Особливості професійної підготовки майбутніх фахівців соціальної сфери засобами дистанційного навчання в умовах ВНЗ

Особливості професійної підготовки майбутніх фахівців соціальної сфери засобами дистанційного навчання в умовах ВНЗ

Конончук А. І.

Ключевые слова: дистанционное обучение, дистанционное образование, профессиональная подготовка специалистов социальной сферы, информационно-коммуникационные технологии, признаки дистанционного обучения, преимущества дистанционного обучения.

Annotation

Key words: distant learning, distance education, professional preparation of specialists of social sphere, informatively-communication technologies, signs of the distant learning, advantage of the distant learning.

Постановка проблеми. Швидкі темпи розвитку системи соціальних служб та професії соціального працівника і соціального педагога в Україні зумовлюють нагальну потребу підготовки висококваліфікованих кадрів відповідного рівня і профілю, здатних до ефективної роботи з різними категоріями клієнтів на рівні світових стандартів, готових до постійного професійного зростання. Це можливо лише у закладах освіти, які впроваджують у професійну підготовку майбутніх фахівців найбільш прогресивні ідеї організації навчального процесу, серед яких чільне місце сьогодні посідає дистанційне навчання. Процес реформування вищої освіти в Україні, який відбувається впродовж останніх років, засвідчив необхідність використання технологій дистанційного навчання як адекватну відповідь на світові тенденції глобалізації, інформатизації світу, підвищення динаміки його соціально-економічного розвитку, відкритості освітнього середовища. У цьому контексті дистанційне навчання створює широкі можливості для розв'язання принципово нових дидактичних завдань, спрямованих на забезпечення якості та ефективності реалізації моделі неперервної професійної освіти, серед яких ми виокремлюємо професійну підготовку майбутніх фахівців соціальної сфери в умовах вищого навчального закладу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій свідчить, що завдання, пов'язані з розробкою та впровадженням новітніх інформаційних технологій в освітню галузь в Україні, перебувають у центрі уваги органів влади, науково-педагогічної громадськості, закладів вищої освіти. Глибиною науково-теоретичного висвітлення проблеми відзначаються праці вітчизняних учених і фахівців у галузі теорії і практики дистанційної освіти: В. Викова, В. Жулкевської, Г. Козлакової, Н. Корсунської, С. Кудрявцевої, В. Кухаренка, С. Лобанова, Н. Муліної, В. Олійника, П. Стефаненка, В. Солдаткіна, В. Тихомирова, В. Овсянникова, Б. Шуневича. Різні аспекти дистанційного навчання активно досліджуються О. Андрєєвим, Д. Бодненко, Я. Галетою, Р. Гуревич, Г. Громовою, Є. Долинським, М. Жалдак, С. Калашніковою, Є. Полат, В. Рибалко, Н. Сиротенко, С. Сисоєвою, Л. Сущенко, С. Стрілець, О. Хмель, О. Чорною та ін. Серед зарубіжних дослідників дану проблему вивчають: М. Айзенштадт, X. Бітам, С. Брітен, Г. Вомзлі, Дж. Деніел, А. Кларк, Д. Кіган, Д. Лорілард, Р. Мейсон, М. Мур, Г. Перратон, Дж. Семон, Дж. Сіменс, М. Томпсон, С. Уайт, М. Уеллер та ін. Разом з тим питання професійної підготовки фахівців соціальної сфери засобами дистанційного навчання залишається дослідженим недостатньо і потребує подальшого розгляду. Мета статті - проаналізувати можливості дистанційного навчання у фаховій підготовці соціальних педагогів і соціальних працівників в умовах університетської освіти.

