Явні та латентні функції школи-інтернату як відкритої системи в контексті теорії Е. Гідденса

Размещено на http://www.allbest.ru/

Явні та латентні функції школи-інтернату як відкритої системи в контексті теорії Е. Гідденса

Н. М. ГОРДІЄНКО

У статті проаналізовано явні та латентні функції інтернатних навчальних за-кладів у контексті теорії Е. Гідденса й пріоритетів інноваційного розвитку школи- інтернату як відкритої соціально-освітньої системи. Запропоновані Е. Гідденсом фун-кції школи як соціального інституту уточнено з урахуванням специфіки інтернатних закладів і доповнено функціями підготовки вихованців до життя в соціумі, їх соціаль-ного захисту й корекційно-реабілітаційного супроводу (явні функції), формування кон-формізму, патерналізму, відтворення маргінальної ментальності та невротизації уч-нів (латентні функції). Визначено пріоритетні вектори інтеграції освітнього й соціа-льного простору в межах процесу становлення та інноваційного розвитку шкіл- інтернатів як відкритих соціально-освітніх систем. школа інтернат освітній гідденс

Ключові слова: школи-інтернати, функції освіти, явні функції, латентні функ-ції, соціальна диференціація, школа як відкрита система.

Серед напрямів очікуваного реформування загальної середньої освіти одним із найбільш складних і відповідальних є модернізація роботи інтер-натних навчальних закладів, які часто є об'єктом критики з боку ЗМІ, пред-ставників влади й громадських активістів. Суть цих звинувачень зводиться зазвичай до невідповідності діяльності шкіл-інтернатів вимогам сучасного життя, динаміці суспільних змін і потребам учнів. Справді, інтернатний на-вчальний заклад за своєю сутністю є напівзакритою освітньою системою, перебування в якій частково ізолює вихованців від суспільства, зумовлюю-чи як позитивні, так і негативні наслідки. Позитивним є те, що вихованці перебувають під опікою держави й постійним доглядом з боку фахівців (учителів, вихователів, лікарів та ін.). Негативний аспект полягає в тому, що закритість школи-інтернату призводить до певного зниження рівня адапто-ваності випускників до суспільства, нестачі в них досвіду соціальної прак-тики для успішного вирішення актуальних соціалізаційних завдань. Оскіль-ки утруднена соціальна адаптація часто призводить до маргіналізації особи-стості й трагічної життєвої долі, проблема підвищення ефективності роботи інтернатних навчальних закладів нині перебуває в епіцентрі уваги влади й розглядається як головний чинник їх масштабного реформування [2; 5; 10].

Для розуміння місії навчального закладу як соціально-освітньої сис-теми фундаментальними є дослідження в галузі соціології освіти, проведені Е. Дюркгеймом, Т. Парсонсом, П. Бурдьє, Е. Гідденсом. Аналізу функцій освіти як соціального інституту присвячені праці вітчизняних науковців В. Астахової [1], В. Кременя [7], М. Лукашевича [3], О. Скідіна [9] та ін.

Науковцями розроблено методологічні засади й організаційні меха-нізми становлення та інноваційного розвитку шкіл-інтернатів як відкритих систем, максимально інтегрованих у соціокультурний простір держави.

© Гордієнко Н. М., 2017

В. Нечипоренко зазначає, що інноваційний розвиток для спеціального за-кладу освіти є, з одного боку, умовою подальшого поступу, а з іншого - загрозою розбалансування внутрішньошкільного освітнього простору у випадку перевищення критичної межі інновацій, втрати рівноваги між ни-ми та стабільними алгоритмами роботи. Запобігти таким ризикам можна за умови врахування при розробці та реалізації стратегії діяльності спеціаль-ного закладу внутрішніх і зовнішніх детермінант його діяльності. До внут-рішніх детермінант належать призначення навчального закладу та усталені підходи до організації його роботи; до зовнішніх - різнопланові чинники макросередовища, головними серед яких є світові тенденції розвитку осві-ти й науки; особливості соціально-економічного, політичного та культур-ного розвитку країни; традиції в галузі освітньої діяльності; освітня полі-тика; рівень розвитку психолого-педагогічної науки. Прогнозування впли-ву цих чинників на траєкторію реалізації місії закладу дає змогу розробити модерну, перспективну стратегію його розвитку, яка відповідає сучасним глобалізаційним викликам і потребам національної освіти [6, с. 10-11].

