Дослідження розвитку педагогічної освіти у республіці Польща: концепція та науковий тезаурус

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОСЛІДЖЕННЯ РОЗВИТКУ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ У РЕСПУБЛІЦІ ПОЛЬЩА: КОНЦЕПЦІЯ ТА НАУКОВИЙ ТЕЗАУРУС

The author classifies the basic concepts of the research into three groups: concepts that reveal the theoretical foundations of the study of the development of pedagogical education; concepts that cover the structure of educational systems; concepts that define the structure and content of pedagogical education in the EU countries, in particular, in the Republic of Poland. A comparative analysis of the basic concepts of research used in European and national scientific discourse is carried out. It is shown that the content of the concept «education» in the domestic scientific space has been transformed and is now considered as a system of various educational institutions and establishments; pedagogical education is interpreted by native scholars as a specialized subsystem of the educational sphere, which envisages the training of pedagogical workers and thus provides an efficient educational sector.

It is noted that the concept «development trends» is considered as a priority trend in which the development of pedagogical education takes place in the context of educational, scientific, social and cultural changes in a rapidly changing society. It has been determined that in Polish researches, the most closely related to the content of «pedagogical education» in the domestic space is the concept of the totality of all higher education programs, after graduation of which graduates have the right to work as teachers.

Keywords: content of education; curriculum; education; educational levels; pedagogical education; postgraduate pedagogical education.

Ключевые слова: куррикулум; образование; педагогическое образование; последипломное педагогическое образование; содержание образования; уровни образования.

Ключові слова: зміст освіти; куррікулум; освіта; педагогічна освіта; післядипломна педагогічна освіта; рівні освіти.

Вступ. Суспільно-економічні зміни, поглиблення економічної інтеграції, вияви багатьох світових тенденцій, зумовлені глобалізацією та вимогами економіки нового типу, яка ґрунтується на знаннях, спонукають країни Європейського Союзу створювати єдиний освітній європейський простір.

Ураховуючи, що різноманітність культур, традицій, особливостей, у тому числі і у сфері освітніх систем, є значним надбанням країн Європейського Союзу, то одним із основних завдань є їх збереження, а також стимулювання розвитку національних культур держав-членів. Разом з тим відкриті ринки праці, право громадян на вільне пересування в межах території Європейського Союзу з метою поселення, навчання чи працевлаштування створюють підґрунтя для визначення й формування таких компетенцій і компетентностей, які б були універсальними для всіх країн ЄС.

Мета статті - обґрунтувати концепцію та науковий тезаурус дослідження розвитку педагогічної освіти у Республіці Польща, здійснити класифікацію та порівняльний аналіз базових понять дослідження, що використовуються у європейському та вітчизняному науковому педагогічному дискурсі.

Дослідження обраної проблеми базувалось на науково обґрунтованому положенні про те, що педагогічна освіта в країнах Європейського Союзу, зокрема, в Республіці Польща, розглядається як важливий соціально-економічний ресурс відтворення людського капіталу, ефективного соціального, економічного, духовного та політичного розвитку держави. За таких умов дослідження тенденцій розвитку педагогічної освіти в країнах ЄС спрямоване на виявлення спільних рис та національного різноманіття у розвитку педагогічної освіти в окремих країнах ЄС. Методологічною умовою проведення дослідження є положення про важливість врахування історичних, політичних, економічних та культурних особливостей кожної країни ЄС, їх впливу на розвиток педагогічної освіти і освіти в цілому. Провідною концептуальною ідеєю дослідження обраної проблеми є пріоритетність монографічного дослідження педагогічної освіти у кожній країні Європейського Союзу, що дає можливість здійснення верифікованого порівняльного аналізу тенденцій розвитку педагогічної освіти в країнах ЄС. Можливості монографічного дослідження забезпечують детальне, всебічне, глибоке вивчення та опис окремих явищ, процесів, виявлення причинно-наслідкових зв'язків їх розвитку. Об'єкт дослідження обирається з урахуванням наявної інформації як з пізнавальною, так і з практичною метою. Монографічне дослідження здійснюється з метою виявлення існуючих або прогнозованих тенденцій розвитку явища для визначення резервів, значення одержаних результатів; розкриває істотні особливості об'єкта дослідження, дозволяє робити більш широкі узагальнення і висновки та на основі експлікації екстраполювати результати на сукупність подібних об'єктів. Воно дає змогу детально вивчити об'єкт дослідження, розкрити його значущість, перспективи та тенденції розвитку, які за своїм характером можуть бути як прогресивним, так і небажаними. Методологічною основою монографічного дослідження є діалектична єдність загального, особливого, одиничного, оскільки «окреме існує не інакше як у зв'язку із загальним».

