Передумови виникнення та розвитку педагогічного явища "Екзамени" в період другої половини ХІХ ст. - першої половини ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Передумови виникнення та розвитку педагогічного явища «Екзамени» в період другої половини ХІХ ст. - першої половини ХХ століття

Анотація

У статті автором розкрито передумови виникнення та розвитку педагогічного явища «екзамени» в школах України в другій половині XIX століття і першій половині ХХ століття: поява нових типів шкіл, в яких здобували учні загальну середню освіту, розвиток вищих шкіл, вступ до яких відбувався на основі вступних іспитів; звернено увагу на запровадження та проведення перевідних іспитів у різних типах шкіл відповідно до Статуту парафіяльних училищ (1828); з'ясовано, що екзамени, форми їх проведення (залежно від типу шкіл), виду екзаменів (відмінялися перевідні в окремих типах шкіл), вибору предметів зазнавали змін у різні історичні періоди; підкреслено важливість заснування Збірника наказів та інструкцій МНО УСРР, у якому на допомогу учасникам навчального процесу щорічно вміщувалися методичні рекомендації щодо організації й проведення перевідних та випускних іспитів.

Ключові слова: екзамени, перевідні і випускні (перевірочні) іспити, повітові училища і гімназії, критерії оцінювання, контроль.

Аннотация

В статье автором раскрыто предпосылки возникновения и развития педагогического явления «экзамены» в школах Украины во второй половине XIX века и первой половине ХХ века: появление новых типов школ, в которых получали ученики среднее образование, развитие высших школ, вступление в которых происходило на основании вступительных экзаменов; обращено внимание на внедрение и проведение переводных экзаменов в различных типах школ в соответствии с Уставом приходских училищ (1828); выяснено, что экзамены, формы их проведения (в зависимости от типа школ), вида экзаменов (отменялись переводные в отдельных типах школ), выбор предметов поддавался изменениям в различные исторические периоды; подчеркнута важность основания Сборника приказов и инструкций МНО УССР, в котором на помощь участникам образовательного процесса ежегодно помещались методические рекомендации по организации и проведению переводных и выпускных экзаменов.

Ключевые слова: экзамены, переводные и выпускные (проверочные) экзамены, уездные училища и гимназии, критерии оценки, контроль.

Annotation

In the article the author shows the appearance and development of educational phenomena «exam» at the Ukrainian schools in the second half of the nineteenth century and the first half of the twentieth century: the emergence of new types of schools, which gave the secondary education, the development of high schools, admission to which is held on the basis of exams; drawn attention to the introduction of transitional examinations in different types of schools under the Charter parochial schools (1828); found out that examinations, their form (depending on the type of school), type of examinations (were canceled transitional exams in certain types of schools), choice of subjects experienced changes in different historical periods; stressed the importance of establishing Collection of orders and instructions of the USSR Ministry of National Defense, which help participants in the educational process were placed annually guidelines for the organization and holding of transitional and final exams. The author pays particular attention to the historical period - the first half of the twentieth century, which introduced a new approach to the evaluation of knowledge of students in schools, including changing the evaluation criteria, methodology of evaluation of the academic year (exams for a quarter of year, and annual tests).

Key words: exams, transitional and final (control) exams, county schools and gymnasiums, evaluation criteria, control.

У період інтеграції України до європейської спільноти перед державою, освітою з'являються нові виклики, які спрямовані на підвищення рівня навчальних досягнень учнів відповідно до державних стандартів. При цьому треба зберігати фундаментальність української освіти, яка покликана формувати особистість, здатну до активної участі у розбудові громадянського суспільства. Особливого значення в процесі навчання учнів набуває проблема контролю навчальних досягнень, яка, у свою чергу, тісно пов'язана з оцінкою засвоєння знань, сформованих умінь та навичок, а також у здатності учнів використовувати їх у практичній діяльності.

