Синергетичний підхід як методологічний концепт психолого-педагогічної підготовки професійних суддів у системі суддівської освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Синергетичний підхід як методологічний концепт психолого-педагогічної підготовки професійних суддів у системі суддівської освіти

Сучасні науковці стверджують, що наразі простежується тенденція на усвідомлення значущості взаємодії природничих, технічних, суспільних та гуманітарних наук як основи формування адекватної сучасному світу моральної науково-світоглядної концепції та позитивної стратегії побудови цілісної та гармонійної цивілізації. У статті актуалізується побудова концептуальної цілісної синергетичної моделі психолого-педагогічної підготовки професійних суддів у системі суддівської освіти на основі моделювання марковських процесів зв'язків у професійній підготовці суддів в системі суддівської освіти, для чого продуктивним може виявитися й аналіз математичного вираження кривої Ліссажу в параметрах дослідження з опертям на екстраполяцію геоцивілізаційної відтворювально-циклової енергетичної макромоделі системи сталого розвитку, що пояснена явищем гістерезису.

Сучасні науковці стверджують, що сьогодні простежується тенденція на усвідомлення значущості взаємодії природничих, технічних, суспільних та гуманітарних наук, як основи формування адекватної сучасному світу моральної науково-світоглядної концепції та позитивної стратегії побудови цілісної та гармонійної цивілізації [1]. Натомість, нелінійна динаміка розвитку реальності та суспільства призводить до розірваності, фрагментарності, поверховості уявлень та знань людини. Як переконує практика у суб'єкта навчання знижується здатність встановлювати причинно-наслідкові зв'язки між окремими елементами реальності, розрізненим інформаційним матеріалом та знаннями з різних дисциплін. Доведено, що одна з визначальних особливостей синергетичного підходу до аналізу освітнього процесу - це можливість створення єдиної, цілісної, динамічно стійкої картини світу.

Нами розуміється, що синергетика, як наука, що вивчає динамічні системи як цілісні, відкриті, дисипативні утворення, слугує важливим методологічним підґрунтям у контексті освітнього процесу, засвоєння відповідності тотожності буття та мислення. Поняття «сучасність», потрібно розуміти як нелінійний процес, схильний до віртуалізації та позбавлений цілісної, запрограмованої системи соціальних установок - це складно організований, мозаїчний простір, технологічний розвиток якого постійно збільшує кількість інформації, необхідної для засвоєння індивідом, який прагне ефективно функціонувати у цих умовах. Саме тому «сучасність» перетворюється у складну взаємодію «порядку» та «хаосу». Вона торкнулася усіх сфер людського існування і, особливо гостро, ця проблема постає в процесі навчання. Цілковито очевидним є те, що традиційні способи пізнання не здатні осягнути повноту нових смислів різноманітних інформаційних потоків, соціально-економічних подій і культурної поліфонії [2].

Ось чому акцентується потреба в аналізі існуючих, у вище окресленій площині, дослідних позицій та доробку науковців. Так, А. Токарською досліджено механізми координації між комунікативними витоками права та його зворотним впливом на суспільну комунікацію через систему організації правовідносин [3]. І. Кривцовою запропоновано синергетичну концепцію правової системи, що містить, зокрема, положення про те, що правова система є комплексом порядків, що самоорганізуються та перебувають у погодженій взаємодії під впливом внутрішньо-системного детермінанта - правосвідомості, що визначає форму правової самоорганізації і є квінтесенцією самоорганізації правової системи, в можливостях якої забезпечити когерентність самоорганізаційних процесів й «алгоритм» саморуху правової системи загалом [4].

Можна погодитись із висновками науковців, бо дійсність людського буття у світі переконує, по-перше, в неможливості мати абсолютно незалежного від суб'єкта знання про світ, по-друге - в «людино мірності» «людська сутність» не є передзаданим та позачасовим, а створюється людиною у процесі її суспільно-культурної самореалізації. Науковець має рацію стверджуючи, що усвідомлення цих обставин змушує відмовитися від класичної парадигми праворозуміння, в межах якої загострилися суперечності між правовими об'єктивізмом та суб'єктивізмом, між онтологічними та деонтологічними школами (що поляризувалися відповідно до постулювання «фактично-реальної» чи «нормативно-ціннісної» основи правових смислів), а також між позитивістською та юснатуралістичною гілками теорії та філософії права. Таким чином, неважко переконатися, що чим більше розгортаються процеси демократизації суспільно-політичного життя, тим менш адекватними стають стереотипи суто нормативістського та етатистського праворозуміння, заснованого на підвалинах класичної раціональності.