О. Позднякова на основі аналізу сучасних підходів до проектування вихо-вної системи школи-інтернату доходить висновку, що в контексті нової парадигми відкритих соціально-освітніх систем простежується тенденція формулювання пріоритетних завдань відкритого виховного простору шко- ли-інтернату [8, с. 40]. Отже, у контексті проблеми реформування системи інтернатних навчальних закладів України особливого значення набуває про-цес становлення та інноваційного розвитку закладів цього типу як відкритих соціально-освітніх систем. Досягнення цієї нової якості можливе лише за умови врахування адміністрацією й педагогами шкіл-інтернатів, а також управлінцями вищих рівнів (регіонального та загальнодержавного) явних і латентних функцій шкіл-інтернатів, адже саме функціональна специфіка на-вчального закладу визначає, насамперед, результати його діяльності.

Мета статті - проаналізувати явні і латентні функції школи- інтернату як відкритої системи в контексті теорії Е. Гідденса.

На можливість наявності латентних функцій певної соціальної системи вперше звернув увагу Р. Мертон, вважаючи, що вивчення неявних, прихова-них процесів є актуальним завданням соціології, що важливим аспектом соці-ологічного пояснення будь-якого явища є розкриття латентних функцій соціа-льних інститутів і людської діяльності [4, с. 393]. Дійсно, виявлення тих явищ, які існують у прихованій формі й не завжди піддаються чіткому контролю, дає змогу ефективніше реагувати на соціальні процеси, своєчасно виявляти ризи-ки, створювати захисні й корекційні механізми для протидії негативним яви-щам або актуалізовувати переваги прихованих раніше позитивних функцій.

Особливість латентних функцій полягає в тому, що вони виявляються з невизначеною імовірністю, з різною інтенсивністю й вибірково щодо різ-них людей. Латентний наслідок може бути, а може й не з'явитися залежно від ряду обставин (частіше суб'єктивних, ніж об'єктивних). Латентні нас-лідки несподівані, тому відповідь на них не завжди своєчасна й адекватна.

Так, абсолютно несподівано частина військовослужбовців СРСР, що воюва-ли в Афганістані, звикли до наркотиків. Або несподівано значна частина во-їнів АТО після повернення з фронту розлучилися зі своїми дружинами. Усі ці наслідки мають латентний характер, тому відповідь на них часто запізню-ється і є малоефективною через відсутність відповідної профілактики.

Е. Гідденс продовжив розробку теорії явних і латентних функцій со-ціальної системи, розуміючи під латентними функціями наслідки, небажа-ні або неочікувані для членів соціальної системи, в якій вони виявляються. Учений запропонував класифікацію латентних функцій для школи як соці-ального інституту (табл. 1).

Таблиця 1

Виділені Е. Гідденсом функції реалізуються всіма навчальними за-кладами, незалежно від їхнього типу, проте з різною мірою ефективності та різними акцентами на тих чи інших функціях. Це характерно й для шкіл-інтернатів, призначення яких і контингент учнів зумовлюють відпо-відну функціональну спеціалізацію.

Так, першою метою/цінністю в наведеній класифікації є «Поширення знань», а відповідною латентною функцією - індустрія знань, яка, за Е. Гідденсом, означає переведення освіти на ринкові відносини, надання їй масового, стандартизованого характеру, подібно до індустрії. Це призво-дить до зниження якості освіти й позбавлення її унікальності, своєрідності. Більшість людей здобуває однакову, стандартну освіту, що певною мірою обмежує їх індивідуальність. Масове індустріальне виробництво й масова індустрія знань характерні для епохи модерну. Постмодерну ж властива тенденція індивідуалізації освіти за рахунок її неінституціалізованих форм (використання можливостей інформаційної мережі «Інтернет», онлайн- курсів тощо), посилення індивідуального підходу та спеціалізації освіти.

Проте школам-інтернатам більш властиве якраз прагнення дати дітям стандартну освіту для того, щоб вони могли краще адаптуватися до масово-го суспільства. Якщо для звичайних шкіл індустрію знань можна розглядати як небажаний латентний наслідок, то для інтернатних навчальних закладів це бажаний наслідок, тому що вони, як правило, не мають великих амбіцій і орієнтуються на середньостатистичний рівень досягнень випускників. Лише окремі школи-інтернати, контингент яких становлять обдаровані діти, за-безпечують поглиблену освіту, яка дає змогу випускникам вступати до пре-стижних ВНЗ. Прикладом такої школи-інтернату, зорієнтованої на парадиг-му освітнього постмодерну, є Січовий колегіум (м. Запоріжжя).

Наступною метою/цінністю в класифікації Е. Гідденса є «Глобалізація культури» з явною функцією освоєння світової культури та розвитку диста-нційного навчання. Для шкіл-інтернатів ця функція є надзвичайно важли-вою, оскільки відображає один з пріоритетних напрямів модернізації закла-дів цього типу. Розробка освітніх програм і технологій, що дадуть змогу школам-інтернатам інтегруватися в систему масової комунікації в контексті глобалізації культури, є важливим завданням навчально-методичної роботи в цих закладах. Ідеться про розширення ролі інформаційної мережі «Інтер- нет» у навчальному процесі, імплементацію інноваційного досвіду розвине-них країн щодо використання інформаційних освітніх технологій.

