Ціннісне самоставлення вчителя як конструкт емоційно-ціннісної складової соціальної справедливості у педагогічній взаємодії

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 37.091.12:35.035

ціннісне самоставлення вчителя як конструкт емоційно-ціннісної складової соціальної справедливості у педагогічній взаємодії

Л.В. Клочек

У статті висвітлюються психологічні особливості ціннісного самоставлення вчителя як конструкта емоційно-ціннісної складової соціальної справедливості у педагогічній взаємодії. Зазначається, що ціннісне самоставлення педагога виявляється у системі його ставлень до себе як до суб'єкта справедливих дій щодо учнів. Наголошується, на тому, що, здійснюючи ціннісне самоставлення, педагог вдається до самопізнання, здійснює самооцінювання, виявляє повагу до себе як до суб'єкта справедливої поведінки; його дії виступають предметом самокорекції та самоконтролю. Ціннісне самоставлення вчителя виявляється в аутосимпатії, самоприйнятті та самоцінності; супроводжується зусиллями, які сприяють самовираженню особистості педагога. Ціннісне ставлення педагога до себе як до суб'єкта справедливих дій, у єдності з ціннісним ставленням до учнів, презентують ціннісне ставлення до явища соціальної справедливості у педагогічній взаємодії.

Ключові слова: соціальна справедливість, ціннісне самоставлення вчителя, ціннісне ставлення до учня.

В статье представлен теоретический анализ особенностей ценностного самоотношения педагога как конструкта эмоцинально-ценностной составляющей социальной справедливости в педагогическом взаимодействии. Отмечается, что ценностное самоотношение педагога проявляется в системе его отношений к себе как к субъекту справедливых действий относительно учеников. Акцентируется внимание на том, что, совершая ценностное самоотношение, педагог совершает действия, направленные на самопознание, самооценивание, проявляет уважение к себе как к субъекту справедливого поведения; его действия выступают предметом самокоррекции и самоконтроля. Ценностное самоотношение учителя проявляется в аутосимпатии, самопринятии и самоценности; сопровождается усилиями, которые способствуют самовыражению личности педагога. Ценностное отношение педагога к себе как субъекту справедливых действий, в единстве с ценностным отношением к ученикам, представляют ценностное отношение к явлению социальной справедливости в педагогическом взаимодействии.

Ключевые слова: социальная справедливость, ценносное самоотношение учителя, ценносное отношение к ученику.

L. Klochek . THE AXIOLOGICAL SELF-TREATMENT OF A TEACHER AS CONSTRUCTION OF EMOTION AND VALUABLE COMPOSITION FOR THE SOCIAL JUSTICE IN THE EDUCATIONAL INTERFCTION

The paper features the theoretical analysis of axiological treatment characteristics of a teacher to the social justice in the teaching interaction. The axiological treatment of a teacher to the social justice is explained as a phenomenon, which is found in the system of a teacher's attitudes to himself as to the subject ofjust actions and subjective attitudes to students - partners in joint activities aimed at their personal, intellectual and creative development. The author shows that the axiological self-treatment of a teacher is found out in the implementation of his need in selfknowing; in the implementation of adequate and just self-assessment; in the availability of respect for himself as the bearer of knowledge about social justice and as to a subject of socially just behavior. It is indicated that the educational actions of a teacher act as the subject of selfcorrection and self-control, which is carried out with regard to compliance with the generally accepted in the society and in particular educational environment norms of social justice. The characteristics of axiological self-attitude of a teacher are disclosed, which is actualized in auto sympathy, self-acceptance and self-value; accompanied by efforts that encourage self-expression of the teacher as a person. It is proved that axiological attitude of a teacher to himself as to the subject of just actions towards students in unity with axiological treatment to them, presents axiological treatment of the teacher to the social justice in educational cooperation, which harmonizes the relationship between participants in the educational process. Their coexistence in the system of moral-axiological coordinates opens the opportunities for self-expression and self-realization.

Keywords: social justice, educational interaction, axiological self-treatment of a teacher.

