До проблеми формування педагогічного мислення у майбутніх фахівців з фізичної культури і спорту в процесі фахової підготовки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

До проблеми формування педагогічного мислення у майбутніх фахівців з фізичної культури і спорту в процесі фахової підготовки

Рівень сучасного педагогічного дослідження передбачає обов'язковий синтез підходів філософського теоретичного аналізу зі специфічними прийомами, що використовуються педагогічною наукою. Одним із закономірних результатів цього стає розгляд сформульованої у науковому дослідженні проблеми у всій її повноті, теоретичній завершеності. Концептуальне знання, досягнуте в результаті теоретичного аналізу процесу формування педагогічного мислення майбутніх фахівців з фізичної культури і спорту, доповнюється узагальненням тих фактів і висновків, які отримані в конкретному педагогічному дослідженні. При цьому слід пам'ятати, що теоретичний аналіз лише в абстрактній і послідовній формі відтворює сутнісні риси певного феномена чи процесу. Враховуючи конкретні дані, факти, події, специфічні акценти, він виступає логічним завершенням складного процесу наукового пізнання.

Варто відзначити й те, що аналіз проблеми формування педагогічного мислення майбутніх фахівців з фізичної культури і спорту передбачає врахування детермінації цього процесу різними соціокультурними факторами, а також людськими цілями, цінностями, інтересами, ідеалами, мотивами тощо. Людина в єдності своїх соціальних та особистісних характеристик виступає головним суб'єктом усіх процесів, у яких вона бере участь, зокрема й процесу професійного становлення фахівця у ВНЗ.

Компетентний погляд на формування педагогічного мислення й фахову підготовку майбутніх фахівців з фізичної культури і спорту та нове бачення ролі особистості таких фахівців в освітньому процесі забезпечується значною мірою орієнтирами сучасної філософії освіти. Головну парадигму філософії освіти можна охарактеризувати як людиноцентричну, де людиноцетризм (не прагматичність, релігійність, раціоналізм, доцільність тощо) є її головною методологічною засадою і провідною ідеєю [1]. На нашу думку, технологічна, техногенна цивілізація спричинила глобальну кризу людини та її життєвого світу, створивши реальні загрози її існуванню. Людиноцентризм - це нова парадигма розвитку, коли людина у своїх найвищих визначеннях і у своїй новій якості стає метою і смислом суспільства.

Людиноцентризм - це також нова стратегія поступу, в основі якої лежить не накопичення матеріальних благ і цінностей, а орієнтація на цінності духовності, знання, освіченості, науки, культури (зокрема й фізичної), без яких життя людини втрачає сенс і перспективу. Завдяки цьому створюється цілісна картина буття людини та зберігається багатство людського світу у всій його різноманітності як єдність духовного, соціального, тілесного й фізичного. Філософія людиноцентризму акцентує увагу на розвитку людської самосвідомості, розумінні сутності людини, осягненні своєрідності людини і на цій основі виробляє перспективу розвитку самої людини. Освіта, освіченість, фізична культура і спорт є тими факторами, які великою мірою формують нову людину, допомагають розкрити її великий потенціал.

У різних видах діяльності людина не лише змінюється сама, але й оцінює себе, створює свій новий суверенний образ. Філософія людиноцентризму особливо акцентує увагу на значенні особистісних цінностей та можливості їх реалізації. Процес формування педагогічного мислення особистості - це та сфера людської діяльності, де людина актуалізує свої можливості і свій потенціал.

Отже, як метафілософія і світоглядне мислення людиноцетризм спрямований на розкриття всієї різноманітності життя індивіда, сприйняття його як цілісності, єдності матеріальних та ідеальних, свідомих і несвідомих, загальних і особливих, фізичних і духовних явищ. Філософія людиноцентризму є не лише основним засобом усвідомлення сутності особистості, але й продукує в людини новий тип мислення. Його головними ознаками у людини XXI ст. є знання та освіта, тому перспективним проектом модерного українського суспільства повинно бути «суспільство знань». Освіта і знання відкривають небачені можливості для розвитку суспільства і людини. Можна говорити про видатні наукові відкриття, нові можливості інформаційних технологій, генної інженерії, нанотехнологій, але в будь-якому випадку головна увага зосереджується тільки на людському вимірі всіх цих та й інших феноменів буття. Освіта була і залишається одним із найоптимальніших і найінтенсивніших способів входження людини у світ науки і культури. Під час освіти людина засвоює духовні цінності, у процесі навчання і виховання вона набуває соціокультурних норм, які мають історичне значення для розвитку суспільства, нації і людини.

