Організація навчально-виховної роботи в сільських школах південної України в повоєнний період

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 94(477)' '1943/1945'' :37

Організація навчально-виховної роботи в сільських школах південної України в повоєнний період

Анотація

освіта повоєнний школа селянство

У статті на основі архівних та інших джерел досліджено складний процес відбудови сфери освіти в південноукраїнському селі в повоєнний період. Особлива увага зосереджена аналізу питань організаційного, матеріально та кадрового забезпечення сільських шкіл. Аналіз навчально-виховного процесу показав, що у повоєнний період в українському селі проведена значна робота зі створення передумов для зростання освітнього рівня селянства, невпинно розширювалась мережа загальноосвітніх шкіл, що дозволила охопити навчанням усі верстви населення.

Ключові слова: освіта, відбудова шкільного господарства, сільські школи, навчання, підручники, письмове приладдя, учительські кадри.

Annotation

V. Revenko

Organization of educational work in rural schools south of ukraine in the postwar period.

The article is devoted to the analysis of complex conditions, which were education, lacked of school buildings, teaching material resources, there was a significant lack of teachers and specialists with higher education. Part of children of school age did not attend school through a difficult financial situation, lack of clothing and shoes and work on the farm.

To improve the material conditions of students and the elimination of children's homelessness, the public education authorities and the public had taken the necessary measures: provided clothing, money assistance, free meals, conducted classes at home and provided books and notebooks. Analysis of the educational process showed that in the postwar period in the Ukrainian village carried out considerable work on creation of preconditions for the growth of the educational level of the peasantry, constantly expanding the network of secondary schools that allowed us to cover the training of all segments of the population.

Key words: education, rehabilitation of school agriculture, rural schools, teaching, textbooks, writing utensils, teaching staff.

Однією з помітних тенденцій сучасної історичної науки є звернення уваги дослідників до історії розвитку освітньої системи в Україні. Це зумовлено необхідністю врахування практичного досвіду роботи історико-педагогічного досвіту минулого, з метою виявлення досягнень та уникнення помилок.

Аналіз історіографії показав, що доробок із даної тематики має достатньо велику базу. Проблему організації освіти в селах у визначених хронологічних межах висвітлена в працях учених радянського (А. Бондара, Є. Березняка, О. Завадської, О. К. Зубань та ін.) та пострадянського (В.С. Курило, В.О. Шпортенко, Г.В. Кучеренко, Л.Д. Березівська, Н.С. Улітова, Т.Л. Гавриленко, О.Б. Петренко, О.В. Попова, О.О. Любар, Ю.В. Носіков та ін.) періодів. Але існуюча література не розкриває усі проблемні питання, пов'язані із організацією шкільної освіти повоєнного періоду, тож зазначена тематика потребує подальшого дослідження. Виходячи з цього автор статті ставить за мету розглянути з власної точки зору особливості організації освіти на прикладі Півдня України в означений період.

У другій половині 1943 - навесні 1944 рр. внаслідок успішного наступу радянської армії Південна Україна була визволена від німецько-румунських загарбників. Населення визволених районів приступило до відбудови народного господарства. Величезний обсяг відновлювальних робіт вимагав різкого підйому духовної культури народу. Тому однією з найважливіших умов нормалізації життя було відновлення і розгортання діяльності закладів освіти [1, с. 15]. Урядом республіки був розроблений план відновлення шкільної мережі, який зобов'язував місцеві органи протягом 1943 - 1946 рр. повністю відновити передвоєнну кількість шкіл [1, с. 21].

Виконуючи цю постанову, Народний Комісаріат освіти України видав наказ про поновлення роботи в усіх школах. Виконкоми обласних, міських, сільських та селищних Рад депутатів трудящих розглянули це питання на своїх засіданнях, розробили конкретні плани поновлення мережі освітніх закладів і доклали всіх зусиль, щоб своєчасно підготувати школи до початку занять. Звичайно, більшість щойно відкритих шкіл працювала не в своїх приміщеннях, а в тимчасово обладнаних під школи, а часом і у хатах колгоспників, і навіть у бліндажах. Так, наприкінці 1943-1944 навчального року в хатах колгоспників Миколаївської області працювало 69 шкіл, Одеської - 176 [1, с. 22].