Нові соціобуттєві реалії стимулюють докорінне переосмислення сутності й форм реалізації права. Аналіз правового комунікативного акту на основі пам'яток національної історико-правової думки засвідчує, що правовий комунікативний акт і дискурс не були статичними. Вчені, зокрема, А. Токарська, довели, що вони змінювалися, як змінювалися політичні, економічні, географічні тощо умови становлення і розвитку держави. Резюмуючи історичну генезу засадничих концептуальних підвалин правової комунікації, можна стверджувати, що остання на всіх етапах еволюції прагнула виявлення та реалізації засобів подолання неузгодженості між тими вимірами справедливості, що генерувалися на рівні повсякденного побутового людського спілкування, і тими орієнтирами належності, що втілювалися у позиціонованому владним суб'єктом законі [5].

Як відомо, базове поняття синергетики - структура складної динамічної системи визначається О. Савельєвою, як стан, що виникає за результатами багатоваріантної та неоднозначної поведінки багатоелементних структур або багатофакторних середовищ, що не деградують до стандартних замкнених систем, а розвиваються внаслідок відкритості, припливу енергії ззовні, нелінійності внутрішніх процесів, появі особливих режимів із загостренням та наявності більш одного стійкого стану. При розгляді моделей «поведінки» таких структур дослідники стикаються з багатьма проблемами, вирішення яких може бути знайдено відповідно до принципів синергетики, коли нелінійні динамічні системи об'єднуються, нове утворення не дорівнює сумі частин, а створює систему іншої організації або систему іншого рівня [6].

Цінності культури постають «світоглядними універсалами» на основі яких ґрунтується розвиток та функціонування значної кількості соціальних, економічних, політичних, наукових програм людської діяльності, поведінки та спілкування, репрезентованих у вигляді різних духовних, ціннісних кодових систем. Смисли світоглядних універсалій («час», «людина», «свобода», «мораль», «знання», «істина» тощо), формуючи цілісний образ людського життєвого світу, визначають, які знання, вірування, ціннісні орієнтації, цільові установки, зразки діяльності та поведінки будуть регулювати поведінку, спілкування та діяльність, формувати соціальне життя людини. Отже, вчені мають рацію стверджуючи: «система світоглядних універсалій - це своєрідний культурно-генетичний код, у відповідності з яким відтворюються соціальні організми» [7].

Синергетика, з огляду на свою холістичність встановлює правила формування когерентного, внутрішньо узгодженого цілого з різнорідних хаотичних елементів, правила їх кооперації, співробітництва, взаємодії, правила нелінійного синтезу простого у складне, виникнення синергії (взаємодії та взаємного стимулювання частин в цілому) [8].

Зазначимо, що витоки синергетики знаходимо у «творчій еволюції» А. Бергсона, що містить: становлення, незворотність еволюції, пов'язаної з природою часу та протяжності; якісно «живий», конкретний час, що осягається не думкою, особистісно переживається («Ми не мислимо реальним часом, ми його переживаємо, оскільки життя ширше меж свідомості»); життя, як деяку цілісність, як потік; творчість нових форм, непередбачуваність майбутніх подій (аналогічно непередбачуваності вибору шляху в точках біфуркації); мету еволюції не попереду, а позаду еволюції; мету, як первісний порив, «вибух», що спричинив виникнення життя та «розгортання» життєвого процесу [9].

