Історико-педагогічні аспекти українського книготворення за участю греко-католицького духовенства на Закарпатті (середина ХIX – початок ХХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історико-педагогічні аспекти українського книготворення за участю греко-католицького духовенства на Закарпатті (середина ХIX - початок ХХ ст.)

Сучасним проявом інформатизації українського суспільства є популяризація технологічних засобів комунікації, які витісняють духовно-ціннісні надбання попередніх поколінь. На сьогодні спостерігається витіснення новітніми технологіями традиційних джерел знань, зокрема книг. Соціологічні дослідження свідчать, що за останні роки звичка читати в українців суттєво послабилась, так 88,3% опитаних стверджують, що прочитали протягом року тільки одну книгу [22]. Серед європейців українці читають найменше, книги читають - 27% українців, тоді як - 73,5% британців, 66% німців, 61% французів, 30% росіян [20]. Виникає суперечність між необхідністю використання духовно-культурних надбань попередніх поколінь у культурно - освітньому розвитку суспільства і недостатньою дослідженістю педагогічних можливостей української книги.

Необхідність популяризації української книги визнана одним із пріоритетів державної політики України, що підтверджується розробкою ряду законодавчих актів. На підтримку української книги, стимулювання книготворчої діяльності, популяризацію української літератури у світі спрямований Закон України «Про створення Інституту книги в Україні» (№954-УШ від 26 лютого 2016 р.). Останні роки успішно діє державна програма «Українська книга», що покликана підтримувати виробництво національних виробників книг. З метою промоції читання та підтримки української книги нещодавно створено Інститут книги в Україні [19].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання українського книготворення розглядається у площині всіх наук культурологічного комплексу: як соціокультурне явище (В. Гороховий, Н. Кунанець, К. Лобузіна, В. Маркова, О. Пастушенко, Г. Шемаєва), як вплив на формування способу світобачення (І. Бех, Г. Васянович, Я. Запаско, Я. Ісаєвич, В. Микитась, М. Ковальський, Н. Сабат, Ф. Тітов), церковна книга як рушій освітньо-виховного процесу (О. Вишневський, А. Вихрущ, В. Денисенко, В. Жуковський, Т. Тхоржевська, М. Чепіль, Ю. Щербяк та ін.), як роль греко-католицького духовенства у культурно-освітніх процесах на Закарпатті (О. Баран, М. Данилюк, В. Кічера, А. Пекар, В. Фенич, Д. Штерр) Усі вищенаведені дослідження залишили поза предметом наукових пошуків історико - педагогічні аспекти українського книготворення за участю греко - католицького духовенства на Закарпатті.

Мета статті полягає у ретроспективному аналізі педагогічної складової українських книг за авторством греко - католицького духовенства у контексті культурно-освітнього розвитку Закарпаття в період від середини ХУП до початку ХХ століть.

Результати дослідження. На початку ХУІІ ст. освіта на територіях історичного Закарпаття перебувала у стадії зародження. Навчання забезпечувало при церковних інституціях грамотне місцеве духовенство. Перешкодою була відсутність доступних джерел навчальної інформації - книг на рідній мові. Проте значна частина закарпатців вміла читати та писати по-українськи завдяки книгам, які зберігалися у простих селян, переписувалися та читалися ними.

Спустошені внаслідок воєн, повстань закарпатські землі заселяли втікачі з інших етнічних українських територій. Переселенці приносили з собою книги, співанки, переписували їх і поширювали на новому місці. Таким чином відбувались українські, польські, російські культурні взаємовпливи, які зафіксовані у старих літературних пам'ятках Закарпаття [13, с. 39]. Упродовж віків ці книги передавали духовні цінності новим поколінням, були основними засобами формування громадської думки, визначали напрями суспільного розвитку.

Церковна унія 1649 р. зблизила закарпатців із культурою народів Західної Європи і активізувала процес створення книг. У парафіях Мукачівської греко-католицької єпархії, яка територіально співпадає з межами історичного Закарпаття, послугувались писаними українськими книгами. Переписували книги сільські вчителі, дяки, монахи, грамотії як для власних потреб, так і для заробітку. Чимало тогочасних рукописів зберігається у спецфондах бібліотек і сьогодні [12].

