Навчально-методична література з природничо-математичних дисциплін (ХІХ - початок ХХ століття)

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

В умовах трансформаційних освітніх процесів в Україні особливої важливості набуває питання розвитку природничо-математичної освіти, рівень якої є одним із показників економічного та соціального розвитку країни. Природнича та математична освіта в нашій країні нероздільно пов'язані зі світовою. Особливу зацікавленість викликає історичний досвід її формування та розвитку у ХІХ - на початку ХХ ст., коли відбувався стрімкий розвиток як різних галузей наук, так і методики їх викладання в навчальних закладах України. Важливе місце в процесі розвитку природничо-математичної освіти завжди належало навчально-методичній літературі.

Підручники та посібники ХІХ - початку ХХ ст. були віддзеркаленням тогочасної епохи, зокрема відбивали нові відкриття в науці, зміни в нормативно-правовому забезпеченні освіти, новітні методи, форми та засоби навчання природничо-математичних дисциплін та ін.

Аналіз ступеня дослідженості проблеми свідчить, що питання значення навчально-методичної літератури в розвитку освіти вже розглядалися сучасними науковцями (Л. Березівська, Т. Завгородня, В.. Кузьменко, І. Курляк, Ю. Мачача, Н. Слюсаренко, О. Сухомлинська, Б. Ступарик, Д. Пенішкевич, І. Петрюк та ін.). Проте проблема дослідження питання забезпечення природничо-математичної освіти навчальною та навчально-методичною літературою у ХІХ - на початку ХХ ст., на нашу думку, висвітлена недостатньо.

Мета статті - проаналізувати еволюційні процеси в розвитку навчально-методичної літератури з природничо-математичних дисциплін у ХІХ - на початку ХХ століття.

Як відомо, основне призначення навчальної літератури - підготовка фахівців у певній сфері знань. Основними видами навчальної літератури є підручники, посібники, довідники та ін. [4].

Навчальна література є віддзеркаленням того часу, в якому вона використовувалися. Ці джерела завжди відбивають конкретний зміст навчальних програм.

В. Ортинський зазначає, що навчальний підручник є книгою, «що містить основи наукових знань з певної навчальної дисципліни відповідно до мети навчання, визначеної програмою та вимогами дидактики. Підручник за своїм змістом і структурою має бути чітко спрямованим на виконання певних функцій: освітньої, розвивальної, виховної, управлінської» [8].

Підручник є особливою дидактичною системою, яка не лише розкриває зміст навчання, а й є специфічною моделлю процесу навчання. Таким чином, підручник має двоєдину сутність: є джерелом знань, носієм змісту навчання і в той же час є засобом навчання, який має матеріальну форму [10].

Окрім підручників застосовують також навчальні посібники.

В. Чайка дає таке визначення навчального посібника: «Навчальний посібник - книга, яка розширює межі підручника, містить додаткову, найновішу і довідкову інформацію» [10].

До навчальних посібників належать: хрестоматії, словники, збірники задач і вправ, довідники, комплекти карт, таблиць тощо [8].

Аналіз навчальної літератури, яка використовувалася у ХІХ - на початку ХХ ст., свідчить про ті методологічні та методичні тенденції у викладанні природничо-математичних дисциплін, які були характерні для цього періоду.

Перші офіційні навчальні плани, а отже й офіційно рекомендовані шкільні підручники, датуються 1804 роком. Це пов'язано з появою двома роками до того першого Міністерства народної освіти. У той час шкільні знання передбачали енциклопедичність і, на жаль, були поверхневими, хоча підручники містили вельми широкий і навіть надлишковий навчальний матеріал.

Наголосимо, що до революції 1917 р. проблема шкільного підручника перебувала в центрі уваги не тільки Міністерства народної освіти, але й педагогічної громадськості [2].

Як відомо, у той час природничо-математичні дисципліни були обов'язковим комплексом, який вивчався як у чоловічих, так і в жіночих навчальних закладах ХІХ - початку ХХ ст.

Склад природничо-математичних дисциплін у зазначений період суттєво змінився. До таких предметів, які вивчалися в середніх школах, відносили: арифметику, алгебру, геометрію, географію, фізику, природознавство, ботаніку, зоологію, фізіологію людини, природничу історію, хімію та ін.