Синергетичний підхід, дає підстави для розгляду взаємодії суб'єктів у системі суддівської освіти (суддів - науково-педагогічних працівників системи, що перебуває у нерівновазі та володіє значними власними можливостями для саморозвитку за допомогою відкритої взаємодії з навколишнім середовищем і для якої існує декілька альтернативних шляхів розвитку. У зв'язку з цим, особливої значущості набуває така система освіти, що сформована на інноваційних принципах, яка не може залишатись процесом засвоєння та відтворення наперед заданих норм та алгоритмів дій. Суспільство, орієнтоване на майбутнє, потребує суддівської освіти, що формує такий тип мислення та пізнання, що надає можливість вирішувати проблеми соціального контексту.

Як стверджують науковці, цілісна концепція часу у філософії М. Гайдеггера перегукується зі синергетикою. Ми поділяємо думку тих дослідників, які вважають, що процес психолого-педагогічної підготовки суддів має «віддзеркалювати реальний характер життєвого процесу, його суперечності, негаразди, позитивні та негативні тони і відтінки» [10]. Відповідно до цього, система суддівської освіти має виходити не стільки з людського менталітету, способу мислення, скільки зі зміни культури емоційних переживань, ціннісних орієнтацій, а тим більше, способів діяльності, поведінки та образу життя як в особистісному, так і суспільному масштабі [11].

Як відомо, філософський аналіз, як особлива форма методологічної рефлексії, має базову значущість для концепції психолого-педагогічної підготовки професійних суддів у системі суддівської освіти, оскільки виступає можливістю теоретичного обґрунтування. Ігнорування філософсько-методологічних основ педагогіки призводить до зникнення рефлексивного прошарку з системи суддівської освіти, що зумовлює релятивізацію функцій. А це, як стверджують науковці, не відповідає завданням сучасної педагогіки, що в глобальному світі стратегічною метою визначає не лише вирішення освітніх проблем [2].

Зауважимо, що виникнення філософії освіти є закономірним результатом розвитку самої освіти, особливо враховуючи її перехід у людино-центристський вимір, зміною ситуації буття та становлення нового типу людини в сучасному світі - Постмодерну. Він, як вже зазначалося, змінює систему діяльності, адаптацію до життя в якісно інших умовах. Спостерігаючи та осмислюючи результати й наслідки своєї діяльності як ірраціональної, так і раціональної, людина опинилася в ситуації, що є неадекватною її очікуванням та з якою вона не може знайти точки дотику, застосовуючи отриманий, в наявній системі освіти і культури, багаж знань та здібностей. Це дозволить конструктивно розв'язувати проблему «розгубленої людини», здивованої розбіжністю цілей та результатів власних дій, що загрожують її біологічному та духовному існуванню. Інакше кажучи, більш глибоке вивчення людського потенціалу в подальшому розвитку соціуму, культури та освіти вимагає філософської рефлексії для пошуку відповіді на питання: яка освіта потрібна людини ХХІ століття? Якою має бути цінність самої людини і престиж освіти в суспільстві? Якою за змістом і формою має бути освіта? Що необхідно зберігати позитивне з минулого в якості основи [12]?

Отже концепція психолого-педагогічної підготовки професійних суддів у системі суддівської освіти, таким чином, передбачає визначення цільових, змістовних та ціннісних контекстів всіх рівнів. Синергетична філософія освіти дозволяє усвідомити запити часу та правильно визначити шляхи і засоби подальшого продуктивного розвитку.

Разом, з тим, необхідно розуміти, що система повинна бути також і «нелінійною». Ця системна характеристика залежить від процесів, які в ній відбуваються. Термін «нелінійна система» означає, що на властивості системи впливає інтенсивність процесів, що відбуваються в ній. Наукові дослідження (зокрема С. Єрохіна) засвідчили, що в деяких просторових точках теплових структур процеси відбуваються так, як вони відбувалися у всьому обсязі системи в минулому, а в деяких - так, як їм ще тільки належить протікати в майбутньому по всій структурі. Отже, ці «ділянки існують в теперішньому. І це не просто міркування, а цілком точний математичний результат» [13]. Так, для певних класів нелінійних рівнянь, вдалося встановити, що розвинена стадія процесів призводить до виникнення структур різних типів, що описуються так званими «інваріантно-груповими рішеннями». Ці рішення відіграють роль аналогів другого начала для відкритих «нелінійних систем». У них простір і час не самостійні (не вільні), пов'язані інваріантами.