Джерельна база містить відомості про переписувачів книг, вихідців із різних етнічних українських територій священнослужителів І. Югасевича, І. Поповича, І. Григорієвича, М. Мигалевича, ієрея Колодницького та ін., які вносили у зміст рукописів історичні факти із героїчного минулого українського народу, формуючи інтерес до історії, повагу до героїчних подвигів українського народу. Наприклад, Т. Копанський переписав Євангеліє та вніс у нього розповідь про українського гетьмана Богдана Хмельницького [23, с. 190 -191].

Підтверджено дані, що переписували книги і здавали у бібліотеки мукачівські єпископи. Відомі рукописи зроблені єпископами М. Ольшавським [12, с. 11 - 12]. Із українського списку 1595 р. «Хожденіє Ігумена Даніїла» під назвою «О пути єрусалімской и о всіх мистах святых, по которых Іисус Христос сын божыи походити рачил нашего ради спасения. Такожде и о гроби Господнем, что аз смиренний раб божіи Іререй Даніил Архимандрит монастыря Корсунского на Билою Руси понудихся списати» зробив І. Брадач. Рукописи сприяли формуванню у широкого кола греко-католицьких вірників системи морально - духовних цінностей [16, с. 191].

У колективній праці Б. Качур, П. Січик, М. Талапканич, В. Химинець стверджують, що потреби у навчальних книгах забезпечувала друкарня Свято-Михайлівського монастиря с. Грушево (тепер Тячівського району) [21, с. 20 - 21]. Суголосні наукові пошуки О. Ороса, який пов'язує вихід у світ трьох відомих слов'янських кириличних книг - Тріоді постної, Тріоді цвітної, Псалтиря з друкарнею у с. Грушеві [15, с. 214]. Зазначимо, що наведені версії заперечують ужгородські історики Н. Боднар, О. Мазурок та літературознавець О. Мишанич [4; 11; 13].На нашу думку, у зв'язку із втратою тогочасних релігійних інститутів, їх майна та предметів релігійного культу через військові події, реформування, вандалізм для встановлення походження книг варто враховувати лексичні особливості книги, зразки шрифту, оздоблення, зміст, покрайні записи, малюнки тощо.

У той час на територіях сусідніх Угорщини, Польщі, Чехії, Словаччини, Великої України та Росії швидкими темпами розвивалось друкарство, а Закарпаття залишалося острівцем, на якому ніяк не вдавалось налагодити видавництво книг. З комерційною метою на Закарпаття цілеспрямовано завозились релігійні книги із Семигороду, Брашова, Кракова, Венеції, Базеля, Лейпцига, Праги та інших місць. Кожна із 800 тогочасних закарпатських церков використовувала від 3 до 20 таких українських друкованих книг, серед яких більшу частину становили київські та львівські видання [24, с. 18].

Мукачівські греко-католицькі єпископи вбачали у книгах засіб розвитку закарпатського суспільства, культури, освіти, інтелектуальної сфери, тому неодноразово піднімали питання про відкриття слов'янської друкарні на території єпархії перед австрійським двором. Аргументуючи необхідність друкарні неконтрольованістю змісту релігійних книг, що функціонують, в 1672 р. перемишльський єпископ І. Малаховський, кандидат на єпископа Мукачівського, доносив до відома австрійського імператора Леопольда, що причиною поширення шкідливих теологічних ідей є книги, видрукувані єретиками, кальвіністами і лютеранами тощо. Володіючи статусом державних чиновників, доповідали у Відень про загрозу громадському порядку з боку закордонних книг місцеве духовенство. Монах Й. Годемарський у 1726 р. вказував, що з Галичини завозять «схизматичні» книги, спрямовані проти Ватикану, які можуть привести до відвернення закарпатських вірників від католицизму [9].

Нагнітання ситуації змусило уряд видати наказ від 1 серпня 1726 р., який суворо забороняв ввезення в Австрійську імперію через східний кордон книг без цензури, тобто в Закарпаття із України та Росії. У 1693 р. австрійський імператор Леопольд видав закон про цензуру, яким надав право канцелярії ордену єзуїтів Тирнавського університету перевіряти всі книги, видрукувані та поширені на угорських територіях і в разі виявлення не відповідності вимогам - конфісковувати. Проте, становище не змінювалося. В 1751 р. Егерський єпископ Ф. Барковцій доповідав, що унійні домовленості залишаються для рутенів (українців) формальними. Усвідомлюючи, що унія сприяє національному становленню русинів-українців, угорці під прикриттям добрих справ заради унії, намагались перешкодити релігійно-культурній незалежності закарпатців і використовували для інтриг напружені тогочасні політичні стосунки між Австрійською та Російською імперіями [23, с. 198].

