Транзитивність державотворчих процесів на початку ХХІ століття, соціально - економічні та політичні зрушення, що відбуваються в українській державі впродовж останніх років, тенденційно позначаються на вихованні молодого покоління. У суспільстві сформувалося нове бачення щодо його організації та соціального захисту дітей, які потребують державної допомоги й підтримки. Гостро постає проблема реформування усталеної в Україні системи освітніх інтернатних закладів і, відповідно, системи забезпечення соціальних потреб дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Наявні проблеми зумовлюють особливе значення створення та забезпечення повноцінного функціонування системи навчання та виховання дітей - сиріт, сприятливих і відповідних умов. Входження таких дітей у суспільство на паритетних началах уможливлюється шляхом їх соціального виховання в системі інтернатної освіти. Посилення пріоритету його забезпечення шляхом сучасних виховних технологій сьогодні зумовлює необхідність вивчення та наукового обґрунтування передового досвіду соціального виховання дітей в інтернатних закладах освіти протягом минулого історичного періоду.

Сучасна модернізація виховної діяльності інтернатних закладів можлива лише на засадах ретельного вивчення історичного досвіду. У зв'язку з цим особливого інтересу й актуальності набувають дослідження ролі інтернатних закладів освіти в соціальному вихованні дітей, з акцентуванням на діалектичному взаємозв'язку означеного процесу з конкретними, характерними для України умовами соціально-політичного та соціально-економічного розвитку.

Концептуальні засади виховання дітей-сиріт розкрито в роботах Я. Корчака, А. Макаренка, Й-Г. Песталоцці, В. Сухомлинського, Т. Шацького. У працях науковців і діячів освіти (І. Білодід, А. Бондар, О. Голуб, І. Ігнатенко, О. Ігнатової, Л. Канішевської, Б. Кобзаря, С. Коваленко.Б. Мельниченко, В. Наточого та ін.) обґрунтовано теоретичну основу навчально-виховної діяльності інтернатних закладів освіти, розглянуто організаційні аспекти виховної роботи в цих установах.

Дослідженню проблеми становлення інтернатних закладів освіти сприяло вивчення історичного аспекту в працях А. Бондаря, В. Галузинського, Ю. Грицая, А. Вугрича, Б. Кобзаря, А. Макаренка, В. Покася, В. Слюсаренка та ін. Проте в них не відображено тенденцій розвитку системи соціального виховання дітей і трансформації змісту соціально-виховного процесу в інтернатних закладах України в означений період.

Метою статті є висвітлення ролі інтернатних закладів освіти в Україні в 50-ті роки ХХ століття в соціальному вихованні дітей.

Соціальне виховання як напрямок виховної діяльності освітніх установ та окрема педагогічна дефініція офіційно з'являється в "Декларації про соціальне виховання", що була ухвалена Народним комісаріатом 1920 року. У ній наголошувалося на обов'язку держави дбати про охорону дитинства, надавати притулок, виховання та навчання безпритульним дітям і дітям-сиротам. Також зазначалося, що формування нової людини можливе насамперед у закладах нового типу або закладах виховного спрямування, у яких діти мали б можливість перебувати постійно, виховуватися та здобувати необхідні знання.

Ідея розбудови системи інтернатних установ освіти в СРСР з'явилася в 50-ті роки ХХ століття, коли на міжнародній арені тривали дебати про права дітей і було прийнято Декларацію ООН про права дітей.

Слово "інтернат" у перекладі означає "внутрішній" і походить від латинського internus. За тлумаченням педагогічного словника, школа-інтернат визначається "як загальноосвітня школа, в якій діти навчаються і живуть" [1, с.366]. Згідно з Положенням про дитячі будинки й загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування (затверджено Наказом Міністерства освіти і науки України, а також Міністерством України у справах сім'ї, дітей та молоді від 21.09.2004 № 747/460), "Дитячі будинки та загальноосвітні школи-інтернати всіх типів і форм власності для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування (інтернатні заклади), - це навчально-виховні або виховні заклади, що забезпечують дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, умови для проживання, різнобічного розвитку, виховання, здобуття певного рівня освіти, професійної орієнтації та підготовки, готують дітей до самостійного життя" [13].