Уже на той час існували певні вимоги до створення підручників. Зокрема:

- підручник мав бути цілісним і відповідати планам;

- викладені дані мали бути ґрунтовними і сучасними;

- методичні матеріали в підручнику відповідати віковим особливостям учнів.

Слід також зауважити, що практично вся навчальна література ХІХ - початку ХХ ст., яка надходила до бібліотек жіночих і чоловічих навчальних закладів тогочасної України, була написана російською мовою внаслідок цілковитої заборони української (на підставі розпоряджень уряду 1863, 1876 рр.) [7].

Слід також вказати, що не було чіткого обмеження щодо обсягу того матеріалу, який викладався конкретним учителем. Педагоги мали право вибирати теми, які вивчалися їх учнями.

Розглянемо навчально-методичну літературу цього періоду, яка використовувалася в освітніх закладах цього періоду під час викладання предметів природничого та математичного напрямків.

Перша половина XIX ст. - один із найвизначніших і найпродуктивніших в історії розвитку точного природознавства періодів. Щодо методів викладання природничо-математичних дисциплін у першій половині ХІХ століття, то переважна більшість учителів лише повідомляли готові знання, а учні їх заучували й відтворювали.

Практичне застосування було суттєво обмежене. Варто сказати, що це пояснюється зокрема й відсутністю необхідного методичного матеріалу в багатьох підручниках.

Значним попитом у цей період користувалися праці В. Зуєва. Його книга «Нариси з природничої історії» (1786) була не лише першим підручником, але і єдиним у період XVIII - першої чверті ХІХ століття. Додатком до нього був наочний матеріал, що було надруковано окремо на 12 великих аркушах. Цей підручник значно випередив чинні на той час методичні тенденції. Як зазначає А. Мартін, «серед вітчизняних підручників з природознавства не було іншої книжки, яка мала значний вплив на викладання шкільного природознавства» [6].

У 1810-1830 рр. вітчизняними хіміками було розроблено низку посібників з хімії. Так, 1808 року А. Шерером (1772-1825), професором Петербурзької медико-хірургічної академії, було видано перший підручник - «Керівництво до викладання хімії» (у двох частинах). У 1813-1817 рр. вийшло друком п'ятитомне енциклопедичне видання «Загальна хімія для учителів та учнів» Ф. Гізі (1784-1821) - професора хімії Харківського університету. Це видання ознайомлювало з новітніми теоріями й відкриттями в цій галузі: Проте згадані видання були надто енциклопедичними, і тому постала потреба розробити іншу серію посібників. Першим таким підручником, який найбільш повно та в доступній формі відображав факти та досягнення хімічної науки, стало видання Г. Гесса «Підстава чистої хімії» (1831). Цей підручник було прийнято в навчальних закладах Російської імперії як основне видання з хімії аж до виходу «Основ хімії» Д. Менделєєва (1869) [1].

Через значні труднощі у вивченні географії, починаючи з початку ХІХ століття було зроблено багато спроб щодо написання підручників з цього предмета. Автори друкованих видань робили сміливі спроби, пропонуючи різні методичні поради та прийоми. З'явився навіть підручник географії у віршах (автор - І. Завалишин [6]).

Першим шкільним підручником з математики, рекомендованим Міністерством народної освіти для всіх гімназій був підручник помічника відомого математика Л. Ейлера академіка Н. Фусса «Початкові основи чистої математики» (1814).

1825 року в освіті стали характерними становість і класицизм, суттєво змінилося державне регулювання освітою. Уряд рекомендував більше уваги звернути на гуманітарні дисципліни. 1828 року за наказом імператора викладати будь-які шкільні дисципліни можна було лише за підручниками, рекомендованими Міністерством освіти. Отже, викладання мало вестися за лише одним підручником. З кожної шкільної дисципліни було рекомендовано Міністерством кілька підручників, з яких учитель мав обрати для викладання лише один. Відбір кращих підручників здійснювався природним шляхом - вибором їх для використання в школі. Так, у період з 1828 до 1864 року з'явився цілий спектр підручників з математики Ф. Буссе, П. Гур'єва, Д. Перевозчикова, К. Краєвича та ін. [7].

Як зазначає А. Мартін, починаючи з другої половини ХІХ століття, традиційний підхід до викладання природничих і математичних дисциплін почав поступово втрачати свою актуальність. На зміну йому прийшов пояснювально-ілюстративний метод. Усе більшої популярності набувало використання наочності під час викладання. До неї відносили схеми, моделі, приклади, карти, ілюстрації тощо.