Виклад основного матеріалу. Теоретичний аналіз наукової літератури, досліджень та інформаційних ресурсів мережі Інтернет дозволив дійти висновку, що поняття "дистанційне навчання" (з анг. distant learning) не має однозначного тлумачення у наукових джерелах та офіційних документах і найчастіше відображає спосіб, метод, алгоритм здобуття і передачі знань через технології навчання на відстані. Характеризуючи його сутність, дослідники розглядають дистанційне навчання як "... систему, що включає проектування, організацію та проведення навчального процесу, за якої його учасники взаємодіють між собою через комплекс освітніх технологій навчання в умовах часового та просторового поділу суб'єктів навчання" [9, с. 90]. Дистанційне навчання реалізується за допомогою сучасних інформаційно-комунікаційних технологій (далі ІКТ) та психолого-педагогічних технологій на різних етапах навчання, де фундаментом освітнього процесу є особистісно орієнтований підхід. Тому - це індивідуалізований освітній процес, а в системі професійної підготовки - набуття професійних компетентностей, який відбувається в основному за опосередкованої взаємодії віддалених один від одного учасників навчального процесу у спеціалізованому освітньому середовищі вищого навчального закладу, яке функціонує на базі сучасних психолого-педагогічних та ІКТ. Дистанційний навчальний процес передбачає з боку викладача проведення систематичних занять зі студентом, методично грамотне використання розробленого контенту для дистанційного навчання, засобів комунікацій та освітніх ресурсів мережі Інтернет, а також здійснення технічної підтримки навчального процесу. Технічні можливості для дистанційного навчання мають велике різноманіття та дозволяють вирішувати майже всі організаційні питання. Результат такого навчання, тобто сфокусований підсумок здобуття необхідних споживачеві дистанційних освітніх послуг, науковці визначають як дистанційну освіту (Є. Палат, А. Хуторський). На сьогодні реалізація дистанційного навчання як форми організації навчального процесу у вищих закладах освіти України має нормативно-правове підґрунтя, передбачає можливість отримання випускниками документів державного зразка про відповідний освітній рівень, ступінь і кваліфікацію та набуває все більшого поширення. Це пряма відповідь на виклики сьогодення щодо широкого впровадження ІКТ у сферу освіти, яка є визначальним чинником соціально-економічної, духовно культурної та наукової життєдіяльності суспільства, стратегічним ресурсом поліпшення добробуту людей, забезпечення національних інтересів, зміцнення авторитету й конкурентоспроможності держави у світі. Інформатизація освіти є пріоритетним напрямом інформатизації суспільства й незаперечним чинником її подальшого розвитку. На сьогодні дистанційна освіта є сучасною освітньою технологією, яка з'явилася, з одного боку, як відповідь освітніх систем на об'єктивні тенденції глобалізації та інформатизації світу, підвищення динаміки його соціально-економічного розвитку, а з іншого - як реакція на бурхливий розвиток інформаційних і телекомунікаційних технологій та можливість їх застосування в освітній практиці.

У Положенні про дистанційне навчання МОН України зазначено, що "метою дистанційного навчання є надання освітніх послуг шляхом застосування у навчанні сучасних інформаційно-комунікаційних технологій за певними освітніми або освітньо-кваліфікаційними рівнями відповідно до державних стандартів освіти", завданням - відповідно - "забезпечення громадянам можливості реалізації конституційного права на здобуття освіти та професійної кваліфікації незалежно від статі, раси, національності, соціального і майнового стану, роду та характеру занять, світоглядних переконань, належності до партій, ставлення до релігії, віросповідання, стану здоров'я, місця проживання відповідно до їх здібностей" [10], що забезпечить студентам можливість отримати якісні знання, уміння та навички відповідно до обраної навчальної програми за місцем їх проживання або тимчасового перебування. З огляду на постійне зростання і поглиблення соціальних проблем і у зв'язку з цим зростаючий попит на спеціалістів соціальної сфери, дистанційне навчання дасть значно більшу можливість отримати вищу професійну освіту як молоді з віддалених районів, працюючим фахівцям, так і соціально незахищеним групам населення (інвалідам, військовослужбовцям і членам їхніх сімей, безробітним, особам, які відбувають покарання у місцях позбавлення волі та ін.), незначна частина з яких, навчаючись у виші сьогодні за традиційною формою навчання, набуває професію соціального працівника.

Ефективність роботи даної системи пов'язана і з можливостями реалізувати у нових умовах як загально-дидактичні принципи навчання, так і спеціальні, тобто ті, які пов'язані з особливостями дистанційного навчання, а саме: доступність навчання, що, зокрема, дозволяє молодій людині з фізичними обмеженнями отримати вищу освіту, розширює аудиторію студентів, допомагає самореалізуватися у системі вищої професійної освіти; індивідуальна спрямованість навчання, створення комфортних умов для студентів і викладачів, урахування індивідуальних психологічних (сприйняття, пам'яті, мислення тощо) і особистісно-комунікативних особливостей, індивідуальний темп навчання, адже протягом усього навчального процесу відсутні як такі постійні навчальні групи, навчання відбувається індивідуально, що створює можливість для персональних зустрічей; інтерактивна.

взаємодія суб'єктів навчального процесу, що передбачає активне спілкування між викладачем і студентами і тим самим підвищує мотивацію до навчання останніх, поліпшує засвоєння матеріалу; самостійність освоєння досліджуваного навчального матеріалу студентами; інформаційно-комунікаційна компетентність як здатність до роботи з сучасними засобами інформатизації і телекомунікації, вміння їх використовувати у своїй діяльності; професійний супровід навчального процесу як надання навчально-методичної, психолого-педагогічної та організаційної допомоги тим, хто навчається в системі дистанційної освіти, оскільки при значній частці самостійної роботи в дистанційному навчанні якісні результати навчання - це добре продумана система супроводу викладачем студентів у навчальній діяльності. Тому ми визначаємо інформаційно-комунікаційну компетентність і професійний супровід як спеціальні принципи дистанційного навчання, які обумовлені особливостями його організації, а також і поділяємо точку зору дослідника Т. Громової щодо сутності професійного супроводу як "... системи взаємопов'язаних дій, заходів, що реалізуються в різноманітних формах і прийомах і забезпечує кваліфіковану допомогу тим, хто навчається протягом усього процесу в дистанційній освіті через реалізацію різних видів педагогічної діяльності (попередня діагностика, проектування навчання з акцентом на цілепокпадання, мотивація студентів на навчальну діяльність, управління взаємодії зі студентами, організація навчального процесу, рефлексія, комунікація, контроль)" [4]. При цьому відбувається трансформація загальних принципів у контексті технічної підтримки навчального процесу.