Учені різних історичних періодів (як вітчизняні, так і зарубіжні) питанню контролю приділяли особливу увагу, удавалися до висвітлення його в наукових розвідках, зокрема: сучасні моделі контролю й оцінювання знань та психолого-педагогічні принципи досліджували Ш. Амонашвілі, Г. Андреєва, О. Барановська, І. Зварич, М. Карнаухова, Б. Ананьєв, О. Асмолов, П. Атутов, Ю. Бабанський, Л. Смирнова та ін.; методику оцінювання знань учнів - Л. Буряк, О. Масалітіна, Д. Равен та ін.; використання тестового контролю - В. Аванесов, В. Беспалько, О. Бодальов, В. Питишкін-Потанич, С. Сухорський та ін.; критерії оцінки навчальних досягнень, контрольно-оцінювальні процедури та систему обліку успішності - І. Голишев; розробку моделей дидактичного контролю - І. Голубєва та ін. Дослідники В. Кузьменко, В. Курило, А. Предик, І. Репко, С. Рукасова, С. Чупахіна вивчали проблеми контролю навчальних досягнень учнів, які мали місце вже в другій половині ХІХ ст., ХХ ст. Так, І. Репко досліджувала проблему контролю й оцінювання результатів навчальної діяльності учнів у другій половині ХІХ ст., а В. Кузьменко - у другій половині ХХ ст.

У процесі дослідження нами встановлено, що проблеми контролю навчальних досягнень учнів цікавили як теоретиків, так і практиків, тому з'являлося багато праць, які друкувалися в педагогічних часописах, фахових виданнях, періодичній пресі тощо.

Мета статті - дослідити передумови виникнення та розвитку педагогічного явища «екзамени» в школах України в другій половині XIX століття і першої половини ХХ століття.

Аналізуючи педагогічні розвідки науковців, нами звернено увагу на передумови виникнення педагогічного явища - «екзамени». Насамперед треба відмітити, що воно зазнавало змін відповідно до історичного розвитку суспільства, освітньої політики, яку запроваджував той чи інший правитель. Так, на початку правління Олександра I (1802-1804 рр.) була створена справжня шкільна система, яка внаслідок шкільної реформи стала цілісною освітньою системою від нижчої до вищої школи: тепер парафіяльні, повітові, губернські училища та університети являли собою єдину структурну систему, кожна з ланок якої була пов'язана з попередньою і наступною як у навчальному, так і в адміністративному відношенні.

Варто зазначити: гімназія, або губернське училище, підпорядковувалася університету, директор гімназії був одночасно начальником повітових училищ, а доглядач повітового училища - був начальником парафіяльних училищ. А найважливіше, на нашу думку те, що програми були складені так, що по закінченню парафіяльного училища можна було вступити в повітове, з повітового - в губернське, з губернського - в університет. Дослідники Л. Гаєвська [1], С. Сірополко [2], Н. Федорова [3] Т. Філоненко [4] відмічають, що така єдина шкільна система була створена вперше в історії вітчизняної освіти. Опрацювавши наукові розвідки, історичні джерела, нами визначено такі особливості, які, на нашу думку, можна віднести до передумов запровадження шкільних екзаменів. Суть особливостей полягає в тому, що в школи всіх ступенів приймалися учні незалежно від їх статі, станової приналежності та навіть віку, а навчання було безкоштовним, а також вводився принцип наочності, велике значення надавалося поєднанню теоретичного і практичного навчання, вербальних прийомів з наочними демонстраціями.

У цей період спостерігається й розвиток педагогіки як науки: започатковувалася ліберальна концепція активного творчого розвиваючого навчання, мета шкільного навчання полягала не в механічному засвоєнні певної суми знань, а в розвитку особистості учня, виховання в нього бажання отримувати знання самостійно.

Зміна влади в країні принесла зміни і у розвиток шкільної освіти: за правління Миколи I вона вступає в нову фазу. Спостерігається формування громадянського суспільства, що лякало уряд, який прагнув всіма силами стримати будь-які ініціативи громадян, перекрити шляхи соціального розвитку, в тому числі - шкільної освіти. Шкільна політика зазнала великих змін внаслідок ряду реформ (1828, 1835, 1849 1852 рр.): єдина загальноосвітня безстанова школа була замінена сукупністю окремих станових професіоналізованих шкіл. За цих умов парафіяльне училище призначалося для селянства й міщанства, повітове - для купецтва й різночинців, розділена на кілька підтипів гімназія - для дворянства, тобто навчальні заклади перетворилися в різні типи шкіл з різними програмами, доповнилися статевим і віковим цензом, гімназійне навчання стало платним. Навчальні програми були скорочені і спрощені, навчанню й вихованню надавався релігійний характер, педагогічним ідеалом стало виховання не активної самостійної творчої особистості, а законо-слухняного підданого.