Відповідно до мети дослідження виділимо базові поняття, які визначатимуть теоретичне підґрунтя проблеми розвитку педагогічної освіти у Республіці Польща. Виділено декілька груп ключових дефініцій, що стосуються означеної проблеми. До першої групи ми відносимо поняття, що дозволяють розкрити теоретичні засади дослідження розвитку педагогічної освіти. Серед них виділяємо такі ключові поняття: освіта, педагогічна освіта, зміст педагогічної освіти. До другої групи відносимо поняття, що висвітлюють структуру освітньої системи Польщі (рівні освіти, ступенева вища освіта, педагогічний працівник). Третю групу становлять дефініції, що визначають структуру та зміст педагогічної освіти у Польщі, зокрема, зміст освіти, форми освіти, навчальний план, навчальна програма, куррікулум, педагогічна інтернатура, післядипломна педагогічна освіта, професійний розвиток, підвищення кваліфікації, перекваліфікація.

Поняття «освіта» окреслюється такими вітчизняними науковцями як В. О. Огнев'юк та С. О. Сисоєва (2012) різними контекстами: освіта - цінність (державна, суспільна, особистісна); система різноманітних навчальних закладів і освітніх установ; особливий процес; різнорівневий результат; соціокультурний феномен; соціальний інститут, що впливає на стан свідомості суспільства (с. 39).

В. І. Луговий (1994) зазначає, що в наукових виданнях англомовних та деяких інших країн для позначення навчально-виховної діяльності використовується єдине поняття «освіта» («education» - англ.). У документах ЮНЕСКО загальноприйнятим є також термін «освіта». «І це логічно: у єдиної цілісної науки педагогіки має бути однозначно окреслений предмет дослідження, який доцільно називати одним інтегрованим словом «освіта») (с. 18).

Досліджуючи педагогічну освіту як спеціалізовану підсистему освітньої сфери, В.І. Луговий (1994) головне призначення педагогічної освіти вбачає у підготовці педагогічних працівників та забезпеченні у такий спосіб ефективності освітньої сфери (с. 81).

Освітня система має виконувати ряд функцій: переробляти усю суспільно важливу інформацію, яка притаманна культурі, у специфічну освітню (педагогічну) інформацію; зберігати вироблену педагогічну інформацію; здійснювати підготовку суб'єктів освітньої (педагогічної) діяльності - творців педагогічної інформації, її носіїв та викладачів-передавачів; забезпечувати трансляцію-сприйняття педагогічної інформації, тобто педагогічне споживання; здійснювати та удосконалювати самоорганізацію і саморегуляцію (зворотні зв'язки) в освіті задля підвищення ефективності свого функціонування (Луговий, 1994, с. 29).

Поняття «освіта» пов'язане з поняттям «педагогічна освіта», тому доцільно розглянути визначення цього концепту окремо та здійснити порівняння з науковим тезаурусом у закордонному освітньому просторі.

Щодо визначення поняття «педагогічна освіта» зазначаємо, що у науково-педагогічній літературі та дослідженнях польських учених, це поняття тлумачиться як багатофункціональний, міждисциплінарний, багатосторонній процес, що відбувається у трьох напрямах, зокрема, охоплює три сфери суті та методів підготовки: аксіологічно-пізнавальну, емоційну і практичну; у чотирьох площинах: регіональній, державній, європейській і глобальній; у трьох часових вимірах: минулому, теперішньому і майбутньому. Це вимагає різносторонньої підготовки, переходу від технологічної, однобічної моделі в сторону моделі функціональної, за якої важливу роль відіграють переживання, раціональне мислення, творчість, відповідальність, комунікація і автономія (Banach, 1996, s. 19).

У праці А. Поплавської (Poplawska, 2005) «Dylematy reformowanej szkoly w XXI wieku» «педагогічна освіта - це набуття знань і умінь у галузі психології, педагогіки і дидактики, навчання в єдності з напрямом (фахом) і педагогічною практикою» (s. 17).

У педагогічному словнику ХХІ ст. за редакцією польського науковця Т. Пільха (Pilch, 2010) поняття «педагогічна освіта» трактується як сукупність всіх програм вищої освіти, після завершення навчання за якими випускники мають право працювати вчителями (s. 679).

