Структурно-функціональні виміри педагогічної майстерності вчителя загальноосвітньої школи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Структурно-функціональні виміри педагогічної майстерності вчителя загальноосвітньої школи

У статті аналізуються погляди вітчизняних і зарубіжних учених на основні конструктів педагогічної майстерності вчителя. З'ясовано, що вітчизняні вчені до основних структурно-функціональних одиниць педагогічної майстерності вчителя, як правило, відносять гуманістичну орієнтацію, професійну компетентність, педагогічні здібності та педагогічну техніку.

Уточнено, що російські дослідники в основі педагогічної майстерності вчителя бачать духовно-моральну, інтелектуальну, теоретичну та практичну готовність; високий рівень загальної та педагогічної культури; гуманістичну спрямованість; професійні якості; систему професійних знань і умінь, а також творчість, уміння та педагогічні здібності.

Життя у глобалізованому, високотехнологічному, інформаційному та конкурентному світі надзвичайно складне, небезпечне та жорстоке. За цих умов кожна країна з її політичною, економічною та інтелектуальною елітою вимушена робити надзвичайно складний та відповідальний перед майбутніми поколінням вибір - або, напружуючи всі свої сили, ресурси, інвестувати в людину, у наукові школи, у свої «Силіконові долини», тим самим генеруючи нові знання, створюючи інноваційні технології виробництва, захоплюючи нові ринки збуту та забезпечуючи гідний рівень життя своїм громадянам. Або сподіватися на допомогу та інвестиції «золотого» Заходу та «братнього» Сходу, «проїдати» спадок, зароблений потом і кров'ю дідів та прадідів, імітувати боротьбу з корупцією, «деребанити» кредити та бюджети, прирікаючи більшість свого населення на інтелектуальну, культурну та духовно-моральну деградацію, злидарювання, вимирання та пошук кращого життя в інших країнах.

Віримо в те, що Україна зрештою зробить правильний, відповідальний, жертовний вибір і стане на шлях сталого інноваційного розвитку суспільства та економіки знань. Досвід успішних країн світу показує, що наближення української мрії не можливе без переосмислення ролі Вчителя та Науковця в житті суспільства.

Сьогодні справою державної ваги є якісне підвищення як престижності праці вчителя, так і вимог до його педагогічної майстерності. Надзвичайно важливо, щоб поруч із майбутньою елітою країни було якомога більше майстрів педагогічної праці, які здатні запалити в дитячих серцях незгасні вогники дієвого патріотизму, відповідальності та жаги знань.

Педагогічна майстерність учителя завжди перебувала у фокусі уваги численних вітчизняних і зарубіжних учених. Теоретико-методологічні основи розвитку педагогічної майстерності вчителя висвітлено в наукових працях Є. Барбіної, Н. Гузій, Зязюна, О. Лавріненка, Н. Ничкало та ін. Психологічним умовам становлення педагогічної майстерності вчителя присвячено дослідження А. Маркової, Г. Маштакової, Дж. Равена та ін. Методичні та технологічні аспекти підготовки фахівця до педагогічної діяльності розкриваються в роботах І. Андріаді, Л. Байкової, Ю. Барабаш, Л. Гребенкіної, Л. Дарінської, Л. Нечепоренко та ін. Але, незважаючи на поліаспектність і глибину розробленості заявленої проблематики, структурно-функціональні особливості педагогічної майстерності вчителя загальноосвітньої школи потребують на свої подальші дослідження.

Метою статті є уточнення основних конструктів педагогічної майстерності вчителя загальноосвітньої школи.

Сьогодні переважна більшість вітчизняних і зарубіжних учених на концептуальному рівні педагогічну майстерність трактують як вищий рівень педагогічної діяльності, який виявляється в тому, що за відведений час педагог досягає оптимальних результатів.

У цьому контексті М. Фіцула, В. Теслюк, П. Лузан, Л. Шовкун відзначають, що у своєму розвитку педагогічна діяльність учителя проходить три важливих ступені.

Перший ступінь - це професіоналізм. Ним володіють випускники педагогічних вишів та молоді вчителі, які здатні працювати в загальноосвітніх навчальних закладах. Такі педагоги характеризуються базовими професійними знаннями й елементарними уміннями, набутими під час практичних занять у вишах, педагогічної практики в школах та перших самостійних освітянських кроків.

Другий - це педагогічна майстерність. На потужному підґрунті професіоналізму вона виявляється в постійному прагненні вчителя до творчості, до пошуку, до постійного оновлення свого педагогічного інструментарію.

Третій - це педагогічне новаторство. На цій стадії вчитель вносить принципово нові ідеї в навчально-виховний процес, розробляє нові методичні системи, створює власні персонал-технології [4].

Педагогічна практика засвідчує, що динамізм якості педагогічної діяльності, кваліфікації вчителя має свої структурно-функціональні детермінанти на рівні його педагогічної майстерності.

