Загальнотеоретичні засади підготовки конкурентоздатних вишів і визначення ключових принципів проектування змісту інженерно-технічної освіти, що враховують сучасні реалії і перспективи розвитку вітчизняної промисловості на шляху її адаптації до умов ринкової економіки і глобального процесу інформатизації.

Разом з тим предметом спеціального наукового дослідження не була проблема розроблення цілісної теоретично обґрунтованої методології проектування змісту інженерно-технічної освіти, придатної не тільки для забезпечення відповідності компетентнісної моделі випускника технічного ВНЗ поточним вимогам ринку праці, а й для складання прогностичних моделей компетентності майбутніх інженерів, адек-ватних перспективним потребам промислової сфери в умовах її інформатизації та адаптації до глобальної ринкової економіки.

Метою статті є аналіз наукових підходів до проблеми підвищення конкурентоздатності випускників фахівців у вищих навчальних закладах України пред-ставлено в публікаціях І. Беха, Л. Грень, Ф. Зінов'єва, Н. Підбуцької, Г. Полякової, О. Романовського, О. Романовської, М. Чеботарьова, І. Чемерис та ін. Шляхи підвищення і критерії якості підготовки фахівців у світлі євроінтеграційних процесів запропоновано в дослідженнях І. Грищенка, О. Коваленко, Г. Козлакової, К. Корсака, О. Левченка, В. Солдаткіна та ін. Проб-лему формування національної гуманітарно-технічної еліти актуалізовано в роботах В. Бабаєва, О. Пономарьова, О. Романовського, Л. Товажнянського та ін. Організаційно-педагогічні аспекти підготовки кон-курентоздатних фахівців технічного профілю у ВНЗ України досліджували Є. Алєксандров, Л. Багрова, Н. Булгакова, Т. Гура, Т. Дніпровська, Л. Добровська, Ю. Зіньковський, К. Корсак, В. Олексенко, В. Петрук, О. Пономарьов, О. Романовський, П. Сікорський, Т. Смірнова, В. Тонконог, Ю. Чебакова, М. Чеботарьов, В. Шаполова та ін. Необхідність оновлення змісту вітчизняної інженерно-технічної освіти підкреслено в публікаціях В. Бахрушина, Н. Брюханової, М. Лазарєва, Е. Лузик, А. Мамалуй, О. Пономарьова та ін. Серед науково обґрунтованих підходів до проектування змісту інженерної освіти на особливу увагу заслугову-ють розробки Н. Брюханової, М. Лазарєва, Е. Лузик.

Результати дослідження. Останнім часом у науково-педагогічних колах України робляться спроби аналізу фактичного стану вітчизняної системи вищої освіти та оцінки результатів її реформування. Зокрема, результати ґрунтовного аналізу представлено у проектах "Стратегії реформування вищої освіти в Україні" (2014) і "Концепції розвитку освіти України на період 2015-2025 років" (2014). Так, у Концепції [5, с.2-4] серед численних проблем системного характеру, що протягом усього періоду існування незалежної України накопичувалися в освітньому секторі країни, виділено, у тому числі, повільне і безсистемне оновлення змісту освіти. На думку розробників Концепції, у результаті реформування освіта мусить перетворитися на систему, здатну до саморегуляції - відповідно до викликів суспільного розвитку, які постійно змінюються. При цьому, хоча розробники проектів і кваліфікують виявлені проблеми як системні, шляхи їх подолання, на жаль, шукають не на рівні глибокого аналізу внутрішньої структури змісту освіти як системи, а на рівні вдосконалення організаційно-процесуального і фінансового забезпечення подальшого її наближення за зовнішніми ознаками до вишів Європи.

Ідентичний підхід реалізується і в моніторинговому дослідженні системи вищої освіти України та процесів її трансформації в контексті входження до Європейського простору вищої освіти та наукових досліджень у 2012-2014 роках, здійсненому авторським колективом на чолі з Т. Фініковим і О. Шаровим [4]. Опублікований авторами аналітичний звіт представляє значний інтерес щодо узагальнення і структу - рування масивів статистичної інформації та комплексного опису вітчизняної системи вищої освіти за ключовими європейськими показниками, до числа яких включено і стан працевлаштування випускників вишів, однак самі ці показники дозволяють лише констатувати й оцінювати результати функціонування системи, а не змінювати її зі середини для досягнення заданих результатів.