За час свого «господарювання» загарбники знищили не лише шкільні приміщення, а й парти, столи, дошки тощо. Положення з меблями було дуже важке - діти сиділи по 34 за однією партою, а в ряді випадків не було навіть цього. Тому відразу після вигнання окупантів організовували збирання меблів серед населення, ремонтували уціліли меблі після окупації, виготовли нові в шкільних майстернях вчителі разом з батьками і учнями [2, арк. 3].

У полі зору партійних і радянських органів України були не тільки відбудова шкільних будинків і забезпечення їх матеріальної бази, а й якість навчання та дієвість учбового процесу.

Найважливішим післявоєнним завданням стало охоплення навчанням всіх дітей шкільного віку і тисячі підлітків, яких війна відірвала від навчання. Багато дітей з різних причин не мали можливості відвідувати школу. Місцеві ради депутатів трудящих проводили облік усіх дітей і підлітків, які мали навчатися в школі [3, с. 14]. У компетенції цих органів було право притягати до відповідальності винних за прогулювання дітьми школи без поважних причин.

Та попри здійснені заходи значна кількість дітей залишилися поза школою. Так, кількість дітей не охоплені навчанням в розрізі минулих літ станом на 1 липня 1951 р. по Миколаївській області показує таблиця.

З данних таблиці видно, що основними причинами, через які діти не відвідували школу стали важкі матеріальні умови сім'ї, віддаленість місця проживання, робота в колгоспах, відсутність одягу тощо, але в той же час прослідковується динаміка щорічного зменшення кількості учнів, які неохопленні навчанням. Для ліквідації відсіву та повернення в школу дітей органами народної освіти вживалися заходи: потребуючим дітям ремонтувалися старий одяг і взуття, вони отримували грошову допомогу, безкоштовне харчування, з ними велися заняття вдома, забеспечували підручниками і зошитами [2, арк. 7]. Так, учням шкіл Миколаївської області за 1946-1947 рр. видано безкоштовно 9687 пар взуття, 3984 комплекти одягу. Надано грошову допомогу учням в сумі 182350 крб. По всіх районах області місцевими майстрами виготовленні 4900 пар взуття [4, арк. 18]. Через райспоживспілку за цілий рік отримано 69 пар дитячого взуття призначеного для школярів, але фактично воно виявилася дуже малих розмірів, приблизно на 4-5 років. Дитячого одягу отримано 102 речі, але серед них не виявилося жодної теплої [5, арк. 6]. У селах області працювали 42 їдальні, в яких діти - сироти та діти інвалідів Великої Вітчизняної війни одержували їжу безкоштовно - 3779 учнів [4, арк. 18]. Відповідно до рішення бюро Херсонського обкому КП(б)У від 16 грудня 1946 р. з метою надання матеріальної допомоги дітям шкільного віку населених пунктів постраждалих від посухи, виконком депутатів трудящих та РК КП (б) У постановив організувати в районах і селах області пункти харчування з одноразовим гарячим харчуванням [6, арк. 51]. Але не скрізь допомога дітям проводилась на належному рівні. Більшість сільських шкіл Одещини у 1945 - 1946 рр. навчальному році мали приміщення для їдалень і буфетів, але громадське харчування в школах не організовано. Тоді як учні міських шкіл отримували щоденно по 50 гр. хліба і по 10 гр. цукру на одного учня [2, арк. 5]. У перше півріччя гарячі сніданки організовані тільки у трьох районах. Багато шкіл області отримували продукти харчування з пришкільних земельних ділянок і від колгоспів, але організація гарячих сніданків була на дуже низькому рівні [7, арк. 31].

Велику допомогу надавали учням батьківські комітети. Наприклад, батьківський комітет Володимирівського району Миколаївської області надав матеріальну допомогу учням одягом і взуттям на суму 600 крб. [4, арк. 19]. Проте мобілізована громадськість на допомогу налагоджена не в усіх школах. Наприклад, в Жовтневому районі ніякої матеріальної допомоги учням за рахунок громадськості не надовалося [4, арк. 20].