Для нашого дослідження важливим явищем є те, що після першої освітньої реформи (1828р.) було запроваджено іспити. Так, параграф 25 статуту 1828 року встановлював, що у парафіяльних училищах «по завершенні навчання відбувається іспит учнів у присутності їх батьків, родичів і сторонніх присутніх» [3]. В історико-педагогічній літературі та в архівних матеріалах містяться окремі відомості про проведення екзаменів у підпорядкованих їм парафіяльних училищах, програма іспитів. Передбачалась присутність почесних осіб, спочатку вони запрошувалися смотрителем (і педагогічною радою) повітового училища, а після затвердження «Положення про початкові народні училища» (1864 р.) ці функції почали виконувати новостворені повітові училищні ради.

Екзамени передбачалися не тільки в парафіяльних училищах, підпорядкованих Міністерству народної освіти, айв елементарних школах, заснованих іншими міністерствами та відомствами (Найсвятішим синодом, Міністерством державного майна тощо), але умови їх проведення незалежно від відомчої приналежності суттєво відрізнялися: в одних початкових навчальних закладах іспитам підлягали лише ті вихованці, які завершили курс навчання , в інших - усі учні при переході з молодших відділень до старших. У деяких же школах, підпорядкованих духовному відомству, екзамени взагалі не проводилися, про це зазначено у змісті Допису про розповсюдження грамотності у Київській губернії [4].

Правда, у елементарних навчальних закладів не використовувалися різні види контролю, а в повітових застосовувалися, започатковані в 1837 році й затверджені в 1846 році «Правила іспитів у повітових училищах і гімназіях», і проходили вони у вигляді «досліду». У нормативних документах лише констатувалося, що підсумковий контроль за діяльністю повинен бути, але його порядок і умови проведення не зазначалися.

Як свідчать результати дослідження, екзамени в різні історичні періоди, починаючи з 1825 року, зазнавали певних змін щодо форми проведення (залежно від типу шкіл), виду екзаменів (відмінялися перевідні в окремих типах шкіл), вибору предметів тощо. Варто зазначити, що шкільна освіта зазнала модернізації з приходом на престол Олександра ІІ: реформа 1864 року за змістом носила демократичний характер, управління початковою школою було передано губернським і повітовим училищним радам, до складу яких увійшли представники земств і міських товариств [4].

Таким чином, держава вперше допустила суспільство до безпосереднього управління школою, що свідчить про прогресивний демократичний крок у навчально-виховній та методико-дидактичній сфері: були значно розширені повноваження педагогічних рад у розробці навчальних програм, визначенні форм перевідних випробувань, вибору навчальних посібників, були скасовані обов'язкові перевідні іспити.

Однак при демократичних підходах до розвитку освіти, як зазначає у своєму дослідженні Т. Філоненко, мали місце факти і протилежного характеру: початкову школу відокремлено від середньої, роздроблено на різні типи навчальних закладів, причому програми народних училищ усіх типів відрізнялися від гімназійних, тому вступити до неї навіть з міського училища було неможливо. Середня школа виявилася надто роздробленою, як і початкова: гімназії були розділені на два типи - класичні та реальні, а класичні гімназії, у свою чергу, ділилися на два підтипи - з викладанням латинської та грецької мов і з викладанням тільки латиною. Право на вступ до університету отримували тільки випускники класичних гімназій; випускники реальних гімназій могли йти лише в технічні вузи. Інші типи середньої школи були представлені прогімназіями й жіночими училищами. Єдиної школи, таким чином, в системі 1864 р. не було створено - швидше, школа стала навіть ще більш роздробленою, ніж раніше,і лише в перші роки XX століття були намагання (при активній підтримці педагогічної громадськості) запровадити в життя освітню реформу, метою якої було відновлення єдиної школи, проте через опір консервативних сил в уряді вдалося провести лише деякі приватні заходи.