Постановка проблеми

Соціально-моральним завданням педагога є встановлення соціальної справедливості у процесі його взаємодії зі школярами. Реалізація вказаного завдання можлива за умови здатності педагога бути неупередженим стосовно кожного учня та об'єктивно оцінювати його досягнення чи невдачі з урахуванням індивідуальних психологічних особливостей і життєвих обставин. Соціальна справедливість, яка виникає у стосунках учасників навчально-виховного процесу, є складним явищем, до якого входять інформаційно- когнітивна, мотиваційно-конативна, емоційно-ціннісна складові. Остання виявляється в ціннісному ставленні вчителя до моральних норм, дотримання яких відбувається у площині його педагогічної взаємодії з учнями. Конструктами емоційно-ціннісної складової є ціннісне самоставлення вчителя, ціннісне його ставлення до учнів, сумлінне ставлення до соціальних норм і моральних імперативів. Виявляти справедливість щодо учнів, ціннісно до них ставитися може лише той педагог, який поважає себе як особистість і цінує як професіонала. Тому вивчення емоційно-ціннісної складової соціальної справедливості у педагогічній взаємодії має розпочинатися з дослідження саме цього конструкта.

Вивчення проблеми ставлень було започатковано вченим О. Ф. Лазурським, який наголошував на тому, що особистість можна розглядати як систему вибіркового свідомого зв'язку людини з дійсністю [8]. Його послідовник В. М. М'ясищев стверджував, що ставлення презентують внутрішню сторону зв'язку особистості з навколишнім світом; суспільні відносини, в які включена людина, знаходять своє відображення у суб'єктивних ставленнях до цієї сторони дійсності [10].

Вчені, які вивчали феноменологію людських ставлень (Б. Г. Ананьєв, І. Д. Бех, О. О. Бодальов, С. Л. Рубінштейн), сходилися на думці, що їх психологічна структура включає пізнавально-емоційні утворення: у свідомості людини відбувається когнітивне і почуттєве відображення дійсності. Зокрема, О.О.Бодальов наголошував на тому, що у ставленнях поєднуються знання людини про дійсність як об'єктивовані значення; їх переживання, що наповнює знання особистісним смислом; дії людини, у яких виявляється функціонування значень у її діяльності [5]. Специфікою ціннісних ставлень вважається єдність об'єктивного та суб'єктивного у відображенні людиною оточуючої дійсності. У взаємодії з навколишнім світом вона зважає на цінності, які визнаються як об'єктивні, загальноприйняті в людському соціумі та які існують незалежно від переживань, мотивів, волі суб'єкта. У таких цінностях втілюються соціальні норми й ідеали на певному етапі культурно-історичного розвитку суспільства. Загальнолюдські цінності, до яких належить і справедливість, у результаті усвідомлення їх суб'єктом стають індивідуальними, власними надбаннями, феноменом свідомості. І. Д. Бех назвав їх особистісними цінностями, які є унормованими утвореннями, що задають характер поведінки людини і за певних умов утворюють внутрішній стрижень особистості [3].

Ставлення особистості до цінності соціальної справедливості виникає в процесі включення суб'єкта у соціальні відносини, де або враховуються основоположні інтереси кожного учасника соціальної взаємодії, або вони порушуються. Як цінність, соціальна справедливість постає у свідомості особистості у вигляді принципу регуляції взаємодій людей, дотримання якого забезпечує встановлення виправданої соціальної рівності. На рівні самосвідомості соціальна справедливість розцінюється як особистісна якість, яка обумовлює здійснення суб'єктом справедливого вчинку по відношенню до будь-якої людини.

Піднімаючи проблему цінностей і ціннісних ставлень у педагогічній діяльності, Ж. Б. Сулейменова наголошувала на тому, що ціннісні ставлення є необхідним компонентом ціннісної орієнтації педагога і забезпечують адекватну умовам побудову педагогічного процесу. Дослідниця вказувала, що ціннісне ставлення вчителя до педагогічної діяльності, яке відрізняється гуманістичною спрямованістю, визначає характер і способи взаємодій педагога й учнів [14].

Постановка мети статті

Здійснити вивчення психологічних особливостей ціннісного самоставлення педагога як конструкта емоційно-ціннісної складової соціальної справедливості у педагогічній взаємодії.

Виклад основного матеріалу дослідження

Справедливі дії вчителя стосовно всіх без виключення школярів, з якими він взаємодіє, презентують його ціннісне ставлення до педагогічної діяльності в цілому і до явища соціальної справедливості зокрема. У запропонованій Д. О. Леонтьєвим схемі ієрархії основних цінностей особистості соціальна справедливість виявляється на всіх визначених ученим рівнях. Вона є безпосередньою цінністю етичного порядку; цінністю, яка пронизує процес міжособистісного спілкування; її можна розглядати як цінність професійної реалізації педагога; визначається як індивідуальна її цінність [9].