У полі зору партійних і радянських органів України були не тільки діти шкільного віку, але й доросле населення, яке в силу різних причин не отримало навчання. У післявоєнні роки важливе місце в системі народної освіти займали школи робітничої та сільської молоді, які мали своїм завданням дати загальноосвітню підготовку тій частині молоді, яка в умовах війни і фашистської окупації позбавлена можливості відвідувати школу, а тепер була зайнята на виробництві. Вже 6 липня 1944 р. виходить постанова уряду СРСР про організацію шкіл сільської молоді. Перші школи робітничої молоді організували в 1944 - 1945 рр. У 1944 - 1945 рр. в школах сільської молоді на Херсонщині навчалося 1 600 осіб [8, с. 38 -39].

У сільських районах Одеської області з 1 січня 1945 р. по 1 січня 1946 ліквідували неграмотність в організованих групах з 294 осіб, з них 116 жінок і 178 допризивників [2, арк. 62]. По сільських районах області 1945 - 1946 рр. працювало 64 школи сільської молоді, з них 25 семирічних, в яких навчалось 1356 підлітків, 39 початкових шкіл, у яких навчалися 1244 підлітка [2, арк. 69]. У 1946 - 1947 рр. в Миколаївській області працювало 10 шкіл сільської молоді та 12 окремих класів. Всього в районах області у вечірніх школах навчалось 590 молодих колгоспників і службовців [4, арк. 31].

Навчання сільської молоді проводилося без відриву від сільськогосподарських робіт і тому навчальний рік розпочинався 1 листопада 1944 р. і завершувався 1 травня 1945 р. Надалі урядам союзних республік надавалося право визначати початок і закінчення навчального року самостійно в межах шестимісячного строку навчання [8, с. 38].

Школи організовувались у великих селах, в колгоспах, радгоспах та при машинно-тракторних станціях. Школи сільської молоді спочатку створювались як початкові і семирічні, а там, де не вистачало учнів для розгортання школи, створювались окремі 1 - 7 класи при школах загального навчання. У ході ліквідації малописемності та здійснення закону про загальнообов'язкове навчання кількість початкових шкіл і окремих класів зменшувалась, а семирічних шкіл - зростала [9, с. 67].

Основним з недоліків у роботі шкіл селянської молоді був великий відсів учнів. Тільки в Одеській області протягом 1945- 1946 навчального року покинули навчання 63 людини. Основною причиною стала відсутність в ряді підприємств нормальних умов для навчання робочої молоді [2, арк. 70]. Слабка відвідуваність і відсів учнів значною мірою обумовлювалися затримками учнів на вечірніх роботах в радгоспах і колгоспах і відсутністю освітлення в школі. Сільські школи, окрім шкіл райцентрів, освітлювалися гасом, але значним недоліком стала нестача ламп. Також у школах припинялося навчання з початком польових робіт [4, арк. 24].

Постачання сільських шкіл робітничої молоді підручниками та навчальними посібниками поставлено погано, більшість з них користувалися посібниками масових шкіл, в приміщеннях яких вони проводили роботу. Педагогічними кадрами школи були забезпечені. У цих школах працювали вчителі масових шкіл в порядку сумісництва, але серед них спостерігалась велика плинність. Внаслідок цих і багатьох інших причин, знання учнів були на досить низькому рівні, особливо на курс попередніх класів, і як слідство, залишилися значно недовиконані навчальні плани шкіл сільської молоді. Також необхідно відмітити, що в багатьох працях радянських істориків зазначається, що на кінець четвертої п'ятирічки вже було повністю ліквідовано неписьменність та малописьменність серед дорослого населення. Проте це не відповідало дійсності. Протягом 6 років після звільнення Миколаївської області, відповідно до звітів органів народної освіти, в області навчено 5,5 тис. чол., причому деякі районо щорічно, починаючи з 1948 р., у своїх звітах по суті стверджували, що ліквідація неписьменності в районах закінчена. Природно, що якби звітні дані облоно були правдоподібні, то ліквідацію неписьменних давно закінчили, проте на 1 січня 1951 р. число неписьменних з сільського населення становило 0,023% [10, арк. 112].