У якому руслі піде формування національної свідомості у закарпатських українців, розвиток їхнього духовного життя визначилось у період національно-конфесійного протистояння двох центрів - Мукачівського єпископату грецького (східного) обряду і егерського - латинського обряду, які загострились у першій половині ХУЛІ ст. Духовенство розділилося на ворожі табори і вимагало вирішення проблеми. У листах до церковного та державного правителів скаржились на обмеження егерцями релігійних прав, повідомляли, що єгерські єпископи турбуються не про унію, а про владу та податки. Греко-католицьке духовенство захищало народні інтереси, виступало проти приниження закарпатців іноземцями, розуміючи, що ліквідація релігійних традицій і національних звичаїв таїть небезпеку знищення східної церкви [24, с. 49 - 50].

Влада, стурбована ситуацією, що складалась на Закарпатті призначила у 1690 р. єпископом Мукачівським монаха ЧСВВ, грека Й. де Камеліса. Кандидатура була добре продумана і задовольняла імператора Леопольда та Римський престол. Рівень освіченості та особисті якості єпископа подавали надії на розв'язання релігійних конфліктів. Враховуючи національні особливості місцевого населення генеральним вікарем при Й. де Камелісі був призначений ієромонах-василіанин А. Косовицький, який мав ступінь доктора богослов'я і був його особистим перекладачем [8, с. 66 - 67]. Головним завданням Й. де Камеліс вважав культурно - просвітительську роботу. Він послідовно працював над піднесенням рівня освіченості греко-католицького духовенства. Для усунення мовного бар'єру між духовенством та вірниками Й. де Камеліс розробив навчальну книгу «Катехисис для наоуки Оугороруским людям злохеній от привелебнъиш гдна Іосифа Декамелис Хіо еппа себас. Моукачо и проч. В Тенавъ типом Академ. Од мене Андрея гоєрманна, року бжго 1698». Частина праці написана на латині, так як ця мова була спільною для представників усіх освічених прошарків австрійської імперії, а переклад тексту на українську було зроблено галицьким священником І. Корницьким. Однак, очікуваної популярності книга не отримала через недоліки, серед яких основні: великий об'єм праці і недоступний малоосвіченому духовенству академічний рівень. Друга книга за авторством єпископа Й. де Камеліса «Буквар языка славенска. Писаніи чтенія оучитися хотящим в полезное руковоженіе» (Тирнава, 1699 р.)

містить азбуку, приклади утворення складів та невеличкі тексти молитв, біблійних повчань [17, с. 83]. Вагомим засобом у поширенні знань Мукачівський єпископ Й. де Камеліс вважав друковані книги, тому звертався із проханням до остиргомського митрополита кардинала Колонича, щоб той допоміг заснувати друкарню в Мукачеві. Але прохання було задоволене частково - кардинал Колонич розпорядився, щоб друкарня у Тирнаві (Словаччина) придбала кириличний шрифт і друкувала книги для закарпатських українців. Першими надрукованими виданнями кириличним шрифтом стали вищезгадані праці єпископа Й. де Камеліса.

Освітньо-видавнича діяльність Й. де Камеліса позитивно відобразилось на пожвавленні національного самоусвідомлення закарпатських українців через інтерес до рідної мови, культури. Фактично, закарпатське греко-католицьке духовенство отримало зразок європейського душпастиря-просвітителя. Поштовхом до створення навчальних книг на українській мові стало заснування єпископом М. Ольшавським на території єпархії богословських шкіл для навчання місцевої молоді. У період з 1744 р. по 1746 рр. єпископ розпочав підготовку дяко-вчителів у богословських школах у Мукачеві, Марія Повчі, Надь Бані, Марамрош-Сигеті, Турці. Навчально-виховний процес у новостворених школах здійснювався на рідній мові, тому нагальним було вирішення проблеми із відповідними підручниками. Серед них навчальна книга єпископа Г. Бізанеця. «Краткоє Припадков Моральных, или нравных Собраніє Духовным особам потребноє…», (Тирнава, 1727 р.), буквар єпископа М. Ольшавського «Начало письмен ДКтем к наставленію на Латинском языкК. Повеленієм и накладом… Михаила Мануила Олшавски» (Коложвара, 1746 р.) [10, с. 17].

