / Василь Ковальчук. -- 2-е видання доповнене і перероблене