У більшості західноєвропейських країн дослідженню неформальної освіти дорослих відводиться важлива роль з точки зору забезпечення стійкого соціального прогресу розвитку особистості та суспільства (Kleef, 2006). Відповідно, статус неформальної освіти дорослих у цих країнах - високий, оскільки є результатом системного впливу різноманітних факторів: системи нормативного державного та громадського забезпечення, що в цілому формує об'єктивні передумови розвитку неформальної освіти дорослих, її модернізації у контексті національної теорії і практики освіти. Зокрема, досвід Бельгії у сфері визнання неформальної освіти дорослих представляє особливий інтерес, як сфера потужного розвитку національної системи освіти.

В порівняльному сенсі, враховуючи національні особливості, ці питання досліджують: М. Арібауд (M. Aribaud), Й. Бйорнаволд (J. Bjornavold), П. Верквін (P. Werquin), М. Колес (M. Coles) М. Тагума (M. Taguma), А. - М. Чаррауд (A. - M. Charraud) та ін. Проблематика "визнання неформальної освіти дорослих" піднімалась в багатьох зарубіжних та вітчизняних дослідженнях (Kleef, 2006; Tereseviciene, 2007; Werquin, 2009; Fuchila, & Balatskaya, 2011; Vasilenko, 2013). Основна увага приділялась таким аспектам: "мобільність людини на ринку праці", "стандарти і принципи процедури визнання", "аналіз результатів короткотермінового навчання" та ін. При цьому залишається певна наукова невизначеність самого питання "визнання неформального навчання". Відповідно в теорії вітчизняної освіти дорослих "проблематика визнання неформальної освіти дорослих" майже не знайшла достатнього відображення, а тому й не зазнала спеціального аналізу.

Мета статті - охарактеризувати проблему та висвітлити сутнісні характеристики "процесу визнання неформальної освіти дорослих", використовуючи досвід Бельгії.

Проблема характеристики процесу "визнання неформальної освіти дорослих". Термін "визнання" дуже популярний у наково-педагогічних дослідженнях та серед практиків неформальної освіти дорослих, незважаючи на розбіжності у змісті, методах і формах проведення цієї процедури. В цілому різні змістовні аспекти цього терміну інтегруються і це допомагає зрозуміти особливості процесу. Проведені емпіричні дослідження цієї проблеми були спрямовані на виявлення ставлення дорослих та андрагогів (працюючих у системах як неформальної, так і формальної освіти) до потреб, підготовки та перешкод оцінювання результатів неформальної освіти (сформованих компетенцій) (Tereseviciene, Zuzeviciute, & Hyde, 2007, p.7-23).

З середини ХХ ст. в Бельгії активно здійснюються процеси централізації й децентралізації, стандартизації й диференціації цілей, змісту освіти дорослого населення, формування сучасної ідеології неперервної освіти дорослих як глобальної освітянської стратегії неперервної освіти. Як свідчать дослідження О. Фучили, громадян і уряд "не турбує проблема диференціації формальної та неформальної освіти, оскільки організації, що надають освітні послуги, мають право на державне фінансування, як і державні освітні структури" (Fuchila, & Balatskaya, 2014, p. 194).

Саме тому для більшості країн залишається важливим: теоретично обґрунтувати процес визнання (легітимації) досягнень неформального навчання; визначити ставлення дорослих та андрагогів (працюючих у системах як неформальної, так і формальної освіти) до необхідності оцінки результатів (компетенцій) неформальної освіти; з'ясувати думки експертів про рівень готовності до впровадження процесів оцінки й визнання результатів навчання неформальної освіти (Kleef, 2006). Проте, певна наукова невизначеність існує в питаннях "неформального навчання" з одного боку, а з іншого боку, її практичного визнання.

Термін "визнання" має багато значень. Перш за все, є "визнання навчання" - як підтвердження того факту, що навчання відбулося. "Визнання результатів навчання" є результатом процесу оцінювання. Існує також "соціальне визнання документів". Визнання неформального навчання стосується багатьох різних питань у системі освіти та навчання. Визнання неформального навчання передбачає участь багатьох суб'єктів, а обґрунтованість цієї процедури та її механізми розроблені в багатьох країнах світу (European Commission, 2001).

