Постановка проблеми. Міжнародне визнання та світовий успіх Японії як однієї з найрозвиненіших країн світу, автентичні історичні традиції, досвід розвитку в системі освіти, педагогічний пошук в процесі екологічної освіти, займає передові позиції в області освіти та заслуговує увагу педагогічної спільноти. З сутності концепції сталого розвитку Японії, яка полягає в необхідності збереження потенціалу (біологічного, ресурсного, екологічного тощо) планети Земля для наступних поколінь за рахунок значного зменшення антропогенного тиску на природне середовище [16], визначення освіти для сталого розвитку як "форми освітньої діяльності, спрямованої на впровадження ідей, принципів та цінностей сталого розвитку у навчання та виховання з метою формування культури ощадливого та відповідального відношення до природного та соціального оточення [5, с.3] випливає роль екологічної освіти як основи для освіти сталого розвитку держави [10].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичні засади екологічної освіти розкриваються у дослідженнях вітчизняних і зарубіжних японських науковців О. Абе (O. Abe), М. Ґото (M. Goto), Т. Ендо (T. Endo), М. Іноуе (M. Inoue), М. Кімата (M. Kimata) К. Козава (K. Kozawa), М. Оучі (M. Ouchi), К. Накаяма (K. Nakayama), Т. Ямаґіва (T. Yamagiwa) та інші.

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. Педагогічний пошук японської система освіти дозволяє розвивати нові шляхи розвитку особистості, виявляти винахідливість і творчі задатки в учнів. Головними чинниками в національній системі освіти виступають традиції, які ґрунтується на національній культурі, життєвих філософських поглядах, навчанні і вихованні свідомого громадянина, національному відношенні до природи та формуванні екологічні позиції особистості учнів.

Мета статті - розгляд аспектів педагогічного пошуку в процесі екологічної освіти в Японії.

екологічна освіта японія

Виклад основного матеріалу. Політика держави Японії в плані освіти спрямована на виховання гармонійної і освіченої, духовно багатої і творчо розвиненої особистості. Головний акцент робиться на тому, що кожна дитина цінна сама по собі, незалежно від її характеристик та здібностей. Виховна доктрина в країні Сходячого сонця застосовується до дітей з такою м'якістю та любов'ю, що не діє пригнічуючи на душу дітей [3, с.55]. Японська культура тяжіє до гармонії з природою. Японці прагнуть зберігати гармонійну взаємодію з природою, що здійснюється на реалістичній основі в процесі пізнання реальних явищ природи. Із самого малку японці привчені милуватися явищами природи [1, с.14].

Специфіка японської системи освіти зумовлена національними особливостями соціально-економічної і культурної природи японців. Освіта в Японії - це культ, підтримуваний родиною, суспільством і державою [8].

Сьогодні Японія вийшла на провідні позиції у сфері освіти у світі. Як свідчать результати досліджень, феномен японської освіти полягає в тому, що абсолютна кількість молоді продовжує свою освіту в повній середній школі (понад 90 %). Японія найосвіченіша країна світу. Вже зараз 95 % японців мають середню освіту. Першими в світі вони досягли "всезагальної середньої грамотності". До 25 років більше 40 % японських юнаків і дівчат отримують вищу освіту. Рівень освіти винятково високий у всіх прошарках суспільства [14]. Світовий успіх японської індустріальної продукції не випадковий, він багато в чому пояснюється специфікою ставлення японців до своєї праці та її результатів. "Доберись до останньої зернини рису, що закотилася на самий край тарілки", - говориться у японському прислів'ї й підкреслюється прагнення японців не випустити жодної дрібниці, жодної подробиці. Ця національна риса призводить до тієї прискіпливості менеджерів та робітників, девізом яких є досягнення "нульового дефекту" продукції, що випускається. Японське розуміння якості пов'язано з безпомилковим налагодженням виробництва, постійною увагою до найдрібніших деталей. Японія - країна, де величезне населення намагається задовольнити свої потреби на маленькому клаптику землі з украй обмеженими природними ресурсами. Їх гостра нестача породила особливу ретельність світосприймання та оптимальність у використанні всіх можливостей [2, с.21].

Освіта в Японії - це культ, що підтримується і сім'єю, і суспільством. З дитинства японці постійно та інтенсивно навчаються, спочатку - щоб вступити у престижну школу, згодом - щоб пройти за конкурсом у кращий університет, потрапити на роботу у престижну та процвітаючу корпорацію. Прийнятий в Японії принцип "довічного найму" дає людині право лише на одну спробу зайняти гідне місце у суспільстві [7, с.28-29].

Основна умова всіх досягнень у Японії - високий загальноосвітній рівень, на базі якого будуються наукові досягнення та професійні вміння. Це явище не може бути досягненням останнього покоління, воно має глибокі корені - вже декілька високоосвічених поколінь японського суспільства змінили одне друге. Славетна японська культура виробництва, бездоганна організація праці, масове оволодіння суміжними спеціальностями та інші явища - не що інше як наслідок освіти [4, с.89].