У 1950 р. в цілому по області за даними облоно навчено неписьменних 1049 чол. і малограмотних 1823 чол. Навчання неграмотних і малограмотних проводилося головним чином у першій половині 1950 р., за цей період навчено неписьменних 960 чол. і малограмотних 1555 чол. А у другій половині 1950 р. навчено неписьменних тільки 89 чол., малограмотних 268 чол. План випуску неписьменних в 1950 р. виконаний тільки на 42,6%. Зовсім не виконаний план випуску в Арбузинському, Баштанському, Березнегуватському, Лисогірському, Новоодеському, Привільнянському районах. По Жовтневому району виконано план на 21,5%, по Вознесенському - 13,9%. План випуску малограмотних в цілому по області виконано на 96,9%. Виключно погано організовано навчання неписьменних і малограмотних у Варварівському районі. Із загальної кількості 196 малограмотних в 1950 р. охоплено навчанням 52 чол., з яких закінчили курс навчання 13 чол. Ще гірше з ліквідацією неписьменних: з 163 неписьменних закінчили курс навчання 7 чол. Облік і звітність з навчання неписьменних і малограмотних у системі народної освіти перебували в занедбаному стані і дані одержувані облоно абсолютно не є достовірними. У багатьох районах області, а так само в облоно, не знають повних даних про чисельність неписьменних і малограмотних. Ряд завідувачів райвно стали на шлях приписок і обману держави, намагаючись прикрити цим самим свою бездіяльність і незадовільний стан роботи по ліквідації неписьменності і малограмотності. З 19 районів тільки в 4-х (Вознесенському, Володимирівському, Казанківському та ін.), дані підтверджуються первинними документами. У 8 районах 17 підтверджуються тільки частково. У 7 районах не підтверджуються взагалі. Загалом в області приписано за кількістю навчених неписьменних 527 чол., або 50,2%, малограмотних - 913 чол., або 50,0% [10, арк. 113-115].

На 1 січня 1951 р. сільськими радами Миколаївської області вирахувано неписьменних 6738 осіб (вік 8-49 років), з них 5 643 жінок, 1095 чоловіків. З 288 сільських рад 182 мали неписьменних 11 і більше осіб, 35 сільських рад - від 6 до 10 осіб, 37 - від 1 до 5 чоловік, і тільки 34 сільських рад не мали ні одного неписьменного. Найбільша кількість неписьменних в Арбузинському (679 осіб), Широколанівському (396 чол.) районах, що складало 0,04% до числа населення у віці 8 - 49 років [10, арк. 112]. На 1 січня 1951 р. з 575 обстежених сільських рад Одеської області виявили, що серед населення віком від 8 до 49 років, тільки в 26 не було неграмотних [11, арк. 7-8].

Наявність такого великого числа неписьменних пояснювалося перш за все тим, що органи народної освіти по суті не займалися ліквідацією неписьменності, їх не виявляли, обліку не вели, внаслідок чого плани навчання складалися занижені, облікових не навчали і представляли вищестоящим органам недостовірну інформацію.

Особливо гострою проблемою, яка діяла на повноцінне функціонування шкіл, було кадрове питання. Багато вчителів загинуло на війні, а підготовка педагогічних кадрів під час війни різко скоротилася. Тим часом, відновлення й розгортання мережі шкіл, здійснення Закону про загальне обов'язкове навчання вимагали різкого збільшення кількості учителів, підвищення рівня їхньої професійної підготовки. В Україні розгорнулася підготовка і перепідготовка вчительських кадрів. Виконком Миколаївської обласної ради організував п'ятимісячні курси на 360 чоловік учителів. Влітку 1951 року на курсах підвищення кваліфікації навчалися в Миколаївській області - 510 вчителів, в Одеській - 670, в Херсонській - 540 та 90 інспекторів по 30 чоловік з кожної області [12, арк. 22]. Показники про збільшення кількості вчителів, рівень їх освіти і стаж роботи по Миколаївській області розкриває таблиця. З даних таблиці видно, що якщо загальна кількість вчителів за 1947-1951 навчальні роки збільшилась на 20,51 %, то число вчителів з вищою педагогічною освітою збільшилось на 55,14 %. У 1947-1948 навчальному році число вчителів з вищою освітою збільшилось на 44,3%, з незакінченою вищою на 34,68 %, з середньою освітою на - 57,7 %. Водночас різко зменшилось число вчителів, які не мали педагогічної освіти. Якщо в перший післявоєнний рік вчителів з середньою загальною освітою було 1583, то в 1950 - 1951 навчальному році - лише 23 %. За цей же час число вчителів з незакінченою середньою освітою зменшилося до 40 % [13, арк.54].