Результати аналізу науково-педагогічних публікацій за обраною проблематикою найбільш розповсюдженим виявляється підхід, згідно з яким шлях до розв'язання проблем працевлаштування випускників вишів зводиться: до збільшення обсягів практичної підготовки та організації стажування викладачів і студентів на кращих підприємствах; зміцнення зв'язків навчальних закладів із виробничими структурами і роботодавцями; включення в число педагогічних завдань професійної підготовки майбутніх фахівців формування у студентів особистісних якостей, що відповідають критеріям відбору працівників на ринку праці; розширення економічної самостійності вишів в організації науково-дослідної роботи та залучення до участі в ній студентів; вивчення досвіду роботи навчальних закладів країн-лідерів у сфері працевлаштування молодих фахівців - Фінляндії, Німеччини, США, Японії та ін.

Так, Т. Фініков і О. Шаров [4] серед основних негативних тенденцій працевлаштування випускників вітчизняних ВНЗ станом на 2014 рік виділяють: зменшення розміру початкової платні та більш повільний темп її зростання через тривале домінування ринку праці роботодавців; лімітацію можливостей молоді в момент виходу на ринок праці внаслідок обмеженості створення нових робочих місць і стримування плинності кадрів; низьку конкурентоспроможність випускників порівняно з колегами із закордонних університетів у боротьбі за інженерні посади на сучасних технологічних виробництвах через застарілу лабораторну і виробничу базу вищих технічних навчальних закладів. При цьому ключовими причинами проблем працевлаштування випускників автори вважають неналежну підтримку вишами випускників у підготовці до виходу на ринок праці і брак тривалої (наприклад, семестрової) цілеспрямованої практики, у тому числі за межами міста, регіону чи країни навчання [4, с.89-90]. Важливим у контексті досліджуваної проблеми є зауваження авторів, що серед пріоритетних критеріїв відбору працівників роботодавці вважають комунікабельність, корпоративність і командність, системність, уміння навчатися, ініціативність, прагнення до кар'єрного та професійного зростання, а вже потім наявність фахових компетентностей і диплома за певною спеціальністю [4, с.97].

Т. Петрова вважає, що підвищенню конкурентоздатності випускників сприятиме: надання ВНЗ більшої економічної самостійності в організації науково-дослідної роботи та залученні до участі в ній студентів старших курсів; збільшення тривалості виробничої практики на самостійних робочих місцях; довготривале стажування викладачів і студентів на кращих українських підприємствах і у фірмах відповідно до укладених із роботодавцями угод [6, с.7].

Однак, незважаючи на теоретичну обґрунтованість ефективності запропонованих шляхів підвищення конкурентоздатності випускників вітчизняних ВНЗ, практика їх реалізації, на жаль, не дає помітного позитивного результату. Так, С. Аляб'єва зі співавторами [1] констатують, що основними проблемами переходу від навчання у ВНЗ до роботи є: брак вакансій за фахом унаслідок дисбалансу попиту і пропозиції на ринку праці, що обумовлює масову перекваліфікацію випускників ВНЗ; "замкнене коло", в якому від претендента стартово вимагають досвід роботи за аналогічним профілем, що долається або стажерською (без оплати) працею під час навчання, або початком кар'єри з найнижчих позицій; психологічна неготовність до професійної практичної діяльності, яка пов'язана з фактичним відривом вищої школи від реальної економіки.

Вірогідно, ключовим недоліком описаних підходів є ігнорування економічної природи самих категорій "конкурентоздатність", "конкуренція", "конкурентоспроможність", "ринок праці", що призводить до спроб розв'язання проблем, породжених умовами ринкової економіки, методами і способами, традиційними для соціально-економічної системи радянських часів. Крім того, позиція "пристосування" системи підготовки висококваліфікованих кадрів до поточних вимог ринку праці у промисловому секторі звужує соціально-економічну роль вищої освіти до "обслуговування" роботодавців, у той час як стратегічною метою державної освітньої системи має бути формування вітчизняної технічної еліти.

Щодо відповідності шляхів підвищення конкурентоздатності випускників ВНЗ природі проблем працевлаштування молодих спеціалістів у ринкових умовах, то перспективнішим є "маркетинговий" підхід, за якого сутність, зміст і структура конкуренто - здатності фахівців на ринку праці розглядаються як економічні категорії.