Система освіти визначає динаміку і перспективи розвитку українського суспільства. Тільки в такому контексті - теоретичному і праксеологічному можна говорити про філософію людиноцентризму, яка постає не у вигляді абстрактних, трансцендентних конструкцій, а як живе конкретно-дієве духовне утворення [2]. Таким чином, парадигма людиноцентризму в філософії освіти повинна стати відправним пунктом, від якого починається вивчення «людського» змісту всіх тих педагогічних процесів, метою яких є виховання людини, формування належної її фізичної культури і, найголовніше, своєрідне конструювання її як гармонійного поєднання фізичних і духовних якостей.

При цьому, аналізуючи проблему формування педагогічного мислення майбутніх фахівців з фізичної культури і спорту у ВНЗ, обов'язково враховуємо впливи, які здійснює на кожне суспільство, людину глобалізація, яка є тим фактором, що спричиняє істотні зміни й зрушення в освіті. Ці зміни пов'язані з критикою антропоцентризму, гуманізму, ідеалів гармонійного розвитку особистості, з одного боку. А з іншого, в освіті очевидними стають процеси зближення і зміцнення зв'язків між філософією, гуманітарними, природничими науками, особливо біологією. Це проявляється повною мірою і при формуванні педагогічного мислення майбутніх фахівців з фізичної культури і спорту у вищій школі. Можливо, є сенс говорити не тільки про між-, інтер - чи мультидисциплінарні підходи в науці, зокрема й у педагогіці, але звернутися і до компліментарних підходів у дослідженні [3]. Йдеться про те, що вивчення й підготовка певної теми чи проблеми одними дисциплінами (гуманітарними чи педагогічними) спричиняє також потребу їхнього дослідження іншими (природничими). Тому у фокусі сучасних пошуків є не просто відносини між гуманітарними і природничими науками, а їхня взаємна доповнюваність при вирішенні, зокрема, тієї чи іншої педагогічної проблеми. Водночас не повинні заперечуватися при цьому й нові форми міждисциплінарної освіти й міждисциплінарного вивчення проблеми формування педагогічного мислення майбутніх фахівців з фізичної культури і спорту у ВНЗ. Результатом цього став висновок про інтегрованість наук у процесі наукового пізнання, зокрема філософської методології й методології педагогічної науки.

Подібні методологічні зауваження й акценти є необхідною підставою для дослідження формування педагогічного мислення майбутніх фахівців з фізичної культури і спорту у ВНЗ, який ми розуміємо як процес зародження, подальшого розвитку, становлення фахівця. Професійне становлення складається з визначених етапів: професійного самовизначення (оптація), професійного навчання (первинна професіоналізація), досягнення певного рівня фахової підготовленості (професійна компетентність), що дає змогу ефективно організовувати кваліфіковану професійну діяльність у сучасному, динамічно змінюваному суспільстві, удосконалювати її та набувати професійної майстерності на шляху професійного зростання (вторинної професіоналізації). Кожен із цих етапів розпочинається з визначення особистісних цінностей у становленні фахівця, певної особистісної мети - вершини та самоорганізаційних процесів у формуванні педагогічного мислення майбутніх фахівців з фізичної культури і спорту. Отже, актуалізується філософсько-методологічне обґрунтування методологічних підходів у формуванні педагогічного мислення майбутніх фахівців з фізичної культури та спорту.

Мета статті - обґрунтування методологічних підходів до проблеми формування педагогічного мислення у майбутніх фахівців з фізичної культури та спорту в процесі фахової підготовки.

Виклад основного матеріалу. Компетентнісний підхід. Професійна компетенція характеризується визначеною вимогою або потребою професійної діяльності, а професійна компетентність фахівця характеризується якістю дотримання тих вимог, що висуває професійна діяльність. Професійні компетентності можуть змінюватися у зв'язку зі стрімким розвитком суспільства, що вимагає постійного самовдосконалення фахівців та адекватної реакції до сучасних вимог професійної діяльності.