Революція 1905-1907 рр. охопила різні верстви населення, в тому числі відбулися виступи учнів, вчителів та батьків проти існуючої шкільної системи, і уряд був змушений задовольнити певні вимоги учнів, педагогів та громадськості, зокрема: було розширено права педради, дозволено створення батьківських комітетів, з числа обов'язкових предметів було виключено давньогрецьку мову. Але й ці нечисленні та незначні поступки, які були зроблені урядом в період найвищого піднесення революції, незабаром були анульовані. Як показують наукові дослідження вищеназваних учених, розвиток народної освіти в Росії кінця XIX - перших десятиліть XX століть характеризувався певною неоднозначністю і внутрішньою суперечливістю: з одного боку, всі спроби реалізації структурної реформи школи, створення нової шкільної системи не вдавалося довести до завершення.

Важливо відмітити, що Лютнева революція 1917 р. відкрила нову сторінку в історії шкільної освіти: протягом березня-жовтня узаконено чотирикласну гімназію і реальне училище, куди без іспитів брали випускників підвищених початкових шкіл тощо; а Жовтнева революція привела до глобальної перебудови всієї системи народної освіти: уже у 1918 р. в була створена Єдина Трудова Школа - державна, світська, яка практикувала спільне навчання й широке самоврядування.

Як зазначає учена Н. Філоненко, шкільна освітня політика впродовж 20-30-х років мала різноспрямований вектор розвитку. Якщо надзавданням школи 20-х рр. було формування нової людини для нового суспільства, то школа 30-х рр. була зорієнтована на набуття учнями знань і вивчення основ наук. Питання екзаменів і в цей період, і в наступні було актуальним, тому з 1935 року у Збірниках наказів розміщувалися накази «Про оцінку успішності учнів» (№ 30, наказ № 985 від 15.10.35). Існуюча в школах система обліку успішності, як зазначалося в наказі, приводить до розбіжностей в оцінюванні знань учнів в одній або в різних школах, не дає уявлення про фактичні знання учнів і веде до зниження рівня навчання. Виходячи з цього, замість старої системи запроваджено п'ятиступеневу словесну оцінку успішності учнів: «дуже погано», «погано», «посередньо», «добре», «відмінно», які могли бути: разові, чверткові, річні й іспитові. Разові мали виставлятися учням на конкретному уроці, при вивченні конкретної теми, при виконанні конкретного завдання. Чвертьові - мали визначати результат навчальних занять учнів і ступінь успішності їх протягом чверті. Річні - мали свідчити про наслідки навчальних занять і ступінь успішності учнів протягом року і виставлятися на основі чвертьових оцінок. Іспитові - визначали якість відповіді та контрольних робіт під час іспитів. Переведення з одного класу в другий та випуск зі школи мав проводитися на основі річних та іспитових оцінок.

Опрацьовані документи засвідчили, що для надання методичної допомоги вчителям, в тому числі при оцінюванні успішності учнів, були створені педагогічні станції. Заслуговують на увагу й критерії оцінювання обсягу знань та ступеня розуміння засвоюваного матеріалу, сталість одержаних знань та набуття навиків (письма, лічби, праці), вміння. Міністр, звертаючи увагу директорів, завучів, учителів, застерігав, що перехід на нове оцінювання успішності учнів має бути не формальним зовнішнім виконанням, а серйозним розумінням, надзвичайним уважним застосуванням цієї директиви. Це повинно, у свою чергу, піднести на вищий щабель підготовку самого вчителя до викладання предмета і до самої постановки запитань учням. Обґрунтування виставлених оцінок успішності повинне заохочувати учнів учитися на «добре» і «відмінно». А у 1936 році педагогічним працівникам у Збірнику наказів № 2 був уміщений лист заступника Наркома Освіти УСРР тов. Дитюка «Про підготовку та проведення перевірочних іспитів», у якому йшлося про те, що було перевірено і вивчено стан проведення та організацію іспитів, виявлено недоліки, зокрема помилкове тлумачення інструкції про іспити. Зобов'язано у четвертій чверті організувати повторення попереднього матеріалу поруч із подачею нового (за 2-3 тижні до початку іспитів). Систематизувати пророблений матеріал за рік. У старших класах повторення провести на спеціальних уроках, які необхідно передбачити на початку четвертої чверті. Кожний учитель розробляв поточний план повторення вивченого матеріалу. Окремо треба було передбачити організацію повторення матеріалу того матеріалу, вивчення якого закінчилося у першому півріччі.