Сьогодні в Україні існує розгалужена система інтернатних закладів освіти - загальноосвітня школа-інтернат, дитячий будинок, спеціалізована (з поглибленим вивченням окремих предметів), спеціальна (для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, та дітей, які потребують тривалого лікування) і санаторна загальноосвітня школа-інтернат. Проте інтернатні заклади системи освіти беруть свій початок лише з 1956 року, коли для "посилення суспільного характеру виховання й передачі державі частини функцій сім'ї щодо комуністичного виховання молоді" ЦК КПРС і Рада Міністрів СРСР ухвалили Постанову № 738 від 29 червня 1956 року "Про організацію шкіл-інтернатів в Українській РСР", призначення яких убачалося у "розв'язанні на більш високому рівні завдання підготовки всебічно розвинутих, освічених будівників комунізму" [7]. До шкіл-інтернатів у той час приймалися діти інвалідів війни і праці, матерів-одиначок, діти-сироти, а також діти, які не мали належних умов для проживання у своїх сім'ях. До системи виховання дітей висунули принципово нові вимоги: вона мала стати найважливішим чинником гуманізації суспільних відносин, формування нових життєвих установок особистості [7].

Відповідно до цієї Постанови передбачалося відкрити з 1 вересня 1956 року в Українській РСР 50 шкіл-інтернатів, до 15 серпня цього ж року - виготовити й поставити Міністерству освіти УРСР за його замовленням одяг, взуття, меблі та інші вироби для шкіл-інтернатів. У документі підкреслюється "велике політичне значення загальноосвітніх шкіл-інтернатів у справі комуністичного виховання дітей" [8].

Так, завідувач обласного відділу народної освіти на сесії обласної Ради депутатів трудящих у своїй доповіді "Про стан навчально-виховної роботи в школах у 1956-1957 н. р." відзначив: "Вся наша громадськість виявляє великий інтерес до створення в нашій країні перших загальноосвітніх учбових закладів нового типу - шкіл-інтернатів" [2]. Уся виховна робота в школах-інтернатах, як зазначалося у звітних документах відділів народної освіти Української РСР, була спрямована на піднесення успішності, поглиблення знань учнів та зв'язку теоретичних положень із практичним життям, а тому особлива увага надавалася прищепленню учням трудових навичок, навичок свідомої дисципліни, культурної поведінки, почуття відповідальності за свої дії, дружби та товаришування, колективізму та ін. [4].

23 липня 1957 року Рада Міністрів Української РСР ухвалює Постанову "Про дальше розширення мережі шкіл-інтернатів в Українській РСР". На виконання цього розпорядження Наказом по Міністерству освіти УРСР від 2 серпня цього ж року № 329 затверджено списки шкіл-інтернатів (подано в додатку до Наказу); звернуто увагу міністра освіти УРСР І. Білодіда на наявність і негайне усунення недоліків, які мають місце в багатьох школах-інтернатах, відкритих у минулому році (тісні, малопридатні приміщення, відсутність начальних кабінетів, майстерень та інших підсобних приміщень, незадовільний санітарний стан тощо), а також "обов'язкове створення нормальних умов для навчання і виховання у всіх школах-інтернатах республіки" [5].

Заступник Міністра освіти УРСР П. Миргородський Наказом по Міністерству освіти № 265 від 22 червня 1957 року затверджує "Положення про школи-інтернати" та наказує організувати їх роботу в суворій відповідності до цього Положення.