Таким чином, «нелінійність» - це фундаментальний концептуальний «вузол» синергетичної парадигми. Ідея «нелінійності» може бути експлікована за допомогою ідеї багатоварі-антності, альтернативності шляхів еволюції (причому множина шляхів розгортання процесів є характерною для одного і того ж «нелінійного» та «відкритого» середовища, що не змінюється); ідеї вибору з певних альтернатив; ідеї темпу еволюції (швидкості розвитку процесів середовищі); ідеї незворотності еволюції [9]. Світ - це еволюція нелінійних систем, він багатовимірний і багатоваріантний. Як класична ньютонівська фізика виявилася лише окремим випадком релятивістської ейнштенівської, так «закриті системи» і прагнення процесів до термодинамічної гілки, що переважно досліджувалися фізиками до цього часу, виглядають сьогодні лише окремим випадком нерівноважної термодинаміки. «Нелінійний» всесвіт значно багатший «лінійного», бо він містить, як одну з нескінченних можливостей. «Лінійні стратегії мислення економні та ефективні, але лише в обмежених рамках гомеостазу, поза якими вони оманливі, а, іноді, небезпечні» [14].

Як відомо, у синергетичному вимірі, кожна динамічна система в процесі розвитку прагне до певної мети, що конкретизується через поняття «аттрактор». Він є кінцевою точкою неминучого сходження фазових траєкторій руху складної (динамічної) системи. Аттрактор є множиною точок фазового простору, до якого з плином часу «притягується» траєкторія динамічної системи, бажана ціль-програма її поведінки у стані гомеостазу.

Зазначимо, що у синергетиці поняття «випадковості» має ще й інше визначення - флуктація. І це не просто заміна понять, флуктація в багатьох параметрах наповнена іншими змістами і смислами. У загальному визначенні флуктація - це випадкове відхилення системи від її закономірного стану. Вчені підмітили, що флуктації у динамічних системах, що саморозвиваються, самоорганізовуються, виступають основним моментом, фактором у становленні, функціонуванні, розвитку та неминучої загибелі (або в переході до іншого соціального породження) будь-якої організації, системи тощо [2]. Важливою особливістю синергетики є особливе уявлення про випадковість - флуктацію. Для філософського мислення ще з часів античності характерною є перевага необхідності та закономірності, не випадковості розвитку світу та його речей. Арістотель зазначав, що не може бути «науки про випадкове». Дійсно, у статистичних або ймовірних закономірностях, що відкриваються наукою, кожна окрема випадкова подія не присутня в наявному виді. І тим більше, темі випадковості не приділяється увага в детерміністських концепціях.

З огляду на вищезазначене, доречно вважати завданням синергетичної суддівської освіти є розвиток ідей порівняльної динаміки в соціокультурному аналізі, що повинна містити теорію порівняльної статики, як окремий випадок, а також зазначені вище теорії. Синергетична суддівська освіта базується на синергетиці Г. Хакена і наголошує на взаємодії «лінійності» та «нелінійності», стійкості, неперервності та розриву, постійності та структурних змін. «Нелінійність» та «нестійкість» розглядаються скоріше як джерело різноманітності та складності соціокультурної динаміки, ніж як джерело випадкових явищ, як це відбувається у традиційній освіті. Це дозволяє говорити про синергетику, як основу концепції психолого-педагогічної підготовки професійних суддів у системі суддівської освіти, на засадах нового постнекласичного типу наукової раціональності, що дозволяє об'єднати знання з різних наукових галузей, де досліджуються процеси самоорганізації. Науковці доводять: суттєвим у цьому зв'язку є те, що синергетика по іншому вирішує питання відношення суб'єкта та об'єкта, розглядаючи суб'єкта в методології та філософії науки не лише як фізичного агента, але і, як ціль (мету) [15]. Тут постає питання про новий діалог людини та природи на противагу минулим історичним періодам, коли людина та зовнішній світ перебували в антагоністичних стосунках.

