Організаційно-педагогічні основи викладання іноземних мов у контексті розвитку реального напряму вітчизняної освіти (друга половина ХІХ – початок ХХ століття)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

Організаційно-педагогічні основи викладання іноземних мов у контексті розвитку реального напряму вітчизняної освіти (друга половина ХІХ - початок ХХ століття)

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

Гончаренко Наталія

Житомир - 2014

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Уманському державному педагогічному університеті імені Павла Тичини, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник - доктор педагогічних наук, професор,

член-кореспондент НАПН України

Побірченко Наталія Семенівна,

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини,

ректор.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

Дічек Наталія Петрівна,

Інститут педагогіки НАПН України (м. Київ),

завідувач лабораторії історії педагогіки;

кандидат педагогічних наук

Литньова Тамара Вікторівна,

Житомирський державний університет імені Івана Франка,

старший викладач кафедри іноземних мов.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В умовах соціально-економічних змін, реформування вітчизняної економіки відчувається гостра потреба у кваліфікованих кадрах, а отже, у зростанні якості освіти, її доступності та ефективності, в посиленні її практичної спрямованості. У цьому контексті істотний науковий і практичний інтерес становить дослідження розвитку реального напряму вітчизняної освіти у другій половині ХІХ - на початку ХХ століття. На думку багатьох дослідників, середні навчальні заклади реальної освіти (гімназії, училища) означеного періоду можна розглядати як безпосередніх попередників системи профільного навчання, що набуває сьогодні активного розвитку в нашій державі.

З-поміж інших важливих аспектів у вітчизняній історико-педагогічній спадщині на особливу увагу заслуговує питання викладання іноземних мов у реальних гімназіях та училищах як однієї з необхідних умов забезпечення всебічного розвитку учнів середніх навчальних закладів та підготовки високоякісних фахівців для промислової галузі.

Першими до означеної проблеми звернулися сучасники періоду, що досліджується, педагоги, викладачі іноземних мов, теоретики та практики освітньої галузі, громадські та державні діячі (І. Альошинцев, І. Андрієвський, Є. Варон, М. Вессель, В. Водовозов, В. Волинцевич, І. Гливенко, Н. Дебальський, Г. Кантель, В. Куницький, Л. Леше, А. Мусинович, П. Ней, Р. Орбінський А. Пильнєв, М. Пирогов, Д. Тихомиров, А. Томсон, К. Ушинський, Є. Шмід, В. Шрадер та ін.), праці яких відображають тенденції викладання іноземних мов у контексті розвитку реального напряму вітчизняної освіти у другій половині ХІХ - на початку ХХ століття і дають змогу відтворити цілісну картину цього процесу.

Серед нечисленних досліджень радянських учених (20-ті роки ХХ - кінець 70-х років ХХ століття) варто відзначити ті, що присвячені загальній історії розвитку реальних навчальних закладів другої половини ХІХ - початку ХХ століття (М. Васильєв, Ш. Ганелін, М. Константинов, Є. Мединський, І. Рахманов, Є. Синявська, В. Смирнов, Л. Щерба та ін.).

Праці сучасних дослідників (з кінця 90-х років ХХ століття), які тією чи іншою мірою висвітлюють проблеми вивчення іноземних мов, присвячені різним її аспектам: методології історії педагогіки та історії вивчення іноземних мов (Л. Березівська, Л. Гаєвська, Н. Дічек, О. Місечко, Н. Побірченко, О. Сухомлинська та ін.); реформування загальної середньої освіти в Росії кінця ХІХ - початку ХХ століття (О. Купинська та ін.); становлення і розвитку реальних училищ в Україні (Г. Бондаренко та ін.); розвитку реальної освіти, її співвідношення з класичною (М. Вєтчінова, Р. Ігнатьєва, І. Синюшина та ін.); різноманітні проблеми викладання іноземних мов (Г. Камизіна, Т. Литньова, Л. Нікшікова, О. Попова та ін.).

Історіографічний огляд проблеми засвідчив, що переважна більшість наукових розвідок стосується загалом реформування вітчизняної та зарубіжної загальної середньої освіти у досліджуваний період. Спеціальних досліджень, присвячених аналізу організаційно-педагогічних основ викладання іноземних мов у контексті розвитку реального напряму вітчизняної освіти у другій половині ХІХ - на початку ХХ століття, немає.

Отже, нерозробленість зазначеної наукової проблеми в історико-педагогічній науці, її актуальність і необхідність вивчення на сучасному етапі реформування системи освіти зумовили вибір теми дослідження - „Організаційно-педагогічні основи викладання іноземних мов у контексті розвитку реального напряму вітчизняної освіти (друга половина ХІХ - початок ХХ століття)”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконувалося відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри соціальної педагогіки, соціальної роботи та історії педагогіки Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини „Актуальні проблеми історико-педагогічного знання” (державний реєстраційний номер № 0111U009198).

Тему дисертаційної роботи затверджено на засіданні вченої ради Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини (протокол № 2 від 19. 09. 2011 р.) та узгоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології НАПН України (протокол № 9 від 29. 11. 2011 р.).

Мета дослідження - розкрити змістово-методичні та організаційні основи викладання іноземних мов у контексті розвитку реального напряму вітчизняної освіти у другій половині ХІХ - на початку ХХ століття.

Відповідно до теми та мети визначено такі задачі дослідження:

Здійснити історіографічний аналіз проблеми.

Визначити нормативно-правові основи викладання іноземних мов у закладах реальної освіти у другій половині ХІХ - на початку ХХ століття.

Проаналізувати навчальні програми та методи навчання іноземних мов у реальних гімназіях і училищах у досліджуваний період.

Охарактеризувати процес забезпечення викладання іноземних мов у реальних навчальних закладах підручниками та посібниками у другій половині ХІХ - на початку ХХ століття.

Об'єкт дослідження - процес розвитку реального напряму вітчизняної освіти у другій половині ХІХ - на початку ХХ століття.