На думку багатьох зарубіжних і вітчизняних учених, які досліджують проблему дистанційного навчання, до основних ознак дистани}йного навчання спід віднести: екстериторіальність (відмежування викладача від того, хто навчається, відстанню; ті, хто навчається, не обмежені віддалями і можуть навчатися незалежно від місця проживання), синхронний (одночасне перебування у веб-середовищі дистанційного навчання всіх учасників - чат, аудіо-, відеоконференції, соціальні мережі тощо) і асинхронний (учасники взаємодіють між собою із затримкою в часі, застосовуючи при цьому електронну пошту, форум, соціальні мережі тощо) режим взаємодії учасників навчального процесу: викладач-студент, студент-студент, студент-нав- чальна група (режим онлайн і офлайн), що у будь-якому випадку передбачає комунікацію (синхронну чи асинхронну) і цим відрізняється від пасивного сприймання трансльованої через мережі віщання інформації; використання значної кількості технічних навчальних засобів, здатних об'єднати зусилля учасників навчального процесу й забезпечити донесення змісту навчального курсу до користувача; використання специфічних навчальних програм та матеріалів, які перед використанням проходять попереднє тестування та апробацію фахівцями-методистами дистанційного навчання; забезпечення інтерактивності між викладачами (тьюторами), адміністрацією вищого навчального закладу й тими, хто навчається; командний підхід до організації навчального процесу, який означає, що під час проведення масових форм роботи, у разі великомасштабності впровадження дистанційного навчання обов'язковим є поділ праці, різні завдання доручаються різним учасникам, які працюють разом у команді розроблювачів (змісту навчальних курсів, програмного забезпечення тощо); домінування самоконтролю над контролем з боку викладача, яке разом з тим не виключає можливість очних зустрічей для проведення семінарів, практичних або лабораторних занять з особистим викладачем, взаємодії студентів один з одним, занять у бібліотеках [3; 5; 11].

Водночас наголосимо на низці переваг дистанційного навчання над традиційною формою навчання, що допомагає, на нашу думку, зміцненню вищої освіти загалом, оскільки вона охоплює не тільки безпосередньо соціальних працівників, а й інших фахівців у професійній спільноті. У ході дослідження їх виявлено такі: економічність (зниження витрат на проведення навчання, оскільки не потрібно арендувати приміщення, зменшуються витрати на поїздки до місця навчання як студентів, так і викладачів; дозволяє проводити навчання одночасно великої кількості осіб, ефективніше використовуються навчальні площі і технічні засоби; вартість донесення інформації в мережі Інтернет значно нижча, а швидкість набагато вища, ніж традиційні способи та ін.); гнучкість (учасники самі можуть планувати час, місце і тривалість занять, причому отримувати освіту у зручному місці і зручний час); висока якість навчання за рахунок використання сучасних засобів, об'ємних електронних бібліотек та ін., створення спільного навчального середовища (особливо актуально для корпоративного навчання); інтернаціональність (можливість одержати освіту у навчальних закладах іноземних держав, не виїжджаючи зі своєї країни, та надавати освітні послуги іноземним громадянам і співвітчизникам, що проживають за кордоном, можливість залучення до навчання спеціалістів із певних галузей, експертів з різних країн); одночасне з вивченням предметів практичне засвоєння інструментарію ІКТ- створення додаткових умов для впровадження ІКТ в освітні системи; вільний доступ до значних масивів інформації, що особливо важливо для користувачів, віддалених від наукових центрів, створення таким чином рівних умов розподілу інформації між регіонами в межах однієї країни, а також розширення доступу до необхідної наукової і навчальної інформації для тих, хто навчається, з інших країн; розвиток ринку освітніх послуг у світовому масштабі, що особливо важливо для дорослого населення різних країн світу, можливість обміну освітніми ресурсами між закладами вищої освіти і окремими особами, створення умов для подолання розриву в кількості та якості інформації, що використовується з метою обміну досвідом професійної освіти між країнами, де соціальна робота має тривалий період розвитку і країнами, де вона тільки розвивається. Аналізована форма навчального процесу модернізує підготовку фахівців, сприяє вдосконаленню їхньої кваліфікації на базі практичної діяльності, зміцнюючи зв'язок між теорією і практикою, скорочуючи час між вивченням і практичним застосуванням інноваційних ідей. Дистанційній освіті належить також позитивна роль у розвитку професійної спільноти. Оскільки вищі навчальні заклади володіють значною автономією, то це сприяє значній децентралізації у структурі дистанційної освіти, що потенційно сприяє підготовці фахівців у регіонах, слугує основою для розроблення різних програм із підвищення кваліфікації фахівців соціальної галузі.