Намагаючись збільшити кількість начальних підручників та книг на українській мові, єпископ М. Ольшавський заручився у створенні друкарні підтримкою графа Шенборна, найбільшого мукачівського землевласника. Граф представив клопотання перед австрійською імператрицею Марією Терезією про дозвіл заснувати в Мукачеві друкарню, яка б змогла задовільнити духовні потреби багатонаціональних закарпатських вірян із німецьким, угорським, латинським, румунським та кириличним шрифтами [2, с. 20].

Прохання було подано для узгодження егерському єпископу графу Естергазі і той рішуче відкинув усілякі спроби створення друкарні в Мукачеві, запевняючи, що особисто подбає про друкарню для українців і відкриє її в Егері. Але мукачівські єпископи добре розуміли, що ніякої користі від цього не буде. Основною причиною, що спонукала егерського єпископа до підбурювання уряду проти усіх спроб мукачівських єпископів пов'язаних із культурно-освітнім розвитком була вороже ставлення до закарпатських українців. Угорські егерські єпископи, найближчі сусіди і католицькі патрони Мукачівського єпископату, свою мету вбачали не тільки в окатоличенні місцевого населення, а й денаціоналізації його, мадяризації, тому відкриття друкарні становило загрозу їх подальшому впливу. Зі своєї сторони Австрійська монархія також не була зацікавлена в культурно - освітньому розвитку своїх провінцій і підтримці національних стремлінь національних меншостей, що населяли імперію. Склалася ситуація, коли релігійне та національне протистояння перешкоджало культурно-освітньому розвитку закарпатців.

Для потреб Мукачівської греко-католицької єпархії було засновано слов'янську друкарню О. Курцбека у Відні (1770 р), завданням якої було друкували літургічні книги для слов'ян, які населяли Австрійську державу в обмін на одноосібне володіння ринком збуту і в імперії. Друкарня протягом 20 років видрукувала понад 50 книг, основну частку з яких становили видання для сербів і хорватів, а українці отримали три книги - «Буквар», «Збірник», та «Урбар» [1, с. 109].

Переломним етапом в українському книготворенні стала канонізація Мукачівської греко-католицької в «EximiaRegalium Ргіпсірит» 1771 р. Єпископський синод у Відні (1773 р.) розглядав питання книгодрукування, цензури. Про освітньо-культурний рівень у Мукачівській єпархій доповідав А. Бачинський. Синод вирішив для покращення ситуації надрукувати книги, яких потребує греко-католицьке духовенство, включно із шкільними підручниками. Проте до практичної реалізації цього рішення так і не дійшло. Єдиним позитивом стала постанова для друку духовних та навчальних книг використовувати виключно руську (українську) мову [7, с. 24 - 25].

Процес україномовного книготворення у Закарпатті прогресував із введенням системних змін в освіту Австрійської імперії, відображених у законі «Rationeducationis» (1777 р.), який вимагав по-предметного навчання у школах. Завдяки ініціативі єпископа А. Бачинського на території Мукачівської єпархії було створено мережу навчальних закладів із рідною мовою навчання, складовими якої стали: парафіяльні школи, богословські школи та семінарії. Невід'ємною частиною діяльності закладів навчання було створення засобів навчання на рідній мові [8; 11].

З метою забезпечення освітніх закладів підручниками в 1806 р. А. Бачинський подав до Намісницької ради в справі друку шкільних підручників письмове прохання про забезпечення церковних шкіл Мукачівської єпархії українськими підручниками. Разом з тим, єпископ спонукав до книготворчості місцеве духовенство. Для кращого розуміння церковного вчення єпископ рекомендував в зміст букварів та читанок вводити біблійні оповідання та катехичні повчання. За сприяння єпископа було видано народною мовою «Малий катехизм» І. Кутки, що став першим підручником на русинській (українській мові), використаною у шкільництві Австро-Угорщини [14, с. 384 - 454]. Засобом масового утвердження та зміцнення рідної мови стала п'ятитомна «Біблія» (1804 р.) [3].