Предмет дослідження - зміст, методи та організація викладання іноземних мов у контексті розвитку реального напряму вітчизняної освіти у досліджуваний період.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період з 1864 р. по 1917 р. Нижня хронологічна межа дослідження - 1864 р. - поява в Російській імперії реальних гімназій („Статут гімназій і прогімназій відомства Міністерства народної освіти”, затверджений 19 листопада 1864 р.). Верхня хронологічна межа - 1917 р. - загальна ліквідація реальних училищ.

Територіальні межі дослідження відповідають адміністративно-територіальній приналежності українських земель у визначених хронологічних межах, тобто охоплюють Наддніпрянщину, що входила у ХІХ - початку ХХ століття до складу Російської імперії.

На різних етапах дослідження використовувалися такі методи: історико-системний та ретроспективний аналіз, що дозволив вивчити маловідомі джерела, матеріали дослідження та особливості реформування середньої освіти у другій половині ХІХ - на початку ХХ століття; історико-генетичний - забезпечив визначення місця іноземних мов у системі середньої освіти у першій половині ХІХ століття; метод аналізу і синтезу допоміг упорядкувати сукупність термінів та інших понять в історії педагогіки; історико-структурний та конструктивно-генетичний методи дали змогу розробити структуру дослідження та визначити організаційні основи викладання іноземних мов у закладах реальної освіти у досліджуваний період; конкретно-історичний - допоміг проаналізувати організаційні основи та законодавчу базу викладання іноземних мов у закладах реальної освіти у другій половині ХІХ - на початку ХХ століття.

Джерельна база дослідження. Основою для проведення дослідження стали документи та матеріали Інституту рукописів Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського, фондів Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В.О. Сухомлинського, Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського, Одеської державної наукової бібліотеки ім. М. Горького; опубліковані й неопубліковані документи про регулювання процесів становлення і розвитку реальних училищ у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.; звіти міністра народної освіти, циркуляри, закони, рескрипти, царські укази, постанови, розпорядження Міністерства народної освіти та інших державних структур; матеріали російськомовних періодичних видань досліджуваного періоду: „Вісник Європи” (1802-1830, 1866-1918), „Збірник постанов по Міністерству народної освіти” (1802-1900), „Збірник розпоряджень по Міністерству народної освіти” (1802-1904), „Журнал Міністерства народної освіти” (1834-1917), „Морський збірник” (1848-1908), „Виховання” (1857-1863), „Російський педагогічний вісник” (1857-1861), „Історичний вісник” (1880-1917), „Вісник виховання” (1890-1917), „Російська школа” (1890-1907), „Минуле” (1900-1907, 1918), „Школа і життя” (1914-1916) та ін; газети: „Московські відомості” (1756-1917), „Російський інвалід” (1813-1917), „День” (1861-1916), „Голос” (1863-1883), „Киянин” (1864-1879), „Українське життя” (1912-1916) та ін.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

- вперше систематизовано організаційні (нормативно-правові документи: статути, циркуляри, розпорядження, укази, що регулювали викладання іноземних мов у реальних гімназіях та училищах) та педагогічні основи викладання іноземних мов у контексті розвитку реального напряму вітчизняної освіти у другій половині ХІХ - на початку ХХ століття. У цьому контексті здійснено порівняльний аналіз навчальних програм та висвітлено процес пошуку раціональних методів навчання іноземних мов у реальних гімназіях та училищах у досліджуваний період (метод гувернантки, граматичний метод (метод перекладу, граматико-перекладний, граматико-конструктивний), новий метод (натуральний), змішаний метод або аналітичний); охарактеризовано забезпечення процесу викладання іноземних мов у реальних навчальних закладах підручниками та посібниками (навчальна література для вивчення французької та німецької мов, на допомогу вчителям і учням, словники, хрестоматії, художня література тощо).

удосконалено та розширено наукові уявлення про реформи і контрреформи у розвитку реального напряму вітчизняної освіти у другій половині ХІХ - на початку ХХ століття, історію створення нормативних документів, що регулювали діяльність реальних гімназій і училищ як закладів середньої освіти; положення про зміст, форми і методи викладання іноземних мов в історичній рестоспективі;

подальшого розвитку набули: історіографічний аналіз проблеми; вивчення поглядів видатних педагогів, державних діячів щодо ролі й значення іноземних мов у змісті реальної освіти в досліджуваний період.

До наукового обігу введено маловідомі та раніше невідомі матеріали, історичні факти щодо розвитку реального напряму вітчизняної освіти.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні положення і висновки дослідження сприятимуть збагаченню історико-педагогічного знання, усвідомленню й аналізу організаційно-педагогічних основ викладання іноземних мов у контексті розвитку реального напряму вітчизняної освіти (друга половина ХІХ - початок ХХ століття). Теоретичний матеріал може стати вагомим доповненням змісту курсів педагогіки, історії педагогіки, вітчизняної історії, спецкурсів з проблем розвитку народної освіти; бути використаним при укладанні підручників, посібників, хрестоматій з історії вітчизняної освіти і шкільництва, а також у подальших наукових історико-педагогічних дослідженнях.

Результати дослідження впроваджено у навчально-виховний процес Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини (довідка № 421/01 від 31. 02. 2014 р.), Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди (довідка № 01/10-137 від 07. 02. 2014 р.), ДВНЗ „Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди” (довідка № 119 від 12. 02. 2014 р.), Сумського державного педагогічного університету імені А. С. Макаренка (довідка № 220 від 12. 02. 2014 р.), Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії (довідка № 65/1 від 31. 01. 2014 р.).

Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати дослідження висвітлювалися у доповідях і виступах на науково-практичних конференціях, зокрема, міжнародних: „Наука і освіта у глобалізаційному світі: традиції, сьогодення, перспективи” (Умань, 2013), „Сучасність, наука, час. Взаємодія та взаємовплив” (Київ, 2013); всеукраїнських: ХІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції „Українська педагогіка 1920-х років - сучасні оцінки і виміри” (Умань, 2012), VІ Всеукраїнській науково-практичній конференції «Сучасні технології розвитку професійної майстерності майбутніх учителів» (Умань, 2013), ХІІ Всеукраїнській історико-педагогічній науково-практичній конференції «Джерельна та історіографічна основа сучасних історико-педагогічних досліджень» (Хмельницький, 2013); науково-методичному семінарі „Тендеції розвитку шкільної іншомовної освіти” (Умань, 2013).

Результати дослідження обговорювалися й дістали позитивну оцінку на засіданнях кафедри соціальної педагогіки, соціальної роботи та історії педагогіки, звітних наукових конференціях Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини (2012-2014 рр.), Центру педагогічного краєзнавства подвійного підпорядкування (НАПН України та МОН України).

Публікації. Результати дослідження відображено у 9 наукових публікаціях, серед яких: 6 статей опубліковано у провідних фахових виданнях України, 1 - у зарубіжному науковому виданні, 2 праці - у збірниках матеріалів наукових конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків до них, загальних висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 240 сторінок, основний зміст - 171 сторінку. Дисертація містить 13 додатків на 44 сторінках. Список використаних джерел охоплює 244 найменування, з них 4 - іноземними мовами.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір теми та її актуальність, визначено мету і задачі дослідження, його об'єкт, предмет, методи, джерельну базу, хронологічні та територіальні межі, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, представлено стан апробації та впровадження результатів наукового пошуку, подано відомості про публікації, структуру та обсяг дисертації.

У першому розділі - „Теоретичні основи дослідження” - здійснено аналіз історіографії проблеми та висвітлено місце іноземних мов у системі середньої освіти у першій половині ХІХ століття.

Встановлено, що у контексті предметного поля дослідження заслуговують на увагу праці сучасників другої половини ХІХ - початку ХХ ст. щодо таких аспектів: тенденції становлення та розвитку методів викладання іноземних мов у середині ХІХ століття (Є. Варон, Р. Орбінський та ін.); історія розвитку середніх навчальних закладів у Росії та за кордоном (І. Альошинцев, М. Вессель, І. Гливенко, А. Мусинович, Є. Шмід та ін.); дискусії щодо викладання іноземних мов у середній школі (І. Андрієвський, В. Волинцевич, Н. Дебольський, Г. Кантель, В. Куницький, Л. Леше, П. Ней, Д. Тихомиров та ін.); проблеми якості викладання іноземних мов, удосконалення навчальних планів і програм, використання ефективних методів викладання (А. Пильнєв, А. Томсон та ін.); пошук шляхів оптимізації навчально-виховного процесу в середній школі в контексті запозичення кращого зарубіжного досвіду (В. Шрадер та ін.).

Ще одним виокремленим етапом в історіографії досліджуваної проблеми стали праці радянських дослідників (20-ті - кінець 70-х років ХХ століття): загальні праці з історії розвитку реальних навчальних закладів другої половини ХІХ - початку ХХ століття (Ш. Ганелін, М. Константинов, Є. Мединський та ін.); публікації про методи викладання іноземних мов у Росії (І. Рахманов, Л. Щерба та ін.) та зарубіжних країнах (М. Васильєв, Є. Синявська та ін.); педагогічні дискусії 60-х років ХІХ ст. щодо іноземних мов (В. Смирнов та ін.).

З'ясовано, що після майже 20-річної перерви в історіографії досліджуваної проблеми з'явилися історико-педагогічні праці сучасних дослідників (з кінця 90-х років ХХ століття), присвячені реформуванню загальної середньої освіти в Росії кінця ХІХ - початку ХХ століття, розвитку реальної освіти та її співвідношення з класичною, аналізу процесу становлення і розвитку реальних училищ в Україні, а також різноманітним проблемам викладання іноземних мов.

У дослідженні висвітлено місце іноземних мов у системі середньої освіти у першій половині ХІХ століття. Відповідно до „Статуту навчальних закладів, підвідомчих університетам” від 5 листопада 1804 р. середня освіта була представлена гімназіями, в яких на іноземні мови стародавні (латинську, грецьку) і, так звані, нові (французьку та німецьку) відводилося більше третини навчального часу гімназійного курсу.

З'ясовано, що у контексті стрімкого розвитку промисловості країни, який потребував і відповідних спеціалістів, і просто освічених людей, набула актуальності популяризація практичного (реального) спрямування середньої освіти, що зумовило певний поступ у напрямі вдосконалення якості гімназійної освіти.

У зв'язку з цим 8 грудня 1828 р. було затверджено новий статут гімназій, а також навчальний план, який передбачав поділ старших класів гімназії на класи з латинською і грецькою мовами та на класи латинської мови. Іноземним мовам серед інших навчальних предметів надавалося особливого значення.

Зазначено про важливість переорієнтації навчального процесу на реальний сектор економіки з огляду на її зростання наприкінці 30-х рр. ХІХ ст., що зумовило відкриття при гімназіях з 1836 р. реальних класів (які, однак, не могли забезпечити всіх потреб тогочасної економіки у кадрах), а також прийняття 29 березня 1839 р. „Положення про реальні класи”.

Наприкінці 40 - х - на початку 50-х рр. ХІХ ст. у контексті поглядів щодо необхідності переходу від загальної до спеціальної освіти особливим комітетом було запропоновано внесення змін до Статуту гімназій. Проміжними кроками стали нові навчальні плани від 6 травня 1849 р., в яких було передбачено зменшення кількості годин на стародавні мови (латинську і грецьку) та збільшення - на нові мови (німецьку і французьку). Починаючи з 10 квітня 1852 р., гімназії було розподілено на нормальні і класичні, що не призвело до суттєвого поліпшення якості викладання іноземних мов, окрім відміни у класичних відділеннях грецької мови. Навчальні плани 1852 року суттєво не змінилися (в контексті поліпшення якості викладання); у класичних відділеннях не стало лише грецької мови.