Фундаментальні дослідження полтавської наукової школи на чолі з академіком І. Зязюном засвідчують, що основними конструктами педагогічної майстерності вчителя є гуманістична спрямованість діяльності педагога, професійна компетентність, педагогічні здібності і педагогічна техніка.

Гуманістична спрямованість, на думку авторів підручника з педагогічної майстерності, - це «...найголовніша характеристика педагогічної майстерності вчителя. Це спрямованість на особистість іншої людини, утвердження словом і працею найвищих духовних цінностей, моральних норм поведінки і стосунків. Це вияв професійної ідеології вчителя, його ціннісного ставлення до педагогічної дійсності, її мети, змісту, засобів, суб'єктів» [3, с. 31].

Наукові пошуки полтавських учених констатують [3], що підґрунтям гуманістичної спрямованості вчителя є ціннісні орієнтації:

- на себе - самоутвердження як кваліфікованого, вимогливого, високопрофесійного вчителя;

- на засоби педагогічного впливу (коли найважливіше для вчителя - програма, заходи, способи їх пред'явлення);

- на школяра (дитячий колектив в актуальних умовах - адаптація);

- на мету педагогічної діяльності (допомога школяреві в реалізації його психофізичного потенціалу).

Розмірковуючи в цьому контексті, І. Зязюн відзначає: «Лише за умови почуття відповідальності перед майбуттям, усвідомлення мети і великої любові до дітей починає формуватися професійна майстерність учителя» [3, с. 32].

Характеризуючи професійну компетентність педагога, І. Зязюн наголошує на тому, що це «знання предмета, методики його викладання, педагогіки і психології. Важливою особливістю професійних педагогічних знань є їх комплексність, що потребує від учителя вміння синтезувати матеріал для успішного розв'язання педагогічних задач, аналізу педагогічних ситуацій, що зумовлюють необхідність осмислення психологічної сутності явищ, вибору засобів взаємодії» [3, с. 34]. На думку відомого вченого-андрагога, вчителю для успішного керування розвитком творчого потенціалу учнів надзвичайно важливо вміти вести їх за собою, презентуючи свій шлях до істини; бути щирим і відвертим, мати власний погляд на досліджувані процеси та явища об'єктивного й суб'єктивного світу. Описуючи подібну ситуацію, І. Зязюн відзначає: «. студент на педагогічній практиці точно передає думку з підручника, розповідає грамотно, послідовно, а власної думки класу не отримує у відповідь. Тут маємо відтворення почутого, не зігріте власними роздумами» [3, с. 34].

Фахівці відзначають, що розвиток педагогічної майстерності вчителя відбувається на підґрунті спеціальних здібностей. Генеральна здібність учителя, на думку І. Зязюна, Л. Крамущенка, І. Кривоноса, Н. Кузьміної, - це чутливість до дитини, до особистості, яка росте, розвивається. Це здатність надзвичайно тонко розуміти дитячий світ з його «дрібними», на перший погляд, та великими потребами, проблемами, субкультурою, життєвим досвідом, здобутками та мріями.

Наукові праці відомих учених підкреслюють [3], що для розвитку педагогічній майстерності вчителя є надзвичайно важливими такі здібності до педагогічної діяльності:

- перцептивні - професійна проникливість, пильність, педагогічна інтуїція, пильність, здатність сприймати і розуміти іншу людину;

- оптимістичне прогнозування - віра в позитивну природу дитини, прогнозування її розвитку з опорою на конструктивні риси характеру та прагнення до пізнання нового;

- комунікативність - професійна здатність педагога, що характеризується потребою у спілкуванні, готовністю легко вступати в контакти, викликати позитивні емоції у співрозмовника й відчувати задоволення від спілкування;

- емоційна стабільність - здатність володіти собою, зберігати самоконтроль, здійснювати саморегуляцію за будь-якої ситуації, незалежно від дії зовнішніх і внутрішніх факторів, що провокують емоційний зрив;

- динамізм особистості - здатність активно впливати на іншу особистість;

- креативність - здатність до творчості, спроможність генерувати нові ідеї, відходити від традиційних схем, швидко розв'язувати проблемні ситуації.

Описуючи педагогічну техніку вчителя, фахівці з Полтавщини стверджують, що це форма організації поведінки педагога. Гуманістична спрямованість, висока професійна компетентність, педагогічні здібності ще не гарантують бажаного результату, якщо вчитель не володіє різноманітними способами педагогічних дій. Педагогічна техніка - «.. .це вміння використовувати психофізичний апарат як інструмент виховного впливу, це прийоми володіння собою (своїм організмом, настроєм, мовленням, увагою й уявою) і прийоми впливу на інших (вербальними і невербальними засобами)» [3, с. 36].

На відміну від українських фахівців, російська вчена І. Адріаді в основі педагогічної майстерності вчителя бачить духовно-моральну та інтелектуальну готовність до творчого усвідомлення соціально-культурних цінностей суспільства, а також теоретичну та практичну готовність до творчого використання потенціалу професійної діяльності [1].