До того ж багато вчителів не мали достатніх знань з того предмету, який викладали учням. Так, один із учителів Варварівського району Миколаївської області показав на перепідготовчих курсах в 1954 - 1955 рр. повну безграмотність і все ж його назад прислали на роботу, і як наслідок цього - в школі була низька успішність [14, арк. 50]. Не встигали в навчанні значна кількість учнів початкових семирічних і середніх шкіл, особливо в 4-6 і 8 класах, зокрема з української та російської мов і математики [12, арк. 15]. 1950 - 1951 навчальний рік закінчився з великим відсотком неуспішності, тобто 15% учнів залишилися на другий рік і на осінні іспити [15, арк. 95].

Необхідно відмітити, що дисципліна в школах довгий час залишалася на низькому рівні. Характерними порушеннями шкільної дисципліни були: розмови на уроках, запізнення на заняття, невиконання домашніх завдань, псування шкільного інвентарю, самовільний відхід з уроків, грубість у відношенні з вчителями, торгівля на базарі [2, арк. 37].

Щоб запобігти порушенню дисципліни в школах велась активна виховна робота, яка спрямовувалась на виховання в учнів комуністичного світогляду, любові до своєї соціалістичної батьківщини і непримиренної ненависті до ворогів радянської країни [2, арк. 14].

Основним завданням загальноосвітньої школи була підготовка молоді до вступу в спеціальну середню і вищу школу. З перших кроків своєї історії радянська школа розвивалась як трудова школа. Основний принцип трудового виховання в радянській школі полягав у тому, щоб учні разом із знаннями здобували вміння, які можна застосовувати у виробництві, оскільки переважна більшість їх працюватиме в різних галузях народного господарства. У багатьох школах суспільно корисна праця школярів стала одним із ефективних засобів трудового виховання [16 с. 169-170]. Учні старших класів (починаючи з 6 кл.) активно працювали на полях колгоспів і радгоспів, на будівництві, збирали лікарські рослини тощо.

Наприклад, учні шкіл Цебриківського району Одеської області виробили 54700 трудоднів, зібрали у фонд оборони 31 000 крб., 380 кг. металобрухту, провели 51 суботник. У Чорнянському районі учні виробили 64000 трудоднів, зібрали 2,5 тон металу, 3 центнери лікарських рослин. У подарунок червоній армії відправили 2 центнери тютюну. Учні шкіл 8 районів Одеської області зібрали 259 123 трудоднів, 508 тон металу [7, арк. 47].

Усі школи Миколаївської області допомагали колгоспам у збиранні колосків, соняшнику, виконували інші посильні роботи в колгоспах. Учні Новокостянтинівської школи зібрали 20 центнерів зерна, учні Новожуковської школи зібрали 7 центнерів зерна, Вікторівської - 6 центнерів. Школярі Костоватської школи прибрали 15 га. соняшнику, справили прополку 30 га. Ячменю [5, арк. 9-10]. Суспільно корисна робота шкіл велася в напрямку надання максимальної допомоги сім'ям фронтовиків, інвалідам Вітчизняної війни та дітям - сиротам [2, арк. 38].

У другій половині 40-х - першій половині 50-х років ХХ ст. керівні органи держави не раз наголошували на важливій ролі позакласної та позашкільної роботи в житті дітей, а також у формуванні їхнього світогляду. Вся робота по організації культурного відпочинку дітей проводилась відповідно віковим особливостям дітей, спрямовуючи всю увагу на виховання дітей в дусі радянського патріотизму.

Однією з форм здійснення інтенсивного політико-ідеологічного та виховного впливу на дітей у позанавчальний час стало створення дитячих піонерських оздоровчих і трудових таборів, покликаних організовувати дозвілля дітей, наповнюючи його суспільно - корисною працею та заходами, спрямованими на фізичний розвиток, формування здорового способу життя, підвищення політичного та ідейного рівня майбутніх будівників комунізму.

У післявоєнний час табірний піонерський рух почав відроджуватися в середині 40-х рр. Спочатку літні оздоровчі табори організовували в приміщеннях шкіл, які знаходилися в сільській місцевості, на літо їх переоблаштовували під спальні корпуси [17, с. 4-5].