Перевірочні іспити проводилися наприкінці року за матеріалом, що пророблений у цьому році, не можна було на іспиті задавати питання з матеріалу, який вивчався раніше. Звернено особливу увагу на підготовку учителів до іспитів. Сам учитель ретельно готується, опрацьовує увесь матеріал, добирає систему запитань, які даватимуться учням, щоб охопити увесь курс. Перелік тем і підтем, приклади, задачі, речення затверджував директор або завідувач школи.

На нашу думку, досить важливим і для сучасної практики є той аспект, що в директиву включено роз'яснення до окремих пунктів інструкції: по-перше, іспити з мови в 9-10 класах проводяться за програмою 5-8 класів (диктант) та усне опитування з основних правил орфографії, морфології, синтаксису. Таке опитування могло базуватися на розборі речень або тексту; по-друге, оцінки виставлялися на основі знань матеріалу, який вивчався у поточному році. Не можна знижувати оцінку на іспитах з математики, фізики, якщо учень допустив помилку з мови. Письмові роботи з літератури оцінювати варто, враховуючи й помилки з мови, виставляти одну оцінку; по-третє, похвальні грамоти видавати у всіх класах.

Великого значення надавалося іспитам, які проводилися у письмовій формі. Диктант і твір пропонувалося організовувати в 8-10 класах в окремі дні, пропонувалося дві теми творів, два варіанти завдань з математики; у 7 класі передбачалося багато іспитів, тому рекомендувалося письмовий з літератури (твір) не проводити. Завдання для екзаменів готував обласний відділ народної освіти у 6-8 варіантах тем, диктантів, задач, щоб запобігти списуванню. Для 7, 10 класів МНО встановлювало терміни для складання усіх іспитів: 7 клас - 25.05 - 10.06., 10 клас - 25.05 - 20.06.

Своєрідний підхід був до проведення іспитів у 7 і 10 класах: пропонувалося проводити іспит із труда, у майстерні (практичне заняття, у процесі якого можна опитувати і теоретичний матеріал, пройдений у цих класах), а з метою піднесення престижу іноземної мови можна провести іспит у цих класах, з історії - у 7, 8, 9, 10 класах, а з історії СРСР нової - в 10 класі. Не проводити іспити рекомендувалося в 5-6 класах.

Отже, по-перше, важливим чинником в організації та проведенні іспитів є заснування видання Збірника наказів та інструкцій МНО УСРР, в якому на допомогу учасникам навчального процесу подавалися методичні рекомендації; по-друге, у ньому друкувалися доповідні записки та відповідні накази за підсумками перевірки і вивчення стану проведення й організації іспитів, що свідчило про відкритість інформації; по-третє, із Збірника наказів та інструкцій нам вдалося відстежити історію розвитку педагогічного явища «екзамени»: зміни відбувалися в підходах до їх проведення, формах відповідно до розвитку змісту шкільної освіти, а разом із тим, рекомендувалося забезпечувати «... чуле та уважне ставлення до кожного учня, не залякувати. І під час підготовки до іспитів, і під час самих іспитів виховувати в учнів почуття гордощів за свою працю, прагнення якнайкраще скласти іспити». Це давало можливість дотримуватися морально-етичних норм та забезпечувати відповідний мікроклімат.

Нами розглянуто історію розвитку педагогічного явища «екзамени» в період другої половини XIX ст. - тридцяті роки XX ст., і, виходячи з цього, можемо зробити такі основні висновки:

- розвиток загальноосвітньої школи в Україні другої половини XIX ст. - тридцяті роки XX ст. зазнавав постійних змін, у якому взаємодіяли циклічні й лінійні тенденції. У рамках кожної окремо взятої шкільної системи здійснювалися лише такі зміни, які не порушували цілісність системи, а новий етап розвитку починався тоді, коли одна шкільна система в цілому змінювалася іншою;

- поетапне чергування шкільних систем виступало складовою частиною загального процесу соціально-політичного, соціально-економічного та соціокультурного розвитку України. Періоди прискореної модернізації чергувалися з періодами стабілізації і навіть стагнації: на реформи накладалися контрреформи у визначений історичний період;

