Використання методу кейсів при формуванні професійної культури ветеринарів

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 431.65

Використання методу кейсів при формуванні професійної культури ветеринарів

Рожков Ю.Г.

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Досліджено категорії на яких ґрунтується використання методу кейсів при формуванні професійної культури ветеринарів. Встановлено, що одним із критеріїв професіоналізму ветеринара є вироблення власного почерку ветеринарної діяльності, постійна потреба продуктивно працювати, виховання необхідних навичок та звичок. Як наука, професійна культура ветеринара, включає в себе, по-перше, систему знань про певні види культур, які властиві і необхідні особі ветеринара у здійсненні ним професійної діяльності (зокрема, вчення про правову, медичну, педагогічну, естетичну культуру тощо); по-друге: ветеринарну деонтологію як систему знань про формування почуття службового, ветеринарного обов'язку; по-третє, ветеринарну етику як вчення про професійну поведінку ветеринара з точки зору морально-етичних вимог.

Ключові слова: метод кейсів, професійна культура, ветеринарія, ветеринарна деонтологія, професійна майстерність, професійна відповідальність.

Исследовано категории на которых основывается использование метода кейсов при формировании профессинальной культуры ветеринаров. Было сделано вывод, что одним из критериев профессионализма ветеринара является выработка собственного подчерка ветеринарной деятельности, постоянная потребность продуктивно работать, воспитывание необходимых умений и навыков. Как наука профессональная культура ветеринара включает в себя, во-первых, систему знаний о некоторых видах культур, которые необходимы особе ветеринара в осуществлении им профессиональной деятельности; во-вторых: ветеринарную деонтологію как систему знаний о формировании чувства служебного, ветеринарного долга; в-третьих ветеринарную этику как учение о профессиональном поведении ветеринара с точки зрения морально-этических норм.

Ключевые слова: метод кейсов, профессиональная культура, ветеринарная деонтология, профессиональное мастерство, профессиональная ответственность.

Authors researched categories on which the using the case study for development of professional culture of veterinarians is based. It was established that one of criteria of professionalism of veterinarian doctor is a development of the personal underscore of veterinarian activity, constant need to work efficiently, acquire necessary skills. As a science professional culture of veterinarian includes firstly: system of knowledge about some species of culture which are necessary for veterinarian practitioners; secondly: veterinarian deontology as a system of knowledge and development of call of veterinarian duty; thirdly: veterinarian ethics as a study of professional behavior of veterinarians.

Keywords: case study, professional culture, veterinarian deontology, professional mastery, professional responsibility.

Актуальність дослідження. Сучасне суспільство відчуває велику потребу у високоосвічених професіоналах. Особлива увага приділяється підготовці майбутніх ветеринарів, оскільки подальший розвиток цивілізації не-можливий без кваліфікованих, морально сформованих ветеринарних лікарів. Становлення майбутнього спеціаліста в галузі ветеринарії безпосередньо залежить від формування значущих особистісних якостей, оволодіння науковим фаховими знаннями, уміннями та навичками необхідними для виконання професійних обов'язків. Саме тому важливим завданням вищого освітнього закладу є не лише професійна підготовка сучасного фахівця, що передбачає оволодіння науковими знаннями, вміннями, навиками, але й духовно-моральний розвиток особистості студента. Одним із ключових компонентів такого процесу є використання методів кейсів при формуванні професійної культури ветеринара.

Мета дослідження -- проаналізувати поняття «метод кейсів», встановити необхідність його формування, проаналізувати його компоненти, встановити критерії за якими використовується метод кейсів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій: Термін «метод кейсів» є порівняно новою течією в науці про освіту, проте немає окремих наукових досліджень, присвячених цілісному теоретичному вивченню даного феномена. Це поняття використовується на інтуїтивному рівні в публікаціях, присвячених професійній діяльності вчителів і викладачів вищої школи. Зокрема цю дефініцію досліджували і використовували такі вчені, як І.Ф. Ісаєв, Н.В. Кузьміна, В.А. Сластьонін, Н.Ф. Тализіна.

