Особливості еволюції інклюзії в освітньому просторі України

Л. В. ЮРЧУК

Розвиток сучасного суспільства України і процеси інтеграції у європейську спільноту гостро ставлять питання щодо забезпечення соціального захисту громадян країни, і особливо тих, хто потребує її найбільше, зокрема - це люди з інвалідністю. Розуміння основних принципів на яких сьогодні базується міжнародна та національна політика стосовно осіб з інвалідністю, її еволюція в освітньому просторі України, є необхідною умовою розвитку демократичного суспільства. Оволодіння знаннями про еволюційний розвиток освітньої політики щодо захисту прав осіб з інвалідністю дасть можливість глибше зрозуміти і об'єктивно проаналізувати ефективність державних заходів у цій сфері на різних етапах розуміння „інвалідності”, визначити пріоритетні напрями діяльності .

Глибокий теоретичний аналіз сутності інклюзії в освітньому просторі України досліджують вітчизняні вчені (А. Колупаєва [1], [2], [3] [4], [9], П. Таланчук [12], С. Харченко [14], М. Чайковський [15], [16], [17] М. Сварник [11], Т. П'яткова[10] та ін.). Зокрема, М. Чайковський називає інклюзивну освіту сучасним соціально-педагогічним феноменом України [17]. Науковці наголошують, що соціально-педагогічна робота з особами з особливими потребами, зокрема, з дітьми та молоддю, має забезпечувати гармонізацію та гуманізацію відносин особистості і суспільства через педагогізацію середовища людини i надання їй соціальних послуг.

Мета статті полягає у дослідженні особливостей еволюції інклюзії в освітньому просторі України. У ході реалізації мети, поставлені такі завдання: розкрити зміст поняття інклюзії, проаналізувати законодавчу базу інклюзивної освітньої політики, визначити актуальні напрями включення людей з інвалідністю у вітчизняний освітній простір.

Об'єкт дослідження - еволюція інклюзії в освітньому просторі України. Предмет дослідження - особливості еволюції освітньої інклюзії у нашій державі.

У багатьох країнах світу в 1970-тих роках відбулися значні зміни соціальної політики, що спричинило зміну в ставленні до людей з інвалідністю, зокрема, до дітей. Пропаганда концепції інклюзії дала змогу всім особам з інвалідністю брати участь у різноманітних програмах, бути включеними і залученими до життя суспільства. В основі інклюзивної освіти лежить право людини на освіту, проголошене Загальною декларацією прав людини (1948 р.) і кожна держава зобов'язана забезпечити реалізацію цього права для всіх, незважаючи на індивідуальні особливості. Інклюзія (від англ. inclusion - включення) - процес збільшення ступеня участі всіх громадян у соціумі, і, насамперед, тих, хто має особливі потреби. Інклюзія припускає розробку і застосування таких конкретних рішень, які зможуть дозволити кожній людині рівноправно брати участь у суспільному житті [10].

Процес включення означає фокусування на розвитку системи та перетворення її на універсальну. Наприклад, щодо дітей з інвалідністю, включення ілюструє перенесення акценту з догляду на освіту та особистий розвиток. Включення базується на визнанні здібностей і потенціалу всіх осіб до розвитку, якщо суспільство здатне задовольняти їхні потреби.

Було прийнято цілий ряд міжнародних документів, які допомогли сконцентрувати увагу на принципі включення як на підході, що відповідає на запити людей з інвалідністю. Міжнародний рік інвалідів (1981 р.) став поворотним пунктом в усвідомленні проблем, які стояли перед людьми з інвалідністю.

Зокрема, одним із документів, що підсилив правовий захист дітей з інвалідністю стала Конвенція ООН про права дітей (1989 р.), яка підкреслила, що всі права стосуються всіх дітей без дискримінації на будь-якому ґрунті, включаючи інвалідність. Дана Конвенція також проголосила право на спеціальний догляд, освіту, медичне обслуговування, навчання та реабілітацію. Всі ці права повинні забезпечуватися так, щоб кожна дитина змогла досягти найповнішої соціальної інтеграції та індивідуального розвитку, включаючи духовний та культурний розвиток. Форум „Освіта для всіх” (1990 р.) сформував „Програму дій для задоволення базових освітніх потреб”, яка далі розвинула положення про те, що всі діти повинні мати доступ до базової освіти. У 1993 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла „Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів”. Наступною ініціативою була „Саламанкська декларація про принципи, політику і практичну діяльність у сфері освіти осіб з особливими потребами” (1994 р.) [13].