Готовність до творчого усвідомлення соціально-культурних цінностей суспільства розглядається науковцем як інтегративне утворення, що складається з ціннісних орієнтацій і пріоритетів, загальних і професійних потреб та інтересів педагога, а також загальної й професійної культури, які забезпечують існування особистої й професійної самосвідомості та концепції ідеального Я педагога.

Теоретична та практична готовність педагога до творчого використання потенціалу професійної діяльності позиціонується вченою як сукупність загальних знань, умінь та навичок, психофізіологічні та фізичні властивості особистості, що мають професійне значення, а також загальні та спеціальні професійні знання, уміння та навички.

Інші російські вчені Л. Гребенкіна та Л. Байкова до основних структурно-функціональних одиниць педагогічної майстерності відносять:

- високий рівень загальної та педагогічної культури як основи педагогічної майстерності, умови ефективності й якості навчально-виховного процесу та педагогічної творчості, засобу успішної самореалізації педагога;

- гуманістичну спрямованість, що об'єднує в собі ідеали, інтереси, систему цінностей, гуманістичний стиль і відносини, зорієнтовані на людину як абсолютну цінність;

- професійні якості, до яких відносяться громадянськість, патріотизм, інтелігентність; духовно-моральну культуру, любов до дітей, працелюбність і працездатність, відповідальність, технологічну компетентність;

- систему професійних знань і умінь: філософські, соціальні, психолого-педагогічні, спеціальні, додаткові уміння, діагностичні, комунікативні, організаторські, дослідницькі, проектувальні;

- творчість, уміння та педагогічні здібності, серед яких виокремлюються дидактичні, конструктивні, перцептивні, експресивні, організаторські, творчі, емоційно-ціннісні [2].

Також предметом наукових досліджень російських учених була майстерність вихователя. Л. Гребенкіна та Л. Байкова виокремлюють такі підсистеми цього соціально-професійного феномену:

- духовно-особистісна (висока культура, добра мудрість, громадянська зацікавленість, гуманно-демократичні принципи формування особистості, особистісно орієнтований підхід, зв'язок естетичного з етичним, єдність дитячої самостійності та самовиховання, оптимістична спрямованість);

- підсистема відносин (гуманістичні, моральні, суб'єкт-суб'єктні, колективні, співпраця, самокерування);

- технологічна (інформаційно-змістова технологія, педагогічна техніка, набір різноманітних методів і прийомів педагогічного впливу та взаємодії, уміння проектувати та конструювати нові педагогічні технології, творча уява, інтуїція, імпровізація, співтворчість) [2].

Отже, аналіз наведених вище наукових досліджень дозволяє зробити такі висновки:

- на пострадянському просторі на рівні експертів не має єдиного погляду на основні структурно-функціональні одиниці педагогічної майстерності вчителя загальноосвітньої школи;

- наявні концепти педагогічної майстерності вчителя загальноосвітньої школи відрізняються один від одного на рівні конструктів, критеріїв та показників;

- концепт педагогічної майстерності вчителя І. Зязюна, що отримав широке визнання в науковому світі, особливо серед вітчизняних учених, відрізняється серед подібних глибиною свого теоретичного обґрунтування, цілісністю погляду на природу особистості та специфіку педагогічної діяльності, а також збалансованістю основних конструктів (гуманістична спрямованість діяльності педагога, професійна компетентність, педагогічні здібності та педагогічна техніка);

- найчастіше до основних конструктів педагогічної майстерності вчителя загальноосвітньої школи вчені відносять гуманістичну спрямованість, педагогічні здібності, професійну компетентність (професійні знання й уміння) і високий рівень загальної та педагогічної культури.

Подальші наукові розвідки можуть бути спрямовані на уточнення структури педагогічної майстерності вчителя фізичної культури.

педагогічний вчитель майстерність

Література

1.Андриади И. П. Основы педагогического мастерства : учеб. пособие для студ. сред. пед. учеб. заведений / Ирина Петровна Андриади. - М. : Издательский центр «Академия», 1999. - 160 с.

2.Педагогическое мастерство и педагогические технологии : учебное пособие ; под ред. Л. К. Гребенкиной, Л. А. Байковой. - 3-е изд., испр. и доп. - М. : Педагогическое общество России, 2000. - 256 с.

3.Педагогічна майстерність : підручник / [І. А. Зязюн, Л. В. Крамущенко, І. Ф. Кривонос та ін.] ; за ред.. І. А. Зязюна. - К.: Вища освіта, 1997. - 349 с.

4.Теслюк В. М. Основи педагогічної майстерності : навчальний посібник / [В. М. Теслюк, П. Г. Лузан, Л. М. Шовкун]. - К. : ДАККіМ, 2010. - 244 с.

Размещено на Allbest.ru