Разом зі зміною підходу до викладання постало питання щодо відповідного навчально-методичного забезпечення. Це спонукало тогочасних викладачів, науковців, інтелігенції почати розроблення нових більш сучасних підручників, які суттєво вплинули на подальший рівень викладання природничо-математичних дисциплін.

Одним із кращих підручників із зоології другої половини ХІХ ст. був «Зоологія та зоологічна хрестоматія в середніх навчальних закладах» за редакцією А. Богданова (1862).. Цей підручник сприяв реалізації кращих тенденцій з методики цього предмета, зокрема використання наочності та введення нових форм занять. Поширеним у середніх навчальних закладах був також підручник за редакцією Н. Раєвського «Підготовчий курс ботаніки». Його побудова сприяла навчанню учнів не сухого заучування рослин, а виробленню здатності в них самостійно описувати й порівнювати об'єкти рослинного світу. Поширеним також був підручник О. Герда «Короткий курс природознавства для гімназій, який спочатку було введено в чоловічих, а пізніше - у жіночих середніх навчальних закладах [3].

На розвиток методики вивчення географії у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. значно вплинули ідеї К. Ушинського, який запропонував краєзнавчий принцип освоєння географічних знань. Наслідуючи педагога, з'явилися підручники, які було побудовано на тому ж принципі (напр., Д. Семенов «Уроки географії» (1860)) [9].

Варто зазначити, що в цей період було надруковано значну кількість методичних посібників, які віддзеркалювали передові педагогічні ідеї.

Протягом 80-х років у Російській імперії було надруковано підручники з географії за редакцією І. Матченка та К. Смирнова, які використовувалися поряд із перевиданими підручниками 60-70-х років. Цікавим підручником цього часу був і «Підручник з географії, ч.ІІ, ч.ІІІ, Азія, Австралія, Африка, Америка» О. Герда 1887, 1888). Він відрізнявся від інших цікавим матеріалом, яскравими описами, нестандартним підходом та ін. Премію Міністерства освіти за кращі підручники з географії отримали О.Штуцер («Курс Европы для старших классов среднеучебных заведений» (1884)) та А.Турчаківський («Учебник начальной географии» (1886, 1888)) та ін. [6]. Основною вимогою Міністерства того часу було полегшення матеріалу для учнів зі збереженням наявної номенклатури. Цього можна було досягнути лише за зменшення обсягу видань. Такий підхід знижував освітню цінність географії.

У 60-70 рр. ХІХ ст. були поширеними підручники А. Давидова, які протягом довгого часу використовувалися в середніх навчальних закладах.

«Збірник задач з арифметики, алгебри, геометрії та тригонометрії» К. Мазінга, який використовувався у всіх навчальних округах Російської імперії [5] і, починаючи з 1873 року, розсилався до гімназій та реальних училищ різних округ. Усі задачі було розділено на окремі розділи.

Широким попитом наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. користувалися також книги А. Малініна, О. Буреніна, «Елементарна геометрія» А. Давидова (1975), «Елементарна алгебра» (1888) та «Систематичний курс арифметики для середніх навчальних закладів» (1884) А. Кисельова, що стали фундаментальними освітніми працями, які неодноразово перевидавалися ще майже півстоліття. Серед задачників варто відзначити «Методично оброблений збірник алгебраїчних задач з текстом загальних пояснень і різноманітних практичних указівок» Н. Шапошникова і Н. Вальцова (1887), який використовувався не лише як задачник з алгебри, а й як практичний довідник. Більш прикладний характер мав задачник М. Фішера «Збірник арифметичних задач» (1888) [6].

Зауважимо, що П. Алексєєв у праці «Правила і програми всіх класів чоловічих гімназій і прогімназій відомства Міністерства народної освіти» (1917) для першого, другого, третього класів чоловічих гімназій, зокрема, запропонував книги Малініна і Буреніна, Кисельова, Верещагіна, Шапошникова та ін. (такі ж, як і для учениць жіночих гімназій) [7].

Аналізуючи всі наявні видання з природничо-математичних дисциплін, варто зазначити, що наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття здійснювалися спроби щодо створення єдиного підручника для всіх середніх навчальних закладів (свідченням цього є підручник А. Кисельова).