Таким чином, вивчення й аналіз професійної діяльності та створення на цій основі структури професійної компетентності є одним із перспективних напрямів забезпечення належної якості професійної підготовки майбутніх фахівців і формування педагогічного мислення [4].

Професійна компетентність, на нашу думку, інтегративно поєднує особистий досвід та знання, взаємопов' язані мотивацією та цінностями особистості [5; 6]. Результатом поєднання є пізнавальні та практичні вміння, які дозволяють визначити рівень професійної компетентності майбутніх фахівців з фізичної культури і спорту.

Не менш важливими для дослідження проблеми формування педагогічного мислення у майбутніх фахівців з фізичної культури і спорту є синергетичний та системний підходи.

Значення синергетичного підходу до вивчення особливостей професійного становлення майбутніх тренерів-викладачів у ВНЗ стає очевидним (з грецької термін «синергія» означає «спільна, узгоджена дія»). Синергетика, тобто теорія систем, що самоорганізується, є однією з найважливіших парадигм сучасної науки. Вона формує основи нового світорозуміння й орієнтується на пошук загальних закономірностей еволюції та самоорганізації природних, соціальних і когнітивних систем, вивчаючи механізми виникнення структур різних типів, способи організації світу [7; 8].

Сучасна картина світу, з погляду синергетики, характеризується нестабільністю, нестійкістю, невизначеністю, що є наслідком існування в тій чи іншій системі різноманітних потенційних можливостей, незворотних, стохастичних, непередбачуваних процесів, що мають діахронічний, дивергентний характер, але й які водночас прагнуть до інтеграції та координації. Велику увагу синергетика зосереджує на способах організації зв'язків і відносин між різними елементами в системі.

Слід пам'ятати, що нестабільні системи містять у собі можливість виникнення не тільки закономірних, очікуваних явищ, але й унікальних, непередбачуваних подій. Крім того, ці системи демонструють здатність до удосконалення, до урізноманітнення елементів, що складають систему, стійкості до зовнішніх впливів і змін, до появи нових, більш складних форм організації своєї діяльності.

Педагогічне мислення - це один із способів організації людської діяльності, що демонструє дію синергетичних принципів. І застосування синергетичного підходу до дослідження педагогічного мислення у майбутніх фахівців з фізичної культури і спорту, на нашу думку, є цілком виправданим. Особливо це стосується тих випадків, коли суб'єкт освітнього процесу має можливість вибору найбільш ефективного шляху для досягнення поставлених цілей. Йдеться, передусім, про шляхи професійного становлення у вищому навчальному закладі.

Визначаючи й аналізуючи ознаки самоорганізованих систем та проводячи паралелі з особливостями системи інтерактивного навчання, переконуємося, що застосування педагогічних інновацій, в основі яких лежить інтерактивна взаємодія суб'єктів навчального процесу, ґрунтується саме на реалізації синергетичного підходу.

На думку І. Пригожина, синергетична парадигма передбачає певний рівень діалогу людини з природою, соціумом, самою собою, оскільки в умовах нестійкості середовища, невизначеності виникає проблема управління розвитком в умовах нелінійних змін світу [7]. У цілому синергетика постає як новий світогляд, центральними темами якого є становлення порядку через хаос, біфуркаційні зміни, незворотність часу, нестійкість еволюційних процесів.

У світлі нашого дослідження на особливу увагу заслуговує сучасне філософське трактування поняття хаосу, що набуває значущого загальнокультурного статусу. У процесі його інтерпретації на першому плані опиняються такі семантичні аспекти, як внутрішня активність і креативний потенціал. Це проявляється в рамках синергетичного підходу, який ґрунтується на ідеї креативної самодостатності хаосу, що полягає в здатності випадкових флуктуацій (випадкових відхилень від середніх величин; модифікацій) на мікрорівні породжувати нові організаційні порядки на рівні макроструктур [7]. Наприклад, творчі ідеї студентів щодо виконання професійних дій у змодельованих ситуаціях професійної діяльності (мікрорівень професіогенезу) породжують нові моделі педагогічного мислення, які є окремими макроструктурами професійної діяльності фахівців фізичної культури і спорту.

