Проблеми формування креативності в інклюзивному середовищі: історико-теоретичний аспект

Л.Л. Дика

Проблема розвитку креативності особистості в інклюзивному середовищі є однією з центральних в педагогіці, оскільки прогрес суспільства - це шлях постійної творчості, долання стереотипів і вироблення нових, нестандартних, часто несподіваних ідей, оригінальних підходів і шляхів до їх втілення. Одним з головних педагогічних завдань при цьому є виховання людини, здатної акумулювати і творчо переосмислювати набутий досвід, досягнення людства в науці, культурі, мистецтві, розвивати технології. Це завдання відображене в Національній доктрині розвитку освіти в України, у якій підкреслюється необхідність застосовувати нові педагогічні технології особистісно зорієнтованого виховання для формування творчих здібностей дітей [1, с. 44].

Одним із найважливіших завдань сучасної освіти є формування творчої, мислячої особистості. Головною метою навчальних закладів, як зазначено зокрема в Концепції загальної середньої освіти, є створення сприятливих умов для розвитку творчого потенціалу та таких індивідуальних здібностей особистості, які забезпечать їй досягнення життєвого успіху [3, с. 7].

Формування креативності - це педагогічне управління індивідуальним становленням особистості, що потребує особливої уваги, додаткових педагогічних впливів. Для того, щоб формування креативності відповідало сучасним вимогам, потрібно забезпечити оптимальні психолого-педагогічні умови.

Проблема формування креативності особистості, особливо в інклюзивному середовищі, є надзвичайно актуальною, оскільки сучасне суспільство потребує від людини креативного та нестандартного вирішення тих чи інших проблем, прийняття нестереотипних рішень, упровадження нових ідей, уникнення стереотипів у різних сферах життя та діяльності діяльності.

Дослідженням проблеми формування креативної особистості та її креативних здібностей присвячено чимало наукових праць як вітчизняних, так і зарубіжних учених. Так, історико- психологічні аспекти проблеми формування креативності досліджували М. Воллах, Дж. Гілфорд, Х. Грубер, Дж. Девідсон, Н. Коган, С. Мідник, Е. Торранс, Д. Фельдман, Д. Харінгтон; теоретичні й методичні особливості формування креативності розкрито в працях Д. Богоявленської, М. Гнатко, В. Дружиніна, Л. Єрмолаєвої-Томіної, В. Козленко, В. Моляко; психологічні положення теорії творчості висвітлено Л. Виготським, А. Брушлинським, О. Леонтьєвим, О. Лук, В. Моляко, Я. Пономарьовим, В. Роменець, С. Рубінштейном, В. Рибалкою; особливості педагогічної творчості проаналізовано в наукових працях В. Андреєва, В. Загвязинського, В. Кан-Калика, Н. Кузьміної, М. Поташника, В. Сластьоніна та ін.

Проблема здатності до творчої діяльності розглядалася у працях українських та російських методистів К. Баханова, В. Комарова, О. Мокрогуза, А. Єрмолаєнко, Л. Боргової, О. Поментун та ін.

Серед наукових праць, що присвячені теоретичним і практичним засадам формування й розвитку різних видів креативності, варто назвати розвідки Т. Березіної, А. Голованової, О. Попеля, Г. Фішера, О. Чичук (соціальна креативність), Р. Бєлоусової, Г. Голованової, Н. Мартишкіної (комунікативна креативність), О. Степанова (математична креативність), О. Антонової, О. Дунаєвої, С. Сисоєвої (педагогічна креативність), а також публікації зарубіжних науковців А. Адлера, Дж. Гілфорда, Д. Дункера, С. Мідника, Дж. Рензуллі, В. Смідта, Д. Тейлора, Е. Торренса, М. Уоллаха, Д. Халперна, К. Юнга та ін., у працях яких домінантним є психолого- педагогічний аналіз креативності.

Питання креативності особистості є багатоаспектним та розглядається в міждисциплінарному контексті. Зокрема, за результатами історико-педагогічного аналізу визначено етапи становлення та розвитку означеної проблеми в історії наукової думки: природний (кінець ХІХ - перша половина ХХ століть), інтелектуально-творчий (друга половина ХХ століття) та особистісно-креативний (кінець ХХ - початок ХХІ століть) [4].