Першу українську друкарню було організовано в 1863 р. товариством греко-католицького духовенства «Литературне заведение св. Іоана Крестителя» (Пряшів, 1860 р.), яка друкувала продукти освітньо-педагогічної діяльностітовариства - 12 книг (Ужгород, 1863 р.).

Успіхів у створенні та виданні книг досягли члени духовного товариства греко-католиків Мукачівської єпархії «Общество св. Василія Великого» (Ужгород, 1864 р.). На кошти товариства у 1899 р. було придбано друкарню з кириличним шрифтом. Навколо видання релігійних книг, шкільних підручників, збірок церковних співів, літучних пояснень згуртувалися кращі творчі сили греко-католицького духовенства Закарпаття - О. Духнович, А. Добрянський, І. Раковський, К. Сабов, А. Кралицький, О. Митрак, І. Сільвай, О. Павлович, І. Дешко, Є. Фенцик, П. Азарій та ін. [6, с. 3]. Не зважаючи на те, що мова тогочасних видань була далекою від норм літературної української мови і поєднувала церковнослов'янську з елементами живої народної мови, творчість духовенства сприяла масовому пробудженню національної самосвідомості закарпатських українців.

В силу суспільно-економічних чинників на початку ХХ ст. молода генерація греко-католицького духовенства О. Волошин, Є. Сабов, П. Гебей, Ю. Жаткович, В. Гаджега, О. Штефан та інші реорганізувала «Общество св. Василія Великого» у акціонерне товариство «Уніо» (Ужгород, 1902 р.). У своїх працях молоді автори використовували етимологічний правопис, переходили на фонетичний правопис, ототожнювали етнонім «русин» з етнонімом «українець». Змінилася ідеологія видань - вони стали відображенням активізації національно-культурного руху [5, с. 3].

Процес творення українських книг займав провідну позицію у монахів-василіан. Внаслідок реформи кінця ХУЛІ - початку ХХ століття діяльність монахів Чину Св. Василія Великого вийшла за межі монастирів і спрямовувалась на зміцнення християнських традицій і моралі, об'єднання місцевого населення, яке опинилося у складі іноземних держав на основі української ідентичності. Головним засобом виховання підростаючих поколінь українців як духовних, так і світських осіб василіани вважали випуск та поширення друкованих видань. Важливою подією стало відкриття у 1925 р. друкарні в Ужгородському монастирі, головною метою роботи якої був випуск доступної продукції для бідного закарпатського населення [18].

Висновки і перспективи подальших досліджень. Розвиток українського книготворення на Закарпатті в період від середини ХУІІ до початку ХХ століть відбувався у контексті загальноєвропейських процесів під впливом суспільно-політичних і соціально-економічних чинників. Негативно позначились на творенні книг низький рівень грамотності місцевого населення, національно-конфесійне протистояння, ігнорування владою культурно-освітніх потреб українців. Визначальну роль у створенні книг, навчальних посібників та підручників на рідній мові відігравало греко-католицьке духовенство, зокрема мукачівські єпископи, члени греко-католицьких товариств, монаршого Чину Св. Василія Великого. Книги за авторством греко-католицького духовенства створили територіальну мовну, релігійну та культурну єдність. Важливим напрямом для подальших досліджень вважаємо розгляд можливостей української книги у популяризації національної культури серед народів світу.

Список використаних джерел

виховний книга католицький педагогічний

1. Анрохович А. Іллірійська друкарня і книгарня Осипи Курцбека 1770-1792 рр. та її зв'язки з угорською і галицькою землею // ЗНТШ. Т. С, 1929. - 109 с.

2. Баран О. Єпископ А. Бачинський і церковне відродження на Закарпатті / Бібліотека Логосу. - Т. ХХХШ. - Йорктон, Саке. - 1963. - 63 с.

3. Бібліа. Сиречъ книги священного писания Ветхого и нового Завъта: у п'яти томах, Т 1. - Буда. - 1804. - 381 арк.