Отже, встановлено, що іноземним мовам (стародавнім та новим) у навчальному процесі середніх навчальних закладів першої половини ХІХ століття відводилося вагоме місце.

У другому розділі - „Організаційні основи викладання іноземних мов у закладах реальної освіти (друга половина ХІХ - початок ХХ століття)” - розкрито вплив освітніх реформ і контрреформ на викладання іноземних мов у навчальному процесі реальних навчальних закладів (60-80-ті роки ХІХ століття); здійснено аналіз законодавчої бази регулювання досліджуваного процесу (кінець ХІХ ? початок ХХ століття).

З'ясовано, що під впливом реформ Олександра ІІ розпочалися глобальні перетворення у різних галузях життєдіяльності суспільства, в тому числі в освітній. Так, у 1860 р. було прийнято „Проект статуту нижчих і середніх навчальних закладів, відповідно до якого передбачався поділ гімназій на два види: гімназії з нормальним курсом та гімназії (класичні). При цьому кількість годин на нові мови залишилась майже та сама, трохи збільшено часу на латинську мову та введено вивчення грецької. З'ясовано, що відбулося розгортання широкої предметної дискусії, особливо щодо кількості годин, визначених на вивчення іноземних мов (М. Богатінов, Р. Орбінський, М. Пирогов, П. Робер). Проти вивчення стародавніх мов виступили К. Ушинський та В. Водовозов, які вважали, що для середньої школи достатньо двох нових іноземних мов (німецької і французької), а за можливості - англійської.

Зазначено, що нова редакція цього документа під назвою „Проект статуту загальноосвітніх навчальних закладів” від 1862 р. передбачала поділ загальноосвітніх навчальних закладів на три розряди: народні училища, прогімназії і гімназії (філологічні і реальні). Також було внесено відповідні зміни щодо співвідношення годин на вивчення іноземних мов, зокрема, пропонувалося вивчати стародавні мови - латинську і грецьку (лише в гімназії).

Після широкої дискусії та роботи спеціально створеного Вченого комітету було запропоновано новий проект статуту гімназій і прогімназій, згідно з яким пропонувалося два види гімназій - класичні і загальні. Стосовно іноземних мов тенденція залишалася незмінною: стародавні мови відігравали першорядну роль у класичних гімназіях, а нові мови - в реальних.

У 1864 р. було затверджено „Статут гімназій і прогімназій відомства Міністерству народної освіти”, відповідно до якого вперше в історії середньої освіти у Російській імперії з'явився такий тип навчального закладу, як реальна гімназія (де не викладалися стародавні мови). Згідно з цим статутом діяльність класичної і реальної гімназії визначалася однаковою метою, завданнями, рівними правами за виключенням можливості вступу до університету (класична гімназія) й вищі спеціальні училища (реальна гімназія).

Перегляд реформ у 1864 р., здійснений міністром народної освіти Д. Толстим, прихильником класичної освіти, завершився 27 лютого 1871 р. внесенням до Державної Ради проекту статуту реальних училищ. Окрім того, 15 травня 1872 р. було затверджено „Статут реальних училищ відомства Міністерства народної освіти”, відповідно до якого реальні гімназії було реорганізовано в реальні училища у складі шести - двох класів (відповідно до місцевих умов) з однорічним навчанням у кожному. Основу змісту навчання у них становили науки природничого циклу та нові іноземні мови, однак у навчальному плані реальних училищ була відсутня латинська мова, а випускники не могли вступати до вищих навчальних закладів.

Окреслено значущість наступного кроку реформування реальної освіти - „Плану промислово-технічної освіти” (1886 р.), в якому були викладені і основи реформи реальних училищ, проект „Статуту реальних училищ” і „Положення про промислові училища” (4 жовтня 1887 р.). Визначена їх роль у подальшому функціонуванні реальних училищ у зв'язку з наданням їм статусу загальноосвітнього навчального закладу нарівні з гімназією. За реформами 9 червня 1988 р. було затверджено постанову Державної Ради „Про реальні училища”, відповідно до якої в цих навчальних закладах могли викладатися, окрім німецької, французька, англійська, а в деяких місцевостях - італійська і новогрецька мови. З 1890 р. стали обов'язковими французька мова, а також усний екзамен з двох іноземних мов (німецької і французької) в третьому класі. Проте незадовільна якість навчання, перевантаженість учнів, невідповідність змісту навчання вимогам життя, бюрократичний характер функціонування школи, формалізм у викладанні, а головне - відсутність рівних прав випускників реальних училищ і випускників гімназій - спричиняли постійні звернення до Міністерства народної освіти, Державної Ради з клопотаннями про необхідність уведення в навчальні плани реальних училищ латинської мови.

З'ясовано, що надалі в історії реальної освіти відбувалися постійні зміни, спрямовані на її реформування: створювалися спеціальні міністерські комісії, вносилися тимчасові зміни до навчальних планів (у тому числі стосовно частки іноземних мов) тощо. У результаті означених змін випускникам реальних училищ було дозволено вступати до університету поряд з випускниками класичних гімназій після складання екзамену з латинської мови. іноземна мова навчальний заклад

У 1917 р. Тимчасовий уряд прийняв постанови „Про гімназії і реальні училища для спільного навчання дітей обох статей” (24 квітня 1917 р.) і „Про перетворення восьмикласних і семикласних гімназій і реальних училищ” (17 червня 1917 р.). Однак, ці документи не мали жодного значення для розвитку реальних училищ, оскільки не були введені в дію.

Таким чином, численні зміни в організації і змісті діяльності реальних навчальних закладів, з одного боку, не завжди позитивно впливали на викладання іноземних мов, з іншого - сприяли зародженню прогресивних ідей, упровадженню нових форм і методів у навчальну діяльність.

У третьому розділі - „Практична реалізація викладання іноземних мов у змісті реальної освіти досліджуваного періоду” - охарактеризовано навчальні програми викладання іноземних мов у реальних гімназіях та училищах; проаналізовано навчально-методичне забезпечення реальних навчальних закладів підручниками та посібниками.