З'ясовано, що процес формування креативної особистості в науковій теорії розглядається у двох напрямах: перший - історія формування творчої особистості, що ґрунтується на її природі, усебічному та гармонійному розвитку; другий - історія формування творчо-креативної особистості, що поєднує інтелектуальні здібності та творчу обдарованість особистості.

Провідними засадами дослідження проблеми креативності є: філософські підходи до розуміння творчості як основи формування креативності особистості - теологічний (Августин, Аристотель, Платон, Сократ); логіко-гносеологічний (П. Абеляр, Р. Бекон, А. Кентебрійський, Р. Луллія); класичний (Г. Гегель, І. Кант, Е. Кондильяк, А. Налчаджян, Й. Фіхте, Ф. Шеллінг); творчий освіта креативність професійний

антропологічний (Л. Фейєрбах, Н. Хамітов); матеріалістичний (Е. Блох, В. Енгельмейєр, К. Маркс); персоналістичний (М. Бердяєв, А. Бергсон, З. Фрейд), що становлять методологічну основу досліджуваної наукової проблеми загалом; філософсько-світоглядні концепції як сукупність філософських ідей, принципів, форм і методів набуття теоретичних знань і практичного досвіду про творчість як процес збагачення знань за допомогою раціональних операцій, інтуїтивний процес розумової діяльності, підсвідомий творчий процес створення символічних образів- архетипів, на основі яких і формується креативність особистості; філософські напрями - філософсько-антропологічний, культурологічний - фундаторами яких були В. Винниченко, М. Коцюбинський, М. Куліш, Л. Українка, Є. Плужник, Ф. Прокопович, Г. Сковорода, І. Франко, М. Хвильовий, наукові ідеї яких ґрунтуються на натурфілософії й логіці; філософські принципи креативності (становлення нового світобачення глобальної креативності, світоглядної парадигмальності креативної діяльності, самоорганізації креативної діяльності, значущості креативної діяльності та процесів, екології творчості й управління креативними процесами), що характеризують творчість як світоглядну категорію та основу креативної діяльності особистості у професійній сфері діяльності.

Загальновідомим є той факт, що фундаментом формування креативної особистості є психологічна та соціологічна теорія. Так, у межах соціологічного підходу виокремлено такі напрями дослідження креативності: феноменологічний, біхевіористичний, прагматичний і не прагматичний, у межах яких зазначено,що формування креативності особистості уможливлюється завдяки наявності в неї „індивідуального начала”, умов для зміни соціальних ролей, що спонукають її до творчої реконструкції, породжуючи креативну дію (Дж. Дьюї, М. Емірбайєр, Х. Йоас, Г. Мід) [4].

Крім цього, з'ясовано основні положення та ідеї соціологічного підходу щодо сутності креативності особистості й процесу її формування в соціумі, зокрема визначено креативність як: соціокультурний феномен, основу суспільного прогресу, механізм соціальної самореалізації творчої особистості, механізм успішної соціальної взаємодії, умову становлення професійно успішної особистості (Н. Гартман, Е. Гуссерль, Б. Скінер, Е. Міше, Ч. Пірс, А. Уайтхед, А. Шюц).

Більшість дослідників поняття „креативність” утотожнюють з поняттям „творчі здібності”. Так, різні психологічні школи пропонували власні підходи до вивчення творчості, творчого мислення та творчих здібностей. М. Ярошевський пов'язує визначення креативності з характером мислення (діяльності) і за допомогою психологічних процесів з' являються нові цінності в різних галузях людської діяльності [2, с. 13].

Дослідники А. Маслоу, Р. Мей, К. Роджерс стверджують, що творчість є сила, яка сприяє та забезпечує самопросування індивіда в своєму розвитку. Критеріями є не якість результату, а характеристики та процеси, які активізують творчу продуктивність.

Так, ще у роботі О. Леонтьєва „Дослід експериментального дослідження мислення” (1954 р.) з'являються етапи творчого мислення, де головне - момент розв'язання проблеми (задачі), пов'язаний з безсвідомими механізмами.