Латентна функція цієї мети (уніфікація, обмеження локальної іден-тичності особистості) для шкіл-інтернатів не видається небезпечною. Ло-кальна ідентичність в учнів формується завдяки традиційності, певній про-вінційності освітніх технологій, характерних для закладів цього типу. Ра-зом із тим окремі школи-інтернати для художньо обдарованих дітей фор-мують у них локальну ідентичність за рахунок творчої діяльності. Прикла-дом такого закладу в Запорізькій області є Малобілозерська обласна гімна-зія інтернатного типу «Дивосвіт», яка залучає учнів до вивчення джерел української художньої культури та опанування регіональних традицій гон-чарного мистецтва.

Наступній меті/цінності (приведення системи знань у відповідність до суспільних вимог) відповідає така явна функція, як перехід до нових технологій навчання, розвиток абстрактних навичок, комп'ютеризація, розвиток економічної свідомості, і така латентна функція, як диференціа-ція життєвих шансів залежно від стартового потенціалу. Для школи- інтернату ця латентна функція дуже важлива, оскільки стартовий потенці-ал випускників суттєво залежить від типу навчального закладу (інтернат для обдарованих дітей, для дітей-сиріт або для дітей з обмеженими можли-востями). На жаль, упровадження нових навчальних технологій, комп'ю-теризація та модернізація змісту освіти відповідно до нових запитів суспі-льства найпізніше здійснюються в інтернатних навчальних закладах (за винятком шкіл-інтернатів для обдарованих дітей). Хоча благодійні фонди (наприклад, фонд Святослава Вакарчука «Люди майбутнього», фонд Вік-тора Пінчука та ін.) допомагають укомплектувати школи-інтернати сучас-ною комп'ютерною технікою, загалом заклади цього типу мають менше можливостей відповідати потребам суспільства, що зростають, і тому їхні випускники опиняються в нерівному становищі порівняно з випускниками звичайних шкіл.

На нашу думку, виділені Е. Гідденсом функції школи повинні бути доповнені для школи-інтернату як особливої інституції з реабілітаційно- корекційними завданнями, специфічними функціями за такими ціля-ми/цінностями:

1. Приведення ментальності вихованців у відповідність до вимог су-спільства. Явна функція - підготовка вихованців до життя в соціумі, латен-тна - формування конформізму.

2. Досягнення соціальної рівності та соціальної справедливості. Явна функція - це соціальний захист дітей, латентна - формування патерналізму й ослаблення особистої відповідальності.

3. Усебічний розвиток і реалізація прав особистості. Явна функція - корекційно-реабілітаційний супровід фізично ослаблених та соціально не- захищених дітей, латентна - відтворення маргінальної ментальності й не-вротизація особистості у випадку, якщо вона починає усвідомлювати не-можливість самореалізації на рівні здорової або фізично повноцінної лю-дини. Доти, поки певні обмежені можливості дитини не акцентуються, во-на не зосереджується на своїй неповноцінності. Це «комплекс Іоланти» - незрячої дівчини, яка не знала, що таке світло, і тому не відчувала потреби в ньому. Але коли Іоланта дізналася про свою сліпоту, то стала від цього страждати. Тож акцент у ставленні до дитини як до інваліда або соціально неблагополучної особи посилює в неї комплекс неповноцінності, що є ла-тентною функцією інтернатних закладів за метою/цінністю забезпечення всебічного розвитку учнів.

Урахування управлінцями й педагогами шкіл-інтернатів зазначених явних і латентних функцій дасть змогу забезпечити становлення та іннова-ційний розвиток закладів цього типу як відкритих соціально-освітніх систем з урахуванням їхньої функціональної специфіки. Успішна реалізація моделі школи-інтернату як відкритої системи можлива за умови інтеграції освіт-нього й соціального простору, що може здійснюватися за такими векторами:

1. Вектор соціальної відповідальності. Інтернат шукає в соціальному просторі організацію, яка готова включити його у сферу своєї соціальної відповідальності, надаючи майданчик для програм соціальної освіти й со-ціального навчання. Такою організацією може бути загальноосвітній або вищий навчальний заклад, музей, філармонія, молодіжний центр, громад-ська організація, армійський підрозділ або інша структура, яка може слу-гувати базою соціального включення.

2. Вектор соціальної та природної екологізації простору. Слідуючи цьо-му вектору, школа-інтернат розвиває діяльність з екологізації прилеглої тери-торії, середовища проживання вихованців. Прикладом такої діяльності є ден-дропарк, заснований Хортицькою національною навчально-реабілітаційною академією у 2016 р. на острові Хортиця. У розвитку дендропарку активну участь взяли учні й педагоги загальноосвітньої санаторної школи-інтернату І--ІІІ ст., яка є структурним підрозділом Хортицької національної академії.