У результаті аналізу навчальних програм з іноземних мов встановлено, що з 1804 р. головна увага надавалася вивченню граматики, механічному запам'ятовуванню слів і текстів. Така тенденція зберігалася тривалий час, що було зумовлено європейськими традиціями викладання стародавніх мов.

У середині ХІХ століття ситуація змінилася: внаслідок розвитку промисловості й торгівлі дедалі більшого значення набувало вивчення нових іноземних мов. З огляду на це змістилися акценти в змісті освіти, що детермінувало переорієнтацію навчального процесу на практичне вивчення іноземних мов, реалізацію принципу свідомого навчання у контексті застосування знань у професійній діяльності. Як засвідчив аналіз навчальних програм, до 1864 р. існував один тип гімназій, які мали у навчальних планах предмети гуманітарного і реального спрямування. Натомість з 1864 р. з'явилися реальні гімназії, які у 1872 р. реорганізували в реальні училища.

З'ясовано, що відповідно до „Статуту гімназій і прогімназій відомства Міністерства народної освіти” (1864 р.) у реальних гімназіях порівняно з класичними в однаковому обсязі вивчалися такі предмети, як Закон Божий, російська словесність, історія, географія і каліграфія, та в більшому - німецька і французька мови; водночас зовсім не викладалися латинська та грецька мови.

Встановлено, що обсяг викладання предметів у реальних навчальних закладах обмежувався особливою інструкцією Міністерства народної освіти, яка не була досконалою: обсяг знань визначався у загальних рисах, без розподілу по класах, що призвело до непорозумінь у змісті вивчення навчальних предметів. З метою уникнення цих недоліків окремі попечителі навчальних округів почали вимагати від гімназій створення навчальних програм і єдиних для всього навчального округу стандартів змісту освіти.

Доведено, що кардинальні зміни в реальній освіті були здійснені у 1872 р., коли замість реальних гімназій були утворені реальні училища, в яких вивчалися тільки нові іноземні мови - французька і німецька. Ураховуючи думку громадськості і досягнення науково-технічного прогресу щодо посилення практичної складової у вивченні іноземних мов, у 1888 р. було прийнято новий „Статут реальних училищ”, згідно з яким були розроблені нові плани і програми викладання іноземних мов. Наступні орієнтовні навчальні програми для реальних училищ були створені у 1895 р., хоча загалом вони мало чим різнилися щодо граматики, перекладів, розміщення матеріалу та ін.

Доведено особливу роль підручників у навчально-методичному забезпеченні процесу викладання іноземних мов у реальних навчальних закладах. Як свідчить проведений аналіз, довгий час у практиці викладання іноземних мов у реальних гімназіях (згодом училищах) використовувалися підручники та посібники, рекомендовані для класичних гімназій. Тільки починаючи із середини 80-х років ХІХ століття з'явилися підручники, створені безпосередньо для реальних училищ, які можна було використовувати також і в гімназіях. Так, для вивчення французької мови рекомендувалися „Збірник статей з новітньої технічної літератури Франції” В. Кутузова та ін., німецької мови - „Німецька хрестоматія для вищих класів реальних училищ” М. Дмитрієвского, „Синтаксис німецької мови” А. Гофмана 1886 р. (рекомендований як підручник для старших класів гімназій і реальних училищ), „Граматика сучасної німецької мови” А. Бедендіна (1886), „Курс німецької мови. Початкове керівництво для практичного вивчення німецької мови” Ф. Мея (1887) та ін.

Обґрунтовано думку про необхідність застосування широкого спектру навчальної літератури на допомогу вчителям, наприклад, практичного курсу для самостійного вивчення усної і писемної французької мови „Французька граматика для шкільного викладання і для самонавчання” Е. Малкієль (1908), а також посібників для учнів, зокрема, „Практичного курсу для початкового викладання читання письма французького” (1910) Л. Левашової.

Окреслено важливість у вивченні іноземних мов читання художньої літератури. Так, у 1911 р. було укладено список французьких книг, призначених для домашнього читання. До нього ввійшли не лише наукові, а й художні твори відомих французьких письменників гуманістичного спрямування. Окрім того, пропонувалися роботи філософського характеру, які сприяли поглибленому розумінню сенсу людського буття, ставлення до себе, інших людей, визначення свого місця у системі людських відносин.

З'ясовано, що з метою забезпечення навчального процесу більш якісними підручниками і посібниками Міністерство народної освіти та громадськість посилили увагу до навчально-методичного забезпечення викладання іноземних мов: видавалися спеціальні переліки книг, які було доцільно використовувати в навчальному процесі середніх навчальних закладів; створювалися вчені комітети; оголошувалися конкурси на створення кращого підручника (особливо під час реформування середньої школи в 60-х роках ХІХ ст.). Згідно зі Статутом гімназій 1864 р. педагогічним радам було дозволено обирати підручники, за якими мали навчатися учні гімназії.

Однак, незважаючи на заходи, які Міністерство народної освіти намагалося запровадити для контролю за використанням рекомендованих підручників, у реальних навчальних закладах ці розпорядження досить часто порушувалися (наприклад, підручники змінювалися частіше, ніж це було встановлено). Це шкодило викладанню і навчанню, ставало тягарем для батьків, змушених на вимоги вчителів купувати значну кількість нових книг.

З'ясовано, що впродовж досліджуваного періоду в контексті розвитку реального напряму освіти відбувалися пошуки раціональних методів навчання іноземних мов. Спочатку використовувався метод гувернантки (за допомогою якого іноземна мова засвоювалася шляхом наслідування готових зразків, багаторазового повторення почутого і відтворення нового матеріалу за аналогією з вивченим) та граматичний метод (або метод перекладу, граматико-перекладний, граматико-конструктивний), метою якого був розвиток логічного мислення учня за допомогою граматичних вправ. Основним способом розкриття значення граматичних форм був дослівний переклад з іноземної мови на рідну і навпаки. Отже, засвоєння граматики відбувалося переважно механічним шляхом: викладання будувалося таким чином, що спочатку вивчалась морфологія, а потім синтаксис. За цим принципом розроблялися навчальні програми і підручники.

