Формування мовленнєвої культури школярів як чинник розвитку особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формування мовленнєвої культури школярів як чинник розвитку особистості

У статті розглядаються питання щодо розвитку мовленнєвих навичок учнів у процесі навчання. Визначаються основні поняття, форми організації та методи формування мовленнєвої культури учнів.

Мовлення є сукупністю мовленнєвих дій, кожна з яких має власну мету, що випливає із загальної мети спілкування. Основу мови і мовлення становить мовленнєва діяльність. Тільки у ній народжується, формується й мова, й мовлення. Мовленнєва діяльність можлива лише в суспільстві, зумовлюється його потребами.

Мовленнєва культура у сучасній педагогіці розглядається як засіб безпечного і комфортного самовизначення і самореалізації особистості в сучасному світі, як спосіб саморозвитку та вдосконалення, що має величезний виховний потенціал.

Основним завданням роботи з розвитку мовлення учнів є навчити їх змістовно, граматично і стилістично правильно висловлювати в усній та письмовій формі свої та чужі думки.

Розвиток мовлення учнів - це процес тривалий і складний, що вимагає систематичного і цілеспрямовано втручання викладача.

Робота з розвитку мовлення у школі здійснюється на уроках української мови, спеціальних уроках з розвитку зв'язного мовлення.

Включення в традиційні заняття цілеспрямованої роботи по формуванню культури мовлення є необхідною і вкрай актуальною ланкою розвивального процесу, в результаті якого ми повинні отримати гармонійну, культурну, відповідну сучасним реаліям особистість.

Визначення поняття культура мовлення не може зводитися до однозначного твердження.

Деякі вважають, що культура мовлення - це вміння говорити і писати правильно.

Інші стверджують, що культура мовлення - це здатність викладати свої думки просто, доступно і логічно.

Треті вважають, що культура мовлення зводиться в основному до вміння вживати виразні засоби мови.

Четверті, - що точність, стислість і національна самобутність - головні надбання нашої мови.

Говорячи про виражальні компоненти мови, слід звернутися до праці відомої української дослідниці особливостей сучасного ораторського мистецтва, професора Сагач Г.М. У своїй книзі «Риторика» вона обгрунтовує закони ораторського мистецтва, зокрема - «мовленнєвий закон».

Цей закон передбачає вираження думки в дієвій словесній формі, що становить систему комунікативних якостей мовлення - правильність, виразність, якість, точність, стислість, доцільність.

Правильність - це володіння навичками літературного мовлення, передбаченого орфоепічними, орфографічними, граматичними та лексичними нормами.

Виразність - комунікативна якість, за допомогою якої створюється емоційно-образна ситуація, що здійснює вплив на емоції та почуття слухачів. До засобів виразності слід віднести цитати, епітети331, метафори332, приказки, прислів'я, афоризми, а також не літературні, сленгові333 лексичні форми, що притаманні студентам у побутовому спілкуванні.

Ясність - комунікативна якість, яка забезпечує адекватне розуміння сказаного, не вимагаючи від слухачів особливих зусиль при сприйнятті його змісту. Основними причинами, що спричиняють неясність мовлення є

порушення норм літературної мови та перенасиченість мовлення спеціальними термінами, іноземними словами, складними метафорами.

Точність - комунікативна якість мовлення, що передбачає використання слів у повній відповідності з їхнім значенням. Не слід вживати слова та терміни, у значенні яких лектор не впевнений.

Стислість - комунікативна якість, яка передбачає застосування мінімальності мовленнєвих засобів для вираження головної думки, головного змісту.

Доцільність - особлива організація мовних засобів, яка зумовлює відповідність мовлення основній меті.

На основі висновків сучасної наукової думки можна визначити основні правила мови:

1. Правильна вимова звуків.

2. Ритмічне дихання.

3. Використання логічних пауз і логічного наголосу.

4. Використовувати афоризми і цитати.

5. Частіше говорити компліменти.

6. Не допускати злих, образливих жартів.

Вступивши до школи, дитина починає самостійне вивчення рідної мови. Досвід і практика спільної роботи вчителя дозволяють успішно вирішити багато завдань щодо подальшого вдосконалення культури мовлення дітей, а саме:

- удосконалення виразності промови;

- розвиток лексики;

- використання в мовленні навчальної термінології;

- оволодіння нормами граматики;

- розвиток діалогічної та монологічної форм мовлення;

- ознайомлення дітей з художньою літературою, заучування напам'ять.

Робота над культурою усного мовлення передбачає проведення спеціальних вправ, спрямованих на оволодіння учнями правил орфоепії, навчання виразному читанню та ознайомлення з фонетичними закономірностями мови як засобу художньої виразності мовлення.

Прийоми збагачення словникового запасу учнів різноманітні: розкриття значення слова шляхом показу предмета; використання тлумачного словника; синомізація; морфологічний аналіз слів та інші.