Необхідно підкреслити очевидність того факту, що глобалізаційні процеси, як необхідний атрибут сучасного світу, зумовили суттєві зміни у взаємодії та існуванні національних культур. За таких умов відбувається культурний розрив, втрата традиційних опор, перехід від моностилістичної до полістилістичної культури, основними характеристиками якої є відкритість, динамізм, нелінійність тощо. Отже, основою синергетичної методології суддівської освіти є підстави вважати нелінійний діалог між науково-педагогічним працівником та суддями-слухачами, інтерактивність навчання, пробуджуючі технології, а синергетична модель навчання є адаптивною модифікацією інтелектуального резонансу, що створюється у мозку.

Комунікативні бар'єри у правовій практиці - це ускладнені види інтеракцій, що стримують процеси взаємозв'язку та взаємодії комунікаторів (у рамках закону), не сприяють рівноправній участі у правовому дискурсі та пов'язані з переслідуванням певних намірів та перевищенням своєї компетенції. Створення таких обставин чи дій, що є перешкодами на шляху реалізації прав, у професійній діяльності, як стверджують дослідники, стає можливим тоді, коли виникає потреба чи необхідність у заінтересованої особи звернутися до органів правопорядку, у випадку виникнення вимушеної ситуації, що зобов'язує обидві сторони вступати в комунікативний контакт [5].

Отже, синергетика розглядає навчання, як фазовий перехід у перебудові особистості того, хто вчиться. Основою синергетичної моделі навчання є технології гештальтосвіти, повернення до візуального мислення. Навчання має резонансну природу: воно здійснюється через прискорення переходу до нових, модифікованих структур знання та поведінки. Особистість зазнає глибинної перебудови у процесі навчання.

Можемо узагальнити, що, виходячи із соціально-філософських узагальнень суті сучасних тенденцій розвитку суспільства та особливостей інноваційного педагогічного процесу, правомірно виокремити три основні напрями аналізу методологічної основи концепції психолого-педагогічної підготовки професійних суддів у системі суддівської освіти з позицій синергетичного підходу. По-перше, це розробка та технологізація процесу антропоцентристської перебудови професійної підготовки в межах глобального процесу її гуманізації та гуманітаризації. По-друге, це змістовно-ціннісна соціокультурна переорієнтація освітнього

процесу в напрямку реалізації культурологічного підходу до організації освітньої діяльності, що пов'язана з розв'язанням практичних проблем операційного та ідейного характеру - від розробки дієвих технологій усвідомлення індивіда в соціокультурному оточенні до визначення ціннісних пріоритетів у процесі націокультурної ідентифікації індивіда. По-третє, це розробка принципово нових світоглядних засад освітньої діяльності дорослих, де пріоритетне місце має займати глобально-екологічний вимір відношень.

Життя постнекласичної людини перетворилося на рух по різноманітних тимчасових траєкторіях. У цілому відбувається розрив людини та буття, і, як наслідок, - розбіжності між потребами, мотивами, цілями та результатами діяльності людини. Відповідно, цей розрив компенсується опосередкованим нашаруванням симулякрів - псевдодіяльності та псевдожиття, що застосовуються на псевдоцінності, псевдомотивах, псевдопотреби, міфи, ілюзії, утопії, театралізації, фальсифікації, реклами та інші коди семіосфери, що перетворилася на широкий простір відчуження людського буття [2]. Новоутворений тип людини - «гедоністичний егоїст» - спонукає філософів задавати питання про антропологічну кризу. Специфіка «гедоністичного егоїста» виявляється у тому, що егоїзм є необмежним як раніше, а тотальним. Зокрема, С. Жижек вводить термін «еготизм», що, на відмінну від «егоїзму», позначає природну турботу людини про самозбереження. Навпаки, «егоїзм» є сліпою пристрастю до задоволення, накопичення багатства та одержимістю успіхом. Егоїст «фанатично відданий меті примноження власного багатства, готовий не зважати заради нього на власне здоров'я та щастя, не кажучи вже про добробут власної родини та благополуччя навколишнього середовища» [16].

Сучасний егоїст відчуває внутрішнє спустошення, що призводить до послаблення його вітальної сили, енергії, волі. Його «Я» втрачає власну ідентичність та цілісність, стає дезінтегрованим та невизначеним. Чим сильнішим виявляється бажання «розкрити власну самість», тим більш наочною є анонімність та пустота. Як результат, залежність від інших, з одного боку, та самоізоляція - з іншого, породжують суттєвий дисбаланс людської психіки, де досягнення бажаного комфорту, свободи та самореалізації залишаються для людини недосяжним.