4. Боднар Н. Патріотична фальсифікація з історії вітчизняного книговидання, або знову до питання про грушівське книгодрукування ХУІ - ХУІІ ст. // Олег Мазурок / «…Історію угро-русів, якщо брати до уваги вимоги сучасної історіографії, досі не написано…». - Ужгород: Мистецька лінія, 2009. - С. 269 - 281.

5. Волошин А. Спомини / Волошин Августин. Вибрані твори / Упорядкування, передмова, підготовка текстів та примітки Олекси Мишанича і Павла Чучки. - Ужгород: «Гражда», 1995. - С. 39 - 76.

6. Гаджега Ю. Исторія «Общества св. Василія Великаго» и ръчь ко дню 60-лътыя отъ его учреждены. - Ужгород: Типографія «Школьной помощи», 1925. - 60 с.

7. Гаджега Ю. Исторія Ужгородской Богословской семинаріи вь ея главнихь чертахь / Ю. Гаджега. - Ужгородь, 1928. - 64 с.

8. Кічера В. Заснування і діяльність монастирів Чину Святого Василія Великого на Закарпатті (1733-1950 роки): дис….канд. іст. наук: 17.00.01 /Кічера Віктор Василювич. - Ужгород, 2008. - 233 с.

9. Кондратович І. Стремління за руську печатню на Підкарпатській Русі / І. Кондратович // Підкарпатська Русь. - 1924. - Р. ІІ. - С.

10. Лелекачъ Н. Мункачевска богословска школа (1744-1776) / Н. Лелекачъ/. - Унгваръ: Друкарня Подкарпатского Общества Наук, 1943. - 24 с.

11. Мазурок О. Монополія на істину… (або детективні пошуки українського першодрукаря на Закарпатті) // Олег Мазурок / «…Історію угро-русів, якщо брати до уваги вимоги сучасної історіографії, досі не написано…». - Ужгород: Мистецька лінія, 2009. - С. 253 - 267.

12. Микитась В. Давні рукописи і стародруки. - Ч. 2. - Львів: Вид-во Львіського університету, 1964. - 82 с.

13. Мишанич О. Литература Закарпаття ХУП - ХУЛІ століть: Історико-літературний нарис. - К.: Наукова думк, 1964. - 116 с.

14. Мозер М. Карпаторуська мовно-культурна тожсамість: погляд з Галичини (1772-1850 рр.) / М. Мозер / Причинки до історії української мови. - Вид. третє. - Вінниця: Нова Книга. - С. 332 - 350.

15. Орос О. Грушівський монастир і початки кириличного слов'янського книгодрукування / О. Орос. - Ужгород: Закарпаття, 2001. -

270 с.

16. Панькевич І. О пути Єрусалимской… / І. Панькевич // Науковий збірник товариства «Просвіта» в Ужгороді за роки. - Р. ІУ - Ужгород: Друкарня ОО. Василіан. - 1925. - C. 188 - 194.)

17. Петровь А. Памятники угрорусской писемности / Алексей Петровь // Матеріали для исторіи Угорской Руси. - Т. ІІ. - Санкт - Петербургь: Типографія Императорской Академіи Наукь, 1906. - 88 с.

18. Потройный наш ювилей // Календар Благовісника на переступый рок 1936. - Ужгород: Книгопечатня и видавництво ОО Василіян в Ужгородь, 1935. - С. 57 - 65.

19. Українська книга // Урядовий портал / [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www/knu.gov.ua.publish.article

20. Українці читають книги найменше у Європі // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https:// tcn.ua./ukrayina

21. Химинець В. Освіта Закарпаття: Монографія/ В. Химинець, П. Стрічик, Б. Качур, М. Талапканич. - Ужгород: Видавництво «Карпати», 2009. - 462 с.

22. Читацькі звички українців: соціологічні дослідження останніх років. [Електронний ресурс]. - Режим доступу:

23. Яворський Ю.А. Историческія, личныя, вкладныя и другия записи вь карпторусскихъ рукописныхъ и печатныхъ книгах ХУІ - ХІХ вековь // Науковій зборник товариства «Просвита» вь Ужгородь за 1930-1931 рок. Р. УІІ - УШ. - Ужгород: Друкарня ОО Василіан, 1930. - С. 189 - 216.

24. Hodinka A. A munkacsi gorogkatholikus puspokseg tortenete /AntalHodinka // - Budapest. - 1909. - 694 р.

Размещено на Allbest.ru