Одним із ключових філософсько - методологічних підходів до аналізу проблеми формування педагогічного мислення у майбутніх фахівців з фізичної культури і спорту є системний, де ключовим поняттям постає «система». Використання системного підходу багато в чому визначає характер сучасних педагогічних досліджень. Тенденція досліджувати системи як щось ціле, як зв'язок різних елементів відповідає тенденції сучасної науки не ізолювати досліджуваний об'єкт від інших, не обмежувати сам процес пізнання вузькими рамками. Система - це комплекс елементів, що перебувають у взаємодії, у відношеннях між собою.

У філософському плані системний підхід означає формування системного погляду на світ. В основі такого погляду - ідеї цілісності, складної організованості досліджуваних об'єктів та їхньої внутрішньої активності й динамізму. Системний підхід у педагогіці спрямований на розкриття цілісності педагогічних об'єктів, виявлення в них різних типів зв'язку і функціональних залежностей. Будь-яку пізнавальну діяльність можна розглядати як систему, складовими елементами якої виступають суб'єкт пізнання (особистість), процес пізнання, мета, умови, в яких перебуває система тощо. У свою чергу складники системи - підсистеми - також можна розглядати як самостійні системи.

Таким чином, системний підхід - це важливий напрям методології досліджень, сутність якого полягає у вивченні об'єкта як цілісної множини елементів у сукупності відношень і зв'язків між ними, тобто відбувається розгляд об'єкта як системи. Цей підхід дає змогу здійснити поділ складних явищ дійсності на частини або елементи, визначити способи організації окремих частин системи в єдине ціле.

Не менш важливим для нас є також використання інтегративного підходу. Як зазначено у «Стратегії модернізації змісту загальної освіти», ключова компетентність є інтегративною за природою, оскільки вона містить низку однорідних чи близьких умінь і знань, що належать до широких сфер культури та діяльності [9]. Застосування інтегративного підходу до формування педагогічного мислення у майбутніх фахівців з фізичної культури і спорту в процесі фахової підготовки визначає важливі вимоги до професійної діяльності таких фахівців.

Під інтеграцією розуміємо процес об'єднання в ціле елементів системи, в результаті чого проявляються їхні нові властивості і новий потенціал. У результаті об'єднання, утворення нової цілісності відбувається всебічний розвиток явищ, гармонізація зв'язків між елементами, зростання нових властивостей і функцій. Інтегративний підхід характеризується підходом до вивчення людини, суспільства чи науки з позицій єдності всіх сторін людської діяльності, відповідає філософському трактуванню цілого, але не як суми частин, а як нової якості за рахунок змін способів зв'язку елементів структури, надає можливість створити з різних частин систему як цілісну сукупність елементів, що взаємодіють між собою і виступають як органічне, єдине ціле.

Підтримання інтеграційних ідей вищими навчальними закладами, що проявляється через упровадження моделей професійної діяльності та інноваційних процесів у підготовку майбутніх фахівців, можливе лише за умови зміни структури освітньої діяльності, розширення функцій вищих навчальних закладів як навчально-науково - педагогічного комплексу в інноваційному середовищі. До них слід насамперед віднести: розроблення теоретичних основ якісної освіти на основі фундаментальних наукових досліджень у галузі наук про освіту; забезпечення цілісності та єдності у процесі комплексного використання підходів при підготовці майбутніх фахівців; підготовку педагогічних кадрів на основі взаємодії із замовниками та орієнтації на затребувані професійні компетентності майбутніх фахівців з фізичної культури і спорту для різних профілів і рівнів педагогічної діяльності; створення і неперервне вдосконалення педагогічних моделей підготовки майбутніх фахівців, спрямованих на інтеграцію блоків підготовки у майбутню професійну діяльність; розроблення і трансляцію через ресурсні центри зразків і технологій ефективної педагогічної діяльності з професійним орієнтуванням; забезпечення постійного вивчення потреб, що висуває ринок праці до фахівців, та неперервності інтеграційних процесів з урахування цих потреб [10].