Таким чином, за підсумками роботи шкіл-інтернатів Української РСР за 19561957 н. р. в Україні було створено 50 шкіл-інтернатів, в яких навчалося понад 10 тисяч учнів. Посилилась увага до політехнічного навчання та трудового виховання. За результатами функціонування шкіл-інтернатів у ці роки було відзначено, що "учні набувають певних культурних, санітарно-гігієнічних і трудових навичок, залучаються до активної участі в самообслуговуванні, суспільно корисній роботі, продуктивній праці в підсобних господарствах і навчально-виробничих майстернях" [4]. Міністром освіти Української РСР на виконання заходів з розвитку шкіл-інтернатів наказано "спрямувати роботу педагогічного колективу у напрямку здійснення трудового виховання, забезпечити взаємозв'язок у роботі вчителів і вихователів у справі боротьби за піднесення рівня знань учнів, їх трудового виховання, психологічної і практичної підготовки до самостійного життя" [12, арк.75].

Одним з основних недоліків навчально-виховного процесу в ці роки визначався відрив навчання від життя й слабка підготовленість випускників звичайних шкіл до практичної діяльності. У зв'язку з цим 24 квітні 1958 року Верховною Радою СРСР ухвалено Закон "Про зміцнення зв'язку школи з життям та про дальший розвиток системи освіти в СРСР". У ньому зазначалось:". всесвітній розвиток електрифікації та інші досягнення науки і техніки. висувають все більш високі вимоги до всіх трудівників нашого суспільства. Різнобічна освіта для них стає нагальною потребою". Цей Закон змінює структуру інтернатної освіти, її зміст і методи виховання. Головна ідея реформування полягала в поєднанні навчання з виробничою працею.

У червні 1959 року ЦК КПРС і Рада Міністрів СРСР Постановою затверджують заходи щодо розвитку шкіл-інтернатів в Українській РСР на 1959-1965 роки, розширення мережі закладів цього типу, збільшення кількості дітей у них до 2,5 млн. осіб з перспективою виховання дітей усіх бажаючих. Як зазначалося у Постанові уряду "Про заходи щодо розвитку шкіл-інтернатів у 1959-1965 рр.", ці заклади "за короткий термін свого існування дістали широке визнання трудящих нашої країни і показали на практиці, що вони є найбільш вдалою формою виховання і навчання дітей" [12]. Наголошувалося на прагненні значної кількості батьків віддати своїх дітей до цього типу навчально-виховних установ.

З організацією шкіл-інтернатів було створено умови для поступової ліквідації в майбутньому дитячих будинків. Передбачалося, що школа-інтернат зможе повністю замінити сімейне виховання. Але на практиці з'ясувалося, що перехід до суспільного виховання в цих навчально-виховних закладах потребує як значних матеріальних ресурсів, так і тривалого часу. З огляду на це, ЦК КПРС приймає рішення звернути увагу на звичайні школи, забезпечити їх зв'язок із суспільним життям.

Найважливішим напрямком соціально-педагогічної роботи в інтернатних закладах освіти було формування навичок соціальної поведінки. За перші роки їх існування було здійснено спроби знайти оптимальні форми соціально-виховної діяльності, створити відповідну та міцну базу для виробничого навчання, трудового й естетичного виховання. Розроблялися нові підходи до вирішення питань формування соціальної зрілості дітей, практикувалися нові форми, методи, засоби, змінювалися зміст і структура виховного процесу.

Пріоритетними завданнями соціального виховання дітей були ті, що здатні забезпечити повноцінну участь дитини в подальшому житті в усіх сферах соціальних відносин - економічній, політичній, трудовій. Це передусім формування соціальної грамотності, тобто комплексу політичних, економічних, правових, психологічних знань і вмінь, які забезпечують адекватне включення в систему соціальних відносин та реалізацію функції соціального самозахисту; виховання готовності до трудової діяльності: розвиток різноманітних здібностей вихованців, підготовка їх до вибору професії; економічна підготовка, яка дозволяє самостійно реалізувати свої життєві плани; громадянське виховання, яке формує у вихованців усвідомлення громадянської відповідальності, патріотичних відчуттів, готовності до участі в житті суспільства та держави; формування моральних цінностей і гуманістичної позиції у взаємодії з людьми та інші.