Виклад основного матеріалу. Поняття професійної культури тісно пов'язане з поняттям культури праці. Однак вони не ідентичні. Коли йдеться про будь-яку працю, у тому числі некваліфіковану, повсякденну, де не потрібні спеціальні знання, то тут доцільно вживати термін «культура праці». Але це поняття може означати і кваліфіковану працю, пов'язану зі спеціалізацією, професіоналізмом, виробничою діяльністю. Це означає, що культура праці вміщує і професійну культуру, тобто перше поняття ширше, ніж друге. кейс професійний ветеринарний

Професійна культура невіддільна від культури особи, яку характеризує насамперед праця, діяльність, виконання службових обов'язків. Тільки працею, її якістю людина перетворює світ і матеріалізує свої сили та здібності. Крім цього, культура особи -- це філософська категорія, що відображає рівень соціалізації людини, її придатність до того чи іншого виду професійної діяльності.

Стосовно праці ветеринара зазначимо, що вона ґрунтується на теоретичних знаннях з ветеринарії, практичних навичках, духовно-моральних засадах, котрі становлять основу професійної діяльності.

Професійну діяльність ветеринара характеризують такі категорії: професійна орієнтація, професійне самоутвердження, професійна майстерність, талант, соціальні почуття, професіоналізм, продуктивна діяльність та ін. [1, 349].

Так, професійне самоутвердження ветеринара невіддільне від культурного й морального стану суспільства.

Професійна майстерність ветеринара визначається передусім високим рівнем теоретичної підготовленості, продуктивною діяльністю, талантом, високими моральними якостями, розвиненими соціальними почуттями. Провідну роль відіграють талант та соціальні почуття. Під талантом розуміють високий рівень здібностей ветеринара, нахил до ветеринарної діяльності, вміння відчувати нове, що виявляється у результатах службової діяльності. Талант, як відомо, вроджена якість. Зрозуміло, талановитим ветеринаром може бути не кожен. Проте творчі інтелектуальні здібності повинні розвивати всі.

Соціальні почуття ветеринара знаходять вияв у професійних емоційних переживаннях, що мають чітко виражений правовий і моральний характер.

Одним із критеріїв професіоналізму ветеринара є вироблення власного почерку медичної діяльності, постійна потреба продуктивно працювати, виховання необхідних навичок та звичок [2, 33].

Виходячи з цього, під професіоналізмом ветеринара розуміємо ступінь знання ветеринарної медицини, навички необхідні для роботи з різними видами тварин, навички застосування правових норм в роботі з клієнтами, мистецтво спілкування, що знаходять вияв у повсякденній діяльності.

Продуктивність праці у професійній діяльності ветеринара, як зазначає Н. Клименко, виявляється у прагненні полегшити страждання тварини, встановити причини і наслідки хвороби, встановити істину і прийняти правильне рішення, застосовуючи нові, прогресивні засоби [3, 55].

Звичайно, продуктивна діяльність, яку можна назвати ще творчою діяльністю, пов'язана з виро-бленням нової мети і відповідних їй прийомів. Така діяльність має ґрунтуватися на глибоких та міцних теоретичних спеціальних ветеринарних знаннях, на практичних навичках, які становлять основу професійної ветеринарної практики [4, с. 7].

Предметом професійної моралі ветеринара є загальнолюдська мораль, на якій позначається характер ветеринарної діяльності. Професійна мораль ветеринара видозмінюється у зв'язку з наповненням соціальної культури новим змістом, утвердженням загальнолюдських цінностей, прийняттям нового законодавства. Формування професійної моралі здійснюється відповідно до рівнів різних видів культури, якими володіє ветеринар.

Професійна культура ветеринара формується поетапно. Насамперед на етапі усвідомлення ве-теринаром свого призначення, коли відбувається певна адаптація, ознайомлення зі службовими й функціональними обов'язками та специфікою роботи ветеринарної установи. Це фактично перші службові дії під контролем наставника.

Етап формування ветеринара як професіонала характеризується повною самостійністю у службовій діяльності, набуттям окремих навичок, виробленням власного стилю і культури праці та ін.

Етап досягнення вершин майстерності, становлення ветеринара як професіонала настає після багатьох років (для кожного індивідуально) праці або взагалі не настає [5, 16].

Зазначені етапи формування професійної культури впливають на професійну мораль ветеринара, основу якої становлять регулювання службових взаємин, допомога у здійсненні правильного вибору при виконанні службових обов'язків, оптимальній реалізації прийнятого рішення у практичній діяльності.