У дисертації наведено відомості про дискусію щодо методики викладання іноземних мов між прибічниками класичної (наполягали на формальному розумовому розвитку за допомогою граматичного вивчення граматики стародавніх мов у гімназіях, стверджуючи, що таким чином можна на належному рівні підготувати до навчання в університеті) та реальної (вимагали практичного спрямування процесу вивчення нових іноземних мов) освіти.

З'ясовано, що наприкінці ХІХ ст. набув розповсюдження рух за новий (натуральний) метод навчання іноземної мови, прихильники якого відстоювали думку про те, що засвоєння будь-якої мови - складний психічний процес, успішність якого зумовлена дотриманням певних вимог, пов'язаних з особливостями дитячої психіки. Натуральний метод викладання іноземних мов почав активно впроваджуватися в навчальний процес вітчизняних реальних навчальних закладів на початку ХХ століття, що часто викликало недовіру викладачів, батьків та учнів з огляду на брак високоякісних посібників, недостатню стрункість і завершеність усієї методичної системи.

Поряд з цим, у практиці викладання іноземних мов застосовувався змішаний (аналітичний) метод як перехід від граматичного методу до натурального.

Отже, на початку ХХ століття стали активно поширюватися нові погляди на мету і методи викладання іноземних мов, оскільки результати їх вивчення не задовольняли школу. Проте Тимчасовим урядом (1917) всі новації у вивченні іноземних мов були названі «німецькими», а тому непридатними для сучасної школи.

Дослідження засвідчило загальну тенденцію до накопичення досвіду реалізації новітніх форм і методів викладання іноземних мов у реальних навчальних закладах, пов'язану із суспільними запитами в соціально-економічній та соціокультурній сфері.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і новий підхід до вирішення важливого й актуального завдання - обґрунтування організаційно-педагогічних основ викладання іноземних мов у контексті розвитку реального напряму вітчизняної освіти другої половини ХІХ - на початку ХХ століття. Досягнута мета, виконані задачі дають підстави для загальних висновків:

1. Історіографічний аналіз проблеми організаційно-педагогічних основ викладання іноземних мов у контексті розвитку реального напряму вітчизняної освіти у другій половині ХІХ - на початку ХХ століття здійснено за трьома основними групами: наукові розвідки сучасників стану вивчення іноземних мов (друга половина ХІХ - початок ХХ століття); праці радянських учених (20-ті роки ХХ - кінець 70-х років ХХ століття); дослідження сучасних науковців (з кінця 90-х років ХХ століття).

У процесі дослідження з'ясовано, що переважна більшість наукових джерел присвячені загальним питанням реального напряму освіти на різних етапах її розвитку. Проте цілісного і системного розкриття проблема організаційно-педагогічних основ викладання іноземних мов у контексті розвитку реального напряму вітчизняної освіти (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.) в науковій літературі не дістала.

2. Визначено організаційні основи викладання іноземних мов у закладах реальної освіти у другій половині ХІХ - на початку ХХ століття.

На основі аналізу законодавчої бази регулювання вивчення іноземних мов у реальних гімназіях та училищах встановлено, що впродовж досліджуваного періоду в історії реальної освіти відбувалися постійні зміни, спрямовані на її реформування: створювалися спеціальні міністерські комісії; видавалися циркуляри, вводилися тимчасові уточнення до навчальних планів (у тому числі стосовно частки іноземних мов); змінювалися проекти реформування середньої ланки освіти, робота над якими супроводжувалася постійними дискусіями, зокрема, стосовно викладання іноземних мов.

У результаті проведеного дослідження виокремлено такі основні документи, що регулювали вивчення іноземних мов у закладах реальної освіти: „ Статут гімназій і прогімназій відомства Міністерства народної освіти” (19 листопада 1864 р.), що зумовив поділ гімназій на класичні та реальні; „Статут реальних училищ відомства Міністерства народної освіти” (15 травня 1872 р.), відповідно до якого реальні гімназії було реорганізовано в реальні училища; постанова Державної Ради „ Про реальні училища” (9 червня 1988 р.), за яким у цих навчальних закладах могли викладатися, крім німецької, французька, англійська, а в деяких місцевостях - італійська і новогрецька мови; прийняті Тимчасовим урядом постанови „Про гімназії і реальні училища для спільного навчання дітей обох статей” (24 квітня 1917 р.) і „Про перетворення восьмикласних і семикласних гімназій і реальних училищ” (17 червня 1917 р.), які суттєво не вплинули на розвиток реальних училищ з огляду на їх ліквідацію після жовтневого перевороту.

Серед основних характеристик викладання іноземних мов у контексті розвитку реального напряму вітчизняної освіти (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.) виокремлено такі: співвідношення стародавніх (латинська, грецька) та нових (французька, німецька) іноземних мов у класичних та реальних гімназіях; необхідність викладання стародавніх іноземних мов у реальних гімназіях, а згодом - у реальних училищах, що, зокрема, надавало право випускниками закладів реальної освіти на вступ до вищих навчальних закладів (університети); визначення ролі рідної мови в процесі вивчення іноземної та ін.

3. Здійснено аналіз навчальних програм викладання іноземних мов у реальних гімназіях та училищах. З'ясовано, що їх зміст залежав від основної мети середньої школи, яка, починаючи з 1804 р., полягала у підготовці учнів до вступу в університет. Основою цієї підготовки були іноземні мови, серед яких перевага надавалася стародавнім мовам. Починаючи з середини ХІХ століття, коли були утворені класичні та реальні гімназії (1864), а з 1872 р. - реальні училища - в останніх стали вивчати тільки нові мови, переважно німецьку та французьку.