"Визнання неформального навчання" розглядається як потенційно впливовий доступ і мобільність на ринку праці, що допоможе тим, хто займається роботою, краще відповідати робочим місцям і роботодавцям, а також подолати дефіцит навичок і, можливо, допоможе визначити прогалини існуючих знань, навичок та компетенцій (Werquin, 2009).

Незалежно від мети, основним результатом такого "процесу визнання" має стати надання документа, який буде визнаний у суспільстві. Система визнання орієнтована на тих осіб, які раніше перебували за межами формальної системи навчання (малі підприємства, окремі соціальні групи, такі як іммігранти, низькокваліфіковані люди, тощо).

Досвід розвитку неформальної освіти в Бельгії. В Україні на сьогоднішній день існує проблема "визнання неформальної освіти" на законодавчому, інституціональному, професійному рівнях. Це зумовлено неузгодженістю й відсутністю системних дій між головними провайдерами послуг неформальної освіти.

На початку 70-х рр. ХХ ст. освіта дорослих в європейських країнах характеризувалася більш соціальною, культурною та гуманістичною перспективою (Dilnawaz, 1993), а з середини 90-х рр. цей напрям здобув більшу економічну спрямованість, приділяючи недостатньо уваги питанням соціальної тематики та проблемам громадянства (Praag, Stevens, & Van Houtte, 2015, p.1-12).

В перші роки трудової міграції до Бельгії після Другої світової війни діти-іммігранти отримували недостатній рівень знань у школі порівняно з їхніми бельгійськими однолітками. Вчені вивчають цілий ряд чинників і пояснюють цей факт різними соціально-економічними факторами, наявністю різноманітних етнічних та культурних бар'єрів, дискримінацією та нерівністю учнів у школі з причин їхньої мовної чи етнічної приналежності (D'hondt, Van Praag, Stevens, & Van Houtte, 2015, p.332-354).

Так, дослідник Й. Огбу підкреслює, що орієнтація школи та виховання в школах меншин є наслідком взаємодії між "системою" та "силами громади", яка впливає на освітні стратегії меншин (Ogbu, 1987, p.312-334). Іммігрантські меншини мігрували більш-менш добровільно до приймаючої країни для отримання кращих можливостей для життя. Непрямі меншини вступили до країни імміграції через рабство, колонізацію чи завоювання, і, навпаки, сприймають свою присутність як примусову, а країну для проживання як іммігрантську.

Починаючи з 1990 р., нова хвиля іммігрантів із Східної Європи та колишніх радянських республік переїхала до Бельгії. Це супроводжувалося хвилею незареєстрованих іммігрантів (Sierens, 2006, p.9-32). Більшість іммігрантів прибули в 1990 р. через економічні, політичні, соціальні та культурні фактори впливу в країнах їхнього походження. Незважаючи на релігію та культурні звички, іммігрантів та біженців східноєвропейського походження об'єднували схожі умови та мотиви для міграції.

Отже, досвід розвитку неформальної освіти в Бельгії свідчить про важливу роль визнання неформальної освіти не тільки для місцевого населення певної країни, але й різних категорій та груп людей, що прибули до неї з різних причин (мігрантів, біженців, та ін.).

Рівноцінність формальної та неформальної освіти дорослих. Практична робота з питань визнання неформальної освіти дорослих знайшла своє логічне відображення на державному рівні, коли Фламандський уряд Бельгії в середині 2016 р. представив на розгляд громадян країни документ "Концепцію реформування сектору освіти дорослих". Метою цього документу є краще реагування на потреби як галузі освіти дорослих, так і самих дорослих. Бельгія прагне до більш уніфікованої структури освіти дорослих для всіх провайдерів, включаючи більш стабільну та передбачувану фінансову структуру для постачальників освіти.

В Бельгії (фламандська громада), розрізняють переваги, пов'язані з визнанням неформального навчання та інших управлінських питань, що пов'язані з цим процесом. Національні чи місцеві органи влади беруть на себе провідну роль у керівництві системами визнання. При цьому вони стикаються з рядом варіантів щодо "визнання неформальних результатів навчання": усунення будь-яких перешкод для визнання результатів неформального навчання; сприяння розпізнаванню серед установ; заохочення процесів визнання неформальних результатів навчання та їх оприлюднення; стандартизація змісту кваліфікацій, з тим, щоб визнання неформальних результатів навчання приймалося як цілком рівноцінне порівняно з формальною освітою та формальним навчанням (West, 2007).