Відбувається певний розрив між діяльністю людини та реальністю. Відповідно, освіта людини має розвиватися так, що зміна ставлення людини до світу одночасно означатиме зміну безлічі впливів середовища на неї і зміну її потреб, що породжують нові дії. Така модель суддівської освіти на сьогодні актуалізується в межах синергетики. Для того, щоб дії людини у невизначеній ситуації були ефективними, вона має поєднувати в собі суб'єкта та об'єкта, причину та метапричину, бути одночасно тим, хто приймає оптимальні, гармонійні рішення, і тим, дії кого підпорядковані цим рішенням та реалізують їх.

У нестабільних станах людина змушена безпосередньо приймати нестандартні, творчі рішення, долати невизначеність ситуації, самовизначатися, тобто, вчитися бути суб'єктом власного життя. Навчання такому самовизначенню, теоретичне засвоєння та цілеспрямоване практичне оволодіння людиною динамікою можливостей, за яких вона постійно опиняється, і є синергетичним процесом андрагогічної освіти. А розвиток здатності людини бути суб'єктом власного життя - головне завдання андрагогіки, як інноваційної освіти. Нам видається, що розробка цього комплексу уявлень сьогодні необхідна хоча б тому, що складність багатоком-понентних, міждисциплінарних як природних, так і суспільних та пізнавальних проблем, до яких занурена сучасна людина, характеризується значною аморфністю, неоднозначністю, а це спонукає до застосування синергетичної методології до всієї повноти життєдіяльності людини, для якої необхідність отримання неперервної освіти стає все більш актуальною.

Андрагогіка є певною програмою адаптації людини до інтегрального світу, що формується. Головна мета - навчити людину жити у цьому світі. Ця програма не розрахована на виграш чи конкуренцію, бажання всім довести значущість власних знань. Тут постає інша задача, не завжди звична для сучасної людини. Вона полягає у тому, аби навчити кожного виходити за межі власного егоїзму та бачити «Іншого», переживати його специфічний стан. Це формування здатності бачити світ не стереотипно, крізь власні фільтри, а разом з іншими у багатовимірності життєвих варіантів. Це дозволить людині вільно спілкуватися у відкритому для співробітництва світі. Зокрема, С. Кіров зазначає: «освіта дорослих у сучасному суспільстві - це найважливіша умова творчого розвитку особистості, без якого неможливе ефективне функціонування людини у динамічному світі, що розвивається» [17]. Відповідно, на сучасному етапі становлення освіти, андрагогіка має забезпечити ефективне формування і розвиток креативності та інноваційного мислення дорослої людини.

Отже, при застосуванні принципів синергетики до системи освіти дорослих, можна вирішити такі основні андрагогічні проблеми: стереотипізацію мислення, актуалізацію креативності, розвиток творчого потенціалу особистості. Це дозволить створити інтегровану теоретико-методологічну модель андрагогіки, як інноваційної освіти, що орієнтована на практичну герменевтику індивідуальних випадків. Основою такої моделі є дослідження причин виникнення дисипативних коливань у свідомості особистості, що призводить до абсолютно нової організації системних елементів її саморозвитку. А він характеризується спонтанністю, комбінуванням різноманітних елементів життєсвіту, випадковістю, можливістю.

Представники синергетики (О. Князєва, С. Курдюмов) наголошують, що образ бажаного майбутнього та соціальне конструювання, що до нього застосовується, не можуть бути до-вільними. Окрім того, впливи не мають бути грубими: «дозволь системі самій організувати себе», та «малим викличеш велике, а великим не завжди досягнеш малого» [18]. Це, по суті, пробуджуючі, стимулюючі, мотивуючі впливи, їхня задача полягає у тому, щоб активізувати те, що вже є, сконструювати те, що вже почало «самоконструюватися». Таким чином, лише особистість, яка здатна діяти креативно, може вибудовувати гнучкі структури, що приводить до виникнення нового.