Найважливіший принцип роботи з розвитку мовлення - комунікативна спрямованість процесу. Необхідно надавати мовленнєвої діяльності дітей продуктивний характер і спонукати їх постійно до мовленнєвої активності.

На початковому етапі навчання є ефективним ігровий метод. Гра створює хороші умови для спілкування дітей, знімає напругу і сприяє засвоєнню різних навчальних завдань.

Різноманітність існуючих методів навчання дозволяє застосовувати різні види роботи, що також є ефективним засобом активізації навчання. Перемикання з одного виду діяльності на інший, оберігає від перевтоми, і в той же час не дає відволіктися від досліджуваного матеріалу, а також забезпечує його сприйняття з різних сторін.

«Вміння говорити» складається в результаті розвитку спілкування і мислення. Спілкування становить основу навчальної діяльності. Ефект грамотною, образною, логічної промови повинен проявлятися на уроках з усіх навчальних предметів. Виключно важливе значення має організація єдиного фронту боротьби всіх викладачів за культуру мовлення учня. Для цього необхідно дотримання єдиного орфографічного режиму на всіх навчальних заняттях.

Від вчителя потрібно: все, що говориться на уроці, має вимовлятися правильно, неквапливо, чітко і виразно, відповідно до норм вимови (орфоепії).

Діяльність учнів на будь-якому уроці оцінюється з позиції мовного етикету, враховується культура висловлювання з предмета, вміння практично оцінювати своє висловлювання і оточуючих.

Для того щоб збагатити словниковий запас учнів, потрібно виховати в них увагу до незнайомих слів.

На кожному уроці при вивченні теоретичного матеріалу, при виконанні вправ підручника, при складанні пропозицій вчитель зобов'язаний з'ясовувати в учнів, які слова їм зрозумілі і як вони розуміють значення слів, які їм невідомі. Вчитель повинен заздалегідь готуватися до подачі незрозумілих, незнайомих слів. Після знайомства з новим словом потрібно провести цілий ряд вправ для того, щоб це слово увійшло в активний словник учня.

Велике значення в цьому процесі має правильна організація роботи вчителя російської мови і літератури, який повинен прищепити учневі любов до слова. А як саме це буде робити він - питання педагогічної майстерності.

Видів робіт і вправ по формуванню мовної культури учня дуже багато. У цій області діяльності вчитель може і повинен проявити свої творчі здібності. На уроках мови можуть бути наступні види робіт: словникові диктанти (слухові, зорові), п'ятихвилинки, постановки несподіваних питань, рецензування учнями усних відповідей своїх однокласників, різні види розборів слів, підбір одне структурних слів, творчі диктанти, ігри - змагання, комплексний аналіз тексту. Всі ці види робіт сприяють розвитку мовлення учня, підвищенню мовної культури школяра.

Досягти цієї мети можна і при дотриманні педагогіки зустрічних зусиль», тобто процес освоєння нових знань грунтується на взаємопідтримці обох сторін - і вчителя, і учня.

Як проводити «педагогіку зустрічних зусиль» на уроках?

По-перше, сформулювати тему уроку так, щоб вона спонукала до інтенсивної розумової діяльності, до діалогу між вчителем і учнем. Цінність такого підходу полягає в тому, що логіка засвоєння теми не нав'язана вчителем, а побудована з допомогою учнів. Урок стає від цього емоційно багатшими.

По-друге, предметом обговорення може стати проблемне питання, поставлене вчителем. Дискусії сприяють тому, що учень привчається свідомо ставитися до своєї мови: аналізує, критично оцінює її недоліки.

В якості засобів активізації навчання виступають зміст, методи, прийоми і форми організації навчального процесу. Таким чином, рівень активності школяра в процесі навчання визначається тим, наскільки зміст, методи і організація навчання сприяють цій активності.

Таким чином, застосування активних методів і прийомів навчання підвищує пізнавальну активність учнів, розвиває їх творчі здібності, активно залучає учнів в освітній процес, розвиває мовленнєву культуру.

Література

мовленнєвий навчання культура

1.Зязюн І.А., Сагач Г.М. Краса педагогічної дії: Навчальний посібник / Зязюн І.А., Сагач Г.М. - К.: Українсько-фінський інститут менеджменту і бізнесу, 1997. - 302 с.

2.Михайличенко О.В. Суспільно-політичні та гуманітарні науки: теорія, історія та методика навчання: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів [Текст з іл., передмова М. Б. Євтух] / О.В. Михайличенко - Суми: СумДПУ ім. А.С. Макаренка, 2011. - 347 с.

3.Сагач Г. М. Риторика: Підручник [2-ге вид., перероб. і доп.] / Г. М. Сагач. - К. : Ін Юре, 2000. - 567 с.

4.Томас Іржі. Мистецтво говорити / Пер. з чес.[2-е вид.] / Іржі Томас. - К. : Політвидав України, 1989. - 293 с.

Размещено на Allbest.ru