Так, І. Леган [3, с. 19-27] розрізняє поняття "конкурентоздатний" - той, хто вміє здійснювати (виконувати) певний вид робіт; і "конкурентоспроможний" - той, хто має необхідні умови та можливості виконувати певний вид робіт. Конкурентні переваги молоді на ринку праці формують, на думку автора, три складники: демографічний, освітньо-професійний та особистісно-соціальний. Освітньо-професійний складник включає (за І. Леган) рівень та якість освіти, кваліфікаційну відповідність, професійну компетентність, рівень набутих теоретичних знань, умінь і практичних навичок, досвід професійної діяльності, а особистісно-соціальний - культуру і наявність моральних принципів, здатність до критики та самокритики, відповідальність, працьовитість, надійність, творчість, креативність, адаптивність, комунікабельність, толерантність, організаторські навички.

В. Бикова [2] визначає конкурентоздатність фахівця як складну, багаторівневу інтегральну властивість, яка дозволяє особистості відповідно до її індивідуальних здібностей, інтересів і потреб брати участь і отримувати переваги в конкурентних відносинах в обраній для себе сфері професійної діяльності. Конкурентоздатний фахівець - орієнтований на успіх професіонал з яскраво вираженою потребою в досягненні успіху, збагаченні знань і їх застосуванні у професійній діяльності, оновленні професійного досвіду, творчому самовираженні, відрізняється самостійністю прийняття рішень і дій, розвинутим емоційним інтелектом, здатний до адаптації у професійному конкурентному середовищі, адекватної оцінки дійсності, рефлексії власної діяльності.

О. Романовська [7], досліджуючи конкурентоздатність майбутнього інженера-педагога, звертає увагу на необхідність формування у студентів економічної свідомості, основу якої становить економічне мислення, виховане на міцних методологічних підставах, серед яких автор виділяє: знання і розуміння законів конкуренції та економії часу; розуміння суті й особливостей закономірних еволюційних змін в економіці, трансформації соціально-економічних систем, оновлення їхніх нових форм, структур, дотримання принципу спадкоємності; знання й урахування закономірностей формування регіональних господарських систем, чинників конкурентної боротьби; урахування суперечностей, що виникають як на міжнародному, регіональному рівні, так і на мікрорівнях; розуміння способів перекладу теоретичних концепцій на мову практичних рішень, програм, дій. На думку О. Романовської, сформованість економічного мислення зможе забезпечити здатність підпорядковувати тактичні рішення стратегічним цілям, не йти за подіями, а спрямовувати їх перебіг на основі прогнозування дій.

У цілому результати аналізу публікацій за обраною проблематикою свідчать, що основні зусилля науковців у пошуках шляхів підвищення конкурентоздатності випускників ВНЗ зорієнтовані на задоволення поточних вимог роботодавців і ґрунтуються на результатах аналізу фактичного стану ринку праці без урахування його динамічності, механізму та факторів, що впливають на його формування. Ці недоліки певною мірою усуваються за "маркетологічного" підходу до розкриття поняття "конкурентоздатність фахівця", що дозволяє внести корективи у зміст економічної підготовки студентів, спрямовані на забезпечення формування в майбутніх фахівців знання, уміння й особистісні якості, важливі для конкурентної боротьби за можливість фахової самореалізації. Однак очевидно, що і "маркетологічний" підхід не враховує механізм формування ринку праці, вплив на його стан структури економіки відповідної галузі і фактори, що викликають зміни в її структурі, і тому дозволяє лише адаптувати зміст професійної підготовки студентів до поточних економічних умов, але не надати йому властивостей прогностичності, динамічності і гнучкості. Оскільки в умовах глобального процесу інформатизації саме у промисловій сфері спостерігаються найгостріші кризові явища і відбуваються найбільш суттєві соціально-економічні трансформації, ці властивості стають "життєво необхідними" саме для інженерно - технічної освіти. Тому при розробленні методології проектування змісту інженерно-технічної освіти в сучасних умовах глобального процесу інформатизації всіх сфер людської діяльності й адаптації вітчизняної промисловості до реалій ринкової економіки варто враховувати економічні закони і закономірності, що визначають зміст і темпи трансформацій в індустріальному секторі економіки.

Висновки