Відображення зовнішньої диференціації організації шкільної освіти на прикладі польських шкіл і шкіл 2-3 мовами навчання (1991-2010)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВІДОБРАЖЕННЯ ЗОВНІШНЬОЇ ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ НА ПРИКЛАДІ ПОЛЬСЬКИХ ШКІЛ І ШКІЛ 2-3 МОВАМИ НАВЧАННЯ (1991-2010)

Шевченко С.М.

У статті проаналізовано організацію навчального процесу польських шкіл і шкіл 2-3 мовами навчання у контексті диференціації загальної середньої освіти в умовах незалежної України (1991-2010); показано розвиток мережі навчальних закладів національних меншин на території України; установлено, що в досліджуваний період відроджувалася система освіти національних меншин; з'ясовано, що в ході реалізації урядової політики освіта національних меншин декларувалася на рівності здобуття знань, умінь і навичок, гарантуванні вільного розвитку національних мов і культур; виокремлено, що в ході реалізації урядової політики стосовно освіти польських шкіл і шкіл 2-3 мовами навчання особливого значення набували питання відкриття спеціальних класів для проведення факультативів та читання курсів рідними мовами. Досліджено, що національні меншини, які проживають на території України, за наявності культурних, побутових відмінностей, різних форм ментальності у своєму взаємозв'язку набувають системної єдності, трансформуючись у певну організаційну цілісність. Встановлено, що в школах національних меншин практикувалося перехідне становище від факультативного вивчення рідної мови; за потреби - відкриття загальноосвітніх шкіл, гімназій; у навчально-виховному процесі робився акцент на національних особливостях життя і побуту народів України. Доведено, що в Україні забезпечувалося право національних меншин на задоволення освітніх потреб рідною мовою різних груп населення; зовнішня диференціація організації шкільної освіти ґрунтувалася не на здібностях і нахилах учнів, а на їхній належності передусім до певної статі чи національності. Ключові слова: розвиток, польські школи, школи із 2-3 мовами навчання, школи національних меншин, організація навчального процесу, навчальні плани, зовнішня диференціація.

В статье проанализирована организация учебного процесса польских школ и школ 2-3 языками обучения в контексте дифференциации общего среднего образования в условиях независимой Украины (1991-2010); показано развитие сети учебных заведений национальных меньшинств на территории Украины; установлено, что в исследуемый период возрождалась система образования национальных меньшинств; выяснено, что в ходе реализации правительственной политики образование национальных меньшинств декларировалась на равенстве получения знаний, умений и навыков, обеспечении свободного развития национальных языков и культур.

Ключевые слова: развитие, польские школы, школы с 2-3 языками обучения, школы национальных меньшинств, организация учебного процесса, учебные планы, внешняя дифференциация.

Key words: development, Polish schools, bilingual or multilingual schools, schools for national minorities, educational management, curricula, external differentiation.

Постановка проблеми

На сучасному етапі суспільного розвитку Українська держава гарантує рівні права для всіх національностей, які проживають на її території. Розроблена протягом років незалежності концепція етнонаціональної політики, що знайшла відображення в Законах "Про національні меншини в Україні" (1992), "Про засади державної мовної політики" (2012), Конституції України (1996), Національній доктрині розвитку освіти (2002) є основою для забезпечення прав та інтересів національних спільнот. Становлення незалежної Української держави є надійним захистом для дітей шкіл національних меншин. Розбудова незалежної України відкрила нові перспективи для відродження всіх національностей. Вони як складова народу України є повноправними суб'єктами політичного процесу.

У Національній доктрині розвитку освіти наголошувалося на збереженні та збагаченні українських культурно-історичних традицій, вихованні шанобливого ставлення до національних святинь, української мови, історії та культури всіх корінних народів і національних меншин, які проживали в Україні, на формуванні культури міжетнічних і міжособистісних відносин.

Аналіз розвитку шкіл національних меншин, зокрема польською і 2-3 мовами навчання в Україні свідчить, що тривалий час освіта національних меншин не мала повної національної свободи, внаслідок чого була приречена на відставання. Водночас вона була зброєю для боротьби за національні права, демократизацію та навчання рідною мовою.

Проблема розвитку шкіл національних меншин завжди була в полі зору науковців (М. Авдієнко, Б. Чирко, В. Войнолович, Л. Войнолович, О. Бистрицька, М. Марчук, В. Наулко, В. Недольська, С. Очеретко та ін.). Заслуговують на увагу дослідження сучасних учених-науковців Б. Андрієвського, Л. Берегівської, Є. Голобородько, О. Обидьонової, О. Рафальського, Н. Рудницької, І. Миронової, О. Сухомлинської та ін., де висвітлюються питання організації системи освіти для національних меншин і полікультурної освіти й виховання. Учені внесли значний вклад у розробку проблеми національно-культурного будівництва для національних меншин в Україні кінця XX - початку XXI ст.: важливі відомості щодо організації шкільної освіти різних етносів, які населяли Україну в досліджуваний період.

Деякі питання розвитку шкіл з польською і 2-3 мовами навчання розглядалися в працях М. Шульги, В. Євтуха та ін.; у дослідженнях В. Трощинського, І. Кураса, О. Майбороди, присвячених теоретичним проблемам етнонаціональної політики, історії етносів. Але в них лише фрагментарно аналізувалися питання освіти та її регіональні особливості.

Метою статті є розвиток польських шкіл і шкіл 2-3 мовами навчання в умовах незалежної України як відображення зовнішньої диференціації в організації шкільної освіти.