Професійна мораль певним чином регулюється. Особливості цього регулювання диктують правила дій -- певну поведінку, виконання функціональних обов'язків, реалізацію права в службовій діяльності ветеринара. Тому професійна мораль не є чимось незмінним. Вона динамічна, варіантна, враховує соціальні умови, напрями розвитку суспільства чи певної професії.

Отже, професійна мораль -- це система моральних та морально-правових норм, які регулюють дії та поведінку особи у професійній діяльності.

У педагогіці вищої школи науці існує проблема щодо визначення професійної культури ветеринара. Адже професійну культуру часто змішують з культурою професійних дій, ветеринарною деонтологією чи правничою (професійною) етикою [6, 57].

Розв'язання цієї проблеми можна вбачати в розмежуванні поняття «професійна культура ве-теринара» як науки і як професійної властивості ветеринара.

Професійна культура ветеринара як комплексна ветеринарна наука, є практично-ужитковою.

Як наука вона включає в себе, по-перше, систему знань про певні види культур, які властиві і необхідні особі ветеринара у здійсненні ним професійної діяльності (зокрема, вчення про правову, медичну, педагогічну, естетичну культуру тощо); по-друге: ветеринарну деонтологію як систему знань про формування почуття службового, ветеринарного обов'язку; по-третє, ветеринарну етику як вчення про професійну поведінку ветеринара з точки зору морально-етичних вимог [7, 64].

З іншого боку професійну культуру ветеринара слід розглянути як його професійну властивість, яка характеризується:

-- його знаннями медичних та інших соціальних норм (моральних, естетичних, корпоративних тощо);

-- повагою ветеринара до своїх обов'язків;

-- вмінням і навичками ветеринара реалізовувати правові, психологічні та інші норми та знання;

-- його готовністю виконувати свій службовий обов'язок, діяти правомірно у будь-якій ситуації.

До спеціальних принципів професійної культури ветеринара належать: самосвідомість ветеринара; оптимальність й ефективність ветеринарної діяльності; диференційований підхід у медичній роботі [8, 391].?

Розглядаючи принцип -- самосвідомість ве-теринара, зазначимо, що не існує видів самосвідомості, а є лише відповідні почуття. Для ветеринара, його професійної культури надзвичайно важливі моральні та правові почуття, їх треба розглядати в цілому, оскільки власне вони формують самосвідомість, яка є якісною характеристикою свідомості, вона виступає і критерієм професійної культури.

Суть принципу оптимальності й ефективності ветеринарної діяльності полягає в тому, щоб забезпечити успішне виконання зовнішнього і внутрішнього імперативів службового обов'язку, виконати професійні дії якісно і з найменшою втратою засобів та сил. Основною вимогою реалізації цього принципу є глибоко продуманий вибір того комплексу шляхів, форм, методів та засобів ветеринарної роботи, який найбільше відповідає ситуації, що склалася.

Диференційований підхід у ветеринарній діяльності враховує як загальну мету, так і конкретні обставини кожного випадку в діяльності ветеринарного лікаря. Цей принцип професійної культури полягає у роботі з кожним окремим суб'єктом ветеринарної діяльності.

Організовуючи необхідні медичні заходи, кожен ветеринар, який володіє високим рівнем професійної культури, проводить їх з урахуванням особливостей різних категорій людей, їхнього морально-психологічного стану, специфіки, характеру, способу життя. Так виробляється власний стиль ветеринарної діяльності.

Сформований позитивний стереотип поведінки ветеринара має соціальну цінність. Він полягає у свідомому дотриманні юристом моральних та правових вимог, що в підсумку формує у нього певний зразок поведінки, професійну звичку. Високий рівень засвоєння ветеринаром загальнолюдських цінностей спонукає його до правомірних дій під час виконання службових обов'язків.

Культура службових правовідносин у сфері ветеринарної діяльності немислима без моральної обґрунтованості. Основу службових відносин становлять не лише право, а й мораль, традиції, звичаї, що склалися в ветеринарних клініках. Дієвість цих категорій забезпечується відображенням їхніх вимог у різноманітних статутах, інструкціях, відомчих нормативних актах, які регулюють службові відносини. Морально продумані статутні вимоги слугують основою формування ветеринарної культури.