Ставлення вчителя до соціальної справедливості виступає як єдність об'єктивної та суб'єктивної сторін відображення ним реалій педагогічного буття. З одного боку, має місце конкретна взаємодія двох учасників навчально-виховного процесу, яка природно виникає і характеризується здійсненням учителем певних дій. З іншого боку, в цих обставинах, як зазначав Л. С. Виготський, виявляється зміст свідомості суб'єкта ставлення, що спонукає його до вибору мотивів своєї поведінки, яким надано певний смисл [6]. Оскільки ціннісне ставлення до соціальної справедливості виступає як поєднання усвідомленої педагогом норми рівності щодо усіх учнів і справедливого вчинку, який є осередком психічного, то ми схильні визначати його як складне утворення, в якому поєднуються когнітивна, емоційно-ціннісна та поведінкова складові. Змістовно ціннісне ставлення педагога до соціальної справедливості виявляється у системі ставлень учителя до себе як до суб'єкта справедливих дій, до учнів - об'єктів свого впливу і до людини в цілому.

Виходячи з окресленої структури, ціннісне самоставлення вчителя, як конструкт емоційно- ціннісної складової соціальної справедливості у педагогічній взаємодії, доцільно розглядати як трикомпонентне утворення, що включає когнітивний, емоційно-ціннісний і поведінковий компоненти. Висвітлення когнітивного компонента самоставлення вчителя передбачає вивчення його гностичного ставлення до себе, що включає наступне: самосприймання своєї особистості як носія моральних рис і як людини, яка згідно свого освітнього й культурного рівня та професійних обов'язків вдається до певних вчинків щодо учнів; уявлення педагога про себе, яке співвідноситься із завданнями його діяльності та на основі чого обґрунтовується стратегія дій, спрямованих на співпрацю з учнями; стійкі концепти вчителя про себе, вироблені посередництвом мисленнєвих операцій; конструювання за допомогою уяви свого потенційного «Я» на основі співставлення педагогом реального та ідеального «Я», проектування власного професійного життя.

Перш за все когнітивна сторона ціннісного самоставлення педагога виявляється в самопізнанні. Воно відбувається за умови рефлексії, коли суб'єкт стає у метапозицію до себе і, виконуючи роль стороннього спостерігача, отримує цінну, не відому іншим інформацію про себе. Передумовою самопізнання стає порівняння особистістю себе з іншими людьми. Помічаючи певні риси в інших, вона усвідомлює їх наявність у собі. Б. Г. Ананьєв це визначав як перенесення таких властивостей і називав їх «рефлексивними рисами». Дослідник їх кваліфікував як внутрішні індивідуально-вибіркові ставлення особистості до предметів матеріального світу та їхньої ідеальної презентованості у свідомості суб'єкта. Перед тим, як набути свідомого суб'єктивного сенсу і стати цінністю, вони піддаються оцінці. Ціннісні ставлення особистості до себе набувають різних форм: вони перетворюються у вольові якості, моральні звички, стиль внутрішнього життя людини [2].

Про необхідність неперервного самопізнання педагогів упродовж усього їхнього професійного життя писала Н. В. Кузьміна, оскільки вважала, що саме воно є основою високого рівня продуктивності праці. На думку вченої, вчителі, які не припиняють процес пізнання себе і пошуку найкращих сторін своєї особистості, мають адекватну самооцінку, є доволі чутливими до своїх недоліків і переваг, правильно визначають причини професійних успіхів і педагогічних помилок, уміють аналізувати й узагальнювати результати своєї роботи. Вказані дослідницею особливості приписуються високопрофесійному педагогу, до арсеналу досягнень якого включається здатність будувати взаємодії з учнями, що ґрунтуються на гуманістичних положеннях добропорядності, чесності, справедливості, людяності. Н. В. Кузьміна зазначала, що неперервне і всебічне самопізнання, яке обумовлюється прагненням педагога до самовдосконалення, має активний регуляторний характер [7].

Процес самопізнання неможливий без здійснення суб'єктом внутрішнього спостереження за своєю особистістю. Воно дає можливість учителю мислено скеровувати погляд на власні внутрішні процеси, трансформації, властивості. Фіксація уваги на психічних проявах допомагає педагогу визначитися зі слабкими і сильними сторонами своєї особистості, а результатом інтроспекції стає самозвіт учителя про зміст власних думок і уявлень про соціальну справедливість. Формуванню вмінь самопізнання і отриманню чіткої та правдивої перед собою відповіді на запитання, що цінного є в особистості, сприяє особистісний досвід педагога. Постійно рефлексуючи на власне «Я», він наближається до віднаходження істини про своє життєве і професійне призначення.