У 60-ті роки з'являються перші роботи вчених Я. Пономарьова (1960), В. Брушлинського (1967), О. Тихомирова (1967), М. Ярошевського (1967), Б. Кедрова (1969), А. Матюшкіна (1969), в яких на науково-експериментальній основі досліджуються творчі процеси [2, с. 14].

Я. Пономарьов дає своє визначення творчого мислення - джерело розвитку, руху, взаємодії, яка веде до розвитку, розвиває взаємодію.

Якщо подивитись на проблему креативного мислення через відносини: суб'єкт-предмет (творчий процес), то слід зупинитися на дослідженнях процесів продуктивного мислення (О. Брушлинський, І. Калошина, О. Тихомиров). Творчість (креативність) в цьому підході опосередковані діяльністю творця.

А. Нечаєв головним педагогічним завданням висунув експериментальне вивчення вроджених задатків та складання різних умов для їх розвитку. Цей метод став доволі популярний, тому що міг використовуватися в педагогічній практиці з метою розв'язання багатьох завдань [2, с. 9].

Зовсім інший підхід до проблеми творчості в роботах Б. Теплова. Він вважав, що формування творчої особистості пов'язане з багатогранною діяльністю людини. Аналіз особливостей творчого мислення дозволив визначити його склад через такі якості розуму, як системність, самостійність, гнучкість, критичність, логічність, реактивність. Для педагогіки це мало велике значення та розкривало можливості визначити шляхи їх формування та розвитку, а якості розуму виступали в реальності, які можна виміряти та зробити об'єктами педагогічного впливу.

Отже, творчість - це діяльність людини, яка утворює нові оригінальні цінності; це здатність до самовираження та самоактуалізації, що, в свою чергу, є магістральним в феноменології креативності. Але є ще третій - інтеграційний підхід, який трактує творчість за творчим результатом, за творчим процесом. Творчість означає - створення нового [3, с. 12].

Поняття ж „креативність” вперше використав ще в 1922 році Д. Симпсон, визначаючи його як здатність людини відмовлятися від стереотипних способів мислення. Активне вивчення феномену креативності соціологами, психологами та педагогами починається з другої половини ХХ століття. Не зважаючи на те, що накопичено великий та змістовний матеріал щодо вивчення креативності як в теоретичному, так і в практичному відношенні, єдиної та стрункої теорії креативності досі не існує.

У 1950 р. із доповіддю „Креативність” виступив Президент Американської психологічної асоціації Дж. Гілфорд. Учений використав поняття „креативність” для позначення здатності індивіда до творчості, проте і сьогодні немає єдиної думки щодо визначення цього поняття [5, с. 443-456].

Дж. Гілфорд виділяє шість параметрів креативності:

- здатність до знаходження і постановки проблеми;

- здатність до генерування великої кількості ідей;

- гнучкість -здатність до продумування різноманітних ідей;

- оригінальність - здатність відповідати на стимули нестандартно;

- здатність удосконалювати об'єкт, додаючи деталі;

- здатність розв'язувати проблеми, тобто здатність до аналізу та синтезу [4].

Як зазначає відомий дослідник Тейлор, вже в 60-х рр. XX ст. було дано 60 визначень креативності. Вони були розділені на шість типів:

1) гештальтистські, що описують креативний процес як руйнування існуючого гештальта для побудови кращого;

2) інноваційні, орієнтовані на оцінку креативності за новизною кінцевого продукту;

3) естетичні або експресивні, що роблять наголос на самовираження творця;

4) психоаналітичні або динамічні, що описують креативність у термінах взаємин („Воно”, „Я” і „Над-Я”);

5) проблемні, що визначають креативність через ряд процесів вирішення завдань, до цього типу відноситься і визначення Гілфордом креативності як дивергентного мислення;

6) визначення, що не потрапили ні в один із перерахованих вище типів, у тому числі й досить розпливчасті [4].

Сучасний дослідник О. Морозов зазначає, що вона „розглядалася як особистісна категорія, і суперечки в основному велися з приводу уточнення її трактування, а саме: креативність як дивергентне мислення (Дж. Гілфорд, О. Тихомиров) або інтелектуальна активність (Д. Богоявленська, Л. Єрмолаєва-Томіна), або як інтегрована якість особистості (Я. Пономарьов та ін.) [5, с. 69]”.