Врахування переваг особистісно орієнтованого підходу до навчання загалом і до формування педагогічного мислення у майбутніх фахівців з фізичної культури і спорту зокрема сприяє розкриттю індивідуальних пізнавальних можливостей кожного студента, їхньому подальшому розвитку в процесі навчання, сприянню не лише самопізнанню, але й самоактуалізації, самореалізації, самовизначенню особистості, формуванню таких елементів особистісної культури, які дають можливість продуктивно будувати своє власне життя в майбутньому.

Педагогічне мислення майбутніх фахівців з фізичної культури і спорту слід розглядати з погляду тих цінностей, які формують особистість і які орієнтують її на набуття характеристик, необхідних для життя. Йдеться про потребу використання аксіологічного підходу в педагогічному дослідженні.

На відміну від гносеологічного трактування дійсності цінність інтерпретується як філософське поняття, що означає, по-перше, позитивну чи негативну значущість якого-небудь об'єкта на відміну від його екзистенціальних і якісних характеристик (предметні цінності); по-друге, нормативний ціннісний бік явищ суспільного і людського життя (суб'єктні цінності). Уявлення про цінності не можуть бути однаковими для всіх людей. Не можна будь-яку значущість інтерпретувати як цінність. Цінність - це позитивна значущість або функція тих чи інших явищ у системі соціокультурної діяльності людини [11].

Світ цінностей різноманітний, він охоплює і включає в себе матеріальні, духовні, соціальні, політичні, етичні, естетичні цінності. Цінності поділяються також із погляду того, хто є їхнім носієм: індивідуальні, групові (колективні, національні, суспільні), загальнолюдські. До загальнолюдських цінностей належать цінності добра, блага, свободи, істини, правди, краси, віри, надії, любові. Індивідуальні цінності - екзистенціальні за своєю природою. Це цінності життя (вітальні цінності), щастя, благополуччя, здоров'я, хорошої фізичної форми, родинного добробуту. Національними цінностями є незалежність, патріотизм, гідність, соціальний спокій, мир тощо. У будь-якій сфері життя та діяльності функціонує своя система цінностей.

Яким би не був характер цінностей - це саме те, на що орієнтується суб'єкт у своїй професійній діяльності, тому цінності виступають основою регуляції поведінки особистості. Особливо їхня роль зростає в періоди радикальних змін (у суспільстві, в системі освіти), коли відбувається переорієнтація, переоцінка цінностей. Водночас не лише багато цінностей, але й конкретних результатів професійної самореалізації залежать від практичної діяльності, від можливості реалізувати себе в житті. Тому з погляду ефективності, успішності майбутніх тренерів - викладачів доцільним (і необхідним) є використання праксеологічного підходу до дослідження змісту педагогічного мислення.

Значення праксеології як однієї з методологій дослідження людської діяльності є очевидним. З теоретичного погляду праксеологія має особливий зміст і характер. У широкому сенсі вона досліджує проблему діяльності людини. Водночас праксеологія передбачає розгляд праці не лише як умови існування й розвитку суспільства, але як надзвичайно важливого напряму розвитку сутнісних сил людини, її потенцій і здібностей, що дозволяють їй ефективно досягати поставлених цілей. Йдеться також про здатність формувати стійкі внутрішні мотиви людини до конструктивної діяльності, до позитивного засвоєння соціального досвіду у своїй роботі і як наслідок - про здатність до активної перетворювальної діяльності. Тобто цінною визнається не просто діяльність, а успішна діяльність, якість праці людини. Акцентуючи увагу на соціальній результативності діяльності, праксеологія головним критерієм ефективності діяльності вбачає вивільнення від тих елементів культури, що втратили значення [11]. Одним із ключових критеріїв оцінки особистості і вершиною її життєвих цілей вважається успіх. Така праксеологічна установка об' єктивно спрямована проти низької ефективності праці, інертності, бюрократизації діяльності значної кількості працівників. Майбутні фахівці повинні бути не просто активними, але й глибоко зацікавленими в результатах, в ефективності і результативності своїх дій і своєї майбутньої праці. Педагогічне мислення майбутніх фахівців з фізичної культури і спорту мусить супроводжуватися формуванням культури праці, яку треба виховувати безпосередньо в процесі діяльності. При цьому остаточне рішення завжди залишається за людиною, яка вільно вибирає, до чого прагнути і як саме діяти.