Емоційно-ціннісний компонент самоставлення вчителя виявляється в установці відносно себе як особистості, яка має аутосимпатію, самоповагу, психологічне прийняття самої себе в ситуаціях, де вона поводилася гідно - як чесна, професійна, справедлива людина.

Про самоповагу як один із проявів ціннісного ставлення особистості до себе писала В.М. Чернокозова. На думку дослідниці, ця якість досягається завдяки усвідомленню людиною власної суспільної цінності та якостей, які вартісні уваги зі сторони оточуючих. Той, кому властива повага до своєї особистості, здатний бути емпатійним, глибоко мислити, має сформовану систему цінностей, визначився у житті зі своїм призначенням, готовий до здійснення шляхетних вчинків. Його можна охарактеризувати як людину, яка керується настановами власної совісті та яка живе за принципами справедливості. Самоповага вчителя, що ґрунтується на прийнятті себе як суб'єкта справедливих вчинків, який відповідально ставиться до процесу навчання і виховання учнів, є ознакою впевненості педагога у правильності своєї позиції та виявом ціннісного ставлення до об'єктів свого впливу, до утвердження соціальної справедливості у відносинах з ними.

І. Д. Бех у своїх поглядах обґрунтував прямий зв'язок самоповаги особистості з її гідністю, яка виникає у взаємодії з соціальним простором, а потім трансформується у ставлення до себе. Змістовою основою почуття гідності вчений вважав сукупність моральних характеристик особистості, до яких входить справедливість. Їх піднесення до рівня смислоутверджувальних імпульсів активізує морально-духовну сферу особистості. Виходячи з поглядів дослідника, в основі морально-духовної активності вчителя лежить почуття гідності, передумовою виникнення якого є досягнення самоповаги через усвідомлення і переживання ним самого себе у сукупності з моральними якостями, які також викликають і повагу оточуючих [4].

Тільки педагог, самоставлення якого набуває якості самоцінності, здатний до самореалізації через справедливий вчинок. Як зазначала Л. Є. Просандєєва, самоцінність особистості не повертає її у минуле, не прив'язується до попередньо пережитих моментів, а спрямована у майбутнє, до реалізації своїх здібностей і можливостей, до зміцнення віри у свої сили [12]. Наявність у вчителя розвиненої самоцінності спонукає його до пошуку шляхів роботи над собою для того, щоб у результаті спромогтися віднайти якості, що сприятимуть покращенню взаємин з учнями. Це наближає особистість учителя до певної реалізації її ідеального «Я» у реальному житті, при вирішенні професійних завдань.

У цьому контексті соціальна справедливість як цінність, яка обов'язково має бути на озброєнні вчителя, виступає його самоцінністю. Ідея необхідності рівнозначного ставлення до всіх учнів, набувши особистісного смислу, впроваджується не тільки через зовнішні дії педагога, а завдяки переживанню ним своєї спроможності реалізуватися як самодостатній професіонал, набуває здатності вирішувати складні дилеми у взаєминах з учнями чи здійснювати справедливий арбітраж непростих стосунків між ними.

Процес утворення ціннісного самоставлення вчителя стає цілісним і завершеним завдяки включенню до його структури, поряд із когнітивним і емоційно-ціннісним компонентами, конативного. Згідно концепції Н. І. Сарджвеладзе, цей компонент виявляється в управлінні особистістю собою - в установці на самокорекцію і підвищений самоконтроль. Мотиваційним імпульсом таких дій є прагнення володіти собою [13].

Установка суб'єкта педагогічної діяльності на самокорекцію виявляється у його готовності управляти своїми психічними станами у відповідності до обставин, які складаються у взаємодіях з учнями. Впливаючи на свою особистість, учитель здійснює внутрішню регуляцію, спрямовану на підвищення рівня власної самоорганізації, самодетермінації, самовдосконалення в питаннях побудови взаємин з учнями. Здійснення самокорекції вчителем, який виявляє себе як суб'єкт справедливої поведінки, може відбуватися в декількох аспектах. По-перше, має місце оперативна самокорекція педагога, яка виникає у педагогічних ситуаціях під час навчально- виховного процесу. Безпосередньо на занятті чи у позаурочний час, вчитель, фіксуючи у свідомості прояви учнів та власні дії у стосунках з ними, екстеріоризує структури своєї професійної самосвідомості та здійснює доцільні змінювання до окремих з них. По-друге, обов'язково здійснюється підсумкова самокорекція, яка вносить поправки в уявлення і зміст образу професійного «Я» вчителя. Результат його спілкування з учнями спонукає до аналізу правильності власних дій у сенсі їх відповідності стандартам справедливої поведінки. По-третє, у високопрофесійного педагога має виявлятися випереджаюча самокорекція, зміст якої полягає в прогнозуванні своїх дій у нових нестандартних ситуаціях відносин з учнями. Такий процес відбувається з опорою на власний життєвий і професійний досвід педагога та на індивідуальні й вікові особливості другої сторони навчально-виховного процесу.