З метою кращої організації дозвілля, влітку обласні відділи народної освіти давали районні інструктивні вказівки по організації роботи шкільних бібліотек, проведення районних зльотів юних мандрівників, планували відпустки вчителів з таким розрахунком, щоб дозвілля дітей організовано та знаходилося під постійним наглядом вчителів[18, арк. 4]. Також організація дозвілля проводилася на дитячих спортивних та ігрових майданчиках в школах, дитячих будинках, у парках. У значній частині шкіл та дитячих будинків розташованих на березі Чорного та Азовського морів, на берегах річок Дніпра та Інгулець, організовувався відпочинок та дозвілля дітей на берегах, де облаштовувалися пляжі та ігрові майданчики.

Питання підготовки та проведення дозвілля дітей - важливий захід повоєнної відбудови і потребував належної уваги всіх інстанцій. Недостатня організація дозвілля та систематичної роботи з дітьми призводила до того, що залишені без нагляду діти, піддавалися впливу злочинних елементів і ставали на шлях хуліганства і злочинності. З метою подолання дитячої безпритульності і злочинності, партійні органи зобов'язали органи освіти здійснювати ефективне керівництво позашкільною та позакласною роботою.

Отже, у повоєнний період в українському селі проведена значна робота зі створення передумов для зростання освітнього рівня селянства. Однак масштабні негативні явища й недоліки в організації освітньої роботи суттєво знижували реальні результати. До того ж шкільна освіта в досліджуваний період знаходилася в безпосередньому підпорядкуванні від соціально-економічних та суспільно-політичних чинників, які диктували зміст і функціонування загальноосвітньої школи. Основними причинами незадовільного стану навчально-виховної роботи в багатьох школах були: залишкове фінансування, недостатнє зміцнення навчально-матеріальної бази, недостатня підготовленість певної частини вчителів до роботи в школі, недостатня кількість фахівців з вищою освітою, а також відсутність з боку Міністерства освіти УРСР, обласних, міських і районних відділів народної освіти належної роботи по підвищенню фахової кваліфікації цих вчителів, поліпшенню заочного навчання, плинність керівних педагогічних кадрів. Учні часто надмірно перевантажувалися громадськими завданнями, не приділялося належної уваги організації їх дозвілля та відпочинку. Однак, треба зауважити, що мережа загальноосвітніх шкіл невпинно розширювалась, а це дозволило охопити навчанням усі верстви населення.

Список використаної літератури

1. Бакуменко П. І. З історії боротьби Комуністичної партії за розвиток народної освіти на Україні (1943-1970 рр.) / П. І. Бакуменко. - Київ : Політвидав України, 1972. - 235 с. ; Bakumenko P. I. Z istorii borotby Komunistychnoi partii za rozvytok narodnoi osvity na Ukraini (1943-1970 rr.) / P. I. Bakumenko. - Kyiv : Politvydav Ukrainy, 1972. - 235 s.Державний архів Одеської області у м. Одеса (ДАОО). - Ф.11. - Оп.12. - Спр.278. - 141 арк.; Derzhavnyi arkhiv Odeskoi oblasti (dali - DAOO). - F. 11. - Op.12. - Spr. 278. - 141 ark. dali - DAMO). - F.P.7. - Op.4. - Spr.528. - 231 ark.

2. Талан Є.П. Колгоспи Української РСР в період завершення будівництва соціалізму (1951-1958 рр.) / Є.П. Талан. - К.: Наук. думка, 1966. - 160 с. ;Talan Ye.P. Kolhospy Ukrainskoi RSR v period zavershennia budivnytstva sotsializmu (1951-1958 rr.) / Ye.P. Talan. - K.: Nauk. dumka, 1966. - 160 s.

3. Державний архів Миколаївської області у м. Миколаїв (ДАМО). - Ф.П.7. - Оп.4.

- Спр.528. - 231 арк.; Derzhavnyi arkhiv Mykolaivskoi oblasti u m. Mykolaiv (DAMO). - F.P.7. - Op.4. - Spr.528. - 231 ark.;

4. ДАМО - Ф.П. - 7. - Оп.8. - Спр.214 - Арк.58.; DAMO - F.P. - 7. -Op.8. - Spr.214

- Ark.58.