З огляду на вищевикладене, проблемними залишаються питання: чи здатна людина так глибоко зрозуміти природу соціокультурної системи, частиною якої вона є, щоб правильно прорахувати, до якого потоку потрібно спрямовувати власну активність? Чи може людина визначити, що відповідає «еволюційному тренду», а що - ні? Як здійснити адекватне оцінювання теперішнього та перспектив майбутнього? Як таке оцінювання може бути незалежними від впливу соціальної системи, її нормативів, цінностей, уявлень? Розуміння цих проблем, їх розв'язання та усвідомлення перебуває у проблемному полі підходів до андрагогіки, використовуючи принципи синергетики.

Вважаємо, що розуміння базальних характеристик самоорганізованих систем, до яких належить особистість, використовує осягнення принципу самоорганізації (здатності системи до спонтанного утворення і розвитку складних упорядкованих структур). Передумовою ефекту самоорганізації є наявність «потоку енергії», що надходить до системи. Подальший розгляд проблеми є неможливим без застосування дефініцій синергетики, що сьогодні пози- ціонуються як міждисциплінарні.

Нерівноважність у координатах синергетичної системи «особистість» має сприйматися, як особливий її стан, наявність якого забезпечує здатність до утворення якісно нових, бажаних змін у структурі системи - її ускладнень на новому рівні організації. Ця особливість має цілеспрямовано використовуватись в системі суб'єкт-суб'єктних відношень учителя та учня для організації бажаних змін. Постійна неврівноваженість системи створює передумови змін, тобто, розвитку і, навпаки, стан спокою, константність означають його (розвитку) відсутність.

Відкритість особистості, здебільшого сьогодні, розуміється як здатність кожної з її підсистем (біологічної, соціальної, психічної тощо) до обміну речовиною, енергією, інформацією, що ми знаємо про особистість. Новим у синергетичному розумінні особистості, як відкритої системи, є те, що особистість у кожний момент знаходиться у стані нескінченної кількості впливів, що на неї здійснюються, тобто, постійно відчуває більший чи менший зовнішній вплив, що викликає більше чи менше «розхитування» системи. У кожний наступний момент часу особистість не залишається незмінною.

Як зазначалось, нелінійність розвитку особистості - один з постулатів синергетичного підходу. Таким чином, розвиток особистості - це закономірне чергування станів нерівно-важності та рівноваги (хаосу та порядку). Жодний зі станів не є «добрим» чи «поганим»; це об'єктивні стани особистості, як відкритої системи, яка здатна до саморозвитку. Стан хаосу означає зміни в системі за рахунок виведення її зі стану рівноваги за допомогою надходження (або витоку) енергії, а стан порядку - виникнення нової структури системи.

Пов'язані між собою, з педагогічної точки зору, поняття флуктуації і надмалого впливу. Флуктуація в синергетиці - це порівняно малі відхилення в системі, що, за умови підсилення ззовні, можуть призвести до утворення якісно нових складників системи. Надмалий вплив - це той чинник, застосування якого, під час появи флуктуації системі, призводить до розв'язання стану нерівноважності (хаосу) в ній і відповідно - утворення системи вищої складності, порівняно з попереднім станом. Отже, застосовувати методику «м'якого управління», коли мала флуктуація (відхилення, коливання) може змінити стан всієї системи, - це принципова позиція синергетичної парадигми в педагогіці.

Науковці дійшли згоди про те, що вище мистецтво освіти полягає не в тому, щоб придушити ту чи іншу функціональну асиметрію або повністю нівелювати нейрофізіологічні властивості організму, а в тому, щоб у процесі різних форм соціалізації, враховуючи їх взаємо-компенсуючі взаємопідсилюючі та, навіть, взаємонейтралізуючі ефекти, постійно зберігати відносне переважання таких педагогічних і психологічних практик (у тому числі й на рівні рекомендацій із саморозвитку), які б максимально синтезували ліво- та правопівкульні психофізіологічні функції, а також сприяли становленню більшої цільності та цілісності за системним критерієм багатопарадигмальної природи людини [19]. Зокрема, вроджену правопівкульну некомпенсованість у процесі соціалізації необхідно урівноважувати шляхом максимального розвитку здібностей до аналітичного, розсудкового, заснованого на ретельних спостереженнях, теоретичного ставлення до світу і, разом з тим, наполегливості, дисциплінованості, послідовності, витримки, буквально «сили волі». Стосовно лівопівкульної домінанти у царині практичних дій, то тут необхідно максимально сприяти емоційній чутливості, у повному розумінні слова «творчій уяві», поетичності, романтичності, ігноруванню будь-якої фрагментарності світосприйняття на користь цілісного осягнення світу, а також здатності до емоційного співпереживання, співчуття у процесі спілкування.