- шкільні системи періоду реформ набували таких ознак: шкільна освіта була спрямована на підготовку активної самостійної особистості, члена громадянського суспільства; загальноосвітній характер навчання; змістовний принцип побудови навчального процесу; єдність і наступність освітніх установ всіх рівнів; відкритість школи для представників всіх соціальних груп; зв'язок школи з суспільством, починаючи із сім'ї і закінчуючи органами місцевого самоврядування;

- шкільні системи періоду контрреформ мали протилежні характеристики: загальна спрямованість освіти на підготовку лояльних підданих, кваліфікованих виконавців, які б мали високі професійні якості, але не претендували на самостійну активність в соціально-політичному житті; професійний характер навчання; формальний принцип побудови навчального процесу; практика «книжкового» навчання, спрямована на механічне засвоєння учнями максимальної суми знань; існування шкіл різного типу і рівня; протиставлення школи суспільству, починаючи з виключення або зведення до мінімуму участі громадських організацій в управлінні школою.

Варто акцентувати увагу на тому, що процес розвитку вітчизняної школи в період другої половини XIX ст. - тридцяті роки XX ст. мав все одно поступальний характер; навіть в ході циклічного чергування шкільних систем в старі форми вливався новий зміст, і саме звернення до цих форм свідчить про те, що інновації переходили в традиції, відбувалося накопичення позитивного історичного досвіду, на основі якого здійснювався подальший розвиток. Свідченням цього може слугувати й організація та проведення перевірочних (перевідних та випускних) іспитів (екзаменів). Перспективи подальших пошуків у напрямку дослідження полягають у вивченні педагогічного явища «екзамени» в наступних історичних періодах.

екзамен педагогічний школа парафіяльний

Список використаних джерел

1. Гаєвська Л. Державно-громадське управління загальною середньою освітою в Україні (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.): [монографія] / Л. Гаєвська // Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. - Умань : ПП Жовтий, 2008. - 332с.

2. Сірополко Степан. Історія освіти в Україні. - Київ: Наук, думка, 2001. - 912 с.

3. Федорова Н. М. Становление государственно-общественного управления школьным образованием в России : дис. ... д-ра пед. наук : спец. 13.00.01 / Н. М. Федорова. - СПб., 2010. - 466 с.

4. Филоненко, Татьяна Владимировна «Этапы развития общеобразовательной школы в России :Школьные системы XIX - первой трети XX вв.». Режим доступу: http://www.dissercat.com/content/etapy- razvitiya-obshcheobrazovatelnoi-shkoly-v-rossii-shkolnye-sistemy-xix- pervoi-treti-xx-v#ixzz2aqWU 1VVh

5. Гавриш Р. М. Шкільна діяльність земського самоврядування на лівобережній Україні в 1865-1919 роках : дис. ...канд. істор. наук : 07.00.01 / Гавриш Римма Леонідівна. - Полтава, 1998. - 177 с.

6. Захарова І. В. Роль земств у розвитку народної освіти в Україні (18641917 рр.) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук : спец. 07.00.01 «Історія України» / І. В. Захарова. - К., 2002. - 18 с.

7. Звягинцев Е. А. Земство и учебное ведомство / Е. А. Звягинцев // Юбилейный земский сборник. 1864-1914/ [под ред. Б. Б. Веселовского, З. Г. Френкеля]. - СПб. : [б.в.], 1914.

8. Каптерев П. Ф. История русской педагогии / П. Ф. Каптерев. - СПб. : Тип. О. Богданова, 1909. - 540 с.

9. Левченко І. М. Роль народної ініціативи в розвитку початкової та середньої освіти на Лівобережній Україні в 1825-1860 рр. : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук : спец. 07.00.01 - «Історія України» / І. М. Левченко. - Запоріжжя, 2002. - 18 с.

10. Народное образование в СССР. Общеобразовательная школа. Сборник документов. 1917-1973 гг. / составители: А. А. Абакумов, Н. П. Кузин, Ф. И. Пузырев, Л. Ф. Литвинов. - М. : Педагогика, 1974. - 560 с.

11. Днепров Э. В. Российское образование в XIX - начале ХХ века : в 2 т. / Э. Д. Днепров. - М. : Мариос, 2011. - Т. 1. - 648 с.; Т. 2. - 672 с.

Размещено на Allbest.ru