5. Державний архів Херсонської області у м. Херсон (ДАХО). - Ф.1979. - Оп.2. - Спр.49. - 82 арк.; Derzhavnyi arkhiv Khersonskoi oblasti u m. Kherson (DAKhO). - F.1979.

- Op.2. - Spr.49. - 82 ark.

6. ДАОО. - Ф.11. - Оп.11. - Спр.405. - 206 арк.; DAOO. - F. 11. - Op.11. - Spr.405. - 206 ark.

7. Кучеренко Г.В. Організація освіти працюючої молоді після звільнення території України від нацистської окупації / Г.В. Кучеренко // Наукові праці: Науковий журнал. - Т.129. Вип.116. Історія. - Миколаїв: Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2010. - С. 37- 40.; Kucherenko H.V. Orhanizatsiia osvity pratsiuiuchoi molodi pislia zvilnennia terytorii Ukrainy vid natsystskoi okupatsii / H.V. Kucherenko // Naukovi pratsi: Naukovyi zhurnal. - T.129. Vyp.116. Istoriia. - Mykolaiv: Vyd-vo ChDU im. Petra Mohyly, 2010. - S. 37- 40.

8. Кошарний І. Я. У сузір'ї соціалістичної культури. Культурне будівництво у возз'єднаних областях УРСР (1939-58рр.) / І. Я. Кошарний. - Львів : ЛДУ, 1975. - 150 с. ; Kosharnyi I. Ya. U suziri sotsialistychnoi kultury. Kulturne budivnytstvo u vozziednanykh oblastiakh URSR (1939-58rr.) / I. Ya. Kosharnyi. - Lviv : LDU, 1975. - 150 s.

9. ДАМО - Ф.П. - 7. - Оп.8. - Спр.23 - 116 арк.; DAMO - F.P. - 7. - Op.8. - Spr.23 - 116 ark.

10. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України. (ЦДАВО України) - Ф.582. - Оп.24. - Спр.304. - 250 арк.; Tsentralnyi derzhavnyi arkhiv vyshchykh orhaniv vlady i upravlinnia Ukrainy. (TsDAVO Ukrainy) - F.582. - Op.24.

- Spr.304. - 250 ark.;

11. ДАМО - Ф. - 992. - Оп.6. - Спр.1185 - 103 арк. DAMO - F. - 992. - Op.6. - Spr.1185 - 103 ark.

12. ДАМО - Ф.П. - 7. - Оп.8. - Спр.214 - Арк.5.; DAMO - F.P. - 7. -Op.8. - Spr.214. - Ark.54.

13. ДАМО - Ф. - 2812. - Оп.2. - Спр.51 - 124 арк. ; DAMO - F. - 2812. - Op.2. - Spr.51 - 124 ark.

14. ДАМО - Ф. - 992. - Оп.6. - Спр.1184 - 101 арк.; DAMO - F. - 992. - Op.6. - Spr.1184 - 101 ark.

15. Золотоверхий І. Д. Історія радянської культури / І. Д. Золотоверхий. - К.: Наук. думка, 1966. - 220 с.; Zolotoverkhyi I. D. Istoriia radianskoi kultury / I. D. Zolotoverkhyi. - K.: Nauk. dumka, 1966. - 220 s.

16. Анпілогова Т.Ю. Піонерський табірний рух як форма політико-ідеологічного та виховного впливу на радянську молодь (на матеріалах Донбасу). / Т.Ю Анпілогова // Вісник Луганського Національного Університету імені Тараса Шевченка. - 2009. - № 21(184). -. С.4- 8.; Anpilohova T.Iu. Pionerskyi tabirnyi rukh yak forma polityko- ideolohichnoho ta vykhovnoho vplyvu na radiansku molod (na materialakh Donbasu). /

T.Iu Anpilohova // Visnyk Luhanskoho Natsionalnoho Universytetu imeni Tarasa Shevchenka. - 2009. - № 21(184). -. S.4- 8.

17. ДАХО. - Ф.1979. - Оп.3. - Спр.288. - 435 арк.; DAKhO. - F.1979. - Op.3. - Spr.288. - 435 ark.

Стаття надійшла до редакції 08.12.2016 р.

Размещено на Allbest.ru