Японців найбільше підносить не любов до розкоші, достатку, а почуття прекрасного, вміння бачити мале, очарування непомітним, прихованою красою речей (моно аваре): в одній квітці побачити усі квіти; в одному звуці почути всі звуки [6, с.92]. Японці славляться своїм умінням запозичати чужі досягнення з особливою повагою. При цьому вони керуються такою думкою: "Щоб перемогти в конкурентній боротьбі, потрібно знайти найкраще у світі, перейняти і вдосконалювати його". Наприклад ідеї наших педагогів А. Макаренка В. Сухомлинського та інших широко застосовувалися в японській системі освіти [1, с.11-16].

Усі японці переконані, що найважливішою, об'єктивною основою освіти у початковій та середній школі є збагачення дітей "кокоро" і у меншій мірі знаннями та уміннями. У зміст поняття "кокоро" включається наступна проблематика: повага до людини та тварин, симпатія і великодушне ставлення до інших людей, пошук істини, здібність відчувати прекрасне і високе, володіти самоконтролем, зберігати природу, робити внесок у розвиток суспільства [3, с.55].

Під час Міжнародної зустрічі в 1970 р. Всесвітньої організації охорони природи (International Union for the Conservation of Nature (IUCN) - UNESCO)"Екологічна освіта в шкільному розкладі" було визначено, що "екологічна освіта - це процес формування цінностей та уточнення понять з метою розвитку навичок та позиції, необхідних для розуміння та оцінки взаємозв'язку між людиною, її культурою та біологічним оточенням. Екологічна освіта покликана також формувати вміння приймати рішення, керувати власною поведінкою, яка впливає на якість навколишнього середовища" [12].

Закон Японії "Про підвищення мотивації збереження навколишнього середовища" (Закон про сприяння екологічній освіті) (2003) в Статті 2 визначає екологічну освіту як "освіту і навчання, пов'язане з збереженням довкілля та поглибленням розуміння необхідності збереження навколишнього середовища" [15]. В Основному Законі про освіту Японії, прийнятому в грудні 2006 р., в Статті "Цілі освіти" сказано, що виховання поваги до життя, турботи про природу і співробітництва у справі захисту навколишнього середовища - одна з головних цілей освіти. В "Основній політиці щодо посилення мотивації збереження природи та розвитку екологічної освіти" (2004, 2012) зазначено, що екологічна освіта спрямована на формування ідеальної людини, яка на основі правильного розуміння зв'язку між природою і людиною, відповідальності за свої дії, може самостійно приймати участь в створенні суспільства сталого розвитку [16].

Японської Агенція з навколишнього середовища підготувала ряд матеріалів, які були покликані допомагати вчителям у здійсненні екологічної освіти в школі, - "Матеріалів для вчителів з екологічної освіти - навчання в екологічній освіті" (1981), "Доповідь про актуальні напрямки керівництва екологічною освітою в шкільному навчанні" (1983), "Доповідь про розвиток навчального плану екологічної освіти" (1984). Згідно з дослідженням, проведеним в Японії Агенцією з навколишнього середовища в 1981 р., від 61% до 75% учнів початкової, середньої і вищої школи знали значення терміна "екологічна освіта", і близько половини учнів отримували екологічну освіта як частину їх навчальної програми [11, с.22].

У 2002 р. Міністерство освіти, культури, спорту, науки та технологій представило "Час інтегрованого навчання" в початковій, молодшій середній, та старшій середній школах та перелік тем екологічної освіти в його змісті, що надає екологічній освіті аспекту міждисциплінарного навчання. Метою предмета було надання можливості дослідницької діяльності в класі, розвиток в школярів вміння розв'язувати проблеми. Згідно з цими змінами, в Токіо розробили свій оригінальний курс інтегрованого навчання під гаслом "особлива школа". Починаючи з 1998 р. були спроби експериментувати з підготовкою моделі предмета, а з 2002 р., кожна початкова школа здійснювала свою власну програму інтегрованого навчання в співпраці з місцевою громадою. В школах почали впроваджувати такі методи, як спільне навчання правилам життя в довкіллі учнів з різних класів, активне включення в шкільну діяльність всіх учнів, групове навчання, а також сприяння участі у навчальному процесі вчителів-добровольців та запрошених вчителів-гостей школи [13].

Безумовно, освіта країни пройшла довгий, складний шлях розвитку. Після революції Мейдзі громадяни, що мали певний рівень освіти, одержали великий пріоритет. Престиж освіти декларувався й підтверджувався практикою. Послідовно спостерігаються успіхи в освіті, яка й сьогодні залишається престижною [4, с.84]. Особливістю освітянської сфери було те, що вона тісно взаємодіяла з професійною сферою, увібрала в себе дух традиційної моралі, побудованої на цінностях колективізму, колегіальності, соціальної етики. Реформи, проведені урядом Японії у сфері освіти після Другої світової війни, дозволили реалізувати прихований потенціал працездатного населення країни. Відбулося значне прирощення людського і культурного капіталу за рахунок переосмислення японцями багатьох західних ідей, освіта забезпечила високі темпи суспільного відтворення [9].

Висновки