Слід наголосити, що викладання природничо-математичних дисциплін супроводжувалося не лише підручниками та посібниками. У багатьох навчальних закладах України передплачувалися періодичні видання, зокрема «Сім'я і школа», «Журнал елементарної математики», «Вісник дослідної фізики та елементарної математики», «Російська школа», збірники циркулярів по округам та ін. Ці видання містили найактуальнішу інформацію для учнів і вчителів-предметників [7, с. 253].

Таким чином, у зазначений період можна спостерігати розвиток не лише методики викладання природничо-математичних дисциплін, а й розвиток підручникотворення, що виражалося в наявності значного різноманітного за змістом та обсягом матеріалу комплексу навчальної та навчально-методичної літератури, яка широко використовувалася в навчальних закладах України.

Окрему групу навчальної літератури складають наочні посібники, які мають надважливе значення для викладання природничо-математичних дисциплін. Використання їх сприяє полегшенню сприйняття теоретичного матеріалу, розширенню просторових і кількісних уявлень, розвиває логічне мислення та ін.

Ретроспективний аналіз методики викладання природничих і математичних дисциплін у ХІХ - на початку ХХ ст. свідчить про перехід викладання від догматичного стилю до широко використання наочності. Так, у викладанні географії почали активно працювати з атласами й картами. У вивченні біології та зоології збирали та опрацьовували різноманітний колекційний матеріал рослинного й тваринного світу, кістяки, таблиці та схеми та ін.

Аналізуючи навчально-методичну літературу з природничо-математичних дисциплін, не можна не зауважити, що в жіночих навчальних закладах учителі використовували майже ті ж підручники, що й у чоловічих. Лише обсяг матеріалу, який вивчався, був значно меншим.

Таким чином, у досліджуваний період знання природничо-математичних дисциплін було обов'язковим для будь-якої освіченої людини. Разом із розвитком відповідних наук відбувалися зміни як у методиці їх викладання, так і в навчально-методичному забезпеченні. Навчально-методична література з природничо-математичних дисциплін на той час випускалася переважно у вигляді підручників, задачників, посібників, рекомендацій, схем тощо. У період після 80-х рр. ХІХ ст. за ініціативою уряду було здійснено численні спроби щодо побудови єдиного підручника для всіх середніх навчальних закладів (як чоловічих, так і жіночих). Вибір навчально-методичної літератури для середніх навчальних закладів здійснювався лише з-поміж допущених Міністерством народної освіти.

Здійснений науковий пошук не вичерпує всіх аспектів порушеної проблеми. Актуальними і перспективними вбачаємо аналіз предметних підручників з природничо-математичних дисциплін з метою висвітлення загальних тенденцій у побудові навчальних курсів.

Література

1. Будрейко Є.Н. Становлення і розвиток хімії в Росії XVIII XIX ст.

2. Колягін Ю.М. Шкільний підручник математики: вчора, сьогодні, завтра.

3. Лаврентьева О.О. Розвиток методологічної культури майбутніх учителів природничих дисциплін у процесі професійної підготовки: теоретико-методичний аспект: монографія / О.О. Лаврентьева; за ред. проф. Л.О. Хомич. - Київ: КНТ, 2014. - 456 с.

4. Мазингъ К. Сборникъ задачъ изъ арифметики, алгебры, геометріи и тригонометріи ... для испытанья зрелости въ гимназьяхъ и ... экзаменовъ въ реальныхъ училищах / К. Мазингъ. - М., 1878. - 55 с.

5. Мартін А.М. Розвиток змісту природничої освіти у вітчизняній середній школі (друга половина XIX - початок XX століття): [рукопис]: дис. ... канд. пед. наук: 13.00.01 / А.М. Мартін; кер. роб. О.С. Радул; КДПУ ім. В. Винниченка. - Кіровоград, 2008. - 193 с.

6. Мачача Ю.М. Навчально-методична література з математики для чоловічих і жіночих навчальних закладів в Україні (1850-1917 рр.) / Ю.М. Мачача. - Психолого-педагогічні науки. - 2013. - № 5. - С. 251-255.

7. Ортинський В.Л. Педагогіка вищої школи: [навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.].

8. Ушинський К.Д. Избр. пед. соч. / К.Д. Ушинський. - М., 1939. - Т. 2. - С. 34-36.

9. Чайка В.М. Основи дидактики: навчальний посібник / В.М. Чайка. - Київ: Академвидав, 2011. - 238 с.

Размещено на Allbest.ru