Таким чином, у 50-х роках ХХ століття було докладено значних зусиль, щоб школи-інтернати розпочали свою роботу. Маючи серйозні недоліки у процесі функціонування на етапі свого становлення, вони відігравали провідну роль у формуванні у своїх вихованців свідомої громадської позиції, готували учнів до життя, суспільно корисної праці, дбали про всебічний розвиток молодих людей і підготовку їх до майбутньої професійної діяльності.

Перспективні напрямки подальших досліджень вбачаються у вивченні можливості реформації сучасних інтернатних закладів освіти на основі імплементації позитивного ретроспективного досвіду їх виховної діяльності протягом минулого століття.

Література

1. Гончаренко С. Соціально-педагогічні проблеми розбудови української школи / С. Гончаренко, Ю. Мальований // Рідна школа. - 1993. - № 4. - С.7-12.

2. Доповідь завідуючого обласним відділом народної освіти на сесії обласної Ради депутатів трудящих, м. Київ. 1956-1957 рр. // Державний архів Миколаївської області (ДАМО), ф.2817, оп.2, спр. 19, 36 арк.

3. Кияниця З.П. Соціально-педагогічні аспекти роботи служби реінтеграції та соціалізації випускників інтернатних закладів як складової структури інтегрованих соціальних служб для вразливих дітей та сімей / З.П. Кияниця // Соціальна педагогіка: теорія та практика: наук. - метод. журнал Луганського нац. ун-ту ім.Т. Шевченка. - 2008. - № 4. - С.78-84.

4. Листування з Міністерством освіти УРСР про порядок проведення випускних і перевідних екзаменів в школах, про поліпшення політехнічного навчання учнів та інших питань, 1959 р. // ДАМО, ф. Р 2817, оп.2, спр.55, 227 арк.

5. Накази по міністерству освіти УРСР, 1957 р. // ДАМО, ф. Р 2817, оп.2, спр.29, 147 арк.

6. Наточій А.М. Виховання підлітків у загальноосвітніх школах-інтернатах України: теорія і практика [Текст]: монографія / А.М. Наточій. - Миколаїв: Іліон, 2012. - 459 с.

7. Покась В.П. Зміна філософської парадигми управління навчально-виховним процесом інтернатних закладів освіти України: автореф. дис. д-ра філос. наук: 09.00.10/В.П. Покась. - Київ: Б. в., 2012. - 32 с.

8. Постанова ЦК КП України і Ради Міністрів УРСР № 738 від 29 червня 1956 року "Про організацію шкіл-інтернатів в Українській РСР" // ДАМО, ф. Р 2817, оп.2, спр.8, 3 арк.

9. Про заходи щодо розвитку шкіл-інтернатів у 1959-1965 рр. // Збірник наказів та розпоряджень Міністерства освіти Української РСР. - 1959. - № 13. - С.2-3.

10. Постановление Центрального Комитета КПСС и Совета Министров СССР от 2 июня 1959 г. № 603 "О расширении самообслуживания в общеобразовательных школах, школах-интернатах, детских домах, профессионально-технических училищах, суворовских училищах, в средних специальных и высших учебных заведениях" [Электронный ресурс] // Библиотека нормативно-правовых актов Союза Советских СоциалистическихРеспублик: [сайт]. - Режимдоступа: http://www.libussr.ru/doc_ussr/usr_5410htm.

11. Постанова Центрального Комітету КП України і Ради Міністрів Української РСР від 29 червня 1956 року "Про організацію шкіл-інтернатів в Українській РСР" // ДАМО, ф. Р 2817, оп.2, спр.9, 3 арк.

12. Постанова Центрального Комітету КП України і Ради Міністрів Української РСР від 23 червня 1959 року № 955 " Про заходи по розвитку шкіл-інтернатів в Українській РСР на 1959-1965 рр." // ДАМО, ф. Р 2817, оп.2, спр.63, арк.240.

13. Положення про дитячі будинки і загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування: Наказ Міністерства освіти і науки України, Міністерства України у справах сім'ї, дітей та молоді від 21.09.2004 р. № 747/460 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4. rada.gov.ua/laws/show/z0525-03.

Размещено на Allbest.ru