У зарубіжних країнах інклюзивна форма навчання дітей та молоді з особливими освітніми потребами існує понад 30-40 років і стала вже світовою тенденцією. До країн із найбільш досконалим розвинутим законодавством у галузі інклюзивної освіти належать: Швейцарія, Канада, Кіпр, Данія, ПАР, Іспанія, Бельгія, Швеція, Великобританія, США. Наприклад, в Італії законодавство підтримує інклюзивну освіту з 1971 р. і акцентує увагу саме на соціалізації „особливих” дітей, в результаті якої вони стають повноправними членами суспільства [10].

В Україні початок інтеграційних процесів осіб з інвалідністю у масову шкільну систему почався з 90-х років минулого століття. У 2001 р. Міністерство освіти і науки України, Інститут спеціальної педагогіки НАПН України та Всеукраїнський фонд „Крок за кроком” започаткували науково-педагогічний експеримент „Соціальна адаптація та інтеграція в суспільство дітей з особливостями психофізичного розвитку шляхом організації їх навчання у загальноосвітніх закладах” [9]. Основною метою його була розробка і реалізація механізму інтеграції дітей з особливостями психофізичного розвитку в загальноосвітні навчальні заклади, ранньої інтеграції цих дітей у соціальне середовище з урахуванням їх типологічних та індивідуальних особливостей. Окрім того впроваджувалися ряд проектів за підтримки різних міжнародних донорів. Інклюзивну освіту в Україні підтримали Міжнародний фонд „Відродження” та Канадська агенція міжнародного розвитку (CIDA) [13].

Але остаточно інклюзивна освіта стала підтримуватись законодавчою базою України з 2010 р., коли до Закону України „Про загальну середню освіту” були внесені зміни, згідно з якими загальноосвітні навчальні заклади могли повноправно створювати спеціальні та інклюзивні класи для навчання дітей з особливими потребами. У жовтні 2010 р. МОН молоді та спорту України затвердило „Концепцію розвитку інклюзивної освіти”, а в серпні 2011 р. Кабінет міністрів України затвердив „Порядок організації інклюзивного навчання в загальноосвітніх навчальних закладах” [6]. Нині інклюзивне навчання поширюється у всіх регіонах України.

Науково-теоретичну базу розвитку і впровадження інклюзивної освіти у нашій країні розробляє Інститут спеціальної педагогіки, який є науковою установою в складі Національної академії педагогічних наук України. Інститут здійснює дослідження з проблем освіти дітей з особливими потребами, обґрунтовує стратегічні напрями розвитку спеціальної психології та педагогіки. Завдяки роботі Інституту спеціальної педагогіки НАПН України стосовно питань інклюзії, були визначені концептуальні складові інклюзивної освіти та організаційно-методичні підходи до її впровадження в Україні. Науковці інституту підготували на цій основі навчально- методичне забезпечення інклюзія інвалідність психофізіологічний освітній

Інститутом спеціальної педагогіки НАПН України розроблено та затверджено навчально- методичні посібники для педагогів і батьків, зокрема: „Путівник для батьків дітей з особливими освітніми потребами” (за заг. ред. А. Колупаєвої) [9]; науково-методичний посібник „Діти з особливими освітніми потребами та організація їх навчання” А. Колупаєвої та Л. Савчук [1].

У системи Інститутів післядипломної педагогічної освіти впроваджено навчальні програми та науково-методичні дослідження: „Професійне співробітництво в інклюзивному навчальному закладі”(за заг. ред. А. Колупаєвої) [4]; А. Колупаєва „Педагогічні основи інтегрування школярів з особливостями психофізичного розвитку в загальноосвітні навчальні заклади” [3].

На сучасному етапі і держава, і громадські організації ініціюють підготовку базової Концепції інклюзивної освіти. Концепції, яка дозволить закріпити поняття інклюзії, інклюзивної освіти, інклюзивної школи та кроків, які треба зробити для того, щоб вона реалізувалася.

Розробка цього документу - це приклад співпраці різних організацій. Вони об'єднані однією метою - потребою розвитку інклюзивного суспільства, яке приймає та цінує кожну людину такою, якою вона є, поважаючи її таланти та відмінності, створюючи умови для розвитку. Об'єдналися такі різні організації, як Інститут спеціальної педагогіки Національної академії педагогічних наук, Національна Асамблея людей з інвалідністю України, громадські організації, які входять до Коаліції захисту прав осіб з інвалідністю та осіб з інтелектуальною недостатністю, просто педагоги та батьки осіб з інвалідністю.

Незважаючи на позитивні результати еволюції інклюзії в освітньому просторі України, треба врахувати особливості впровадження інклюзивної освіти в нашій країні. Інклюзивна освіта потребує вдосконалення законодавчої бази, принципів фінансування, створення в школах сприятливого середовища, формування матеріально-технічної бази, методичного і кадрового забезпечення, подолання соціальних та професійних стереотипів.