3. Вектор волонтерської діяльності, яка може включати військову й соціальну складові, тобто надання посильної допомоги воїнам АТО, пере-селенцям і соціально депресивним верствам соціуму, дітям з обмеженими можливостями здоров'я тощо.

4. Вектор глобалізації та інформатизації передбачає активне вклю-чення вихованців у соціальні мережі з акцентуванням соціально-освітньої тематики мережевого спілкування, їх залучення до наповнення інтернет- сайту школи-інтернату, налагодження зв'язків закладу з близьким та від-даленим соціальним середовищем.

5. Вектор участі в соціокультурному житті регіону може реалізуватися через участь у спортивних, мистецьких, громадських та інших заходах.

Урахування зазначених векторів у стратегії й програмі розвитку ін-тернатного закладу дасть змогу забезпечити нову якість його діяльності - як відкритої соціально-освітньої системи, що відповідає сучасним глобалі- заційним викликам і потребам національної освіти.

Висновки. Таким чином, успішне реформування шкіл-інтернатів, їх інноваційний розвиток як відкритих соціально-освітніх систем можливі лише за умови врахування менеджерами освіти та педагогами не тільки явних, а й латентних функцій навчальних закладів цього типу, які виявля-ються з невизначеною ймовірністю, з різною інтенсивністю та вибірково щодо різних вихованців, проте суттєво визначають кінцеві результати під- готовки випускника закладу. Виділені Е. Гідденсом явні й латентні функції школи реалізуються в інтернатних закладах з певною специфікою, зумовле-ною їхнім призначенням (соціальною місією) і контингентом учнів. Ці пе-редумови також визначають значущість інших функцій, не врахованих Е. Гідденсом у запропонованій ним класифікації, а саме: функцій підготов-ки вихованців до життя в соціумі, їх соціального захисту й корекційно- реабілітаційного супроводу (явні функції), формування конформізму, пате-рналізму, відтворення маргінальної ментальності та невротизації учнів (ла-тентні функції). Успішна реалізація моделі школи-інтернату як відкритої системи також передбачає інтеграцію освітнього та соціального простору, що може здійснюватися за векторами соціальної відповідальності, волон-терської діяльності, соціальної й природної екологізації простору, глобалі-зації та інформатизації, участі закладу в соціокультурному житті регіону.

Список використаної літератури

1. Астахова В. И. Курс лекций по социологии образования : учеб. пособие для студентов вузов. Харьков, 2009. 464 с.

2. Відбулось перше засідання робочої групи з реформування інтернатних закладів. Президент України Петро Порошенко. Офіційне інтернет-представництво. URL: http://- www.president.gov.ua/news/vidbulos-pershe-zasidannya-robochoyi-grupi-z-reformuvannya-i-36701.

3. Лукашевич Н. П., Солодков В. Т. Социология образования : конспект лекций. Киев, 1997. 224 с.

4. Мертон Р. К. Явные и латентные функции. Тексты. Американская социологи-ческая мысль / под ред. В. И. Добренькова. Москва, 1996. 427 с.

5. Національна стратегія реформування системи інституційного догляду та ви-ховання дітей на 2017-2026 роки. Міністерство соціальної політики України. Офіцій-ний веб-портал. URL: http://www.msp.gov.ua/timeline/Reformuvannya-instituciynogo- doglyadu-ditey.html.

6. Нечипоренко В. В. Теоретичні і методичні засади навчально-реабілітаційної діяльності спеціального закладу як відкритої соціально-освітньої системи : автореф. дис. ... канд. пед. наук : 13.00.03. Київ, 2013. 44 с.

7. Освіта України : Інформаційно-аналітичний огляд / під заг. ред. В. Г. Кременя. Київ, 2001. 224 с.

8. Позднякова О. Виховна система школи-інтернату як освітній феномен. Науко-вий вісник Мелітопольського державного педагогічного університету. Серія : Педаго-гіка. 2016. № 2 (17). С. 37-41.

9. Скідін О. Л., Гавриленко І. М. Соціологія освіти : навч. посібник. Запоріжжя, 1998. 256 с.

10. Уповноважений Президента з прав дитини взяв участь у презентації бачення деінституціалізації догляду дітей в Україні. Президент України Петро Порошенко. Офі-ційне інтернет-представництво. URL: http://www.president.gov.ua/news/upovnovazhenij- prezidenta-z-prav-ditini-vzyav-uchast-u-preze-37387.

11. Giddens A. Sociology. Cambridge, Oxford, 1993. 511 р.

Размещено на Allbest.ru