Варто зазначити, що проблема розвитку креативності тривалий час розглядалася в контексті психології творчості й до педагогічної проблематики увійшла лише з 90-х років ХХ ст. у зв'язку з визнанням креативного характеру педагогічної діяльності.

Дослідженню проблеми формування креативності присвячено низку наукових праць, які можна систематизувати за такими напрямами: філософські аспекти творчості (І. Кант, М. Бердяєв, В. Соловйов, М. Хайдеґґер, Г. Батищев, М. Каган, Б. Кедров, А. Шумилін та ін.), психологічні аспекти теорії творчості (Л. Виготський, Н. Вишнякова, О. Кульчицька, О. Леонтьєв, В. Моляко, Я. Пономарьов, В. Рибалка, С. Рубінштейн та ін.); педагогічна майстерність і творчість (Ю. Азаров, В. Андреєв, Є. Барбіна, Ф. Гоноболін, Н. Гузій, В. Загвязинський, І. Зязюн, В. Кан-Калик, Кузьміна, О. Лавріненко, М. Лещенко, О. Синиця, С. Сисоєва, М. Солдатенко, М. Поташник, Раченко, В. Сластьонін); концепція розвитку навчально-творчої діяльності студентів (І. Лернер, М. Скаткін, Ю. Бабанський, С. Архангельський, В. Коротаєв, В. Краєвський, Ю. Кулюткін, Хуторськой, Д. Чернілевський, В. Шубинський та ін.); формування креативності (Дж. Гілфорд, П. Торранс, М. Воллах, Х. Грубер, Дж. Девідсон, Н. Коган, С. Медник, Д. Фельдман, Д. Харринґтон; Дружинін, Д. Богоявленська, Т. Галкіна, М. Гнатко, Л. Єрмолаєва-Томіна, О. Морозов, В. Моляко, К. Торшина, Д. Чернілевський та ін.).

Педагогічні дослідження останнього часу піднімають проблеми креативності у зв'язку з дослідженням творчої особистості, „особистісного потенціалу” вчителя, формування професійних якостей вчителів, критеріїв підготовки фахівців (Н. Вишнякова, Е. Лузік, А. Морозов, С. Сисоєва, В. Риндак, Д. Чернилевський та ін.).

В даний час можна говорити про розуміння креативності як здатності, що відбиває властивість створювати оригінальні цінності, приймати нестандартні рішення, виходити за межі відомого; як інтегральної властивості особистості, що втілює її творчі можливості. Дана тенденція пов'язана з тим, що спочатку креативність розглядалася як функція інтелекту, і рівень розвитку інтелекту ототожнювався з рівнем розвитку креативності. Згодом з'ясувалося, що рівень інтелекту корелює з креативністю лише до певної межі, а надто високий інтелект перешкоджає креативності („теорія інтелектуального порогу” Е. Торренса).

Не можна не погодитись з думкою Т. Баришевої та Ю. Жигалового про те, що креативність є системним (багаторівневим, багатовимірним) психічним утворенням, яке не тільки включає інтелектуальний потенціал, а й пов'язаний з мотивацією, емоціями, рівнем естетичного розвитку, екзистенційними, комунікативними параметрами, компетентністю тощо [1, с. 46].

Це знайшло відображення і в інвестиційній теорії креативності Р. Стернберга та Т. Любарта. Відповідно до неї, ініціювання оригінальної програми та втілення її в життя залежать від когнітивних, особистісних та мотиваційних ресурсів людини, а також від умов середовища. Таким чином, йдеться про синдром креативності. Для каталізації креативності необхідна наявність кожного з цих ресурсів, хоча силою одного можна компенсувати нестачу інших. Критеріями оцінки креативності традиційно залишаються параметри, висунуті Дж. Гілфордом: продуктивність, гнучкість, оригінальність, розробленість [1, с. 47].

Наприклад, відомий психолог Д. Перкінс запропонував модель параметрів і характеристик креативності, яку назвав моделлю шестикінечних сніжинок (Біх-їгаії Snowflake Model of Creatrnty). Основними елементами креативності учений вважає: наявність сильного внутрішнього спонукання, здатність виходити за межі при рішенні проблем, ментальну мобільність, готовність ризикувати і помилятися, прийняття сторонніх точок зору, внутрішню мотивацію [1, с. 45].