Теоретичний аналіз засвідчив, що з точки зору навчального процесу поняття «зміст педагогічної освіти» у європейській педагогічній літературі трактується як педагогічне знання предмета; загальні педагогічні знання, знання загальних принципів і педагогічних стратегій управління класом; знання навчального плану та розуміння матеріалів і програм, що є професійним інструментом вчителя; педагогічні знання предмету, що є особливим поєднанням знання змісту предмету та педагогічними знаннями, унікальним для професії вчителя, особливою формою професійного розуміння; знання учнів та їх характеристики; знання освітнього контексту, починаючи від роботи в групі або класі, управління та фінансування шкільних округів, до характеру громади і культури; знання освітніх цілей і цінностей та їх філософського та історичного підґрунтя (Shulman, 1987, s. 35).

Формування наукового тезаурусу дослідження розвитку педагогічної освіти в країнах Європейського Союзу вимагає уточнення понять «вчитель», «педагогічний працівник».

Важливу роль у навчальному процесі відіграє вчитель. Польський науковець В. Оконь (Okon, 1987) розглядає поняття «вчитель» як особу, яка відповідно до своєї кваліфікації має право на навчання і виховання як дітей, молоді, так і дорослих. Ефективність його роботи залежить від учнів, системи освіти, а також від особистості вчителя. Професійна кваліфікація є відносно новою концепцією, і, власне кажучи, визначити обсяг і якість підготовки, необхідної для здійснення професійної діяльності, складно. Складовими професійної кваліфікації є освіта, професійні знання, професійні навички, і особливо ступінь уміння і здатності організувати і впорядкувати роботу, талант і професійні інтереси» (s. 117).

Поняття «вчитель», на думку польської дослідниці А. Стопінської-П'ятак (Stopinska-Paj^k, 2006), - це особистість, яка безперервно удосконалюється, розвивається, підвищуючи професійну кваліфікацію (s. 97).

В.І. Луговий (1994) акцентує увагу на тому, що «педагогічний працівник переробляє суспільно значиму культурну інформацію у педагогічну і далі транслює її, тому особистість освітянина має бути всебічно розвинутою, такою, яка цілісно засвоїла багатства культури» (с. 86).

У освітній системі Польщі та інших країн Європейського Союзу до поняття «категорії вчителів» належать вчитель дошкільних закладів, вчитель початкової та середньої школи, вчитель старших класів середньої школи, вчитель гімназії, реальної, професійної школи.

Статус вчителів у Польщі, кваліфікації, опис посад вчителів, а також принципи професійного розвитку закріплені статтею 9а Карти вчителя. Згідно з цим юридичним актом, введено такі чотири ступені професійного розвитку вчителя: вчитель-стажер, контрактний вчитель, вчитель, що призначається, дипломований вчитель (Karta nauczyciela, 2008, s. 8-9).

Процес формування понятійного апарату дослідження вимагає уточнення понять зміст освіти, форми освіти, навчальний план, навчальна програма, післядипломна педагогічна освіта, педагогічна інтернатура, тому відповідно до тематики нашого дослідження вважаємо за доцільне розглянути їх зміст.

Під «змістом освіти» В.І. Луговий (1994) розуміє «упорядковану, цільну сукупність елементів і процесів, котрі утворюють освітню систему. Зміст освіти виявляється не взагалі, а за конкретними основами, системними критеріями його розгляду; неточно протиставляти зміст та технологію» (с. 51).

Основні, базові форми, як і зміст, виявляються у певних канонічних площинах аналізу освіти. Передусім розгляд форм освіти доцільно здійснювати, поділяючи її на процесуально-технологічну та продуктивно-результативну підсистеми. В інституціальній площині виділяються очна і заочна, денна і вечірня, з педагогом і без нього (самостійна) форми споживання педагогічної інформації. У морфологічному плані існують галузеві та рівнево-ступеневі форми освіти (Луговий, 1994, с. 59-62).

Для дослідження означеної проблеми необхідно висвітлити сутність поняття «куррікулум», яке використовується на у вітчизняному та європейському науковому дискурсі.

Як зазначає С.У. Гончаренко, деякі учені розуміють поняття «куррікулум» як «навчальний план» і «навчальна програма». Навчальний план - документ, який визначає перелік навчальних предметів, що вивчаються в конкретному навчальному закладі, послідовність їх вивчення та кількість годин, що відводиться на вивчення кожного з них за роками навчання. Навчальна програма - документ, що визначає зміст і обсяг знань, умінь і навичок, які необхідно засвоїти з кожного навчального предмета, а також зміст розділів і тем з розподілом їх за роками навчання.