Щоб попередити небажані прояви, педагог здійснює самоконтроль, систематично фіксуючи свій психологічний стан і педагогічні дії. Г. С. Нікіфоров у своєму дослідженні виокремлював такі види самоконтролю: емоційний самоконтроль, коли особистість співвідносить пережитий і бажаний емоційні стани; самоконтроль діяльності, який виступає як звіряння бажаного образу дій і образу тих дій, що здійснюються; соціальний і моральний самоконтроль, які тлумачив з точки зору переживання особистістю моральних вимог суспільства і співставлення їх із власним формулюванням моральних обов'язків стосовно себе [11]. У здійсненні вчителем як суб'єктом справедливої поведінки самоконтролю виявляються усі три його види. Для себе педагог фіксує наявність емоційного комфорту чи дискомфорту від власноруч вчинених дій щодо учня. У його життєвому досвіді зберігаються образи станів, коли він реалізовував свої рішення на користь учня чи справи. Водночас наявне бажання так вибудувати стосунки з окремим школярем, щоб від усвідомлення їх справедливості отримувати задоволення. Самоконтроль не дозволяє піддатися спокусі власних владних амбіцій і спонукає до морального вибору та справедливих дій.

Ставлення вчителя до себе як носія цінності соціальної справедливості пов'язане з процесом продукування ціннісного ставлення до учнів - другого учасника педагогічної взаємодії, - яке сприяє як реальним діям, так і є своєрідним проектуванням ціннісного ставлення педагога до людей у цілому. Це підсилюється сумлінним ставленням учителя до соціальних норм і моральних імперативів і у педагогічній взаємодії виявляється у його соціально справедливих вчинках.

Викладене вище дозволяє зробити наступні узагальнення. Ціннісне ставлення вчителя до соціальної справедливості виявляється в ціннісному самоставленні педагога та його ціннісному ставленні до учнів як об'єктів свого навчально-виховного впливу. Ціннісне самоставлення вчителя презентоване процесами самопізнання й самооцінювання, виявом самоповаги, готовністю педагога здійснювати самокорекцію своїх дій щодо учнів і контролювати себе як суб'єкта справедливих вчинків. Водночас при ціннісному самоставленні вчитель здійснює інтроспекцію та рефлексує свої особистісні й поведінкові прояви, виявляє аутосимпатію, самоприйняття, усвідомлює власну самоцінність і прагне до самовираження через справедливі вчинки у педагогічній взаємодії. Ціннісне ставлення педагога до себе як до суб'єкта справедливих дій, в єдності з ціннісним ставленням учнів та сумлінним ставленням до соціальних норм і моральних імперативів, презентують емоційно-ціннісну складову соціальної справедливості у педагогічній взаємодії та демонструють ціннісне ставлення вчителя до цього явища.

Подальше дослідження окресленої нами проблеми має бути спрямоване на вивчення психологічних особливостей ціннісного ставлення вчителя до учнів та його сумлінного ставлення до соціальних норм і моральних імперативів, що дозволить теоретично вивчити емоційно-ціннісну складову соціальної справедливості у педагогічній взаємодії та здійснити її емпіричне дослідження.

Список використаних джерел

1. Ананьев Б. Г. Человек как предмет познания / Б. Г. Ананьев - СПб.: Питер, 2001. - 288 с.

2. Бех І. Д. Виховання особистості: В 2-х кн. Кн.1: Особистісно орієнтований підхід: теоретико-технологічні засади: Наук. видання / І. Д. Бех.- К.: Либідь, 2003. - 280 с.

3. Бех І. Д. Психологічні джерела виховної майстерності / І. Д. Бех. - К.: Академвидав, 2009. - 248 с.

4. Бодалев А.А. Восприятие и понимание человека человеком / А.А. Бодалев . - М.: Изд- во МГУ, 1982. - 199 с.

5. Выготский Л.С. Психология / Л.С. Выготский. - М.: Изд-во ЭКСПМо-Пресс, 2000. - 1008 с.