Антоновою розроблено найбільш ґрунтовну систему основних параметрів, які характеризують педагогічну креативність:

1) здатність до здійснення творчого підходу у педагогічній діяльності (креативність): швидкість мислення; здатність швидко і без внутрішніх зусиль переключатися з однієї ідеї на іншу; здатність до генерування ідей, які відрізняються від загальноприйнятих (пошук нових форм, методів, засобів навчальної та виховної діяльності); відчуття витонченості ідеї; здатність дивуватися; відкритість та інтерес до всього нового; здатність приймати рішення в ситуаціях невизначеності, не лякатися власних висновків і доводити їх до кінця; здатність до гнучкого образного мислення, яке може проявлятися у конструюванні нової оригінальної наочності; гнучкість словесного мислення, яскрава образна мова; вибірковість до пізнання нового; пошуково- перетворюючий стиль мислення; творча фантазія, розвинене уявлення; проблемне бачення ситуації; здатність „порушувати спокій”; здатність глибоко занурюватися у привабливу діяльність; прагнення до винаходів, творчості; інтерес до загадок, парадоксів, імпровізації; здатність самостійно приймати рішення; здатність швидко переключати увагу;

2) здатність постійно розвивати творчий педагогічний досвід, компетентність: бажання підвищувати професійну компетентність, отримувати нові знання, розвивати відповідні вміння, навички педагогічної діяльності; здатність швидко знаходити, набувати у творчих пошуках нові знання, розширювати свій професійний кругозір; уміння цілеспрямовано вивчати питання або проблеми, пов'язані із педагогічною діяльністю; почуття задоволення від збагачення досвіду педагогічної діяльності і водночас - творчого невдоволення рівнем досягнень, як умова подальшого зростання професійної компетентності;

3) здатність формувати та реалізувати творчу стратегію педагогічної діяльності: стійка потреба у систематичному збагаченні досвіду педагогічної діяльності; здатність до самостійного формування глибоких і систематичних знань у процесі вирішення ключових навчальних та виховних проблем; уміння розробляти гнучку стратегію творчої педагогічної діяльності на основі визначення мети й побудови відповідної до неї програми; здатність мобілізувати власний досвід, або швидко набувати додаткової компетентності з метою розв'язання важливої та складної педагогічної проблеми; почуття відповідальності під час виконання творчих професійних завдань [1, с. 50-51].

На сьогодні креативність розглядається як незалежна від інтелекту функція цілісної особистості, що залежить від цілого комплексу її психологічних характеристик. Відповідно, центральний напрям у вивченні креативності - виявлення особистісних якостей, з якими вона пов'язана. Проаналізувавши дослідження теоретичних аспектів визначення поняття „креативність”, ми зробили висновок, що не існує однозначної думки щодо питання, що таке креативність, розмежування креативності та творчих здібностей. У загальному вигляді поняття креативність в сучасних словниках з психології та педагогіці визначається як творчі можливості (здібності) людини, які можуть проявлятися в мисленні, почуттях, спілкуванні, окремих видах діяльності тощо. Окрім того, поняття „креативність” більшість дослідників ототожнюють із поняттям „творчі здібності”.

Список використаних джерел

1. Антонова О. Є. Креативність як провідний компонент у структурі особистості вчителя / О. Є. Антонова // Креативна педагогіка. Наук.-метод. журнал. Академія міжнародного співробітництва з креативної педагогіки. - Вінниця, 2011.- Вип. 4. - С. 44-51.

2. Барко В. І. Як визначити творчі здібності дитини / В. І. Барко, А. М. Тютюнников. - К., 1991. - 120 с.

3. Білецька М. В. Творчість як суб'єктивна передумова креативного розвитку особистості: теоретико-методологічні підходи / М. В. Білецька // Науковий вісник Мелітопольського державного педагогічного університету. Серія: Педагогіка: зб. наук. пр. / Мелітоп. держ. пед. ун-т ім. Богдана Хмельницького. - Мелітополь, 2011. - № 6. - С. 6-13.

4. Фіцула М. М. Педагогіка: [навч. посіб.] / М. М. Фіцула. - К.: Академвидав, 2007. - 560 с.

Размещено на Allbest.ru