В Україні ідеї інклюзивного навчання досить швидко поширюються і знаходять підтримку серед батьків, вчителів та інших верств населення. Зокрема, дедалі більше батьків бажають навчати своїх дітей з проблемами розвитку у найближчій до місця проживання школі, як це роблять всі інші. Зростає спротив батьків навчанню дітей у спеціальних навчальних закладах, особливо в школах-інтернатах. Водночас, є багато батьків, які хочуть, щоб їхні діти навчалися в спеціальних навчальних закладах, вважають навчання там більш професійним і часто комфортним для їхніх дітей і вигідним для сім'ї.

У листі Міністерства освіти і науки України від 07.06.2017 „Про структуру навчального року та навчальні плани загальноосвітніх навчальних закладів у 2017/2018 н.р.” (далі - ЗНЗ) визначено основні підходи щодо організації навчально-виховного процесу у ЗНЗ, що є чинними для спеціальних ЗНЗ для дітей з особливими освітніми потребами, навчально-реабілітаційних центрів для дітей з особливим освітніми потребами, зумовленими складними порушеннями розвитку [6].

Урядом України прийнято рішення про припинення з 1 вересня 2017 р. набору учнів до підготовчого та першого класів спеціальних шкіл (шкіл-інтернатів) для дітей із затримкою психічного розвитку, забезпечивши їх навчання в інклюзивних та спеціальних класах загальноосвітніх навчальних закладів за місцем проживання дітей (постанова Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2016 р. № 753 „Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2003 р. № 585” [6].

На офіційному веб-сайті МОН у рубриці „Освіта дітей з особливими потребами” розміщені навчальні плани, програми для дітей з особливими потребами, які навчаються у загальноосвітніх навчальних закладах різних типів, інструктивно-методичні матеріали, у тому числі з організації інклюзивного навчання[6].

В Україні створені та реалізуються актуальні напрями розвитку інклюзії в освітньому просторі. Зокрема, запровадження інклюзивного навчання, створення інклюзивно-ресурсних центрів, реформування системи закладів інституційного догляду та виховання (деінституціалізація), визначено Указами Президента України від 25 серпня 2015 року № 501 „Про затвердження Національної стратегії у сфері прав людини”, від 13 грудня 2016 р. № 533 „Про заходи, спрямовані на забезпечення додержання прав осіб з інвалідністю”, від 3 грудня 2015 р. № 678 „Про активізацію роботи щодо забезпечення прав людей з інвалідністю”, Протоколом першого засідання Національної ради реформ на тему: „Освіта, безпека та благополуччя дітей як пріоритет розвитку країни” від 31 березня 2017 р., програмою діяльності Кабінету Міністрів України, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2015 р. „Про затвердження плану дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 р.” [6].

Для реалізації прав осіб з інвалідністю на навчання без дискримінації й на підставі рівних можливостей, починаючи з 2017 р., у державній субвенції передбачено цільові видатки у сумі 209,4 млн. грн. на додаткові послуги для учнів з особливими потребами інклюзивних та спеціальних класів. Субвенція спрямовується на надання державної підтримки дітям з особливими освітніми потребами, які навчаються в спеціальних та інклюзивних класах загальноосвітніх навчальних закладів, а саме: дітям з порушеннями зору, слуху, інтелектуальними та іншими порушеннями розвитку. Ці кошти використовуються на оплату видатків, необхідних для проведення додаткових корекційно-розвиткових занять, що визначені індивідуальною програмою розвитку дитини, придбання спеціальних засобів корекції психофізичного розвитку, обладнання, дидактичного матеріалу, особливих засобів наочності, що дозволить створити умови з урахуванням потреб таких учнів [6].

Таким чином, перші експериментальні кроки до інклюзивного навчання в нашій країні вже зроблено. Зараз великі зміни відбуваються на загальнодержавному рівні. Міністерство освіти та науки України підтримує інклюзію. У цей процес також включилися Міністерство праці та соціальної політики України, Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту, Міністерство охорони здоров'я України та багато інших, які опікуються питаннями, пов'язаними з дітьми. У процесі реалізації науково-педагогічних технологій соціально-педагогічної роботи з учнями та студентами з особливими потребами, вирішення проблеми інклюзивної освіти передбачає соціальне партнерство державних і муніципальних органів влади, освітніх установ, громадських організацій та родин. Люди з інвалідністю, отримавши повноцінну освіту, зможуть активно включитися у громадянське суспільство.

Список використаних джерел