6. Кузьмина Н.В. Очерки психологии труда учителя: Психологическая структура деятельности учителя и формирование его личности / Н.В. Кузьмина. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1967. - 183 с.

7. Лазурский А.Ф. Избранные труды по психологи / А. Ф. Лазурский. - М.: Наука, 1997. - 446 с.

8. Леонтьев Д.А. Методика изучения ценностных ориентаций / Д. А. Леонтьев. - М.: Смысл, 1992. - 17 с.

9. Мясищев В.Н. Избранные психологические труды / Под ред. А.А.Бодалева. - М.: Издательство «Институт практической психологии», Воронеж: НПО «МОДЭК», 1995. - 356 с.

10. Никифоров Г. С. Самоконтроль человека / Г. С. Никифоров - Л.: Изд-во Ленинградского университета, 1989. - 192 с.

11. Просандєєва Л. Є. Психологічні аспекти розвитку самоцінності особистості в юнацькому віці / Л. Є Просандєєва // Вісник Чернігівського Національного педагогічного університету. Серія: Психологічні науки. - 2015. - Вип. 126. - С.138- 142.

12. Сарджвеладзе Н. И. Личность и ее взаимодействие с социальной средой / Н. И. Сарджвеладзе. - Тбилиси: «Мецниереба», 1989. - 176 с.

13. Сулейменова Ж. Б. Педагогические ценности и ценностые отношения как содержание воспитательного процесса в вузе / Ж. Б. Сулейменова [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://new.elib.altstu.ru/disser/conferenc/ 2010/02/pdf/300suleymenova.pdf.

References

1. Anan'ev B.G. Chelovek kak predmet poznanija / B.G. Anan'ev - SPb.: Piter, 2001. - 288 s.

2. Bekh I.D. Vykhovannya osobystosti: V 2-kh kn. Kn.1: Osobystisno oriyentovanyy pidkhid: teoretyko-tekhnolohichni zasady: Nauk. vydannya / I.D. Bekh.- K.: Lybid', 2003. - 280 s.

3. Bekh I.D. Psykholohichni dzherela vykhovnoyi maysternosti / I.D. Bekh. - K.: Akademvydav, 2009. - 248 s.

4. Bodalev A.A. Vosprijatie i ponimanie cheloveka chelovekom / A.A. Bodalev . - M.: Izd-vo MGU, 1982. - 199 s.

5. Vygotskij L.S. Psihologija / L.S. Vygotskij. - M.: Izd-vo JeKSPMo-Press, 2000. - 1008 s.

6. Kuz'mina N.V. Ocherki psihologii truda uchitelja: Psihologicheskaja struktura dejatel'nosti uchitelja i formirovanie ego lichnosti / N.V. Kuz'mina. - L.: Izd-vo LGU, 1967. - 183 s.

7. Lazurskij A.F. Izbrannye trudy po psihologi / A.F. Lazurskij. - M.: Nauka, 1997. - 446 s.

8. Leont'ev D.A. Metodika izuchenija cennostnyh orientacij / D.A. Leont'ev. - M.: Smysl, 1992. - 17 s/

9. Mjasishhev V.N. Izbrannye psihologicheskie trudy / Pod red. A.A.Bodaleva. - M.: Izdatel'stvo «Institut prakticheskoj psihologii», Voronezh: NPO «MODJeK», 1995. - 356 s.

10. Nikiforov G.S. Samokontrol' cheloveka / G. S. Nikiforov - L.: Izd-vo Leningradskogo universiteta, 1989. - 192 s.

11. Prosandyeyeva L. Ye. Psykholohichni aspekty rozvytku samotsinnosti osobystosti v yunats'komu vitsi / L.Ye Prosandyeyeva // Visnyk Chernihivs'koho Natsional'noho pedahohichnoho universytetu. Seriya: Psykholohichni nauky. - 2015. - Vyp. 126. - S.138- 142.

12. Sardzhveladze N.I. Lichnost' i ee vzaimodejstvie s social'noj sredoj / N.I. Sardzhveladze. - Tbilisi: «Mecniereba», 1989. - 176 s.

13. Sulejmenova Zh.B. Pedagogicheskie cennosti i cennostye otnoshenija kak soderzhanie vospitatel'nogo processa v vuze / Zh.B. Sulejmenova [Elektronnij resurs] // Rezhim dostupu: http://new.elib.altstu.ru/disser/conferenc/ 2010/02/pdf/300suleymenova.pdf.

Размещено на Allbest.ru