Виклад основного матеріалу

На початок 1991 р. за мовною ознакою в Україні діяло 21 044 шкіл, з них 15 538 - українських, 3 364 - російських, 97 - румунських, 59 - угорських, 13 - молдовських, 9 - єврейських, 3 - польських та понад 130 шкіл з двома-трьома мовами навчання: угорська і російська, молдовська і російська та ін. Загалом у 96-97-х рр. функціонувало 2,5 тис. шкіл з російською мовою навчання, 99 - румунською, 70- угорською, 11 - модцовською, 2363 з кількома мовами навчання, 76- недільних та ін. Це досить розгалужена мережа загальноосвітніх закладів освіти з рідною мовою навчання або вивченням рідної мови І, І-ІІ, І-Ill ступенів [20, арк. 16].

Зазначимо, що розвиток шкіл національних меншин відбувався в період істотних змін у суспільному житті країни, зокрема оновлення змісту програм, підручників, навчальних планів відповідно до оформлення їх національними особливостями життя й побуту народів України. В Україні забезпечувалося право національних меншин на задоволення освітніх потреб рідною мовою різних груп населення [10, с. 1]. Навчальні заклади формувалися відповідно до освітніх запитів етноменшин, національного складу регіону, а на вибір мови впливали компактність чи розпорошеність населення. Можливості вивчення рідної мови реалізувалися у різних формах:

-дошкільні навчальні заклади (вивчення рідної мови);

- одномовні школи, у яких мова національної меншини була основною мовою викладання, а державна та іноземна мова - окремими навчальними предметами;

- українські школи, у яких мова національної меншини та іноземна мова були окремими навчальними предметами;

-двомовні і тримовні школи (класи з різними мовами викладання);

- факультативне вивчення мови національної меншини як окремого предмету в школах з українською мовою навчання;

- недільні школи, мовні курси та факультативне вивчення рідної мови при культурних центрах;

- представники національних меншин мали можливість навчатися у школах, у яких мова навчання - державна мова, а мова меншини зовсім не вивчалася [9, с. 112].

Зміст навчально-виховного процесу у школах усіх типів був єдиним і спрямований на національну свідомість українського народу й на культур народів, які проживали на Україні. Національний компонент змісту освіти включав знання з рідної мови й літератури, історії свого народу, його традицій, звичаїв, ідеалів, культуру й побут інших народів. Ці знання розкривалися як в обов'язкових навчальних предметах, так і в предметах за вибором учнів, факультативів та курсах. Національне самовизначення школи відображало національні елементи у її виховній діяльності, відбувалося відродження краєзнавчої роботи, залучення учнів до активної участі в збереженні й охороні святинь свого народу, пам'ятників історії, культури й до засвоєння традиційних ремесел і народних промислів.

Основним документом, який регулював навчально-виховний процес, був навчальний план, що складався на основі розроблених Міністерством освіти базових навчальних планів. Навчальний процес у загальноосвітніх навчальних закладах здійснювався за типовими навчальними планами. Відповідно до них мова і література етноменшин вивчалися як обов'язкові предмети, на які відводилася певна кількість годин на тиждень [3, с. 20]. Однією з особливостей розвитку угорських, молдовських і румунських шкіл було те, що в 90-і рр. відкривалися спеціальні класи, де працювали факультативні групи рідною мовою. "У тих випадках, копи представники нацменшин не проживають компактно, для п'яти і більше дітей дозволяється відкривати в звичайних школах спецкласи" [10, с. 1]. Факультативно вивчалися такі мови: угорська, польська, румунська, молдовська, турецька, єврейська, болгарська, німецька та ін. В польських школах практикувалося перехідне становище від факультативного вивчення рідної мови; за потреби - відкриття загальноосвітніх шкіл, гімназій; у навчально-виховному процесі робився акцент на національних особливостях життя і побуту народів України [2, с. 3].

На відміну від минулих років (1988/89 н. р.), у навчальних планах на 1990/91 н. р. введено курси "Народознавство", "Рідний край", "Етнографія та фольклор України", "Історія України" і "Географія України" й факультативи "Рідний край", "Культура та мистецтво України". У V варіативній частині Типових навчальних планів загальноосвітніх навчальних закладів із різними мовами навчання на 1990/91 н. р. було передбачено вивчення мов національних меншин як предмету, так і факультативно [9, с. 103]. У цілому по Україні було організовано понад 700 факультативних груп для вивчення мов національних меншин [5, с. 57]. За допомогою факультативів зверталася увага на основи національної самосвідомості, повага до свого народу, його історії й культури; відбувалося вивчення рідної мови, літератури, історії, географії, народознавства; школярі знайомилися з культурною спадщиною, національними традиціями, звичаями та побутом свого народу.

Основною метою, у навчально-виховному процесі шкіл національних меншин, було забезпечення конституційних прав громадян на навчання рідною мовою, а саме: "Про створення умов для відкриття в регіонах України шкіл їх рідними мовами та двома мовами навчання", що врегульовувало наповнюваність класів шкіл національних меншин, у тому числі з двома й трьома мовами навчання. У містах для створення таких класів достатньо було і 8 учнів, на селі - навіть 2-3 учнів [12, с. 8]. Місцеві органи виконавчої влади формували мережу навчально-виховних закладів відповідно до соціально-економічних, етнічних, культурно-освітніх потреб і при наявності навчально-методичної бази. Наводимо відомості про зміни в мережі загальноосвітніх навчальних закладів за мовами навчання в 1991-2006 рр. [18, с. 338].

освіта національна меншина польський