Висновок. Отже, формування педагогічного мислення майбутніх фахівців з фізичної культури і спорту є складним, багатоплановим, системним процесом, що включає в себе різні структурні елементи, мотиви, цінності, ціннісні орієнтації та цілі. Актуальність і необхідність педагогічного дослідження процесу підготовки тренерів - викладачів до професійної діяльності не викликає сумнівів. При цьому очевидним є те, що вивчення змісту, особливостей формування педагогічного мислення у майбутніх фахівців з фізичної культури і спорту у ВНЗ не повинно зводитися до побудови якоїсь єдиної схеми, моделі або варіанту. Складна інтегральна проблема припускає багатоваріантність шляхів її дослідження, використання відмінних від усталених у педагогіці наукових парадигм, пізнавальних принципів і методів. Обгрунтованим також є використання різних методологічних підходів до її вивчення - від обов'язкових для педагогічної науки компетентнісного та особистісно-діяльнісного підходів до таких загальнонаукових і філософських підходів, як синергетичний, аксіологічний, системний і праксеологічний.

Наукове дослідження професійного становлення фахівця не може обмежуватися констатацією одиничного, лише емпіричним збором фактів, а передбачає пояснення багатьох аспектів професійної діяльності шляхом використання можливостей теоретичного аналізу, переваг рефлексивного наукового мислення. Теоретичний та емпіричний аналіз повинні взаємодоповнювати один одного. У результаті цього здійснюється перебудова стійких концептуальних схем, що розширюють межі наукового дослідження та свідчать про його оригінальність.

Література

пізнавальний педагогічний фізичний

1. Енциклопедія освіти / Акад. пед. наук України; [гол. ред. В.Г. Кремень]. - К.: Юрінком Інтер, 2008. - 1040 с.

2. Кремень В. Філософія людиноцентризму - шлях змін і розвитку / В. Кремень // Директор школи, ліцею, гімназії - 2011. - №4. - С. 33 - 34.

3. Петрук Н.К. Гуманітарна освіта в глобальному світі / Н.К. Петрук // - Філософсько-гуманітарні читання: Збірка наукових праць / Відп. ред. О.В. Добридень; редагування - В.Ю. Кравченко, А. І. Нікітенко. - Дніпропетровськ: ДЗ «ДМА», 2016. - №3. С. 38-44.

4. Павлюк Є. О. Професійна компетентність як складова професійної діяльності майбутніх тренерів-викладачів / Є. О. Павлюк // Зб. наук. праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні та психологічні науки / [гол. ред. В.В. Райко]. - Хмельницький: Видавництво НАДПСУ, 2014. - №2 (71). - С. 109 - 117.

5. Костюченко В.Ф. Профессионализм в сфере физической культуры: Учебно-методическое пособие /В.Ф. Костюченко А.К. Кульназаров. - СПбГАФК им. П.Ф. Лесгафта, ННПЦФКМОН РК, 2004. - 144 с.

6. Модернізація вищої освіти України і Болонський процес / [укл. М.Ф. Степко, Я.Я. Балюбаш, К.М. Левківський, Ю.В. Сухарников; відп. ред. М.Ф. Степко]. - К., 2004. - 60 с.

7. Пригожин И. Порядок из хаоса. Новый диалог человека с природой / И. Пригожин, С. Стенгерс. - К.: Едиториал УРСС, 2000. - 312 с.

8. Хакен Г. Синергетика. Иерархия в самоорганизующихся системах и устройствах / Г. Хакен. - М.: Мир, 1985. - 456 с.

9. Стратегия модернизации содержания общего образования. Материали для разработки документов по обновлению общего образования.

— М, 2001. - С. 12 - 13.

10. Дем «яненко Н.М. Університет: трансформація традиційних моделей /Н.М. Дем «яненко // Вища освіта України. - 2009. - №2 (додаток 1). - Тематичний випуск «Наука і вища освіта в Україні: міра інтеграції». - С. 49 - 59.

11. Новейший философский словарь /[сост. и глав. ред. А.А. Грицанов] - 3-е изд., исправл. - Мн.: Книжный дом, 2003. - 1280 с. - (Мир энциклопедий).

Размещено на Allbest.ru