Поняття «післядипломна педагогічна освіта» у країнах Європейського Союзу, на відміну від України, позначається термінами «професійна перепідготовка», «підвищення кваліфікації», «продовжена професійна освіта», «додаткова професійна освіта» і передбачає набуття вчителями додаткових знань, умінь та навичок або додаткових кваліфікацій.

Р. Пахоціньський (2005) трактує післядипломну педагогічну освіту як «професійне удосконалення вчителів», що починається з моменту завершення вступного навчання. Освіта вчителів становить вдосконалення, в якому професійний розвиток починається з першого року навчання і триває упродовж всієї професійної кар'єри (s. 343).

Післядипломна педагогічна освіта є однією зі складових неперервної освіти вчителів у Польщі. Сьогодні вона організовується за трьома напрямами: самоосвіта, внутрішньошкільна підготовка і підготовка, яка здійснюється за межами навчального закладу - підвищення університетської освіти фахівців. Післядипломну освіту вчителів організовують у вищих школах, центрах неперервного навчання, центрах практичного навчання і центрах перепідготовки та професійного вдосконалення (Євтушенко, 2017, с. 31).

Особлива увага у системі педагогічної освіти вчителів відводиться самоосвіті упродовж виконання професійних обов'язків. У педагогічній літературі можна знайти багато трактувань поняття професійного розвитку вчителя. М. Грондас (Grondas, 2004) подає таке визначення: «професійний розвиток вчителя - це впорядкований, систематичний процес змін особистих пріоритетів, дидактично-виховних концепцій, знань, вмінь і практичної діяльності, спрямований на оптимізацію професійної ефективності і особистого задоволення від роботи» (s. 123).

педагогічний освіта польща куррікулум

Висновки

Таким чином, базові поняття дослідження представлено трьома групами дефініцій, що розкривають теоретичні засади дослідження розвитку педагогічної освіти, а також структуру та зміст педагогічної освіти у Республіці Польща. Здійснено порівняльний аналіз базових понять дослідження, що використовуються у європейському та вітчизняному науковому педагогічному просторі. Однак проведене дослідження не вичерпує всієї повноти проблеми розвитку педагогічної освіти у Республіці Польща.

Подальші наукові розвідки вбачаємо у порівняльному аналізі підготовки педагогічних кадрів в Польщі та Україні у контексті європейської інтеграції за умови збереження національних здобутків фахової підготовки вчителів.

Література

1. Гончаренко С.У. Зміст підготовки викладачів-аграрників освіти у вищих навчальних закладах країн Європейського Союзу.

2. Євтушенко Н. Організація освіти польських учителів у післядипломний період. Педагогічний процес:

3. теорія і практика (Серія: Педагогіка). 2017. № 2 (57). С. 30-34.

4. Луговий В.І. Педагогічна освіта в Україні: структура, функціонування, тенденції розвитку / за заг. ред. акад. О.Г. Мороза. Київ : МАУП, 1994. 196 с.

5. Огнев'юк В.О., Сисоєва С.О. Освітологія - науковий напрям інтегрованого дослідження сфери освіти. Рідна школа. 2012. № 4-5. С. 44-51.

6. Banach C. Edukacja nauczycielska - stan i perspektywy. Kultura i Edukacja. 1996. № 3. S. 17-25.

7. Encyklopedia pedagogiczna XXI wieku: suplement A-Z / red. nauk. i przewodniczcy kom. red. Tadeusz Pilch. Warszawa : Zak, 2010. 733 s.

8. Grondas M. Rozwoj zawodowy nauczyciela: materialy edukacyjne - Szkolenie Ekspertow ds. Awansu Zawodowego Nauczycieli. Warszawa : WODN, 2004. 157 s.

9. Karta nauczyciela po zmianach z 6 grudnia 2007 r. Poznan : О^у^ Ekonomiczna Wydawnictwа, 2008. 52 s. Okon W. Slownik pedagogiczny. Warszawa : PWN, 1987. 269 s.

10. Pachocinski R. Pedagogika porownawcza. Bialystok : Wyd. Uniwersyteckie Trans Humana, 2005. 457 s. Poplawska A. Dylematy reformowanej szkoly w XXI wieku. Bialystok : Wyd. Niepanstwowej Wyzszej Szkoly Pedagogicznej w Bialymstoku, 2005. 345 s.

11. Shulman L. S. Knowledge and teaching: Foundations of the new reform. Harvard Educational Review. 1987. 57 р. Stopinska-Pajk A. Edukacja doroslych. Doradca zawodowy. Rynek pracy. Warszawa : WSiP, 2006. 347 s.

Размещено на Allbest.ru