З'ясовано, що на основі орієнтовних навчальних програм для реальних училищ (1873 р., 1889 р., 1895 р., 1905 р., 1906 р., 1907 р., 1908 р., 1909 р.), які загалом мало чим відрізнялися щодо граматики, перекладів, розміщення матеріалу тощо, рекомендованих Міністерством народної освіти, вчителі складали детальні програми викладання навчальних предметів.

Висвітлено процес пошуку раціональних методів навчання іноземних мов у другій половині XIX - на початку XX століття, з-поміж яких у хронологічній послідовності їх появи виокремлено такі: метод гувернантки, граматичний (або метод перекладу, граматико-перекладний, граматико-конструктивний), новий (натуральний метод), змішаний (аналітичний) методи.

Доведено, що розвиток науки, техніки, торгівлі, розширення міжнародних зв'язків тощо спонукав до змін у викладанні іноземних мов. Критика неефективних методів викладання іноземних мов супроводжувалася висуненням вимог до підручників та посібників, які не відповідали сучасному стану граматики цих мов.

4. Охарактеризовано процес забезпечення викладання іноземних мов у реальних навчальних закладах підручниками та посібниками у другій половині ХІХ - на початку ХХ століття: навчальної літератури для вивчення французької та німецької мов на допомогу вчителям і учням, словниками, хрестоматіями, художньою літературою тощо.

З'ясовано, що з метою забезпечення навчального процесу більш якісними підручниками і посібниками Міністерство народної освіти та громадськість постійно приділяли увагу означеному питанню. З цією метою видавалися спеціальні переліки книг, які було доцільно використовувати в навчальному процесі середніх навчальних закладів, організовувалися вчені комітети, оголошувалися конкурси на створення кращого підручника тощо. Особливого поширення така тенденція набула під час реформування середньої школи в 60-х роках ХІХ століття. Згідно зі Статутом гімназій 1864 р. педагогічним радам гімназій було дозволено обирати підручники, за якими мали навчатися учні.

Виявлено, що довгий час у практиці викладання іноземних мов у реальних гімназіях (згодом училищах) використовувалися підручники та посібники, рекомендовані для класичних гімназій. Уперше каталог підручників і посібників для середніх навчальних закладів, у тому числі реальних училищ, було видано у 1881 р. та опубліковано в „Журналі Міністерства народної освіти”.

Унаслідок ліквідації реальних училищ у 1917 р. завершилася багатолітня дискусія між прихильниками класичної і реальної освіти у викладанні іноземних мов. Доведено, що її наявність в історії педагогічної думки сприяла зародженню нових ідей, появі нових форм і методів у навчальній діяльності.

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів означеної проблеми. Подальшого вивчення потребують такі її аспекти, як педагогічні дискусії щодо проблеми викладання стародавніх мов у середніх навчальних закладах другої половини ХІХ - початку ХХ століття, внесок педагогів та представників громадськості у розвиток класичної та реальної освіти в досліджуваний період, питання історичного розвитку методики викладання іноземних мов у навчальних закладах різноманітних відомств Російської імперії у ХІХ - на початку ХХ ст. тощо.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Наукові праці, в яких опубліковано основні результати дисертації

1. Гончаренко Н. До джерел вивчення іноземних мов в Україні (друга половина ХІХ - початок ХХ століття) / Наталя Гончаренко // Історико-педагогічний альманах. - 2012. - № 1. - С. 96?103.

2. Гончаренко Н. В. Навчальна література з курсів нових іноземних мов (друга половина ХІХ - початок ХХ століття) / Н. В. Гончаренко // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. - 2012. ? № 22 (257). - Ч. VІІ. - С. 187?195.

3. Гончаренко Н. В. Нормативно-правове забезпечення викладання іноземних мов у ході освітніх реформ (друга половина ХІХ - початок ХХ століття) / Н. В. Гончаренко // Збірник наукових праць „Педагогічні науки”. - Херсон, 2012. - Вип. LХІ. - С. 20?26.

4. Гончаренко Н. Методи навчання іноземних мов у реальних училищах (друга половина ХІХ - початок ХХ століття) / Н. Гончаренко // Вісник Черкаського університету. - Серія : Педагогічні науки. - 2012. ? № 24 (237). - С. 43?48.

5. Гончаренко Н. В. Влияние образовательных реформ и контрреформ на значение иностранных языков в учебном процессе реальних учебных заведений (60-80-е годы ХІХ столетия) / Н. В. Гончаренко // Азимут научных исследований: педагогика и психология. - 2012. ? № 1. - С. 25?29.

6. Гончаренко Н. В. Історіографія дослідження проблеми викладання іноземних мов у контексті розвитку реального напряму вітчизняної освіти (друга пол. ХІХ ? початок ХХ століття) / Н. В. Гончаренко // Педагогічний дискурс: зб. наук. праць / гол. ред. І. М. Шоробура. - Хмельницький : ХГПА, 2013. - Вип. 15. - С. 175?181.

7. Гончаренко Н. Реальні навчальні заклади в системі середньої освіти Російської імперії (друга пол. ХІХ ? початок ХХ століття) / Н. Гончаренко // Історико-педагогічний альманах. - 2013. ? № 2. - С. 46-56.

Опубліковані праці апробаційного характеру

8. Гончаренко Н. Історико-педагогічний аспект розвитку реального напряму в освіті / Н. Гончаренко // Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. „Наука і освіта у глобалізаційному світі: традиції, сьогодення, перспективи” (17?18 жовтня 2013 р.). - Умань, 2013. ? Ч. ІІ. - С. 40?42.

9. Гончаренко Н. В. Передумови навчання іноземних мов у закладах реальної освіти / Н. В. Гончаренко // Матеріали десятої міжнар. наук.-практ. інтернет-конференції „Сучасність, наука, час. Взаємодія та взаємовплив” (18?20 листопада 2013 р.). - К., 2013. - С. 50?52.

АНОТАЦІЇ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і новий підхід до вирішення важливого й актуального завдання - розкриття організаційно-педагогічних основ викладання іноземних мов у контексті розвитку реального напряму вітчизняної освіти у другій половині ХІХ - на початку ХХ століття.