Стандарти формальної освіти, як правило, визначаються на основі стандартів Міністерств освіти конкретної країни. Значна кількість неформального навчання відбувається на робочому місці. При цьому, питання легітимності, пов'язаної з оцінкою, забезпеченням якості чи стандартизацією процедури визнання, має бути вирішено у відповідності до розроблених методик та національних вимог. Щоб забезпечити легітимність цих питань, важливо, щоб системи визнання були побудовані на загальновизнаних принципах (інтегрованості, адаптованості та специфічності), а заходи та методи структуровані та максимально інтегровані в існуючі системи забезпечення та оцінки якості (Doyle, 2005).

За результатми опитування 43 експертів з Італії, Ірландії, Іспанії, Голландії, Бельгії та Литви (визначення їх думок щодо рівня підготовки до впровадження процесів оцінки та визнання результатів неформальної освіти (дослідження було проведено в рамках проекту Socrates / Grundvig 1 Реакція № 223855-CP-1-2005-1-LT-GRUNDTVIG-G1), були конкретизовані очікування громадян цих країн, пов'язані з їх майбутнім навчанням, його формами та пріоритетами. Особлива увага зверталась на оцінку та визнання процесу неформального навчання.

Зокрема, експерти з Бельгії визначили необхідність розробки процедур визнання результатів неформального навчання. Разом з тим, проведене порівняльне дослідження показало, що "процес визнання неформальної освіти" ще не повністю реалізований на практичному рівні навіть у західноєвропейських країнах, тому процес легітимації середовища неформальної освіти, заснований на реальних досягненнях людей, є об'єктивним і потребує вдосконалення (Tereseviciene, Zuzeviciute, & Ivoskaite, 2008, p.67-73).

У 2011 р. команда експертів ОЕСР (Організація економічного співробітництва та розвитку) після візитів до 16 країн (Австралії, Австрії, Бельгії (фламандська громада), Канади, Чилі, Чехії, Данії, Німеччини, Греції, Угорщини, Ісландії, Ірландії, Італії, Кореї, Мексикї, Нідерландів, Норвегії, Словенії, Іспанії, Південної Африки, Швейцарії та Великої Британії) здійснювала процедуру "визнання результатів неформального навчання" та визначила широкий спектр освітянської політики та практики у 22 країнах (Werquin, 2011). Серед висновків - думка експертів про те, що неформальне навчання потребує активного залучення та заохочення зацікавлених людей до сектору освіти та ринку праці. Як свідчить зарубіжний досвід, у цьому можуть відіграти значну роль служби кар'єри та консультування, а також інші служби, що працюють із пошукувачами роботи й роботодавцями та іншими цільовими групами.

"Процедура визнання неформальної освіти повинна демонструвати достовірні, прозорі та послідовні результати. Це потребує встановлення досить чітких критеріїв відповідності якості знань, вмінь та навичок загальнонаціональним стандартам рівня неформальної освіти й потребує ретельного застосування національних методик його оцінювання.

В неформальному навчанні акт визнання може, наприклад, привести до подальшого підвищення кваліфікації, кращого працевлаштування чи звільнення людини від частини офіційної навчальної програми (після оцінки викладачами результатів навчання).

Як свідчить досвід Бельгії, процес визнання неформальної освіти може містити кілька етапів. Процес підтвердження чи засвідчення неформальних результатів навчання можна розділити на певні стадії. По-перше, виявлення показників результатів неформальнго навчання. По-друге, інден - тифікація рівня компетентності дорослої людини з метою визначення відповідності загальнонаціональним стандартам. По-третє, конкретизація напрямів подальшого удосконалення діагностованого рівня неформального навчання. В цілому зазначені етапи пов'язані із визначенням шляхів удосконалення знань, вмінь та фахових навичок людини. Відповідно, результати набутої людиною компетенції стають об'єктивно зрозумілими, незалежно від того, яким чином сформована фахова компетенція.

Отже, мета "визнання неформальної освіти дорослих" полягає у забезпеченні людини працевлаштуванням, підвищенні її кваліфікації, звільненні від певної чи всієї програми формального навчання та узгодженні здобутої компетенції й кваліфікації з національними стандартами освіти.

Висновки