Уміння бездоганно виконувати свій службовий обов'язок дається ветеринару не відразу, воно виховується, формується шляхом розвитку професійної культури. Адже бездоганність у виконанні ґрунтується на свідомому засвоєнні норм, умінні застосовувати їх у конкретних ситуаціях, що можливо за умови високої культури професійних дій. Звичайно, кожен ветеринар намагається гідно виконати свій службовий обов'язок, але робить це по-різному, на власний розсуд. Якщо, наприклад, виконання обов'язку підпорядковане страхові перед покаранням, то, як правило, принижується роль культури дій. Тому критерієм професійної культури є виховання свідомого почуття відповідальності за доручену справу, бажання працювати сумлінно, без права на помилку.

Важливою ознакою професійної культури є вироблення такого стереотипу мислення, за якого суспільні інтереси ставляться вище, ніж особисті. Маємо на увазі внутрішні мотиви такого мислення, яке стає закономірністю або правилом. Формування цих мотивів, на інше переконання, розпочинається ще до обрання ветеринарної професії. На перешкоді такому мисленню стають егоїзм, корисливість та інші негативні моральні якості, які спонукають ветеринара у майбутньому дбати насамперед про власні інтереси. Звичайно, для запобігання таких тенденцій необхідні певні соціальні умови життя та праці ветеринарів. Роль професійної культури при цьому полягає у виробленні відповідної позиції ветеринара, в умілому поєднанні особистих і суспільних інтересів у профілактиці зловживань службовим становищем чи порушенні закону, норм моралі тощо.

Професійна культура ветеринара як різновид культури особи вбирає в себе внутрішні і зовнішні професійні аспекти практично усіх видів культур. Професійна майстерність ветеринара визначає його вміння застосовувати у процесі реалізації правових норм результати існуючих видів культур (субкультур), здійснювати правове виховання громадян.

Характерною особливістю професійної культури є ієрархія. Адже для кожної професії створюється власна ієрархія не культур (це неможливо), а видів культур (субкультур), де на першому місці перебуває духовна, в тому числі й відносна духовна субкультура. Така необхідність зумовлюється конкретною спеціалізацією, зокрема ветеринара професійною діяльністю, а також конкретними завданнями, що їх розв'язує юрист у конкретній життєвій ситуації.

Висновки з проведеного дослідження та подальші перспективи. Отже, цінність кейс-методу полягає в тому, що він одночасно відображає не тільки практичну проблему, а й актуалізує певний комплекс знань, який необхідно засвоїти при вирішенні цієї проблеми, а також вдало суміщає навчальну, аналітичну і виховну діяльність, що безумовно є діяльним і ефективним в реалізації сучасних завдань системи освіти. Професійна культура, хоча й об'єднує інші види культури (субкультури) особи ветеринара, проте вона сама є субкультурою стосовно професійної культури взагалі. Тобто професійна культура ветеринара -- це лише один вид культури всіх можливих професій. Поняття «професійна культура ветеринара» слід розглядати як інтегральну особистісну характеристику з вираженою соціопрогностичною направленістю і високим потенціалом творчості, який створює можливості для розвитку професійних якостей.

Список літератури

1. Законодавство України про освіту: Збірник законів. К.: Парламентське видавництво, 2002. 345 с.

2. Закон України «Про вищу освіту». Науково-практичний коментар / за заг. ред. В.Г. Кременя. К., 2002. С. 82-83.?

3. Каган М.С. Философия культуры / М.С. Каган. СПб: ТОО ТК «Петрополис», 1969. 416 с.

4. Кремень В.Г., Ткаченко В.М. Україна: шлях до себе. К.: ДрУк, 1998. 438 с.

5. Мірошниченко В.І., Царенко В.І., Хома В.О. Професійна культура прикордонника: навчальний посібник Хмельницький:Видавництво Національної академії України імені Б. Хмельницького, 2006. 55 с.

6. Разин В.М. Введение в культурологию. М., 1994. 104 с.

7. Рутар С. Політична культура України // Студії політичного центру «Генеза». 1996. № 1. С. 28-34.

Размещено на Allbest.ru