Когерентність, як синхронізація елементів у масштабах системи для розвитку особистості означає те, навіщо зміна в одному з елементів її структури неодмінно зумовлює зміни в інших елементах (або рівнях структури), що дозволяє «підтягувати», «вирівнювати» одні складники особистості до потрібного (бажаного) рівня за рахунок інших (застосовувати одні компетенції у формуванні інших). Так само виключно нове розуміння сутності особистісної траєкторії, особистісного вибору вносить поняття точок біфуркації, за яких складна система - особистість - отримує можливість безлічі шляхів розвитку, де «розв'язується» стан нерівно-важності (нестійкості, хаосу), і після проходження яких система набуває нової якості, іншого рівня розвитку. Точки біфуркації виступають переломними моментами (подіями) у житті особистості, переживаючи (долаючи) які особистість стає іншою. Причому це усвідомлює не лише сама людина (завдяки саморефлексії), а й ті, хто її оточує.

Таким чином, актуалізується побудова концептуальної цілісної синергетичної моделі психолого-педагогічної підготовки професійних суддів у системі суддівської освіти на основі моделювання марковських процесів зв'язків у професійній підготовці суддів в системі суддівської освіти, для чого продуктивним може виявитися й аналіз математичного вираження кривої Ліссажу в параметрах дослідження зі використанням екстраполяції геоцивілізаційної відтворювально-циклової енергетичної макромоделі системи сталого розвитку, що пояснена явищем гістерезису.

концептуальний педагогічний суддівський

Використані літературні джерела

концептуальний педагогічний суддівський

1.Климин Е. В. Организационно-педагогические условия управления деятельностью кол-лектива при решении профессиональных задач : дис. ... канд. пед. наук: 13.00.08 / Евгений Ва-сильевич Климин. - Магнитогорск, 2001. - 169 с.

2.Кремень В. Г Синергетика і освіта : монографія / За ред. В. Г. Кременя. - Київ : Інститут обдарованої дитини, 2014. - 348 с.

3.Токарська А. С. Комунікативні тенденції у контексті новітньої державної політики.

A.С. Токарська // Державотворення та правотворення в Україні: проблеми та перспективи: мате-ріали П звітної наук. конф. - Львів, 2008. - С. 217-220.

4.Кривцова І. С. Методологічна роль синергетики у порівняльно-правовому пізнанні : авто- реф. дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 / Ірина Сергіївна Кривцова - Одеса, 2008. - 22 с.

5.Токарська А. С. Правова комунікація в контексті посткласичного праворозуміння : автореф. дис. ... докт. юрид. наук : спец. 12.00.12 / Антоніна Семенівна Токарська - К., 2008. - 37 с.

6.Савєльєва О. С. Синергетический подход в моделировании марковских процессов /

О.С. Савєльєва, Г О. Оборський, Н. А. Котенко // Праці Одеського політехнічного університету : Науковий та наук.-виробн. збірник. - Одесса : ОНПУ, 2011. - С. 164-168.

7.Степин В. С. Философия и эпоха цивилизационных перемен / В. С. Степин // Вопросы философии. - 2006. - № 2. - С. 16-26.

8.Кремень В. Г. Синергетика і освіта : монографія / за ред. В. Г Кременя. - Київ : Інститут обдарованої дитини, 2014. - 16 с.

9.Князева Е. Н. Основания синергетики: синергетическое мироведение / Е. Н. Князева, С. П. Курдюмов. - М. : ЛИБРИКОМ, 2010. - 236 с.

Размещено на Allbest.ru