У результаті дослідження нами вітчизняного досвіду підготовки фахівців соціальної сфери у вищих навчальних закладах засобами дистанційного навчання виявлено, що найбільш сприятливі умови для цього мають магістерські навчальні програми. По-перше, більшість магістерських програм триває півтора року, що робить їх фінансово доступними і привабливими. По-друге, існує можливість обрання найбільш прийнятної програми за фаховим спрямуванням підготовки, = спеціалізації (особливо важливо для тих, хто працює за фахом). По-третє, до цього спонукають міжнародні угоди, укладені вищими навчальними закладами, які передбачають впровадження дистанційних технологій навчання, відкритість освітнього середовища, інтеграцію у світовий освітній простір і найкоротший шлях до цього - магістеріум. По-четверте, зміст професійної пщготовки у магістратурі у найбільшій мірі фокусує спрямованість навчальних дисциплін на інтеграцію теоретичних, методичних і практичних аспектів, що відповідає змістовій спрямованості дистанційного навчання. По-п'яте, успішне завершення такої програми уможливлює продовження навчання за докторською програмою, а також кар'єрне зростання (значна кількість студентів магістерського рівня працюють і навчаються одночасно).

Висновки. Таким чином, впровадження дистанційного навчання у вищій школі, де сьогодні реалізуються державні програми і проекти з інформатизації задля розбудови єдиного освітнього простору, позитивно впливає на якість та ефективність професійної підготовки майбутніх соціальних працівників і соціальних педагогів, оскільки дає можливість отримувати освітні послуги без відриву від виробництва, гармонійно поєднуючи навчання і життя, навчання та роботу, підтримувати постійний зв'язок з фахівцями, що проживають у віддалених регіонах, долучаючи їх до навчання, сприяють підвищенню інформаційно-комунікаційної компетентності соціального працівника. Дистанційна підготовка фахівців соціальної сфери - це засіб зміцнення системи вищої освіти загалом, оскільки вона охоплює не тільки безпосередньо соціальних працівників і соціальних педагогів, а й інших фахівців у ширшій спільноті. Аналізована форма модернізує підготовку фахівців, сприяє вдосконаленню їхньої кваліфікації на базі практичної діяльності, зміцнюючи зв'язок між теорією і практикою, скорочуючи час між вивченням і практичним застосуванням інноваційних ідей. Україна зможе стати повноправним суб'єктом сучасних відносин у системі вищої освіти і вести діалог з європейськими партнерами у галузі соціальної освіти за таких умов: якщо впровадження дистанційного навчання стане справді стратегічним напрямом політики у галузі вищої освіти (подолається розрив між рівнем політичних заяв, що проголошують дистанційну освіту державним пріоритетом, і реальним станом справ у цій галузі); якщо буде створено необхідну матеріально-технічну базу й забезпечено необхідні канали зв'язку для використання сучасних інформаційно- комунікаційних технологій у освітній діяльності; якщо буде досягнуто належного рівня кадрового забезпечення, особливістю якого є якісно нові вимоги до викладачів від принципово нового рівня професійних і комп'ютерних знань та умінь до володіння концептуальними питаннями й дидактикою дистанційної підготовки (викладач стає консультантом, кваліфікованим опонентом, розробником науково-методичного забезпечення дистанційних матеріалів); якщо буде досягнуто належного рівня та сформовано необхідні вміння і навички використання інформаційних і комунікаційних технологій у студентів. На сучасному етапі розвитку дистанційного навчання у процесі професійної підготовки фахівців соціальної сфери ці умови безпосередньо пов'язані з прогресуванням вишів у напрямі до навчання, підсиленого сучасними технологіями, розробленням стратегії дистанційного навчання на рівні освітніх закладів, презентацією відповідних педагогічних моделей на освітньому ринку, забезпеченням гнучкого, доступного, персоналізованого процесу надання освітніх послуг студентам дистанційної форми навчання, розвиток у студентів здатності інтегрувати дистанційне навчання в різні сфери соціально-культурного і професійного життя. Подальше вивчення окреслених умов, на нашу думку, дозволить більш конструктивно підійти до вирішення завдань професійної підготовки майбутніх соціальних працівників і соціальних педагогів у вишах України засобами дистанційного навчання.

Література

Размещено на Allbest.ru