Здійснено порівняльний аналіз навчальних програм та висвітлено процес пошуку раціональних методів навчання іноземних мов у реальних гімназіях та училищах досліджуваного періоду; схарактеризовано забезпечення процесу викладання іноземних мов у реальних навчальних закладах підручниками та посібниками.

Удосконалено та розширено наукові уявлення про реформи і контрреформи у розвитку реального напряму вітчизняної освіти у другій половині ХІХ - на початку ХХ століття; історію створення нормативних документів, що регулювали діяльність реальних гімназій і училищ як закладів середньої освіти.

До наукового обігу введено маловідомі та раніше невідомі матеріали, історичні факти щодо розвитку реального напряму вітчизняної освіти другої половини ХІХ - початку ХХ століття.

Ключові слова: розвиток реального напряму вітчизняної освіти, організаційно-педагогічні основи викладання іноземних мов, навчальні програми, методи навчання іноземних мов, реальні гімназії, реальні училища.

В диссертации осуществлено теоретическое обобщение и представлен новый подход к решению важной и актуальной задачи - раскрытия организационно-педагогических основ преподавания иностранных языков в контексте развития реального направления отечественного образования во второй половине XIX - начале ХХ века.

Историографический анализ проблемы организационно-педагогических основ преподавания иностранных языков в контексте развития реального направления отечественного образования во второй половине XIX - начале ХХ века осуществлен по трем основным группам: труды исследователей-современников (вторая половина XIX - начало ХХ века); научные разработки советских исследователей (20-е годы ХХ - конец 70-х годов ХХ века ); исследования современных ученых (с конца 90-х годов ХХ века).

Определены организационные основы преподавания иностранных языков в учреждениях реального образования во второй половине XIX - начале ХХ века. На основе анализа законодательной базы регулирования изучения иностранных языков в реальных гимназиях и училищах установлено, что на протяжении исследуемого периода в истории реального образования происходили постоянные изменения, направленные на его реформирование. Создавались специальные министерские комиссии, издавались циркуляры, вводились временные усовершенствования в учебные планы (в том числе относительно объема преподавания иностранных языков), совершенствовались проекты реформирования среднего звена образования, работа над которыми сопровождалась постоянными дискуссиями, в частности, относительно преподавания иностранных языков вообще.

Среди основных характеристик преподавания иностранных языков в контексте развития реального направления отечественного образования во второй половине XIX - начале ХХ века выделены следующие: соотношение преподавания древних (латинский, греческий) и новых (французский, немецкий) иностранных языков в классических и реальных гимназиях; необходимость преподавания древних языков в реальных гимназиях, а впоследствии - в реальных училищах, что, в частности, давало право выпускниками учреждений реального образования на поступление в высшие учебные заведения (университеты).

Проанализированы учебные программы преподавания иностранных языков в реальных гимназиях и училищах. Освещен процесс поиска рациональных методов обучения иностранным языкам во второй половине XIX - начале XX века, среди которых в хронологической последовательности их появления выделены следующие: метод гувернантки, грамматический метод (или „методом перевода”, „грамматико-переводной”, „грамматико-конструктивный”), новый метод (натуральный метод), смешанный метод (аналитический) и др.

Охарактеризован процесс обеспечения преподавания иностранных языков в реальных учебных заведениях учебниками и пособиями во второй половине XIX - начале ХХ века: учебная литература для изучения французского и немецкого языков, в помощь учителям и ученикам, словари, хрестоматии, художественная литература и т.д.). Выявлено, что с целью обеспечения учебного процесса более качественными учебниками и пособиями Министерство народного образования и общественность постоянно уделяли должное внимание рассматриваемом вопросу. С этой целью издавались специальные перечни книг, создавались ученые комитеты, объявлялись конкурсы на создание лучшего учебника и т.д.

Доказано, что долгое время в практике преподавания иностранных языков в реальных гимназиях (впоследствии училищах) использовались учебники и пособия, рекомендованные для классических гимназий. Только с середины 80-х годов XIX века начинают использоваться учебники, созданные непосредственно для реальных училищ (которые могли использоваться и в гимназиях). Впервые каталог учебников и пособий, которыми средние учебные заведения должны были пользоваться, в котором предложены пособия и для реальных училищ, было выдано в 1881 г. и опубликовано в „Журнале Министерства народного просвещения”.

Проведенное исследование может стать основой для изучения сущности педагогической дискуссии вокруг преподавания древних языков в средних учебных заведениях второй половины XIX - начала XX века; вклада педагогов и представителей общественности в дело развития классической и реального образования в исследуемый период; вопросов исторического развития методики преподавания иностранных языков в учебных заведениях различных ведомств Российской империи в ХІХ - начале ХХ века и т.п.

Ключевые слова: развитие реального направления отечественного образования, организационно-педагогические основы преподавания иностранных языков, учебные программы, методы обучения иностранным языкам, реальные гимназии, реальные училища.

The thesis presents theoretical generalization and a new approach to an solving important and urgent task, as reflected in the disclosure of organizational and pedagogical foundations of teaching foreign languages in the context of development of the real direction of national education in the second half of XIX - beginning of XX century.

The comparative analysis of curriculum and covers the process of finding efficient methods of teaching foreign languages in real secondary school and real gymnasium in the study period, are characterized provision of teaching foreign languages in real schools with textbooks and manuals.

Improved and expanded scientific understanding of reforms and counter-reforms in the direction of the real national education in the second half of XIX - beginning of XX century, the history of these or other regulations governing the activities of real gymnasium and real secondary school as institutions of secondary education.

By scientific circulation obscure and previously unknown material, historical facts about the real direction of national education in the second half of XIX - beginning of XX century.

Key words: development of the real direction of national education, organizational and pedagogical foundations of teaching foreign languages, curriculum, methods of teaching foreign languages, real gymnasium, real secondary school.

Размещено на Allbest.ru

...